Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Житіє святого отця нашого Атанасія Ісповідника, архиєпископа Олександрійського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого отця нашого Атанасія Ісповідника, архиєпископа Олександрійського
   

Місяця січня в 18-й день

Житіє святого отця нашого Атанасія Ісповідника, архиєпископа ОлександрійськогоЖивий і безсмертний чеснот образ, який кожного до богоугодництва навернути міг, святий Атанасій Великий батьківщиною мав найславніший у Єгипті град Олександрію, батьків — християн благочестивих, що за Богом жили. Яким мав бути пізніше, виразно показав у дитинстві своєму: бавлячись з иншими дітьми, однолітками своїми, на березі моря, чинив те, що бачив у церкві, вдачею дитячою наслідуючи священних служителів Божих і уподібнюючись їм. Бо й діти, що з ним були, поставили його собі єпископом, він же їх одних пресвітерами, инших дияконами іменував. І приводили до нього вони инших дітей еллінських, що нехрещені ще були. Він же, хрестячи їх морською водою, говорив над ними слова, подібні до Таїнства Святого Хрещення, як же чув від пресвітера в церкві. Докладав же і якесь до того повчання, наскільки розум дитячий міг. У той час патріярхом був в Олександрії святий отець наш Олександр. Він випадково з високого місця на берег морський поглянувши і дитячу забаву побачивши, дивлячись, дивувався тому, що вони робили. Побачивши хрещення, яке робив Атанасій, зразу всіх дітей з єпископом їхнім взяти і до себе привести звелів. І питав їх, що робили у грі своїй. Вони ж, як діти, спершу злякалися, потім же розповіли все: що Атанасія поставили собі єпископом і що він хрестить еллінських дітей. Патріярх же, уважно допитуючи їх, довідатися намагався, яких Атанасій хрестив і як опитував їх перед хрещенням, і що вони відповідали. І довідався, що все за законом віри нашої відбувалося. Порадившися із клиром своїм, вділив дітям хрещення те справжнє і довершив його миропомазанням. Батьків же Атанасієвих прикликавши, доручив їм, щоб, у добрій настанові і книжному навчанні дитину свою виховавши, знову до нього, більше ж до святої Церкви і Бога, коли підросте, привели, побачивши в ньому Божий дар. Так і було. Коли Атанасій достатньо навчився книг і всю зовнішню любомудрість здобув, привели його батьки до святішого патріярха Олександра, як же Анна Самуїла, і в дар Богові дали. Його ж патріярх скоро клири-ком зробив. У тому чині з юности, як хоробрий воїн, з єретиками боровся і що від них перетерпів, неможливо всього пе-реповісти ані замовчувати не годиться найвизначніших його подвигів і вчинків.

Біснувався у той час єрессю своєю несамовитий Арій і цілу Церкву хитав шкідливими вченнями своїми. Був уже Першим вселенським никеиським собором святих отців проклятий, і від Христової части викинений, і на вигнання засуджений. Проте підступний той змій, хоч знищений і ледь живий був, але ніяк від зла не зупинився, бо через учнів та однодумців своїх підносив жало своє, отруту єресі поширюючи всюди. Мав же багатьох до царя від себе посланців, а найбільше Євсевія, єпископа Никомидійського, з иншими тої ж єресі єпископами. Через них у великого Констянтина виклопотав собі милість, щоби з вигнання йому звільнитися і до Олександрії повернутися. Євсевій-бо сповіщав цареві підступно, що Арій ні одного вчення супротивного не вносить ані нічого Церкві невідповідного не проповідує, але через заздрість терпить неприязнь від єпископів і що про схоластичні лише слова між ними існують розбіжності, а не через віру. Цар же, простий серцем і незлобливий, не знаючи єретичної хитрости і підступу, повірив неправді і заповів не сперечатися ані не сваритися через слова, щоб не було між церквами розбрату і нічого ж для тих, хто розсуджує милосердям. Арієві на своє місце в Олександрію повернутися дозволив. І так поганий той єретик, на спільне Церкві зло, Олександрійського досягнув града. Тяжко й боляче те було для правовірних, і найбільше для святого Атанасія як зброєносця Христового і праведних передань благочестя міцного оборонця, який тоді вже архидияконського ступеня удостоєний був. Він і богомудрим язиком, і доброписною рукою вовка того гонив, писанням своїм і проповіддю зло те викриваючи. Спонукав же святішого архиєпископа писати до царя і сам писав з ним, простоту цареву повинну чинячи в тому, що звабам і байкам єретиків повірив, Арія, який праведну відкинув віру, від самого ж Бога і від усіх святих отців відкинений був, прийняв і дозволяє йому рухати непорушні отчі межі. Цар же, від Євсевія-єретика навчений, відписав їм словами найгострішими, погрожуючи їм скиненням із сану їхнього, якщо не мовчатимуть. Це ж зробив благочестивий добрий цар, не люті підкорившись ані ж не аріянство люблячи, проте ревність, хоч і не думаючи, мав, щоб між церквами не було розбрату, праведним серцем мир любив там, де ж зовсім миру не може бути. Як-бо єретицтво із правовір'ям житиме в мирі!

Після цього скоро святіший Олександр переставився, а після нього Атанасій святий перейняв престол, всіма православними одноголосно вибраний як достойний посуд для та кого мира. Тоді таємні сіячі куколю — аріяни — затихли до часу, не чинячи відкрито з Атанасієм боротьби. Аж тоді зрушив їх біс, оголивши своє лукавство і зла свого отруту, що гніздилася всередині, відкрив явно, коли святіший Атанасій беззаконного Арія не прийняв до церковного сопричастя, хоч і царське до себе писання мав, щоб прийняти. Почав-бо лукавий всюди на невинного піднімати ворожість і чинити наклепи найлютіші, намагаючися його не лише з престолу, але й з града вигнати, того, хто достойний небесної оселі. Але той непохитний був, співаючи з Давидом: "Як опол-читься на мене полк, не забоїться серце моє". Начальником же був лукавої тої ради вищезгаданий Євсевій, що ім'я благочестя лише носив, насправді ж був злочестивий і нечестя посудиною. Він з однодумцями своїми цареву незлобливість обійшов і час сприятливий вибрав, спонукав і підбурював всіх, щоб Атанасія з престолу скинути. Думав-бо злочестивий, що коли його скине, легко й инших правовірних здолає і Арієве учення зміцнить. Влаштував на святого неправедні наклепи і склав брехливі, хоч єретики думали, що правдоподібні, провини. Найняв же і Мелетієвої єресі послідовника Ісіона, і багатого в лукавстві Євдомона, і славного у злі Кали-ника. Прогрішення ж Атанасію приписувано такі: перше — що примушує єгиптян давати данину церкві Олександрійській на одяг священичий, лляниці ж, вівтарні завіси, і запони, й инше церковне начиння; друге — що недоброзичливий до царя і писання царські зневажає; третє — що грошолюбець і ковчег якийсь, повний золота, до одного з приятелів своїх послав на збереження. До цього четверта провина доклалася — щодо Ісхирана, псевдосвященика Маріотійського. Він-бо, лукавий, і підступний, і в злості хитрий, ім'я пресвітера без звичного освячення на себе поклав; багато ж злих діл встид-них і лютих сподіявши, не лише викинення і докору достойний був, але і покарання без помилування.

