Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Житіє преподобного отця нашого Іларіона Великого Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Іларіона Великого
   

Місяця жовтня на 21-ий день [1]

Преподобний Іларіон народився у селі, названому Тавата, що було в Палестині, близько міста Гази. Батьки преподобного були елліни, від них-бо, як троянда від терня, вийшов Іларіон. Христова добропашність явилася, бо коли послали його в Олександрію вчитися книгам, він не тільки швидко навчився тієї премудрості, що її елліни шукають, але й духовну премудрість добре взнав: повірив-бо в Господа нашого Ісуса Христа, прийняв святе хрещення і, входячи часто в Божу церкву, слухав слова, що просвічували й урозумлювали дитину. Палаючи ж серцем у любові Божій і привчаючись до добрих звичаїв, гадав, у який спосіб догодити Богові. Прочув про святого Антонія Великого, про його чеснотливе життя слава тоді всюди проходила, і забажав бачити його та й пішов до нього із старатливістю. Його пробування в пустелі збагнув, уздрів святоліпне лице його й почув медоточні слова, що вказували йому шлях, який веде до досконалості. І пробував Іларіон при святому Антони певний час, придивляючись до рівноапостольського життя його, дбалих і частих молитов, рукоділля та безнастанної праці й повстримності, друголюбності й безкорисливості і до всього досконалого іноцтва. Але оскільки безліч людей приходило до преподобного Антонія, одні зцілитися від недугів своїх, інші благословитися від нього, ще інші почути богонатхненні та корисні слова його, через те Іларіон не захотів там довго жити, бо не було цілковитого усамітнення та безмов'я, але намислив шукати такого місця, де б з одним Богом, без усякої суєти міг би жити. Взяв-бо у преподобного благословення, повернувсь у батьківщину свою і знайшов померлих батьків. Розділив маєток на дві частини: одну віддав родичам, а другу вбогим, не залишивши собі нічого, але все у ніщо покладаючи, всього світу і себе відкидаючись, щоб могти стати Христовим учнем і наслідувати його вбогості.

Так марнотне полишивши, пішов у пустелю, що була за сім поприщ від Маюма Газького, і там, поміж морем та озером, поселився сам. Були в тій пустелі розбійники, і радив йому один із знайомих відійти звідтіля, щоб не впав до рук розбійничих і не був убитий. Він-бо зневажив тілесну смерть, а хотів уникнути смерті духовної. "Належить, — сказав, — уникати розбійників, що вбивають душу, а тих, що вбивають тіло, я не боюся. "Господь моє світло і спасіння моє — кого буду боятися? Господь — то захисник мого життя — кого буду лякатися?"[2] І жив у пості та молитвах безнастанних, їжа його була: п'ятнадцять смокова на день після заходу сонця, одежа волосяна і шкіряна мантійка, дана від преподобного Антонія.

Диявол же, котрий ненавидить добро, бачачи, що юнак його побиває, підняв на нього брань, бажаючи здолати духовного воїна плотською похіттю, нею почав розпалювати юне тіло його й нітити розум його поганими помислами. Іларіон же, почувши нечистого змія, який хотів гріховним жалом його угризнути, наступив на нього більшим умертвленням плоті і, узброївшись старатливою до Бога молитвою, до кінця стер голову[3], бо приклав до посту піст, а до трудів труди, через три дні, а іноді через чотири приймаючи їжу, трудив і свою плоть, часом копаючи землю, іноді плетучи кошаниці, і говорив до себе апостольськими словами: "Якщо хто працювати не хоче — нехай той не їсть"[4]. Помисли ж погані із серця проганяв митаревим ударянням у груди і зітханням із глибини сердечної, тіло своє називаючи ослом і так до нього кажучи: "Я так, осле, зроблю, щоб не ярився ти, і не ячменем тебе годуватиму, але половою, голодом тебе й спрагою заморю, важким тебе утяжу тягарем, щоб більше про їжу, а не про нечистоту промишляв". Такі до себе кажучи слова, показував те й самим ділом, і настільки плоть свою умертвив, що тільки кістки були покриті шкірою.

Побачив ворог, що тією війною нічого не досягне; не тільки-бо не переміг його, але й сам від нього був переможений, намислив мареннями ти привиддями устрашити блаженного. Однієї-бо ночі святий Іларіон, стоячи на молитві[5], почув дитячий плач та ридання жінок, рев левів та інших звірів і скотини голоси, шум та сум'яття ніби великої битви: біс-бо привів полк своїх друзів, і закричали такими голосами, щоб Іларіон од самих тільки голосів їхніх застрашився, покинув пустелю ту та й утік. Зрозумівши, що то є бісівські страшення, ознаменувався хресним знаменням і щитом віри узброївся, упав на коліна, старанніше молячись Богові, щоб подав йому з виші поміч, і, лежачи на молитві, повалював ворога, який стояв над ним. Піднявся трохи, бажаючи очима бачити те, що вухами чує (була-бо ніч вельми світла і місяцем прояснена), і тут колісниця велика зі страшними та лютими кіньми та з великим шумом на нього помчала. Він же заволав: "Господи Ісусе Христе, допоможи мені!" І тоді розступилася земля і пожерла всю бісівську силу. Святий же, ніби над фараоном торжествуючи, заспівав: "Коня й верхівця його скинув до моря"[6], простяг правицю свою, і пожерла їх земля". І знову:

"Ці на колесницях, а ті на конях,

А ми будем хвалитись

Ім'ям Господа, нашого Бога.

Вони похилилися і впали,

А ми постанемо і випростаємося"[7].

