Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень. - Житіє святого нашого Амвросія, єпископа Медіоланського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого нашого Амвросія, єпископа Медіоланського
   

Місяця грудня в 7-й день

Насолоді тезоіменитий, Амвросій святий народився від благородного батька, антипата ґалійської землі, на ім'я Амвросій: той-бо, люблячи сина свого, своїм ім'ям його нарік. Яка ж церкві Христовій від Амвросія святого духовна мала бути насолода, ознаменувалося ще в пелюшках його. Немовлятко-бо він, сповите, надворі якось удень з відкритими устами спав. Раптом рій бджіл, прилетівши, сів на ньому і покрив лице його і уста. І видно було, як бджоли в уста дитинчаті входили і виходили і мед на язик клали. Побачивши те, годувальниця його хотіла відігнати бджоли, боячись, щоб не нашкодити малому, але батько його, дивлячись на те, заборонив їй, хотів бачити, який буде кінець чуду тому. І так помалу знялися бджоли, полетіли вгору, аж поки невидимими стали. Батько ж настрашений був і казав: "Коли виросте дитинча це, великим кимось серед людей має бути". Ще-бо в дитинстві раба Свого Господь показував уже, що збудеться свого часу на ньому Писання, яке говорить: "Щільники медові слова добрі, насолода ж їх зцілення душі". Бо той бджіл рій образом був майбутніх солодкослівних повчань його і писань, які духовні в людях творитимуть щільники, насолоджуюючи серця людські і підносячи від землі до неба. Коли підріс і був у Римі з матір'ю, вдовою вже, і зі сестрою, що дівство своє Богові обручила, трапилося якось бачити тих, хто цілує правицю святительську. І, бавлячись удома, свою руку домашнім своїм простягав, щоб поцілували, кажучи: "Цілуйте, бо і я єпископом буду". Це ж говорив у ньому Дух Святий, передзнаменуючи те, що має бути. Але ті відпихали хлопця, ніби дурниці говорить, не відали в ньому благодаті Божої, що на чин священичий його готувала. Коли ж навчився писати й опанував красномовство ораторське, був ритор славний і у слові сильний, скривджених на суді заступаючи і тим, що в біді, помагаючи, викриваючи тих, хто чинить неправду, і справедливі влаштовував суди при найпершому єпархові градськім Прові, що й радником собі зробив його через його добрий розум. Тоді й сам був поставлений антипатом Ліґурійської та Ємілійської земель. Тим часом у Медіолані-граді помер єпископ Авксентій-аріянин, що після правовірного єпископа Діонісія, який помер в ув'язненні, тримав престол. І була велика незгода і неспокій між правовірними та аріянами, кожна-бо сторона своєї віри єпископа на престол возвести хотіла, і насувалися бунт і заворушення в народі. Про це довідався єпарх римський Пров і поручив Амвросієві, щоб ішов до Медіолану і вгамував заворушення людей, говорячи: "Йди і чини не як суддя, але як єпископ". Досягнувши Медіолана, Амвросій, коли в церкву поміж розсварених людей увійшов і солодкомовною бесідою вмовляв їх, до згоди ж і миру їх приводив; дитина одна грудна, що говорити ще не могла, раптом з народу вигукнула, говорячи: "Амвросій-єпископ". Почувши ж те, весь народ, що в церкві був, схопився за слово дитини і почав велегласно кликати, єдиними говорячи устами: "Амвросій-єпископ! Амвросій-єпископ!" Так волею Божею і дитина швидше пори мовлення свого провістила. И обидві супротивні сторони, правовірних і зловірних, помирившись і погодившись, єдиного Амвросія хотіли єпископом мати, хоч і непросвічений був ще святим хрещенням, але лише оглашенний. Він же, народний клич чувши і вважаючи, що такого великого сану недостойний, вийшов із церкви, сів на судилищі й почав повинних мучити без милости, гірше звичаю свого. Це ж для того робив, щоб люди, бачивши