Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Друге убиття преподобних Отців у Синаї і Раїті Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Друге убиття преподобних Отців у Синаї і Раїті
   

Місяця січня в 14-й день

Коли після першого убиття преподобних Отців минуло років багато, було знову, уже в дні преподобного Ніла Постника, на гору Синайську нашестя варварів, які жили в пустелі, що простяглася з Аравії аж до Єгипту, Червоним морем і Йорданом звідусіль оточена. Мешкання ж тих варварів було не в градах і домах, але в стійбищах їхніх і полчищах. Вони з місця на місце переходили і там найбільше перебували, де знаходили воду добру і пашу своїй худобі. Годувалися ж не з якогось рукоділля чи купівлі, ані із землеробства, але з ловлення звірів, а найбільше з розбою, все-бо знаряддя їхнє було: меч, і лук, і спис — і все старання їхнє, щоб на чужі поселення нападати і на шляхах розбій чинити. А ті, що усамітнене в Бозі життя вибрали, Отці преподобні, одні в пустелі Синайській, инші в печерах та ущелинах кам'яних, одні ж малі келії у якихось місцях поблизу вод створили, а инші при церкві перебували, харчуючись сирим зіллям, і фініками, й иншим овочами, які там були, мало-бо хто з них їв хліб, бо велику повстримність і піст мали. Куштували ж їжу одні через день, инші ж через два чи три дні, а инші на весь тиждень в одну ніч лише немічну плоть підкріплювали їжею. Усіх же було життя рівноапостольне, бо про тіло своє не дбали, турбувалися про душі свої і намагалися догодити Господеві, для Нього ж і працювали ревно, духом палаючи і славословлячи Його удень і вночі. Молитва і псалмоспіви в устах їхніх були безупинні. У день же недільний всі збиралися в одну церкву і там, всенічні молитви сотворивши, причасниками були Божественних Таїнств і, знову у свої келії увійшовши, безмовствували. Був же серед них і преподобний Ніл Постник, який спершу єпархом був у Царгороді і в чесному подружжі двоє дітей народив, тоді, порадившись зі своєю жінкою, покинув світ, її-бо в монастирі жіночому в чині чернечому постриг з однією дитиною, сам же, взявши другу, сина Теодула, в гору Синайську прийшов і був самовидцем біди тої, від варварів завданої. І написав про те пізніше, як святі отці були убиті. Було ж перебування преподобному Нілові на горі, мав же звичай відвідувати отців, що навколо жили. Зійшов-бо якось з гори тої зі свого місця з сином і прийшов до отців, що у святій Купині були, де ж трапеза увечері була представлена. Пресвітер місця того блаженний Теодул сказав до братів: "Хто знає, якщо навіть швидко не помремо, чи збере нас трапеза в одне?" Це ж сказавши, передбачив Духом напасть, що мала бути. У наступний же день, після ранішніх співів, напали варвари несподівано на святе місце і, як пси несамовиті, обійшли обитель, безчинними ж голосами повітря сповнюючи. Страшили тих, що були всередині. Тоді кинулися до житниць, у них же трохи їжі для постників було зібрано — овочі сушені на зиму були бережені на підкріплення многотрудних тіл рабів Божих. Ту їжу варвари спершу викрали, потім до церкви поспішили, в яку зібралися отці, і, вивівши всіх із церкви, скинули з них рубища і нагих на убієння в ряд поставили, тих, що були літами старші, і серед перших — пресвітерові місця святого блаженному Теодорові, який вчора на трапезі провозвістив, звеліли шию до усічення схилити. Двоє ж варварів з оголеними мечами, лютими поглядаючи очима, обступили преподобного. Він же, схиляючись під меч, ніякого не показав страху, але лише тихими словами сказав: "Благословен Бог". І вдарили в нього обидва варвари, один по одному, і була одна рана від хребта до щелепи, друга ж від плеча до грудей, і так божественний муж упав на землю. Тоді взяли другого старця, що з пресвітером жив разом, і того убили. Був там один отрок, що пресвітерові служив, йому звеліли зібрати розсипані по землі плоди, наче хотіли пощадити його, бо добрий був для прислуговування. Коли схилився той долі і збирав, варвар, що стояв ззаду, потайки витягнув меч, ударив хлопця сильно й убив його.