Ворог хоча і впав, одначе не переставав повставати й ополчатися на святого, іншими вигадками своїми спокушаючи його. Коли спочивав святий, лягали біля нього жінки, безсоромно глумлячись. Коли голодний був чи спраглий, показували йому всілякі й солодкі страви та напої; коли молився він, являвся часом вовк і, перед ним стоячи, вив; іноді лисиця стрибала, іноді воїни перед ним брань творили, і один із них убитий упав перед його ногами і молив, щоб поховав його. Якось, стоючи на молитві, у забуття прийшов, а розум його був переможений природною неміччю і про щось інше гадав; тоді скочив йому на плечі біс, ніби якийсь ратник, і, ногами по ребрах ударяючи та б'ючи по плечах та шиї, говорив: "Біжи, біжи, пощо спиш? — і, сміючись, запитав: — Чи хочеш ячменю?" Святий же, всі ті підступи диявольські у ніщо кладучи, хресною зброєю їх від себе проганяв.

Учинив же собі малу келійку на подобу гробу, що ледве вміщався зі зростом своїм, і жив у ній, постаючи на невидимих духів. Якось розбійники захотіли найти на нього вночі, сподіваючись віднайти щось у нього, всю ніч його шукали і не знайшли. Назавтра ж знайшли його, побачили, що нічого не має, і сказали йому: "Коли б на тебе найшли розбійники, то щоб ти учинив?" Він же відповів їм: "Голий розбою не боїться!"[8] Вони ж кажуть йому: "Але вбити тебе можуть". Святий же відповів: "Оскільки вмерти готовий я, через те розбійників не боюся" . Розбійники подивувалися такій його відвазі та вірі, призналися йому, що всю ніч його шукали та не могли знайти, і, пообіцявши справити життя своє, відійшли.

Прожив він у тій пустелі літа достатні, і пройшла чутка по всій Палестині про святість його життя, і почали до нього приходити люди, шукаючи у потребах своїх помочі від святих його молитов. Спершу-бо жінка якась із Єлевтерополя (яка жила в подружжі п'ятнадцять років і пробувала неплідна, докоряв їй чоловік і ганив за непліддя) дерзнула прийти до святого й припала до ніг його. Побачив її святий і відвернувся від неї. Почала ж та зі сльозами молитися йому, кажучи: "Пощо відвертаєшся, рабе Божий, од мене, одержимою печаллю? Через що тікаєш від тієї, що молиться тобі із риданням! Не на жінку дивись, а на біль серця її і на сльози, умилосердься щодо мене, угодниче Христовий, згадай, що наше єство Спас пошанував, у плоть людську одягнувся через нього — воно й тебе народило, через це не відверни марно ту, що прийшла до тебе і шукає через твої молитви розрішення непліддю моєму — щодо цього мені чоловік докоряє й ображає". Від цих слів святий Іларіон схилвся до милості, звів очі догори й помолився про неї, тоді повелів їй повернутися у дім, кажучи: "Іди з доброю надією, і дасть тобі Бог на прохання твоє!" І повернулася жінка із радістю, віруючи словам святого. Бог же вислухав молитви раба свого, розрішив непліддя її; невдовзі зачала й народила сина за пророцтвом святого Іларіона. Наступного літа прийшла до нього, носячи на руках дитя й кажучи: "Це плід святих твоїх молитов, угодниче Божий, благослови ж те маля, що від Бога випросив ти мені". Благословив тож малятко та матір святий і відпустив із миром. Вона ж, хвалячи Господа, прославляла угодника по всій своїй країні.

По тому жінка Арістенета, котра вірила в Господа нашого Ісуса Христа, дружина одного боярина, званого Елпідій, у якої три сини ушкоджені були лихим повітрям, одного дня у люту впали хворобу, що й лікарі зцілити не могли і вже були близько смерті; тож та жінка, почувши про святого Іларіона, що був у пустелі, пішла до нього, взявши рабинь та євнухів своїх, і припала з плачем до ніг його, кажучи: "Заклинаю тебе Господом нашим Ісусом Христом та чесним хрестом Його, щоб прийшов ти в Газу і підняв із хвороби трьох синів моїх, що вмерти бажали, — нехай в еллінському місті прославиться ім'я Господа пришестям твоїм і дітей моїх зціленням, і хай посоромиться марнотний бог газький Марнас, що пошановується від невірних". Святий же відмовлявся, кажучи, що ніколи не виходить із пустелі і не тільки до міста, але й до села не наближається. Вона ж так йому сльозним молінням надокучила, що обіцявся прийти після заходу сонця. І був вечір глибокий, прийшов святий у Газу, коли торкнувся болящих дітей, закликаючи над ними ім'я Ісуса Христа, тоді вийшов із них піт великий, як потік од джерела, і того ж часу встали здорові і їжу прийняли, дякуючи Богу, і цілували святі руки свого лікаря. Пройшла ж чутка про це по всій Газі, і відтоді почали болящі на різні недуги приходити в пустелю до преподобного Іларіона і діставали цільбу його молитвами, і через це безліч еллінів навернулося до Господа нашого Ісуса Христа. Багато ж, бажаючи наслідувати чеснотливе його життя, покинувши світ, із ним у пустелі пробували, і невдовзі примножилося число його учнів, і був святий Іларіон у Газі та Палестині першим наставником іноків, як і святий Антоній у Єгипті.

Якось приведено було до преподобного сліпу жінку, котра від десяти літ згубила світло очей своїх, усе майно на лікарів видала й ніякої не дістала користі. Цю святий слиною зцілив, уподоблюючись Господу своєму: плюнув-бо на лице її, і тоді прозріла, і славили всі Бога.

Раб одного вельможі газького, візник[9], уражений був на колісниці від біса, заціпенів увесь, що не міг жоден суглоб його аж ніяк двигнутися, один тільки язик був вільний. Цього раба принесено було до Іларіона в пустелю, його ж святий побачивши, рече: "Годі тобі зцілитися з недуги твоєї, перш аніж увіруєш в Ісуса Христа, який може тебе зцілити". Хворий же від серця відповів: "Вірую в нього, хай тільки зцілить мене". І святий, учинивши молитву, зцілив його силою Христовою і, віри навчивши, хреститися йому повелів, і отак повернувся той раб вільним од бісівського поневолення, здоровий тілом і душею.

