Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад. - Страждання святих мучеників єпископа Акепсима, Йосипа-пресвітера та Аїтала-диякона Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих мучеників єпископа Акепсима, Йосипа-пресвітера та Аїтала-диякона
   

Місяця листопада в 3-й день

У країнах персидських, у місті, названому Наєсон, був благочестивий єпископ на ім'я Акепсим, цей від юності віку свого, всілякі чесноти проходячи, аж до старості непорочно зберіг життя і, маючи вісімдесят років од свого народження, не знеміг од труду, а чинив подвига великим постом, та молитвами, та належними турботами про вручене йому стадо; і ще більшого виказав подвига при кончині своїй, коли мужньо постав, аж до крові, за Господа свого, за нього й душу свою після тяжких і довгих мук старанно поклав. А перед мученичим подвигом своїм за кілька років таке мав про страждання своє пророцтво. Якось, коли лежав у домі своєму, хлопець його, наповнившись духа пророчого, поцілував його в голову і сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Він же порадів на проречення оте і сказав: "Буде мені, о дитино, за словом твоїм!"

Сидів на той час біля Акепсима один улюблений його друг, єпископ ближнього міста, та й почув слівце оте, що хлопець прорік. Усміхнувся та й сказав до хлопця: "Скажи мені, о дитино, чи знаєш що про нас?" Богонатхненний же хлопець відповів: "Ти не маєш уздріти міста свого, але, повертаючись до нього, в дорозі, в селі Єтрадан, помреш". І збулося пророцтво хлопця того на обох єпископів: той-бо помер дорогою в названому селі, Акепсимова ж голова сподобилася мученичого вінця.

Злочестивий цар персидський Саворій підняв у землі своїй велике гоніння на християн і в самий день спасительних страстей Христових послав у всі краї своєї області таке повеління, щоб усі, хто сповідував Христа, були побиті по всій Персиді. У той час велику множність християн у містах та селах було нещадно побито від нечестивих, найбільше ярились на них жерці та волхви, старатливо шукаючи тих, що ховалися, витягували їх із домів і з потаєнних місць та й люто умертвляли. Інші ж із вірних самі себе передавали в їхні руки і щиросердно проливали кров свою; багато було убито за Христа і в палатах царських, із ними і Азадис-євнух, якого цар вельми любив, забитий був як істинний Ісуса Христа раб і сповідник імені Його пресвятого. Довідався-бо цар про смерть улюбленого свого євнуха Азадиса, пожалів вельми про нього і те народне вбивство припинив, тільки вождів та вчителів віри християнської повелів шукати на смерть. Це повеління цареве розголошено було повсюди, начальники волхвів та жерців проходили Персиду із дбанням, шукаючи єпископів та священиків християнських і всіляко їх погубляючи. У той час і святий Акепсим-єпископ схоплений був. Коли ж ті, що схопили його, вели його із дому, один із домашніх приступив близько до святого і шепнув на вухо: "Заповідай щось про дім свій". Він-бо, рукою на дім показуючи, мовив: "Це вже не мій дім, я ж бо, не гаючись, піду до горнього дому".

Коли ж був у місті Арвил, привели його до князя волхвів, ім'я якому Адрах, і запитав князь святого Акепсима: "Хто ти є?" Він-бо велеголосно ісповідав себе, що християнин. Князь же мовить до нього: "Чи правду про тебе говорять, що не слухаєш царського повеління і проповідуєш єдиного Бога?" Святий же безбоязно відповів: "Усе, що про нас чув ти, істинне є, єдиного проповідую Бога і тим, що приходять до мене, раджу, щоб пізнали Його, і хай вірують у Нього зі мною". Князь же рече: "Ми чули про тебе, що премудрий більше інших, тепер же бачимо, що нічим не ліпший ти від немисленних дітей: що це за премудрість противитися царському повелінню і не кланятися пресвітлому Сонцю та Вогню, їм-бо сам цар поклоняється". Святий же відповів: "І цар ваш і ви із ним вельми збезуміли, бо, полишивши Творця, поклоняєтеся сотвореному". Князь же із гнівом рече: "Чи нас називаєш безумними, котрі пошановують таку стихію і поклоняються всеоживлюючому і преосвічувальному Сонцю? О брехливий старче! Ти ж бо є сам безумний воістину, і коли не повинуєшся царевому повелінню, то не збавить тебе старість твоя від тяжких мук, ані розіп'ятий Бог твій не візьме тебе із рук наших". Святий же мовив: "Хай загородяться тобі мерзенні вуста, що огуджують Бога мого! О нечестивий, що бажаєш загрозами своїми застрашити мене, щоб відступив од отчих переказів, яких у юності навчився і з ними дочекався цієї сивини. Хоча й похваляєшся на мене у гордості своїй, що не збавить мене старість ані Бог мій од ваших рук, одначе не зміню ліпшого на гірше, яка-бо мені користь є на малії оті дні від рук ваших вільним бути, адже невдовзі і без вас візьметься із мене загальний борг смертного єства. Не поклонюся Сонцю ані не пошаную Вогню, щоб ніхто не посміявся з моєї старості, аби ніхто не заговорив, що ліпше люблю своє життя; ще більше люблю Бога мого — не продам таких благ небесних за короткотривале життя".

