Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень. - Слово на Різдво Христове Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Грудень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Слово на Різдво Христове
   

Місяця грудня в 25-й день

Коли Спасителевий у світ був прихід, небесний Благовісник пастирям Вифлеємським дає знамення — немовля пеленами сповите і в яслах покладене, каже-бо: "Народився вам днесь Спас, і ось вам знамення — знайдете немовля, сповите у яслах". Подумав би хтось, що не велике це знамення — бачити немовля сповите, як звично є для кожного, що в світі народжується, — немовляті бути сповитому. То було б більше знамення, якби ангел замість свідчення і точного про Різдво Христове завірення подав щось незвичайне: як же волхвам зірку на сході чи як Сивілла Августові показала в сонці Діву, що немовля на руках тримала. Проте якщо хтось захоче приглянутися умовим оком до таїнств, що здійснюються в тому сповитому немовляті, побачить і пізнає, що більше це знамення, як вістка про Різдво Спасителеве, від ангела пастирям сказана, — немовля сповите, що лежить у яслах. Це-бо те немовля, народження якого засіяло світові світлом розуму — ясніше від зір і сонця. І пелени його від хмар ширші, і ясла — від Небес просторіші, в них же лежить неохопний Христос Бог. Звернімо ж умові очі наші на дитинство Христове, Який віки сотворив і від віків приготував нам спасіння. Він, щоб зношеність єства нашого оновити, немовлям на землі з'явився. "Знайдете, — каже, — немовля".

Слово на Різдво Христове

Чи хтось собі не думав, що Христос мав прийти в світ не як немовля, а як дорослий, за пророцтвом Давида про пришестя Месії, що наперед говорив: "І він, як наречений, виходячи з оселі своєї [тобто: з утроби Пречистої Діви], возрадується, мов герой, що пройшов шлях". І тому ангел говорить: "Знайдете немовля", а не героя. Але коли розглянемо дитинство Христове, иншу цього причину знайдемо. Як же Різдво Його не однакове з народженням людським, дивне і знову природне, так і дитинство його дивне і не подібне на инших дітей. Всі немовлята, що у світі народжуються, є немічні і несвідомі, не мають в собі сили ані нічого не вміють, поки через немалий час, коли підростуть, сила і розум в них почнуть виявлятися і з ними підростати. А це новонароджене Немовля, Господь наш Ісус Христос, і з силою, і з розумом народилося. І через те ангел як про єдине в світі, ніколи ж не бачене чудо говорить про таке немовля, що народжується і з силою непереможною, і з премудрістю немислимою. Настільки непереможна його міць і сила, що про неї в нинішній празник не промовчала Церква з пророком Ісаєю, співаючи: "Бог сильний Владика, князь світу". І десь приповідається: "З кігтів пізнається лев, лев з коліна Юдового Христос з молодих кігтів пізнається, що Господь міцний і сильний, Господь сильний в боротьбі". Подивімось, яка велика новонародженого немовляти міцність і сила: ледве почала про Різдво його надходити вістка, а вже Ірод збентежився і весь Ізраїль з ним. Ще не говорить отроча, а вже настрашив тих, що нарекли імена свої на землі. Ще в пеленах, а вже озброєних нажахав катів. Ще в яслах, а вже потряс того, хто на царському сидить престолі.