Довідавшись про нього, Атанасій блаженний, ретельний був таких діл слідчий і твердий, як лідійський камінь. Мака-рія-пресвітера в Мареоти послав був, щоб, детально про злі діла Ісхиранові випитавши, довідатися. Ісхиран же, випробовування і викриття злякавшися, утік звідти і, в Никомидію прийшовши, до Євсевія-єпископа приступив, наговорюючи безсоромно на Атанасія, оббріхуючи його й гірко докоряючи. Таке-бо є зло, що коли лицемірної причини не знаходить, тоді береться до брехні, і наснажується від неї, і відкрито на істину озброюється. Євсевій же і ті, що з ним, прийняли Ісхирана як священика справжнього, того, хто був відступником від Бога і переступником священних правил, і шанували його вельми: властиво-бо є кожному любити подібного на себе чи у злі, чи в чеснотах. Вони-бо самі, палаючи гнівом на Атанасія з превеликої ненависти, наскільки з великою радістю Ісхирана побачили! І повну ту зухвальства і нахабства душу надіями добрими заохочуючи, чеснішим єпископства саном вшанувати його обіцяли, якщо лише обмову якусь на праведного і наклеп зішити зможе, таку винагороду даючи — багатьох душ підпорядкування і єпископський сан за наклеп і оббріхування. Він же хитрий був на таке діло, кріпився, звинувачуючи у прогрішеннях Атанасія неповинного, обмовляючи і наговорюючи, що за Атанасієвим наказом Макарій-пресвітер, на церкву Ісхиранову розбійницьки напавши, самого його з великою люттю з вівтаря витягнув, священну трапезу перевернув і кинув на землю, чашу ж Божественних Таїнств розбив і святі книги вогнем спалив. Ту Ісхиранову брехню, наче істину, прийняли ненависники Атанасієві і, до инших вищесказаних наклепів приєднавши, приступили до царя Констянтина, наговорюючи на святого Атанасія. А найбільше тим заохочували царя на гнів, що зневажає (казали) Атанасій писання його держави, ані не слухає наказів царських, не приймає Арія до церковного сопричастя. Цар же спершу трохи збентежився, тоді, роздивившися, розгублений був: і Атанасієві чесноти бачив, і тих, що наговорювали на нього, слова правдивими вважав — так-бо, середнім йдучи шляхом, ані Атанасія не засуджував, ані не відкидав, щоб його перевірити. А тому що тоді в Єрусалимі оновлення [храму] відбувалося і зі всіх країв збиралися єпископи, звелів єпископам дослідити про великого Атанасія, зійшовшись у Тирі, також і про Арія розглянути уважно, чи справді, як же він говорить, в межах святої віри перебуває і праведних істинних передань тримається. І якщо через заздрість прийняв відкинення, то хай буде прийнятий знову спільнотою і собором, і приєднається частка до решти тіла церковного — якщо ж протилежно вірує і розбещення вчить, то хай суджений буде за священними законами і прийме кару, достойну за ділами своїми.

Настав тоді тридцятий рік царювання Констянтинового, коли зібралися з різних градів єпископи в Тирі, і Макарія, пресвітера, зв'язаного приведено руками воїнів, серед них же був і воєвода, який хотів судити разом з єпископами, також і від иншої світської влади дехто. Предстали ж і оббріхувачі, і суд почався. Прикликаний же був Атанасій, і спершу про лляний одяг церковний і завіси, тоді про любов до маєтків неправедно ненависники його обмовляли. Але зразу обмова та виявилася як брехлива, і відкрилася їхня нелюдськість. Коли це відбувалося, прийшло в ту саму годину послання від царя на судище, яке немало докоряло обмовникам, Атанасія ж від вини неправедної звільняло, покірно ж і щиро прикликало його до царя. Бо двоє пресвітерів церкви Олександрійської Апис і Макарій (не той, що зв'язаний на суд був приведений, але инший того ж імени), у Никомидію прийшовши, цареві все про Атанасія розповіли, що вороги брехливі прогрішення на святого мужа нанесли і неправедну раду склали. Цар же, правду пізнавши й обмову, що відбулася із заздрости, зрозумівши, таке послання до єпископів на суд в Тир послав, що, коли в суді тому було прочитане, зразу євсевіянців охопив переляк, і не знали, що чинити. Проте, великою заздрістю спонукувані, не зупинилися в несамовитості своїй ані не досить їм було бути раз переможеними та осоромленими, але до инших обманів звернулися — на пресвітера Макарія, на суд приведеного, наговорювали. І представлявся обмовник Ісхиран, а свідками були євсевіяни, їх же спершу Атанасій відкинув як брехливих і віри недостойних, відтак хотів, щоб видно було виразно, чи Ісхиран священиком є насправді, — і тоді за провину завдану сам обіцяв відповісти. Коли він це говорив, судді не захотіли слухати, але чинили суд над Макарієм. Знемогли ж обвинувачувачі, відклалося слухання тої справи, бо треба було, щоб на тому самому місці, де ж. як вони казали, зруйнування вівтаря Макарій вчинив, тобто в Мареоті, зробити слідство. На таке діло самих обмовників, яких спершу як брехливих було відкинуто, в Мареот посилали. Атанасій, бачивши і не терплячи неправди, що чинилася, закричав, не вмовкаючи: "Згасла правда, потоптана істина, загинуло правосуддя, втік від суддів законний допит і пильний речей розгляд! Це ж бо безглуздо, щоб того, що хоче виправдатися, в путах тримали. Обмовникам і ворогам суд усієї суперечки довірено? І самі обмовники хочуть судити тих, на кого наговорюють?" Це великий Атанасій відкрито проголосив і всьому засвідчив соборові. Бачивши, що нічого не досягне, ворогів і заздрісників на нього помножилося, утаївшись, відійшов до царя — і зразу собор той, чи, краще сказати, лукаве сонмище, неприсутнього Атанасія засудило. Було ж в Мареоті про вищезгадане діло неправедне розсте-ження, і все за волею і бажанням ворогів зробилося. Судили, щоб всеконечно Атанасій викинений був, самі будучи відки-нення достойні. І йшли до Єрусалиму, де ж і богоборного Арія до спільноти церковної прийняли ті, котрі лише язиком благочествували і на Нікейському соборі вдавано єдиносут-ність