Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень. - Житіє і страждання святої першомучениці Теклі, рівноапостольної Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святої першомучениці Теклі, рівноапостольної
   

Місяця вересня в 24-й день

Коли святі апостоли Павло та Варнава, що благовіствування світу носили, прийшли до Іконії і пробували в Онисифора, його ж бо Павло в Посланні до Тимофія згадує, кажучи: "Хай Господь подасть милосердя Онисифоровому дому, бо він часто мене підкріпляв і кайданів моїх не соромився", тоді багато людей учення їхнє послухавши і бачачи від них бутні знамення та чудеса, увірували в Господа нашого Ісуса Христа. В домі ж бо Онисифоровому пробуваючи, часто в синагоги входили і як у домі, так і в синагогах дерзновенно слово Боже говорили, приводячи людей до спасительної путі і до віри в Ісуса Христа, про що пишеться в Діях: "І трапилося, що в Іконії вкупі ввійшли вони (тобто Павло та Варнава) до синагоги юдейської і промовили так, що безліч юдеїв й греків увірували" Достатній же час пробувши, дерзаючи, про Господа освідчували словом благодаті своєї і подавали знамення й чудеса, чинені руками своїми.

Житіє і страждання святої першомучениці Теклі, рівноапостольної

У той час була там дівиця красна, що мала вісімнадцять літ, на ймення Текля, дочка матері Теоклії, роду великого й славного, заручена за одним юнаком від найперших із міста, на ім'я Фамир, багатим та красним; вона, бачачи силу, що діялась од апостолів, сідала з іншими при бесіді їхній у домі Онисифоровім при віконці й слухала сприйнятно мовлене ними. Упало ж сім'я слова Божого на землю добру і дією Святого Духа вкорінилося глибоко в серце її і проросло: повірила-бо в Сина Божого, і полюбила його, і приліпилася до нього всією душею. Павло ж, Богом настановлений, повів слово про дівство та цнотливість, говорячи те, що діва, яка береже дівство своє заради любові до Христа, має частку з ангелами і є Христові наречена. Христос же є її Жених, що введе її в світлицю свою небесну. І багато про те говорив Павло і схилив Теклю до збереження дівства свого: поклала-бо Текля в серці своїм відтоді покинути нареченого свого і всі насолоди світу цього й служити Христу в чистоті дівочій до кончини своєї. І так мудра діва чистому Жениху небесному уневістилася своєю чистотою і з'єдналася з ним сердечною любов'ю, її ж у середині ніби серафимським вогнем запалило, бажанням нетлінного Жениха свого, ніби віск розтавала, тож збулося в ній речене Давидом: "Стало серце моє, немов віск, розтопилось в моєму нутрі". І слухала бесіду Павлову три дні і три ночі, ніби забувши себе, не приймаючи ані їжі, ні питва і не відходячи на спочинок тілесний, але, як колись Марія, що сиділа в ногах Ісусових, увесь розум заглибивши в Бозі, одним лише словом Його живлячись, "не хлібом самим буде жити людина, але Божим словом, що виходить із уст Його". Теоклія ж, довідавшись про дочку свою Теклю, що повірила в Христа і вправляється в слуханні слова Божого, прийшла із гнівом і силою відтягла від того душекорисного сидіння, і святим проповідникам апостолам докорила, і, огуджуючи їх, поволочила дочку свою, ніби агницю Христову від стада Христового. І, покликавши її зарученого Фамира, рече йому: "Не дбаєш про наречену свою, бо роз'ятлилася; це ж бо звабилася мандрівними отими волхвами, що пістрявими словами спокушають безумних людей і вже три дні біля них сидить, забула дім свій". Тоді Фамир почав ласкати її добрими словами, промовляючи до неї любовно. Вона ж відвертала лице своє від нього і не хотіла не тільки говорити щось, але навіть