Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Житіє і страждання святих мучеників Юліана і Василиси та інших з ними Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святих мучеників Юліана і Василиси та інших з ними [4]
   

Місяця січня в 8-й день

Юліян батьківщину мав Антиной[5], град Єгипетський [инші говорять — Антіохію Сирійську[6]], батьків, світлих славою і багаством. З юности своєї дівственну чистоту полюбивши, її охоронцем до кінця життя свого бути забажав, її-бо як основу иншим чеснотам поклав, перебував у страху Божому, віддавався навчанню і читанню книг і набирався премудрости подвійної — еллінської і християнської, пройшов зовнішню філософію і все Божественне Писання пізнав. Коли ж було йому вісімнадцять літ, примушували його батьки взяти жінку: єдиний-бо в них був і хотіли тішитися його нащадком. Він же всіляко відмовлявся, і коли тим батьки і родичі йому дуже надокучали, радячи, і просячи, і змушуючи до одруження, цнотливий юнак випросив для себе часу один тиждень, щоб подумати. І перебував усю седмицю ту в пості, у молитвах, і сльозах, вдень і вночі молячи Бога, щоб сам Він якимись судьбами дівство, йому обіцяне, зберіг від подружжя. Коли сьомого дня ніч настала і тіло його від посту й молитви виснажилося, коли спочив і заснув, явився йому Господь у видінні, втішаючи його, укріплюючи ж і говорячи: "Не бійся підкоритися волі і раді батьків своїх, взявши жінку, яка дівства твого не пошкодить ані зі Мною не розлучить, але через тебе і вона збереже своє дівство, і так тебе та її чистими прийму в небесне. Чистота-бо через вас примножиться, і багато юнаків і дівчат вашою наукою небесного мешкання стануть громадянами. Я ж з тобою буду завжди, у тобі живучи, і всі тілесні бажання і плотську перемагаючи боротьбу, і дівчину ту, яка з тобою буде подружжям, такою зроблю, якою ж Сам схочу. Зроблю-бо, щоб і вона за твоїм добрим прикладом пішла, і в оселі, для вас приготованій, побачите Мене з ангельськими ликами і з незчисленними обох статей дівственниками, їх же природа розділяє, віра ж у Мене об'єднує, їх же і ти наслідувачем пізнаєшся". Це сказавши, Господь торкнувся його і сказав: "Мужайся, і хай кріпиться серце твоє". Так божественним тим видінням утішений і скріплений, дивний той юнак збудився і сказав: "Дякую Тобі, Господи Боже, що випробовуєш серця і утроби, що світу цього насолоди і втіхи далеко від мене відганяєш і чистоти моєї охоронцем і помічником моїм бути обіцяєш, на Тебе-бо міцним серцем покладаюся і уповаю, що даси мені те, що "око не бачить, вухо не чує і на серце чоловіку не приходить, те. що приготував для тих, хто любить Тебе". А тому що сподобляєш мене ходити дорогою Твоєю, прошу-бо, щоб сам Ти був доброю дорогою мені і всім, хто чистоту любить. Знай, Господи, що з дня мого народження аж до цієї години, в яку ж мене покликати благозволив, нічого иншого любити і хотіти не мав наміру, лише Тебе Самого. Ти-бо обітниці, що з уст моїх сходять, утверди і приведи їх до здійснення". Вийшовши з ложниці своєї, сказав батькам, що підкоряється їхній волі і не відмовляється від шлюбу. Вони ж радости сповнилися, зразу поспіхом шукали дівчину, відповідну йому в благородстві і багатстві. І знайдена була така на ім'я Василиса, донька також єдина у своїх батьків, з лиця вродлива і добрими звичаями прикрашена. її заручили синові своєму. Коли ж був звичний бенкет шлюбний, коли ввели жениха з невістою в ложницю і замкнули їх, відчула невіста великі пахощі, наче ті, що у вертограді від безлічі лілій і троянд та инших запашних квітів виходять. І сказала нареченому: "Пане мій, що це? Хоч зима нині, запашних квітів запах, як навесні, розходиться, і настільки тими дивними пахощами звеселена і насолоджена я, що зовсім пригасає в