підписали. А ті, що правдивої віри і серцем, і устами трималися, слова й оповіді Арієві сприйняли розумом і, пильно їх розглянувши, пізнали обман, що таївся під покровом багатьох слів і промов, і зловили його, як лисицю, викрили його, як ворога справжнього. Тоді друге від царя надійшло послання, щоб Атанасій до нього прийшов [ще-бо не дійшов до царя Атанасій], також і всім обмовникам і суддям скоро перед ним стати звелів. Це страх велшсий викликало в собору: боялися-бо вороги, неправедний суд вчинивши, щоб не викрилася їхня неправда, — через те багато з них пішло собі. Євсевій же і Теогній, єпископ Нікейський, та инші, причину якусь правдоподібну, щоб на місці тому затриматися, хитро вигадали, немало часу відтягли, а цареві писаннями відповідали. Тим часом Атанасій, перед царем у Никомидії ставши, від обмови про золото праведно звільнився. Затрималися ж довго євсевіяни, що до царя іти не поспішали, тим часом цар Атанасія зі своїми посланнями до Олександрії на престол його відіслав, всі на нього обмови неміцними і неправедними визнав. Коли сидів же святий Атанасій на своєму престолі й Арій в Олександрії був, велику бентегу і неспокій аріяни чинили в народі. Не терпів же блаженний Атанасій не лише одну Олександрію, але і весь Єгипет Арієм збентежений і розхитаний бачити, сповістив усе писанням цареві, вмовляючи його, щоб вчинив помсту богоборцеві і народному бентежнико-ві. І прийшов, не гаючись, від царя наказ в Олександрію, щоб привести Арія, зв'язаного, на суд царський. Ведений же був з Олександрії до царя Арій. Коли був у Кесарії, зійшовся з Євсевієм, єпископом Никомидійським, і Теогнієм Нікейсь-ким, і Марієм, єпископом Халкедонським, однодумцями своїми, і, порадившися разом, инші обмови на Атанасія склали, ані Бога не боячись, ані неповинного мужа не щадячи, але єдине маючи бажання — щоб правду брехнею покрити, як же говорить божественний Ісая: "Починають труд і родять беззаконня, вони покладаються на брехню і кажуть: "Покриємо себе брехнею". Таке ті беззаконні єретики мали старання, щоби блаженного Атанасія з престолу його скинути і на правовірних сильнішу прийняти силу. Прийшли-бо до царя, Арій ніби оправдатися хотів, Євсевій же і ті, що з ним, неправді Арієвій посприяти — на Атанасія і на істину лжесвідчили явно. І коли стали перед царем, зразу спитали їх про собор, який був у Тирі, що там відбувалося, який суд вчинили Атанасієві? Вони ж відповідали, кажучи: "Про инші прогрішення Атанасія, о царю, не дуже сумуємо, лише про святий вівтар, якого він зруйнував, і про чашу Таїнств, яку розбив на дрібні шматочки. Ще ж і про те, як з Олександрії пшеницю, яку звичайно посилали до Царгорода, посилати не дав і заборонив. Через те, — казали, — скорботою і ревністю ми охоплені, це нас опечалює, це душу нашу ранить. Свідками таких його злодіянь є: Адамантій, Анувіон, Арвестіон і Петро, єпископи, від них же Атанасій, у всьому цьому викритий, суду, направду достойного, за діла свої уникнув, проте відкинення уникнути не зміг, але спільно від всього собору таких недобрих діл зухвалець відкинутий був". Коли вони говорили, цар спершу мовчав, у собі бентежачись, тоді, не мігши зупинити обмовників, сказав праведного в Галлію на якийсь час відіслати, не тому, що повірив обмові, ані гнівом не був охоплений, але щоб мир мала Церква [як же той, хто точно знає погляд царський, свідчить]. Бачив-бо цар, скільки єпископів на Атанасія повстало і яка через те в народі олександрійському і єгипетському крамола була, хотів-бо вгамувати таку бурю і заспокоїти галас, полікувати ж стількох єпископів хворобливість, — тому сказав був святому мужеві віддалитися з града на якийсь час. Після цього й сам відійшов із життя цього, після тридцятьох років царювання свого, маючи від народження шістдесят п'ять років. Умираючи ж, залишив спадкоємцями царства трьох синів: Констянтина, Констанція і Консту, — поміж ними ж розділив царство заповітом. Написав старшому синові Констянтину більший уділ царства, але тому що ні один зі синів його не був при кончині його, через те заповіт свій вручив пресвітерові одному, який мав таємно пошкоджену душу свою Арієвим зловір'ям. Той, як же єресь всередині ховав, так і заповіт царський утаїв. І багато його питали, чи склав цар заповіт, помираючи? Не розповів. У потаємній тій справі мав спільників одних, із царевих євнухів наближених. Коли затримався ж найстарший син Констянтин, щоб прийти до померлого батька, Констан-цій поспішив з Антіохії і швидше від инших прийшов. Йому пресвітер той віддав таємно заповіт батьковий, а за те одної від нього просив благодаті тої — щоб і він приєднався до аріян і помагав їм. Щоб таку відплату за земне царство дати безсмертному цареві Христові, щоб не Богом його сповідувати, ані ж не Владикою всіх, але творінням, не Творцем. О нерозумність і безум! Посприяв же тому вищеназваний Євсе-вій і всі, що з ним, які такий собі за бажанням час знайшли: не инакше сподівалися Арієвої віри складання й учення поширити і зміцнити, лише якщо і новий цар Атанасієве утвердить заслання, наче воно справедливе і цілком добре відбулося. Тим часом начальника, який був у палатах царських, до своєї віри й однодумства схилили, через нього і в инших євнухів Арієвої єресі недуга увійшла, вони природою своєю придатні були до прийняття всілякого зла і передання його иншим. Тоді дружина царська помалу богохульними бесідами розбестилася, подібної шкоди єретичної сповнилася. Врешті і сам цар, аріянським мудруванням зваблений, на Христа Господа, Владику свого, повстав, що сповнилися на ньому божественного Єремії слова такі: "Пастирі нечествува-Єр. 2, [8]. [ ли на мене". І відкрито звелів міцним бути ученню аріянсь-кому, і всім єпископам так, як же і він, мудрствувати, — тих, хто не підкорятиметься, переконувати страхом.

