Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад. - Страждання святої мучениці Кикилії і святих мучеників, що постраждали з нею, Валеріяна, Тивуртія та Максима Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святої мучениці Кикилії і святих мучеників, що постраждали з нею, Валеріяна, Тивуртія та Максима
   

Місяця листопада в 22-й день

Свята діва Кикилія, мучениця, народилась у Римі від батьків чесних і багатих. Почувши ж проповідь святого Євангелія, повірила у Христа і сердечною до Нього поранилася любов'ю. Поклала в умі своєму не виходити заміж, але чисто зберегти своє дівство неоскверненому Женихові Христу Богу. Одначе, хоча й не бажала, заручили її батьки одному доброродному, але невірному юнакові, на ймення Валеріян, і щоденно прикрашали її багатоцінними одежами й золотими прикрасами. Вона ж під коштовним одягом носила на тілі гостру волосяницю, а в серці Христа, і ненастанно до Нього в теплоті духа молилася, щоб її, Сам відає як, зберіг чисту і від шлюбного союзу цілу та вільну. Коли ж настав шлюбний день і грали музичні інструменти, вона від опечаленого свого серця таємно до Господа волала, кажучи: "Нехай серце моє буде чисте в Твоїх настановах, щоб я не посоромилася!" І молила Його старанно з численними слізьми, аби послав ангела Свого на захист дівства її.

Коли ж настала ніч і ввели їх до світлиці, рече дівиця до Валеріяна, жениха свого: "Улюблений юначе, хочу тобі явити одну таємницю: тут, як мене зриш, маю Божого ангела, котрий є оберігач мого дівства. Його ти не бачиш, а коли доторкнешся до мене, він тебе вб'є, стоїть-бо тут, готовий захистити мене, рабу свою від насилля". Валеріян же злякався, бо справді був там невидимий ангел, посланий із небес зберегти наречену Христову від нечистоти невірного юнака. Почав же Валеріян молити дівчину, щоб показала йому ангела, аби побачив його. Відповіла дівиця: "Ти людина, що не відає істинного Бога, не можеш-бо ангела Божого бачити, доки не очистишся від скверни свого невір'я". Запитав же її Валеріян: "Як маю очиститися?" Відповіла дівиця: "Є один старець, на ймення Урван, єпископ, той уміє очищати невірних святим хрещенням і приготовляти їх до бачення ангелів. Коли ж бо хочеш очиститися й Божого ангела уздріти, то йди до нього і все, що від мене чув, оповідж. Він же коли тебе очистить, тоді сюди повертайся, й побачиш ангела, і, що захочеш, одержиш од нього". Рече Валеріян: "Де маю шукати того старця?" Відповіла дівиця: "Іди на Аппієву дорогу, там, коли знайдеш жебраків при шляху, скажи, їм мовлячи: "Кикилія послала до вас, щоб привели мене до старця Урвана, бо таємницю одну через мене хоче йому звістити".

Пішов-бо Валеріян, знайшов за словом Обручниці своєї при Аппієвій дорозі жебраків, які добре знали святу Кикилію, бо чесно подавала їм милостиню. Ті довели його до блаженного єпископа Урвана, котрий ховався перед мучителями по гробівцях, печерах та убогих храмах. Коли ж Валеріян оповів йому всі слова святої дівиці, наповнився єпископ великої радості й уклякнув на землю, і, руки до небес звівши, рече зі слізьми: "Яка ж бо є ця раба Твоя, Господи Ісусе, що, ніби бджола трудолюбна, приносить мед Твоїй Церкві. Це ж бо юнака цього, наче лева, прийняла до світлиці своєї, а до мене прислала, ніби ягня. Коли б той не повірив її ученню, то не прийшов би до мене. Відчини-бо, Господи, серце його до кінця, хай Тебе пізнає, істинного Бога, а сатани й діл його нехай відкинеться!" Так він молився, і раптово з'явився один чесний старець, одягнений у білі ризи, мов сніг, мав же в руці своїй книгу. Той став перед Валеріяном і розгорнув книгу для читання. Валеріян же таким видінням устрашений був і впав на землю. Явлений же чесний старець звів його й рече: "Читай, сину, написане в книзі цій, щоб сподобився бути очищеним й уздріти ангела, якого обіцяла показати тобі обручниця твоя". Глянув Валеріян на книгу, побачив і прочитав писані золотом такі слова: "Один Господь, одна віра, одне хрещення. Один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх нас". Амінь!" Коли це прочитав Валеріян, мовить явлений старець: "Чи віруєш, дитино, що це так воно є, чи ще сумніваєшся?" Валеріян же велеголосно відповів: "Немає воістину під небесами нічого достовірнішого за це!" І тоді явлений невидимим став, а блаженний єпископ Урван, почавши від тих слів, повчив достатньо Валеріяна і, охрестивши його, відіслав до святої Обручниці його.