мені бажання тілесного сходження". Тоді блаженний Юліян, наречений, сказав до неї: "Пахощі ті, що відчуваєш, не є за часом, але за дією самого Христа, чистоти любителя, Який для тих, хто дівство нерозтлінне береже, життя вічне дарує. Якщо хочеш Христові заповіді зберегти разом зі мною і догодити Йому, то полюбімо Його цілою душею і збережімо наше дівство нерозтлінним. Станьмо посудинами Його вибраними в нинішньому шлюбі, щоб у майбутньому з Ним воцаритися й одне з одним ніколи не розлучитися". На ці слова блаженна невіста Василиса відповіла: "І що ще є потрібніше понад спасіння, якщо збережеш дівство, отримати життя вічне. Вірю словам твоїм і разом з тобою у згоді бажаю в дівстві до кінця перебувати, щоб вічну змогти отримати винагороду Христа, Господа мого". Коли вона це сказала, блаженнний Юліян кинув себе на землю, кланяючись Богові, і лежав розпростертий ниць, взиваючи до Нього: "Утверди [говорив] Господи, те що в нас через Тебе діється". Дівчина ж Васи-лиса, бачачи нареченого свого, що на землі молився, зразу і сама вдалася до молитви. І ось раптом потряслася підлога ложниці, в якій вони були, і світло невимовне засіяло так, що свічки, які у ложниці горіли, потьмяніли від проміння небесного. І було божественне видіння велике, видно було з одного боку Царя слави Христа з кількістю незчисленною білоризців. З другого ж боку — Царицю Владичицю, Пречисту Діву Богоридицю з ликами дівиць. І линув з обох боків небесний з невимовною насолодою спів, якого вухо земне не чуло. Приступили ж два найсвітліші мужі, перепоясані поясами золотими, і піднесли Юліяна і Василису від землі, поклавши їм на одрі книгу якусь прекрасну і превелику. Біля одра ж стояли якісь добровидні чесні чотири старці, які тримали чаші золоті, наповнені ароматами, від них же великі пахощі невимовно виходили, ложницю наповнюючи. І сказав до них один зі старців: "Ось у тих чашах утворюється здійснення ваше, блаженні ви є, бо, перемігши тимчасову віку цього насолоду, до вічної, що на серце людське не зійде, поспішили. Прочитай же, о Юліяне, написане в книзі цій живій". Подивився ж Юліян і прочитав написані імена їхні. Було ж написане золотом таке: "Той, хто відвернувся від світу задля лю-бови Моєї, — Юліян — буде в числі тих, які з жінками не осквернилися. Василиса ж, яка має праведне серце і дівство непорочне, вшанується в лику дівиць, що йдуть за істинною Дівою Марією, Матір'ю Моєю Пречистою". Коли це Юліян прочитав, закрилася була книга і з обох боків багато світлоносних мужів і дівчат раділо, в один голос кажучи: "Амінь". І знову старець до Юліяна і Василиси сказав: "У цій книзі, що її ви бачили, записані чесні чоловіки, тверезі, правдомовні, милосердні, смиренні, покірні, які нелицемірну любов мають, які все противне і жорстоке перенесли, скорботи ж і біди перетепіли, на кінець тільки Христа полюбили, що задля Його любови не хотіли ні батька, ні матері, ні жінки, ні дітей, ні полів, ні багатства, ані чогось зі світського, ще ж і душі свої за Христа віддати не пощадили, серед них же і ви бути сподобитеся". Коли це чесний той старець до них сказав, зразу все видіння те божественне з очей їхніх відійшло. Блаженна ж та двійця, Юліян і Василиса, невимовної радости були сповнені, решту часу ночі в Псалмах і співах провадили. Як день засіяв, веселилися батьки, і родичі, і всі, що на шлюб зібралися, думаючи, що відбулося тілесне жениха і невісти єднання, нічого ж не відали про предивне подружжя їхнє духовне. І жили Юліян і Василиса між собою в чистоті і цноті, берігши цвіт непорочного дівства свого нетлінним. Таїли ж тайну цю перед людьми, про дівственне своє співпе-ребування, щоб не довідалися батьки, ані родичі, ані хтось із людей, аж поки Господь не явить на користь багатьох.