І тоді повелів волхв простягти старого на землю голого і палицею сукуватою бити його міцно, і битий був по всьому тілу аж так, що земля кров'ю його обагрилася. Після ж довгого биття знову перед собою поставив його мучитель і каже: "Акепсиме, де є Бог твій, якому кланяєшся, хай прийде нині і нехай забере тебе від рук моїх!" Відповів святий: "О пребеззаконниче! Бог мій скрізь є, небо й землю наповнює і силу має забрати мене із рук твоїх, але я Його Благість не про це молю, щоб мене від мучительства твого збавив, але хай подасть мені терпіння у муках, щоб я, коли до кінця перетерплю, улучив вінця життя. Ти ж піднявся на Бога живого, земля ти і попіл, за що достойний ти муки та смерті, воістину достойний — хай же в тому згориш вогні, якому тепер, як Богу, поклоняєшся, щоб той бог твій палив тебе навіки!" Князь же волхвів, те почувши, роз'ярився гнівом і звелів святого, тяжкими обклавши залізами, зачинити у в'язниці.

Назавтра схоплений був пресвітер Йосип, котрий мав літ сімдесят, також і Аїтал-диякон, обидва мужі правдиві і святі, їхня-бо ревність до Бога була як ревність Іллі-пророка, і зовнішність їхня чесна, і слово їхнє, як меч надвабіч гострий, сікло безбожних. Вони приведені були перед нечестивого волхва, він-бо на них подивився гордим оком та й рече: "О роде загублений! Пощо, простих обходячи людей, зваблюєте їх ученням вашим неправедним?" Відповіда пресвітер: "Не зваблюємо людей, але від зваби відвертаємо до істинного Бога, що є Господь і Творець сонця та вогню і всіх видимих та невидимих істот, і не неправедне наше вчення, оскільки воно про єдиного праведного Бога". Волхв же мовить: "Яке вчення праведне є: чи те, що його тримається цар та всі його воєводи, чи те, якого слухають люди прості та знедолені, убогі і які ніщо є, як оце й ви?" Відповідає пресвітер: "Прості та знедолені є люди у світі цьому, бо не в душешкідливих багатствах та гордості життя, але в убогості та смиренні нашому доброзволить наш Господь, через це багато із нас самохітно убогими та смиренними є, роздавши маєтки свої в руки бідних, за що сподіваємося сторицею від Господа нашого прийняти; і коли б управлялися у збиранні багатства, то, власними працюючи руками, більше збагатилися б за тебе, що нічого не робиш, тільки чужі поїдаєш праці та маєтки інших забираєш, кривдячи убогих людей. Нам же належить від праці нашої і самим у мирі живитися, і більш немічну братію годувати, знаємо-бо, що багатим у Небесне Царство шлях є незручний, а ті, котрі хочуть багатіти, впадають у напасті". Волхв же, зупиняючи бесіду його, мовить: "Покинь довгу свою брехню і поклонись вогню та сонцю". Відповідає пресвітер: "Не сподівайся ніколи побачити мене, що чинитиму беззаконну волю вашу, не покину-бо Того, хто сотворив вогонь та сонце, ані поклонюся сотвореному". Волхв же, почувши це, повелів святого Йосипа-пресвітера, оголивши, розтягти і різками колючого дерева, що мало гілки свої, як терен гострий, бити аж доти, доки вся шкіра його здерлася і плоть од кісток відпала. Святий-бо, весь бувши в крові, закричав: "Дякую тобі, Господи, Боже мій, що доброзволив мені бути омитому у крові моїй од гріхів моїх". Після ж довгого биття зв'язаний був святий двома залізними ланцюгами і вкинутий до темниці до святого Акепсима, де один одному давали болістям своїм відраду, втішаючи себе навзаєм надією милості Божої.

