Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень. - Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Вересень..
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святого священномученика Григорія, єпископа Вірменії Великої і з ним тридцяти семи дівиць
   

Місяця вересня в 30-й день

Просвітник Великої Вірменії святий Григорій народився від батьків потемнених невір'ям, а світлих доброродством і саном. Батько його був на ім'я Анак, один із великих боляр у землі Персидській, родом партянин, з племені царського, родич цареві перському Артабану і брату його, царю вірменському Курсару. А прийшов він згодом до Вірменії таким чином.

У царстві Персидському, що було в Партяновій області, від Артабана-партянина тяжко було персам, бо іноземці ними володіли. Мали ж бо перси одного вельможу найпершого, на ім'я Артасир; той, погодившись із однодумними друзями своїми, підняв війну на царя свого Артабана і вбив його, а сам сів на престола Персидського царства. Курсар же, цар вірменський, почувши про забиття брата свого Артабана, пожалився вельми і, зібравши всю свою силу вірменську, воював на персів, творячи відомсту за пролиття братської крові. Войована ж була Персида від вірменів десять літ і численну мала від них шкоду, через це Артасир у великій печалі та недомислі був, радився з болярами своїми, яким би чином ворогів-нахідників перемогти. Обіцяв же: коли б хто Курсара, царя вірменського, вбив, то поставить того другим царем у Персидській області. У раді тій був Анак, батько Григорієвий, той обіцяв без війни Курсара перемогти і вбити його хитрим якимось помислом. Артасир же і каже: йому: "Коли це учиниш, покладу вінця на голову твою і будеш за мною співцарювати; Партянське ж бо царство буде тобі й сімені твоєму". Так урадили і, слово утвердивши, розійшлися. Анак-бо взяв брата свого у поміч до знаміреного діла і піднялися з усім домом, з жінками й дітьми, і з усім маєтком як вигнанці із Перейди, ніби від рук Артасирових утекли, та й прийшли у Вірменію до родича свого, царя вірменського. Той же прийняв його люб'язно і дав поселення у землі своїй, учинивши їх і дорадниками собі, а найбільше Анаку ввіряв усі свої ради та й себе самого і сотворив його найпершим у сінкліті своїм — вкрався-бо Анак лестощами в серце цареве, у своєму ж серці мислячи, як би царя вбити, і шукав до того пригідного часу.

Був якось цар на горі Араратській, і побажав Анак із братом, щоб цар побесідував із ними на осібному місці: мав, — каже, — таємне якесь слово сказати добропотрібне та корисне. І зайшли вони самі до самого царя і вдарили його мечами, і, поранивши його смертно, відійшли і, сівши на коней, до себе помчали, бажаючи встигнути до Перейди. По малому часі увійшли покойові до царського покою і знайшли царя на землі, як у крові лежав ледь-що живий, і жахнулися страхом великим. Довідавшись, що сталося, звістили тоді всім воєводам та болярам і гнали услід убивцям; їх-бо досягли на якійсь річці, вбили у і воді потопили. Поранений же цар Курсар, умираючи, повелів вбити весь дім Анаковий, жінок їхніх та дітей, — і сталося так.

Один із родичів Анакових, що у Вірменії жив, коли дім Анаковий нищився, сховав двох малят, синів Анакових, що були в пелюшках, цього Григорія святого і другого, брата його, і, утаївши в себе, годував їх. Тоді учинилося сум'яття у Вірменії велике, про що довідався Артасир, цар персидський, і прийшов із силою своєю у Вірменію та й воював її, узяв царство Вірменське і підкорив своїй владі. Залишилося після царя Курсара також дитятко мале, на ім'я Тиридат, якого Артасир помилував і в ув'язнення у Римську країну послав, де у вік прийшовши і силу тілесну велику маючи, у воїнському був чині, а збережені Анакові діти від убивства один був узятий у Перейду, другий же, названий Григорієм, про якого й буде наше слово, відісланий був у Римську державу, там і виріс, перебуваючи у Кесарії Каппадокійській, навчився вірі в Господа нашого Ісуса Христа і був добрий та вірний раб Господній. З'єднався там законно із жінкою і народив два сини, Артана і Ростана, та й віддав їх із пелюшок на службу Господу. Ортан же, вирісши, сподобився пресвітерського сану, а Ростан став пустиножильцем. Після народження тих двох боговгідних дітей, дружина Григорія невдовзі померла і почав блаженний вільніше служити Богові, безпорочно ходячи у всіх заповідях та законах Господніх.

