Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень. - Житіє преподобного отця нашого Аврамія-затворника і блажєнної Марії, анепсії його Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Жовтень..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Аврамія-затворника і блажєнної Марії, анепсії його
   

Місяця жовтня на 29-ий день

(Анепсія - [1])

Блаженний цей Аврамій[2] народився від доброчесних батьків, з юності в церкві вправлявся і, Божественних Писань у насолоду наслухавшись, повчився із них. Батьки любили його вельми і примушували одружитися, він-бо не хотів. Безліч разів принуджували вони його, щоб пойняв жінку, тож, не бажаючи, повинувався волі їхній. Відбувся шлюб, і на сьомий день, коли сидів він у світлиці зі жінкою, раптово засяяла, як світло, в його серці благодать Божа, і, вставши, пішов із дому, нічого нікому не сказавши, — Бог його наставляв. Вийшов із міста і далі як за два поприща знайшов порожню хоромину, тож, зайшовши, поселився в ній із веселощами серця і віддався спасінню своєму, славлячи Бога.

Сумували батьки його з родичами про те, що сталося, і пішли шукати всюди блаженного. Після сімнадцяти днів знайшли його, як молився у келії Богові і, побачивши його, здивувалися. Блаженний же рече до них: "Не дивуйтеся, але прославте Бога-Чоловіколюбця, що збавив мене від марнотного світу, і моліте Господа за мене, щоб подав мені до кінця понести благе ярмо, що його сподобив мене прийняти. І покиньте мене: нехай поживу тут безмовно заради любові Божої і звикну творити волю Його". Вони-бо, побачивши несхитну волю його, сказали: "Амінь". І молив їх блаженний, щоб не утяжу-вали його, приходячи, і, зачинивши двері, залишив мале віконце, через яке їжу приймав, і так жив, служачи Богові. Просвітився-бо помисел його благодаттю, і багато досяг у доброму житті у повстримності великій, у смиренні, у цнотливості та любові. Пройшла щодо нього слава повсюди, і всі, хто чув, приходили побачити його і діставали користь од нього — дано-бо йому було слово премудрості, і розуму, і втіхи. Трапилося ж померти батькам блаженного Аврамія по десяти роках, відколи він відійшов, і залишили йому численні маєтки. Він же, не бажаючи залишати молитов своїх та безмовності, умолив одного знайомого друга, щоб роздав усе злидарям і, так учинивши, пробував без печалі — було-бо старання блаженного, щоб не пристав розум його до земних речей, і через це нічого не зібрав на землі, тільки одну ризу, і волосяницю, і посудину, з якої звик їсти чи пити, і рогозину, на якій спочивав. Проздовж усіх літ іноцтва свого не змінив правила, п'ятдесят-бо років у іноцтві пробув з великим старанням до Бога і з любов'ю.

Було серед навколишніх сіл одне село вельми велике, в якому від малого до великого всі еллінами були, і не знайшлося нікого, хто зміг би їх навернути до Бога. Посилалися від єпископа країни тієї численні пресви-тери та диякони, які не відвернули їх від зваби ідольської, не могли-бо витерпіти скорботи, що мали від них. І багато чорноризців покушалися щодо цього не раз і, нічого не досягши, відкидалися від них.