Коли пресвітера відведено було до темниці, залишився Аїтал-диякон перед князем волхвів, стоячи зв'язаний. На нього-бо позирнув волхв і каже: "А ти що скажеш: чи виконаєш повеління царське, чи поклонишся великому Сонцю і чи спробуєш крові жертвенної, щоб збавитися від належного тобі зла, чи пробудеш жорстокий і непокірний, як інші?" Святий же диякон відповів: "Твоїх поганих сивин є це діло, щоб пити кров і замість Бога мати те, що від Бога створено. Я ж не буду такий сліпий душевними очима, як ти, і не пошаную створене більше, ніж Творця". Тоді мучитель повелів зв'язати руки його під коліна і, палицю велику крізь зв'язані руки вклавши, повелів воїнам наскакувати на нього й ногами його тусати, також різками колючими нещадно бити. Отож ті воїни, що наскакували на нього, побили йому суглоби, а ті, що били різками, обдерли плоть його. Він же, терплячи доблесно, сказав до волхва: "Веселишся, мучителю, бачачи плоть людську розтерзану, як веселиться пес чи ворон, бачачи трупа і насититись ним бажаючи. Одначе знай, нечестивцю, що ні у що ставлю ці муки". Волхв же, ще більше роз'ятрившись, сильніше повелів бити святого, доки не зламалися кістки його і відпала від кісток плоть. Тоді перестали бити й понесли до темниці, — не міг-бо нітрохи ступити від виразок лютих, — і, принісши, мов якийсь лантух, кинули до двох перших страждальців.

Минуло п'ять днів, поведені були святі із темниці на місце, що називалося Рай, де був храм бога Вогню, якого нечестиві перси пошановують, там князь волхвів сів на судищі і рече до святих: "Скажіте мені швидко, чи ще пробудете у безум'ї вашому, чи, змінившись на ліпше, з нами єдині будете?" Відповіли святі: "Хай звісно тобі буде, судде, що яку від початку думку мали, в тій до кінця пробудемо: ні погрозами, ані муками, ані дарами, ані іншим якимсь чином не змінимо доброго нашого ісповідання: єдиного Бога, всіх Господа, знаємо та ісповідуємо і Йому одному віруємо та поклоняємося . Це почувши, волхв тоді інше винайшов мучення і повелів прив'язати їх шнурами під руки, також стегна та голінки і, вклавши у шнури палиці, крутити, і так тими шнурами згнітити їх. Коли це чинили, було люте святим мучення та біль, бо ламались у них кістки так, що і тим, котрі віддалік стояли, чутно було, як вони ламаються. Мучителі ж казали до них: "Не противтеся волі царській". Вони ж відповідали: "Кожен, хто творить волю беззаконного царя вашого, є Богові супротивний". І мучені були так святі від третьої години до шостої. Відтак знову в темницю мучитель їх повелів повести, але не могли святі іти власними ногами, отож, як тягар, несені були і кинуті туди ж, де були й раніше.

Наказав мучитель сторожі, щоб не давали нікому приходити до них, і коли б хто хотів подати їм їжі, чи питва, чи одіж, того хай, зловивши, вбивають. І пробули Христові страждальці у тій темниці три роки у великій нужді, знемагаючи від голоду та холоду і від загнилих ран безмірний біль терплячи, що й сама сторожа, яка бачила таку їхню нужду, зворушувалась і не раз сльозила, але боялася чинити якусь відраду, маючи тверду від князя заборону; таємно тільки котрийсь із них чи з інших, що там були, в'язнів, подавали їм часом шматка хліба чи трохи води — так терпіли заради любові Христової.

