Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень. - У той самий день житіє преподобного отця нашого Івана Дамаскина Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
У той самий день житіє преподобного отця нашого Івана Дамаскина
   

Місяця грудня в 4-й день

Дамаск, град сирійський, виростив Івана Дамаскина, від батьків благородних і вірних. їх же, благочестивих, у Христа віра дорогоцінніша золота тлінного, що вогнем випробовується, виявилася у той жорстокий час, коли сарацини край той захопили і, преславний той град взявши, християн кривдили, одних убиваючи, инших у полон продаючи, і нікому відкрито славити Христа не дозволяли. Батьки Іванові тоді були Божою опікою захищені, цілі, у здоров'ї та з маєтками своїми збережені, неушкодженою і віру святу зберегли. Дав-бо їм преблагий Бог знайти благодать у сарацинів, так, як колись Йосифові у єгиптян і Даниїлові в асирійців. І не боронили злочестиві агаряни батькам святого благочесно у Христа вірувати й відкрито ім'я Його святе прославляти, ще ж і суддею градським батька Іванового поставили і володарем над народним господарством його зробили. Він же, будучи в такому благополуччі, багато добра єдиновірній братії робив, полонених викуповуючи, ув'язнених у темниці від пут звільняючи і від смерти рятуючи, і подавав руку допомоги в останній біді мученикам. І були батьки преподобного в Дамаску посеред людей агарянських, як світильники серед ночі, як сім'я в Ізраїлі і як іскра в попелі для того Богом збережені, щоб від них вийшла запалена Церкви Христової свіча, що буде цілому світові ясно світити, — цей блаженний Іван Дамаскин. Народивши його природно, подбали зразу батьки народити і благодатно, і зробили річ, яка в той час була дуже нелегкою: не допускали-бо агаряни від води і Духа народитися нікому, — проте Іванові батьки безперешкодно дитину свою хрещенням відродили, нарекли його однойменним благодаті. Коли ріс хлопець, піклувався батько про нього, щоб виховати його в настанові добрій, і навчив не звичаїв сарацинських, не хоробрости військової, не полювання на звірів ані якого-небудь мистецтва людського, але лагідности, смирення, страху Божого і розуміння Божественного Писання. І молив Бога старанно, щоб послав йому такого чоловіка премудрого і благовірного, який був би синові його лобрим учителем і добрих справ наставником. І почутий був Богом, отримав бажане в такий спосіб.

У той самий день житіє преподобного отця нашого Івана Дамаскина

Варвари, що жили в Дамаску, ходили часто морем і землею у навколишні землі, брали в полон християн і, звівши до свого граду, одних на торгах продавали, инших мечем убивали. Одного разу трапилося їм узяти чорноризця, чесного на вигляд і ще чеснішого душею, родом з Італії, на ім'я Косма. Продавали його на торгу з иншими невольниками. їх же мечем хотіли порубати, то вони припадали до ніг чорноризця, зі сльозами його благали, щоб помолився до Бога за їхні душі. Сарацини ж, бачивши таке поклоніння, що чинили чорноризцю ті, котрих на смерть вели, спитали його, яким саном і честю був вшанований на батьківщині своїй поміж християнами. Він же відповів: "Не мав ніякого сану, ані честю священства не пошанований, але, грішний, монахом є, і філософії навчений не лише нашої, християнської, але і тої, що світські любомудри склали". Те сказав, і сльози з очей йому потекли, і плакав, стоячи там же, недалеко батька Іванового. Він бачив старця, що плакав, і з одягу чорноризця в ньому впізнав, приступив до нього, хотівши утішити його в скорботі, і казав: "Чому, о чоловіче Божий, оплакуєш світу своє покидання, його ж давно відрікся, і помер для нього, як з вигляду впізнаю?" Відповів чорноризець: "Не через покидання світу цього плачу, я-бо, як ти сказав, помер для світу і не бережу нічого з того, що є у світі, бачачи, що инше життя, краще, безсмертне й вічне, приготоване для рабів Христових, його ж досягнути благодаттю Христа Бога мого сподіваюся. А того плачу, що бездітним із цього світу відходжу, не залишивши по собі спадкоємця". Здивувався ж муж той, каже: "Ти ж чернець, отче, що віддав себе Богові на збереження чистоти, а не на народження дітей, нащо-бо бездітністю журишся?" Відповів чернець: "Не розумієш, пане, того, що кажу, не про плотську дитину я кажу, не про речовий спадок, але про духовний. Я-бо, як же мене бачиш, убогий і чернець, але маю велике премудрости багатство, яким, з юности моєї з Божою допомогою багато трудившись, збагатився. Пройшов-бо всіляку людську премудрість, риторики та діялектики навчився, філософію, яку стагірити та Арістонів син виклав, добре пізнав, здобув навички землемірства та музичного мистецтва, небесного руху і зоряних шляхів. Навчився достатньо, щоб через творіння, які настільки гарними є і так премудро влаштовані, прийти до яснішого пізнання самого Творця. Потім же і богослов'я, від грецьких і римських теологів правильно укладені тайни, досконало пізнав. Такі ж дари сам маючи, не дарував їх нікому, і чого сам навчився, не навчив нікого. Ані не можу вже нікого навчити, не маючи ні часу, ні учня. Думаю, що я тут від агарянського меча помру і стану перед Господом своїм як дерево неплідне і слуга, що сховав у землю талант Господа свого, — через це бо ридаю і плачу. Так само, як тілесні батьки мають скорботу, коли, в подружжі живучи, не народжують дітей, так і я сумую і тужу, що не породив ні одного собі духовного сина, який був би по мені спадкоємцем такого премудрости багатства.

