Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад. - Житіє преподобного отця нашого Алипія-стовпника Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Листопад..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Алипія-стовпника
   

Місяця листопада в 26-й день

Христовий раб Алипій батьківщину мав місто Андріянополь у країні Пафлагонській. Вибрав його собі Господь ще з черева матірнього, бо, бувши вагітна і близька до пологів, його мати бачила вночі таке видіння: уявилося, що тримає в руках ягня вельми гарне, котре мало на своїх рогах дві запалені свічки, які ясно горіли. І коли народилося дитя, якась велика божественна світлість наповнила хоромину — це ж було знамення бажання, щоб світлі були чесноти його, бо має стати світлом світу. Після пологів заснула мати його і знову мала таке видіння: уявилося, що бачить усіх людей цього міста, котрі сходяться до хоромини її та й із псалмами й піснями оточують народжене дитя. Такі бачила видіння мати, складаючи їх у серці своєму й кажучи: "Ким має стати дитя оце?" Невдовзі помер чоловік її, і вдовувала у пощеннях та молитвах, не бажаючи іти за іншого заміж, але жила для Христа у чистоті, покладаючи себе з сином на промисел Того, Котрий є батьком сиротам та вдовицям. Вигодувавши хлопця, привела його, як Анна Самуїла, до церкви й віддала Богові на службу, доручивши його єпископу міста того, блаженному Теодору, котрий духом побачив у хлопцеві Божу благодать, полюбив його вельми і навчив Божественного Писання. Вийшов він у вік і став над інших премудрістю та розумом, люблений був Богом та людьми через добрий норов свій та великі чесноти; наповнений був Алипій Божого страху, смирення та покірливості, в юних своїх літах явив сивини премудрості і мав, як у старому віці, неосквернене життя. Через це поставлений церковним економом, рукоположений і дияконом, який непорочно служив Богові.

Невдовзі прийшло до нього бажання уосібненого й усамітненого життя, щоб, безмовно живучи, старанніше працювати на одного Бога і насолоджуватися ненастанним Його богомисленням. Розкрив ту серця свого раду блаженній матері своїй, яка уподібнилася Анні-пророчиці й не відходила від церкви, служачи день і ніч постом та молитвою, роздала-бо і все майно своє жебракам, уневістилася Христові та й дияконисою була поставлена. Отій боговгодній рабі Господній, а своїй матері, з'явив наміра свого Алипій святий: "Хочу, — каже, — піти у східну країну, бо чув, що там багато святих отців живуть у пустелі безмовно, і поселюся, отож, із ними, позираючи на боговгодне життя їхнє, маю з Божою поміччю наслідувати чесноти їхні. Ти ж, мати моя, молися за мене, щоб управляв Господь путь мою за Своєю святою волею і щоб догідне було Йому починання моє". Вона ж через розлуку із сином не посумувала нітрохи, звела руки свої горі й помолилася за нього старанно Богові, відтак благословила його й відпустила з миром. І пішов блаженний од міста Андріянополя. Ніхто, окрім матері, про те не відав; і подався, як олень до джерел водних, маючи серце своє розпалене Божественним бажанням. Довідався єпископ про відхід його, опечалився вельми, і всі клирики та мирські сумували, позбувшись такого доброго співмешканця, котрий образом чеснотливого і рівноангельського життя свого прикрашав Божу Церкву і велику вірним користь чинив, побуджуючи до подвига. Відтак єпископ послав усюди, шукаючи блаженного Алипія, і після багатьох днів знайшов його в Євхаїті у день празника святого мученика Теодора, і знову у свою вітчизну через моління і з погрозою зміг його повернути. Бог ліпше доглянув, щоб Пафлагонська країна не позбулася такого світильника свого, яким численні люди із тьми гріховної настановляються на світло боговгодного життя. Повернувся блаженний додому, сумував вельми, що перепинений був рух його й пересічено бажання його. Але Бог кожної утіхи утішив його одним божественним явленням: побачив-бо блаженний у видінні одного предивного мужа, більше, сказати б, ангела Божого, який сказав йому: "Не сумуй, Алипію, що повернений ти із бажаної дороги; добре знай, що там святе місце є, яке людина, люблячи Бога, вибере, щоб доброчесно й боговгодно жити". Таким видінням Алипій був утішений, перестав сумувати і, пробуваючи й далі в іночому житті, старанно творив подвига й служив Богові. Одначе неодмінне мав бажання, щоб жити усамітнено на безмовному місці, через це не раз виходив із келії й обходив довколишні гори, і поля, і ліси, шукаючи такого місця, і там побачив високу й гарну місцину, вільну від усякої суєти, й полюбив її. І приніс знаряддя для копання, викопав водне джерело, але не так копав мотикою, як вустами старанно до Бога молився, — вивів із землі воду нагору і, пішовши до єпископа, молив його, щоб повелів йому там жити й заснувати церкву. Єпископ же, хоча й не заборонив йому бажання його, одначе послав потай закидати джерело великим камінням і засипати землею — не бажав-бо, щоб блаясенний жив на тій горі, оскільки гора була висока і не зручна для підйому тим, котрі б хотіли до нього приходити, та й до міста вельми далеко, але доброзволив, щоб ближче до міста, на зручнішому місці поселився. Блаженний же Алипій, побачивши джерело своє закидане, покинув ту гору й шукав іншого собі місця, ходячи довкола міста.