дивитися на нього, — носила-бо в серці своїм іншого Жениха, краснійшого добротою більше синів людських, і на нього душевними очима позираючи, розумно із ним бесідуючи, а той тлінний і тимчасовий її зарученець до решти їй омерзів. Він же, бачачи себе Теклею відкинутим і нелюбим, плакав вельми. Мати ж її, роз'ятрившись, схопила її й почала бити, за косиці волосся волочила й ногами товкла, тоді в клітку її зачинила і морила її голодом. Одначе, оскільки любила її, материнською природою переможена, плакала над нею, обіймаючи й цілуючи, й молила її зі слізьми, щоб не відкидалася від свого красного зарученого, такого багатого, доброродного й усіма шанованого. Посадила ж її за трапезою разом із зарученим; Текля ж сиділа, відвернувшись від нього й долі дивлячись, мовчала, нічого не ївши, а тільки зітхаючи тяжко з глибини сердечної за Небесним Женихом. І коли Фамир, ласкаючи її, хотів силою обійняти й цілувати її, вона плюнула йому в очі і вирвалася з рук його, як пташка від сітей. Мати ж знову перемінилася на ярість і почала бити її. Фамир же, печальний вельми, пішов до князя, жаліючись на Павла. "Ввійшов у місто, — каже — один мандрованець, волхвуючи і зваблюючи людей і відводячи від пошанування богів, а ведучи вслід якогось Христа, що його юдеї розп'яли. Той звабив і мою дівчину Теклю, з якою ми заручені є, і спершу вельми любила мене, тепер же і глянути на мене не хоче, а бридиться мною, ніби прокаженим, і тікає від мене, як від звіра. Так її той волхв від любові до мене відкинув, не знаю, що причинив їй". Князь же покликав Павла і спитав його, звідкіля він є і що тут, у місті, чинить. Він же, за звичаєм, розтуливши апостольські свої вуста, говорив слово Боже, проповідуючи ім'я Ісуса Христа. Князь, відклавши суд на інший час, повелів Павла, зв'язавши, посадити в темницю, доки звільниться й допитає його старанніше. Почувши, що посаджено через неї Павла до темниці. Текля встала вночі і таємно вийшла із дому і дісталася до темниці. Знайшовши сторожа, що стеріг темничні двері, зняла із себе намисто і якусь золоту прикрасу і дала темничнику, щоб відчинив їй двері і впустив її до Павла, як згадує святий Золотоустий, кажучи: "Чув про святу Теклю: та, щоб побачити Павла, золото своє темничному сторожу дала, ти ж жодної цяти не хочеш подати, аби Христа побачити". Учинив же темничник за проханням її, порадів-бо на дороге намисто і золоту прикрасу і ввів її до святого Павла. Вона ж упала перед ним із радісними слізьми, обціловуючи вузи в'язня Христового. Павло ж, побачивши її, жахнувся і, довідавшись од неї все, що від матері та зарученого постраждала цнотливості її ради, порадів радістю великою на мужність молодої дівиці і поцілував голову її, благословляючи і похваляючи віру її та дівочу цноту, називаючи її нареченою Христовою і першою дочкою своєю, яку народив благовіствуванням. Сиділа ж Текля з Павлом, як дочка з батьком, у темниці, слухаючи батьківського повчання і складаючи слова його у своєму серці, як багатоцінний скарб. Він же навчав її достатньо вірі в Христа Господа і любові божественної, і цнотливому береженню дівства, і там досконало навчив, і утвердив, і уневістив її Сину Божому, як про це пише святий Григорій Ниський, кажучи: "Таке часом миро (тобто вчення) із білим цнотливості крином Павло від уст своїх у вуха святі дівиці перелив, була ж ота Текля ніби краплі, що виходять від сердечного крина, зовнішню людину умертвивши, всі помисли суєтні і похотіння згасивши". Також і Єпифаній святий пише11: "Знайшла святого Павла Текля, що мала зарученого красного, найпершого в місті, вельми багатого, вельми