немилосердя його, зненавиділи його і щоб не схотіли мати собі єпископом. Проте люди не припиняли кричати, єпископом мати його хотіли. І коли всіляко відмовлявся Амвросій, грішником великим себе представляючи, ще ж і нехрещеним, вони сказали: "Гріх твій на нас хай буде". Знали-бо, що хрещенням святим від усіх гріхів очиститься. Збентежений був Амвросій, повернувся додому і думав покинути сан свій, подорожнє з убогістю прийняти життя, як же багато тоді й еллінських філософів робили. Але коли йому заборонили і завернули, иншу хитрість вигадав, єпископського уникаючи сану: звелів водити жінок блудних у дім свій відкрито, щоб бачили те люди, зненавиділи його і відвернулися, як від блудника. Але народ знову кричав: "На нас гріх твій буде, лише прийми із хрещенням єпископство". Бачачи ж, що ніяк не може позбутися народного прошення, Амвросій замислив утікати. Уночі-бо, утаївшись від всіх, з міста вийшов, і здавалося, що ішов до граду, названого Тікин, і вже далеко був у дорозі, але коли світало, опинився біля воріт Медіолана-града, що Римськими називаються. Бог-бо готував його для церкви своєї католицької як стіну проти ворогів і як вежу Давидову проти лиця Дамаскового, тобто проти зловір'я єретичного. Втечі його перешкодив і з дороги своєї повернув силою. Відчувши ж те, медіоланські громадяни стерегли його, щоб не втік, і послали до царя Валентиніяна Великого, просячи, щоб звелів Амвросієві єпископський сан прийняти. Цар же втішився, чуючи, що з тих, яких він на владу світську поставляє, на духовні великі обирають сани. Утішився і Пров, найперший єпарх града Рима, бо сповнилося його пророцтво, яке прорік, коли Амвросія посилав до Медіолана, звелівши, щоб не як суддя, але як єпископ чинив, вмовляючи людей. Поки люди чекали на повернення гінців до царя і на його відповідь, Амвросій тим часом знову утік і сховався в одному селі в садибі Леонтія, мужа славного. Але коли прийшов царський наказ, той же Леонтій його явив і до народу в Медіолан привів. Жодне-бо місце не може сховати того, кого ж благоволить Бог як місто на вершині гори і як свічу у свічнику на чин святительський поставити, і зробити його пастирем словесним Своїм вівцям. Розумів-бо Амвросій Боже щодо себе благовоління, покорився царському велінню і народному бажанню. Проте, не хотівши від аріянського єпископа хреститися, але від правовірного хрещеним бути хотів, ретельно берігся від зловір'я аріянського. І хрещений був, всі чини церковні перейшов за один тиждень, восьмого ж дня єпископом поставлений був з невимовною всього народу радістю. Був же і сам цар [як же Теодорит пише] при поставленні його, радів, говорячи до Бога: "Дякую Тобі, Господи, Всесильний Спасе наш, що кому ж я тіла вручив, тому Ти душі довірив, і показав, що правильне було моє розуміння його". А по кількох днях, коли божественний Амвросій, із царем розмовляючи, сміливо викривав якісь несправедливі дії в градських судах, каже до нього цар: "Знаю віддавна твою у слові сміливість, через те твоєму обранню на єпископство не лише не перешкоджав, але й допоміг. Виправляй-бо погрішення наші, як божественний вчить закон, і лікуй неправедність душ наших". На початку єпископства свого Дамаса папу просив, щоб послав йому на допомогу чоловіка благорозумного, якого ж сам знає. І послав до нього папа Симплотіяна, священика, якого Амвросій, як батька, шанував і слухав його ради. Домашнє господарство все поручив братові своєму Сатурію, сам же в церкві практикував, божественні служби відправляючи і навчаючи народ зі Святого Писання . По декількох роках пішов до Риму, на батьківщину свою, і зустрів сестру свою, що жила з одною з колишніх рабинь, а матір вже переставилася. І