Повернувся Валеріян і знайшов дівицю, коли молилася у світлиці, й уздрів ангела, що стояв при ній у світлі великому і в несповіданній красі, тримав же в руках своїх два вінці, сплетених із червоних троянд та білих лілей, од них-бо невимовна добропашність виходила. Одного-бо вінка поклав на голову дівиці, другого ж — на голову Валеріянові, кажучи: "Збережіте вінці тії в серці чистому і в тілі неоскверненому, бо від Божого раю приніс їх вам. Мають вони таку силу, що ніколи не зів'януть, ані не втратять добропахучості своєї, і ніхто побачити їх не зможе, тільки той, що любить чистоту так само, як і ви. Оскільки ж ти, о Валеріяне, зізволив до поради щодо чистоти, то послав мене Бог явитися тобі, щоб прийняв те, що попросиш у Нього". Валеріян же, поклонившись ангелові, рече: "Ніхто мені в цьому світі не є люб'язніший більше брата мого Тивуртія. Молю-бо Господа, щоб як мене, так і брата мого збавив од бісівської погибелі, а до Себе навернув і щоб обом нам подав бути досконалими в ісповіданні імені Його святого". Ангел же із веселим обличчям до нього мовив: "Добровгідне є Богові прохання твоє, сповнить бажання серця твого, і як тебе через дівицю спас, так і брата твого спасе через тебе, і з ним укупі у мученичий увійдеш подвиг". Це сказавши, ангел невидимий став, а блаженний Валеріян зі своєю дівицею веселивсь у Христі, вправляючись у душекорисних бесідах.