У тій великій бурі і збентеженні керманичами Церкви були такі: Максим Єрусалимський, Олександр Константинопольський і цей, про нього ж наше слово, — Атанасій Олександрійський, який хоч і у вигнанні був, проте не полишав керма церковного, словом і посланнями правовір'я зміцнював. Євсе-вій же Никомидійський з тими, що з ним, у своєму зловір'ї ревно подвизався, піднявши боротьбу на правовірних і кривдячи Христову Церкву. На неї ж найбільше озброївся після ганебної кончини Арієвої, його ж той Євсевій підступний і хитрий увів в Константинопіль з великою честю, на більшу оману і спокусу для вірних, не було-бо там тоді нікого, хто б проти Арія став, багато з влади до нього приєднувалися, коли Атанасій у вигнанні був. Але премудрий будівничий Бог зверху зруйнував ради їхні, перетявши зло і життя Арія: його ж наскільки язик на благочестя образливими словами тік, настільки більше нутрощі його, розірвавшися, витекли, і порожнина утроби — окаянно, повалений, у нечистих місцях лежав, суд праведний язикові нестримному і злому посудові, гною лукавого сповненому, достойне було виснаження. Так той єресі начальник душу і тіло окаянно віддав. Євсевій і його єдинозлобники, весь труд про захист і розширення єресі на себе прийнявши, бентежили всіх, маючи на те, наче руки, євнухів царських, які їм дуже допомагали. Велике старання мали, щоби Атанасієві, який був у вигнанні, загородити уста, аби не вчив про благочестя. Але Опікун всіх Бог схилив серце старшому великого царя Констянтина синові, який того ж імени був — Констянтин. Він і літами, і першістю був серед братів своїх більший, так і владою царською перший, старого Риму маючи державу. Він відпустив святого Атанасія із вигнання і в Олександрію на престол його послав зі своїми посланнями, які містили таке: Констянтин-цар: "Церкву католицьку олександрійську і людей вітаю. Думаю, що нема ні одного серед вас, який би не знав, що з великим благочестя проповідником і Божого закону учителем Атана-сієм недавно трапилося, що на нього спільна від ворогів істини піднялася боротьба. І велено було йому в Галліях перебувати зі мною, щоб зміг на якийсь час ухилитися від бід, які впали на його голову, а не був він зовсім на вигнання засуджений. І чинив я йому багато доброчинств, нічого від не-вольних йому не допускаючи, хоч і терпеливий є справді, як ніхто инший, божественною-бо ревністю наповнений, будь-який тягар легко понести може. Блаженний же Констянтин, батько наш, хотів його швидко на престол повернути, але до кінця життя прийшов і не встиг своєї про нього думки сповнити. Мені, наступникові своєму, діло те залишив, останню про мужа цього заповідав заповідь. Велимо-бо вам, щоб нині зі всілякою честю і світлою зустріччю його прийняли".

З таким посланням царським святий Атанасій досягнув Олександрії, і прийняв його радісно собор православних. Ті, що аріянського зловір'я були, сходилися між собою, знову на нього боротьбу і бентегу піднімали, і причини обмови подавали євсевіяни на святого: і те, що без соборного суду повернувся на престол, і те, що за своєю власною волею увійшов у церкву. Тоді мертвою якоюсь рукою оббрехали блаженного, наче нею по-волхвівськи чинив чуда і чари, — самі були, окаянні, справді волхвами й очевидними чарівниками. Рука ж та, говорили, була якогось Арсенія-клирика, наче якимось підступом Атанасій її втяв. Це вороги донесли до вух царя Констянтина і наполегливо його просили, щоб зразу Атанасія назавжди засудив на вигнання, але цар звелів спершу вивчити те, якщо Атанасій винним виявиться у названому гріху, тоді нехай за законами суд прийме. Архелая-бо, мужа одного з домашніх своїх, разом із Ноном, Фінікійським князем, на достеменний справи тої розгляд послав. Вони, коли в Тир прийшли [там-бо вже був Атанасій, який чекав викриття про руку і про чарування], відклали допит на короткий час, поки з Олександрії прийдуть очікувані обвинувачу-вачі, що те беззаконня Атанасієве — відсічення Арсенієвої руки і чари — самі очима своїми бачили. Це ж відкладання розслідування було Божим провидінням, що кінець відкрито показало. Він-бо, на все зверху поглядаючи і визволяючи того, кого кривдять від кривдника його, продовжив час, поки той Арсеній, про нього ж супротивники на Атанасія наговорювали, у Тир прийшов. Арсеній же, він був одним із клириків церкви Олександрійської, саном чтець, якесь велике беззаконня вчинивши, мав присуд неуникний і жорстоке покарання прийняти, чого забоявшись, утік, і невідомо було про нього нікому довгий час. Лукаві ж противники Атанасія, які в злі були премудрі і ніколи не сподівалися, що Арсеній з'явився через сором за сподіяний гріх, дерзновенно написали, що мертва рука була Арсенієва і що Атанасій мерзотно беззаконствував і проповідував всюди. Перейшла слава по всіх краях, що Атанасій за усічення Арсенієвої руки суд прийме, дійшла про те чутка і до самого того Арсенія, який десь у невідомих місцях ховався. Він же, змилосердившись над отцем і добродійником своїм, і за правду, яку неправедна брехня перемагала, серцем поболівши, вийшов зі сховку, в якому перебував, і в Тир таємно прийшов, самому Атанасію на самоті себе відкрив, до ніг його святих припадаючи. Блаженний ж Атанасій приходу його радий був, звелів йому нікому не показуватися перед судом. Не вгамовувалася ж всезлісна супротивників ненависть, і брехливими на Атанасія наклепами не наситилися, але до зла зло і до брехні брехню додавали. Найняли-бо окаянні єретики якусь безсоромну жінку говорити на Атанасія, наче він, у неї гостивши, насилував її і беззаконня вчинив примусом. І було: коли судді сіли і встали наклепники, ввели жінку, яка плакала і скаржилася на Атанасія, хоч його ніколи не бачила ані не знала, який він з вигляду. "Прийняла, — казала, — його в дім свій Бога ради як мужа чесного і святого, бажаючи собі й дому своєму благословення. І ось, навпаки, постраждала від нього. Коли північ настала, прийшов до мене, коли я на ліжку спала, і насильством образив мене, ніхто не забрав мене з рук його, всі, що в домі, сном глибоким заснули". Коли та безстидниця зі сльозами говорила погане і наклепи, друг Атанасія на ім'я Тимотей, пресвітер, стоячи за дверима і чуючи наклепи ті, зрушився духом і раптом увійшов всередину з поспіхом, став перед очима наклепниці, наче він Атанасій. і сказав до неї з дерзновенням: "Жінко, — сказав, — чи я тебе вночі насилував, як же ти кажеш? Чи я?" Вона ж безстидно до суддів проголосила, говорячи: "Це і є мій спокусник, цей чистоти моєї зрадник, цей, а не инший, який у мене гостював і за добро моє наругою мені віддав". Це почувши, судді засміялися. Супротивники ж посоромилися дуже: явно-бо відкрилася брехня їхня, і був їм сором і зневага, і всі неправедному тому оббріхуванню дивувалися, Атанасія вільним від того гріху зробили. Що-бо чинять противники: перший свій сором другим оббріхуванням покрити хотівши, в чаруванні викривати мужа святого почали і внесли на середину якусь руку, Діло мерзотне і для бачення жахливе, і тою рукою безсоромно на святого покивали: "Вона на тебе, о Атанасію, мовчки скаже, закричить, вона тебе викриє, ця тебе візьме