Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Житіє преподобного отця нашого Андроника і святої дружини його Атанасії Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Андроника і святої дружини його Атанасії
   

Місяця жовтня на 9-ий день

У часи Теодосія Великого, царя грецького, був один муж із Антіохії, на ймення Андроник, за умілістю золотар[1]. Цей узяв собі в жінки дочку одного золотаря Івана, ім'я ж їй було Атанасія, що значить безсмертя, — воістину-бо своїм святим життям безсмертну здобула собі славу, як кінець житія її покаже. Те отож подружжя, Андроник і Атанасія, живучи чесно і боговгідно, всілякими чеснотами себе прикрашало, багатство своє, якого мали значно, розділяли на три частини: одну частину тратили на вбогих, другу — на церковні прикраси, третю — на потреби дому свого. Від усіх-бо громадян шановані й люблені були через покірливість і добрі діла свої. Народили сина й дали ім'я йому Іван, по тому народили й дочку і дали ім'я Марія. Після народження тих двох дітей відмовилися пізнавати себе по-плотському, але жили в чистоті, як брат із сестрою. І було старатливе їхнє дбання й турботи про вбогих, служили-бо їм, на своїх руках хворих носили, обмивали, годували, одягали і від свого маєтку давали усяке заспокоєння страннім та жебракам в усі тижні, в середу і в п'ятницю в пості та молитві пробували[2]. Так добре вони жили, і доброзволив Бог прикликати їх до досконалішого життя, щоб, покинувши все, пішли за єдиним Господом своїм Ісусом Христом, який залишив нам взірець, щоб слідували за стопами Його.

Після дванадцяти літ подружнього життя якогось дня прийшла Атанасія із церкви після утренього співання і знайшла обох дітей своїх, що стогнали, і, вразившись, сіла на ложі біля них. Андроник же пізніше прийшов із церкви й почав кликати жінку свою, ніби вона спала. Вона ж відповіла: "Не прогнівайся на мене, пане мій, оскільки діти наші гарячкою палені". Торкнувся їх Андронік і переконався, що так воно є, як це каже Атанасія, і, зітхнувши, відійшов, кажучи: "Воля Господня хай буде!" — і пішов за місто до церкви святого мученика Юліяна, там-бо лежали батьки його. Затримався-бо на молитві в церкві до шостої години, і в той час померли обоє дітей його: син Іван, якому було дванадцяте літо, і дочка Марія, що мала десяте літо від народження. Повернувся Андроник з молитви і почув у домі своєму плач та крик і, жахнувшись, прибіг швидко і знайшов ледве не все місто, що зібралося у дворі його, побачив і двох дітей своїх, що лежали мертві. Зайшов у молитовну свою хоромину, кинувся перед образом Спаса нашого, кажучи слова праведного Йова: "Я вийшов нагий із утроби матері своєї і нагий повернуся туди, в землю, Господь дав — Господь узяв"[3], як Господь зволив, так буде, хай буде ім'я Господнє благословенне навіки". Атанасія, плачучи за дітьми своїми, аж так від великої печалі знемогла, що померти хотіла. Сказала-бо: "Хай помру і я з дітьми своїми!" На похорони дітей їхніх зібралися всі громадяни, і сам патріарх із усім кліром своїм, і поховали їх у церкві святого Юліяна, де й діди їхні лежали.

