Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень. - Страждання святих десяти мучеників у Криті Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих десяти мучеників у Криті
   

Місяця грудня в 23-й день

Децій, який Римського царства скіпетр тримав, поставив Критського острова ігемоном тезоіменного собі і подібного звичаями, що Деній називався. Він подібний був на царя свого лютістю і жорстокістю і на християн гонінням. Децій той, дійшовши до Критського острова, зразу всіх, у Христа віруючих, звелів шукати на муки. І приводили до нього міцних у вірі, їх же по великих випробовуваннях і муках різними губили смертями. У той час і цей десятичисленний, найкращих мужів лик взятий був і приведений до ката. Були ж родом із різних градів: із Гортунського града Теодул, Саторник, Єнпор, Геласій і Євникіян, з Кіоса ж Зотик, з Єпінеї — Помпій і Агатопус, із Кидонії ж — Василид. З Іраклії — Євалест. Всі ж разом до єдиного, що на Небесах, поспішали Града. Вони, ставши перед катом, яких слів вільно не вимовили? Якої ж не показали мужности? І яку дорогу катувань не перейшли? Яких же мук не перемогли терпінням? Биті, мучені, по землі волочені, камінням биті, осміяні, зневажені, всіляку наругу протягом тридцяти днів терпіли. Грудня ж у 23-ій день судище приготоване було, і сів ігемон, вели страждальців на останнє випробовування, сповнених великодушности і дерзновення. Ігемон же бісився гнівом і безумством, швидкий він до катування, щоб заморити їх люто. Ці ж готові були терпіти аж до останнього подиху. Гнівним-бо і вбивчим лицем на них поглянувши, ігемон сказав: "Яке є безумство ваше, що ні розум ані час вас не навчили корисне знати?" Тоді ніби вже самим гнівом настрашив їх: "Принесіть жертву, — каже, — якщо ж ні, я більше нічого вам не скажу, ви ж дізнаєтеся, хто є Децій, якому ж не хочете підкоритися". На це мученики відповідали: "Ми, о ігемоне, і словом, і ділом, також і немалим часом добре вам дали знати, що ні богам не принесемо жертви ані наказу вашому не підкоримося". Ігемон же, перепиняючи слова їхні, сказав: "Чи не думаєте про муки анітрохи, о нечестиві?" Святі відповідали: "Нітрохи ж не боїмося мук, але дякуємо тобі дуже, що такий бенкет духовний [муки, кажемо, за Христа] приготував і запропонував нам". Сказав ігемон: "Але не так буде далі, довідаєтеся-бо, яка великих богів сила, їх же ви безстидно ображаєте, ані не соромлячись тих, що стоять перед вами, лиць багатьох і премудрих, що шанують найпершого серед богів Дія, тоді Іру, і Рею, й инших. Нині ж стількома багатьма будете морені муками, поки не лише ваша знищиться сміливість, але й инші страх матимуть, такі, як і ви, вперті, якщо лише такі знайдуться". На це знову мужі міцні відповідали: "Про Дія і про матір його Рею нічого нам не говори, о ігемоне, не до невідаючих-бо промовляєш, знаємо-бо, чули від батьків наших про рід його, і життя, і звичаї. Гріб же його, якщо хочеш, і нині тобі покажемо, бо й він на Криті народився, був же для тих, хто в Криті жив, катом, і настільки був невстримний і на нечисте сходження швидкий, що не лише на жінок, але й на чоловічий рід несамовитів. Чарами ж і ворожінням змінював свою справжню подобу в иншу, через сильну свою нестримність, і повсякчас осквернявся сороміцькими ділами. Дехто ж, тою переможений пристрастю, йшов за його мерзотою [що-бо легше є від того, щоб піти за злом?]. І богом його провозвістили, і, храми звівши, йому принесли жертву, бо те, що їм зручно, це і богові вважалося приємним. І так не лише не богоненависним, але [о лихо] і божественним вважається блудно і нестримно жити". Коли це божественний сказав лик, ігемон терзався люттю, ніби переможений, більше ж гнівався народ, і кинувся взяти мучеників, і руками б розтерзали їх, якщо б Децій і голосом, і рукою не зупинив народне устремління і шум.