Одного дня сидів єпископ зі своїми кліриками і згадав блаженного Аврамія, та й каже: "Не бачив я за життя свого такого досконалого в усякім добрім ділі і доб-ровгодного мужа, як пана Аврамія". Відповіли йому клірики: "Так, владико, раб є Божий і досконалий інок". Єпископ же мовить до них: "Хочу його поставити священиком у селі тому еллінському, терпінням-бо своїм та любов'ю зможе серце їхнє прихилити до себе й наверне їх до Бога". І зібрався тоді із кліром та й пішов до нього. Прийшли туди, і, привітавшися, почав єпископ говорити йому про те еллінське село й молив його, щоб пішов туди. Почув це Аврамій і вельми печальний став, і рече до єпископа: "Прости мені, отче святий, і полиши мене плакати на гріхи свої, я ж бо немічний є і нездалий до такої речі". Мовить до нього єпископ: "Через благодать Божу сильний ти є, не полінуйся на добре послу-шання". Відповів блаженний, кажучи: "Молю твою святість, покинь мою простоту, щоб плакав я на зло своє". Говорить до нього єпископ: "Це покинув ти світ і все в ньому зненавидів ти, розіп'явся ти і все справив ти, але послушання не маєш". Почув це Аврамій, просльозився вельми й рече: "Хто я є, пес мертвий, і що життя моє, коли так помислив ти про мене?" Відповів йому єпископ: "Тут сидячи, себе самого спасаєш, там же, за поміччю благодаті Божої багатьох маєш спасти і навернути до Бога"[3]. Розсуди-бо: яка тобі мзда більша буде: чи спасти себе одного, чи багатьох?" Блаженний же, плачучи, рече: "Воля Божа нехай буде, заради послушання нехай піду!" І вивів його єпископ із келії, ввів у місто і, освятивши його, послав із радістю великою із кліром у те село.

Блаженний-бо в дорозі молився до Бога, кажучи: "Чоловіколюбче добрий, побач неміч мою і пошли благодать свою на поміч мені, щоб прославилося пресвяте ім'я Твоє!" Прийшов ото в село, побачив людей, звабою бісівською одержимих, які служили ідолам, і застогнав, плачучи. Звів-бо очі свої на небо й рече: "Єдиний без гріха Боже, не зневаж діла рук своїх!" Тоді послав у місто до одного із ближніх друзів своїх, якому доручив після батьків роздати злидарям майно, щоб із решток маєтку прислав йому на будову церкви. Друг-бо той прислав йому, скільки на потребу могло бути. Блаженний-бо зі старанням почав будувати Божий храм і невдовзі звів доброкрасну церкву і прикрасив її, мов жінку добру. Доки ж будувалася церква, приходив блаясенний і молився Богу посеред ідолів, не кажучи нікому ані слова. А коли завершено було церкву, приніс там молитву Господу із численними слізьми, молячись Богові й кажучи: "Збери, Господи, людей розкиданих і введи їх до церкви цієї, просвіти їм очі розумом, щоб пізнали Тебе, єдиного доброго Чоловіколюбця Бога". Закінчивши ж молитву, вийшов із церкви і розкидав требище їхнє, побивши їхніх богів. Вони ж, побачивши, що сталося, мов дикі звірі, кинулися на нього і, б'ючи, вигнали його геть із села. Він-бо вночі повернувся, прийшов туди знову і ввійшов до церкви, з плачем та криками молячись Богові, щоб спас загиблих людей. Коли ж настав ранок, знайшли його в церкві, як молився, і вразилися; приходили відтак повздовж дня до церкви не на молитву, але щоб побачити добротність будівлі й красу її. Блаженний же молив їх, щоб пізнали Бога; вони ж його кілками, як каменя бездушного, били. І повергли його на землю, очепили шию і з села волочили. Гадаючи, що помер він, наклали на нього каміння і, залишивши, відійшли. Він же ледве живий був, опівночі отямився і, вставши, почав плакати вельми, і говорив до Бога: "По-що, Владико, зневажив ти сльози мої і смирення моє? Пощо відвернув Ти від мене лице своє і зневажив Ти діло рук своїх? Нині, Владико, поглянь на раба свого і почуй молитву мою, і укріпи мене, і звільни рабів своїх від вуз диявольських, і дай їм пізнати Тебе, єдиного істинного Бога, що нема іншого, окрім Тебе". Тоді ввійшов у церкву і, стоячи, співав, і молитву творив.