Чуючи такі слова, батько Іванів радий був, що знайшов бажаний скарб, і каже до старця: "Не сумуй, отче, Бог може виконати бажання серця твого". Те сказавши, відійшов поспіхом до князя сарацинського і, до ніг його припавши, просив його дуже, щоб дарував йому одного полоненого. І не залишився без того, що просив: дарований був йому від князя той дар, що був від багатьох дарів воістину достойніший. Взявши блаженного Косму з радістю, увів його в дім свій і утішив його після довгого страждання, оточивши його всілякою турботою і спокоєм, кажучи: "Будь, отче, паном дому мого, як і я є, і учасником радостей моїх всіх і скорбот". Тоді ж каже: "Бог не тільки свободою тебе обдарував, але і виконав бажання серця твого: маю-бо цих двох дітей, — представив йому обох тих хлопців, — один-бо рідний мій син Іван, а другий прибраний, родом з Єрусалиму, осиротів у дитинстві своїм, і взяв я собі його за сина. Однойменний ж є твоїй чесності, Космою називається. Отож прошу тебе, отче, навчи їх премудрости своєї і добрих звичаїв, і настанови їх на всі добрі діла, зроби їх собі синами духовними, народи їх собі навчанням, виховай освітою і залиш їх по собі спадкоємцями багатства духовного, що його не можна вкрасти". Блаженний же старець Косма радий був і прославив Бога і, взявши обох отроків, учив їх зі всілякою пильністю. Були ж ті отроки швидкі на розум, розуміли все, що казав їм учитель, й училися успішно. Іван, як орел, що ширяє в повітрі, таких високих досягав у науці таїнств. Духовний же брат його Косма, як корабель, що при вітрі швидко плаває, так швидко осягав премудрости глибину. Так обоє пильно і старанно навчалися, за короткий час всю премудрість, що в граматиці, і діялектиці, і філософії, й аритметиці пізнали, так, як і Пітагора, і Діофанта. Землемірства так навчилися, що здавалися якимись новими Евклідами. У музиці такими були, якими їх показують церковні гимни, що їх вони склали, і вірші писані. Не оминули ж і астрономії, і богослов'я таїнства добре пізнали. Ще ж і добрих звичаїв навчилися і до добродійного життя від доброго учителя наставилися, і були досконалими в премудрості духовній і світській. А найбільші Іван робив успіхи, що дивувався йому сам учитель, перевершував-бо учень учителя в деяких премудростях і був таким богословом, яким проявили його богонатхненні та богомудрі його книги, і не величався такою своєю премудрістю, але як плодовите дерево, скільки плодів виростить, так низько до землі гілками своїми прихиляється, так блаженний любомудрець Іван, скільки більше премудрости плодів у розумі своєму виростив, настільки в серці своєму менший хотів здаватися. І вмів у собі думки молодости впокорювати й підступи пристрасти погамовувати, душу ж свою, як світильник, єлеєм премудрости духовної наповнений, вогнем божественного бажання запалювати.