Знову-таки інший чоловік, молодик із місць єрусалимських, на ймення Мерсіт, тілом вельми міцний, що міг він п'ятнадцять спудівб пшениці двигнути й понести і не потребував осла для ношення багатьох речей, такий він міцний був; і ввійшов у цього біс, і мучив, гонячи його по пустелях та полях. Схопили його люди, руки й ноги йому зв'язали веригами й залізними путами і, за добрим зачиненням, у затворі його стерегли. Але він із подвійною силою: і бісівською, і своєю природною, легко всі вузи і дверне закриття розірвав, утік і губив людей, що йому траплялися на дорозі: одним ніс, та вуста, та вуха відгризаючи, іншим очі вичавлюючи, іншим горло перегризаючи й умертвляючи та й люте чинячи у тому місті, і ніхто вгамувати його не міг. Зібрався-бо численний люд і, схопивши, зв'язали по всьому тілу залізами і, як дикого вола, волікши, притягли до преподобного. Його ж бо побачив преподобний, повелів розв'язати, і став той ніби ягня покірливий. Помолився за нього достатньо й мовить до біса, який у ньому був: "У ім'я Господа нашого Ісуса Христа повеліваю тобі, нечистий душе: вийди з того чоловіка у безводні місця!" Потряс же ним біс, повалив на землю та й вийшов із нього, і Господньою благодаттю, молитвами ж святого здоровий став той чоловік і багато прославляв преподобного Іларіона. Він же заборонив йому та й іншим, що там були, кажучи: "Не від нашої то сили, але від чоловіколюбної Спасової благодаті, що болісті наші поніс через невимовну милість його до нас, рабів своїх, Його ж безнастанно славмо, і дякуймо, й величаймо .

Коли ж так він казав, один чоловік, на ім'я Оріон, з багатих і начальних міста, яке звалося Аїль, ведений був до преподобного, зв'язаний залізними веригами, бо легіон бісів був у ньому. Цей, коли наблизився до святого, вирвався із рук тих, котрі вели його, прискочив ззаду, схопив святого і підніс його вище себе. Заволали всі, побоялися-бо, щоб не вдарив ним об землю і не поламав кісток, зсохлих од численних постів. Святий же усміхнувся й рече: "Залиште супротивника мого братися зі мною", — і простяг руку назад, схопив за волосся біснуватого і поклав його перед ногами своїми, зв'язавши йому руки, а на ноги його наступивши, і сказав: "Мучся, бісівський легіоне, мучся!" Загорлали ж біси в чоловіку різними голосами, ніби гомін люду численного. І почав молитися святий: "Господи Ісусе Христе, звільни бідного цього від легіону бісівського, ти ж бо як одного, так і багатьох перемогти можеш!" І тоді вийшли з нього біси з великими криками. Чоловік же, звільнившись од їхнього мучительства, здоровий став, дякуючи Богові й угоднику його святому Іларіонові. За якийсь час прийшов із жінкою та друзями своїми, несучи святому великі дари за зцілення. Святий же їх не прийняв, говорячи: "Хіба не чув ти, що постраждав Гіезійв, прийнявши мзду від мужа, який зцілився від прокази? Не продаєть-ся-бо благодать Господня[10], але йди і роздай це жебракам, котрі у місті твоєму; нам-бо, котрі в пустелі сидять, некорисне є майно". І так назад його повернув із дарами.

По тому принесений був до преподобного розслаблений чоловік, на ймення Занан, маюмський камене-січець, і той став здоровий через молитви його святі. Знову-таки приведено було до святого із газьких меж біснувату дівицю, що сталося з такої причини. Один юнак полюбив її і захотів бути із нею. Вона ж відверталася від нього і не погодилася до поганого його похотіння. Побачив юнак, що нічого не досягне ані словами влесними, ані дарами багатоцінними, пішов у Мемфіс, місто єгипетське, до волхвів Асклипієвих і там звістив про уразу свою, якою поранено було його серце від тієї дівчини. Прийняв від них деякі чарівні слова, написані на мідяній дощечці, і повернувсь у дім, а дощицю ту вкопав під порогом хоромини, в якій жила дівиця; так-бо навчений був од волхвів. І тоді ввійшов біс у дівицю і розпалив її блудною похіттю настільки[11], що могла без сорому волати, закликаючи на ймення того юнака, щоб вдовольнив похіть. І безсоромно оголялася, метаючи із себе одежі, і нітилася, розпалена вогнем перелюбства. Це побачили батьки її і пізнали, що від диявола є їй ця напасть, і, взявши її, повели до преподобного в монастир (уже-бо преподобний безліч зібрав братії і великий монастир влаштував). Коли ж вели ту дівицю до преподобного, кричав у ній біс, ридаючи й кажучи: "Ліпше б мені бути у Мемфісі, зваблюючи людей сонним привиддям, аніж коли сюди посланий був". Коли ж привели її до святого, заволав біс: "Неволею я ввійшов у ту дівицю, примусом посланий у неї від того, хто володіє мною, нині ж люто мучуся і вийти не можу, прив'язаний-бо є до дошки мідяної і під порогом закопаний, не вийду, доки не розрішить юнак, який прив'язав мене". Святий ледь-ледь усміхнувся й каже: "Чи така сила твоя велика, дияволе, що ниткою прив'язаний і дошкою мідяною у примусі триманий ти?" І запитав його: "Пощо не ввійшов у юнака, який тебе зв'язав?" Відповів біс: "Має він (у собі) іншого, друга мого, люболюбного біса"[12]. Помолився святий, вигнав його із дівиці й наказав їй, хай стережеться ворожих сітей і хай уникає бесід із безсоромними юнаками.