чесного і світлого, від того ж заручення Павло відвернув її і відкинулася та діва всіх благ земних, щоб дістати небесні". Почали шукати в домі Теоклії і не знайшли Теклі, і був крик, плач, і зойки, й пошуки численні. Мати ридала за дочкою, Фамир за нареченою, раби за панею своєю. І розбіглися слуги дорогами різними, шукаючи, розпитуючи по вулицях та домах і не знайшли ніде. Не скоро довідалися, що в темниці вона, а прибігши, знайшли її, що сиділа з Павлом, словами його божественними, любов'ю прив'язана, і, взявши її, вивели. Звідомили про це князю, який сів на судищі і прикликав Павла з темниці. Його ж побачивши, приведені люди закричали до князя: "Волхв є цей чоловік, князю, погуби його!" Найбільше Фамир налягав, щоб погублений був Павло, жаліючись на нього, що відвернув від нього наречену його. Прикликана була й Текля, до неї рече князь: "По що бридишся своїм нареченим, таким красним і доброрідним? Чому не йдеш за нього?" Вона ж позирала на Павла і нічого на відповіла, як ягниця безголосна перед тим, що стриже її. Тоді мати, змінивши звичай материнства свого і забувши свою природню до дочки любов, ніби левиця люта чи ведмедиця гнівлива, закричала до князя, кажучи: "Спали цю лиху рабу, достойна вона є такої смерті, не є ж бо це дочка моя, адже не слухає мене, матері своєї! Спали її в науку іншим, щоб дівиці, які є в місті цьому, побоялися й не дерзали бути неслухняними матерям своїм і не противились їм, як оця всезлобна і непокірна. Не є це дитина моя, ані родження черева мого, але проклятий виродок і суха галузка, спали ж ти її!" І наполягала мати, щоб була спалена дочка її, а Фамир наполягав, щоб погублений був Павло. Князь же, багато катуючи Павла, ніякої більше не знайшов значнішої вини, окрім проповіді Христової, не засудив його на смерть, але, бивши, повелів його геть вигнати з міста, щоб не переконував інших дівиць хоронити дівство. І прогнаний був Павло із Варнавою, і з Онисифором, і з синами Онисифоровими. Але і сам Павло прагнув із міста відійти, не тільки гонений князем, і Фамиром, і Теоклією за Теклю, але й від народу — нападали на нього, намагаючись убити за слово Боже і свідчення Ісуса Христа, про що святий Лука в Діях згадує, говорячи: "Невірні ж юдеї підбурили та роз'ятрили душі поган на братів... А в місті народ поділився — і пристали одні до юдеїв, а інші трималися апостолів. Коли ж кинулися ті погани і юдеї зі своїми старшими, щоб зневажити їх та камінням побити, то, дізнавшись про це, вони повтікали з міст лікаонських до Лістри та Дервії, і в околиці їхні", і в Антіохію. Одначе спершу не вельми далеко від міста Іконійського, при дорозі, що вела в Дафніс, в одній гробниці кілька днів пробули, бажаючи довідатись про Теклю, що буде з нею. І постилися, і молилися за неї старанно, щоб Господь укріпив її і явив на ній милість свою, що й сталося. Довго-бо принуджував її князь, щоб повернулася колишньою своєю любов'ю до нареченого свого, а коли нічого не досяг, засудив її на спалення на прохання матері її. І тоді принесли вельми багато дров сухих, сіна та хмизу і в стіг великий склали; взяли слуги святу, щоб вивести на верх того стогу; вона ж не давалася вести себе, а сама спішно пішла на згромаджене сіно, дрова та хмиз, на все те знамення хреста сотворивши, і стала нагорі, готова бувши не таким вогнем природнім, а полум'ям божественної любові, ніби Фенікс, згоріти. Стоячи ж, дивилась у народ і уздріла Господа, який в образі Павла стояв і повелівав їй дерзати Від цього святий Кипріян таку до Бога молитву склав, кажучи: "Стань перед нами, як у вузах Павлу, а у вогні Теклі".