Тоді учитель Косма до батька Іванового каже: "Це бажання твоє сповнилося, пане, хлопці твої вивчилися добре, вже й мене премудрістю перевершили. Не досить-бо мені цим учням бути як учитель, вони величиною пам'яті і постійною працею досконалої премудрости глибину почерпнули, Бог у них той дар примножив. Більше не потребують у мене вчитися, самі вже могли б инших навчати. Отож прошу тебе, пане, відпусти мене в монастир, щоб там я сам учнем був і навчався в досконалих ченців вишньої премудрости. Та світська філософія, якої перед тим навчився, посилає мене до філософії духовної, що є чесніша і чистіша, користь приносить і душу спасає". Почувши ж те, батько Івана став сумний: не хотів залишитися без такого чесного і премудрого отця, але не смів примусом тримати, щоб не засмучувати старця, і зробив за волею його: зібравши в дорогу щедро, відпустив з миром. Він же пішов і поселився у лаврі преподобного Сави і там, добре до кінця свого проживши, прийшов до найдосконалішої премудрости Бога. Так само й батько Іванів по декількох роках переставився. Князь же сарацинський, прикликавши Івана, хотів його зробити своїм першим радником, але той відмовлявся, маючи в инший бік схилене бажання — хотів працювати для Господа як пустельник. Проте вимушений був скоритися і прийняти, хоч не хотів, керівництво, і був володарем у граді Дамаску більшим, ніж батько його.

У ті часи царював над греками Лев Ісаврянин, що по-звірячому проти Церкви Божої повстав, як лев, ловлячи і рикаючи. Ікони святі із храмів Божих викидаючи, вогнем спалював, а православно віруючих і тих, що святим іконам поклоняються, зубами лютої кари немилосердно шматував. Чув же про те Іван, розпалився ревністю благочестиво, наслідуючи Іллю Тесвітянина та однойменного собі Предтечу Христового. Отож витягнув Слова Божого меч і почав звіроподібного царя єретичну догму, як голову, відсікати; епістол багато про честь святих ікон написавши, до правовірних, що їх знав, послав, у них же із Писання і з давніх богоносних отців передання використавши, премудро показав, що належить відповідне святим іконам поклоніння віддавати. Просив же тих, до кого писав, щоб ті його послання показували иншим єдиновірним братам для утвердження у православ'ї, і намагався блаженний Іван всю охопити ' Вселенну — якщо не ногами, то богонатхненними посланнями своїми, які розійшлися цілим царством Грецьким, благочестивих у благочесті утверджуючи, а єретиків, як жалом, жалячи. Дійшли послання і до вух самого того Льва, зловірного царя. Він же, не терплячи викриття свого зловірства, скликав до себе таких, як сам, єретиків, і звелів їм, щоб, узявши на себе образ благочестя, пошукали поміж вірними якого-небудь писання Іванового, справді його рукою писаного, і нехай, ніби заради користи, на прочитання у них попросять. Зла ж помічники, добре постаравшись, знайшли десь у благовірних одне Івановою рукою писане послання і, підступно випросивши, цареві в руки дали. Той же вручив деяким вправним писарям своїм, щоб, дивлячись на писання Іванове, написали таким почерком від імени Іванового до нього послання, ніби справжньою Івановою рукою писане і з Дамаска прислане. Послання ж те було таке: "Радуйся, царю, і я радію за державу твою через тотожність віри нашої. Поклоніння і належну честь віддаю царській твоїй величності. Доношу до відома державі твоїй, що град наш Дамаск, який тримають сарацини і вельми погано охороняють, зовсім не має сильної сторожі, бо в ньому воїнство агарянське немічне та мале. Змилосердься-бо над градом цим заради Бога, прошу тебе, пошли мужнє твоє військо, щоб, ніби хотівши куди інде іти, ненароком на Дамаск напали і взяли до земель твоїх град цей без труду. Багато ж у тому і я тобі сприяти буду, бо і град, і вся та країна під моєю рукою".

Таке послання від Івана до себе написавши, друге послання від себе до князя сарацинського злохитрий повелів написати таке: "Нічого кращого, думаю, не може бути понад те, щоб мати мир між собою і бути в приязні, берегти ж мирні заповіді вельми похвальним є і Богові милим. Тому і я мир, з тобою укладений, хочу берегти бездоганним і незмінним до кінця. Проте християнин один, що живе у твоїй землі, своїми приватними до мене посланнями побуджує мене, щоб я розірвав мир, та обіцяє мені град Дамаск дати в руки без зусиль, коли пришлю туди несподівано своє військо. Щоб ти повірив у те, що пишу, посилаю тобі одне з тих послань, що християнин той писав, звідки пізнаєш мою приязнь, а того, що насмілився до мене таке писати, коли усвідомиш зраду і ворожість, будеш знати, як покарати".