Коли убивали й инших отців, деякі із варварів дали знак рукою иншим чорноризцям, щоб утікали, — Бог так хотів. І ті, що були тілом міцніші і втікати могли, ухилились, втікаючи. І бігли через долину до гори, яка варварам не була легко приступна. Зміг же і Ніл блаженний утекти з утікаючими, вибавитися від смерти. А син його Теодул залишився в руках варварських, його ж, лицем вельми красного, не убили, але зі собою взяли зв'язаного, хотіли його віддати на жертву денниці, яку за бога мали. Не знали-бо одного для всіх Творця Бога, ані ідолам не поклонялися, ані якихось із язичеських богів не шанували, лише служили денниці і їй завжди для більшої користи приносили жертву, а найбільше вродливих полонених юнаків їй заколювали перед сходом сонця. На те бо й Нілового сина пощадили. Зруйнували ж і инші, що навколо були, чернечі мешкання і багато отців святих повбивали по різних місцях і відійшли. Ніл же Постник на відведення в полон сина і на люту преподобних отців смерть з висоти дивлячись, ридав невтішно і говорив у плачі своєму: "О блаженні і триблаженні отці, де є нині труди повстримности нашої? Де щоденне скорботних терпіння? Чи прийняли вінець за багато подвигів ваших? Чи це винагорода за довге инокування? Хіба намарно ви пройшли ваш шлях? Чи справедливо за чесноту прийняти скорботу? Як, коли убивали вас, залишив вас без допомоги промисел Божий ані не повстала проти тих, що убивали, правда за невинність вашу, але мала силу рука нечиста на тіла святі? І хвалиться зло, що здолало, і всіляко веселиться, ніби справді до кінця перемогло. Як купина не запалила давнього свого полум'я і не попалила беззаконних? Як земля не відчинить уст своїх і не пожре їх, як же колись Корея зі всією його громадою? Як промовчали ті, що були колись на Синаї, страшні голоси трубні, блискавки ж і громи і не настрашили нечестивих? Але не пришвидшили помсти Всемогутнього, Який-бо тих, що чинять зло, зверху вражає, ані тих, кого кривдять, міцною рукою не визволив, щоб так варвари, бачивши чуда, пізнали непереможну Божу силу, і так святі отці в Купині і в горі, на якій колись Закон був даний, впали безпомічні, як безсловесні жертви. Де тоді була сила, що в море занурила єгиптян і глибину водну гробом зробила для них? Де Той, що камінним градом побив иншоплемінних, що воювали проти ізраїльтян і без крови і труду дав людям Своїм на ворогів перемогу? Де сховав допомогу свою Всевишній, що загородив уста левам, щоб не торкалися Даниїла, і загасив вогненну силу перед юнаками, щоб явити їхнє благочестя? Цих же рабів Своїх як утаїть чесноти, залишаючи їх без захисту і чинячи, щоб всіляко вважалися недостойними допомоги?" Це блаженний говорив з болю сердечного і великої печалі. Душа-бо тяжкою була обкладена скорботою, проте багато тоді, не думаючи, сказав слів. Бо допомога Божа багато разів залишає праведних, віддаючи їх катам на різні муки і неправедну смерть, щоб, як золото випробуване, явилася їхня чеснота, і віра їхня, як же світильник, засіяла, і щоб більші почесті на Небесах прийняли. Безсумнівно-бо, що й цей преподобний із раніше вбитими отцями до лику святих мучеників був зарахований, і нині прославляються вони всі у Церкві Христовій.