коли рабиня цілувала правицю його, святий ледь усміхнувся, каже до рабині: "Це єпископову цілуєш руку, як же колись говорив тобі". Сповнилося-бо те його пророцтво, про нього ж мовиться, що, хлопцем бувши, бавлячись, до домашніх простягав правицю і говорив: "Цілуйте, бо я єпископом буду". Поки ж був у Римі, жінка одна чесна, яка жила по инший бік Тиверу, просила його, щоб у її домі відправив Божественну Літургію. Довідавшись про те, инша жінка, розслаблена дуже, просила нести себе туди і, коли поцілувала кінчик ризи Святителя Божого, що пився, зразу встала здорова, і розійшлося те чудо по цілому Римі. По смерті Валентиніяна Великого, коли Граціян, син його, після нього прийняв скіпетр західного царства і на війну проти ґотів готувався, просив Амвросія святого, хай напише йому католицьке святої зіри Ісповідання. І написав йому святий книги про віру, і про перемогу над ворогами передбачив, і хоругви його, що мали на собі ім'я Христове, благословив. І отримав Граціян славну над ґотами перемогу благословенням і молитвами угодника Божого. Юстина-цариця, жінка померлого царя Валентіяна Великого, мачуха ж Ґраціянова, аріянкою була, ненавиділа Амвросія святого і пакостила йому. Коли-бо в Сирмії помер єпископ, пішла туди Юстина, хотіла від свого злочестя на той престол єпископа поставити. Туди ж пішов і святий Амвросій, як до своєї пастви, і, незважаючи на гнів жіночий, Анемія, одного благочестивого мужа, на єпископа хотів висвятити. В один же із днів, коли всі зібралися в церкві і святий сидів на амвоні, цариця, яка там же в церкві була, послала одну із жінок злочестя свого, щоб, схопивши за ризи єпископа, стягнула його з місця його і до жінок щоб притягнула, хай буде жіночими руками побитий і з церкви вигнаний. І коли безсоромна та жінка нахабно приступила до святого, наказане хотівши здійснити, святий до неї каже: "Може, і недостойний я цього сану, проте не випадає тобі піднімати руку ні на кого ж із єреїв Божих, бійся Суду Божого, щоб не напала на тебе зненацька біда". Ті слова святого справдилися на нахабній тій жінці, бо на завтра померла раптово, і поховав її святий сам, віддаючи добро за зло. Чудом же тим настрашилися аріяни та цариця і не сміли більше противитися святому в освяченні правовірного єпископа. Він же, не відкладаючи, освятивши його, хотів до Медіолану повернутися. Цариця ж не перестала на нього ворогувати і як вчинити зло йому шукала. І знайшла якогось володаря, злобі своїй помічника, на ім'я Євтимій.

Його дарами і просьбами намовила, щоб Амвросія таємно викрав і на вигнання в далекі якісь відвіз краї. Євтимій-бо бажання цариці намагався виконати — влаштував собі дім недалеко церкви, щоб зручно було викрасти святителя Божого, зручний вибравши час. Приготував же і колісницю, на якій хотів святого везти у вигнання. Але судом Божим обернулося зло на його голову, і наверх правда вийшла. Бо в той день, в який сподівався викрасти святого, несподівано царевий наказ прийшов, щоб Євтимія негайно вигнали і вивезли на вигнання тою колісницею, яку для Амвросієвого вигнання приготував. У той час відкрив Бог угоднику своєму Амвросію, що мощі святих мучеників Протасія і Гервасія, які в землі лежали, ним же на гору винесені, багато чудес роблять. Сліпець один на ім'я Север лише до одягу мученицького доторкнувся, зразу прозрів, і духів нечистих багато з людей вийшло, проте в палатах царських немало аріян з царицею сміялися і збиткувалися над Божою благодаттю, яку Господь наш Ісус Христос Церкві святій, прославляючи своїх мучеників, дарував. І говорили, ніби Амвросіи за золото найняв якихось людей, що показували із себе біснуватих, і, привозячи їх до мученицького