Ці два послання Лев, іменований і звіроподібний цар, через когось свого до князя варварського у Дамаск послав. Той же, прийнявши і прочитавши, прикликав Івана і показав йому те улесне послання, до царя Лева написане. Іван же, читаючи і розглядаючи письмо, каже: "Письмо у хартії цій бачу дещо подібне письму руки моєї, але не моя рука писала те, мені-бо навіть на думку ніколи не спадало писати до царя грецького, не було такого, щоб я лукаво служив панові моєму князю". І дізнався Іван, яка ворожа злохитрість єретична те зробила. Князь же сповнився люті, звелів руку праву відтяти невинному Іванові. І благав же Іван князя, щоб зачекав трохи і дав йому якийсь час, аби довести свою невинність і вияв ворожости до себе вкрай поганого єретика царя Лева, але не отримав прошеного, бо розгнівався князь дуже, зразу виконати кару наказав. И усічена була правиця Іванова, та правиця, що творила силу правовірним про Бога, та правиця, що своїм писанням викривала тих, хто ненавидить Господа, тепер же замість чорнила, що в нього, пишучи про пошанування ікон святих, вмокалася, своєю власною облилася кров'ю. По усіченні ж повішено було її на торгу посеред града, а Іван від хвороби та великої втрати крови занедужав — відведений був до дому свого. Коли ж настав вечір, зрозумівши, що вже зменшився гнів княжий, послав блаженний до нього просьбу, кажучи: "Помножується біль мій і несказанно мучить мене, і не можу мати відради, поки усічена рука моя на повітрі висить. Прошу тебе, пане мій, накажи, щоб мені віддали руку, хай у землю її закопаю. Думаю-бо, що коли вона похована буде, зменшиться мій біль". Кат же таким проханням умовлений був, звелів зняти руку з огляду й віддати Іванові.

Прийняв же Іван усічену свою руку, зайшов до молитовної своєї кімнати і, впавши на землю перед святою іконою Пречистої Богоматері, що тримає на руці своїй немовля, приклав усічену правицю до суглобу й почав, з глибини серця зітхаючи і плачучи, молитися, кажучи: "Владичице, Пречистая Мати, що народила Бога мого, це божественних заради ікон права рука усічена є, не є ж тобі невідомо, що викликав у Льва гнів, поспіши-бо на допомогу швидко і зціли руку мою. Десниця Всевишнього воплотилася із тебе, багато твоїми молитвами сили творить. Молю-бо, хай і мою твоїм заступництвом ізцілить правицю, о Матір Божа! Щоб написала ця рука моя, якщо сама написати даси, тобі і Сину твоєму хвалу. І хай допоможе писанням своїм православній вірі, можеш-бо все, що хочеш, бо Божа Мати". Це тоді Іван зі сльозами сказавши, заснув і побачив у тому видінні ікону Пречистої Богоматері. Світлими та милосердними очима на нього дивилася й казала: "Уже здорова твоя рука, не журися нічим, але трудися нею без ліні, як обіцяв мені, і зроби її знаряддям скорописця". Коли збудився Іван, і збагнув, і побачив руку свою зціленою, утішився духом у Бозі Спасі своєму і в Його Пренепорочній Матері, бо сотворив йому чудо Сильний. Став же на ноги свої і, руки вгору піднявши, вдячність Богові і Богоматері воздав. І веселився всю ніч з усім домом своїм, і співав пісню нову, мовлячи: "Правиця твоя, Господи, прославиться в міцності, права Твоя рука усічену мою зцілила правицю і нею здолає ворогів, що не шанують чесного Образу Твого і Твоєї Пречистої Матері, і зітре нею ворогів — іконоборців у великій славі Твоїй". Коли так Іван з усіма домашніми своїми веселився і вдячні пісні співав, почули це всі навколишні сусіди і причину радости і веселости його побачили, і дивувалися дуже. Відоме ж те незабаром стало і князеві сарацинському, і зразу прикликав Івана, звелів йому усічену руку показати. Був же на згині його втятої правиці знак усічення, як нитка червона, завбачливістю Богоматері зоставлений на свідчення минулого руки усічення. Бачачи те, князь питав Івана, який лікар і яким лікуванням так добре прилаштував до власного згину руку і так скоро вилікував та оживив її, ніби й не була усіченою та мертвою. Він же не замовчував чуда, але велегласно розповів, говорячи: "Господь мій, Всемогутній лікар, через Пречисту Свою Матір, почувши належну молитву мою, зцілив всесильною силою Своєю цю мою рану і вилікував руку, яку ти звелів відтяти". Тоді князь скрикнув: "То я тебе несправедливо осудив і неповинно покарав тебе, о чоловіче добрий, не розпізнавши брехливого наклепу. Прошу тебе, пробач нас, що швидко й нерозсудно цей суд на тебе навели. Ти ж попередній свій сан і попередню свою честь від нас прийми і будь першим серед радників наших. І відтепер хай нічого в землі нашій не відбувається без тебе і без твоєї ради". Іван же, впавши в ноги князеві, просив його довго, щоб відпустив його від себе і не боронив йому вирушити в дорогу, куди душа його бажає, щоб іти за Господом своїм з тими ченцями, що зреклися себе і прийняли ярмо Господнє як іноки. Князь же не хотів відпустити його, впрошував, щоб був паном дому його і будівничим всієї землі його. І була між ними довга суперечка, один другого просив та один другого благанням здолати намагався. Тоді ледве переміг Іван: хоч не скоро, але чесно впросив князя. І дарована була йому свобода робити, що хоче.

