Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Страждання святих мучеників Спевсипа, Єлевсипа і Мелевсипа, бабусі їхньої Леоніли та тих, що з ними Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих мучеників Спевсипа, Єлевсипа і Мелевсипа, бабусі їхньої Леоніли та тих, що з ними
   

Місяця січня в 16-й день

Святий Полікарп, смирнський єпископ, учень святого апостола і євангелиста Івана Богослова, сповнений Духа Святого, хотівши примножити Христове словесне стадо, послав учнів своїх у різні краї із відвагою проповідувати Боже Слово. Чувши, що в Галії більше на християн гоніння, бо царський наказ всюди поширився, виданий на убивання вірних, послав туди двох священиків Божих — Андохія і Вениґна, і третього — Тирса, диякона, — мужів справді доброчинних, боголюбивих, у подвигах працьовитих, на дорожній труд задля любови Христової готових і таких, що від морських бідувань не відмовлялися, подорожування всім серцем любили, мук і смерти бажали більше, ніж боялися. Вони, веління єпископа свого прийнявши, увійшли в корабель. Святий же єпископ Полікарп, відпускаючи їх, таке їм сказав: "Ідіть, мужі міцні у силі Христовій, міцно воюючи, святим Христового пресвятого імени ісповіданням багато співвоїнів здобудете, з ними, через перемогу торжествуючи, ім'я славне і вічні почесті зможете отримати, плоди трудів ваших хай примножаться щедро. Райські оселі праведних вами через святих здобуття радісно хай звеселяться". Тими й иншими, більшими, благословеннями Полікарп святий посланців своїх напоумляв. Вони ж, пливучи щасливо, Божою настановою до Масилійських берегів скоро пристали. І, вийшовши на землю, пішли дорогою, ангела Господнього маючи за провідника. Коли увійшли в град, названий Єдуя, Божим провидінням зустріли Фавста, мужа вельми благородного, сенаторською честю світлого, він же їх найлюб'язнішою гостиною прийняв. Коли побачив, що вони пресвітери, просив дуже, щоб домашніх його, родичів же і друзів, хрещенням святим просвітивши, зробили християнами. Він-бо, через посилення гоніння, таємним християнином був. Привів же до них і сина свого Симфоріяна, юного хлопця, що настановою святих, переднастановою ж Божою, пізніше, коли час покличе, мав бути Христовим мучеником. Його рукам священичим довіряючи, просив, аби святий Вениґн охрестив його, святий же Андохій хлопцеві хрещеним батьком нехай буде. І вчинили Божі служителі все за бажанням Фавстовим. Згадав же Фавст сестру свою та її внуків, сказав до святих: "Маю сестру рідну на ім'я Леоніла, вона мешкає в одному граді Лінґонійському, має ж трьох внуків, від сина її народжених, що разом з утроби матері у світ цей вийшли. Навчання вільного і премудрости зовнішньої добре навчені, за батьківськими переданнями пішли, у язичницькому живуть блуді, ідо-лобіссю служачи. Бажає-бо бабуся їхня, а моя сестра, Христовими вошами їх зробити і віддати на святу Його службу. Прошу-бо вас, о священики Божі, поможіть їй і благородний лім, як же почали, до кінця просвітіть. Святі ж, що це чули, і: радилися розділитися для проповіді: Андохій-бо із Тирсом з Августодонійське село відлучилися, де ж багатьох до Христової віри привели й на кінець вінцем мученицьким увінчалися. Вениґна ж святого вищеназваний Фавст у Лінґонійський град до сестри своєї відіслав. Леоніла ж, сестра Фавстова, прийняла святого Вениґна наче манну, що з неба впала, зі всілякою честю. Того ж дня внуки її були на полі, що Пасмасія називалося, приносячи нечисті жертви ідолові — богині на ім'я Немезида. І, від тих жертв залишки зберігши, бабусі своїй принесли. Вона ж, ідолопоклонними гидуючи як мерзотними, викинула їх псам на поїдання, а до них почала при святому пресвітері Вениґні говорити таке: "Любі мої внуки, пізнайте Господа нашого Ісуса Христа, Бога істинного і живого. Йому ж ангели і все живе справедливо служить, бо весь світ сотворив словом, висоту небесну натягнув велінням, розпростер ширину земну, зібрав безодню моря і піском загородив її, прикрасив небо зорями і два світила найкращі поставив, заповівши їм, щоб усе, створене Ним, своїм промінням освітлювали. Дав води рибам на перебування, різними ж деревами і травою одягнув землю і все живе за Своєю створив волею. Тоді чоловіка за образом Своїм і за подобою створити благоволив й особливими дарами премудрости, бачення і розуму збагатив його, щоб Господа всього живого ревно пізнавав, а не невіданням зневажав Творця, щоб знав