Була перед містом одна пустеля, а в ній безліч давніх еллінських гробів, і жили там легіони нечистих духів — отож страшним було для всіх оте місце і ніхто не міг іти через нього через великі бісівські залякування. Блаженний же Алипій, бачачи, що всі люди уникають тієї пустелі, поселився там в одному еллінському гробівці. Був же на верхівці гробниці тієї камінний стовп і на ньому стояв ідол. Преподобний же розбив того ідола, як глиняну посудину, а на його місці поставив чесного хреста і там, не боячись страхань та нападів бісівських, почав жити, зброєю хресною і стрілами молитов своїх проганяючи звідтіля далеко бісівські поліси. Заснувши ж, побачив у видінні якихось двох чесних мужів, одягнених у єрейські ризи, і сказали вони йому: "Чому так довго примусив ти нас чекати себе тут, о чоловіче Божий? Коли ти є Алипій, поставлений од Бога, щоб це місце святити й примножити на ньому Боже славослів'я, то чини, не гаючись, що належить тобі чинити". Прокинувся зі сну преподобний, здивувався від слів бачених мужів і не міг збагнути, хто є ті мужі і що має чинити на тому місці, щоб міг примножити Боже славослів'я.

По тому його єпископові Теодору випала якась потреба йти до царя, і мав святий Алипій, як церковний клирик, іти разом зі своїм єпископом. Пішов-бо з ним, хоч і не хотів, чинячи волю архиєрея свого, і провів його аж до Халкедона. Хотів тут єпископ сісти на корабля, щоб морем до Царгорода пливти. Алипій же зайшов у якусь там церкву, що була поблизу моря, помолився в ній, сів та й задрімав. І тут явилася йому у видінні якась прекрасна дівиця, котра сяяла, ніби сонце, і сказала вона: "Вставай швидко, Алипію!" Він же, дивуючись із краси її, запитав: "Хто ти є, о пані, і пощо велиш мені швидко вставати?" Вона ж каже йому: "Я є Євфимія, Христова раба й мучениця, вставай-бо, і, коли хочеш, ходімо в батьківщину твою, вкупі і я з тобою піду і, Бог так хоче, буду тобі співподорожанка та помічниця". Коли так свята сказала, збудився Алипій і, не бачачи перед собою нікого, знайшов тільки серце своє, наповнене духовної радості. І пізнав, що хоче Бог, аби повернувся до свого безмов'я. Покинув, отож, єпископа, повернувсь у вітчизну свою, маючи співмандрівну собі невидимо поміч і молитви святої великомучениці Євфимії, — її-бо чудовне видіння й солодку бесіду в розумі своїм тримав і веселився духом. Прийшовши до Андріянополя на безмовне своє життя, намислив збудувати церкву в ім'я святої Євфимії. Не маючи на те коштів, не зібрав-бо ані золота, ані срібла, ані міді при поясі, але убогий тілом та духом був, слідуючи за збіднілим заради нас Господом, умолив знайомих своїх громадян та сусідів допомогти йому. Вони ж, збагнувши його бажання, старанно і щиро давали йому все, що потрібно, і невдовзі поміж еллінських гробниць, освятивши місце, заснував церкву святої мучениці Євфимії. Коли ж копали основи, явилися йому знову оті двоє вищеназваних мужів у єрейських ризах, із них один тримав у руках кадильницю і обкадив основи, показуючи, якою має бути церква, другий-бо співав: "Осанна цьому місцю!" Хто ж були ті мужі, ніяк не було відомо, але через деякий час знайдені були там мощі нетлінні й добропашні таких мужів, яких преподобний Алипій двократ бачив у видінні, і покладені були ті святі мощі, за повелінням святого, в тій-таки церкві.