Повернувшись ж у дім свій, Іван зразу, не чекаючи, всі маєтки свої незчисленні роздав потребуючим і всіх рабів звільнив, а сам до Єрусалиму з Космою, з яким разом вчився, відійшов. І там, поклонившись святим місцям, прийшов у лавру святого Сави і просив ігумена, щоб прийняв його, як заблукалу вівцю, і до свого вибраного приєднав стада. Впізнали ж святого Івана ігумен і вся братія, бо славний був і знаний через свою владу колишню, і честь, і через премудрість свою велику. І тішився ігумен, що такий чоловік у таке смирення та убогість прийшов і ченцем хоче бути. Прийнявши ж його і люб'язно, прикликав одного з братів, досконалого і найподвижнішого ченця, хотівши вручити йому Івана в новоначаліє (послушництво), щоб духовної філософії та звичаїв чернечих навчив його. Той же відмовився, не хотівши бути такого чоловіка учителем, що премудрим ученням своїм перевершує багатьох. Прикликав же ігумен иншого, але і той не схотів, також і третій, і четвертий, і всі инші відмовилися, кожен з них кажучи, що недостойним є наставляти такого премудрого мужа, ще ж і чесности його соромлячися. Після цих всіх прикликаний був один старець, простий звичаєм, розум же мав великий — він не відмовився Іванові наставником бути. Взяв же старець Івана у свою келію і, добродійного життя основу в ньому закладати починаючи, насамперед дав йому такий устав: хай нічого по волі своїй не чинить, хай труди свої і старанні молитви як жертву певну Богові приносить, хай сльози з очей проливає, якщо хоче очиститися від гріхів колишнього життя, — це-бо перед Богом приймається за жертву більше від всілякого тиміяна найдорожчого. Той же устав початком є тих діл, що трудом тілесним здійснюються. А з тих, що душі допомагають, законоположив старець таке: щоб не записував мріянь ніяких мирських у помислах своїх ані не уявляв у них непослуху, але хай утримує ум свій цілим і чистим від усілякої суєтної пристрасти і марнотної гордости, хай не хвалиться великою премудрістю своєю і в тому, що навчився, хай не намагається досягнути все добре до кінця; хай не прагне жодних одкровень і бачення сокровенних тайн, хай не покладається до кінця життя на свій ум, бо він не є непохитний і може згрішити і зійти з дороги істини, але щоб знав помисли свої, що є немічними, і знав розуміння свої як грішні і через те намагався не попускати помислам своїм, що розсівають повсюди, але намагався зібрати ум свій в єдине, бо через це він просвітиться від Бога, і душа освятиться, і тіло від всілякої очиститься скверни. Обоє ж вони, тіло і душа, хай приєднаються до розуму і будуть на подобу Пресвятої Тройці. І сповниться людина ані тілесна, ані душевна, але у всьому духовна, перетворившись через вияв згоди двох частин людини — тіла і душі — у третю і первинну, тобто в ум". Такі отець дитині і вчитель учневі устави написавши, додав ще до того й такі слова: "Щоб ні до кого не посилав послання ані щоб не проголошував нікому нічого зі світських наук. Мовчання май із розрізненням, знай-бо, що не лише наші любомудри мовчання учать, але і Пітагор учням своїм багатолітнє мовчання заповідає. І не думай, що добром є добре і вічно промовляти, послухай Давида, який каже: "Замовк від благ". Тоді яка йому буде з цього користь, почуй: "Зігріється серце моє у мені, бо любови божественної вогнем, як у пророка, богомисленням спалахне".