Оповідає хтось із досвідчених лікарів, що властиве є тим, хто має бути у світі великим, іменитим і славним, чи якимось царем, чи хоробрим воїном, — тим [каже] властиво з молодих нігтів свою майбутню силу і діянь знамення показувати. І каже: "Ненароджений ще був Периклес Олімпій, а вже греків настрашив сонними привидами, Олександр ще не народився, а всі вже Амонієвим сином і царства князем називали його . 1 в иншому місці розповідається, що коли Мідас, цар фригійський, був малим хлопцем, мурашки зерна пшениці, коли він спав, в уста йому приносили і вкладали, прознаменуючи йому незчисленне багатство. Ось і наш Цар і Владика — народжене нині немовля — у дитинстві Своєму майбутніх Своїх сил і діянь очевидні знамення являє, тих майбутніх багатств для тих, хто любить Його, приготованих, показує знамення, коли золото, ладан і миро з країв далеких приношення Собі влаштовує. Вони мали бути майбутнього торжества Його над смертю і дияволом перемогою, і над всецілим пеклом нині являє знамення, коли Іродом і всім Єрусалимом потрясає. Вони є над видимим і невидимим світом знаком майбутньої за людськістю владою, про неї ж у свій час говорить: "Дасться мені всіляка влада на Небесах і на землі". Очевидне знамення являє, коли Різдву своєму ангелів, і пастирів-служителів, і східних царів поклонниками робить, за пророцтвом Давидовим: "Перед ним припадуть всі царі земні". Це-бо сповнилося вже його пророцтво, коли як Цар царствуючих трьох царів земних поклонінням і дарами вшанований. Краще Іпонійської церкви глава мовить: "Це є знамення Різдва Твого, Господи Ісусе. Навіть хвилі морські підстеляться під ноги перед тим, як по морі сходитимеш; навіть сонце змеркне перед тим, коли умиратимеш; земля, коли вставатимеш з гробу, сотрясеться; Небо Тобі зійде, відчиниться. Перш ніж це та инше здійсниш, ще на руках матері носишся, а вже Господом всього світу пізнаєшся. Ось новонародженого немовляти Господа нашого Ісуса Христа міцність і сила, що в своєму ще дитинстві міцним Владикою очевидно виявляється. Справді, "сила Божа в немочі здійснюється", в малих-бо і немічних членах немовляти видно великого Ісуса Христа Силу, її виявляє Церква, коли народженого Господа агнцеві уподібнює, і ягням називає, і в акафісті про поклін пастирів читаємо: "Бачать Його як агнця непорочного, що в лоні Маріїному упасся, їй же, співаючи, кажуть: "Радуйся, Агнця і Пастиря Мати". Тут і уподіблений Агнцеві, і названий Агнцем народжений від Діви Христос. Але яка в Агнці міць? Яка сила? Сила воістину нездоланна, яку ж видно з цього. Побачив колись Іван Богослов в Откровенні своєму різних звірів, змій, що виходили з місць різних, з моря, безодні і пустелі, — з багатьма страшними головами і пащами відкритими, смертоносної отрути сповнені, їх же лише навіть бачити було вельми страшно. Вони всі наступають на одного Агнця, як же каже Писання: "Ці з Агнцем боротьбу вчинять".

Дивлячись на ту боротьбу зміїв і звірів тих з Агнцем, сподівався би хтось, що якийсь один із найгірших звірів, зразу Агнця схопивши, розірве, а більшим звірам не буде й з ким там братися. Але бачиш Агнцеву силу, як міцно став проти них, що всій тих звірів силі раптом упасти і в порох вселитися чинить, як же пишеться: "Агнець переміг їх", бо Господь Господом є і Царем царів є. О воістину велика то Агнцева сила. Через Агнця того знаменується син Божий. Через зміїв же і звірів — біси та їхні слуги. Тут річ, розмірковування достойна: нащо ангел, показуючи тут боротьбу Сина Божого з Його ворогами, не назвав Його справжнім іменем, з Небес в час Благовіщення до Пречистої Діви принесеним і при обрізанні даним? Чому не сказав: "Ці з Ісусом Христом, а не з Агнцем боротьбу затіяли". Справді задля того, що Він у Різдві Своїм, не чекаючи наречення імени Собі, перемагає ворогів Своїх. Ще, як агнець, на сіні спочиває, а вже мислених зміїв, звірів ламає, як тростину, розбиває, як посуд глиняний. Добре написано в Пророцтві: "Назви Ім'я йому: скоро захопи, марно відкинь. Швидше ніж розуміти почне хлопча прикликати отця. чи матір, прийме силу Дамаскову і полон Самарійський". Не чекає цей новонароджений Агнець, поки стане левом і скажеться про нього: "Ось переміг лев з коліна Юдового". Не терпить це немовля, поки виросте в міць як повнолітній, не чекає це отроча, поки юні його члени приймуть силу, як Самсон. Але швидше ніж починає ссати груди матері Своєї, ворогів Своїх перемагає. Швидше ніж довідається ім'я Своє чи Пречистої Матері Своєї устами навчиться називати, імена недостойних з книг тварин знищує. Перед тим навіть, коли в чоловічу почне входити силу, сильних із престолів скидає. Агнець переміг їх, бо Владика владик і Цар царів є. Се Агнця нашого міць, це божественного немовляти непереможна сила, з нею ж народився.