Один князь, маючи в собі нечистого духа, прийшов до святого й дістав зцілення. За це, вдячний бувши, приніс безплатному лікарю святому Іларіону десять літрів золота і молив його, щоб узяв. Святий же показав йому хліб ячмінний і сказав: "Хто живиться таким хлібом, золото вважає як болото", — і не прийняв золота, і відпустив князя здорового.

Почув преподобний Антоній про Іларіона і про всіх, що бувають у нього, радів духом і писав до нього часто. Коли ж приходили до нього задля зцілення із Сирії, казав: "Пощо трудилися стільки, довгою дорогою йдучи до мене, маєте біля себе мого в Христі сина Іларіона, який прийняв од Бога дар зціляти численні хвороби".

По всій Палестині почали бути монастирі за благословенням святого Іларіона, і всі іноки приходили до нього, бажаючи почути від нього слово учення, він-бо всіх наставляв на шлях спасіння. Якось упрошений був од братії, що приходила до нього, щоб пішов відвідати монастирі, які за його молитвами та благословенням примножилися, і щоб утвердив їх і чин життя їм установив. І коли вийшов у дорогу, зібралося до нього безліч братії, десь до трьох тисяч[13], і пішли за святим, насолоджуючись од його медоточивих учень. Обходив-бо преподобний монастирі і, відвідуючи братію, багато знамень учинив. Один брат, що приймав мандрівних, мав виноградника свого, від нього брав вина близько ста мір. Цей люб'язно прийняв святого Іларіона і вмолив братію, щоб, пішовши до виноградника його, вламали собі грона, скільки хто бажає, уже-бо дозріли. Врізав собі кожен, скільки хотів, а було братії, як казалося, до трьох тисяч[14]. Побачив преподобний таку щедрість того брата, благословив виноградника того, і взяв того літа брат од винограду свого вина більше трьохсот мір — так благословення преподобного помножило виноград за гостинність братню. Інший же скупий брат і жорстокий, бачачи, що мимо йде святий зі своїм духовним стадом, приставив сторожа до свого винограду, щоб ніхто не взяв жодного грона з нього[15], і кидав камінням на них, кажучи: "Не наближайтесь до винограду, бо чужий він є". І позбавлений був брат благословення святого, вельми мало від виноградника взяв, та й те все було кисле.

Якось пішов у пустелю Кадис відвідати одного учня свого. Трапилося йому йти через варварське місто, назване Єлуса, у нього потрапив на бісівський празник, безліч-бо люду варварського з навколишніх сіл у місто те зібралося і в храмі поганої Афродіти[16], жертви творячи, раділо. Вони, почувши, що наблизився святий Іларіон, вийшли із жінками та дітьми йому назустріч, чули-бо про нього віддавна, що великий є чудотворець. І, побачивши його, похилили голови свої і заволали всі сирій-ською мовою: "Варах, варах!" — тобто: "Благослови, благослови!" Привели до нього й недужих багато, і біснуватих — усіх зцілив преподобний силою Христовою і навчив їх про єдиного істинного Бога, всіх до віри привів і не відійшов од них, доки храм ідольський не зруйнували, ідолів побили і церкву святу спорудили, — і хрестилися в ім'я Господнє. Утвердив їх преподобний у вірі і, подавши їм благословення, відійшов у свою дорогу.

Мав же преподобний таку від Бога благодать, що від тілесного запаху і від доторку до одежі пізнавав, хто якою пристрастю був охоплений. Якось один брат, скупий і сріблолюбний, послав святому із саду їстівне зілля. Коли настав вечір, і сів святий прийняти їжу, запропонували йому учні прийняти зілля те, що від скупого брата було прислане. Святий же, побачивши його, відвернувся, кажучи: "Не можу терпіти смороду, що відходить од того зілля, заберіте його звідсіля"[17]. Блаженний же Ісихій, учень його, принуджував його, хай спробує і хай благословить братню любов, тож мовив: "Не погидуй, отче, приносом братнім, з вірою-бо приніс гроно від винограду свого". Відповів святий: "Чи ж бо не чуєш, що зілля це смердить скупістю?" Ісихій же рече: "Хіба може зілля, окрім природнього свого запаху, віддавати пахом якоїсь пристрасті?" Відповів святий: "Коли мені не віриш, поклади зілля те волам, чи будуть вони їсти?" Взяв Ісихій, поніс і поклав у ясла перед волами. Воли ж обнюхали зело і почали зло рикати, не мігши терпіти смороду, і, зірвавшись від ясел, побігли.

Було тоді святому шістдесят і три роки, і зібралося безліч братії — потреба настала розширити монастиря і більші клопоти виносити, що заважало його безмов'ю. До того ж і безліч людей до нього приходило: одні задля зцілення, інші задля благословення. Приходили до нього і єпископи, і пресвітери з іншими церковниками, князі та вельможі від міста та багатьох областей, бажаючи вислухати від нього слово Боже і прийняти благословення. І вельми тим утяжився святий, бо не давали приходні у безмов'ї пробувати; плакав, пригадуючи своє первісне мовчання, коли лише сам жив. Побачила його братія, що так сумує й плаче завжди, і запитала, кажучи: "Чом так печалишся і плачеш, отче?" Він же відповів: "Через те так плачу й печалюся, що знову повернувсь у світ і взяв тут мзду свою, оскільки всі палестинці й міста навколишні славлять мене, і ви також пошановуєте мене, як владику, і всім, котрі в монастирі, я господин іменуюся". Почула це від нього братія і пізнала, що потай од них відійти хоче, і стерегли сторожко, щоб не полишив їх; старець уже так проздовж двох літ печалився. Прийшла до нього Арістенета, жінка Елпидія, єпарха, якій трьох синів зцілив, що від хвороби вмирали, і попросила благословення й молитов у дорогу, бо йти хотіла до Єгипту, поклонитися преподобному Антонію. Святий же почув про те, зітхнув, сказавши: "О коли б мені можна було піти туди й побачити у плоті святого й улюбленого отця мого Антонія, але примусом утримуваний тут од братії і не можу іти до нього". По тому трохи помовчав, заплакав вельми й каже: "Це вже другий день, відколи цілий світ сумує, що позбувся великого світильника: уже-бо преподобний Антоній вийшов із тіла". Почувши це, жінка і всі, що там були, збагнули, що відкрилося йому од Бога про преставлення преподобного Антонія, і повернулася Арістенета у дім свій, а через кілька днів почули всі про Антонієве успення.