Після погребу не захотіла Атанасія відійти у дім свій, але сиділа біля гробівця дітей своїх, плачучи. Опівночі явився їй святий мученик Юліян в образі інока, кажучи їй: "Чому, о жінко, не даєш тим, що тут є, почити?" Вона ж каже: "Не прогнівляйся на мене, пане, оскільки скорботна я є. Двох-бо мала я дітей і їх цього дня поховала вкупі". Він же рече їй: "Скільки літ мали діти твої?" Вона відповіла: "Одне дванадцяти літ, а друге десяти". І рече їй святий: "Пощо за ними плачеш, ліпше б тобі було, щоб так ти плакала за гріхи свої, кажу-бо тобі: так само, як шукає єство людське їжі, і годі не дати йому, так і діти небесними благами живляться у Христа[4], Його ж молять, кажучи: "Праведний Судде, позбавив нас земного, не позбав же небесного". Вона ж, почувши це, зворушена була і змінила скорботу на радість, мовлячи: "Коли діти мої живуть на небесах, то пощо я плачу?", — і повернулася, щоб більше побесідувати із тим, що явився до неї, але не побачила його. Пошука ла по всій церкві і не знайшла нікого. Постукала до во ротаря, що стеріг церковні двері, і запитала його, кажу чи: "Де є отець той, що нині бесідував зі мною?" Відпо вів воротар: "Чи ж не бачиш, що двері зачинено, і ніхто сюди не входить, пощо кажеш, що хтось бесідував із тобою?" Тоді Атанасія пізнала, що видіння бачила, зля калась і, пішовши у дім свій, повідала чоловікові, що бачила й чула, і утішилися від печалі. Рече Атанасія до Андроника: "Воістину, пане мій, ще при житті дітей на ших хотіла сказати тобі одну річ, але сумнівалася, а це уже по смерті їхній мовлю тобі: відпусти в монастир щоб плакала я за гріхи свої, це-бо Господь, узявши від нас дітей наших, учинить нас зручнішими до служби Своєї". Він же мовить їй: "Іди, випробуй помисел свій один тиждень, і коли пробудеш у помислі тому неодмінно, порадимося про тебе обоє". Вона ж, дні численні пробувши, не змінила помислу свого, а ще більше наповнилася бажанням до осібного життя й просила в чоло віка свого, щоб була відпущена до монастиря. Покликав же Андроник батька її й каже йому: "Це ми хочемо відійти до святих місць поклонитися, тобі ж вручаємо дім наш і весь маєток наш і просимо тебе: коли нам трапиться щось у дорозі, роздай маєтка нашого тим, що потребують, з дому нашого учини лічницю убогим і заїзд подорожнім". Так Андроник, вручивши дім та маєток тестю своєму, звільнив усіх рабів та рабинь.

Однієї ночі, порадившись обоє, Андроник й Атанасія взяли трохи добра в дорогу і вийшли із дому свого, ніхто про те не відав, та й подалися у дорогу як мандрівники, покладаючи себе на Бога. Вранці, вже за містом, блаженна Атанасія обернулася, побачила здаля дім свій і, зирнувши на небо, мовила: "Боже, який сказав Аврааму та Сарі: "Вийди від своєї землі, і від родини своєї (...) до краю, який я тобі покажу"[5], ти ж доглянь нас і веди нас у страсі своїм, це заради Тебе покинули дім наш відчинений, не зачини-бо нам дверей Царства Твого". І заплакали обоє, і пішли в путь свою. Досягли Єрусалима, поклонилися святим місцям і бесідували з багатьма отцями, взявши від них благословення. Пішли і в Олександрію поклонитися святому мученикові Мині.

Глянув Андроник і побачив якогось мирянина, що сварився з ченцем, і каже до мирянина: "Пощо сваришся із ченцем?" Відповів йому мирянин: "Цей чернець найняв мою худобу, щоб їхати у скит, і кажу йому: "Йдімо тепер, щоб простувати вночі, а завтра до шостої години приспіємо у скит, перш ніж почнеться сильна сонячна спека". Він же не хоче мене послухати". Запитав його Андроник: "Чи маєш іншу худобу?" Відповів чоловік: "Маю!" І каже Андроник: "Ходи, приведи її, я найму у тебе, оскільки і я хочу у скит іти". Мовив же дружині своїй Атанасії: "Побудь тут, доки піду у скит благословитися від отців". Вона-бо каже: "Візьми й мене із собою". Він же рече: "Немає звичаю жінкам у скит приходити". Вона ж з плачем відказує йому: "Слово мав дати святому мученикові Мині, що не покинеш мене, не віддавши у монастир жіночий". Він же обіцяв не покинути її, доки не учинить за бажанням її, і пішов у скит, і благословився від отців у якійсь лаврі.