Коли ж минуло три літа, прийшов туди Саворій, цар перський, прибув із ним і найперший князь над усіма, що є в Персиді, волхвами, ім'я йому Ардасабор. Той довідався про святих мучеників Акепсима, Йосипа та Аїтала, що були в темниці, і повелів привести їх перед себе. І коли вийшли святі із темниці, то виглядали, як тростина, що вітром хитається, — так знемогли голодом та й спрагою були заморені, зсохлися, ніби сіно, і падали від вітру; йти самі не могли. Доведені були до Ардасабора-князя, і була то дивна картина: виглядали на позір як видіння мерців, що в гробі лежали: очі глибоко позападали — кістки тільки, в шкіру зодягнені. Побачив їх князь і мовить: "Чи ж християни ви є?" Вони відповіли: "Так є, християни ми, єдиному живому Богові віруємо і Йому поклоняємося". Князь же рече: "Бачите, яку вам біду принесла віра ваша, яке ущемлення та скорботу, бо від численних мук та довгого ув'язнення втратили образа живої людини й учинилися ніби мерці, котрі лежать у гробі. Раджу-бо вам поклонитися пресвітлому Сонцю, коли ж не послухаєте мене, то лютою смертю маєте померти". Святі ж єдиними вустами відреклися їхнього нечестя та ісповідували істинного Бога, Який не тільки сонце, але й усе живе сотворив, і виявили себе готовими на смерть за Творця усіх. По довгій суперечці, коли не зміг їх князь схилити до своєї волі, повелів спершу Акепсима по хребті та череві ремінням сирим бити, і битий був від тридцяти воїнів, а суддя при цьому волав: "Повинися повелінню царевому і живий будеш!" Святий же, наскільки міг, відповів: "Волю Господа мого всією міцністю, яку від Нього прийняв, намагаюся здійснювати". Тоді, знемігши, замовк. По тому відсікли святу його голову, і сповнилося пророцтво богонатхненного того хлопця, котрий колись, цілуючи його в голову, сказав: "Блаженна є голова оця, що за Христа прийме мучення!" Тіло його відволокли на вулицю й кинули на з'їжу псам, а сторожа здалеку наглядала, щоб не вкрали його християни. Та через три дні, коли сторожа кудись відійшла, викрали християни той многоцінний скарб і поховали чесно.

Після забиття святого Акепсима, за повелінням мучителевим, битий був пресвітер Йосип, і суддя волав: "Живий будеш, коли царевій повинуєшся волі!" Кричав і святий: "Один є Бог, і нема іншого, окрім Нього, в Ньому ж бо живемо, рухаємося і є ми, Йому віруємо і Його пошановуємо, про царське ж повеління не дбаємо!" Після ж довгого биття занеміг і став нібито мертвий. Гадали всі, що помер, і виволокли його геть, на торжиську кинули, а коли побачили, що ще дихає, узяли й укинули до темниці.

Коли ж витягли святого Йосипа, князь до святого Аїтала почав говорити: "Ось життя і смерть, честь і безчестя перед очима твоїма, не вибирай собі гіршого, покинувши ліпше, не йди тим-таки шляхом, яким безумні пішли і прийняли кару достойну за ділами своїми. Ти ж моєї ради послухай, щоб сподобився великих почестей і прийняв дари від рук царських; коли ж не послухаєш мене, сам своєї пагуби винуватцем станеш". Святий же диякон відповів: "Великий мені був би сором перед небом та землею, коли б не тим-таки пішов шляхом, яким пішли переді мною отці мої. Якщо вони, старі літами та немічні плоттю, так мужньо постраждали, то я, молодший літами та міцніший тілом, мав би тимчасових цих мук боятися? Не боюся смерті Христа ради, котрий за мене помер, не хочу заради дочасного життя погубити життя вічне, не продам благочестя свого за дари й честі ваші!" Тоді князь сказав із ярістю до наближених: "Візьміть і бийте його більше за перших". Святий же мовить: "Смердячий псе й нечисте, ці муки лишень малодушних пострашують, а не тих, котрі є міцні мужі, їхня-бо душа розпалена Христовим бажанням". І почали бити вельми святого Аїтала. Князь же дивувався, до своїх говорячи: "Що це воно, адже християни неважать це життя, а смерті, як щасливого життя бажають?" І кажуть йому наближені: "Мають передане від отців своїх учення, яке вістить, що інший світ ліпший є значно від цього. Вони ж, віруючи тому вченню, не дбають про цей світ, сподіваючись на ліпший, і через це самовільно смерть собі вибирають". Такою бесідою вправлявся князь зі своїми, і довго це тяглося, святий же в той час безчисленні приймав рани.

