Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Житіє і страждання святого священномученика Діонисія Ареопагіта Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святого священномученика Діонисія Ареопагіта
   

Місяця жовтня на 3-ій день

Цей святий Діонисій Ареопагіт[1] народився від батьків невірних, доброродних і вихований у преславному місті Атенському. Відданий же був ізмолоду у навчання еллінської премудрості, і в ній такий мав успіх, що двадцятип'ятилітнім у філософії перевисив усіх своїх ровесників. Одначе захотів її досконаліше пізнати і відійшов у Єгипетську країну у місто, назване Ілиополь; там-бо були віддавна премудрі вчителі, і навчався від них звіздарській управності із приятелем своїм Аполофаном. Було в один із днів, коли, заради спасіння Христа Господа, на хресті розп'ятого, сонце, не можучи зріти, ополудні померкло, і світ потемнів на три години; Діонисій здивувався й рече: "Чи Бог, Творець цього світу, страждає, чи світ цей видимий закінчується?". Це ж бо він од Духа Божого про страсті Владичні проказав, а не за наукою премудрості віку цього. Повернувся в Атени, одружився і, як перший поміж своїх за доброродністю, і розумом, і чесністю, містом та людьми управляв.

Коли ж святий Павло прийшов у Атени[2] і перед старійшинами посеред Ареопага проповідував Христа розп'ятого і воскреслого, тоді Діонисій уважно Павлові слова вислухав і поклав їх у серці своєму. Інші ж старійшини сказали Павлу, що іншим разом, в інший час хочуть ясніше почути від нього, що казатиме про Христа, але Діонисій, як наймудріший від усіх, почав із Павлом наодинці словами змагатися. Запитав його Павло: "Якого Бога тут пошановуєте?" Він же показав йому Кроноса, Афродіту, Зевса, Гефеста, Гермеса, Діоніса, Артеміду[3] та інших багатьох. Оглядав же їх Павло із Діонисієм, знайшов-бо якесь капище, на якому було написано: "Невідомому Богу", — і запитав Діонисія: "А хто є невідомий Бог?" Відповів Діонисій: "Ще той поміж богів не явився, але у свій час прийде, він-бо є Бог, що царювати має над небом та землею, царству ж Його не буде кінця". Це почувши, апостол почав від тих його слів щасливо сім'я слова Божого сіяти на добру землю, сповіщаючи йому, що вже Бог той прийшов і народився від пречистої Приснодіви Марії, і перетерпів заради людського спасіння, на хресті пригвожджений; сонце, його ж страждання не можучи терпіти, у тьму перейшло і не дало світла свого у всесвіт на три години; цей же Бог воскрес із мертвих і на небо зійшов. "Йому ж бо віруй, Діонисію, і його пізнай та істинно послужи справжньому Богові Ісусу Христу". Згадав же Діонисій тьму, що була на всій землі, про яку казав Павло, тоді й увірував, що Бог у той час у тілі людському страждав, і розчинив серце своє до пізнання невідомого Бога, Господа нашого Ісуса Христа, освітило ж бо його світло благодаті Божої, і молив апостола, щоб про нього помолився Богові, аби Той милостивий був до нього та зарахував до рабів своїх.

Коли ж Павло виходив із міста Атенського, один сліпець, якого всі знали, що від народження свого не бачить, почав молити апостола, хай подасть йому прозріння. Він же сотворив хресне знамення на очах його й прорік: "Господь мій та Вчитель Ісус Христос, що сотворив грязиво із слини і помазав очі грязивом сліпому[4], і дав йому зір, Той і тебе силою своєю нехай просвітить". І сліпець прозрів. Звелів йому Павло, щоб ішов до Діонисія і сказав: "Павло, раб Ісуса Христа, мене до тебе послав, щоб ти, за обіцянкою своєю, прийшов до нього і, охрестившись, прийняв гріхів відпущення". Пішов сліпець і повелене сказав і проголосив Боже добродіяння, яке йому сотворив Павло. Діонисій же, побачивши сліпця прозрілим, а він його знав, здивувався вельми і, не зволікаючи, пішов із жоною своєю Дамарою і з синами своїми, і з усім домом своїм до Павла й охрестився в нього. Потому покинув дім, і жону, й дітей і пристав до Павла, і три роки за ним слідував, а де ходив і чому навчився, про те писання його про Божі таїни свідчить. По тому поставлений був від Павла святого єпископом і від Солуня до Атен був посланий, щоб там дбати про спасіння людське. Цей Діонисій не тільки Павла, але й усіх апостолів чув проповіді, з ними ж був, коли всі були зібрані на погреб Пречистої Володарки нашої Богородиці, і сам про себе в своїх книгах пише, що пробував у місті Єрусалимі біля гробу Господнього, де бачив і чув Якова, брата Божого, і Петра верховного, Івана Богослова із Єротеєм та Тимотеєм і з іншою численною братією, коли учив про таїни віри так, як усі богослови учать про божество й людськість Господа нашого Ісуса Христа.

Пробув у Атенах немалий час і поширив Церкву Божу, почату від святого апостола Павла, — тоді святий Діонисій, як і апостоли, захотів проповідувати Євангеліє іншим краям і навіть до крові постраждати за ім'я Христове, як і вчитель його блаженний Павло; про нього чув, що від Нерона в Римі за Христа постраждав; іншого єпископа замість себе атенянам поставив, сам же пішов до Риму, де святий Климент, єпископ римський, із радістю його прийняв. Із ним же трохи поживши, посланий був од нього з єпископом Аукіяном, та священиком Рустиком, і дияконом Єлевтерієм, і з іншими братіями у Галлію[5], щоб там слово Боже невірним проповідувати, з ними і святий Діонисій до Галлії прийшов, апостолом землі тієї виявився і багатьох людей від ідолопоклоніння навернув до Господа у місті Парижі. Там і церкву звів за подані вірними милостині і безкровні служби в ній звершував, молячи Бога, щоб подав зібрати там численних словесних овець. Там ото, коли слово Боже поширилося, настало друге після Нерона гоніння на вірних від Дометіяна-кесаря; від нього посланий був ігемон Сисиній у Галлію, щоб там християн умучив. Цей, дійшовши до Парижа-міста, спершу Діонисія, як славного в чудесах і в премудрості Божій, разом із Рустиком та Єлевтерієм на мучення схопити повелів, а інша братія відійшла з іншими в інші краї на проповідь.