Не терплячи суєти і пошанувань людських, святий Іларіон до того ще й одкровення від Бога мав, щоб відійшов звідтіля; закликав кількох учнів своїх і повелів їм із собою йти. Вони-бо привели осла, всадили на нього преподобного отця — не міг уже через старість іти пішки і, притримуючи його, коли сидів на ослі, рушили. Догадалася інша братія і з навколишніх міст усі люди, що полишив їх преподобний, і, з плачем до нього припадаючи, молили, щоб не покидав їх, і казали: "Тебе маємо після Бога в Палестині отця, що утверджує нас і допомагає нам, не залишай-бо нас, як овець, що не мають пастиря". Він-бо переконував їх, кажучи: "Що чините, діти, розбиваючи моє серце; нехай звісно буде вам, що не без волі Господньої це чиню. Молився я Господу, і повелів мені звідсіля йти, щоб не бачив печалі, яка найде на Церкву Божу, і щоб не дивився на розорення святих храмів і на побиття олтарів, і на пролиття крові дітей моїх. Не затримуйте-бо мене, дітки мої!" Вони ж, почувши, яке одкровення йому є про печаль, що мала прийти, старатливіше почали молити його, щоб не полишав їх, але більше в скорботі нехай допомагає своїми молитвами. Він-бо образився, ударив палицею в землю і сказав: "Не їстиму й не питиму, коли мене не відпустите, а коли хочете мене мертвого бачити, тримайте!" Вони ж бо сім днів тримали його молінням і, побачивши твердий його намір, відпустили з миром і проводжали далеко усім множством люду зі сльозами. Коли ж були біля міста, що зветься Ветілія, уклякнув і помолився з усіма і, віддавши їх Господу, відпустив додому. Вибрав же чотирнадцятьох братів, про яких знав, що можуть у пості перенести труд у дорозі, перед заходом сонця трохи їжі вживаючи, цих узяв із собою. І йшли п'ять днів, прийшли до Пилусії, відвідавши братію, що була у ближній пустині, в місті, що називалося Лихнос, відійшли звідти і за три дні прибули до міста Тавату, і побачив [святий] Драконтія, єпископа-ісповідника, що був там в ув'язненні, і втішилися обидва богонатхненною бесідою. І знову пройшли кілька днів із великим трудом, дійшли до Вавилону, відвідали Філона, єпископа-ісповідника — цих-бо двох мужів Константій-цар, допомагаючи зловірним аріянам, у ті місця вигнав. Побачив-бо блаженного Філона преподобний і бесідував із ним, тоді рушив у дорогу й прийшов у місто, назване Афродитон, а звідтіля страшною й дикою пустелею ішов три дні і прийшов на гору високу, де було пробуття преподобного Антонія, і знайшов там двох учнів Антонієвих, Ісаака та Пелусіяна, котрі, побачивши святого Іларіона, вельми пораділи. Було те місце вельми красне, і обходив його святий Іларіон з великою старатливістю. Ісаак же із Пелусіяном показували Іларіону місця і діла Анто-нієві, кажучи: "На цьому місці співав святий отець наш Антоній, а на тому мовчав, там молився, а тут сидів і плів кошниці; тут мав звичай од праці спочити, а там спав. Цей виноград і ці дерева він посадив, а це гумно своїми руками збудував і став оцей на поливання саду з великим трудом та потом сам викопав. А це мотика, яку на копання землі довгий час мав святий".

Це та все інше показували блаженному, і прийшов на місце, де мав звичай святий Антоній давати спочинок собі, зі страхом та радістю обцілував те місце і ліг на ньому. На верхівці гори тієї було дві кам'яні келії, в які преподобний Антоній відходив на безмов'я, ховаючись од докуки від людей, що приходили, і туди вивели по сходах Іларіона, показавши виноград та плодові дерева, що мали численні плоди, і сказали: "Це перед трьома літами насадив святий Антоній". І спочив там преподобний Іларіон достатній час зі своєю братією, і знову повернувся у Афродитон, а звідтіля відпустив братію, повелівши їм у Палестину до своєї братії повернутися, двох лишень братів із собою залишив. І пішов із ними у ближню до того міста пустелю і пробував у безмовї в голоді та молитвах і в подвигах таких, ніби тільки тепер почав іноче життя у Христі.