Знову настав ранок, прийшли люди і, побачивши його живого, жахнулися. Суворі ж бувши та немилосердні, мучили його вельми і знову кинули його на землю, очепивши шию линвою, і поволокли із села геть. Страждав так блаженний близько трьох літ, як камінь твердий, у вірі терплячи, битий, гнаний, волочений і камінням побиваний, голодний і спраглений; з усього того, що траплялося йому, не прогнівляючись на них, ані нарікаючи, ані малодушним не стаючи; не печаль терплячи, а більше прикладаючись до любові та бажання їхнього, молячи й наставляючи, старців їхніх, мов батьків, повчаючи, молодих, як братів, дітей, як чада, — вони ж його роздразнювали й наругу чинили.

Одного разу зібралися разом усі, що жили в тому селі, від малого до великого і, вражені від Аврамія, почали говорити поміж себе: "Чи бачите велике терпіння цього мужа, чи бачите невимовну його любов до нас, адже, бувши від нас у великих кривдах, не відійшов звідси і нікому не прорік лихого слова, ані відвернувся від нас, але з радістю великою терпить оте все. Воістину на життя нам від Бога він посланий, про якого завжди говорить, повідаючи, що є Царство, рай, вічне життя, і правдиві є слова його. Коли б так не було, не терпів би він од нас так багато зла. Але й богів наших явлена є неміч: не змогли його скривдити, коли побивав він їх. Воістину раб він є живого Бога, і все мовлене ним істина є. Ходімо ж, щоб повірити в Бога, якого він проповідує!"

І так усі рушили й однодушно до церкви прийшли, волаючи й кажучи: "Слава небесному Богу, який послав раба свого, хай порятує нас од зваби диявольської!" Блаженний же, побачивши їх, порадів радістю великою вельми, і стало лице його як ранішнє світло. Розтулив вуста свої й прорік до них: "Батьки мої, і брати мої, і діти, приходьте, віддам Богові славу, який просвітив сердечні очі ваші, щоб пізнали Його, щоб очистилися від диявольської нечистоти. Віруйте живому Богові від усієї душі, що Він є Творець неба й землі, й усього, що на них, безначальний і невимовний, і неосяжний, Світлода-вець, Чоловіколюбець, страшний і добрий Господь. Віруйте і в Сина його єдинородного, що є премудрістю його, і силою, і волею, і в пресвятого Його Духа, що оживлює все, і, віруючи, дістанете небесне життя". Відповіли всі, сказавши: "Так, отче наш і наставниче життя нашого, як кажеш і учиш нас, так віруємо і чинити, що нам повелиш, готові ми є". І тоді прийняв їх блаженний, усіх хрестив у ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа від малого до великого — десь тисяча душ. І в усі дні читав їм божественні книги, навчаючи їх і оповідаючи їм що про Царство Небесне, що про рай і про геєну вогненну, і про правду, і про віру, і про любов. Вони ж були, як земля добра, що приймає сім'я добре і подає плоди: одне в сто, друге — в шістдесят, а третє — в тридцять. Так з великим старанням і дбанням учення його з насолодою вислухали і словам його повинувалися. І мали блаженного перед очима своїми, як ангела Божого, і союзом любові до нього прив'язалися, і дослухалися до святого його учення. Пожив блаженний після увірення їхнього один рік, навчаючи їх слову Божому день і ніч безнастанно, а, побачивши їхнє до Бога старання і тверду віру, захотів залишити їх; бачачи, що вони його вельми люблять і вельми шанують, побоявся, щоб не був розум його прив'язаний до якихось земних печалей і щоб не змінилося іноцтво його. Встав отож вночі, помолився Богові, кажучи: "Єдиний без гріха, єдиний святий, що на святих почиває, єдиний Чоловіколюбче і милосердний Владико, що просвітив очі думок їхніх і відв'язав їх од зваби ідольської і який дарував їм своє розуміння, до кінця доглянь їх чоловіколюбством, і огороди їх оплотом благодаті своєї, і просвічуй завжди серця їхні, щоб, здійснивши догідне Тобі, сподобилися Небесного Царства Твого. І мене, недостойного й немічного, заступили, і не візьми мені цього за гріха, Ти ж бо все знаєш, відаєш, що Тебе люблю і тебе бажаю". І, скінчивши молитву, ознаменувався знаменням хресним і відійшов звідтіля таємно у якесь інше місце і сховався від них.