Був тоді святий Діонисій вельми старий і в проповіді євангельській вельми натруджений, тож коли міцно зв'язаного й тягненого поставили його з іншими двома перед ігемоном, зирнув на нього ігемон із гнівом та й сказав: "Чи ти є лихий старець Діонисій, що богів наших гудиш, скасовуєш усі служби їм і противишся царському повелінню?" Відповів святий: "Хоч тілом, як мене бачиш, уже і зістарився, але віра моя юністю процвітає, і сповідання моє нових дітей народжує Христові". Запитаний був від ігемона, якого пошановує Бога. Звістив йому слово істини і сповідав велике ім'я Пресвятої Тройці: Отця, і Сина, і Святого Духа. Але ігемон, наче аспид глухий, не захотів вислухати спасительної проповіді й запитав усіх трьох — Діонисія, Рустика, і Єлевтерія, — чи бажають повинуватися царю і принести жертви богам їхнім. Вони, ніби єдиними вустами, відповіли: "Християни ми є і єдиного маємо Бога, що на небесах, його пошановуємо, повелінню ж царському не повинуємося". Тоді ігемон звелів Діонисія оголити й линвою бити немилостиво. Святий же терпів, дякуючи Христу, що дав йому рани Його на тілі своєму носити; так само мучили Рустика та Єлевтерія, але й ці, Діонисієм, а більше Богом, укріплені, терпіли, прославляючи Христа. Побачив ігемон, що швидше в тих, що били, руки послабнуть, ані ж терплячі знеможаться, вкинув їх у той день до темниці. Назавтра слуги вивели святого Діонисія, за повелінням мучителевим, розтягли його на залізному ложі і вогонь розпалили. Він же співав псалом:

Розпалене слово твоє вельми,
І раб твій полюбив його[6].

Потім зняли його з ложа і дали на з'їжу звірам, але неушкоджений був святий і від звірів: стулив Бог пащеки їхні. Тоді вкинули його у вогонь великий, і там здоровий залишився: не торкнувся-бо, не пошкодив його вогонь. І після цього знову в темницю до Рустика та Єлевтерія був укинутий. І приходило багато із вірних, для них святий Діонисій служив святу літургію і причащав їх Тіла й Крові Христової. Коли ж літургісав, вірні бачили світло велике над блаженним Діонисієм[7], і Цар слави являвся із ангельським воїнством, і дивилися на нього достойні, скільки могло тілесне вмістити око. По тому виведені були до ігемона Діонисій, Рустик та Єлевтерій, і переконував їх ігемон, щоб поклали жертви ідолам. Вони ж не послухалися, але істинного Христа ісповідали. Розгнівався мучитель, повелів знову бити їх нещадно, по тому засудив їх на мечне усічення.

Коли ж вели святих із міста до гори, що називалася Ареєва[8], Діонисій молився, говорячи: "Боже мій, що створив і навчив мене вічної своєї премудрості, що явив мені таїни Свої і всюди, де я був, зі мною пробував, дякую Тобі за все, що мною сотворив Ти до слави пресвятого Імені свого і що утруджену старість мою, яка жадає бачити Тебе, відвідав Ти, закликаючи мене до себе із друзями моїми. Молюся Тобі ж бо: прийми мене і друзів моїх, милостивий же будь тим, що їх кров'ю своєю здобув Ти і нашим служенням собі присвоїв Ти, адже Твоя є сила і влада із Отцем і Святим Духом навіки віків". Коли ж прорік "Амінь", схилив голову свою святу за пресвяте ім'я Ісуса Христа й усічений був тупою сокирою; так само і святий Рустик і Єлевтерій при ньому поклали за Христа свої голови.

Бог же сотворив преславне чудо після смерті угодника свого Діонисія: тіло його обезголовлене силою Божою встало і, взявши у руки голову свою, пройшло два поприща до місця, де християни церкву збудували. Там одній жінці благочестивій, на ім'я Катулла, голову свою подавши, упало на землю. Бачачи це чудо, багато із невірних у Христа повірили, і багато тоді християн пожер меч мучительний, їх-бо імена сам Бог знає, записуючи у книги життя рабів своїх. Катулла ж, прийнявши голову святого, захотіла й тіло взяти, але невірні заборонили їй те. Вона ж закликала сторожу у свій дім, пригостила і, даючи їм дари, затримала, а вірним повеліла взяти того скарба, святе тіло Діонисієве. Його християни взяли й поховали там, де подав Катуллі голову. Постраждав святий Діонисій у дев'яносте літо життя свого, а від Різдва Христового дев'яносте шосте. При гробі його багато чудес творилося у славу Христа, Бога нашого, з Отцем і Святим Духом, славленого навіки. Амінь.


[1]ід Метафраста та інших коротко зібрано".

[2] Дії. 17, [15].

[3] "Сатурна, Венеру, Юпітера, Вулкана, Меркурія, Бахуса, Діану".

[4] 4 Iв. 9, [6].

[5] "Французи".

[6] Пс. 118, [140].

[7] "Коли святий Діонисій літургісав, Христос із ангелами являвся".

[8] Марсова.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!