Рождається ж разом і з розумом, мав-бо в дитинстві своєму міць і силу, мав водночас і розум. Великий Господь наш, і велика міць Його, і розуму Його нема меж. Якому ж іще немовляті, як цьому Обоженому, належать слова написані: "Більше старих розуміє". Немовлята, здебільшого, народившись, нічого ж не розуміють аж до часу віку свого, і поки ростуть — навчання потребують, щоби могли щось зрозуміти. Це ж немовля божественне, що було перед Різдвом Своїм самою Премудрістю, ось і в Різдві Своєму є глибиною Премудрости і Розуму Божого. Літами дитина, премудрістю ж Предвічний. Немовля — і старий днями. Хлопець, а разом і Отець нам рождається. Каже нині в Різдво Його Ісая-пророк: "Отець будучого віку". То іменування "Отець" не дитині, але мужеві пасує. І ніхто ж грудне дитя отцем ніколи не назве. Проте пророк народженого Христа Отцем без вагання називає. Для чого? Щоб показати, що в обожествленому тому немовляті той же є розум, та ж премудрість, що і в Отці, старому днями. Як же-бо якийсь премудрий отець зі своїми дітьми, так це небесне, від Пречистої Богородиці народжене немовля з нами діє. І в цьому знаменні виявляється, що народився нам днесь Спас, бо в дитинстві своєму як Отець наш явився. Як же нам є Отцем? Розуміємо: народившись Сам, зразу і нас від смерти на життя народжує, не инакше, як же євангельський отець блудного сина, що був мертвим і ожив. Той отець, щоб відродити до життя мертвого свого сина, кинувся на шию йому і обцілував його. Батьківське ж цілування було для сина знаком прощення гріхів, що були причиною душевної його смерти: через гріх-бо смерть входить. Через гріх же, як причину смерти, що був прощенням віднятий, знову ожив мертвий. Як же після минання ночі настає день, так, коли забрати похмуру гріховну смерть, засіяє благодать Божа, що є душі життям. Але так є насправді, що Христос, Спас наш, у Різдві Своєму цілував нас. Бо нас, що померли гріхами, відродив до життя благодаті Своєї, і тому є нам отцем премудрим у Своєму дитинстві. А як Христос, Спас наш, у Різдві Своєму цілував нас, дивимося з Писання Божественного. У Пісні Пісень якась боголюбива особа таким до Бога береться бажанням: "Хай цілує мене з цілування уст Своїх". Чи хочемо довідатися, хто є той, хто бажає Божого цілування? Чуємо Амвросія святого, який каже, що природа наша, тіло наше хочуть до такої прийти через Воплочення Сина Божого з Богом любови і приязні, щоби могти з Ним як друг з другом лицем до лиця поглянути і уста в уста цілуватися цілуванням святим. Це учитель той каже: "Розуміймо плоть ту, що в Адамі зміїною омочена була отрутою і гнила смородом переступу, — нона, з багатьох пророцтв довідавшись, що прийде Бог і підступ зміїний стрясе, Духа Святого проллє благодать, молиться, кажучи: "Хай цілує мене з цілування уст Своїх". Святий Й. Золотоустий в образі Церкви, з народів складеної, говорить: "Я ж, що з народів, Церква, не так хочу, щоб через Мойсея, й Ісаю, і Єремію, і инших пророків до мене говорив, як же хочу, щоб Сам розмовляв зі мною. Сам-бо хай прийде, і заговорю з Ним устами в уста, Сам хай прийде і хай цілує мене цілуванням уст Своїх". Чую Єремію, що про Нього говорить: "Невипробуване Його серце, і хто Його пізнає. Самого-бо бажаю, хай прийде і цілує мене цілуванням уст Своїх". Чую Амоса, що про Нього каже: "Це муж стоїть на стіні Адамаській, і Адамас в руці Його. Але я самого Його шукаю, щоб прийшов і поцілував мене цілуванням уст Своїх" (Доти Золотоустий). Із цих слів учитель святий очевидно показує, що Боже з єством нашим цілування є Воплочення Сина Божого. Як же бо в цілуванні уста до уст прикладаються, так у Воплоченні Спасителевому єство Боже до єства людського прикладається і з'єднується. Так-бо Христос, Спас наш, у Різдві Своєму, як Отець, цілує нас, про що передрік Давид: "Правда і мир поцілувалися". Тут же Євтимій, тлумач, під правдою розуміє єство Боже: один-бо Бог суддя є праведний. Через світ же єство людське в Христі і заради подібної і природної йому покірности. Ті-бо, говориться, обидві природи взаємно цілувалися, через те що велике взаємне в Христі мають єднання, однодумство і згоду.