Коли ж настав ранок, за своїм звичаєм, новопро-свічені люди прийшли до церкви і, шукаючи його, не знайшли, дивувалися і, як вівці загублені, ходили й розшукували свого пастиря зі слізьми, гукаючи на ім'я його. Коли ж, обшукавши всюди, не знайшли його, вельми опечалилися і тоді пішли до єпископа, повідавши, що сталося. Почув той, осмутнів і зі старанням послав багатьох повсюди шукати блаженного, найбільше через сльози й прохання стада його, і шукали його, ніби каменя коштовного, але не знайшли послані. Єпископ же із кліром прийшов у село і, побачивши всіх утверджених у вірі та любові Христовій, вибрав з-поміж них достойних та й поставив пресвитерями та дияконами і, благословивши їх, відійшов.

Почув усе це блаженний, порадів вельми, прославив Бога та й каже: "Що маю тобі воздати, о Владико мій добрий, за все, що воздав ти мені? Поклоняюся й славлю Твій промисел!" І так помолившись, радіючи, пішов у келію свою, де був раніше. Збудував і іншу келію малу, з'єднану з першою, і всередині зачинився, радуючись у Бозі, Спасі своєму. Побачив диявол усе, що було із Ав-рамієм, розпалився від заздрості і всяко намагався збити доброго Христового воїна. Захотів його в гордість вознести і прийшов до нього зі словами похвальними; коли стояв блаженний на молитві, раптово світло засяяло сонячне в келії його, і голос почувся, ніби від Бога, що казав: "Блаженний ти є, блаженний ти є, Аврамію, так блаженний, що ніхто з-поміж людей не здійснив волі моєї, як ти, і через те блаженний ти!" Тоді блаженний, збагнувши звабу ворожу, зніс голос свій і сказав: "Тьма твоя з тобою нехай буде в погибель, о сповню-ваче зваби та погибелі! Я ж бо людина є грішна, маю ж уповання на благодать і поміч Бога мойого й не боюся тебе, і не застрашить мене твоє привиддя, фортеця-бо моя непереможна — це є мені ім'я Спаса мого Ісуса Христа, якого я полюбив і Його ім'ям кладу тобі заборону, псе нечистий!" І тоді зник диявол, наче дим.

Знову через кілька днів молився блаженний уночі, прийшов сатана, сокиру тримаючи, і почав, січучи, руйнувати [двері] келії його, і, гадаючи, що в отворі вони, закричав біс до других своїх бісів великим голосом, кажучи: "Подбайте, друзі мої, постарайтеся швидко, щоб, увійшовши, зачавили ми його!" Блаженний же рече: "Всі народи мене оточили — я ж Господнім ім'ям їх понищив!"[4] І тоді сатана зник, а келія була вся ціла.