добро і відлучав його від зла, щоб ідолів, із різних речей руками зроблених, нечуттє-вих і бездушних, на оману людей диявольським винаходом споруджених, не лише жодною честю не шанував, але як прескверних відкидав і єднання з ними уникав. Того-бо підступна хитрість ідолами стала у світі цьому, хто Адама, першого чоловіка, у Раю спокусив. Покиньте-бо, о найсолодші внуки, всіх ідолів бісівських. І Творця всіх, Господа нашого Ісуса Христа, без усіляїсого сумніву ісповідуйте. Ось муж святий, якого перед собою бачите, з далеких країв до вас Божою благодаттю посланий. Послухайте слів його, бо заповіді Божі з уст його виходять. Навчіться від нього повчання святого, яке для спасіння вашого понад усе буде корисне". Такими спасенними настановами зі святим Вениґном блаженна Леоніла своїх внуків коли умовляла, перемагала в серцях їхніх божественна благодать, що таємно в них уже вдихнулася. І стояли зі здивуванням, один на одного дивлячись і над усім, сказаним до них, розмірковуючи. Звернулися ж до бабусі своєї, одноголосно сказавши: "Чому таку і настільки виняткову річ дотепер мовчанням схованою тримала? Чому істинну путь і світло пресвітле стільки часу таїла перед нами?" Вона ж, звівши очі до небес і руки здійнявши, вдячність віддавала Богові, що внуки її починають пізнавати істину. І говорила з ними любо: "Син мій, а ваш батько, який нині у тартар занурений уже, настільки озлоблений був серцем і потьмарений нечестя млою, премудрості ж і розуму чужий, що ані вірувати у Христа Бога, ані імени Його святого устами ніколи згадати не хотів. Яку ж бо користь могло принести такому Боже Слово, його ж внутрішнє серце злість невір'я охопила цілком, і не міг дивитись на світло правди, осліплений ідолобіссям. Через нього дотепер мовчала, корисного вам не кажучи, боялася-бо, аби він згубною своєю порадою не зробив так, щоб ви зблудили із праведної стежки. Волею ж Божою він помер, усі перешкоди зникли, ось нині час сприятливий, відкрийте очі сердечні й тілесні, на Небо більше взираючи, благодаті ж Господа нашого Ісуса Христа сповніться, ідоловшанування, що для спасіння вашого вороже, з душ ваших викорініть, щоб ви змогли до вічної перейти радости".

Після цього й иншого багато блаженна Леоніла зі святими пресвітерами до них говорила, тоді згадали вони сонні свої видіння, що їх минулої ночі бачили, котрі передзнаменували їхнє навернення. І розповіли один одному, що бачили. Перший, на ім'я Спевсип, сказав: "Я бачив себе, наче на лоно бабусі нашої прийнятий і ссу груди, в яких багато молока. Умовляє вона мене, кажучи: "Спевсипе, пий спасенне молоко, щоб, ним укріплений, зміг стати супроти противників і славну отримати перемогу". Єлевсип же сказав: "Я бачив одного, що на небесному сидів престолі, невимовною осяяний славою, від Його ж сіяння потемніли мої очі. Жах і страх напали на мене, Він же, лицем світлим прикликаючи, говорив: "Не бійся, вінець перемоги прийняти удостоїшся". Третій же брат Мелевсип, про своє видіння розповідаючи, сказав: "Бачив і я, не знаю, якого, Царя великого, що скіпетр тримав, нас трьох разом у Своє воїнство приймаючи, підперезав нас поясами воїнськими і, великою ціною викуповуючи нас із пут полону, написав нам золотими буквами вічну свободу. Сказав же до мене: "Мелевсипе, вас, трьох братів, вирішив поставити у Своїй палаті і вічними винагородами порівну увінчати, бо ваша бабуся безперестанно, удень і вночі, до Мене молиться за спасіння ваше, щоб на путь праведну наставлені ви були, вибавилися з пітьми бісівської, змогли побачити світло істини і зі смерти до життя перейти". О, яке дивне трьох братів видіння, що єдине до Бога їхнє навернення знаменувало! Про те розмірковуючи й умовляннями Леонілиними і пресвітеровими настановившися, сказали врешті до блаженної своєї бабусі: "Скажи нам, що маємо робити, щоб ваше проповідування, весь блуд прогнавши, нашому спасінню змогло допомогти". Зраділа свята Леоніла з божественним пресвітером і, Богові дяку сотворивши, сказала до них: "Усі заповіді Божі бережіть і що Христос — Цар царів без сумніву віруйте, від нечистих ідолів відлучіться і самих себе Богові, Творцеві вашому, віддайте". Тоді святий пресвітер Вениґн, багато їх про святу віру повчивши, хрещенням святим просвітив, і утвердив, і досконалими в ісповідан-ні Христовому настановою своєю зробив. Сам же після того пішов у град Дивіонійський, де ж, багато плодів зібравши трудів