Відомим же є і те, що тим цілуванням Христос, Спас наш, у Різдві Своєму відродив нас зі смерти гріховної на життя благодаті божественної. У книгах царських читаємо: "Коли жінка-шунамітянка просила Єлисея-пророка, що на горі кармельській перебував, щоби пішов у дім її воскресити померлого її сина, пророк не ішов зразу сам, а послав спершу Ґехазі, слугу свого, із жезлом своїм, щоби поклав його на лице дитині, — але не було голосу ні слуху. Коли прийшов же сам пророк до померлого, поклав уста свої на уста його і дихнув у нього — і відкрив хлопець очі свої". Дивись, як мертвому хлопцеві далося життя? Прикладанням уст пророчих до уст його, як же буває в цілуванні. І справді цілування там було, де ж уста пророчі до уст хлопця прикладалися. І цілуванням тим воскрес мервий. Прообразом то було Христового Воплочення: смерть увійшла гріхом у світ, викрала першого хлопця Адама, що заледве жити почав. Жінка, природа людська, надокучає Богові: "Господи, схили Небеса і зійди, яви лице Своє, прийди і спаси нас". Господь Бог не зразу Сам ішов: як Єлисей слугу свого, послав рабів своїх — пророків із жезлом Закону, щоби поклали те на хлопця — на плем'я Адамове. Не встав отрок — люди сиділи у пітьмі і тіні смертній. Коли ж сам Господь прийшов у Воплоченні Своєму, як же мовиться, уста божества Свого до уст людства приклав і цілував нас цілуванням уст Своїх. Зразу встав отрок, воскрес мертвий, Адам обновився, Єва звільнилися, смерть умертвилася, а ми ожили. Зі смерти до життя відродилися в Різдві Христовому. Подібно це є на повість давню: друг один добрий, бачачи любого свого друга, враженого від ворога мечем отрутоносним, турбується належно, як би його зцілити від смертної рани. І ось говорять йому лікарі, що та рана є неізцілима: меч-бо, отрутою напоєний, не лише вразив плоть, рану велику зробив, але і тою ж отрутою пошкодив тіло, і всіляко смерть загрожує другові його, хіба якщо б хтось його своїм викупив здоров'ям ось так: якби приклав уста свої до рани його і виссав би з рани отруту. "Друг би твій легко прийняв зцілення, — казали, — але той, хто виссе отруту з рани, помре у будь-якому разі". Те почувши, справжній друголюбець, хоч йому і власне життя не було гірким, проте, люблячи друга більше себе самого і його здоров'я бажаючи понад своє життя, тим сказаним чином — прикладанням уст своїх до рани — виссав отруту, полікував друга, своєю смертю приятелеве викупив здоров'я. Подібно і Господь Бог наш зробив з нами, зраненими від пекельного ратника отрутоносним гріха мечем. Ніхто ж не міг нас зцілити від рани і вибавити від смерти, смертної спершу від нас не завдавши собі шкоди. Не було ось досконалого лікаря, поки сам Він, Превишній, сидячи на херувимах, душам і тілам досконалий Лікар і Творець, уста Свої, тобто Сина Свого, — як же Дух Святий у Писанні називається Отчим Перстом: "О Персте [каже] Божий, вижену бісів", так Бог Син іменується Отчими устами, за писаним: "Духом уст Його вся сила їх", — ті, кажу, уста Свої — Господь Бог Сина Свого любого — через любов до роду людського приклав до рани природи нашої. Так полюбив Бог світ, що Сина Свого єдинородного дав. Який, говорю, Бог Син, з'єднавшись зі зраненим єством нашим, витягнув на Себе отруту ту гріховну. Взявши гріхи світу, той гріх наш поніс. І оздоровив нас, Своє за нас поклав здоров'я. Ось нас цілуванням Своїм, тобто Втіленням, відродив до життя благодаті і тому у Своєму дитинстві Спасом нам, Отцем нашим премудрим, і Лікарем досвідченим, і Другом люб'язним виявився. Ось дивимося, яке дитинство Христове, як із силою непереможною і з премудрістю незбагненною народжується. І добре ангел пастирям на знак Приходу в світ Спасителя називає немовля, немовля ж не звичайне і не подібне народженням