Було після переставлення преподобного Антонія на тих місцях бездощів'я продовж трьох літ і голод великий у тій землі, оскільки від вогню та спеки земля згоріла, і казали люди: "Через смерть преподобного Антонія не тільки люди, але й земля у скорботі, і небо не дає дощу; мерли від голоду та спраги люди та й худоба. Почувши, що на тих місцях живе святий Іларіон, учень Ан-тонієвий, зібралася велика кількість чоловіків із жінками та дітьми і, прийшовши в пустелю до преподобного, старатливо його молили, кажучи: "Тебе послав нам Бог, намісника Антонієвого, змилосердься-бо над нами і помолися до Господа: хай за великою милістю своєю подасть дощ загиблій од бездощів'я землі нашій". Святий же Іларіон, бачачи людську біду, що морилися голодом та спрагою, звів очі й руки на небо й помолився зі сльозами. І тоді пішов великий дощ і напоїв достатньо всю землю. І відтоді почали приходити до нього люди, несучи недужих своїх. Побачив-бо святий, що докучають йому і не дають у безмов'ї пробувати, вирішив піти в пустелю, що зветься Оасим, і, зібравшись, рушив із двома своїми учнями. Минув же Олександрію, прийшов у Врухію і там знайшов деяких знайомих братів, що прийняли його з радістю, і пробув у них кілька день, тоді захотів відійти. Але братія не зволила відпустити його, молячи: хай у них пробуває. Він-бо намислив таємно вийти вночі, і готували учні його осла йому. Довідалася братія і, прийшовши, упала біля дверей, кажучи: "Ліпше нам померти, біля ніг твоїх лежачи, аніж так швидко з тобою розлучитися". Просив їх преподобний, кажучи: "Встаньте, діти, корисніше буде вам і мені, коли відпустите мене швидко, мав-бо я Боже з'явлення, що відійти звідсіля повелівало, і через це намагався швидко відійти від вас, щоб через мене не були ви в печалі; воістину, згодом збагнете, що не марно поспішаю, відходячи від співпробуття із вами". Братія ж, почувши це, встала й, сотворивши молитву, попрощався — і вийшов, і проходив крізь непрохідну пустелю, берегла його благодать Божа.

Наступного ж дня після виходу його із Врухії прийшли до Врухії невірні газяни із мучителями, запитуючи: "Де є Іларіон?" — а довідавшись, що відійшов, сказали одні до одних: "Погляньте на волхва цього, дізнався, що мало йому від нас бути, і втік!" — адже газяни нечестиві заздрили святому, що люди бога їхнього Марнаса покинули і до нього перейшли, а найбільше жерці Марнасові щодо цього вельми гнівалися на преподобного і всяко його шукали, щоб погубити, але не могли, бо всі довколишні міста і села вельми пошановували святого.

Знайшли беззаконні пригідний час до виконання здавна урадженої злоби своєї, коли помер цар Константій і взяв царство злочестивий Юліян, служитель бісам. Тоді ідолослужителі газяни, приступивши до беззаконного царя, багато наговорили на преподобного Іларіона та на його учнів і випросили книги, що повелівали монастир його в Палестині поблизу Гази розорити, а учнів його, бивши, з меж їхніх прогнати, самого ж Іларіона, також помічника його Ісихія убити. І учинили так беззаконні: монастиря розорили і Христове стадо розігнали. Ісихій же, котрий був вельми люблений Іларіоном, бо більше інших прихильний у послушанні, той ховався по пустелях, втікаючи від рук беззаконних. А Іларіон преподобний в Оасимській пустелі жив, Богом бережений. Коли пробував у тій пустелі одне літо, прибув до нього учень його Адріян, звіщаючи, що вбитий є Юліян-цар, і закликав преподобного до Палестини на попереднє місце, уже-бо мир Церкві повернувся. Святий же, люб'ячи безмов'я, не захотів іти до Палестини, але, бачачи, що і в Оасимській пустелі сховатися не зможе від людей, пішов пустелею у краї Лівійські із одним учнем, на ім'я Зенон, а Адріян із іншими знову повернувся до Палестини.

Прийшов-бо Іларіон у приморське місто Паретон, сів на корабля і відплив до Сицилії, щоб утекти від людської слави. Пан корабля того мав із собою сина, якого мучив нечистий дух, і волав у ньому біс: "Іларіоне, рабе Божий, пощо і на морі не даєш мені спокою, потерпи-но, доки до берега пристанемо, щоб не пішов я тут у безодню". Святий же відповів: "Коли Бог велить тобі в творінні своєму бути, будь; коли ж Він тебе прожене, що мені до того, я ж людина грішна". Почув це батько хлопця, який страждав, припав до святого з усіма, що були в кораблі, молячи його, хай помилує хлопця і вижене з нього біса. Святий же не хотів, кажучи, що грішний він є, і мовив: "Коли обіцяєте мені, що нікому про мене не скажете на землі тій, у яку пливемо, помолю Владику мого, щоб прогнав лукавого духа". Вони ж із клятвою пообіцяли, і учинив молитву преподобний, вигнав біса із хлопця, і всі славили Бога. Коли ж пристав корабель до гори Сицилійської, званої Пахин, дав святий корабельнику за провоз Євангеліє, що сам, своєю рукою, коли ще молодий був, написав, не мав-бо чогось іншого дати, бувши убогий духом і на речі. Пан же не взяв, хоч і вельми понуджував його святий, аби взяв. Він же мовив: "Нехай не буде такого, щоб я взяв щось у вас, убогих, що нічого не маєте". Святий же порадів духом[18], бачачи себе цілковито вбогим і що нічого з марнотного не має. Відійшли від берега десь на двадцять поприщ, жив тут із учнем. Щодня збирав оберемка дров учень і відносив у село, що було поблизу, і за це купував кусень хліба, тим і живилися, дякуючи Богу. Одначе не може місто сховатися, яке стоїть поверх гори, тож у Римі, в церкві святого Петра, один біснуватий чоловік заволав: "Недавно у Сицилію прийшов Іларіон, Христовий раб[19], і ніхто його не знає; гадає, що втаїтися може, піду-бо туди й викажу його!" І було так. Пове-ли-бо того чоловіка в Сицилію, знайшов святого Іларі-она в Пахині, і впав перед хатиною його, і дістав зцілення молитвами преподобного. Відтоді довідалися про нього пожильці країни тієї і почало до них приходити безліч людей, шукаючи зцілення у хворобах своїх, і зцілені поверталися. Той же, що з Риму, зцілений чоловік великі дари давав святому, дякуючи йому за зцілення, святий же не прийняв, говорячи: "Писано є: "Ви дармо дістали, дармо й давайте!"[20]