У той час Тиридат, служачи в римському війську як такий, що мав царське походження, пошановувався певним почесним саном. Почув про нього святий Григорій, пішов до нього, відаючи, що батько його Анак убив батька Тиридатового Курсара, одначе, таємницю ту бережучи, почав служити Тиридату вірно за гріх батька свого, вірною своєю службою виміряючи і віддаючи Курсаровому сину. Полюбив же Тиридат Григорія, бачучи його вседбалу йому службу, одначе довідавшись, що він християнин є, уразився на нього і ганив його. Той же, не дбаючи про неправедний гнів пана свого, непорочно беріг віру у Христа Господа.

У ті дні було нашестя готів на римські країни, і постала потреба тодішньому римському царю вийти на брань супроти готів. Коли ж побіч себе були римляни й готи, і став полк супроти полка до битви, готський князь закликав римського царя битись у поєдинку. Римський же цар боявся вийти і шукав такого воїна замість себе, щоб міг братися із готським царем. І знайшов Тиридата, хороброго воїна, його зробив замість себе царем і, одягнутого в царську зброю, поставив супроти готського князя. Коли Тиридат зійшовся із ним у битві, то без меча переміг готського князя, схопив його живого і до царя римського привів, і все воїнство готське тоді було переможене. Через це римський цар вивів Тиридата на престол батька його, і царем його у Вірменії поставив, і з персами йому мир учинив. Блаженний же Григорій пішов із ним до Вірменії як вірний слуга. Коли ж цар Тиридат творив ідолам жертви, а найбільше богині Артеміді, до неї найбільшу мав дбалість, багато разів і часто просив Григорія, щоб разом із ним поклав жертви ідолам. Григорій-бо не бажав, але ісповідав Христа, що немає Бога окрім нього ні на небі, ані на землі. Почувши ці слова, Тиридат повелів святого Григорія міцно мучити: спершу-бо між вуста і між зубів уклав дерево, що насильно вельми розверзало губи, аж годі їм було стулитися і щось проказати, так і камінь великий соляний (у Вірменії такий камінь із землі викопується), до шиї йому прив'язавши, ногами догори повісили — так сім днів, висячи, перетерпів святий. Восьмого дня повішеного били зверху нещадно палицями, закурили димом від гною під ним і морили його тим димом — доліголів висів інших сім днів. Він же при тому славив ім'я Ісуса Христа і, скільки можна було йому, (вийнято вже було дерево із вуст) навчав людей, котрі там стояли і дивилися на його муки, щоб вірили в єдиного істинного Бога. Потім, коли у вірі нерушним, а в терпінні мужнім його побачили, ноги йому у дошках стисли і шнурами міцно обв'язали, у п'яту й передню частину стопи залізних цвяхів набили і звеліли ходити. Він же, ходячи, співав псалма: "За словом уст твоїх я ходив дорогами жорсткими" і знову-таки: "Відходячи вони відходили та плакали, покидаючи насіння своє, а вертаючи, прийдуть у радості, збираючи снопи свої". Звелів йому мучитель якимсь знаряддям голову зігнути, в ніздрі вливши сірку та сіль, голову міхом, наповненим сажею та попелом, зав'язати, і так шість днів пробув святий. І знову, за ноги його почепивши, стрімголов його повісили, і безліч води насильно в утробу йому лили; мучачи, за одно й наругу творили святому: не було жодного сорому в їхніх очах, бо наповнені всіляких безсоромних нечистот. Після того зваблювався страждалець лукавими царськими словами до ідолопоклонства, але не схилився до зваби. Знову повісили його мучителі і кігтьми залізними шарпали ребра його, зідравши все тіло тими залізними кігтьми, по землі голого по гострих залізних цвяхах волочили. Коли ж усе перетерпів мученик, у темницю був кинутий, а там став здоровий силою Христовою.