Почувши ж про отця Даниїла, з великими труднощами дійшов до нього і поклонився йому; по молитві ж бесідували: розповів йому все і про себе, і про дружину свою Атанасію. Мовив йому преподобний Даниїл: "Іди і приведи жінку свою, напишу вам грамоту в Тиваїду, щоб, коли дійдете туди, віддав її до жіночого монастиря у Тавенисіотів". Він-бо пішов, привів блаженну Атанасію вночі до святого старця Даниїла, що проказав перед ними слово спасіння, багато їх повчав, написав їм писання, благословив їх і відпустив у монастир Тавенисіотський. Пішли туди, віддав блаженний Андроник святу свою жінку Атанасію до жіночого монастиря; вона ж, одягшись там у ангельський образ, ангельське провадила життя. Андроник же повернувся до преподобного отця Даниїла, котрий учинив його іноком, і навчив чеснотливому життю, віддав йому осібну келію, щоб сам у ній жив у безмов'ї. І пробув блаженний Андроник у безмов'ї дванадцять років, добре подвиг чинячи. По тому вмолив отця, щоб відпустив його в Єрусалим поклонитися святим місцям. Отець же Даниїл, учинивши молитву, відпустив його із благословенням. Ходив же отець Андроник по країнах Єгипту, сів опочити трохи під ялівцем і тут, за промислом Божим, побачив жінку свою, блаженну Атанасію, яка йшла у чоловічому подібї, — і привітали одне одного. Пізнала тоді Атанасія чоловіка свого, але він не пізнав її: як же можна було пізнати її, коли лице зів'яло від повстримності і була чорна, ніби мурин, до того ж і чин свій змінила, в чоловічому була одінні. І спитала Андроника, мовлячи: "Чи не ти учень отця Даниїла, що звешся Андроник?" Він-бо відказав: "Це я!" І знову спитала його: "Куди оце йдеш, авво Андрониче?" Відповів Андроник: "Іду поклонитися святим місцям. А ти, — мовить Андроник, — куди йдеш і як твоє ім'я?" Вона ж каже: "Іду і я до святих місць, ім'я ж моє Атанасій", — так-бо змінила ім'я своє: замість Атанасії назвалася Атанасієм. І рече Андроник: "Ходімо вкупі". Атанасій же мовить: "Коли хочеш укупі зі мною йти, то наклади печать вустам своїм, щоб у мовчанні йшли". Він-бо каже: "Гаразд, буде так, як хочеш". Промовив Атанасій: „Ходімо ж, і молитви святого твого старця нехай ідуть із нами".

Дійшли до святого міста Єрусалима, обійшли всі святі місця, поклоняючись. І пішли до Олександрії поклонитися святому мученикові Мині, і коли там помолилися, рече Атанасій до отця Андроника: "Коли хочеш, отче, пробудьмо в одній келії обидва". Відповів Андроник: "Пробудьмо, але спершу спитаюся старця, чи повелить нам укупі пробувати". І рече Атанасій: "Ходи запитай, я ж почекаю тебе у скиті, названому Вісімнадцятий, і, коли повелить отець, прийди по мене, і як ходили в мовчанні, так із мовчанням і в келії пробудемо. Коли ж із мовчанням не можеш пробувати, то не приходь до мене"[6], бо коли б і отець повелів, не хочу там жити, де не було б мовчання". Пішов Андроник до авви Даниїла, оповів йому про супутника свого Атанасія. Каже Даниїл Андроникові: "Ходи полюби мовчання й пробудь із Атанасієм, оскільки він досконалий інок".

Узяв-бо Андроник Атанасія і ввів його у келію свою, і пробули в Божому страсі із мовчанням дванадцять літ наступних, і не пізнав Андроник, що Атанасій дружина його є, старанно-бо молилася Богові, щоб не пізнана була від чоловіка свого. Авва ж Даниїл часто приходив до них і повчав їх. Якось же був у них і багато на користь душі говорив, тоді у свою келію повертався. І перш ніж дійшов до своєї келії, наздогнав його блаженний Андроник, кажучи: "Отче Даниїле, отець Атанасій до Господа відходить!" І повернувся старець, знайшов його гарячкою охопленого. Почав Атанасій плакати, і каже йому старець: "Належить тобі радіти, оскільки ідеш зустріти Христа, а не плакати". Відповідає Атанасій: "Не за себе, а за отця Андроника плачу, однак сотвори любов, отче: після поховання мого знайдеш писання під узголов'ям моїм і, прочитавши його, даси отцю Андронику". Після молитви причастився Атанасій божественних таїнств і відійшов до Господа. Прийшла братія поховати тіло його і відкрила, що це жінка була єством своїм. Знайшов-бо авва Даниїл під узголов'ям її писання і, прочитавши, дав Андроникові. Тоді пізнав Андроник, що це жінка його була, і всі прославили Бога. Довідалися про це по всіх лаврах, і послав авва Даниїл закликати всіх отців, що в Єгипті, і тих, що у внутрішній пустелі, і зібралися всі лаври александрійські та скитяни, котрі білу одежу носили[7], такий був тим скитянам звичай ходити в білих одежах, і поховали чесно святе тіло блаженної Атанасії, славлячи Бога, що дав їй таке терпіння.

