Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень. - Про чесні мощі святої великомучениці Варвари Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про чесні мощі святої великомучениці Варвари
   

Місяця грудня в 4-й день

Чесні мощі святої великомучениці Варвари з країв грецьких у землю Руську до Києва-града були перенесені в ті часи, коли після просвітлення землі Руської святим хрещенням благочестиві князі руські, з благовірними царями грецькими в любові та єдиномислії перебуваючи, брали від царів грецьких їхніх сестер та доньок собі заміж. Так і святий рівноапостольний великий князь Володимир узяв за дружину царівну Анну, сестру царів грецьких Василія та Константина, і великий князь Всеволод, син Ярослава, внук Володимира, що після старшого свого брата Із'яслава Ярославовича княжив у Києві, взяв був доньку грецького царя Константина Мономаха і народив з нею сина Володимира Мономаха. У такій приязні князі руські з грецькими жили і багато дарів від них приймали — подарований був і цей безцінний граду Києву дар — зцілюючі мощі святої великомучениці Варвари, таким чином, як пояснює перед цими роками від достовірного мужа, пречесного ієромонаха Теодосія, ігумена монастиря Святомихайлівського Золотоверхого Київського, написана Повість.

Михайло Святополк, князь київський, син Ізяслава, внук Ярослава, а правнук Володимира святого, мав першу жінку грекиню, Олексія Комнина, царя грецького, доньку на ім'я Варвара. Вона, коли йшла з Царгорода в руські землі, попросила батька свого, щоб дав їй чесні мощі святої великомучениці Варвари, і, взявши їх, у град Київ зі собою принесла. Чоловік же її, великий князь Михайло, що спорудив церкву кам'яну на честь свого заступника святого, архистратига Михаїла, у рік від створення світу 6616, поклав у ній ті святі мощі чесно. Коли мав напасти безбожний цар татарський Батий на Руську землю, сховали їх хранителі церковні під сподом тої ж церкви у місці таємному, під основою стовпа камінного, що вів на верх церкви. Коли минув напад, через довгий час Божою волею були знайдені, вийняті з того стовпа і знову відкриті, у тій церкві благоліпно покладені. Справді-бо, без усілякого сумніву, не кого иншого, а тільки святої великомучениці Варвари це чесні мощі, про них же і була перед війною розповідь описана просторо, але в той час, коли той безбожний цар татарський Батий, вогнем і мечем на землю руську напавши, преславний і прекрасний град Київ зруйнував і зробив його пусткою, тоді і книги літописів попалені були і мало що останньому поколінню зосталося відомо про тих, що були в попередні часи за великих князів київських. Проте справжність чесних цих святої великомучениці Варвари, що тут є, мощів підтвердилася достовірно і за недавніх часів, коли за блаженної пам'яті великого послідовника православ'я преосвященного Митрополита Київського Петра Могили у літо від Різдва Христового 1644 був у Києві Королівства польського сенатор, преславний канцлер Георгій Осолинський, і, поклоняючись з вірою чесним тим мощам святої велико мучениці Варвари у церкві золотоверхій Святомихай-лівського монастиря, розповідав, що був, каже, у Римі й питався всюди на Заході, чи є десь там мощі святої великомучениці Варвари або чи чули де про них на Сході, — маючи велику віру в допомогу тої святої великомучениці Варвари з багатьох доказів, що як хтось вручає себе її заступництву, той без покаяння, сповіді і причастя Божественних таїнств не вмирає. Але довідався, що на Заході мощів святої великомучениці Варвари нема, також і ті, що бувають на Сході, кажуть, що там їх нема, лише мають бути в цих краях. "І я-бо, — каже він, канцлер, — вірю, що це тут, у Києві, покояться справжні мощі святої великомучениці Варвари". І, молитовно поклонившись їм і цілувавши благоговійно, просив, щоб дали йому частку від тих святих мощів на благословення. І через віру його частка перста правої руки святої великомучениці Варвари була йому дана, дуже за те був вдячний.