своїх, не по довгім часі мучеництва вінцем увінчався. Святі ж разом народжені брати у христовій вірі утверджені були, послали слуг своїх розбити вищеназваного ідола богині Немезиди, розбили ж і тих, що були в домі їхньому, ідолів, числом дванадцять. І зразу слава по всьому Линґонійсь-кому краї розійшлася, що внуки Леонілині, хлопці найблаго-родніші, у Христа увірувавши, богів розбили. Рушив на них народ, збунтувалася влада, судді та жерці ідолів безмірним запалилися гнівом і збіглися до божественних отроків звідусіль, начальники до них говорили: "Що за безумство раптове напало на вас? Хто вам порадив богів наших честь покинути, їх же наші й ваші праотці з давніх часів вшановували? Чи так наказ царський відкидаєте? Христа за Бога маєте, Його ж юдеїна смерть засудили, до хреста прибили". Тоді блаженні отроки, сповнившися Духа Святого, до них відповідали: "О осліплені серцем і в глибоку пітьму занурені, вічною покриті темрявою і надмірним гріхів тягарем обтяжені, на муки безперестанні і смерть безконечну приготовані, нащо самі, давнім ворогом зманені, і нас переконуєте, щоб поклонялися камінню та иншим речам, на подобу людську зробленим, що ніякого не мають живого подиху, ані не відчувають, і зовсім нічим не є, проте ви їх, безумні, вшановуєте. Господь наш Ісус Христос, Він Бог живий і істинний з Отцем і Святим Духом, єдиний у Тройці Бог, Світло від Світла, Сяй-п". яке від Сяйва виходить, завжди Він і перед усім Він був і інжди без кінця буде. Він створив усе, що є у світі". Таке чувши, усі нечестиві з жерцями і начальниками своїми засмутилися вельми. Встав же з них один, на ім'я Квадрат, люті сповнений, вдарив по лиці Спевсипа і Єлевсипа, вони-бо двоє лише проти них говорили. Мелевсип же, бачивши, як братів ударили, скрикнув, говорячи: "Чому й мене не б'єш, як братів? Чому мене позбавляєш таких благ? У тому показав ти страждань наших жаданих початок, мене ж, наче невірного, з твоїми невірними шануючи, від святого страждання відкинув? Єдинодушні ми у Христовому ісповіданні, однаково ж, від вашого нечестя відвернувшися, у Христа віруємо й однакову від Нього винагороду отримати сподіваємося". Квадрат же відповів: "Нині вас за поганьблення богів наших різними муками карати маємо". Єлевсип же сказав: "Наскільки більші приготуєте нам муки, настільки більше утвердите нас у Божій благодаті". Другий же з начальників нечестивих, на ім'я Палмат, сказав: "Якщо не виріжемо їм язиків при корені, не перестануть говорити безчесне на нас і на богів наших". Спевсип же відповідав: "Навіть коли язики тілесні нам ваша лютість виріже, внутрішніми нашими язиками розповімо про велич Божу, і від святої в Христа віри злість ваша ніколи ж нас не відлучить". Знову Палмат і третій з ним, Єрмоген, говорили: "О окаянні, однодушно до згуби смертної поспішаєте". Спевсип же відповів: "Умирати за Христа солодко, так-бо до життя вічного скоріше перейдемо, де нема печалі, але безперервна радість". Бачили ж Палмат, Квадрат і Єрмоген, судді Линґонійські, святих отроків непохитне у Христовій вірі перебування, радилися між собою, якими б найтяжчими муками їх мучити і якими б найлютішими смертями їх погубити, щоб мали страх инші. У тій раді перебуваючи, прикликали до себе чесну Леонілу, хотівши за її допомогою відвернути їх від Христа і до ідолопоклонства знову навернути. І сказали до неї: "Якщо хочеш вберегти від мук внуків своїх і від смертної їх згуби вибавити, то йди порадь їм, нехай богів, яких же розбили, знову спорудять, і хай поклоняться їм, і належні хай принесуть їм жертви". Та й инше коли говорили судді до Леоніли, відповідала вона: "Піду швиденько і радитиму належне до їх визволення". Коли пішла вона до святих своїх внуків, коли пізнала їх непохитними у святій вірі, великою радістю сповнилася і кожного з них солодко поцілувала, плачучи від радости. І, дякуючи Христові Богові і за них до Нього довго помолившись, сказала до них: "Ні одного в роді нашому нема від вас благороднішого, ні одного багатшого, ні одного кращого, ні одного, що більше від вас Богові приємним би виявився, весь рід ваш Христовим ісповіданням просвітлюєте. Молоді, а всіх старих роду вашого премудрістю перевершили. Скарб безмірний і такий, що жодною ціною оцінитися не може, знайшли, за Христа воюючи. Будьте-бо у святому Законі Христовому постійні й міцні, погроз і мук не лякайтеся, мужнійте, озброєні Христовою вірою. Царства світу цього