Коли ж підклали вогню і підпалили стога, й обхопило її полум'я, піднявшись вельми високо, раптово найшла хмара, повна води, и пролився дощ великий із градом та й весь вогонь пригасив. Князь же і весь народ побігли в доми свої від дощової зливи і від великої градної хмари. Текля ж вийшла неушкоджена, нітрохи не торкнувся її вогонь, і вже не пішла в дім матері своєї, не затримувалася в Іконії, але рушила із міста, щоб знайти духовного отця свого Павла. Йдучи ж, зустріла одного хлопця із Павлових учнів, з дому Онисифорового, що проштував у місто купити хліба; його ж уздрівши, пізнала й запитала, де є Павло, апостол Ісус Христовий. Він же повів її в гробницю, в якій ховалися Павло з іншими, і, терплячи в пості, молилися до Бога за неї. Коли ж усі уздріли її живу та здорову, пораділи радістю великою і, вознісши очі й руки свої на небо, дякували Богові, що зберіг цілу рабу свою і, поклавши хліб, укріпилися. Звідтіля почавши, Павло з Варнавою пішли крізь Лістру та Дервію, благовіщаючи Євангеліє і зцілюючи недужих, рушила з ними й Текля аж до Антіохії. Коли ж вони входили в місто, зустрілися випадково з таким собі Олександром, старійшиною того міста, який, уздрівши святу дівицю Теклю, подивувався її великій красі, запалав до неї нечистим похотінням, був-бо юний і щедро в насолодах жив та в нечистотах валявся, як це є звичай у поганих. Гадаючи, що це є Павлова жінка, спершу Павла великим золотом переконував, щоб не заборонив йому бути із нею, потім довідався, що не жінка вона йому, а нешлюбована дівиця, ще більше запраг її і захотів забрати за жінку заради превеликої вроди її. Почав-бо зваблювати Теклю святу любов'ю своєю, але та тікала від нього, як од лева рикаючого, який жадав проковтнути її добрість. Той же в усілякий спосіб піклувався про неї, бажаючи її вловити. Якось, зустрівши святу на дорозі, ішла вона між численними людьми, не зміг любодійного вогню, що палав у середині його серця стерпіти, відкинув сором і, силою схопивши її, обвісився їй на шиї. Вона ж закричала з плачем: "Не примушуй мене, чужинки, не примушуй мене раби Божої! Зарученого я відкинулася, то чи маю тобі зволити?". Це кажучи, виривалася з рук його і одежу на ньому розшарпала і сорому його наповнила великого. Розгнівався тож Олександр і, довідавшись, що вона християнка, привів на суд до князя. Запитана була, чому бридиться шлюбу? Відповіла: "Я маю Жениха свого, Христа, Сина Божого, з ним духовним з'єдналася шлюбом". Принуджував її князь, щоб відкинулася Христа і щоб була жоною чоловіку, а коли не підкориться, засудити її на з'їжу звірам через дві провини: за благочестя і за цнотливість, що у Христа вірує і що шлюбу бридиться, молодою бувши та красною. Одначе перш як поведеться до звірів (відкладено було на завтра видовище те), взяла її в догляд на ту ніч у дім свій одна жінка, на ім'я Трифена, її ж бо дочка Фалконіла невдовзі перед тим померла. Та Трифена була царського роду, вельми чесна і у Христа потім повірила, як згадує апостол, пишучи до римлян: "Вітайте, — каже, — Трифену й Трифосу". Отож тих жінок римське мученикослов'я в десятий день листопада згадує так: "У Іконії Ликаонській, святих жон Трифени і Трифоси, що через проповідь святого Павла і прикладом святої Теклі, в християнському ученні багато досягли". Та ж ото Трифена, взявши до себе Теклю, провела з нею ту