Наказав же бути мовчанню: яку би мученикам лютішу вигадати смерть, думав. І зразу, за наказом ігемоновим, руки катів схопили святих на муки, і накладалися на них муки різні, одним ті, а иншим инші, але лютістю і болю величиною подібні. Один-бо з них був повішений, залізними гаками дерли його, жили виривали, і плоть на землю падала. Иншого же камінням і кілками гострими ранили по ребрах аж до костей. А инших оловом важким били, розв'язувалися суглоби, кості дробилися і розсипалися. Инші ж ще инакше мучені були. Навіть чути боляче про лютість мук, як же бо милосердним дивитися на них нестерпно, так і детальний перерахунок слухати важко. Але мученики таке приймали, дуже легко чи, краще сказати, солодко терпіли. І видно було тим, що недалеко стояли, що не так через біль, що накладався, як через обмаль і недостатність більших мук сумували. Всі-бо до них сходилися як до чогось нового і дивовижного — невірні і вірні. Але вірні, в таємниці віру зберігаючи, поспішали дивуватися мужності страждальців і самі в собі утверджувалися у вірі. Невірні ж чинили наругу над терпінням святих і втішалися їхніми ранами, на великі їхні дивлячись муки. Вони ж не лише жодного не мали милосердя, але й більше на лютість ігемона і катів наставляли. І ті так ігемона підбурювали, він же давав накази, а кати наказане виконували. Проповідник же кричав: "Пощадіть самих себе, підкоріться князям, принесіть жертву богам". Мученики ж посеред таких і стількох болючих мук вище від усіх були мужнім терпінням, вище від народу, і проповідника, і катів, і самого ігемона. Передусім вище від князя їхнього — сатани, і всієї його сили. Всі-бо, ніби домовилися, єдиними устами взивали: "Християнами є, Христовою жертвою. Христовим заколенням, і якщо і тисячу разів треба буде умирати, помремо охоче". Коли ж святі мученики всіма знехтували муками, тоді старанний слуга сатани Децій втратив надію, щоб умовити і змусити їх до жертви. Видав на них наказ смертний. Вели-бо святих на мечне усічення, на місце, віддалене трохи від града, мешканцями того краю назване Алоніум. До нього ж поспішали страждальці, і нове щось і незвичне показали: у всьому триванні мучеництва були однодушні й однодумні, в кінці всі лише сперечалися, хто з них перший під меч піде і перший вінець прийме. Але суперечку цю стишив Теодул, один із божественного того лику, кажучи, що той серед них буде перший, хто останній зі всіх під меч дасть голову, коли-бо, инших всіх друзів своїх перед собою бачачи посічення і смерть, не забоїться анітрохи ані не виявить якоїсь скорботи чи лиця зміни, — тоді справді найдосконалішим виявиться подвижником і переможцем. Спершу-бо до Бога спільну пісню заспівали: "Благословен єси, Господи, що не дав нас в ловитву зубам їх, душа наша, як птаха, врятується з сіті ловців" — і далі псалм той. Тоді до названого місця прийшли, сотворив кожний з них молитву: "Прости, — казали, — Господи, рабам Твоїм і прийми пролиття крови нашої за нас, і за наших родичів, і друзів, і за всю вітчизну — хай визволяться від пітьми невідання, і чистими очима побачать благочестя, і Тебе пізнають — істинне Світло, о Царю Вічний". Так вони помолилися, кожного з них свята і добропереможна відтиналася голова, душі ж їхні сходили з радістю до Христа Бога. По здійсненні ж усічення їх, коли відійшли спекулятори, дехто зі знайомих на місці тому залишився, святі їхні тіла зібрали, чесно поховали. Коли ж призупинилися гоніння і благочестя засіяло, блаженний Павло, єпископ нового Риму — Константинограда, йшовши на острів Критський, знайшов цих святих десяти мучеників мощі нетлінні й у царствуючий град переніс їх славно — на збереження граду і на допомогу всім, хто допомоги потребує. їхніми ж молитвами хай сподобимося і ми бути причасниками приготованих їм небесних благ благодаттю і чоловіколюб'ям Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!