і міцно втримає, щоб не втік ти від суду, її ні словами, ні хитрістю, ні иншим якимось підступом уникнути не зможеш. Знають всі Арсенія, йому ж ти неправедно і немилостиво руку цю відсік. Кажи уже далі, на яку справу її потребував? І з якої причини її відтяв?" Він же покірним голосом, як же годиться такому мужеві, який наслідував Христа Господа свого, юде-ями колись судженого, не перекрикуючи того, що горлав, але як ягня, на заколення ведене, то зовсім мовчав, то покірно відповідав, мовлячи: "Хто-бо є з вас, що знає Арсенія добре? Хто ж є такий, що цю руку точно впізнає? Коли ж багато хто зі сидіння свого повставали, що Арсенія самого і руку його добре знали, — як твердили, зразу Атанасій накриття скинув, звелів Арсенієві посередині стати. Встав-бо Арсеній посеред суду того живий і здоровий, обидві руки маючи цілі. Блаженний же, гнівливо поглядаючи на обмовників, сказав: "Чи не цей то Арсеній, чи не той, який, як ви кажете, має відтяту руку? Чи не цей, знаний всім олександ-рійцям?" І звелів Арсенієві, щоб спершу праву, тоді ліву догори простягнув руку. І сильно крикнув, наче прикликаючи тих, що далеко стояли від істини. Це-бо казав: "О мужі, ось і Арсеній, це ж і руки його, які жодного не пізнали відсічення. Покажіть же ви свого, якого ж маєте, Арсенія? І чия є та рука відсічена, що вас самих, як таких, що відсічення те сподіяли, засуджує?" Тоді всі невимовного сповнилися сорому і покривали лиця свої, від суду відходили, зброєносці лише зосталися. Народ же, аріянської шкоди доволі сповнений, бачив, що єпископи і судді зі соромом і печаллю виходили, обійшли Атанасія, допікаючи йому словами жорстокими, волхвом, і чарівником, і брехуном називаючи, й инші, гостріші, на нього наносячи слова і докори, і руки здіймаючи, щоб розшматувати й убити його, — і в будь-якому разі те зробили б, якби не вгамував їх Архелай, муж царевий, і з-поміж них не забрав Атанасія. Той Архелай, добрий вдачею, невинність Атанасія, велику ж кількість ворогів і невгамовне зло їхнє бачивши, радив Атанасієві, щоб, утаївшися, втікав і сховався там, де б його ніхто знайти не міг. І, взявши його, вивів із града таємними сходами, ухиляючись від несамовитого люду. Втікав-бо святий, а судді неправедні на другий день без Архелая, мужа царського, зібралися, засудили праведного Атанасія як любодія і вбивцю, волхва і чарівника. І написали причини засудження цього, розіславши по всіх усю-дах, щоб замикали перед ним гради і церкви у всіх краях. Повстали й розлютувалися на нього і царя Констянтина настільки, що маєтки і почесті обіцяли тим, які чи про живого Атанасія, де перебуває, сповістять, чи убитого голову принесуть. Він же не лише за межі грецьких володінь, але наче з лиця вселенної вигнаний, в одній глибокій ямі, що колодязем колись була, потім вичерпалася, стала безводною і сухою, немало часу, таївшися, переховувався, ніхто ж про нього не відав, хіба один боголюбець, який годував його, пильнуючи там. Тоді почали деякі здогадуватися, де він, і вже хотіли зранку взяти, всюди-бо з великою обережністю шукали й вистежували. Атанасій, божественним промислом вночі з ями вийшовши, в инше місце перейшов. Боячися ж, щоб і там знайдений і взятий не був, відійшов зі Сходу на Захід.

Царював тоді на Заході молодший брат Конста, після смерти старшого брата Констянтина, що в Аквилії при ріці Алсі від воїнів убитий був. Прийшовши ж у Єнропію, блаженний Атанасій до Юлія, папи Римського, і до самого царя Консти приступивши, все про себе розповів детально. Тим часом був в Антіохії собор східних єпископів, які зійшлися для освячення церкви, яку великий Констянтин почав був будувати. Довершив же її син його Константій і робив їй освячення. З тої причини зібралися там всі зі Сходу єпископи, серед них же немало було аріян. Вони, з допомогою царе-зою своє соборище лукаве зібравши, Атанасія святого, який на Заході тоді перебував, знову відкинули і послали писання в Рим до папи Юлія, написавши неправдиве свідчення на Атанасія, спонукаючи папу, щоб і він його відкинув. А в Олександрію замість Атанасія спершу вибрали Євсевія Єми-синського, мужа вченого, але він не захотів, знаючи, яку люди олександрійські мають ревність за своїм пастирем Ата-насієм. Тоді такого собі Григорія Кападока, зловірного арія-нина, на престол той поставили. Його ж, поки ще до Олександрії не дійшов, випередив з Риму Атанасій: папа-бо Юлій неправдиве свідчення на Атанасія уважно розглянувши і брехливим пізнавши, відпустив Атанасія знову на престол його з посланнями своїми — у них же досить картав тих, хто відкинути Атанасія посмів. І прийнятий був святий від правовірних олександрян з радістю великою. Супротивники, про те довідавшися [помер уже керівник їхній Євсевій Нико-мидійський], збентежилися вельми і зразу намовили царя, щоб із Григорієм послав воїнство, аби на престол возвести його. Послав-бо пар із Григорієм тим, єретиком, від єретиків вибраним, воєводу, Сиріяна на ім'я, з великою кількістю озброєних воїнів. Звелів йому, аби Атанасієві смерть, Григорієві ж єпископство влаштував. І було, коли в Олександрійській соборній церкві всенічна відправлялася служба, бо був якийсь празник, і коли всі правовірні люди з пастирем своїм Атанасієм у церкві чували і співали, прийшов воєвода Сиріян із озброєним військом, наче на битву, і, обійшовши церкву, Атанасія одного [людей щадячи] на убивство шукав. Він же, Бог його покривав, утаївся поміж людьми, вийшов з церкви ї і, посеред гамору і безлічі людей пройшовши, тому що пітьма нічна налягла, утік, як риба зі середини самих сітей, і до Риму знову повернувся. Злочестивий же Григорій прийняв престол Олександрійський, наче хижак. І піднеслася крамола люта в народі, і храм один, названий Діонісієвим, запалили. А святий Атанасій у Римі перебував протягом трьох років, шанований вельми від царя Консти і папи Юлія. Мав же там собі друга — святого Павла, архиєпископа Царгородського, якого також зловірні з престолу вигнали. Тоді радою обох царів, Константія і Консти, був собор східних і західних єпископів у Сардикії про визнання віри і про Атанасія та Павла. Там західних єпископів було більше трьох сотень, східних же сімдесят і трохи більше. Серед них же був і вищезгаданий священик Ісхиран, у той час вже єпископ Мареотій-ський. Зійшлися-бо з Азії єпископи, але ані бачитися із західними не хотіли, поки не виженуть спершу зі собору свого Павла і Атанасія. Західні ж таких їхніх слів навіть слухати не хотіли. І відійшли східні зразу до себе. Дійшовши ж у Фи-лополь, град Тракійський, там свій собор, чи, краще сказати — лукаве сонмище, — склали й одноголосно [о, терпіння Твоє, Христе Царю!] відкрито анатемі передали [тобто: прокляли ісповідання тих, хто ісповідує Сина єдиносущним Отцеві]. І те нечестя своє всюди тим, що під ними були, розіслали. Про це довідавшись, святі отці Сардикії спершу богохульне те соборище єретичне і злославне їхнє ісповідання анатемі передали, тоді обмовників Атанасієвих скинули з санів їхніх, межі ж святої віри, встановлені в Нікеї, утвердили, наияснішою мовою проповідувати Бога Сина Богові Отцеві єдиносушним постановили.