Тоді князь, ніби милосердним являючись, повелів перестати бити і рече до святого: "Повинися волі царській і здоровий будеш, є ж бо у нас лікарі, котрі невдовзі зможуть усі рани твої зцілити". Відповідає святий: "Коли б навіть одним словом зміг би ти зцілити мене від ран, то не повинувався б я беззаконню вашому". Князь же мовить: "Спокушаючи, я це прорік; коли б і повинився ти, неможливо тебе від таких і стількох ран цілим зробити, хіба тільки однією смертю зцілишся; будеш-бо у приклад усім християнам: хай не дерзають противитися цареві та безчестити князів його". Святий же відповідає: "Беззаконний судде, хоча і завше говориш брехню, тепер же, не бажаючи, правду вирік, що прикладом я є всім християнам мужності та великодушшя, багато-бо на мене, як на живий образ, позирають і, міцне моє по Христі страждання бачачи, сповнюються ревності до Господа, Бога свого, і на такі ж за Нього дерзнуть муки". Князь же, чудячись на такі його мужність і терпіння, зирнув на наближеного одного улюбленого друга, на ймення Адесха, котрий був із міста, названого Арвил, і каже до нього: "Християн тих обох, Йосипа та Аїтала, візьми до свого міста і вчини, щоб були від своїх-таки християн камінням побиті", — це через те не захотів мечем усікти їх, щоб християнські вчителі прийняли кончину від християнських-таки рук.

Адесх поклав їх на тварин, як снопи чи дерево бездушне, — не могли-бо ані ходити, ані сидіти — всі вуди їхні були розслаблені від безчисленних мук; коли потрібно було спочити чи переночувати, то ніби мертві тіла із тварин знімали і на землю клали, не могли-бо ані руками, ані ногами рушити, ніби умертвіли, биттям сокрушені. І коли хто, милість являючи, бажав дати їм їжі чи трохи води, то своїми руками у вуста їм укладали. І знову, піднявши їх із землі, клали на тварин і, як мертвих, прив'язавши, везли. Дійшли до Арвиламіста, у сморідну темницю вкинули їх і не дозволили нікому із християн приходити до них і турбуватися; загноїлися їхні рани вельми і текли гній та кров із їхніх виразок — не було кому перев'язати ран їхніх чи на інший бік перевернути, чи чашею води студеної напоїти. Так святі Бога ради страждали.

Була в місті тому одна жінка вірна і свята, на ймення Снандулія, котра таємно підживляла страждущих у темниці Христа ради. Вона, довідавшися про Йосипа та Аїтала, що в темниці вони, прийшла з рабами своїми вночі і, давши багато золота сторожі, ввійшла до темниці і знайшла їх заледве живих, і не говорили вони нічого, тільки ледь-ледь дихали. Вмовила сторожу: хай дозволять їй узяти святих у дім її на малий час, обіцяючи, доки настане денне світло, знову принести їх до темниці. І дозволила їй сторожа. Вона ж бо взяла їх, понесла в дім, недалеко від темниці той був, і, поклавши їх на ложі, обмила виразки та чистим полотном обтерла їхню кров і розмазувала її по своєму тілі; відтак багатоцінним миром змазала їх і обв'язала струпи їхні, цілувала поламані їхні руки й ноги і плакала вельми над ними. Полегшали трохи болісті їхні. Йосип опритомнів і, зирнувши, побачив ту благочестиву жінку, котра над ним гірко ридала, й почав помалу говорити до неї: "Таке твоє добродіяння нам явлене, о свята жоно, доброприємне є Богові і нам, що за Нього страждають, але гірко за нас ридати не є пристойне, бо далеко відстоїть таке від істинної християнської надії та віри нашої". Жінка ж відповіла: "Радію з того, що дав вам Христос таку мужність, бо міцно перетерплюєте люті муки; більше-бо пораділа б, коли б побачила, що ви здійснили мучення до кінця. Плакати ж властиво єству людському, яке охоплене милосердям". Святий же Йосип рече до неї: "Одначе не подобає тобі за нас плакати, знай-бо, що, котрі Христа ради здобувають скорботи, вічні випрошують веселощі".