Назавтра виведений був із темниці, з веселим лицем став перед царем, не маючи жодної рани. Це побачивши, цар здивувався, одначе ще сподівався, що Григорій волю його сповнить, говорив до нього мирно, приводячи його до злочестя свого. Коли ж святий Григорій не підкорився лестивій мові царській, тоді в чоботі залізні ноги його взув і в колодки забив, до третього дня стерегти повелів. Після трьох днів закликав його до себе і рече йому: "Марно уповаєш на Бога свого, адже жодної помочі від нього не маєш!" Григорій же рече: "Безумний царю, ти сам собі муку готуєш, я ж, уповаючи на Бога мойого, не знеможу, не бережу плоті своєї його ради, "наскільки нищиться зовнішній наш чоловік, настільки відновлюється внутрішній". По тому (мучитель) повелів розтопити олива котел і облити тим оливом по цілому тілі святого; він же, терплячи, ісповідував Христа безперервно. Гадав Тиридат, як змінити неодмінне Григорієве серце, тоді один із наближених каже до нього: "Умертви, царю цього чоловіка, сина Анакового, що батька твого убив і царство Вірменське персам у полон передав". Почув це цар, наповнився ревності великої за кров батька свого і повелів у місті Артаксаті Григорія у рів глибокий укинути, зв'язавши руки й ноги. Рів же той був вельми страшний навіть тому, хто тільки подумав про нього, оскільки викопали його для смертної кари лютої засудженим, і наповнений був болота, і зміїв, і скорпіонів, і всіляких лютих гадів та черв'яків. До того рова вкинуто було святого Григорія і чотирнадцять літ пробув у ньому неушкоджений від гаддя. Одна ж удова, за промислом Божим, щодня крайку хліба кидала йому, з того і живий був. Гадав отож Тиридат, що уже загинув Григорій і мислити про нього перестав. По тому воював із персами і землю їхню полонив аж до Сирії, і з великою перемогою та славою повернувся.

У ті часи Діоклитіян, цар римський, послав по всій області своїй знайти йому до подружжя дівчину більше всіх краснішу, і знайдено було таку дівчину християнську, на ймення Рипсимія, що в монастирі дівочому під доглядом ігуменії Гаїанії жила в пості в молитвах, дівство своє заручивши Христу. Тієї дівчини подобу посланці написали й послали царю. Це побачивши, цар полюбив красу Рипсиміїну вельми і вразився нею та й послав мирно до Рипсимії, бажаючи, щоб зволила бути йому дружиною. Вона ж у серці своєму рече до Христа: "Не відступлю від Тебе, Женише мій Христе, і тобі не сотворю огуди, святе моє дівство". Отож таємно раду учинила із сестрами і з ігуменією своєю Гаїанією — всі зібралися і з нею втекли, та й до Вірменії прийшли з великою і невимовною бідою, що в дорозі прийняли, голод і труд великий винісши і, поселившись перед містом Арарат, жили поміж виноградів. Із них дужіші ходили у місто й працювали в людей, харч собі та іншим за те здобували. Було ж бо їх усіх числом тридцять і сім, які зволили отак страждати, мандруючи заради дівства і всілякі нестатки та скорботи терплячи. Дізнався Діоклитіян, що у Вірменію утекла Рипсимія із іншими сестрами, і послав писання до Тиридата, вірменського царя, із ним же у великій любові був, звіщаючи йому і кажучи, що "Рипсимію хотів узяти собі за жінку, звабили ж її деякі християни, тож зволяє із ганьбою по чужих землях тинятися, аніж мені жінкою бути. Тож, знайшовши її, чи ж до нас пришли, чи ж, коли захочеш, собі жінкою май її".