Те все повчання старцеве в серце Іванове, як зерно, на землю добру впало і, прорісши, вкоренилося. Досить часу Іван при богонатхненнім тім старці жив, дотримуючися ретельно всіх слів його, і слухав велінь його, скоряючись йому нелицемірно й щиро, без усілякого нарікання, навіть подумки ніколи не противився велінню старця, бо на скрижалях серця свого написав таке: "Всіляку заповідь отчу виконувати за апостольським повчанням, без гніву і роздумувань". Яка-бо користь послушникові, що має в руках діло, а в устах нарікання; наказане виконує, а язиком чи розумом сперечається. Коли ж він до досконалости прийде? Ніколи. І марно такі трудяться, і добродійність здійснюють, думаючи, що в послуху, а змія нарікання у грудях носять. Але блаженний Іван як справжній послушник виконував без нарікань усі заповіді та дані йому служби.

Одного разу старець, хотівши випробувати послух і смирення Іванове, зібрав багато кошиків, було це їхнє рукоділля, і каже до Івана: "Чув, дитино, що в Дамаску кошики продають багато дорожче, ніж у Палестині. Багато чого нам не вистачає в келії на повсякденну потребу, як сам бачиш; отож візьми кошики ці й поспіши до Дамаску, і продай їх там. Дивись же, щоб не продав їх за ціну, меншу встановленої. І встановив старець ціну кошикам багато більшу, ніж ту, що чув. Істинний же послушник ні словом, ні думкою не збунтувався, ані не сказав, що кошики ті не є такі дорогі, ані що дорога далека. Навіть у помислах своїх цього не сказав, мовляв, соромлюся іти в той град, у якому всі мене колись знали і де я володарем був славним. Нічого такого не сказав ані не подумав наслідувач цей послушного до смерти Владики Христа, але одразу "благослови, отче" промовив, взяв кошики на рамена й пішов швидко до Дамаску. Ходячи ж по граду в подертому лахмітті, продавав на торгу кошики свої, але котрий чоловік хотів з тих кошиків купити, то питав ціну, за якою продаються, — почувши ціну велику, сварився і сміявся, а инший дошкуляв і дорікав. Не впізнали блаженного Івана всі його знайомі, бо лахміттям убогим покритий був той, хто колись золототкане вбрання носив. І лице мав від посту змінене, щоки запалі і красу зів'ялу. Проте один міщанин, що колись був йому слугою в часи володіння його, стоячи напроти нього і вглядаючись у лице його, впізнав його, ким є, і подивувався на таке його вбоге вбрання. Зжалився і зі серця зітхнув, приступив до нього, ніби до незнайомого, і дав йому ціну, яку старець встановив за всі кошики, не потребуючи жодного з них, але змилосердившись над тим чоловіком, що від такої слави і багатства у таке смирення і вбогість заради Бога прийшов. Він же, взявши ціну за кошики, вернувся до того, що посилав його, як переможець супостата — диявола з бою, а з ним і гординю з марнотною славою поваливши на землю послухом та смиренням.