до инших немовлят. Немовля міцне й розумне, хлоп'я сильне і премудре — це вам знамення, знайдете немовля, а немовля сповите, бо і пелени немовляти того таїнств сповнені. Каже Амвросій святий: "Сповивається [Христос] пеленами, щоб ти від верет смертних звільнився". Це пелен Христових таїнство, щоб грубих тлінних верет, що в них же смерть нас одягне, ми позбулися. Прислухаймося з цікавістю до слів Амвросієвих, чому не каже верети одної, але "верет позбудешся". Думаю, що мав на гадці Адамові верети: той-бо своєму прогрішенню дві верети мав — листяну і шкіряну. Листяну у Раю, яку сам собі зробив, зшивши листя смоковиці, і зробив собі оперезання. Шкіряну ж поза Раєм: коли зробив Бог Адамові і жінці його ризи шкіряні і одягнув їх. Обидві ті верети смертними були, бо і листя те було з дерева, що принесло людині смерть, — смоковне-бо дерево дехто з вчителів вважає тим, що з нього ж Адаму куштувати заборонено було. І шкіра була зі звіра чи худоби вбитої. Аистяна-бо верета знаменувала Адамовий непослух, через нього відпав від Бога, як лист із дерева. Шкіряна ж — знаменням була плотолюб'я і похоті безсловесної. Христос-бо, новий Адам, пеленами сповився, щоб з обох верет непослуху, каже, і безсловесних бажань звільнити людину. Бо святі його пелени і послух, і чистоту собою тайно утворюють. Утворюють послух, як же виявляє вищезгаданий учитель Амвросій, кажучи таке: "Дивись таїнства з утроби дівочої: той же і раб вийшов, і Господь. Раб, щоб трудитись, бо підперезаний пеленами, — до служіння підперезується. Господь же, щоб володіти: добра робота, що здобуває ім'я понад всіляке Ім'я. Те, що серед инших безчестям є, це в Христі є славою. Зрозумій слова ці: "підперезуючись пеленами — до служіння підперезується". Це послух Христовий в пеленах виявлено — працюй-бо і служи, послушником будь. Підперезувати ж себе послушникові годиться, за велінням одного в Євангелії пана: "Приготуй мені вечерю і, підперезавшись, служи мені". І Господь наш, взявши на Себе чин послушника, говорить: "Не прийшов, щоб служили мені, але щоб послужити їм". Підперезується пеленами, щоб служити нам за євангельським словом. "Амінь кажу вам, бо підпережеться і посадить їх, і, минувши, послужить їм. Служінням вже тим Своїм послужницьким зцілює непослух Адамовий. Старий Адам неслухняний був, Новий же послушливий аж до смерти. І так пеленами послуху Христового звільняться верети Адамового непослуху. А щодо чистоти, то і її в пеленах Господніх таємно утворену побачимо, якщо розглянемо, чому старий Адам шкіряним одягом покритий був, Новий же — лляними [що є достовірним] пеленами, на те завчасу Пречистою Богородицею приготованими. Трапляється часто в людях таке, що зовнішнй одяг внутрішній думці і звичаю відповідає. І через зовнішній одяг внутрішня людина на видноту виходить. Гордий Ірод у нарочитий день одягнувся в одяг царський. Той одяг хіба не відповідав його внутрішній зарозумілості? Відповідав справді, Писання говорить: "Сядь на судищі перед народом, з гордістю говорячи до них". Через гордий зовні одяг внутрішня гордість виходить назовні. Смиренна і богобоязлива цариця Естер в потрібний колись час також вбралася в царські шати, проте не з гордости, але з примусу, що виходив з роду жидівського. Було після трьох днів, коли перестала молитися: скинула ризи сумні й одяглася в ризи світлі. Ті її ризи чи не відповідали її світлій душі з добрим же і чистим наміром? Відповідали насправді, Писання говорить: "Будь гарна на вигляд, призиваючи Всевидця Бога і Спасителя". Зовнішня краса тілесна внутрішній душевній відповідає. Згадаймо ж Адама: Адам у Раю, згрішивши, став з людини звіром диким. Звір, бо викрав плід заборонений; дикий же, бо зразу почав втікати і ховатися, ніби