І знову через кілька днів молився опівночі й побачив рогозину свою, на котрій стояв, яка горіла великим полум'ям, і, наступивши на полум'я, прорік: "На гаспида і василиска наступлю й буду топтати лева і змія"[5] заради імені Бога мойого Ісуса Христа, який допомогає мені!" Втік-бо сатана і горлав великим голосом, кажучи: "Я тебе переможу, зловидний, знайшов-бо я хитрість на тебе!" Одного дня, коли їв блаженний, увійшов знову до келії його диявол в образі юнака і, наблизившись, хотів перекинути на землю посудину його, з якої їв. Він же, збагнувши, тримав посудину і їв, нічого не боячись, — диявол же стояв перед ним. Тоді поставив диявол свічника і свічку запалену на ньому і почав співати веле-голосно, кажучи: "Блаженні непорочні в дорозі, що ходять законом Господнім"[6], і співав того псалома до кінця. Святий же не відповідав йому, доки не поїв, поївши ж, знаменувався і рече до нього: "Псе нечистий і триокаянний, і немічний, і страшливий, коли знаєш, що блаженні є непорочні, пощо докучаєш ти їм, адже блаженні є і триблаженні всі, що сподіваються на Бога і люблять його від усього серця?" Відповів диявол: "Докучаю їм, щоб перемогти їх, і спокусу учиню їм, і від усякого доброго діла відверну їх". Рече до нього блаженний: "Не буде добра тобі, проклятий, щоб ти когось подолав із тих, що бояться Бога, або спокусив. Пере-можеш-бо подібних до себе, котрі відступили від Бога своєю волею; тих зваблюєш і перемагаєш, що Бога нема в них, від люблячих так зникаєш, як дим од вітру[7]; сама лишень молитва їхня зі сльозами так тебе жене, як вітер жене порох. Живий Господь мій, який є благословенний у віках, слава й похвала моя, отож не боюся тебе, хоч би все літо стояти мав тут чи більше, а волі твоєї не учиню, псе нечистий, не дбаю-бо про тебе так, як хтось, бува, не дба про пса якогось побитого". Коли це блаженний сказав, тоді він зник.

І знову через п'ять днів, коли закінчував блаженний полуношне співання, прийшов ворог із привиддям численного люду, і накинули, як привиджувалося, на його келію ужівку й тягли, волаючи поміж себе: "Викиньмо її в рів!" Побачивши їх, блаженний мовив: "Оточили мене, немов бджоли стільник, та розгорілися вони, як вогонь у тернині"[8] — і йменням Господнім противився їм. І загорлав сатана, кажучи: "Не знаю вже, що іншого ще учинити, це-бо всяко переміг мене ти, й силу мою понизив ти, не дбаючи за мене. Але тебе не маю залишити, доки, здолавши, не смирю тебе". Блаженний же відповів йому: "Проклятий будь ти і всі справи твої, нечистий! Слава ж і поклоніння нашому Владиці, єдиному святому Богу, який чинить тебе потоптаним і оганьбленим бути від нас, котрі люблять Його. Пізнай нині, окаянний і безсоромний, що ми не боїмося тебе ані привидь твоїх". Достатній час отак боровся зі святим диявол, бажаючи застрашити його всілякими привиддями, але не зміг твердого помислу перемогти, більше ж сам від нього перемагався. Святий Аврамій же сильнішими подвигами та любов'ю до Бога вправлявся, бо возлюбив Бога все-душно і таке провадив життя, щоб сподобитись йому благодаті Божої, і через те не міг диявол перемогти його. В усі літа іноцтва його не минув жоден день без сліз, і не рухнув вуст своїх на сміх[9]. Не наблизився єлей до тіла його, ані вмив лиця свого, але так був, ніби кожного дня вмирав.

Був у цього блаженного брат по плоті, котрий мав одиначку дочку. Коли помер батько її, залишилася дівчинка осиротіла. її взяв знайомий і привів її до дядька, коли було їй сім років. Той же повелів їй бути у зовнішній келії, а сам пробував зачинений у внутрішній, були-бо дверці малі поміж них, через які навчав Псалтиря й іншим книгам. І інокувала з ним дівчинка, як і він, у пості та молитвах і в усіх іночих подвигах та чеснотах. Багато років блаженний зі слізьми молився Богу щодо неї, щоб мала думку до Нього і щоб не прив'язала себе до земної марноти, батько-бо залишив їй достатні маєтки, і в тому часі повелів святий роздати все злиденним. Вона ж молила дядька свого, кажучи: "Моли Бога за мене, отче, щоб збавилася всіх різноманітних диявольських сітей". В усьому уподібнювалася дядькові своєму в іночому житті, і веселився старець, бачачи її добрі подвиги, сльози й смиренну мудрість, безмов'я й покірливість, і любов до Бога. Двадцять років інокувала з ним, наче ягниця чиста і ніби голубиця добра. Коли ж закінчилося двадцяте літо, сіть напнув над нею диявол, щоб уловити її: може, так зможе блаженного уразити й ум його відлучити від Бога?