По недовгім часі переставилися з тимчасового цього життя батьки обох, Юліяна і Василиси, залишивши їм маєтки великі вельми. Вони ж, свободу життю своєму духовному отримавши, захотіли не лише про своє, але і про багатьох спасіння піклуватися. Створили-бо два монастирі, чоловічий і жіночий, і, розділившись, постриглися — він у чоловічому, вона ж у жіночому. І зібрали лики инокуючих, начальствували їм. Мав же святий Юліян братів, що ревно для Бога працювали, десь до десяти тисяч: таку-бо йому Бог дарував благодать, що звідусіль до нього, прагнучи спасіння, сходилися, залишаючи свої доми, дружин, і батьків, родичів, і маєтки, і всі приваби світу, і йому себе вручали, щоб скерував їх до Царства Небесного. Також і свята Василиса у своєму монастирі зібрала й уневістила Христові чесних дівиць до тисячі, ще ж і жінок багато. І цвіли в обидвох монастирях, як у двох райських вертоградах, чистота ангельська і дівство, над сластолюбним бісом нечистоти торжествуючи. Але вже час про кончину святих розповісти, як зі своїми в Бозі зібраними дітьми до небесних обителей перейшли, говорячи до Христа Бога: "Ось ми і діти, яких Ти нам дав".

Царювало в той час двоє нечестивих царів — Диоклитіян і Максиміян, і було люте на християн гоніння, яке по цілому краї проходило і Церкву Христову бентежило, зближалося і до меж того краю, в якому святий Юліян і Василиса жили. І багато вірних у велиісій бентезі і страху були. Тоді блаженний Юліян і Василиса в пості і молитвах зі сльозами молили Бога, щоб утвердив вірних їхніх і зібрані ними лики инокуючих. І щоб зберіг, аби ні один з них не впав і не згинув, але щоб всі були приведеш в одну Загороду небесну. Було ж святій Василисі сповіщено від явленого їй у видінні Христа Господа, що незабаром на спочинок вічний відійде, перед собою пошле спершу всіх святих дів, щоб ні одна не лишилася по ній і, побачивши велике на Церкву гоніння, не змалодушила. не відпала і не позбулася свого лику, заради чого Василиса ще мала півроку тут пережити, поки діви ті всі, до одної, перейдуть до Бога. Духовний її брат Юліян мав після неї в мученицький подвиг прийти з багатьма і, добре подвизаючись, перемогти ворога і з торжеством від тутешнього перейти, подвійний вінець прийнявши: дівства і мучеництва у радості Господа свого. І було так. За півроку весь лшс дівочий, святою Василисою зібраний, у небесну Жениха свого Безсмертного Оселю земною смертю перейшли, одна лише залишилася свята Василиса, їй же і явилися у видінні сонному всі ті діви святі, у світле царське одягнені, говорячи: "Чекаємо тебе, о мати наша, щоб разом з тобою ми Господеві і Цареві нашому поклонилися. Іди і віддай нас Христові, Йому ж ти нас уневістила". Збудившись, преподобна Василиса зраділа вельми: і тому, що весь лик дівиць її увійшов в радість Господа свого, і тому, що і їй там вічне життя приготоване. І сповістила все це братові своєму духовному, святому Юліянові. По декількох днях, молячись ревно до Господа, передала дух свій у руки безсмертного Жениха і Бога. Тіло ж її святе Юліян преподобний достойним вшанував похованням.

Після цього прийшов у краї ті Маркіян-ігемон із жінкою своєю і сином, він безумно гнівався на християн, великі катування, вбивства ж і кровопролиття творив. Довідавшись про Юліяна, що чесного є роду, в Христа ж вірує, і про багатьох з ним братів єдиновірних чувши, послав до нього громадян знатних вмовляти його, щоб царському наказу підкорився і приніс жертви ідолам. У той час в обителі Юліяна преподобного зібралося з навколишніх градів і країв багато священиків, дияконів та инших клириків із єпископами своїми, що любили Господа свого і мученицької смерти за Нього ревно очікували. Вони всі через блаженного Юліяна посланцям іге-моновим відповідали, що єдиного мають Царя, Котрий на Небесах живе, — Господа Ісуса Христа, і Його велінь сл.ухають, щоб не поклонятися ідолам і бісам, що в них є, але поклонятися тому самому Істинному Богові, і готові зразу за Нього померти. Повернувшись же, посланці розповіли ігемо-нові те, що чули. І розгнівався ігемон, послав воїнів взяти лише Юліяна, хотів сам його допитати. Монастир же його зі всіма в ньому зібраними вогнем спалити. Взятий же був Юліян блаженний і, зв'язаний, в темницю міську відведений, а ті, що в монастирі, його брати до десяти тисяч із зібраними там же єпископами і клириками в ту ж годину Богові доб-ропашну жертву здійснили: з монастирем були спалені. На місці тому довгий час було чути солодкі голоси багатьох, що співали в ті години, коли церковне звичайно відправлялося правило: у годину першу, і третю, і шосту, і дев'яту, увечері ж та опівночі — і багато хвороб там зцілювалося, кожен-бо, хто приходив, небесний той спів почувши, зцілювався від тої недуги, якою був одержимий.