Після цього всього цар західний Конста посланнями своїми просив брата свого, східного царя Констанція, за Павла й Атанасія, щоб звелів їм на свої повернутися престоли. Коли той відкладав їх повернення, знову цар Конста написав йому гострішими словами: "Якщо не послухаєш мене [казав] волею, то, хоч ти і не хочеш, посаджу кожного з них на престол його, з силою і зброєю прийду на тебе". Тоді цар Констанцій, погроз братових забоявшися, прийняв святого Павла, який швидше прийшов, і на його престол чесно відіслав, а святого Атанасія ласкавими посланнями своїми з Риму до себе прикликав, і розмовляв з ним, бачив його мужем премудрим вельми і богонатхненним, і подивувався з великої премудрости його, зробив йому честь велику, і повернув на престол його славно. Сам-бо провів його і писав до люду олександрійського і до всіх, що в Єгипті, єпископів і князів, і до Несторія Августалія, і тим, що після Тиваїди і Лівії, владикам, щоб з великою честю і шаною Атанасія приймали. Тими царськими посланнями блаженний утвердився, пішов Сирією і Палестиною і, у святому граді Єрусалимі бувши, прийнятий був люб'язно від святішого Максима, ісповідника, єпископа Єрусалимського, і один одному розповідали про свої біди і напасті, які задля Христа перетерпіли. Скликав же святіший патріярх Максим східних єпископів тих, що через страх аріянський погодилися на скинення Атанасія. Зробив їх спільниками Атанасієві, віддавши йому достойну честь, він же з радістю відпустив їм їхні щодо нього прогрішен-ня. Тоді в Олександрію на престол свій прийшов з великим торжеством, зустрічав його весь народ з невимовною радістю, і всі єпископи та князі на прийняття його зійшлися, і чесно його ввели. Це третє святого Атанасія після трьох вигнань було на престол повернення. І після незчисленних трудів і хвороб трохи він відпочив і думав подальше життя своє провадити в полегшенні і спокої, однак знову хвилі лютих бід на нього зрушилися. Коли-бо нечестивий Магнентій, зождь римського воїнства, змовившись із заколотниками своїми, убив благочестивого царя Консту, пана свого, тоді знову піднесли ріг свій аріяни і підняли боротьбу люту на Христову Церкву. Знову-бо й на Атанасія обмови, і гоніння, і старе зло почалися. Знову вийшли царські накази і погрози. Знову Атанасію втечі, знову страхи, по землі ж і цілому морі шукання: вищезгаданий-бо Григорій Кападок, який раніше аріянами на престол замість Атанасія вибраний був, прийшовши в Олександрію, потряс Єгипет, похитнув Палестину і весь Схід наповнив бентегою. І скинуті були знову світильники вселенної зі своїх престолів: святий Максим — із Єрусалиму, святий Павло — із Царгороду, а що в Олександри творилося, сам святий Атанасій розповідає, говорячи так: "Знову прийшли, — казав, — якісь в Олександрію, шукаючи, щоб нас убити, і було теперішнє гірше попереднього. Воїн-ство-бо раптом церкву обступило, і замість молитов були зойки, крики і бунт. Це ж було у святу Чотиридесятницю. "."зійшов же Григорій із Кападокії, його ж македоняни та аріяни прислали, виростив зло, його ж навчився від тих, що послали його. Через тиждень після святої Пасхи заганяли буди дів в ув'язнення, єпископів воїни зв'язаних вели, сиріт і вдів доми розкрадали і повний розбій у граді був. І виходили з града уночі християни, доми запечатували, і клирики через братів своїх бідували — люте справді було це, але ще лютіше після цього відбулося. Після святої П'ятдесятниці люди, котрі постили, зійшлися в гробницю святого священномученика Петра помолитися, бо всі цуралися Григорія і спілкування з ним уникали. І коли про те довідався той вселукавий, намовив на них стратилата Севастія, який був маніхей вірою. Він же з багатьма воїнами, зі зброєю і мечами оголеними, луки ж і стріли несучи, кинулися в саму церкву, напали на людей. Але мало знайшли тих, що молилися: вже-бо багато пішло, була-бо пізня година. А тим, що застали, сподіяли біду найлютішу. Вогонь-бо великий запалили і дівчат біля вогню поставили — примушували їх, щоб визнавали себе арієвої віри. І коли на те змусити їх не змогли, бачивши, що вони зовсім на вогонь і погрози не зважають і непереможні у своєму правовір'ї, оголили їх і без пощади лиця ж їм посікли ранами настільки, що через довгий час ледве могли їх свої упізнати. Мужів же числом сорок катуванням новішим покарав: із фініків відітнув палиці з гострим терням і плечі їм так обдер тим терням, що глибоко вгризлося, наче хтось тіло багато разів порізав. Инші ж, не витерпівши болю, так і помирали з ранами. Усіх же дів (найбільше їх мучив) у вигнання до великого Оасиму послав, а тіла мертвих убитих християн правовірних навіть своїм взяти не дозволив, але воїни заховали їх десь непохованими, думаючи, що таким чином жорстокість їхня утаїться. Так вчинили зваблені розумом і безумні. Правовірні ж раділи за страждальців своїх через міцне їхнє ісповідання, ридали ж через те, що тіла їхні безвісні є, більше викривалося нечестя катівське і жорстокість. Після цього зразу з Єгипту і Аивії у вигнання послав єпископів: Амонія, Моїна, Гайя, Філона, Єрмія, Павлина, Псиносіра, Линамона, Агатона, Агамфа, Марка, і других Амонія і Марка, Дракон-тія, Адельфія, Атінодора — і пресвітерів Єракса і Діоскора. І так погано їх кривдили, що одні на дорогах, а инші у вигнанні померли. На довічне вигнання засудили понад тридцять єпископів. Окаянні, як Ахав, намагалися, якщо б можливо, зі всієї землі правду забрати і знищити". Так ~Великий Атанасій сам пише, про свою втечу сповіщаючи. Инше ж наступна повість розповість.