У той час зайшов до них Тивуртій, брат Валеріяновий, і мовив: "Дивуюся вельми, що тут запах троянд і лілей, звідкіля така виходить добропашність? Нею-бо так насолодився, що бачиться мені все оновленим". Валеріан же рече до нього: "Доброго запаху відчув ти, улюблений брате, я ж бо молив Бога про тебе, щоб і ти сподобився вінця неув'ядного й полюбив Того, кров Якого є як червона троянда, а плоть ніби лілея біла". Рече Тивуртій: "Чи ж уві сні це чую, чи істину мовиш, брате?" Відповів Валеріян: "Досі ніби уві сні жив, кланяючись богам фальшивим і бісам нечистим, тепер же ходимо в істині та благодаті Божій". Говорить Тивуртій: "Хто тебе цього навчив?" Відповів Валеріян: "Ангел Божий навчив мене, його й ти побачити зможеш, коли від скверн ідольських очистишся". Побажав Тивуртій побачити ангела, але Валеріян порадив йому повірити спершу в єдиного істинного Бога і прийняти святе хрещення, а по тому сподіватися ангельського явлення. А свята діва Кикилія, розтуливши свої вуста, повні благодаті, почала навчати його святої віри, показуючи звабу фальшивих язичницьких богів і неміч бездушних ідолів їхніх, і з'являючи силу істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. І настільки подіяло те святої дівиці богомудренне учення, що відтак Тивуртій перемінився від невір'я у віру й сказав: "Вірую, що немає іншого Бога, окрім християнського, і я віднині Тому єдиному хочу служити". Це почувши, дівиця наповнилася невимовної радості і старанніше повчала його, оповідаючи йому про Воплочення Сина Божого, про чудеса Його, вільну Страсть та смерть, яку прийняв заради любові до людського роду. Тивуртій же, вислухавши такі слова, зворушився серцем і запалився Господньою любов'ю. Бачачи ж у ньому теплоту віри, дівиця сказала йому: "Коли віруєш у Господа нашого Ісуса Христа, то йди із братом своїм до нашого християнського єпископа і прийми від нього святе хрещення, цим-бо від гріхів очистишся і достойний станеш ангельського бачення. Тивуртій же, глянувши, мовив до брата: "До кого мене вести хочеш?" Відповів Валеріян: "До чоловіка Божого Урвана підемо, він-бо є єпископом християнським — чоловік старий, і премудрий, і праведний, його ж бо лице, як лице ангелове, а слова його істинні". Мовив Тивуртій: "Чи про того кажеш Урвана, якого, як чув, засуджено двічі на смерть, і тепер, уникаючи смерті, ховається? Коли до того підемо, то ті, котрі шукають убити Урвана, і нас, при ньому знайшовши, всяко заб'ють". На ті Тивуртієві слова відповідаючи, дівиця почала говорити про вічне й неодмінне навіки життя, яке є на небесах, і про воздаяння святим мученикам за піддання смерті заради Христа. Тоді Тивуртій розпалився божественним бажанням і рече: "Хай люблять безумні люди життя це малочасне, я ж бажаю вічного життя, веди-бо мене, брате, швидко до єпископа — хай мене очистить й учинить мене причасником вічного життя". І повів його брат до блаженного Урвана, і все, що сталося, звістив йому. Урван же вельми порадів на навернення Тивуртієве і люб'язно його прийняв, охрестив його і близько семи днів при собі затримав, доки цілковито навчив його таїн святої віри. Після хрещення святий Тивуртій такої благодаті сподобився, що святих ангелів бачив, з ними бесідував і все, що в Бога просив, приймав. Чудеса з братом своїм численні творив, недужих зціляючи і роздаючи маєтки свої християнам убогим, і сиротам, і вдовицям, викуплюючи в'язнів та святих мучеників, їх-бо тоді багато за Христа вбивали, а тіла чесно хоронячи.