ніч у духовній бесіді. Назавтра зібралося безліч люду на видовище, і прийшов князь, і всі начальні міста, і виведено було святу Теклю, як ягницю на заколення, і стала на місці своєму, де мала від звірів з'їдена бути. Коли ж напустили на неї звірів, всі вони охрест неї ходили і жоден ані торкнувся її, замкнув-бо Бог вуста звірам, як колись у Даниловому рові. Всі ж, дивлячись на видовище те, дивувалися дивному цьому видінню, що звірі змінили лютість свою в покірливість овець, і одні з людей прославляли Бога, якого проповідувала Текля, інші ж ганили, кажучи: "Має чарування в одежі своїй і через це не торкається її звір". Тоді ж і князь із начальниками говорили, що чарівниця вона і зчарувала звірів, щоб не пошкодили їй. Намислили назавтра більшому числу і голоднішим звірам віддати, і відіслали її знову до чесної Трифени, що, прийнявши Теклю із видовища здорову, раділа вельми, бо покійна дочка її, явилася їй у видінні, кажучи: "Нехай Текля буде тобі замість мене, благай її, хай помолиться за мене до єдиного істиного Бога, щоб вселив мене в місце праведних". Потому-то Трифена вельми полюбила святу Теклю як свою дочку і всім серцем приліпилася до неї, бо бачила, що вона — раба Божа, і благала її, нехай помолиться за покійну дочку Фалконілу. Свята ж Текля одразу стала із сльозами ревно молитися до милосердного Бога і така була сила її святих молитов, що спаслася по смерті Фалконіла. Про це свідчить святий Іван Дамаскин, кажучи таке: "Чи ж не спасла-бо первомучениця Фалконілу по смерті? Скажеш, що це сталося за її гідністю, оскільки вона первомучениця, тому годилося, щоб її моління було вислухане. А я на це скажу: гаразд, первомучениця. Подивися ще за кого вона просила: чи за грекиню? Чи не за ідолопоклонницю і зовсім неосвячену і далеку від Господа?". Той же Дамаскин і вдруге про те саме свідчить. Коли оповідає про Трояна — царя, що його, за молитвами святого Григорія Бесідовника було помилувано по смерті, додає до цієї оповіді і згадку про Фалконілу, кажучи таке: "Отеє ж і про Фалконілу, що було згадано вище; вона ж бо нікому ніякого зла не вчинила — а цей багатьом мученикам люту уготував смерть. Дивен єси, Владико, і чудні діла Твої і Твоє невимовне благоутроб'я славимо. За цим бо достовірним свідченням Дамаскиновим повідається, як по смерті спаслася Фалконіла молитвами святої первомучениці Теклі.

Пробула Текля в домі Трифени до ранку, князь же повелів не дати їсти звірам, щоб голодні були, тоді швидше на з'їжу Теклі кинуться.

І настав наступний ранок, знову ведена на арену, щоб звірам на з'їжу віддати. Ішла вслід за нею і Трифена, плачучи, що така добра і свята діва, неповинна бувши, на смерть віддається. Поставили її на глядалищнім місці і звелів безсоромний князь оголити святу. "В одежах, — каже, — в неї можуть бути чарування, через які не з'їдають її звірі. Оголіте отож чарівницю і уздрім, чи ціла буде". І стала діва на видовище всьому народу оголена, сам тільки сором її покривав, і сказала за Давидом: "Стид лиця мого покрив мене!" І випущені були на неї голодні й роздратовані звірі, леви ж і ведмеді, що вийшли із кліток своїх і, уздрівши дівицю, що стояла гола, голови свої до землі прихилили й очима зріли долі, ніби соромлячись голизни дівочої, і відходили від неї. І було дивне видовище, сором пізнавали звірі, і очі свої від голизни