Коли почало світати на день, то віднесено було святих до темниці. Минуло шість місяців, і вже святі від ран трохи зцілилися, могли й на ноги встати і трохи ходити, тільки Аїталу руки мертво висіли. Адесах, який прийняв їх від Ардасабора на забиття, скинутий був зі своєї влади, а замість нього прийшов інший суддя, лютіший першого, на ймення Зерот. Цей, коли ввійшов до міста і творив жертви у храмі бога їхнього Вогню, був звіщений од жерців про святих мучеників Йосипа й Аїтала — сказали-бо йому: "Є в темниці два вчителі християнські, котрі спершу Ардасабором мучені були, відтак сюди приведені, щоб камінням од християн були побиті, а оскільки не могли через рани ходити, відтак не виводили їх на забиття, а чекали, доки одужають, щоб могти до нашого однодумства прихилити їх". Суддя ж, те почувши, повелів привести їх перед себе і довго з ними словами змагався, лестощами та погрозами примушуючи їх, щоб поклонилися Вогню і щоб укусили від його жертв. Коли ж не досяг нічого, спершу повелів святого Йосипа голого стрімголов повісити і воловими жилами бити. І коли битий був сильно, тоді трохи зцілені рани знову відкрилися, і кров текла потоками, наче від джерела. Дехто від волхвів, які там стояли, приступили близько до святого і тихо мовили: "Чоловіче, коли соромишся людей, щоб увійти перед усіма до храму бога нашого і з нами принести жертви, то обіцяй таємно це вчинити, і вільний будеш од муки". Святий же велеголосно закричав: "Відступіте від мене всі, що чините беззаконня, бо почує Господь молитву мою!" Битий був три години, тоді повелів мучитель, відв'язавши його, нести в темницю — знову-бо не міг своїми ногами піти через відновлені рани. Відв'язали тоді святого Йосипа і віднесли до темниці, а замість нього підвішений був святий Аїтал і також нещадно був битий. Він же кричав безперестанно, говорячи: "Християнин я є!" Відв'язали і святого Аїтала, а на його місце підвісили одного, котрий був із манихейського злочестя, той також перед усіма сповідував злочестиву свою віру, докоряючи персам за їхнє нечестя. Його-бо підвісили й почали бити, і . терпів спершу нанесені рани; коли ж почали бити жорстокіше, почав великим голосом волати, проклинаючи Манихея і відрікався віри його, обіцяючи поклонитися персидським богам. Святий Аїтал був там і, те почувши, наповнився радості, сміявся вельми, лаючи його й кажучи: "Аедве спробував ти мук, а вже відрікся Манихея свого! Благословенний же Христос, Бог наш, укріплює нас в усіх найлютіших муках і чинить нас, щоб були непереможні й непохитні в благочестивій нашій вірі". Почувши це, суддя розгнівався на святого й повелів знову його бити гострими колючкастими різками, і доти битий був, що вже гадали: помер він. І виволокли його геть і, наче мертвого, кинули. Один із волхвів, бачачи голе тіло, яке лежало, єством переможений, відчув милосердя і накрив його плащаницею. Це побачили деякі з друзів його і сповістили про це судді, що учинив. І схопили його та й били безжально — так немилосердно віддали йому за вчинене милосердя. А святого Аїтала, почувши, що дихає, взяли за ноги і відтягли до темниці.