Про все те довідався від доносителів міських єпарх на ім'я Алмах, котрий, за царевим повелінням, нещадно проливав кров рабів Божих, мучачи та вбиваючи вірних. Повелів відтак схопити Тивуртія та Валеріяна і, привівши їх перед себе, мовив: "Пощо безчестите свою доброродність і ховаєте тих, котрих царі повелівали вбивати за численні беззаконня, і маєтки свої роздаєте відкиненим людям? Коли і ви того ж із ними блуду, то чи хочете бути, як вони?" Відповів Тивуртій як старший брат: "О, коли б сподобив Бог бути нам зарахованими в число рабів Його, щоб відкинули те, що вважається за сутнє, а не є ним, а знайшли те, що не гадається бути, а є!" Запитав же його єпарх: "Що воно, як це кажеш: гадається бути, а не є? Не розумію, про що мовиш". Тивуртій розтлумачив йому: все, що тимчасовий цей світ має, і являє, і дати обіцяє, гадається бути, а є ніщо, бо швидко гине. Майбутнє ж життя людям світолюбним не гадається бути, бо не бачать його. А є воістину й неодмінно навіки буде, що добрим та вірним численне воздаяння, а лихим та невірним — вогонь і безчисленні муки принесе. Єпарх же у довшу бесіду із ними вдався, чуючи від них про святу віру і про відкинення від світу велике учення, чого він прийняти не захотів і повелів їм, щоб принесли богам жертви. Коли ж не повинувалися святі його повелінню, тоді наказав Валеріяна палицями бити міцно. Коли ж били святого, казав він, радіючи: "Це час, якого я бажав вельми, це свято моє і день веселощів моїх". Суддя ж загорлав: "Не принижуй богів та богинь!" Заволав же і святий мученик Валеріян до людей, кажучи: "Мужі, громадяни римські, нехай не відводить вас од істини ця моя мука, але міцні будьте, богів же кам'яних та дерев'яних побийте, бо всі, що кланяються їм, палені будуть вічним вогнем!" Приступив-бо до єпарха один радник, на ім'я Тарквиній, і таємно сказав йому: "Коли цих швидко не загубиш, то весь маєток їхній буде розданий убогим, а тобі не залишиться нічого". Єпарх послухав тієї ради й повелів повести обох на місце, що зветься Паг, повз Дієве капище, де, коли не захочуть принести Дію жертов, хай відсічено буде їм голови. Послав із катами та воїнами й кувікулярія свого, Максима на ймення, щоб під його доглядом здійснилося посічення мучеників. Максим же із ними йшов і, позираючи на святих страстотерпців, плакав, говорячи: "О дорогий цвіте юності! О союз любові братньої! О красна двійця юнаків доброродних та чесних! Пощо так самовільно на смерть, як на велику вечерю, прагнете?" Святий же Тивуртій рече йому: "Коли б не відали звісно про вічне життя, що після цієї смерті нам буде, не раділи б, позбуваючись тимчасового життя". Запитав Максим: "Яке ж є життя після цього життя?" Відповів Тивуртій: "Як плоть одягається в одежу, так душа покривається тілом, а плоть по смерті в порох перетвориться, але, ніби птиця Фенікс, оживе, коли настане час. Душа ж, як буде свята й праведна, відтак несена буває у райську благодать і там, у радості перебуваючи, чекає воскресіння". Максим же від тих слів зворушився й мовив: "І я б це тимчасове життя відкинув, коли б звісно довідався, чи сподоблюся того життя, про яке ти говориш". Рече йому Валеріян: "Якщо хочеш звіститися про вічне життя, то пообіцяй нам, що істинно покаєшся і, відступивши від блуду, навернешся до Бога, Якого проповідуємо. Ми ж обіцяємо тобі, що, коли, усічені бувши, вийдемо із тіла, тоді розчинить Бог очі твої і побачиш життя вічну славу, яка нам подається". Максим же із клятвою пообіцяв, кажучи: "Нехай згорю вогнем, коли не буду відтоді вірувати в єдиного Бога, Котрий дає життя вічне по тимчасовім, тільки ви обіцяне мені виконайте". Мовили ж святі: "Повели ж слугам, щоб не боронили нам на короткий час зайти у дім твій. Ми ж подбаємо закликати до тебе такого чоловіка, який просвітить душу твою, щоб міг ти побачити ясно обіцяне нами". Максим же забрав їх з радістю до свого дому, ніхто із воїнів не смів сказати йому щось супроти. Святі ж у Максимовім домі поширили спасительне слово і навчали вірити в Господа нашого Ісуса Христа. Всі уважно їх слухали аж до ночі, і повірив Максим із домом своїм, і з воїнів багато хто повірив. Уночі ж прийшла до них свята Киликія зі священиками, і хрещені були ті, що повірили, і провели ніч у молитві та бесіді про вічне життя.

Коли ж засіяла денниця, рече свята діва до христових страстотерпців: "Будьте міцними й великодушними воїнами Господніми, це ж бо відходить тьма нічна, і світло починає сіяти, ви ж бо вдягніться у зброю світла і йдіте здійснювати своє знамірення: на добрий подвиг піднімайтеся, віру зберігайте, йдіте-бо взяти вінця правди, якого вам воздасть Господь". Пішли святі старатливо до визначеного місця і, коли повз храм Дієвий проходили, нуджені були від жерців, щоб принесли кадило на Дієвий олтар, бо годі було комусь минути того храма, перш ніж не учинити жертву Дію. І всі, хто входив у місто чи виходив із нього, затримувались у тій дорозі жерцями, і приводили їх до Дієвої жертви. І цих-ото святих мучеників затримавши, принуджували, щоб поклали кадило на олтар. Вони ж не тільки не послухали, але й зганили безум'я їхнє, і через те тоді й відсікли їм святі їхні голови. Коли ж усічено було їх, Максим із клятвою звістив усім наближеним, кажучи: "Бачу ангелів Божих, що, як сонце, сяють, котрі душі посічених мучеників із тілес, ніби прекрасних якихось дівиць зі світлиці, вивели і зі славою великою у небеса переносять". Коли він це казав, багато невірних у Христа повірило.