На ранок привели преподобного Юліяна на суд ігемоно-вий, і багато словами хитрими його вмовляли, влещували, сперечалися і погрозами страшили — та не корився, били залізом сучкуватим жорстоко. У тому битті палиця одна, що в руку била, від сильного удару зламалася, вдарила когось із наближених, що був родичем ігемоновим, і вибила йому око, через що ігемон більше розлютувався і роз'ярився. Мученик же святий говорив до ігемона: "Послухай мене, Маркіяне, збери всіх найдосвідченіших жерців ваших і звели їм, щоб прикликали імена богів своїх і богинь над осліпленим оком, і проси їх подати прозріння служникові своєму. Якщо вони не зможуть того зробити, то я, Ім'я Господа мого Ісуса Христа прикликавши, не лише втрачене око тілесне поверну йому, але й очі серця просвітлю до пізнання Істини". Погодився з тим ігемон і, всіх жерців прикликавши, звелів їм, зібравшись в ідольському храмі, що був поблизу, жертвами впросити богів і богинь і зцілити око осліплене. Ті ж, пішовши, чинили наказане і, після багатьох принесених жертв, таке почули від богів своїх: "Ідіть від нас, бо ми вогню вічному передані й утримувані в темряві. Як можемо сліпому дати прозріння, його ж і самі не маємо. А Юліянова до Вишнього Бога молитва настільки сильна, що від дня того, в який взятий на муки, нам в геєні мука сторицею додалася". Коли цей голос бісівський у храмі тому ідольському почувся, зразу попадали всі ідоли, їх же було до п'ятдесяти, і в порох розбилися. Ігемон же закричав на Юліяна святого: "О волхве, які ж сильні волхвування твої, що й богів наших знищив, проте побачимо, чи просвітлиш осліплене око, як же ти обіцяв". І звелів мученика нагого обілляти сечею, щоб відступила, казав, від нього волхвівська і чародійна сила. Але сморід тої сечі раптом в ароматні пахощі перетворився — і наповнили повітря, що всім було дивно. Тоді Юліян святий, хресне знамення на оці хворого зробивши, прикликав Ім'я Господнє — і зразу хворий зцілився, око просвітліло і дивилося ясно. Осліплений же злістю ігемон волхвуванню те, а не Христовій силі, зарахував. А той, що прозрів, велегласно кликав, кажучи: "Справді істинний є Бог Ісус Христос, і Його одного шанувати і Йому поклонятися належить". Ігемон же звелів відсікти йому голову, і так той, хто прозрів тілесно і душевно, у своїй власній охрестився крові, пішов бачити Невидимого Бога.