Тиридат же повелів тоді всюду шукати її і, дізнавшись, де пробуває, повелів охрест поставити сторожу, щоб не втекла. Звістився ж від тих, що бачили Рипсимію, що краси вона предивної, розпалився пожаданням її і послав до неї всі прикраси, вбрання, достойні царському сану, щоб у них убралася і до нього щоб була приведена. Вона ж, навчена Гаїанією, котра її з юних літ виховала, всі оті обладунки відкинула і йти до царя не захотіла. Каже й і Гаїанія до посланців: "Уже всі ці діви Небесному Царю є обручені і неможливо, щоб котра із них пішла в земний шлюб". Вдарив же раптовий грім страшний, і голос із небес почувся до дів, що віщав: "Дерзайте і не бійтеся, із вами-бо я є!" Настільки від голосу грому того посланці застрашилися, що попадали на землю. Деякі із упалих із коней померли, вдарені бувши кінськими ногами. Даремно тож повернулися послані із жахом великим і все, що сталося, оповіли цареві. Він же, ярості наповнившись, одного із князів із багатьма, вошами послав, щоб усіх дів мечами посікли, а Рипсимію щоб привели до нього силою. Коли прийшли туди воїни із оголеними мечами, рече Рипсимія до князя: "Не погубляйте цих дів, мене ж ведіте до царя вашого". І, взявши її, повели, не учинивши зла іншим дівицям, що після того, як відійшли вони, заховалися. Рипсимія, йдучи, закликала в поміч Христа, Жениха свого, і волала до нього: "Від зброї збережи мою душу, одиначку мою з руки пса". Уведена була у царську ложницю, звела горі очі свої тілесні та духовні і старанно зі слізьми молилася до Бога, шоб всесильною рукою зберіг неушкоджене дівство її, згадуючи чудесну й милостиву його поміч, явлену колись людям, що в біду потрапили: як Ізраїля від руки Фараона і від потоплення врятував, і Иону в череві китовім цілим зберіг, і блаженну Сусанну збавив від перелюбників-старців, так і щоб собі спасенній бути від Тиридатового насилля, молилася. У той час цар до неї зайшов і побачив незвичайну її красу, здивувався і вельми вразився з неї. Лукавим же духом і тілесною похіттю зрушений, приступив до неї, обійняв і хотів її поцілувати та й насилля їй учинити захотів. Вона ж, силою Христовою укріплена, противилася йому сильно, і довго цар боровся з нею, не можучи їй ніякого зла учинити, сильніша-бо в Бозі та свята діва тоді була більше Тиридата, славного і сильного воїна. І хоч колись князя готів без меча переміг і персів побив, не зміг однієї Христової дівиці здолати, з виші-бо їй надавалася сила, як колись першомучениці Теклі. Не досяг же цар нічого, вийшов із ложниці і звелів послати за Гаїанією, знаючи, що вона навчителькою її була. її швидко розшукали й привели. І просив її цар, щоб переконала Рипсимію і щоб та вволила волю його. Гаїанія ж, прийшовши, каже до неї римською мовою, щоб вірмени, які були поруч, не зрозуміли сказаного нею. Мовила ж не те, що царю було догідне, а що дівочій чистоті корисне, — навчала-бо Рипсимію старанно й наказувала, щоб Христу заручене свою дівство зберегла до кінця; хай пам'ятає про любов Жениха свого і про вінця дівства, якого їй приготовано; хай побоїться Страшного суду та геєни, що пожере тих, котрі не дотримаються обітниць своїх, і сказала: "Ліпше тобі, діво Христова, тут померти тимчасово, аніж там вічно. Чи ж не знаєш, що в Євангелії говорить найкраснійший Жених твій Ісус Христос: "І не лякайтесь тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Не зволяй отож на гріх ніколи; хоч тебе нечестивий цар і вб'є, — це ліпша буде похвала дівству твоєму перед чистим і нетлінним Заручником твоїм небесним". Дехто із наближених римську мову знав і розумів, що Гаїанія говорить до Рипсимії, — сказали про те іншим слугам. Ті, почувши це, камінням в уста били Гаїанію, і зуби їй повибивали, наказуючи їй говорити те, що цар повеліває. Коли ж не перестала Гаїанія навчати Рипсимію страху Господньому, відтягли її звідтіль. Цар же багато трудився, борячись із Рипсимією, і побачив, що нічого не досягне, почав як біснуватого товкти себе і кидати на землю, і в той час, ніч тоді настала, вставши, втекла Рипсимія і подалася за місто, ніхто її й не побачив. Знайшла ж своїх сестер, звістила їм про свою над ворогом перемогу, що неоскверненна прибула. Всі ж хвалу слали й дякували Богу, що не віддав на ганьбу наречену свою, і всю ніч ту співали, молячись Христу, Жениху своєму. Назавтра знову нечестиві схопили Рипсимію і лютою смертю її убили. Спершу язика їй відрізали, потім оголили її і, до чотирьох стовпів руки й ноги розтягши, прив'язали та й свічками палили, по тому живота їй гострим каменем розтяли, і всі нутрощі із неї випали. Нарешті очі їй викололи, і всю на частки посікли. І так до Христа, солодкого свого Жениха, гіркою смертю відійшла. Схопили й інших дівчат, сестер і співпістниць її, тридцять три, і мечем їх побили, а тіла їхні кинули звірям на з'їжу. Гаїанія, що була ігуменією, лютою смертю була омертвлена разом із іншими двома дівами, що з нею були; спершу, продірявивши ноги їхні, повісили їх стрімголов і з живих здерли шкіру, по тому, прорізавши ззаду шиї, язики їм витягли і відрізали; також животи їхні гострим камінням розпанахали і нутрощі їхні витягли, нарешті голови їхні відсікли — і так перейшли до Заручника свого Христа.

Тиридат ніби без розуму був, ледве на шостий день після смерті тих дів прийшов до тями і рушив на лови. За дивним і чудесним промислом Божим у тій дорозі прийшла до нього кара така, що не тільки розум, а й подіб'я людське в біснуванні погубив і в свиню перетворився — усім образом був наче вепр. І хто чув про Навуходоносора, що з людини перетворений був на тварину, хай подумає також про Тиридата: замість людиною, вепром він усім бачився. І не тільки сам цар, а й інші всі воєводи, і воїни, і весь дім його, що на смерть тих дівиць зволяли, безумні стали і бігали по дібровах та полях, одежу на собі терзаючи і самі плоть свою на собі гризучи, — так гнів Божий покарати їх за неповинну кров не загаявся, і не було їм ніякої помочі ані від кого, хто міг би цю люту утолити ярість Божу.