Довідався єпарх, що Максим прийняв християнську віру, повелів його пруттям міцно бити доти, доки не віддав душу свою в руки Господу, тіло ж його святе діва Кикилія, взявши, поховала із тілами святих мучеників Тивуртія та Валеріяна. Повеліла ж над святим Максимом зобразити на гробі птицю Фенікса, являючи віру святого, що повірив про майбутнє воскресіння із мертвих через уподоблення із Феніксом.

По тому повелів єпарх шукати Тивуртієвих та Валеріянових маєтків, і не знайшов, бо все вже вбогим свята Кикилія роздала. Через те послав слуг своїх схопити її. Коли прийшли вони до неї, рече свята: "Послухайте мене, сусіди мої та браття. Хоча і слуги ви єпархові, одначе думається мені, що не похваляєте його безбожжя. Я хочу за Христа, Господа мого, страждати й померти, бо не бажаю мати дружби із малочасним цим життям, але шукаю вічного. До Нього швидко прийду, беріте мене і не жалійте юності моєї, мучте і смерті віддайте". Почувши слова її, пожаліли на те, що така красна дівиця, і доброродна, і премудра бажає смерті, і молили її, щоб такої краси своєї не погубляла самовільною смертю. Вона ж каже їм: "Не гублю я красної юності своєї, але на ліпшу змінюю і віддаю болото за золото, глину за коштовного каменя, земного тіла хоромину за пресвітлі небесні палати — чи ж бо не добра така є купля? Цього я і вам бажаю". І говорила багато про воздаяння праведним, аж усі, хто чув те, зворушені були. Було ж велике зібрання в домі її мужів та жінок, котрі слухали корисного її учення. Запитала свята всіх велеголосно, кажучи: "Чи вірите, що правдиве все, мовлене мною?" Вони ж єдиними вустами відповіли: "Воістину віруємо! І проповіданого тобою Христа ісповідуємо за Бога істинного, має-бо тебе, таку рабу Свою!" Тоді свята наповнилася радості невимовної і послала відтак по єпископа Урвана, котрий прийшов до її дому, хрестив тих, котрі повірили, до чотирьохсот душ чоловічої та жіночої статі, і став дім її Церквою Христовою. Коли таке сталося, єпарх Алмах поставив перед неправедним судищем своїм праведну рабу Христову і, запитавши її про віру, почув од неї ім'я Христове, яке проповідувала дерзновенно. Сказав до неї жорстоко: "Звідки таке маєш дерзновення?" Відповіла свята: "З доброго сумління — від віри безсумнівної". Рече суддя: "Чи не відаєш, окаянна, що маю від царів владу мертвити і живити?" Відповіла свята: "Брешеш, кажучи, що маєш владу живити, належить тобі казати, що тільки мертвити маєш владу, а не живити, можеш-бо убити, але не можеш оживити". Суддя ж рече: "Принеси жертви богам і відкинься Христа, щоб я відпустив тебе". Свята ж відтак виявила себе готовою померти за Христа. Повелів, отож, мучитель відвести її у дім її і там у розпеченій лазні заморити. І була вогнем та димом морена три дні і три ночі, але благодаттю Божою стала охолоджена й оживлена. Довідався про це Алмах, що продовж такого часу в розпаленій лазні мучениця залишилася жива, повелів її там мечем посікти. Прийшов, отож, кат, ударив її мечем тричі у шию і не відсік голови, і, так покинувши її, відійшов. Вірні ж зібрали кров її губкою і полотниною, а свята прожила ще три дні, добророзумно говорячи і вірних у вірі утверджуючи. Відтак, молячись, віддала свого духа в Божі руки, і була похована чесно.

У той-таки день пам'ять святого мученика Прокопія, що з Кикилії. І святого мученика Менигна-білильника із Колонії Єлиспонтійської. І преподобного отця нашого Агави Ізмаїльтянина. І успіння святого праведного воїна Михайла Болгарина.

І забиття святого добровірного великого князя Михайла Ярославовича Тверського, який від безбожних татар неповинно постраждав.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!