гробу, зцілює їх і так чуда несправжні в народі славить. Якраз тому, що на багатьох злословили, раптом Божим допустом на одного з них біс напав і мучив його. Мучений же чоловік страшно кричав, кажучи: "Хай буде так, як зі мною, всім, хто поганить святих мучеників і не вірує в триєдину Тройцю, в яку вірити вчить Амвросіи". Вони ж настрашилися, але замість того щоб покаятися й увірувати, взяли мученого і, в озері утопивши, згубили. Инший один з того ж їхнього злочестивого аріянського збору, увійшовши у церкву, зустрів святого єпископа Амвросія, що людей повчав. І бачив ангела Божого, який шептав на вухо Амвросієве, і було так, ніби ангельські слова єписокоп людям сповіщає. Те бачивши, аріянин зразу пристав до правовірних і так, як спершу був гонителем віри, так само її захисником виявився, благодаттю всемогучого Бога. Знову инші двоє, того ж злочестя, один з них кувікуларій царя Ґраціяна, хотіли сперечатися зі святим Амвросієм перед усім народом і час на те встановили: суперечка ж та мала бути про Христове воплочення. Коли надійшов встановлений час, чекав їх святий з людьми у церкві, готовий був сперечатися, маючи в собі Духа Божого. Ті ж гордовиті були й ображали святого, не ідучи на суперечку, але сіли на свої коні, виїхали з граду в поле. Коли ж були на одному високому місці, коні їхні несподівано збентежилися, ті ж попадали з гори і злі душі свої віддали. Святитель же Божий, нічого не відаючи про той випадок, довго чекав, коли ж побачив, що вони не прийшли, вийшов на амвон і виголосив до людей повчання, говорячи: "Належне, брати, хочу віддати, але вчорашніх своїх не бачу позикодавців". Та инше говорив, написане в його книзі про Воплочення Господнє.

Після цього Ґраціяна-царя Максим-кат підступно вбив у Галії, а після нього прийняв у Римі царство Валентіян юний з матір'ю своєю Юстиною. Але оскільки не могли протистояти Максимові, що взяв уже Іспанію і Ґалію, через те мусила Юстина-цариця, будучи аріянкою, просити Амвросія святого, щоб ішов до Максима з прощенням і випросив у нього мир для юного її сина. Пішов-бо до ката пастир добрий, готовий був і душу свою покласти за овець, мудрими ж своїми і мирними словами вмовляв мучителя, щоб не йшов того року на Італію, але лишався в Галії. Юстина ж, невдячна за такий труд святителя Божого, ворогувати на нього не переставала, послала до нього іменем сина свого,, щоб віддав аріянам церкву велику в Медіолані і ті скарби, що в ній. Святий же мужньо протистояв царському велінню, кажучи: "Те, що є моє, того не бороню цареві, за нього ж і здоров'я своє готовий покласти; а те, що Боже, того дати не можу, ані сам цар того не може відняти". Після того прийшло від царя військо, царицею послане з царським велінням, щоб примусом церкву забрати, вигнавши єпископа з неї. Про те почувши, люди зійшлися до церкви і з єпископом своїм святим Амвросієм зсередини зачинилися, не даючи воїнам зайти. Пробули ж три дні в церкві замкнені, співали славослов'я Богу, аріянам же твердо протистояли і не давали вигнати єпископа і забрати церкву. А святий Амвросій на царське веління відповів таке: "Зі своєї волі не вийду з церкви і не залишу її, ані не передам загороду овець вовкам, ані опоганювачів Божих не впущу до Божої церкви. Якщо дозволено мене вбити, то тут, всередині церкви, чи мечем, чи списом хай пробитий буду, з доброї волі-бо і з любов'ю прийму те вбивство". Почувши це, цариця засоромилася, разом з тим і забоялася мужнього спротиву правовірних і не посміла більше піднімати на церкву відкритої боротьби. Соромилася, що нічого не змогла, послала таємно одного вбивцю в дім Амвросія, щоб убив його. Той же в ложе єпископове з оголеним мечем заліз і, коли