дівочої відвертали, люди ж безсоромними очима дивилися на неї, тож безсловесні звірі стали звинувачувачами і суддями на глядалищі тім. Вони-бо єством звірі є, а норов цнотливий людини на себе прийняли; люди ж, хоч і розумні, у звіриний норов перемінилися. Але чого досягли? Хотіли-бо оголенням тим видовищним цнотливу діву обезчестити, але честі їй додали. Добре святий Золотоустий двох осіб оголення: Пентефрієвої жони в ліжниці й Теклі на всенародному зборі згадуючи, каже: "Що дістала пристрасна жона єгипетська, котра в ліжниці оголилася, що нашкодило першомучениці Теклі, котра на глядалищі оголена була, — не згрішила-бо, оголена бувши, Текля, як згрішила єгиптянка; не безчестям наповнилася, але вінчалася свята, і ця відтак оголеність на глядалищі вінчалася, а та в зачиненій ліжниці поганьбилася". Коли стояла так свята Текля на видовищі, одна із левиць, прийшовши, лягла перед нею й лизала ноги її, ніби честь віддаючи чистоті дівочій, про що згадує святий Амвросій, кажучи: "Можна було бачити звіра, котрий долі лежав і ноги святі лизав, німим освідчуючи голосом, що святого дівочого тіла пошкодити не може. Поклонявся звір тій, що йому на з'їжу була віддана і, природну вдачу свою забувши, одягся у норов, що його люди загубили". Побачили люди, що звірі нічим не шкодять святій, великим голосом закричали: "Великий є Бог, що його Текля проповідує!" Мучитель же пізнав силу Божу і намислив іншу річ у пагубу святої Теклі: яму викопав і гаддям різним, зміями та єхиднами наповнив, і туди кинув святу. Але Той що замкнув вуста левам, Той і зміям притупив жала, гнів їхній погасив й отруту їхню погубив. І вийшла свята звідтіля неушкоджена — всі дивувалися й жахалися на дивне те видовисько. Не знаючи, що більше творити, мучитель намислив таку крайню муку: привів два бики сильні, повелів Теклю за ноги поміж них прив'язати і розжареними остями биків уколоти, щоб розбігшись, розірвали її. Але і після того свята ціла залишилася, бо коли її міцними вірьовками до тих биків добре прив'язали і розжареним залізом їх колоти почали, тоді вірьовки, як павутина, розірвалися, і бики відбігли. Свята ж на тому залишилася місці, ніякого не маючи ушкодження. Тоді князь здивувався тому, що було, і почав пізнавати певну з дівицею тією Божу силу і, закликавши Теклю, рече їй: "Хто ти є і яка сила є з тобою, що нічого тобі пошкодити не може?" Вона ж нічого більше не відповіла, тільки це: "Раба я є Бога живого". І побоявся князь Бога, що оберігав від будь-якого пошкодження Теклю, повелів одягти її в одежі чесно і відпустив її, давши такий річенець: "Теклю, рабу Божу, відпускаю вільну". І пішла Текля у дім Трифени, й була радість велика в домі тім од звільнення Теклиного. Вона ж, деякий час у Трифени пробуваючи, проповідувала слово Боже і багатьох там Христу вірувати навчила. Тоді захотіла бачити Павла, отця й учителя свого, його ж знайшовши, хотіла піти за ним. Він же заборонив їй, сказавши: "Ніхто на брань не іде із жінкою"; тож узявши благословення від апостола, пішла у і Селевкію і поселилася на безлюдному місці, на одній горі, поблизу Селевкії, і там жила в пості та в молитвах і в богомислі, творячи й численні чудеса, що зцілювали всілякі хвороби. Довідавшись же про неї, люди приходили туди, несучи недуги свої, їх-бо, навчаючи вірі в Господа нашого Ісуса Христа, вона сцілювала.