Коли ж день до вечора схилився, Ніл преподобний з иншими з ним схованими чорноризцями, набравшися відваги, зійшов з гори, щоб поховати тіла святих убитих. І, прийшовши, знайшли преподобного Теодула-пресвітера, що ще дихав і трохи говорити міг, сиділи-бо біля нього уночі, плачучи. Старець же говорив до них: "Хай не бентежить вас ця, що сталася з нами, напасть, звичай-бо має сатана просити в Бога, щоб дозволив випробувати тих, що Богові догодити намагаються, як же на Йова навів напасті, його ж і дітей погубив. Але Подвигоположник знає, заради чого передає подвижників своїх противникові — щоб світліші подарувати винагороди тим, хто перетерпів мужньо. І Иову воздав подвійно те, що той втратив, але й більше незрівнянно — те, що "око не бачить, і вухо не чує, і на серце людині не прийде. Це приготував для тих, хто любить Його і терпить задля Нього". Таке старець говорив й останнє цілування тим, що були біля нього, давши, помер. І поховали його з иншими убитими, поки ще пітьма нічна не залягала. У ту годину юнак один, втікши від варварів, прибіг до них, був він рабом боярина Маґедона, який задля народних справ у тих краях тоді затримався. Того боярина варвари десь на шляху взяли із сином його і все, що було при ньому, розграбували, спершу сина перед очима його убили, тоді й самого умертвили. А юнак, один цей із рабів його, втечею врятувався, у повойовану прийшов землю, трясучись зі страху, ніби за ним гналися услід і досягали його. Того юнака святий Ніл питав, як утік. Він же відповідав: "Я, — казав, — разом із сином твоїм зв'язаний був. І вчора варвари говорили про нас [як же мені один з полонених з нами, розуміючи мову їхню, потай оповів], радилися ж, щоб обох нас, мене і сина твого, заколоти на жертву денниці, коли вона засіяє на світанку, задля чого і вівтар, каміння зібравши, приготували і дрова поклали. Я ж сповістив те синові твоєму і сказав йому, що коли втечею не врятуємося, то живим нам більше сонце не засіяє. Він же, боячися, аби зловленим не бути, залишився, говорячи: "Якщо Божа на те воля, то неможливо уникнути, втекти від смерти й утаїтися, навіть якщо би хтось і в неприступних і таємних сховався місцях". Я ж, коли ніч настала глибока, коли бачив, що варвари поснули міцно, дуже-бо ввечері напилися, звільнився від пут і, як змій, черевом по землі повзаючи, виліз від полчища їхнього далеко і, на ноги вставши, взявся бігти і біг, як на крилах, страх мене гнав, боявся, щоб, отямившись, не наздогнали мене, але ще й тепер страхом і трепетом я одержимий, бо люте варварське катування, яке бачив, кидається в розумі моєму і наче тут перед очима їх бачу". І розповідав юнак той про заколення багатьох отців святих. На одному, — сказав, — місці пригожому, знайшли воду варвари, стали спочити, і ось побачили в горі малу печеру, до неї ж кинувшись, вивели звідти старця, образом чесного, його ж, затягнувши в гори, камінням побили. Тоді, трохи пройшовши, взяли молодого чорноризця, лицем блідого і сухого, і його вбили камінням. Після цього знайшли місце, де було багато дерев і вертеп малий, у ньому ж скитався один пустельник, молодий літами, але старий великодушністю. Він же, коли веліли йому звідти вийти й одяг свій їм віддати, відповідав: "Дім мій, в якому ж я трудився, хай буде мені гробом, тут мене, увійшовши, убийте, одягу мого не скину, щоб самому не побачити наготи своєї, її ж дотепер не бачив. Як же уб'єте мене, тоді самі скинете, коли я мертвим буду і не знатиму про себе нічого". Говорили ж йому знову, щоб розповів про таємний у пустелі тій монастир, й обіцяли залишити його живим. Він же відповідав: "Хоч і знаю місця, де святі мужі живуть, проте не розповім вам, не хочу бути Божих рабів зрадником". Коли він так мужньо проти варварів стояв, розлютувалися беззаконні і, всередину увійшовши, мечами потяли його на шматки. Ішовши далі пустелею, побачили трьох отців, що по пустелі ходили. І зразу, кинувшися до них, потяли їх. Тоді здалеку побачили два монастирі, що невелику відстань між собою мали, розділилися-бо надвоє, поспішили до них, що ж там зробили, як котрого з отців убили, не знаю [казав той юнак, що утік]. Лиш одного ченця, що втікав, бачив здалеку, його ж варвари гонили, стрілами ранили, він, знемігши, упав, мечами і списами його умертвили. Після цього я вночі утік, як же перед тим сказав. Синові ж твоєму [до Ніла сказав] після моєї втечі що було, Бог знає, чи живий залишився, але без надії на життя, бо кожен мав померти, коли денниця засіяє, заколений мав бути на жертву.