підняв руку на святого, хотівши його мечем ударити, зразу всохла рука його і не міг її опустити додолу. Взятий же був, розповів, від кого і для чого був посланий. Але святий Амвросій, незлобливий, зцілив зсохлу руку його і відпустив його з миром. Коли знову Максим-кат почав завойовувати Італію, знову Юстина з Амвросієм примирилася і з сином своїм просила його, щоб знову йшов до мучителя заради прошення. Святий же, не пам'ятаючи злого, пішов; але нічого вже не зміг у твердосердого й гордовитого ката. Бачачи, що той непохитний, насмілився на таке: прокляв його перед усіма як убивцю і від святої Церкви зробив відчуження тому, хто невинного пана погубив своєю підступністю. Він же, на Італію війною прийшовши, брав гради. Йому ж не можучи протистояти, юний цар втік з матір'ю в Грецьку землю, у Тесалонікію, до східного царя Теодосія Великого", від нього шукаючи допомоги. Теодосій же, силу воїнську зібравши, на Максима пішов, і переміг його, убив, і відімстив за невинну кров царя Ґраціяна. Але тої щасливої перемоги Юстина-цариця дочекати не сподобилася, вмерла-бо скоро. А син її, умовлянням царя Теодосія, приєднався до правовірних. По смерті Юстини трапилося одному волхвові бути мученим судом, він у муках кричав, говорячи, що багато більше мучений є від ангела-хранителя Амвросія, аніж від спекуляторів. І коли спитали його, за що ангели його мучать, розповів таку причину: "В часи, — каже, — Юстини-цариці хотів своїм волхвуванням збунтувати народ медіоланський проти єпископа їхнього. Виліз на верх церкви їхньої опівночі і там бісам приносив жертви. Але як я не намагався злими діями підштовхнути людей до ворожнечі з єпископом, бачив, що більше їх любов'ю до свого пастиря схиляється і в католицькій вірі зміцнюється. Не можучи ж більше нічого зробити, посилав бісів до дому Амвросієвого, щоб убити його. Ті ж возвістили мені, що не лише до єпископа, але навіть до дверей дому його не можуть приступити, бо вогонь, що виходить з дверей, опалює їх". Те розповідав волхв на катуванні, бо справді страшний був святий Амвросій для бісів. Якось одного хлопця мучив дух нечистий, повели його до Медіолану до святого — і ще не дійшли до Медіолану-граду, як залишив його диявол, і прийшов хлопець здоровий до архиєрея Божого, і перебував біля нього. Минуло досить часу, пішов хлопець той з Медіолана на батьківщину свою, і коли був на тому місці, де біс його покинув, знову напав на нього ворог і мучив його. Питали ж його заклиначіґ, чому в Медіолані не мучив хлопця. Відповідав: "Боявся, — каже, — Амвросія і через те, не доходячи до Медіолану, втік від хлопця цього на якийсь час, і чекав його на тому місці, де покинув його, поки повернеться. І бачивши, що повертається, знову ввійшов у нього".

Коли був вбитий Максим-кат, цар Теодосій прийшов до Медіолану, Амвросій же в той час був в Аквилії. Тим часом трапилося таке. У країнах східних в однім граді християни спалили юдейську синагогу у відповідь за наругу над одним у чернечому чині, про що комит східний цареві повідомив. Цар зразу дав наказ, щоб єпископ града того нову синагогу збудував для юдеїв. Дізнавшись про те, святий Амвросій написав до царя, [сам не міг скоро до нього прийти] викриваючи його, що неправедний суд вчинив, і просив, щоб наказ той свій відмінив і не давав християн на наругу юдеям. Але цар не слухав писання Амвросієвого. Коли ж сам архиєрей Божий до Медіолану прийшов, посоромив царя перед всіма у церкві на проповіді, від імени Божого до нього кажучи: "Я тебе з останніх зробив царем, я тобі ворога твого дав у руки, я всю силу його підкорив тобі, я від насіння твого на престолі царськім посадив, я тобі торжествувати без труду дав, ти