Був один інок, котрий ім'я тільки іноче мав, а не діло; побачив ту блаженну через двері і запраг її — забажав до неї бесідувати; ніби полум'я, розпалилося серце його від скаженої до неї любові. Жадав її достатній час, десь цілий рік, доки не допоміг йому сатана: відчинив двері її келії, зайшов до неї, звабив і осквернив її. Після гріховного вчинку жахнулася вона в думці і, розтерзавши одяг свій, била себе по обличчю й хотіла сама себе задушити з печалі. Сказала подумки: "Я померла душею і погубила дні мої, і труд іночий, і повстримність мою, і сльози мої — все в ніщо пішло; Бога-бо прогнівила, і сама себе погубила, і преподобного дядька свого у гірку печаль увела, і зневажена я дияволом — то навіщо жити мені, окаянній? О горе мені, що вчинила?! О горе мені, у що впала?! Як заморочився помисел мій і як загинула, не розумію! Яка темна запаморока покрила серце моє — і не знаю, що вчиню, чи де заховаюся, чи куди піду, чи в якийсь рів кинуся? Де є вчення дядька мого преподобного і де є наказ друга його Єфрема, котрий наказав мені: "Прислухайся до себе і збережи душу свою безсмертному Жениху доброму, Жених-бо твій святий є і ревнильник". І тому не дерзну поглянути на небо, по-мерла-бо я для Бога та людей. Сидіти вже тут не можу, оскільки я грішниця, наповнена-бо я нечистоти — як знову почну розмовляти зі святим тим отцем? Коли ж відважуся, то вогонь вибухне із тих його дверець і спалить мене. Треба мені йти в інший край, де не буде нікого, хто знає мене; хай самотня помру, і в тому уже нема надії мені на спасіння".

Рушила відтак і відійшла до іншого міста, і, змінивши вигляд свій, жила в гостинниці. Коли це трапилося з нею, мав видіння блаженний: побачив страшного й великого вельми змія, мерзького на вигляд, що шумів силою. Прийшов до келії його і знайшов голубицю, проковтнув і знову повернув на місце своє[10]. Прокинувся блаженний зі сну, уразився вельми й гірко плакав, кажучи: "Чи сатана гоніння підніме на святу Церкву і багатьох відведе від віри, чи розкол буде в Церкві". Помолився Господу і мовить: "Господи-Чоловіколюбче, що все бачиш, Ти один знаєш, [що значить] видіння це!" І знову після двох днів побачив того-таки змія, що вийшов із місця свого і прийшов до келії його, і, підклавши під його ноги свою голову, розпався. Побачивши ту ж таки голубицю в череві, блаженний простяг руку і взяв її живу — і не була осквернена. Тоді прокинувся блаженний, покликав двічі дівицю, що шокувала із ним, кажучи: "Чому розлінувалася ти, другий уже день не розтуляєш своїх вуст на славослов'я Боже?" І не було відповіді. Відчинив дверці і не знайшов її, і збагнув, що видіння, яке бачив, щодо неї було, і, заплакавши, прорік: "О горе мені, що ягницю мою вовк схопив, і дитина моя полонена стала!" І підняв голоса свого, зі слізьми кажучи: "Спасе всього світу, поверни ягницю Твою Марію в загорожу життя, і хай не зійде старість моя із печаллю у пекло. Не зневаж моління мого, Господи, але пошли благодать свою невдовзі, щоб забрав її із вуст змієвих!" — минуло два дні після відходу блаженної, коли бачив видіння.