Святого ж Юліяна нечестивий Маркіян, залізними веригами через ціле тіло обклавши, водити так на наругу по цілому граді і по всіх вулицях, всіляко мучивши, звелів. Коли водили ж, і збиткувалися зі святого, і мучили його, кричав слуга: "Цього достойні ті, хто не поклоняється богам і зневажає царські накази". Коли ж прийшли зі святим на місце, де син ігемонів на ім'я Келсій навчався книг, він був єдиним сином батьків своїх, поглянув хлопець на святого і сказав до ровесників: "Дивну річ бачу". Коли ж вони питали, що бачить, сказав: "Ось осудженого того християнина, якого ж воїни веригами зв'язаного водять, бачу оточеного безліччю юнаків світлих. І одні йому служать, инші ж кладуть на голову його вінець такий світлий, що сяйво його перевищує світло повітряне. І здається мені, що в такого варто вірити Бога і служити Йому, який служителя свого так охороняє і такою осяює славою. Повірте ж мені, браття, що і я таким хочу бути, щоб Бог його моїм Богом захотів бути". Те сказавши, покинув книги і світлий одяг, мирське для світу лишаючи, і поспішив услід за святим. Його ж досягнувши, впав у ноги мученикові, взиваючи і кажучи: "Тебе хочу мати за батька народження мого другого, Маркіяна ж, тілесного батька мого нечестивого, ненависника праведних і ката, відрікаюся і зневажаю. До тебе ж пристаючи, за Христа, Господа і Спаса мого, Його ж донині не знав, днесь бажаю подібно до тебе страждати". Це бачивши, воїни, що мучили святого, були безмірно зачудовані великим здивуванням. І збігся цілий град на таке видовище, і дивувалися, бачачи сина ігемо-нового, що до мученика приєднався і рани його цілує. І сказав хлопець до народу: "Знаєте мене, бо я син ігемона, який із нечестивим батьком своїм дотепер гонив неповинних святих, у невіданні це чинив. А нині, коли Бога пізнав, більше сам Ним є пізнаний, відмовляюся від брехливих богів, батька і матері відрікаюся, і на багатство надмірне плюю, іспові-дую ж Христа, і вірую в Нього і запевняю, що я є наслідувачем блаженного Юліяна. Чого зволікаєте, о слуги і воїни, ідіть і сповістіть батькам моїм, що я пізнав істинного Бога і до його вірного служителя приєднався". Сповіщено те було скоро батькові й матері — вони ж, чувши річ несподівану, як віск від вогню, станули болем сердечним. І зразу послали забрати хлопця від Юліяна і привести додому. Але Бог, охороняючи дитину, так зробив, що ніхто не міг торкнутися до нього: кожен-бо, хто торкався, відчував біль великий у руці і плечі своєму, і через те ні один не насмілювався взяти юнака і від мученика відлучити. Довідавшись про це, ігемон обом прийти до себе велів. І, поглянувши на блаженного Юліяна, сказав: "Надії моєї плід волхвівською своєю хитрістю відняти силуєшся і юне серце неподобними словами зманюєш відвернутися від любови батьківської". Коли це ігемон говорив, прибігла мати Келсієва з багатьма обох статей родичами, волосся своє шарпаючи, груди дряпаючи, одежу роздираючи й аж до небес волаючи. Те бачивши, ігемон роздер на собі шати свої, і лице своє обдер, і сказав до мученика: "Юліяне найсуворіший, бачиш біль батька і матері, і на стількох родичів ридання зглянься і звільни невинного хлопця від волхвування свого, віддай нам єдиного сина і цьому домові поверни наступника і пана, щоб і я про тебе перед царем сказав, щоб пробачилася провина твоя і щоб здоровим ти був відпущений". Святий же Юліян відповідав: "Допомоги твоєї не потребую ані від царів твоїх відпущення не чекаю, але і про це молю Господа мого Ісуса Христа, щоб мене разом з агнцем цим, що з утроби вовчої народжений, і зі всіма, що вірувати хочуть, по сповненні мучеництва учинив у числі спалених тобою. Ось стоїть перед тобою той, що від тебе тілом народжений, нині ж зі мною вірить у Христа, народжений духовно, має літа, сам тобі хай відповідає, сам хай зглянеться на материнські сльози і груди, що вигодували його, сам хай помилує". На це чесний і добророзумний хлопець сказав: "З терня троянда народжується, ані не губить пахощів своїх, народженою бувши з терня, ані терня, що народило троянду, не губить гострих колючок своїх. Ви-бо, о батьки мої, як же звикли катуванням своїм, наче терням, колоти невинних, мене ж залишили, наче троянду, видавати пахощі для віруючих. Хай підкоряються вам ті, що загинути готові, за мною хай йдуть услід ті, що намагаються з темряви у світло перейти. Я задля Господа мого Ісуса Христа вас, батьків, відрікаюся, ви ж задля вшанування богів своїх сина вашого муками покарайте, через смерть-бо часову шукаю життя вічного. Не можу бути для вас добрим, а для себе злим. Ані любові вашій не надам переваги над радостями вічними. Чому зволікаєш, батьку, як невірний і твердосердий батько, а не як справжній Авраам? Візьми меч і Христові мене, сина свого, принеси в жертву. Якщо ж природна любов батьківська тебе переможе і не зможеш цього зробити, то відішли мене до найлютіших князів і катів, щоб і я за Господа мого Ісуса Христа постраждав. Суєтні для мене ридання ваші і марні сльози, мене-бо від ісповідання мого не можуть відлучити. Це чувши, ігемон звелів обох у смердючу і дуже темну відвести в'язницю. Коли ж туди вони увійшли, темрява стала світлом і сморід — пахощами. Це бачивши, двадцять воїнів у Христа увірували. Але тому, що блаженний Юліян не був пресвітером і не було нікого, хто б охрестив тих, що увірували, через те смутний був. Бог же волю тих, що бояться Його, творячи, послав їм пресвітера таким чином.