звір у пустелі. Такому-бо його звірячому норову пасувала й одежа звіряча — шкіряна, щоб внутрішній звичай зовнішньому одягові, зовнішній ж одяг внутрішньому звичаю відповідав. Розуміння те є святого Григорія Ниського, що говорить таке: "Ті, що зовні шкіри звірячі використовують, зсередини звірячим норовом душу псують". Це бачимо, чому Адам старий в шкіряну верету вбраний був. Чому ж новий Адам — Христос — лляними повиваєтсья пеленами? Льон в Писанні Святому, за свідченням Григорія та Ісидора, чистоти є знаменням, тому й одяг у старому Завіті священичий з льону був зроблений на образ чистого і непорочного їхнього служіння, що і блаженний Єронім підтверджує, кажучи: "Коли готуємося до одягання Христового, одяг шкіряний відкладаємо, тоді одягнемося в одяг лляний, що нічого в собі нечистого не має, але весь чистий. Це лляний одяг в образ чистоти покладений. Христос же, Спас наш, настільки чистий є! Неповинний руками і чистий серцем, гріха не вчинив, і омани не знайдеш в устах його. Настільки чистий, що і найчистіші, і найсвітліші небесні зорі перед Його чистотою пригасають, за написаним: "зорі нечистими є перед Ним. Такому-бо Пречистому від Пречистої Діви народженому немовляті не шкіряний звірячий одяг, але чистий льон, білі пелени служать. Щоб одне з другим, внутрішня чистота із зовнішньою, зовнішня із внутрішньою узгоджувалися. Але це не остання причина, чому Адам шкірою, Христос же лляними пеленами покривається: шкіра з плоттю настільки близьке має з'єднання, що не може бути ближчим їй ніщо. І ось міцніше шкіра плоті тримається, що чи не насильно обдирати її треба. Льон же не знає ніякої плоті, сам в собі є і не має такого з плоттю єднання, щоб насильно обдирати його від неї. Це-бо кінець причини тої, чому Адам в шкірі, а Христос у льоні. Тілесний Адам плоть від плоті своєї так любив, що в найгіршому випадку — в прогніванні Бога — не хотів її позбутися, але разом з нею, як шкіра з тілом, прогнівав Творця. Через те його як того, що по-плотськи мудрує, шкіряними вбрано веретами. Христос же, плоть носячи, явився, але вище був всілякої плоті — Сам чистоти джерело. Через те лляними пеленами, що ніякого з тілом єднання не знали, повився і ними звільнився від верети шкіряної тілолюбства і безсловесної похоті. Подивімося на пелен Христових таїнства. Ті-бо пелени пластирами є на гріховні наші рани, вони обтирають сльози з очей наших, вони нас в ближче з Богом єднання і в любов зв'язують нерозлучно. Ще ж і ясла, в них же немовля сповите лежало, були не без таїнств — чуємо Теодорита, що каже: "Дивись на убогого перебування, Того, що збагачує Небо. Бачиш ясла Того, Хто сидить на херувимах, Того бачиш убогість внизу, розглядаючи багатство Його вгорі. Зубожів Бог багатий в милості, щоб ми убогістю Його збагатилися. І через те в яслах поклався Цар небесний, щоб навчилися ми від Нього добровільної убогости і смирення". Святий же Кипріян говорить: "Тому в яслах кладеться, щоб ми життя тваринне змінили, не сіном [насолодою], але небесним хлібом живилися". І знову Теодорит: "В яслах кладеться Боже Слово, щоб словесні і безсловесні [праведні тобто і грішні] вільно і безборонно причащалися спасенною їжею".

Це є таїнства Господніх Ясел і це є певне Спасителевого в світ приходу знамення, від ангела пастирям сказане, — немовля сповите, що лежить у яслах. І воістину знамення велике, великих-бо таїнств, як же чуємо, сповнене.

Хай буде ж народженому задля нас, обожествленому тому немовляті честь, дяка і поклоніння від всього живого. І тій, що народила його, — Пречистій і Преблагословенній Діві Марії — слава і хвала від всіх родів навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IV (грудень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!