Потім же у рік від Різдва Христового 1608 за блаженної пам'яті преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова гетьман великий литовський князь Януш Радивил війною взяв був богоспасенний град Київ. Тоді, за його бажанням, дано було йому дві частки немалі із грудей і з ребра чесних тих мощів святої великомучениці Варвари. З них же одну частину, більшу, що з грудей, зберіг для дружини своєї княгині Марії, благочестивої доньки господаря молдовалахійського Иова Власія. Після її переставлення ту частку було передано преосвященному митрополитові Київському Иосифу Тукальському, її ж він в український град Канів зі собою приніс. І після нього була взята до Батурина, града малоросійського, і нині в монастирі святого чудотворця Миколая Батуринсього чудодійно перебуває і достойно пошановується. Другу ж частину, меншу, що з ребра, той же князь Радивил послав у дар єпископові вілен-ському Георгію Тишкевичу на бажання його, що писав до нього про те, благаючи, з града Вільна. Прийняв-бо єпископ той дар, зберігаючи його чесно в палаті своїй, у ковчезі ебеновому. Сталася відтак пожежа в палатах єпископових, і все згоріло, але після пожежі тої знайдено було ковчежець той ебеновий із часткою мощів святої великомучениці Варвари, цілий і неушкоджений. З того всі дивувалися, прославляючи Бога і святу великомученицю Варвару. Чудо ж це від чесного і правдивого чоловіка розказане було в монастирі Святомихайлівському Золотоверхому Київському в рік від Різдва Христового 1617-ий. Рік перед тим, літа 1616-го, святіший патріярх антіохійський Макарій, будучи в Києві, поклонявся з великою вірою і любов'ю і зі сльозами чесним святої великомучениці Варвари мощам у Святомихайлівському Золотоверхому монастирі й казав, що "Іліополь-град, де свята великомучениця Варвара постраждала, є в моїй патріярхії, недалеко від Антіохії. І коли випитував так про мощі її святі, довідався, що не там вони, де були віддавна, а деінде на Сході і мають бути в землі Варварійській, як дехто називає тутешню землю Руську. Вірю-бо без сумніву, що тут є справжні мощі святої великомучениці Варвари". І просив ласкаво, щоб була дана йому частка від тих святих мощів, яку з дозволу тодішнього преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова й було дано, — її ж він з великою радістю і вдячністю прийняв.

Та яка є потреба більшого свідчення, ніж самі чуда і зцілення від чесних цієї святої великомучениці Варвари мощів, що бували у Святомихайлівському Золотоверхому Київському монастирі. Вони голосніше труб голосистих цілому світові заспівають, що це є воістину святої великомучениці Варвари мощі, від яких чудеса належить тут згадати, щоб запевнити маловірних.

Преосвященний архиєпископ чернігівський Лазар ще перед своїм архиєрейством багато часу, від року 1640 воплочення Бога Слова, трудився у навчанні та проповідуванні душеспасенних слів, поміж иншими й на празнику святої великомучениці Варвари проповідуючи при чесних її мощах слово Боже. Прославляв вельми вдячно і своє чудо від тих святих мощів — по великій хворобі отримане зцілення, і повсякчас прославляти їх не переставав. Так і в своїй книзі "Труб празничних" надрукувати благоволив у рік Господній 1674: "І я сам, — каже, — у недузі своїй, сильною одержимий неміччю, не шукаючи иншого лікаря, звернувся до мощів святої великомучениці Варвари і з вірою пив воду, якою була омочена рука великомучениці, — чаша цієї води була мені на спасіння".

Пречесний згаданий ігумен монастиря Святомихайлівського Золотоверхого Київського ієромонах Теодосій розповідав, що коли за благословенням преосвященного митрополита київського Сильвестра Косова у рік Господній 1685 прийняв ігуменство, прийшов до нього в той же рік один чесний громадянин Слуцький, принісши руку, зроблену зі срібла, і дав повісити її при чудотворних святої великомучениці Варвари мощах. Спитали його, в який знак він це робить. Казав під присягою, що "велика хвороба скувала мені руку і скрутила її так, що не міг розігнути її. Страждаючи на невиліковну хворобу, згадав чудодійну святу великомученицю Варвару, що при її мощах відбуваються зцілення. Молився до святої великомучениці про зцілення руки моєї і склав обітницю здолати дорогу й поклонитися чесним її мощам. І так допомогою святої великомучениці Варвари рука моя, скорчена, зцілилася. Я ж, обітницю свою виконуючи, мощам її святим із вдячністю поклонитися прийшов і руку цю срібну на знак руки моєї зціленої допомогою святої великомучениці Варвари до мощів її зятих приніс.