Перед освяченням церкви бісівські легіони, бачачи, що старанням святого Алипія на тому місці, де було їхнє житло, має бути поселення святих і де були з'яви їхні і страхання, там починає бути Божа благодать, кинулися на келію святого і на новозбудовану церкву з великим криком та галасом, бажаючи скинути церкву з основ, а святого мужа звідтіля, застрашивши, відігнати. Горлали, отож, різними голосами і ярилися, мов розгнівані ратники чи роздрочені звірі. Але Христовий воїн відтак став на молитві і нею, як переможною зброєю, озброївся і раптово переміг неміцну бісівську силу — і втекли із соромом, як порох, вітром розметений. Коли ж було освячено церкву, почали приходити з міста люди на Боже славослів'я і слухати корисні повчання святого. По тому преподобний сильніше на невидимих ворогів озброївся, зійшов на стовпа, уподобившись святому Симеону, першому стовпнику, і став ніби на сторожі, здалеку доглядаючи бісівські ополчення, що надходили, і з ними міцно та мужньо дні та ночі боровся. Вони ж, хоча завжди бували від нього переможені, одначе покушалися знову нападати безсоромно на нього. Однієї ночі злобні духи камінням почали кидати у святого й поранили його сильно. Святий же, терплячи удари каміння, говорив до бісів: "Що вам до мене, о погибельні й людиноненависнії бісове? Чого марно обурюєтеся і всезлобно постаєте на рабів Божих? Дивіться, каміння, яке на мене кидаєте, буде свідчити про безсоромну дерзотність вашу і злобу перед Христом моїм у день другого пришестя Його. Аби знали: не дбаю я про каміння, яке ви на мене кидаєте, і кладу те за дитяче гралисько. Ось скидаю долі ті малі дошки, які є покровом над моєю головою, щоб зручніше приймати від вас удари каміння, і перетерплю те заради Господа мойого, як перетерпів святий першомученик Стефан, якого ви руками юдейськими забили, і з тими юдеями візьмете собі вогненну геєну". Вони ж, слова ці почувши і зрозумівши, що нездоланний страждалець заради Бога готовий усе терпіти, відбігли всяко від того місця. Те чуючи, деякі з людей, котрі йшли мимо тієї ночі, побачили й бісів, котрі втікали з того місця в різних подіб'ях і явно із риданнями стогнали та волали: "Алипій прогнав нас од житла нашого, куди-бо підемо, не маючи ніде місця?!" Преподобний же скинув зі стовпа малу покрівлю, що була над головою його, і стояв, маючи покровом небо, доблесно терплячи зиму, і спеку, й усі повітряні зміни, дощі й гради, сніг же, і лід, і мороз. І був самовільний мученик не в один час, а п'ятдесят і три літа так стояв на стовпі, стояв, ніби на хресті прибитий. Збиралося до нього безліч люду, чоловіків та жінок, старців із молодими послухати від нього корисних слів і зцілитися од недуг своїх душевних та тілесних. Інші й жити при ньому зволяли; через це звелів святий влаштувати два монастирі при своєму стовпі — чоловічий та жіночий, один — із одного боку стовпа, другий — із другого боку, сам же — посередині на стовпі стояв, як свічка на свічнику, обидва монастирі і вченням, і подіб'ям ангельського свого життя просвічуючи, й молитвами своїми захищаючи, і закони їм та устави іночого життя подаючи, також повеліваючи їм сторожко берегти себе від бісівських підступів, найбільше ж заповідаючи жінкам, щоб ніколи не бачили їх чоловічі очі. Жили ж у жіночому монастирі й мати блаженного Алипія із дочкою своєю, а його сестрою Марією та інші із доброродних жінок того міста, серед них були такі собі Євфимія та Єввула, котрі, покинувши добра свої, і дітей, і родичів, і друзів, і всю світу цього марноту та насолоди, в ангельський образ одяглися і самим ангелам життям своїм уподобилися.