Невдовзі знову винесені були із темниці перед суддю, і той сказав їм: "Помилуйте себе, люди, й покуштуйте крові жертвенної, будете від мук увільнені". Вони ж як єдиними вустами мовили: "Не годиться людям кров пити, тільки псам-плотоядцям, але оскільки ти людина ще єством, а норовом пес, який гавкає на Бога, котрий тебе створив, сам-бо, як пес, пий кров і наситися нею". Суддя ж розгнівався і знову повелів бити їх. Наближені, пожалившись, сказали: "Хоча б од варених жертв замість крові вкусіте, щоб звільнилися від муки". Святі ж відповіли: "Не будемо ми нічим сквернити непорочну нашу віру". Відтак суддя із радниками своїми видав на них останнього присуда: нехай од християн будуть камінням побиті. Святий же Йосип рече: "Хочу щось таємно сказати судді". І тоді прибіг до нього суддя, гадаючи, що хоче зволити до їхнього безбожжя. Слуги ж припідняли його трохи від землі, і суддя до нього нахилився. Святий же наповнив вуста свої слиною і плюнув судді в лице, кажучи: "О безсоромний і нелюдський, не соромишся так люто на єство людське нападати і над ледве живими простирати ярість свою!" І повернувся суддя із ганьбою на престола свого.

Послано було відтак безліч слуг по християнських домах і примусом християн витягували з будинків у претор, щоб побили камінням святого Йосипа. Відтягли його трохи далі від претора на просторе місце, викопали яму до стегон і поставили в ній святого, бо не міг інакше стояти, руки ж зв'язали йому назад. І поставили навколо християн, примусом уклавши камені у руки їхні, і примушували, щоб кидали на святого й побили його, що й чинили, хоча не бажали. Приведена була й блаженна Снандулія, і примушувано її, аби кинула каменем на святого. Вона ж заволала: "Відвіку такого не чувано, щоб примушував хто жінку підняти руку на святих мужів, як це ви чините, адже не супроти ворогів воюєте, а супроти нас бран підняли, і вітчизну, яка в мирі пробуває, кров'ю та вбивством наповнюєте!" Нечестиві ж бо рожна вбили в довгу палицю і в руки їй давали, щоб віддаля колола святого. Вона ж сказала: "Ліпше мені вбити це в своє серце, аніж торкнутися святого й неповинного тіла!" Накидано було довкола святого безліч каміння, що тільки голова його виднілася. Один із нечестивих підняв великого каменя, підніс його над головою святого і вдарив тим каменем у голову його. Коли те сталося, розбилася свята голова — і так добрий страждалець віддав духа свого у руки Господа. Поставлено було сторожу стерегти тіла мученичого, ніби якогось скарба, щоб не було вкрадено вірними. По трьох днях, коли настав четвертий, стався великий землетрус, і громи, і блискоти, і падав вогонь із небес, спалив сторожу, а каміння розметав, ніби порох. Коли ж перестав землетрус, і грім, і блискоти, прийшли люди на місце, де було побите камінням тіло святого, побачили розметане каміння, а тіла святого не знайшли, бо Господь, Він знає Сам, як, переніс його на невідоме місце.

Святий же Аїтал-диякон відведений був у село, назване Патріяс, і там також від присилуваних християн був побитий камінням. Святе ж його тіло іноки, що перебували поблизу, прийшовши вночі, таємно взяли і чесно поховали. На тому ж місці, де святий Аїтал убитий був, силою Божою виросло дерево мирсіна, котре всілякі хвороби зцілювало. І стояло те дерево проздовж п'яти років, зцілюючи недуги всіх, що приходили. Нечестиві, бачачи це, заздрісно збісилися і прийшли та й посікли його із коренем. Багато хто із достойних на тому місці бачили світло небесне лискуче й ангелів, які співали й славили Бога, котрий прославляє святих своїх, їхніми ж молитвами сподобімося й ми на висотах із ангелами славу Богові співати навіки. Амінь.

У той-таки день преподобного отця Акепсима, що був у часи Теодосія Великого, який у малій хижі себе зачинив, пробув шістдесят літ, спасінню своєму пригоджуючи; їжею його була сочевиця, мочена у воді. Відтак із затвору виведений і примусом святителем був поставлений, і в мирі глибокому віддав духа Богові.

І святих мучеників: Аттіка, Аганія, Євдоксія, Катерія, Юстукарія, Пактовія, Никтополіона, воїнів, і тих що з ними, що при Декії-царі від Маркела-князя численні муки за Христа перетерпіли і у вогні померли.

І святої преподобної жони Снандулії, яку згадано у стражданні святих мучеників Йосипа й Аїтала.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!