Коли пробував святий у Сицилії, улюблений його учень, блаженний Ісихій, по цілому світі шукав улюбленого свого отця, преподобного Іларіона, проздовж трьох років, і пройшов старатливо численні країни, гори й пустелі і не знайшов. Коли ж був у місті Метоні, що є на примор'ї в Пелепонесі, почув од одного жидовина-купця, що якийсь християнський пророк явився у Сицилії, багато чудес творячи. І запитав його Ісихій: "Як зветься і який є лицем?" Відповів жидовин: "Не бачив його й імені не знаю, тільки чував про нього". Ісихій же збагнув, що той це є, кого шукає, сів у корабля, і відплив до Сицилії, і ледве довідався про нього від людей, які говорили єдиними вустами, що численні чудеса творить і що з жодного із них за те ані окрушини хліба не взяв. І знайшов його в Пахині, упав у ноги йому, цілуючи й омиваючи слізьми. Ледве зміг старець із землі підняти його, плачучи багато від радості, і, кажучи до нього корисні слова, утішив його. Невдовзі старець, бачачи численних, що приходять до нього й прославляють його, рече до учнів своїх, Ісихія та Зенона: "Неможливо, діти, тут нам жити, підемо в іншу країну, де б ніхто про нас не відав". І зібралися вони та й відійшли до міста Єпидаїра Далматського, Господь спрямував його туди на добродійництво багатьом. І пробував він поблизу Єпи-даїра кілька днів у якомусь безмовному місці, і стало відомо жителям тієї країни, що угодник Божий, який був у Сицилії, до них прийшов. Бог-бо творив з'явленим раба свого, тож прославляли його. Один від одного люди про нього довідувалися, зібралися й прийшли до нього і, поклонившись, молити його почали, щоб допоміг їм у великій біді їхній: змій-бо жив вельми великий та страшний у місцях тих, що й великі воли пожирав і людей ковтав, і велику кількість народу й худоби погубив. Це почув святий, повелів зібрати багато дров і розпалити великий вогонь; сам же уклякнув і помолився до Господа, щоб помилував людей своїх і щоб збавив їх од губителя-змія у славу імені свого святого. Відтак почав звати змія, і тут прийшов змій, ніби примусом на заколення тягнений, — усі, що дивилися, жахнулися.

Повелів йому святий увійти у вогонь[21], і той послухався слів святого — ввійшов і згорів, і всі прославили Бога, а святому Іларіонові дякували. Відтоді багато хто до нього приходив; через це печалився старець і гадав, де б йому знайти місце, в якому б від людей сховатися міг і в безмовності пробувати.

У той час стався великий землетрус, і від нього море хвилями великими закипіло і з берегів своїх вийшло, зносячись так, що й великі гори покривалися морськими хвилями, і кораблі на високих місцях залишалися, водами занесені. Бачили це люди міста Єпидаїра, що було біля моря, і гадали всі, що має бути другий потоп, і зі страху великого думали, що вся земля розвалиться, і, маючи перед очима смерть, із сильними криками ридали. Згадали відтак Іларіона святого й рушили до нього всі, великі й малі, і жінки, й діти, з плачем молячи його, щоб помолився за них Богу, аби відвернув свій праведний гнів. Святий же встав і пішов із ними до міста їхнього і, прийшовши, став поміж морем та містом; море ж вознеслося вельми високо над містом, що гадали, й до хмар воно досягло, і вже готувалося потопити місто. Накреслив-бо святий на піску три хрести і звів руки догори, молячись старатливо до Чоловіколюбця Бога[22], щоб помилував Він створінь своїх. І коли так молився святий, здійснилося чоловіколюбство Боже: помалу-бо море, за Господнім повелінням, почало втихомирюватися, входячи у свої місця, і землетруси перестали, і вітри вляглися. Про цю велику Господню силу та молитви преподобного Іларіона в Єпидаїрі-місті батьки дітям від роду в рід розповідали.

Святий же, не терплячи людського славлення, відійшов звідтіля вночі і знайшов корабля, що плив до Кипру, і сів у нього із учнями своїми. Коли вони пливли, напали на них розбійники, і перестрашилися усі, що були на кораблі. Святий же втішав їх, кажучи: "Та ж бо не більше їх є, аніж фараонового воїнства, що його Бог потопив у морі!" І коли наблизилися, пливучи, розбійники до корабля десь так на кидок каменя, святий із корабля помахав їм рукою, кажучи: "Досить вам, доки дійшли!" — і спинилися кораблі розбійничі, не змігши далі пливти й наблизитися до корабля, в якому святий був. Вельми трудилися, гребучи, розбійники, але нічого не досягли і далі від корабля силою Божою відкинені були і з соромом повернулися.

Допливли до Кипрського острова, святий Іларіон поселивсь у порожньому місці, за два поприща від міста Пафа. Але і там не утаївся: самі-бо біси, що в людях жили, звістили їм про його прихід, за Божим повелінням, усі біснуваті з усієї країни тієї зібралися, десь до двохсот числом, чоловіки й жінки, прийшли до святого, і всі, за молитвами його, звільнилися від біснування. Пробувши там два літа, захотів перейти звідтіля — розшукував пустельного місця, де б зміг безмовно закінчити життя своє, і відійшов десь так на двадцять поприщ від моря, знайшов місце сховане і страшне поміж високими горами, були й плодові дерева численні охрест того місця (від них він не спробував і плоду), і води добрі, що з гірської висоти спадали, і сад зелений, і порожній ідольський храм, у якому безліч бісів жило. Полюбив святий це місце, оскільки вельми було пустельне, і пробував у ньому п'ять років. Біси ж удень і вночі кричали ратними голосами, бажаючи застрашити святого й прогнати його звідтіля; він-бо безнастанною молитвою противився їм і спочив у безмов'ї, оскільки через незручний прихід до того місця і через безліч бісів ніхто не смів приходити до нього.