Той же пречесний святомихайлівський ігумен Теодосій казав, що року 1660-го під час міжусобної ворожнечі засмучений зубожінням свого монастиря та загрозою для здоров'я і життя. Коли ж заснув, подумки був вери чесних святої великомучениці Варвари мощах і бачив святу великомученицю Варвару, що лежала вся в єлеї, ним же була наповнена рака. І казала свята Варвара йому: "Не журися, я з вами". Після того видіння піднявся на дусі, почав пояснювати собі, що у Святому Письмі єлей означає милість. І так сповнення єлею — в ньому ж бачив, каже, лежачу святу великомученицю Варвару — знаменням є, що її молитвами святими в монастирі тому не буде зубожіння та небезпеки, але змилування достатньо без всілякої шкоди, як і було насправді.

Через рік по тому, 1666-го, в передріздвяний піст, коли ж і пам'ять святої великомучениці Варвари святкується, двоє чоловіків, Андрій і Теодор, прислужники, бачачи на чесних мощах святої великомучениці Варвари дорогоцінні прикраси, вирішили те вкрасти. Прийшовши вночі, відчинили злодійським знаряддям південні двері Святомихайлівсько церкви і, ввійшовши досередини, подалися прямісінько до мощів святої великомучениці Варвари. Коли ж наблизилися до чесної її раки, раптом вдарив їх грім страшний та іскри вогняні з раки святої на лиця їхні посипалися. Вони ж зі страху того попадали на землю ніби мертві, відтак один з них оглух, а другий став біснуватим і стратив розум. Потім же той, що оглух, прийшовши трохи до себе, бачачи на собі кару Божу і святої великомучениці Варвари, вивів друга свого, що розум втратив, з церкви, знову її зачинив і, нічого не взявши, пішли додому. Це чудо сам той чоловік, що оглух, прийшовши через сім днів із каяттям у церкву, знову Святомихайлівську, і привівши й друга свого безумного, висповідав перед духовним своїм отцем ієромонахом Симеоном. Той же, як міг, наставив їх, щоб істинно покаялися з надією на допомогу святої великомучениці Варвари на відповідне зцілення, і відпустив. Після цього ігуменові своєму, святомихайлівському ієромонахові Теодосієві, розповів те під присягою перед олтарем святим, ідучи на відправу Божественної літургії.

У літо ж 1669-е, місяця серпня на 12-ий день. Один воїн прийшов до церкви до чесних мощів святої великомучениці Варвари, із великим благоговінням поклоняючись, зітхнув і розповів пономарю та багатьом иншим людям, що були тоді при тих святих мощах: "Великого, — каже, — заступництва чудесного святої вели комучениці цієї Варвари я сподобився. Один-бо час у полку військовому бувши, поїхали з багатьма товаришами нашими по траву, і тут напали на нас татари, і всіх моїх товаришів у полон взяли. Я лише один від рук їхніх утік, і коли дякував Богові та жалів за товаришами своїми, явилася мені свята діва Варвара в такій одежі і в такому вінку, як тут лежить, і каже до мене: "Знай, чоловіче, що я є мучениця Варвара, яка тебе від варварів звільнила". Прийшов-бо, — каже той воїн, — сюди до мощів її святих, щоб вдячно поклонитися за чудесне те заступництво, і вам, як чуєте, це чудо розповідаю".