Це чувши, Ніл так плакав і ридав через смерть сина свого, а найбільше, що в жертву нечестивих заколений мав бути, і взивав до Бога, говорячи: "Не дай, Господи мій, Господи Боже Отців, задля Богородиці, що Тебе народила, і задля Твоєї благости, загинути синові моєму від варварів". Бог же провидінням Своїм зберіг хлопця Теодула цілим. Варвари-бо міцно спали, аж до сходу сонця, і збудилися, коли ранкова зоря вже сховалася, ще ж і побачивши, що один з приготованих на жертву хлопців втік, не принесли звичної жертви, але повели того юнака, що залишився, у свій край. Після того ті, що жили у Фарані, послали скороходів своїх до князя варварського Амана, жаліючись на розбійників його, що в час мирної угоди напали, такий розбій учинивши. Тим часом Ніл блаженний з тими отцями, що залишилися, пішов у пустелю шукати тіла святих убієнних, щоб поховати їх. Був заколений у Ветрамві Прокл, Іпатій же у Геті, Ісаак же у монастирі, Салаїл названому, Макарій же і Марко в зовнішній пустелі вбиті були, а Веніямин за Єлимом, Євсевій же в Толі, Ілля в Азі — його ж знайшли ще дихаючого і принесли, у келії поклали, самі ж до поховання инших вернулися. Повернувшись же, знайшли, що й той помер при відрі: від багатьох-бо ран спраглий, коли води скуштував, зразу, впавши, духа віддав. Поховавши ж усіх, кого де знайти могли, пішли у Фаран, довідатися хотіли, що буде принесене від варварського князя. Коли вони входили в град, прийшли і скороходи, що повернулися, несучи від князя писання мирне, у якому ж обіцялося зразу відімстити і покарати смертю тих, що насмілилися таке вчинити. Фаранянам же велів до себе без боязні іти і полонених своїх, якщо живими виявляться, без викупу взяти. Зібралися-бо фараняни, пішли до князя варварського, з ними ж ішов і блаженний Ніл, хотівши довідатися про сина свого, чи живий є в полоні, чи помер від рук варварських. І довідався, що живий є, проданий у град Єлузійський, єпископ-бо града того викупив і його зробив клириком. Про те все сам преподобний Ніл Постник розлого розповідає у своєму слові. Туди-бо прийшовши, преподобний знайшов сина цілого і здорового і, дуже втішившися, дякував Богові. Прийнятий ж був люб'язно від єпископа, який же і переконав його пресвітерський сан прийняти, й обох чесно, Ніла преподобного із сином його Теодулом, відпустив. Вони ж на попереднє своє в Синайській горі перебування повернулися, пожили літ досить, добре догоджаючи Владиці своєму, Господу нашому Ісусу Христу, перед ним же і стати сподобилися з преподобними отців ликом на Небесах, славлячи Бога навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святого отця нашого Сави, архиєпископа Сербського. І преподобного отця нашого Стефана, що в Царгороді в царювання Лева Ісаврянина при святішому патріярхові Термані був і обитель Хинолакову створив.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!