ж ворогам моїм торжествувати наді мною даєш". Тими словами переконав царя, і змінив той свій суд і не велів синагогу жидівську християнам будувати. Тоді ж ще одна річ трапилася: в Тесалоніках народ повстав на воєводу Вотиріка й убив його. Через те дуже розгнівався цар, послав воїнів на град той і вбито було людей до семи тисяч, і там багато невинних через вістря меча померло. Воїни-бо, на град напавши, не шукали винних в убивстві, але всіх, хто трапився їм на вулицях града, старих, і молодих, і малих, посікли. Почувши ж про те, Амвросій сумний був дуже і праведним гнівом на царя гнівався за таке нерозсудне кровопролиття. Одного ж разу в день святковий, коли йшов цар зі славою до церкви, архиєрей Божий без боязні вийшов проти нього, загороджуючи йому вхід до церкви і в убивстві несправедливому викриваючи: "Не пасує тобі, — каже, — о царю, з вірними єднатися, таке убивство вчинивши і не покаявшись. Як-бо приймеш Тіло Христове руками, невинною кров'ю омитими? Як же кров Господню питимеш устами, якими ж дав наказ на жорстоке вбивство?" Каже до нього цар: "І Давид согрішив, убивство і перелюб чинячи, проте не зостався без Божого милосердя". Відповів йому єпископ: "Якщо наслідував Давида у грісі, то наслідуй-бо його і в покаянні". І повернувся цар в палати свої збентежений, жаліючи через гріх свій. Потім, приготувавшись, прийняв покуту, від святителя накладену, і зробив як один з простих, каючись, упавши ниць на землю перед церквою, стоячи з тими, що каялись, і багато сліз проливаючи. По здійсненні ж покаяння прийнятий був Амвросієм святим до Церкви. Хотів же цар причаститися Пречистих Таїнств, увійшов у вівтар, щоб з освяченими причаститися. Але Амвросій святий послав до нього архидиякона свого, звелівши, щоб перед вівтарем з иншими людьми чекав на причастя. "Бо порфира царями, — каже, — а не священиками робить". Цар же смиренно прийняв єпископове веління і вийшов з олтаря, кажучи: "Такий звичай є в Царгороді цареві з єреями у вівтарі причащатися". І чекав часу причастя зі всіма людьми в церкві. Було ж з ним таке в Царгороді, що не пішов у вівтар для причастя. Спитав його патріярх Нектарій, чому не за звичаєм царським, а зовні вівтаря з простим народом причастя чекає. Він же, зітхнувши, відповів: "Не знав, — каже, — різниці між царем і єпископом, нині ж знаю, навчився від учителя правди Амвросія, його ж єдиного варто звати єпископом" . Про того святого єпископа Амвросія всюди розійшлася слава, прийшли до Медіолану від персів два наймудріші і найбільш вчені мужі, принісши зі собою багато питань, щоб випробувати премудрість святого, про яку чули. І, розмовляючи з ним про багато що, подивляли глибину богословія його і вражені були висотою розуму його, і повідомили перед царем, що заради єдиного Амвросія такий шлях зі сходу на захід здолали, бачити лише його хотіли і чути премудрість його бажали.

Після відходу царя Теодосія з Італії до Константинополя цар Валентіян-молодший в Галії у граді Вієні через зраду Арвогаста Коміта раптово життя закінчив. Настав після нього Євгеній-мучитель, який лише зовні християнином видавався, а зсередини був ідолослужителем, волхвом і чарівником. Той, хотівши бути милим римському синкліту, у ньому ж багато було ідолопоклонників і служителів бісам, звелів відчинити ідольські храми і здійснювати бісівські жертви. Коли прийшов же він до Медіолану, Амвросій святий такого царя, лицемірного християнина, звичаєм ж нечестивого, бачити не хотівши, відійшов з Медіолану в Бононію, тоді у Флоренцію і в Тускію, ухиляючись від царя неправедного, — не зла його боявся, але бачити його гидував. Писав-бо до нього без боязні, вмовляючи його, і судом Божим погрожуючи, але