Після цього в наступний рік 1670-ий. Міщанина чесного богоспасенного міста Києва Івана, що тоді був радником, потім і бургомістром, схопила тяжка хвороба вогнепекуча. Хворіючи ж досить, нагадав собі про святу великомученицю Варвару, що подавала чудесні зцілення від мощів своїх. Не міг до них сам дійти через важку хворобу, що не давала йому встати з ліжка: послав до монастиря Святомихайлівського, просячи води, що зливається на руку святої великомучениці Варвари, з вірою у зцілення. У той час гарячка велика його спалювала, що і язик його пересох. Радили ж йому ближні, щоби чого-небудь випив для охолодження гарячки, але він відповідав: "Хоч би й мав умерти, не буду пити нічого, поки не принесуть води з руки святої великомучениці Варвари". Таку віру мав до святої. Після того, коли була принесена з руки мощів тих святих вода, прийняв її Іван, радіючи, і, помолившись, з вірою напився — тоді зразу міцно заснув, а не міг перед тим зовсім спати. І тоді у сні тому явилося йому, ніби в церкві святого архистратига Михаїла стоїть прекрасна дівчина і каже: "Чоловіче, чи знаєш, хто я?" І коли відповів, що не знає, знову каже: "Тоді знай, що я мучениця Варвара. Багато хто не вірить, що то справді мої мощі в монастирі цьому Святомихайлівському, сам-бо знай, що то справді мої мощі, і всім розповідай, щоб у це вірили. На знак того ти вже є здоровий". Це мовивши, лягла сама в раці своїй, що стояла на прибраному місці. А Іван, у той час збудившись зо сну, виявився настільки здоровий, ніби й не хворів. І, дякуючи Богові і святій великомучениці Варварі, розповідав під присягою не лише ігуменові святомихайлівському Теодосію, по плоті братові своєму старшому, а й всім про своє чудесне з допомогою святої великомучениці Варвари зцілення і достовірний про істинність тут мощів її святих доказ.

Багато й неперервно при тих чесних святої великомучениці Варвари мощах у Святомихайлівському Золотоверхому Київському монастирі бувають чуда і зцілення різні, і пребагато з цілющої святої води, що зливається на святу руку її праву.

Проте про другу святої великомучениці Варвари руку святу, ліву, нехай тут не буде невідомо, бо при нетлінному тілі її святому в церкві Святомихайлівській здавна не перебувала, а затримана вона була у Грецькій землі. Коли через багато часу став православним митрополитом київським блаженної пам'яті Петро Могила, була принесена в Польську державу через одного чесного грека, що туди переселився, про якого говорили, що з племені царського Катакузниська, премудрий Галенового учення лікарського майстер, що звався Мозель. Покладена вона була у збудованій ним у місті волинському Луцьку Воздвиження Чесного Хреста Господнього церкві кам'яній братській. Коли ж через багато років за єпископства в Луцькому православного преосвященного Гедеона, князя Четвертинського, що після того був митрополитом Київським, безбожні жиди обікрали церкву братську Луцьку, тоді й руку ту святу в кіотці срібному разом з иншим начинням церковним викрали і вкинули її в піч гарячу винокурну, де, цілий день і всю ніч вогнем палена, рука та свята перебувала неушкодженою. Коли побачили це безбожні ті грабіжники, вийняли з печі святу руку неушкодженою чудесно й розбивали її таємно вночі залізними молотами. Ледве розбиту на малі частини вкинули знову в ту гарячу піч. Відтак невдовзі завдяки ретельному пошукові тої крадіжки і тому, що мешканці чули стукіт вночі молотів, які кості дробили, виявилася дивним провидінням Божим та злість безбожних жидів. Коли ж їх на муках про руку ту святу питали, не хотіли зовсім розповідати. Тоді прийшла на розум благочестива думка вигребти попіл з печі тої і просівати через сито. У тому просіванні зразу виявилися малі частини роздроблених мощів руки тої святої, її ж знак знайшовся там само: прикраса коралова на ній була, вона не перетворилася на попіл, а тільки побіліла. А після такого віднайдення руки тої святої, роздробленої на малі частини, розповідали вже й самі оті безбожні жиди, вдруге мучені. І так за благоволінням тодішнього єпископа Луцького, блаженної пам'яті Гедеона, князя Четвертинського, рука та свята, роздроблена, вкладена була зі всіма знайденими її частками і з тими ж знаменуючими її коралями, вогнем вибіленими, в кіотець чесний, для того зроблений, і внесена була чесно із проводом освяченого собору і людей багатьох, зі святим хрестом, і свічками, і всілякими святими прикрасами, з проповіддю слова Божого до престольної православної єпископії Луцької святого Івана Богослова церкви.

За декілька років преосвященний згаданий пастир Гедеон через гоніння на православ'я переселився з єпископії Луцької до Малоросії, привіз зі собою і той кіотець із чесною святої великомучениці Варвари рукою роздробленою. І коли був виведений на престол митрополії Київської, тоді й ту святу руку в тому ж кіотці поклав чесно в олтар церкви престольної митрополитської Київської святої Софії Премудрости Божої, де благоговійно пошановується.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!