Був у граді тому один муж найчесніпщй і найперший серед громадян, його ж царі Диоклитіян і Максиміян вельми шанували і любили через те, що був з роду колишнього царя римського Карина. Був же той муж християнином із жінкою своєю і дітьми. Коли вмер він і жінка його в християнському благочесті, залишилося по них семеро синів, малих літами, але старих розумом. їх царі задля батьків їхніх милували, веліли їм у своїй вірі перебувати і без боязні відкрито хвалити Христа свого. Мали ж ті діти в себе пресвітера на ім'я Антоній, який здійснював їм святі таїнства. І було їм одкровення від Бога, щоб із пресвітером своїм пішли до темниці відвідати Юліяна і Келсія. Коли йшли вони вночі, перед ними йшов ангел, який, коли торкнувся дверей темниці, зразу відчинив їх, і, увійшовши, вітали святих в'язнів і молилися до Бога разом. Охрестив же пресвітер блаженного хлопця Келсія, сина ігемонового, і двадцятьох воїнів. Семеро ж братів тих, бесідуючи із блаженним Юліяном і Келсієм, розпалилися ревністю, щоб за Христа разом з ними страждати, і не хотіли виходити з темниці і в дім свій повертатися. Довідавшись про те, ігемон здивувався вельми, що ті, яким від царів свобода віри дарувалася, добровільно пут і мук бажають. І, привівши їх перед себе, багато умовляв, щоб ішли до дому свого і Христа свого щоб шанували, як же хочуть, тому що від царів є помилувані. Але вони пут і темниці хотіли понад свободу. "Недостойно є, — казали, — щоб золото вінця царського було не першим у горнилі випробуване й очищене. Так ані ми Христа нашого недостойні, ані наша до Нього віра не буде, як золото, випробувана. Не годиться дереву листям лише прикрашатися, а плодів не приносити. Так ми не будемо добровгодні Христові нашому, якщо віри красних не принесемо йому плодів". І звелів ігемон, щоб було за волею їхньою, поки сповістить про них цареві. По-вернувшись-бо від ігемона, блаженні ті отроки не в дім свій, але в темницю до святих Юліяна, і Келсія, і до двадцяти зоїнів ішли, маючи зі собою і пресвітера свого Антонія. Ігемон же послав до царів, сповіщаючи все про Юліяна, і сина свого Келсія, і про воїнів, і про тих сімох братів. І прийняв незабаром відповідь, аби всіх, що будуть в непокорі, спалити вогнем. Якщо ж волхвуванням своїм від вогню не зазнають шкоди, то, якими сам знає, хай умертвить їх муками. Такий наказ від царів прийнявши, ігемон звелів посеред града приготувати судилище, і на суд перед народом представив святого Юліяна зі всією його дружиною, із Келсієм і сімома братами, із пресвітером їхнім і двадцятьма воїнами. І почав їх намовляти словами до поклоніння ідолам, розповідаючи їм про царський наказ, на згубу їм принесений, якщо не покаються. Ті ж дерзновенно супроти промовляли, сповіщаючи, що від Царя Небесного погибель вічна готується для ідолопоклонників, якщо без покаяння будуть. І було довге з обох боків словесне змагання; у той час, випадково, несли мертвого попри судилище на поховання. Те побачивши, ігемон звелів мертвого принести перед себе і покласти посередині.