видимі з цим життям нічим є, швидкий-бо кінець приймуть. Царство ж Боже невидиме є вічним, і його бажати і шукати є досконалою премудрістю, яку тимчасовими трудами отримавши і муками, що скоро надійдуть, на вічну відійдете веселість". Це сказавши і сповнених їх Господньої благодаті й у вірі міцних бачивши, вручила їх Христові і відійшла. Питали після цього у святих судді, чи хочуть вони поклонитися богам? І звеліли їм те сказати голосно перед усім народом. Вони ж усім відкрито сповістили про свою в Єдиного Істинного Бога віру, і заради Його любови на рани і смерть готовими виглядали, відверталися ж від язичеських богів як від брехливих і суєтних. Зв'язані-бо були по руках і по ногах і на одному дереві повішені і натягнені сильно, наче струни на гуслах, що кості й суглоби в тілах їхніх роз'єдналися. Вони ж, Христовою укріплювані силою, мужньо терпіли, і ті, що мучили їх, сварилися судді, до них же говорив святий Мелевсип: "Господь і Спас наш Ісус Христос цвяхами до хреста прибитий був, повішений на святому дереві за наше відкуплення, через те ми хресне знамення на захист й охорону нашу отримали. Ми ж, три Його раби, на одному цьому дереві висячи, заради імени Його стаємо мучениками славними. Блаженний плід того дерева, що трьох носить мучеників, що принесли себе в жертву Пресвятій Тройці". Бачили ж судді, що святі отроки анітрохи не бентежаться в муках, але більше дістають сили, сказали до них: "Не на тому дереві, на якому вам хочеться, помрете, але вогненною помстою загинете". Мелевсип же знову відповідав їм: "Більше нам блаженство примножиться, якщо вогнем випробувані станемо перед Богом і від пітьми через вогненне полум'я до Незгасного світла перейдемо". Тоді судді звеліли зібрати дрова, і гілля, і все, що легко горить, і розпалили вогонь великий, в який же святих трьох братів зв'язаних на спалення вкинули. Святі ж, допомогою Христа, Спасителя свого, коли були у вогні, неушкодженими залишилися. Розв'язалися пута їхні, і ходили посеред полум'я, благословлячи Бога, як же колись три вавилонські отроки. Розпалювали ж нечестиві вогонь більше, хотіли на попіл перетворити рабів Христових, але наскільки вище підіймалося полум'я, настільки більше слава святих підносилася. Після довгого великого горіння вогонь згас, а святі залишилися живими, цілими, жодного з вогненної сили опалення не мали, ще й насміхалися з катів, кажучи: "Дасться нам влада зразу перейти до Христа, Бога нашого, коли захочемо, але вирішили ще в цьому житті посміятися з вашого безумства, проте, не затримуючись, поспішимо до горішнього бенкетування". Після цього святі, три разом народжені брати, бачили перед собою лики святих ангелів, які були готові взяти й супроводжувати душі їхні до Небесного Царства, схилили до землі коліна і, помолившись, разом святі душі свої передали. Чесні ж тіла їхні поховані були за два поприща від града, у селі, названому Урват, де ж пізніше і храм в ім'я їхнє збудовано. У ньому ж багато чудес діялося і подавалися зцілення хворим.

Коли прийняли кінець святі мученики, жінка одна, на ім'я Йовила, розпалившися ревністю божественною, не зважаючи на мужа свого і єдиного сина, малого хлопця, вигукнула посеред невірного народу, кажучи: "І я є рабою Христовою, Христа, Бога живого й істинного, без сумніву проповідую, ідоли ж ваші безчесні і суєтні відкидаю всіляко". Коли це вона сміливо в народі взивала, зразу була взята, за волосся повішена і зранена була великими муками. Не хотіла ж від Христа відвернутися, вели її до вищеназваного села Урват разом зі святою Леонілою, бабусею святих, і там обох їх мечем посікли. Неон же, що дивився на подвиги святих і страждання їхні описав, віддавши книгу Турвонові, ісповідав Христа перед усіма і доти битий був, поки не передав духа свого Господеві, і мученицьки помер. Але і Турвон, наслідуючи святих страждальців, не по довгім часі мученицьким шляхом до вічного життя перейшов. Було це в царство Ав-релія Вера, який Антонін називався, січня місяця в шістнадцятий день, коли царював Господь наш Ісус Христос, Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день святого мученика Данакта, читця, що з Ілирика. Його ж взяли нечестиві, коли намагався зберегти посуд церковний від нашестя невірних. Примушуваний був принести жертву нечистому богові Діонісу. Коли не підкорився, мечем зарубаний, прийняв кінець.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!