За якийсь час один чорноризець із лаври тої переставився до Господа. Був же в нього по крові брат. Той, залишившись один після брата свого, плакав за ним невтішно. Утішав же його Іван багатьма словами, але неможливо утішити зраненого безмірною за братом печаллю. Так плачучи, почав просити Івана, щоб для утішання і зменшення печалі його якусь надгробну жалісливу пісню йому склав. Іван же відмовлявся, боячись, щоб не переступити заповіді старцеві, що заповідав йому не робити нічого без його веління. Але зажурений брат докучав йому великими благаннями, кажучи: "Чому не пошкодуєш скорботну душу й не подаси хоч мале якесь зцілення великим сердечним хворобам? Якби ти був лікарем тілесним і трапилася б зі мною якась хвороба тілесна, і просив би я тебе полікувати мене, ти б, мігши лікувати, зневажив би мене, і помер би я від тієї рани. Чи не дав би ти за мене відповідь Богові, що, мігши мене вилікувати, знехтував? Нині ж хворію великою хворобою сердечною і шукаю ліків малих від тебе, ти ж мною нехтуєш. І якщо від тої печалі умру, то чи не відповідатимеш більше за мене Богові? Якщо ж заповіді старцевої соромишся, то я те, що напишеш, сховаю в себе, аби не знав ані не бачив твій старець". Такими словами прихилений, Іван склав пісенні надгробні тропарі такі: "Яка житейська насолода", "Як цвіт в'яне", "Все суєта людська" та инші, що їх до сьогодні в церкві при похованні померлих співають. Коли відійшов же тоді кудись із келії старець, Іван, всередині сидячи, співав складені тропарі. І от старець, повертаючись, наблизився до келії, почув голос Івана, що співав, і, зразу поспіхом увійшовши, з гнівом почав до нього казати: "Так скоро забув про свої обітниці і замість того щоб плакати, радієш і веселишся, приспівуючи собі якісь пісні?" Іван же про причину співу свого розповів, що переконаний сльозами братніми написав, показуючи, прощення просячи, ниць на землю впавши. Проте старець, як твердий камінь, був невмолимий, зразу блаженного від співжиття свого відлучив і вигнав із келії.

Вигнаний ж був Іван, згадав про вигнання Адамове з Раю, що було через непослух, і ридав перед келією старцевою, як колись Адам перед Раєм. Тоді пішов до инших отців, їх же знав як досконалих у доброчинствах. І просив їх, щоб ішли до старця його, просили його за нього, аби пробачив йому прогрішення його. Вони ж, пішовши, просили Іванового старця, щоб простив учня свого і прийняв його в келію свою. Той же, як стовп, непохитний був до вмовляння їхнього. Один же з отців тих каже до нього: "Дай епітимію тому, хто згрішив, і не відлучай його від співперебування з тобою". Старець же відповів: "Таку епітимію даю тому, хто за непослух свій хоче дістати прощення: нехай до всіх келій проходи своєю рукою очистить і всі скверні сідалища помиє у цілій лаврі. Чуючи те, отці, засоромилися такими словами і, знітившись, відійшли, дивуючись жорстокій і непохитній вдачі старцевій. Іван же, зустрівши їх і, за звичаєм, поклонившися, питав, що сказав отець його. Ті ж, про жорстокість старцеву розповівши, не сміли сказати, що йому заповідає, соромилися повідати встидні заповіді старцеві. Він же надокучав їм своїм допитуванням: хай скажуть йому, що отець заповів. І, дізнавшись, утішився понад їхнє сподівання, благоволіючи навіть у такому скверному ділі, що йому заповіли. И одразу, посуд і знаряддя для чищення приготувавши, почав наказане виконувати з ретельністю, торкаючись нечистоти тими руками, що їх спершу багатьма пахнив ароматами, й оскверняючі сквернами правицю, чудесно Пречистою Богородицею вилікувану. О глибокого смирення дивовижний муж і послушник істинний!

Бачивши ж таке його смирення, старець зжалився і кинувся йому на шию, і цілував голову, плечі та руки його, говорячи: "О якого страждальця я в Христі породив! О який це істинний син блаженного послуху!" Іван же, соромлячись старцевих слів, долі на землю зі сльозами впав перед ним, як перед Богом, не вивищуючися похвальними отцевими словами, але ще більше смиряючись, і просячи, щоб простилися йому його прогрішення. Отець же, взявши його за руку, ввів у келію свою, чим Іван так утішився, ніби знову був до Раю повернений, і жив, як спершу, в єдиномислії зі старцем.