Два роки пробула Марія без дядька свого, а він день і ніч молив Бога про неї. Через два роки повідав йому дехто, де вона є і як живе. Умолив він одного із знайомих своїх, послав його туди, щоб здобути звістку про неї. Пішов посланий і довідався, і побачив її — прийшов і повідав йому. Святий же, почувши це, повелів принести собі воїнську одежу і привести коня, відчинив дверці, вийшов і одягся як воїн, і шапку велику й вельми високу поклав на голову свою, щоб прикрила лице його. Взяв і золотницю одну із собою і, всівшись на коня, поїхав. Прибув до тієї гостинниці, роздивився туди й сюди, бажаючи її бачити. Усміхнувшись, рече до гостинника: "Друже, чув я, що маєш тут дівицю добру, покажи її мені, щоб надивитися в осолоду". Той же, бачачи старечу сивину його, посміявся з нього в серці своєму: зрозумів-бо, що питає про неї заради блуду, і відповів: "Маю таку дівицю, і вельми вона красна", — була-бо блаженна насправді гарна лицем, більше природи людської. Тоді старець приязно каже до нього: "Поклич її до мене, щоб повеселився сьогодні". Коли прикликали її, прийшла до нього. Як побачив її святий у блудницькому уборі, ледве не все тіло його слізьми покрилося. Стримався, щоб не бути пізнаним від неї, бо, пізнавши, могла втекти від нього.

Сиділи вони й пили, почав загравати з нею сам цей дивний чоловік, вона ж відчула пахощі, що відходили від чистого й численними подвигами умертвленного тіла його. Тоді, згадавши перші дні повстримності своєї, зітхнула, просльозилась і каже: "О горе мені самій!" Гостинник же мовить: "Пані Маріє, тут пробуваєш оце другий рік із нами, і ніколи від тебе не чув таких слів та зітхання — що тобі тепер сталося?" Вона ж говорить: "Коли б померла раніше тих літ, блаженна була б". І тоді блаженний, щоб не пізнала його Марія, мовив до неї гострим словом: "Чи ж нині пом'янула ти гріхи свої, коли до мене прийшла?" Узяв же цяту[11] і дав гостиннику, кажучи: "Друже, учини нам добру вечерю, щоб повеселитись у цей вечір із цією дівчиною, здалеку-бо прийшов заради неї". О, яка премудрість Бога ради! О, який розум духовний! О, яка безсумнівність заради потреби! Адже за п'ятдесят років іноцтва свого хліба до ситості не зажив ані води достатньо не пив. Тепер м'ясо їсть і вина п'є, щоб врятувати душу загиблу. Чини святих ангелів дивувалися на небесах такому розсуду того блаженного, великодушності й розумній раді: їв м'ясо й пив вино, щоб від скверни забрати потоплену душу[12]. О премудрість премудрих! О розум розумних!

Після вечері та веселощів їхніх каже йому дівиця: "Пане, вставай і йди на ложе, поспимо там". Він же рече: "Ходімо!", і коли ввійшли, побачив там ложе велике, наслане високо, і сів на ньому та й каже до неї: "Зачини двері і прийди роззуй мене". Вона ж зачинила двері, прийшла до нього, він же мовить: "Пані Маріє, наблизься сюди до мене". Коли ж наблизилася вона, схопив її і тримав міцно, щоб не утекла, тоді поцілував її і, знявши шапку зі своєї голови, заплакав і сказав до неї: "Дитино моя, Маріє, чи не пізнала ти мене? Чи не я тебе виховав — що тобі сталося, о дитино моя! Хто тебе погубив? Де твій ангельський образ, що його ти мала, о дитя моє! Де повстримність твоя і плач сліз твоїх? Де неспання твоє і на землі лежання? Та ж ніби з висоти небесної до рову ти зійшла! О дитя моє, не повідала ти мені, коли зогрішила, щоб я прийняв покаяння за тебе із улюбленим моїм Єфремом? Пощо так учинила ти? І пощо уразила мене ти, в печаль видиму так укинула мене? Хто безгрішний є, хіба один Бог!"