не зміг твердосердого переконати. Затримався ж у Флоренції угодник Божий, перебуваючи в домі одного чесного і правовірного мужа на ім'я Декентій, його ж сина Пансофія, хлопця малого, мучив дух нечистий, але святий молитвою і рукопокладанням його зцілив. По декількох же днях, несподівано захворівши, хлопець помер. Його ж мати благочестива, віри і страху Божого сповнена, взявши, понесла в келію Амвросієву [вийшов він кудись] і, поклавши чадо своє на одрі його, пішла. Амвросій же святий, увійшовши в келію, в якій жив, побачив хлопця мертвого, що на одрі лежав і, зачинивши за собою двері, помолився. І так, як колись пророк Єлисей, зайшов і ліг на хлопця, і дихнув на нього, і воскрес отрок — і віддав його матері живого. У тому ж граді церкву освятивши, поклав у ній мощі святих мучеників Віталія і Агриколая, які знайшов у Бононії, між трупами юдейськими, і ніхто ж із християн не міг їх впізнати, якби не самі святі мученики угоднику Божому про мощі свої не сповістили. Коли в Медіолан на престол свій святитель Христовий повернувся, вийшов вже з Медіолану Євгеній на війну проти царя Теодосія. Коли виходив окаянний, нахвалявся, що, як з перемогою повернеться, церкву медіоланську перетворить на кінське стійбище, клирикам же мечі припереже. Але не отримав того всезлісний, загинув на війні, переможений був царем Теодосієм і загинув із шумом. Теодосія ж, благочестивого царя, що з торжеством ішов, зустрів святитель Божий як переможця, але той, до ніг святого припадаючи, своєю над ворогами перемогою його молитвам завдячував. Не за довгий час і Теодосій-цар добре закінчив, царствуючи богоугодно, і пішов до безкінечного Царства. А по ньому земне царство прийняли сини його Аркадій на сході, Онорій же на заході. За царювання того Онорія Амвросій святий знайшов мощі святих мучеників Назарія і Келесія, про що Павлин Пресвітер пише таке: "У той час святого Назаріям-ученика мощі за містом у саді віднайдені, приніс Амвросій в церкву святих Апостолів. Бачив, що в гробі, де лежали мощі мучеників, кров ніби нині витекла, голова ж із волоссям і бородою така нетлінна, ніби нині в гробі покладена, лице ж його таке світле, ніби нині омите. І таке чудо, як сам Господь в Євангелії раніше обіцяв, що волосина з голови вашої не впаде. Таке ж відчули благоухання, яке всі аромати перевершило. Піднісши ж мощі мученицькі і на колісницю поклавши, зразу до святого Келесія-мученика, що на тому ж місці покладений, повернулися зі святим Амвросієм. Довідалися ж від тих, що тримали той сад, що від батьків заповіт мали не полишати місця того з роду в рід, бо скарби великі в ньому покладені. Воістину великі скарби, що їх ні черв, ні тля не тлить, ні злодії, підкопуючи, не крадуть, їх же хранителем є Господь і місце їх Двір Небесний: їм же життям є Христос, а смерть — здобуток. Принісши ж святі мощі в церкву апостольську, виголосив святитель повчання до народу. І тут хтось з людей, маючи в собі духа нечистого, возвав, кажучи: "Амвросій мене мучить". Святий же, обернувшись, каже: "Занімій, дияволе, бо не Амвросій, але віра святих і твоя заздрість мучить тебе, коли бачиш, як люди сходять туди, звідки ти скинений". Амвросій же гордістю не знав надиматися. Коли ж святий сказав, замовчав біс, кинувши ниць на землю одержимого ним чоловіка. Цариця Маркоманитів, на ім'я Фритигільда, чувши про святого, послала до нього, щоб навчив її віри в Христа Господа. Амвросій-бо написав до неї повчання достатнє і переконав її. Вона ж і мужа свого до Христа привела, і з римлянами мир мати обіцяла. Бажаючи ж вельми бачити святого Амвросія, учителя свого, прийшла потім до Медіолану, але вже не побачила його, бо до Господа відійшов.