Коли це було, дивувався народ, не розуміючи, що хоче ігемон з мертвим тим робити. І сказав ігемон до святого Юліяна: "Говорять про Учителя вашого Христа, що перед Своїм розп'яттям мертвих воскрешав. Тут-бо очевидним буде, чи справді Він Богом є, якщо ви, як же Учитель ваш, воскресите мертвого цього". Відповідав Юліян святий: "Яка користь сліпому, коли йому розповідають, як сходить сонце?" Сказав ігемон: "Залиш нині байки свої і, якщо сильний ти чи Бог твій, мертвого цього, як же сказав, оживи". Сказав Юліян святий: "Хоч і недостойним є невірство ваше такого чуда від Господа, проте тому, що час є, щоб явилася божественна Його сила і щоб ви не думали, що неможливе є це у Бога, зараз побачите. Покладаюсь-бо на Господа мого, бо все, що з вірою прошу в Нього, дає мені і неосоромленим явить мене перед вами". Те сказавши, святий Юліян очі і серце до Небес звів і молився: "Господи Ісусе Христе, істинний Сину Божий, народжений від Отця перед віками, наприкінці ж світу, плоть від Пречистої Діви без сімени прийнявши, поглянь нині з висоти небесної, хай осоромляться вороги Твої, хай укріпляться ж віруючі в Тебе, почуй мене в годину цю з Неба святого Твого і підійми мертвого цього, бо ті, що живуть у тілі, не помирають душею, ті, що мають мертву душу, хай оживуть, бачачи превелику Твою і всемогутню силу". Так молився десь годину одну. Тоді, обернувшись, сказав до померлого: "Ти, — каже, — земле суха, в ім'я того, Хто воскресив Лазаря чотириденного, оживи і встань на ноги свої". Коли це святий промовив, зразу зарухався мертвий і встав, що весь люд вжахнувся. Возвав же голосом великим воскреслий, говорячи: "О благоприємні молитви Божого раба! О непорочного його дівство, як це можливо? Куди-бо я ведений був і звідки повернувся!" Дивлячись на те уважно, Маркіян-ігемон дивувався вельми, проте сили Христової не впізнавав: осліплював-бо його біс, говорячи, що волхвівська то хитрости сила. Тоді, наче сварячись, питав воскреслого: "Звідки ти повернувся?" Той же почав розповідати детально, говорячи: "Вели мене, не знаю, які, етіопи, зростом, як велетні, з вигляду страшні, очі, як піч вогненна, зуби, як лев'ячі, кігті, як в орла, — у них же жодного помилування не було. Вони мене, радіючи, тягнули до аду, і вже були близько ми біля краю провалля, але чекали етіопи ті, не кидаючи мене, поки тіло моє землі, з якої взяте, передасться, і ось раптом затрясся ад і голос зверху з престолу Божого чувся: "Задля Юліяна любого Мого хай повернеться душа та в тіло своє". І зразу прийшло два білоризці і, взявши мене зі згуби нечестивих, у світ цей повернули, щоб через того, хто мене воскресив, по смерті пізнав я Бога того, Якого раніше, живим будучи, відрікався". Це чувши, ігемон збентежився і не знав, що робити. І щоб розмов і розбрату в народі не було, звелів його зі святим Юліяном та иншими святими відвести до темниці і двері темничні своїм перснем запечатати. Там Юліян святий звелів блаженному Антонієві Пресвітеру хрестити воскреслого, і наречений був у святому хрещенні Анастасій, що означає Воскреслий.