Слухаючи, вона була як камінь бездушний у руках його, боячись, а заодно соромлячись. Знову рече блаженний: "Не говориш нічого мені, дитино моя Маріє, не говориш нічого мені, утробо моя! Чи не заради тебе прийшов я сюди? О дитя моє, я відповідаю перед Богом за тебе в день судний, я за гріхи твої покаяння на себе візьму!" До півночі так плакав, моливсь і повчав. Вона ж, здобувшись трохи на сміливість, мовить до нього, плачучи: "Не можу дивитись на тебе через сором лиця мойого, тож як можу молитися Богу, коли споганена є нечистими сквернами?" Він же говорить до неї: "Хай на мені буде твій гріх, о дитя! З рук моїх хай зніме Бог гріха твого, тільки ти послухай мене і піди — нехай повернемося на своє місце. І Єфрем за тебе Бога молить, о дитя моє! Помилуй старість мою, молю тебе, утробо моя! О дитя моє, встань і йди за мною!" Вона ж відповідає йому: "Коли знаєш, що можу покаятися, і прийме Бог молитву мою, то йду й припаду до твого преподоб'я і обцілую плесниа ніг твоїх святих, що так милосердствували щодо мене і що прийшов сюди, аби мене вивести зі скверни цієї нечистої." І, поклавши голову на ноги йому, цілу ніч плакала й говорила: "Що тобі воздам за все, владико мій!"

Коли ж настав ранок, мовив до неї: "Дитино, встань та ходім!" Вона ж сказала до нього: "Маю тут трохи золота та одягу — що велиш щодо цього?" І рече блаженний: "Все покинь тут, бо то частка ворожа є". І встали та й пішли відтак. Посадив її на коня, вів, а сам перед нею йшов, радіючи; як пастир, коли знайде заблукле овеча і з радістю візьме його на рам'я своє, так і блаженний, радіючи серцем, ішов. І коли прийшли на місце своє, там її зачинив у внутрішній келії, де був він раніше, а сам пробував у зовнішній келії. Вона ж у веретищі волосянім зі смиренням та плачем, із повстрима-ністю та покірливістю інокувала старанно і, закликаючи Бога на поміч, каялася з великою щирістю. Таке було її покаяння і така молитва, що наше покаяння супроти того покаяння тінь є, і наша молитва супроти тієї молитви ніщо є. Бог же милосердний, не бажаючи жодному погинути, а щоб усі прийшли в покаяння, помилував рабу свою, котра істинно покаялася, і відпустив її гріхи їй. На ознаменування ж її прощення дав їй благодать цілити недуги тим, що приходять.

Прожив блаженний Аврамій ще десять років і, бачачи її велике покаяння, сльози, і пости, і труди, й старат-ливі до Бога молитви, утішився і славив Бога. По тому помер у Господі — заснув, маючи сімдесят літ від народження свого. На час же відходу його зібралося мало не все місто, і кожен із них старатливо наближався до чесного тіла його — і болящі зцілення діставали. Прожила ж ягниця Христова Марія після відходу дядька свого п'ять років у великій повстриманості, за сльозами молячи Бога день і ніч, так що ті, які часто проходили уночі мимо, чули голос плачу і ридання її безмірного, зупинялися, дивуючись, і прославляли Бога. Так цілковито розкаявшись і добровгодивши Богові, блаженна Марія з миром відійшла і нині, після зворушливих пла-чів, радісно веселиться зі святими у Господі, Йому ж слава навіки. Амінь.


[1] "Анепсія — братова дочка".

[2] "Написане преподобним Єфремом Сирином".

[3] "Більша мзда спасти багатьох, аніж одного."

[4] Пс. 117, 10.

[5] Пс. 90, 13.

[6] Пс. 11-, 1.

[7] "Диявол перемагає тих, що віддаляються від Бога, а ті, що люблять Бога, перемагають диявола".

[8] Пс. 117, 12.

[9] "Плакав щоденно святий Аврамій, ніколи не сміявся".

[10] "Голубицю зжер змій і знову повернув її живу".

[11] "Золотник".

[12] "Чернець м'ясо їсть із благословенного приводу".

а Плесни — передні частини ступні.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том II (жовтень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!