Мати преподобного, бувши саном диякониса, хоча й по-іночому жила посеред інокинь, одначе в іночий чин не захотіла вдягтися, кажучи, що одне і те ж бути дияконисою, як інокинею. Молив її преподобний часто, щоб одяглася в іночого образа; вона ж його в тому не слухала, доки видінням одним не була покарана, — тоді молила сина свого, щоб їй таки бути одягненою в іночого образа. Побачила-бо якось у видінні прегарні палати і з них почула пресолодкий голос тих, що співають і славлять Бога. Хотіла-бо туди зайти, але якийсь чесний і світлоносний муж, котрий стеріг вхід до тих палат, заборонив, говорячи: "Не ввійдеш сюди, оскільки тут ликовствують Господні рабині, які Йому служили в іночому чині", ти ж не маєш подібної їхній одежі, тож не можеш сюди ввійти й приєднатися до їхніх веселощів". Ці слова почувши, мати святого присоромилася вельми і, прокинувшись зі сну, молила старанно свого сина, щоб була відтак одягнена в іночого образа, — тож була одягнена й подвійно почала подвига чинити, труди до трудів докаладаючи, і багато літ в іноцтві пробувала, добре догодила Богові і до Нього відійшла.

Син же її, преподобний отець Алипій, настільки був добровгодний Богові, що ще за життя свого бував просвічений небесним світлом: багато разів з'являвся над його головою пресвітлий стовп, ніби вогненний, що сягав до хмар і все те місто ояснював. Це бувало часто, іноді вдень, а іноді вночі, а найбільше вночі; коли громи та блискавки бували, тоді те небесне світло над святим вище стовпа його являлося. Це багато благовірних і тих, що свято жили, завжди сподоблялося бачити, іншії ж, яким траплялося бачити те звіддаля, гадали, що стовп святого природним вогнем згоряє. Достойні ж ясно дивилися на невимовну ту небесну славу — так Бог прославляв угодника Свого. Багато чудес учинив святий благодаттю Христовою: болящих ізцілював, бісів од людей проганяв, майбутнє прорікав. Перед кончиною своєю, за чотирнадцять літ, уражені були ноги його лютою виразкою, що не міг він ті літа стояти, але лежав на одному боці аж до відходу свого. І коли учні хотіли його перевернути на інший бік, він нікому цього не попускав, але терпів, як другий Йов, дякуючи Богові, — до Нього і пішов з веселощами. Після ж його смерті численні зцілення від святих мощів його подавалися болящим на славу Христа, Бога нашого, із Отцем і Святим Духом прославленим навіки. Амінь.

У той-таки день пам'ять преподобного отця Якова-відлюдника, котрий був учнем преподобного Марона, який постив у Киринейських краях на одній горі. Його самовидцем був єпископ Кирський Теодорит. Той потім і житіє того святого Якова в книзі своїй, названій "Філотеос", тобто "Боголюбивих", написав, де багато дивного й корисного про нього оповідає.

У той-таки день освячення церкви святого великомученика Георгія, яку в Києві, якраз перед ворітьми Святої Софії, збудував блаженний і завждипам'ятний князь Руської землі Ярослав, названий у святому хрещенні Георгієм, син святого Володимира, брат же святих мучеників Бориса та Гліба.

У той-таки день пам'ять кончини святителя Інокентія, першого Іркутського єпископа, чудотворця.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том III (листопад)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!