Констанцій-цар після смерти брата свого царя Консти, перемігши Магнентія, володів Сходом і Заходом, і як же на Сході, так і на Заході поширював єретичне аріянство, єпископів західних всілякими способами — одних страхом, ин-ших же ласкою, дарами й иншими привабами — схиляючи, щоби з арієвими догмами погодилися, спільниками стали їхнього зловір'я. Звелів же у Медіолані, граді Італійському, бути соборові на Атанасієве скинення: так-бо сподівався утвердити аріянство, коли Атанасій зовсім відкинений і з живих знищений буде. Багато-бо тоді стали однодумцями царевими: одні через страх, инші ж почестями царськими заманені були. А ті, що в благочесті міцними лишалися, ті від того соборища ухилися: таким був Євсевій, єпископ Віркелін-ський, Діонисій Медіоланський, Родан Толосанський, Пав-лин Тривиринський і Лукифор Калаританський. Вони скинення Атанасієвого не підписали, вважаючи, що це є скиненням праведної віри й істини відкидання, через що у вигнання в Аримин відіслані були.

Инші ж усі єпископи, які в Медіолані зібралися, Атанасія засудили, щоб був скинений. Не зайвим же буде тут сказати і про непідписання Євсевієм і Діонісієм соборища того неправедного. Коли зібралося в Медіолані єпископів аріянських десь до тридцяти, не чекали ж инших єпископів правовірних, і самі собор склали, й імена свої підписували. Діонісія Медіо-ланського, недавно на єпископський сан возведеного і літами молодого, переконали підписати собор той, і він не смів заперечити стільком образом чесним і давнім єпископам. Підписав, отож, хоч не хотів, ім'я своє там же, з ними. Після цього правовірний єпископ Віркелінський Євсевій, літами старий, в Медіолан [коли вже відбулося те соборище з підписанням імен трьох] прийшов і Діонисія про те, що в соборі діється, питав. Діонисій же, розповідаючи, що сталося вже неправедне на святого Атанасія судище, визнав з великим жалем і розкаянням своє прогрішення, що зваблений був і тому підписався на скинення Атанасія. І сварив його за те блаженний Євсевій, як батько сина, бо Діонісій за батька духовного мав Євсевія — і через старість його, і через те, що довгі роки єпископствував, та й місцем єпископ Веркелинський вищий був від Медіоланського. Проте, бачивши Діонісієве покаяння, Євсевій велів йому не сумувати: "Я, — казав, — знаю, що зроблю, щоб ім'я твоє з-посеред них витерте було". І було те так. Довідалися єпископи аріянські про прихід Євсевія, прикликали його на зібрання своє і показали йому складений на Атанасієве скинення суд із підписами їхніми. Хотіли, щоб і він там-таки ім'я своє підписав. Євсевій, вдаючи, ніби погоджується з їхнім собором і підписати хоче, взяв хартію і читав імена єпископів, що підписалися. Дійшовши ж до імени Діонісія, скрикнув, ніби образився, говорячи: "Де я підпишу ім'я своє? Чи під Діонісієм? Ніяк ні. Діонісій вище від мене не буде. Ви кажете, що Син Божий не може бути рівний Богові Отцю, то чому сина мого понад мене шануєте?" І не хотів підписатися, поки ж Діонісієве ім'я з вищого місця витерте не було. Єпископи ж аріянські Євсевієвого підпису дуже хотіли і, утішити його бажаючи, звеліли, щоб Діонісієве ім'я витерте було. І витер Діонісій своєю славною рукою, якою написав, ім'я своє у хартії, ніби даючи вище місце старшому єпископові Євсевію Виркелінському, а сам під ним ніби хотів підписатися. Коли ж витерте було ім'я Діонісія і зовсім загладжене, що ані сліду письмен не було, блаженний Євсевій відклав вдавану з їхнім соборищем згоду і відкрито визнав правдиву, насміхаючись з аріян і говорячи: "Ані я вашими беззаконнями не осквернюся, ані сину своєму Діонісію не дам бути учасником зла вашого: не є бо праведно підписати суд неправедний на скинення невинного архи-єрея, закон Божий і церковні правила те забороняють. Хай буде всім відомо, що Євсевій і Діонісій більше судища того вашого, зла і беззаконня сповненого, не підпишуть. Дяка ж Богові, що вибавив Діонісія від участи вашої, подавши нам такий задум, щоб ім'я його з-посеред імен ваших вигладилося добре, яке зле написане було".