Випало ж якось на тім місці, де жила свята, мимо йти жерцю із Селевкії — їхав він конем. Коли ж уздрів святу Теклю, що збирала зілля на поживок собі, і побачив її лицем вельми красну, то зажадав її нечистою думкою і, вдаривши коня, кинувся на неї, бажаючи звершити своє похотіння. Свята ж, силою Божою укріплена, схопивши його, кинула на землю і так сильно вдарила ним об землю, що три дні німий і нерухомий лежав; люди, що мимо йшли тією дорогою, бачачи жерця, котрий ніби мертвий лежав, дивувалися, що йому сталося. Звідомилися про те у місті на третій день і безліч людей прийшло до нього, бажаючи бачити той випадок із ним і забрати того до дому його. Він же, ледь отямившись і ніби зі сну прокинувшись, став на свої ноги й рече: "Якусь богиню бачив, і від неї відстраждав біду цю!" І ледве зміг іти в дім свій, хворий-бо був від удару. Закликавши ж іконописця, повелів йому зобразити на дошці дівицю, що мала вісімнадцять літ. Коли ж іконописець почав малювати, за промислом Божим, улучив вельми добре подіб'я святої Теклі і ніби живу її зобразив та й приніс до того жерця. Жрець же, побачивши ікону, в усьому подібну святій Теклі, рече: "Воістину таку дівицю я бачив!" — і взявши ікону, поцілував її і тоді цілковито одужав та й встав із ліжка. Зберігав чесно в домі той святої Теклі образ, по тому увірував у Христа з усім своїм домом, за проповіддю святої рівноапостольної Теклі, що на тім місці досить літ прожила, багатьох на путь спасіння наставила і багатьом у бідах допомогла та всілякі недуги лікувала. Лікарі ж і чарівниці, що були в Селевкії, бачучи, що кожен, обійнятий якимсь недугом, покинувши їх, їде до Теклі, і вже вправність їхня є нідочого, позбувшись прибутку свого, обідніли й опечалися вельми, і гнівалися на добру цілительку Теклю, яка без плати зцілювала тих, що до неї приходили. І від заздрості великої та гніву намислили натравити на неї деяких розпутних юнаків, щоб осквернили її примусом. Казали-бо подумки ненависники: "Чиста є діва Текля і через це догідна є великій богині Артеміді, що вислуховує прохання її і подає їй силу для лікування недужих. Коли ж осквернена буде, відвернеться від неї Артеміда і забере в неї цілющу силу і знову звеличиться лікарське мистецтво наше". Так собі кажучи, подбали знайти розпутників на таке діло і, напоївши їх вином, намовили: хай підуть і осквернять Теклю. Дали їм золота багато і, більше дати обіцяючи, аби тільки сотворили Теклі ґвалт. Безумні ж були невірні, не знаючи того, що Текля не Артемідною силою, а Христовою благодаттю зцілює кожен недуг і кожну хворобу.

Безпутні ж юнаки, упившись вином і нарадившись із лікарями та чарівницями, пішли до неї спішно, розпалені бувши похіттю і наповнені скверних думок та лихого наміру. їх побачила Текля і спитала, кажучи: "Чого хочете, діти?" Вони ж скверні слова говорити почали. Почула ж це Текля свята і, зрозумівши лихий їхній намір, побігла від рук їхніх: та, що колись звірів не застрашилися, від безсоромних побігла чоловіків. Вони ж, як вовки вівцю, по пустелі її ганяли і коли вже от-от мали її досягти, помолилася Богу, щоб збавив її від рук тих безпутників, і тоді трапилося там гора кам'яна. За Божим повелінням вона розступилася і святу в середину себе прийняла. І був то захист дівства її і гріб чесного тіла її; там-бо віддала душу свою в руки Божі. Мала всіх літ життя свого дев'ятнадцять, тепер же в безконечнім живе житті, ставлячи Життєдавця Христа Бога з Отцем і Святим Духом, славленого нині й завжди і навіки віків. Амінь.

Оскільки в житії цієї святої при нагоді було згадано Траяна-царя Римського, що по смерті своїй спасся молитвами святого Григорія, папи римського, то вважаю за потрібне згадати тут і Дамаскинову оповідь про нього. Дамаскин у Слові своєму на м'сопусну суботу пише таке: Григорій же Бесідовник, Старого Риму єпископ, муж — як його знають усі — славний своєю святістю та розумом. Про нього ж розповідають, що коли служив небесним, служив із ним і Божий ангел. Він, ступаючи якось по кам'янистій путі, зупинився і старанно сотворив кріпку молитву до Душелюбця Бога за прощення гріхів Траяна-царя. І одразу йому почувся Божий голос, що казав таке: «Молитву твою вислухав і прощення Траяну даю, ти ж більше не молися за нечестивих». А що це істина, а не обман, свідчить про це Схід і весь Захід.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Копрія, що поставився в обителі Теодосія Великого в Палестині; є й інші преподобні Копрії, про них дивися липня 9-го.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!