Був Амвросій святий муж великої повстримности, працелюбний, бадьорий, у всі дні постив, крім суботи і неділі, і свят, і пам'ятей мучеників славних. Молитва його була безупинна удень і вночі і діло його неліниве. Сам-бо рукою своєю писав книги, хіба траплялася тілесна неміч. Піклувався про всі церкви вельми, трудився в тих, що є божественні, стільки, що після нього заледве п'ять єпископів той труд понести змогли. Ще ж і про бідних, убогих і полонених невимовна була його опіка, їм же все своє віддавав. І відколи прийняв єпископство, зразу золото, і срібло, і всі маєтки свої роздав на прикрашання церковне, і на підгодівлю вбогих і сиріт, і викуп полонених. Малу лише частину якусь сестрі своїй на прожиття відділив, собі ж не залишив нічого, щоб вільному від всіх набутків зручніше було іти за Христом, Господом своїм, що, багатий, заради нас зубожів, щоб ми убогістю Його збагатилися. Був же угодник Божий зі всіма всілякий, радів з радіючими, плакав з плачучими. Коли-бо приходив до нього хто для сповіді гріхів своїх, плакав над ним так, що і тяжкосердого міг зрушити, до зворушення і сліз пробудити. У старість же прийшовши, передбачив свій до Бога відхід і говорив до клириків своїх: "Лише до Пасхи побуду з вами". Той же Павлин Пресвітер, що описав життя його, каже те, що сам бачив своїми очима: "За мало, — каже, — днів перед хворобою своєю Амвросій святий тлумачив Псалом 43. Я ж з уст його говорене писав [вже сам через старість і слабість не міг багато писати] і, подивившись на нього, раптом побачив вогонь, який огортав голову його у формі щита і, помалу звиваючись, увійшов в уста його. і стало лице його біле, як сніг, я ж злякався, бачачи це. і писати не міг з переляку. Тоді знову лице його до свого вигляду прийшло". Сказав же це чесному мужеві Кастулу Диякону, він же, сповнений благодаті Божої, повідомив мені, що бачить Духа Святого, який найшов в образі вогненному на єпископа нашого, як колись на святих апостолів. Коли ж перед кінцем своїм почав хворіти, Стілик Комит, чувши про те, говорив: "Загине Італія, якщо помре той святитель". Послав же до хворого Святителя чесних мужів медіоланських, про них же знав, що любі є святому, просячи його, щоб випросив собі в Господа ще з ними жити на землі, заради потреби инших. Він же відповідав їм, говорячи: "Не так жив між вами, щоб соромився більше жити, смерти ж не боюся, бо доброго Господа маємо". Коли ж лежав на одрі хворий, сиділи здалеку від одра його при дверях келії диякони: Кастул, Полемій, Венерій і Фелікс — і між собою на вухо бесідували тихо, щоб самим себе чути. Казали ж, хто по ньому єпископом має бути. І згадали Симплетіяна-пресвітера. Святий же, далеко лежачи, ніби був з ними в бесіді, возвав трикратно, кажучи: "Старий, але добрий". І тими словами утвердив Симплітіяну-пресвітеру по ньому єпископство прийняти. Коли молився святий у хворобі своїй, бачив Господа нашого Ісуса Христа, що йшов до нього, люб'язно ж усміхаючись і світле йому лице являючи, — сказав то Васіянові, єпископу Лавдійському, що сидів біля нього в той час. Коли наближалося ж його душі від тіла розлучення, пресвітер Гоноратій, що відпочивав у горниці, чув до себе голос трикратний зверху, який говорив: "Встань, поспіши, бо сьогодні відійде". Вставши ж, пресвітер взяв Пречисті Таїнства і до хворого прийшов. Святий же Амвросій помолився і причастився Божественних Дарів, передав святу свою душу в руки Господа свого, коли світав день Святої Пасхи. І покладено було чесне його Тіло у великій Медіоланській церкві. Душа ж його свята стала з ангелами перед престолом Пресвятої Тройці, Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного Бога, Йому ж Слава вовіки. Амінь.

У той же день святого мученика Атінодора Монаха, що перетерпів різні муки за Христа, і багато через нього увірували. І преподобного отця нашого Павла Повинника, який смолу киплячу оголеною місив рукою без шкоди для себе і ще живий він у Раю бачений був. І преподобного отця нашого Івана Постника, який у лаврі святого Сави подвизався. У той же день преподобних отців Антонія Сійського і Ціла Столобенського, нових чудотворців. Дивись про них у Пролозі.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!