Однак Бог милосердний є, бо не кінця гнівається, ні довіку не ворогує і часто карає на користь, щоб злобу людську повернути на ліпше. Звичайним своїм благоутроб'ям нахилений, помилував їх так: сестрі царевій Кусародукті явився уві сні муж якийсь страшний, у славі великій і рече: "Коли Григорій із рову виведений не буде, Тиридат не сцілиться!" Прокинувшись отож зі сну, Кусародукта звістила людям видіння своє і всім здалося, що це річ неподібна: хто б сподівався, щоб Григорій після чотирнадцяти літ живий був поміж гадів, у болоті погублений. Одначе пішли до рову і покликали, кажучи: "Чи ти живий, Григорію?" І відповів із рову Григорій: "Живий є благодаттю Бога мойого!" І ви ведений був ізвідти: блідий, нігті оброслі, сухий і чорний від болота та великої нестачі. Його ж обмивши, і в одежі нові одягши, і харчем укріпивши, повели до царя тодішнього в образі вепра. Вийшли до святого Григорія всі з великою честю, кланялися, і до ніг його припадали, і молили його, щоб упросив Бога свойого і випросив сцілення царю, і воєводам, і воїнам його. Блаженний же Григорій спершу запитав їх про тіла вбитих дів, оскільки дев'ять днів лежали не поховані. І зібравши розкидані плоті їхні, плакав на лютість нелюдську нечестивих мучителів, і поховав святі тіла чесно. Потому почав усіх учити, щоб відвернулися від ідолів і повірили в єдиного Бога і Сина його Ісуса Христа, і так хай сподіваються від нього утішення і благодаті. Звіщав-бо їм, що через це Господь зберіг його в рові живого, там його ангел Божий часто відвідував, аби їх із тьми ідолопоклоніння привів до світла благочестя, і навчав їх вірувати у Христа, кладучи їм покаяння. І, бачачи їхнє смирення, повелів їм церкву велику спорудити, що невдовзі зведена була. І вніс у неї Григорій із великою честю тіла блаженних мучениць і, хреста поставивши в церкві, повелів людям збиратися там і молитися. По тому царя Тиридата привів до тілес святих дів, яких він же погубив: хай молиться їм і просить, щоб помолилися за нього Господу Ісусу Христу. Коли ж цар це сотворив, давніший людський образ повернувся до нього, і від воєвод та воїнів, що біснувалися, духів лукавих відігнано, і всі сцілені були та й інших болящих множество сцілялося від святого Григорія іменем Господа нашого Ісуса Христа.

Сталося ж невдовзі, що вся Вірменія навернулася до Христа, побили люди ідольськи храми, і церкви Богові спорудили; цар же, виповівши перед усіма гріхи і лютість свою, покару ж і благодать Божу, щодо себе явленну, проповідував і був вождем до всілякого доброго діла. І послав у Кесарію Каппадокійську до архієпископа Леонтія святого Григорія, щоб освятив їм його єпископом, і освячений був Григорій; звідтіля повертаючись, безліч пресвітерів, яких уважав за достойних, із собою привів, і хрестив царя, та воєвод, та воїнів його, та й інших людей, почавши від царського двору аж до найменшого поселянина. І незчисленна множність народу до ісповідання істинного Бога привів, храми Божі будуючи і в них здійснюючи безкровну жертву. Пресвітерів освятив, училища та вчителів поставив і все влаштував до добродійності й вимог церкви й служби Божої потрібне, від міста в місто переходячи; цар же достатній маєток церквам Божим дарував. І не тільки Вірменію, але й інші країни святий Григорій до Христа привів, тобто персіян, асиріян, мідіян, і монастирів безліч спорудив, у них-бо євангельська досконалість гарно цвіла. Все так добровладнавши, святий Григорій відійшов у пустелю, де і життя своє тимчасове закінчив боговгідно. Цар же Тиридат у великій добродійності та повстриманості жив так, що і чорноризцям був рівний. Замість же святого Григорія взято було його сина Ростана, мужа великої чеснотливості, що з юності іноче життя проходив і в Каппадокії свячений був для уладнання Божих церков у країні Вірменській; його ж на Нікейський собор супроти аріянської єресі цар посилав, і був один від триста вісімнадцяти святих отців.

Так Вірменія увірувала і, служачи Богу, всіма чеснотами довгий час цвіла і хвалила Бога у смиренні за Ісуса Христа, Господа нашого, йому ж слава тепер, і завжди, і навіки віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том I (вересень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!