Одного дня вийшов старець із хижі своєї і побачив лежачого розслабленого чоловіка. І запитав Ісихія: "Хто є цей чоловік і хто приніс його?" Відповів Ісихій: "Володар він цього місця, де ми живемо". Святий-бо просльозився, простяг до нього руку й каже: "В ім'я Господа нашого Ісуса Христа встань і ходи!" І в тім часі розслаблений устав міцний усіма вудами і цілковито здоровий, і ходив, хвалячи Бога. Після цього чуда всі люди, що жили навдокіл, почали приходити до нього, не боячись ані нечистих духів, ані важкоперехідної путі.

Згадав-бо преподобний братію, яка залишилась у Палестині, послав блаженного Ісихія відвідати і привітати їх від нього. Сам же, бачачи себе й там пошанованого, і від приходів докученого, намислив відійти далі, але чекав, поки повернеться Ісихій. У тому часі помер учень його, блаженний Зинон, прийшла пора і самому багатотрудне життя кінчати (уже-бо мав життя свого вісімдесят років), отож, провідчувши свій до Бога відхід, написав заповіта братії своєю рукою. Залишив Іси-хію чесне Євангеліє, що його сам написав, і ризу волосяну, і кукіль, тоді почав знемагати тілом. Пожильці Пафи почули, що святий Іларіон хворіє, і прийшли до нього благоговійні мужі, з ними прийшла жінка одна, котра жила богодогідно, на ймення Констанція, й'-бо дочка була охоплена хворобою — її святий Іларіон помазанням єлею зцілив. Побачив і себе, що кликано його до Господа, і почав просити тих, що прийшли відвідати його: коли помре, не гаятися й трохи, а поховати тіло його в тому-таки саді, в якому живе. Бажаючи померти, блаженний сказав чистим умом[23]: "Вийди, душе моя, чого боїшся вийти, чого нітишся, вісімдесят літ-бо служила Христу ти й смерті боїшся?" — і з тими словами віддав духа свого Богу. Плакали там ті, що були, за ним, як за батьком та вчителем своїм, і поховали його на тому-таки місці за заповіддю його.

Прийшов-бо блаженний Ісихій од Палестини і не знайшов наставника свого, ридав над гробом його достатньо днів. Гадав перенести тіло його в Палестину, до братії, але не зміг, оскільки всі довколишні люди стерегли, щоб не забрав із їхньої країни такого скарба. І заголосив Ісихій, що ніби жити там хоче, кажучи: "Хай помру і похований буду тут із отцем моїм". Люди ж йому пойняли віру і залишили його пробувати на місці святого Іларіона. Минуло десять місяців, відчинив Ісихій гроба преподобного і побачив святе тіло його ніби тепер померле, лицем світле та запахуще, узяв його й потай відійшов у Палестину. Почули всі іноки та мирські в Палестині, що приніс Ісихій мощі святого Іларіона, зібралися з усіх монастирів та міст зі свічками та кадилами і провели чесно в Маюму і поклали його в першому монастирі.

Не годиться промовчати й того, що учинила вищезгадана жінка Констанція, та, що була чеснотлива та богодогідна. Маючи велику дбалість до Іларіона і після смерті його приходячи до гробу, творила всеношні молитви і ніби з живим бесідувала, просячи його молити за неї. Коли ж довідалась, що вкрадено було тіло святого, тоді, з жалю упавши, померла і смертю своєю звістила, яку вона любов мала до преподобного[24]. Сперечалися поміж себе кипряни з палестинцями, хвалячись святим Іларіоном. Палестинці казали: "Ми маємо тіло святого Іларіона!" Кипряни ж мовляли: "Ми маємо духа його!" — в обох же місцях: і на Кипрі, де був похований, і в Палестині, куди перенесений, численними його молитвами здійснювалися чудеса і незчисленні подавалися зцілення у славу Бога у Тройці єдиного, Йому ж і від нас нехай буде честь і подяка і поклоніння навіки. Амінь.

У той-таки день святих мучеників Дасія, Гаїя і Зо-тика, що постраждали за Христа в Никомидії, їх-бо по численних муках, каміння до шиї прив'язавши, нечестиві в морі потопили.

У той-таки день перенесення мощів святого Іларіона, єпископа Меглинського, у болгарське місто Тернов.


[1] "Від Єроніма скорочено".

[2] Пс. 26, [1].

а Смоква — плід смоківниці, винна ягода.

[3] "Постом, і трудами, і молитвами умертвляються плотські похоті".

[4] 2 Сол. [3].

[5] "Марення бісівські долягають святому Іларіону".

[6] 2 М. 15, [1].

[7] Пс. 19, [8-9].

[8] "Голий розбою не боїться".

[9] "Візник".

б Спуд — міра сипучих, зокрема зерна.

в В українському перекладі Біблії: "Гехазі".

[10] 4 Цар. 5, [26-27].

[11] "Чарівництвом дівиця на блуд розпалена".

[12] "Блудник має в собі біса".

[13] "Іноків три тисячі у святого Іларіона".

[14] "Щедрого виноград уродив".

[15] "Скупого обіднів".

[16] "Венери".

[17] "Їжа скупого смердить".

[18] "Радість духовна від добровільної убогості".

[19] "Угодника Божого й біси прославляють".

[20] Мт. 10, [8].

[21] "Великий змій повелінням святого у вогонь увійшов і згорів".

[22] "Морські хвилі не перейшли хрестів, накреслених на піску".

[23] "Як розлучалася із тілом душа святого".

[24] "Любов сильна, як смерть".


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!