На наступний день звелів Маркіян-ігемон приготувати тридцять бочок смоляних і одну — за числом святих мучеників, і до половини бочки налити смолою та сіркою, і багато дров і хмизу зібрати для спалення святих. І коли те все було готове, вели святих із темниці зв'язаного кожного. І Юліян же із Келсієм одною веригою зв'язані були. І плакало багато, жаліючи, що юні й такі гарні хлопці невинно помирають. Святий же Юліян говорив до них: "Не бороніть золоту пройти крізь вогонь, щоб світлішим бути". Не захотів же ігемон дивитися на спалення сина: за ним же боліло отцю серце. Через те намісника свого здійснити царський наказ залишив, сам пішов печальний. І посадили кожного зі святих у приготовану для нього зі смолою бочку, їх же обклали дровами і хмизом і запалили. І підіймалося вгору полум'я десь на тридцять ліктів. Святі же посеред вогню співали і хвалили Бога. Коли згоріли бочки і всі були спалені речі, видно було святих живими, цілими й анітрохи не ушкодженими — лицем веселилися вони, на що всі з жахом дивувалися. Сповіщено те було ігемонові, і зразу з поспіхом прийшов побачити, чи справді так, і, бачивши, був розгублений. Знову-бо велінням його святих у темницю відвели. Жінка ж ігемонова, а мати Келсія, довідавшись, що син її з вогню живим і цілим залишився, прийшла до темниці побачити його і, побачивши, увірувала в Христа, і хрещена була там, у темниці, Антонієм-пресвітером, ім'я ж їй було Маріоніла. Довідався же скоро ігемон, що і жінка його прийняла хрещення християнське, — зразу-бо і її в темниці замкнув. Після цього, на судищі сівши, святих двадцять воїнів і сім отроків, що були братами, мечем посік. Юліяна з Келсієм, із Антонієм-пресвітером, із Анастасієм, і жінку свою Маріонілу для подальшого залишив суду і тримав їх у путах. Коли за якийсь час були суджені святі, показали, наче підкоряються волі царській та ігемоновій раді, і хочуть поклонитися ідолам. Задля того з великою радістю вели їх до храму ідольського. Коли ж до нього наближалися, помолився святий Юліян — і впав храм, і побив усіх, що були в храмі, жерців та иншого народу до тисячі. Просілася ж земля на тому місці, і вийшов вогонь із безодні, поївши поган, що наблизилися. Знову-бо до темниці були відведені святі, де, коли тої ночі молилися, явилося багато святих мучеників, які раніше постраждали, у світлості великій, одягнені в ризи білі, і співали співи небесні. Було ж серед них і двадцять воїнів і сім братів, недавно посічених. Прийшла і свята Василиса зі всім святих дів своїх ликом, і возвістила Юліянові, що скоро з дружиною своєю здійснить подвиг, закінчить шлях і до небесних осель із торжеством перейде: "Царство, — казала, — небесне тобі відчинилося, і Господь наш Ісус Христос візьме тебе до Себе і тих, що з тобою. Назустріч же вам патріярхів, пророків, апостолів і мучеників лики славно виведуть, і вчинені будете з ними навіки". Те сказавши, невидимою зробилась, і всі святі, що явилися, відійшли, залишивши в'язням Христовим радість невимовну і веселість духовну.

Після цього знову кат на судищі сів і, святих перед собою поставивши, мучив їх всіляко. Спершу звелів прядивом, у єлеї вмоченим, обвивати пальні їхні на руках і ногах і палити. І коли це було, згоріло прядиво на руках і ногах, святих нітрохи не пошкодивши. Тоді святому Юліянові і святому Келсію шкіру з голови здер. Блаженному Антонієві-пресві-теру й Анастасію очі вибрав. Святу ж Маріонілу коли хотів мучити, руки катам заніміли — і не торкнулися її. Віддані ж були всі на поїдання звірам, але й від тих збереглися цілими божественною силою, що пащі звірам загородила. На кінець звелів ігемон зі всіх темниць і в'язниць зібрати винних і на смерть засуджених, щоб з ними разом і святі мученики вбиті були. І зібрано було багато винних, звелів вивести всіх на посічення, і мучеників з ними, не щадячи ні сина свого, ані ж дружини. І так святий прийняв кінець, вбивством від меча посеред беззаконних помер. Було ж після усічення їхнього так, що зразу земля потряслася і впала третя частина града до основи, і не залишилося в граді ні одне те місце цілим, на якому ж який ідол у той час стояв. Були ж блискавиці, і громи, і град, і побив немалу частину народу невірного. Мар-кіян же, ігемон, зі страху ледь живий був і впав у недугу — по кількох днях, червами з'їджений, відійшов. У наступну ж ніч після усічення святих прийшли священики з благочестивими мужами, щоб тіла мученицькі забрати. Але тому що посеред безлічі трупів були, через те не могли пізнати їх. Схиливши-бо коліна, почали молитися, і ось явилися їм душі святих в образах дів — кожна присідала до свого тіла. І так тіла їхні чесні пізнавши, зібрали й поховали в церкві під вівтарем. Бог же, прославляючи святих Своїх, звелів джерелові води живої і цілющої вийти з того місця, на ньому ж тіла мучеників святих поховані були. І зцілювалися всілякі хвороби тою водою і молитвами святих, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.


[4] Із Метафраста.

[5] Пролог.

[6] Метафраст.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!