Невдовзі Владичиця світу Пречиста і Преблагословенна Діва старцеві в нічному видінні явилася, мовлячи: "Нащо загородив ти джерело, що може солодку і щедру воду давати? Воду кращу, ніж та, що тече з-під скелі в пустелі, воду, яку пити хотів Давид у пустелі, воду, що самарянці Христос обіцяв. Дай текти джерелу, потече-бо щедро і всю Вселенну протече і напоїть, покриє ж моря єресей і їх у дивну перетворить насолоду. Ті, що спраглі води, хай поспішають, і ті, що не матимуть срібла життя чистого, хай продадуть пристрасті свої і від Івана найяснішу, як у догмах, так і в ділах, чистоту наслідуванням її хай купують. Той-бо прийме пророчі гусла, Давидів псалтир, і заспіває пісні нові Господеві Богові, і перевершить пісні Мойсееві і ликування Маріїне, нічим проти нього видаватимуться Орфеєві вигадані некорисні піснеспіви. Той духовну небесну заспіває пісню і херувимські наслідує возспівання і всієї Церкви Єрусалимської, що їх дівчата, на тимпанах граючи, створили, хай співають Господеві, сповіщаючи про Смерть і Воскресіння Христове. Він догму віри православно напише і викриє єретицьку розпусту, серце його вимовить слово благе й викаже діла Цареві предивні. Зранку ж прикликавши Івана, старець каже йому: "Дитино послуху Христового, відкрий уста свої, щоб прикликати Дух, і що прийняв серцем, вимови устами, уста твої хай виголосять премудрість, її ж Богомисленням навчився. Відкрий уста свої не в повістях, нових словах істини, і не у ворожіннях, а в догмах. Говори до серця Єрусалиму, що Бога уздрів, тобто до умиротвореної його Церкви. Говори не слова марноти, що на повітря викидаються, але що написав Дух Святий на серці Твоїм. Вийди на високий Синай богобачення до одкровення божественних таїнств. І за превелике твоє смирення, у ньому ж дійшов до безодні, підіймися нині на гору церковну і проповідуй, благовістуючи, Єрусалимові, міцністю вознеси голос свій, бо преславне мені про тебе вповідане було від Богоматері, мене ж прости, прошу, бо через грубість і незнання своє перешкодою був для тебе". З того часу блаженний Іван почав писати божественні книги і співати медоточиві співи, склавши Октоїх, ним же навіть до сьогодні Церкву Божу як духовною звеселяє флейтою. Початок же першій книзі своїй створивши, сказав: "Твоя переможна правиця боголіпно до міцності прославилася". Се ж із вини правиці своєї по усіченню преславно зцілений був і, її ж зціленню утішившися, воскликнув до Богородиці: "Тобою радується, Благодатная, всяка твар...". Ремінець, що ним була обвита усічена його рука, носив на голові своїй на спогад чуда того предивного Пречистої Богородиці. Написав же і житія деяких святих, і слова на свята склав, і різні зворушливі молитви, і догми правдивої віри, і багато про таїнства богослов'я. Писав же і проти єретиків, а найбільше проти іконоборців, та инші різні душекорисні повчання, ними ж і донині, як їжею духовною, вірні укріплюються і як солодким напуваються потоком. Мав же преподобний Іван і блаженного Косму, що сприяв у таких трудах. Він вкупі з Іваном виріс і разом у єдиного учителя навчався. Він намовив Івана до складання церковних пісень і сам допомагав йому. Тоді єрусалимський патріярх призначив єпископом Маюмського граду Косму. Після цього той же патріярх прикликав преподобного Івана, хіротонізував його пресвітером. Але він не хотів у миру довго затримуватися і від мирських бути хваленим, повернувся в обитель святого Сави і в келії своїй, як птах у гнізді, усамітнився, про читання і писання божественних книг стараючись і про своє дбаючи спасіння. Зібравши ж усі книги свої, які перед тим написав, прочитував їх знову, виправляючи в них із великою обережністю те, що, як йому видавалося, потребує виправлення у словах і висловах, аби нічого в них не було невідповідного. І в таких трудах, корисних для себе і Церкві Христовій дуже потрібних, і в подвигах чернечих проводив років досить, і досягнув досконалого преподобства і святости і, добре Богові догодивши, відійшов до Христа і до Пречистої Христової Матері, щоб уже не в ченцях, але у спогляданні самого лиця їхнього у небесній славі поклонятися їм, і за нас молити, щоб і ми сподобилися того ж божественного споглядання молитвами його святими, благодаттю ж Христовою, йому ж із оспіваною і Преблагословенною Його Матір'ю хай буде честь, слава і поклоніння навіки. Амінь.

Цей святий Іван, за свідченням Теофана, мав особливі іменування: Хризорол і Маісур. Хризоролом нарекли його через Духа Святого Благодаті, що золотом виблискував у ньому, що у словах його, і в житті добродійному виявлялося. Маісуром же називали, бо було то найменування дому його від прадіда його.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Івана Чудотворця, який у Поливоті Асийському був єпископом і викрив царя Льва Ісавра в іконоборстві.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Warning: mysql_connect() [function.mysql-connect]: Access denied for user 'truechri_admin'@'localhost' (using password: YES) in /home/truechri/public_html/forum/scripts/common.php on line 591