Після поховання пробув старець із Андроником до сьомого дня, на сьомий день сотворив пам'ять померлої і захотів узяти отця Андроника до своєї келії. Андроник же просив його, кажучи: "Залиш мене тут, отче, хай і я буду похований із панею моєю Атанасією". Залишив його старець і відійшов, і ще не дійшов до келії, коли ж наздогнав його інший інок, кажучи: "Отець Андроник відходить до Господа!" Послав же старець услід отцям, котрі відійшли, кажучи: "Поверніться зі мною до отця Андроника". Вони ж повернулися і знайшли його ще живого і благословилися від нього.

Відійшов із миром отець Андроник, і було змагання велике поміж скитами (поміж двох скитів було пробуття преподобного Андроника та блаженної Атанасії), поміж скитом Вісімнадцятим і скитом, де білі носили одежі. Казали-бо білоризці: "Наш є брат, і взяти його хочемо до свого скиту, щоб допомагали нам молитви його". Також і Вісімнадцятого скита отці казали: "Наш брат, і з сестрою його, блаженною Атанасією, хай покладений буде".

Білі ж скитяни сказали: "Що вирішить архімандрит Вісімнадцятого скиту, так і учинимо". І велів старець поховати Андроника із Атанасією; білоризці не захотіли послухати його, було-бо їх більше, тож сказали: "Старець є вище пристрастей і до того не боїться борні. Ми ж молоді є і хочемо при собі мати брата нашого, блаженного Андроника, щоб допомагав нам молитвами своїми достатньо. Вам же залишаємо Атанасію". По тому ледве утишилися і поховали блаженного Андроника із блаженною Атанасією, хвалячи Бога, дивного у святих своїх, Иому-бо слава навіки віків. Амінь.

У той-таки день пам'ять святого праведного праотця Авраама, що частував Бога в Тройці єдиного, який у трьох особах ангельських йому являвся біля дуба Мамврійського. І пам'ять племінника його Лота.

І святих мучеників Єввентія та Максима, воїнів-зброєносців, що були при царі Юліяні-відступникові, через нього ж, коли був в Антіохії Сирійській, повелено водні джерела та всю їжу, що продавалася, осквернити ідоложертвуванням, щоб християни, вживаючи, осквернялися проти бажання. Єввентій та Максим, бачачи те, зітхнули і плакали. Якось, на бенкеті сидячи, тепло просльозилися і сказали до Бога[8]: "Віддав ти нас, царю, неправедному мерзькому відступникові і лукавому більше всіх на землі". Це хтось із нечестивих почув і звістив царю, він же тоді, схопивши їх, багато мучив, потому й мечем забив їх.

У той-таки день святої Поплії, що була дияконисою Антиохійської церкви[9], вона в юності своїй, трохи побувши в законному шлюбі, народила святого Івана Пресвітера; по тому в чистоті безмужньо жила, зібрала лик дівиць і служила Богу. Якось же цареві Юліяну-законопереступнику, котрий ішов повз її дім, вона з дівицями своїми велиголосно заспівала:

Ідоли поган — срібло й золото,

Діла рук людських вони,

Подібні їм хай будуть ті, що творять їх,

І всі, що сподіваються на них.

Те почувши, цар повелів схопити її й бити в лице багато разів. Кожен-бо із воїнів, які були з ним, по разу її вдаряв. Вона ж викривала цареве безбожжя і, пущена бувши, повернулась у дім, дякуючи Христу-богу, що сподобив її за ім'я Його так постраждати. Провела наступні літа життя свого боговгідно і з миром померла.

У той-таки день преподобного отця нашого Петра, котрий у Галатійській єпархії був раніше воїном, од отця Теофіла був пошанований комитським саном, по тому, все зневаживши, став іноком і добре подвиг творив; помер в обителі святого Фоки, у Василіеве царство.


[1] "Від Метафраста".

[2] "Давній звичай:у середу і п'ятницю постити".

[3] Йов. 1, [21].

[4] "Малі діти, які вмирають, на небі живуть".

[5] 1 М. 12, [1].

[6] "Мовчання інока досконалим чинить".

[7] "Були іноки, котрі білу одежу носили".

[8] Дан. 3, [32].

[9] "Теодорит, книга 3, глава 17".


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!