Бачили ж аріяни, що осміяні від Євсевія і Діонісія, наклали на них руки щоб скривдити їх і, багатьма дошкуляннями докоривши, на вигнання кожного окремо відіслали, і таке зло блаженному Євсевію чинили у вигнанні, що й помер він страдницьки. Чувши ж те все і довідавшись, що єпархові воїни велінням царським приходять, щоб взяти його, явленням якимось божественним повідомлений, святий Атанасій опівночі з єпископії відійшов і в одної доброчесної дівчини, яка була Богові освячена й істинною рабою Христовою, сховався і таївся в неї аж до кончини царя Констанція — ніхто ж зовсім про нього не знав, лише Бог і та дівчина, яка йому сама служила і приносила йому книги, яких він потребував, позичаючи в инших. Там перебуваючи, святий багато послань на єретиків написав. Олександрійський же народ, шукавши пастиря свого святого Атанасія, обходив усе, тужили-бо за ним вельми, і настільки старанно його шукали, що й душу свою кожен за віднайдення його солодко передав би. І обліг великий занепад святу Церкву. Арієва-бо єресь набрала сили не на Сході лише, але й на Заході. І скидали за царевим велінням в Італії і по цілому Заході тих єпископів із престолів їхніх, котрі не хотіли підписати иншосущого — що Син є иншої природи, ніж Отець. У той час і святий Ливерій, папа, що за блаженним Юлієм, який наступником святого Силь-вестра був, римський престол прийняв, вигнаний був за благочестя, а замість нього якийсь Філікс із єретиків возвівся. Так довго звідусіль Церкву святу єретики утискали і кривдили, аж тут приспіла кончина цареві Констанцію: коли був між Кападокією і Киликією на місці, названому Мопсиські джерела, там життя і царства позбувся. Також і Григорія того, псевдоєпископа Олександрійського, від єретиків поставленого, суд Божий постиг — і загинув окаянний з шумом, вбитий був еллінським народом, коли бунт зчинився за місце якесь еллінське, яке в Олександрії було, а він хотів відняти. Став же після Констанція на царство Юліян і всі Конс-танцієві устави і закони змінити намагався, і з вигнання всіх випускав. Довідався про те Атанасій і боявся, щоб і Юліяна не зманили аріяни на своє злочестя: ще-бо не було явлене Юліянове відступництво й остаточне Христа відкинення. Ніч-бо глибока була, вийшов святий Атанасій з того дівочого дому, в якому ховався, і посеред церкви олександрійської опинився. Хто-бо розповість про ту радість, яка була в правовірних? Як, щоб побачити його, звідусіль збіглися клирики, і міщани, і весь люд, як солодко на нього дивилися? І з любов'ю його обіймали? Тоді з приходом його сміливости наповнилися, зразу всіх аріян з Олександрії вигнали, град же і себе самих вручили Атанасієві-пастиреві й учителеві своєму. Після цього Юліян беззаконний те, що вчинив у тайні, відмовившись від Христа, показав відкрито. Укріпившись на царстві, перед усіма від Христа відмовився й ображав пресвяте Ім'я Його, поклонився ж ідолам, відкрив повсюди капища і нечисті нечестивим богам жертви приносити звелів — і були кругом жертовники, і нечистоти, і дим, і забиття тварин, і кров. У тому великі стовпи й учителі Церкви його викривали, і він люте підняв на Церкву гоніння, а найперше на святого Атанасія. Радився-бо цар зі своїми однодумцями і премудрих своїх волхвів, відьмаків і чарівників питав, як би можна було знищити зі вселенної християнство. Думали всі, як би Атанасія із землі взяти і згубити. Говорили-бо: "Якщо зруйнується основа, то легше й решту християнської віри знищити". Знову-бо судище неправедне склалося на Атанасія, знову воїнство послали в Олександрію, знову збентежився град, оточена і потрясена була церква озброєних рукою, одного ж Атанасія шукали на вбивство. Він же знову, Богом покритий, пройшов поміж них, уникнувши рук тих, що шукали його, вночі до ріки Ніл прийшов і сів у якийсь корабель, що відпливав у Тиваїду. Догнали його ті, що любили його, і зі сльозами говорили: "Куди знову від нас відходиш, отче? На кого нас покидаєш, як овець, що не мають пастиря?' Святий же їм відповідав: "Не плачте, діти, бо цей неспокій, який бачимо, скоро розпадеться". Те сказавши, відплив у дорогу свою. Пішов же поспіхом услід йому якийсь воєвода: йому ж наказано було від ката, щоб, де дожене Атанасія. там убив його. Один із тих, які були з Атанасієм, бачившії здалеку того воєводу, який услід кораблем плив і наздоганяв їх, і пізнавши його добре, умовляв гребців своїх, щоб гребли швидко, аби втекти їм від тих, які доганяють їх. Святий же Атанасій, трохи почекавши і те, що має бути, зрозумівши, велів гребцям знову до Олександрії корабель повернути. Коли вони засумнівалися в тому і боялися, бути відважними звелів — і, обернувши корабель, просто в Олександрію попливли супроти погоні. І коли поблизу воєводи були, варвари наче млою мали очі свої потьмарені: бачивши, не бачили і пливли мимо. Атанасій же питав їх: "Кого шукаєте?" І відповідали: "Атанасія шукаємо. Чи не бачите його де?" Він же казав: "Випереджує вас трохи, у кораблі пливучи, ніби втікаючи від когось, що женеться за ним, доганяйте і встигнете". І так святий уникнув рук вбивчих і, увійшовши в Олександрію, всіх вірних сповнив радістю, проте ховався до смерти Юліянової. Загинув же той богомерзєнний пар скоро, настав після нього Иовиніян, християнин благочестивий, і знову святий Атанасій безстрашно на престолі своєму сидів, кермуючи Церквою. Але і Иовиніян на царстві не затримався, сім-бо лише місяців царював, помер у Галатії. Настав Ва-лент, арієвим злочестям заражений. Почалися-бо знову і біди на Церкву. Той-бо злочестивий цар, прийнявши владу, не про мир спільний, ані про влаштування війська, ані про перемогу над супостатами не думав, але зразу почав піклуватися, як би аріянство примножити й утвердити, — і скидав архи-єреїв правовірних із престолів їхніх, які не погоджувалися із його злочестям. Вигнав-бо спершу святого Мелетія, архи-єпископа Антіохійського, тоді й цього великого страждальця Атанасія шукав, щоб узяти. І коли та внутрішня боротьба, яка Церкву Христову всюди гонила і кривдила, прийшла і в Антіохію і, велінням єпарховим, воїни вже мали взяти святого Атанасія, вийшов блаженний таємно з града і в якомусь отецькому гробі сховався, чотири місяці там перебував, ніхто про нього не знав. Тоді вся Олександрія за святим Атана-сієм сумувала й тужила, великої сповнилися бентеги, втомившись такими й настільки великими від царів своїх кривдами. І вже хотіли вони від царя Валента відійти і, прийнявши зброю, почати боротьбу. Довідався ж про те цар і забоявся 'їхнього відходу і міжосібної боротьби — попустив, хоч не хотів, щоб Атанасій тримав престол свій без страху. Так святий Атанасій, старий воїн Ісуса Христа, по довгих трудах і після великих за правовір'я подвигів і по стількох вигнаннях і втечах, трохи часу перед кончиною своєю в тиші й мирі на престолі своєму поживши, спочив у Господі і приєднався до Отців своїх — патріярхів, пророків, апостолів, мучеників та ісповідників, подібно до яких на землі подвизався. Єпископ-ствував сорок шість років, залишив після себе спадкоємця престолу Петра блаженного, друга свого і у всіх бідах своїх спільника. Сам же відійшов прийняти світлі вінці й невимовних благ винагороди від Христа, Господа свого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава і держава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У цьому святого Атанасія житії згадуються єресі Меле-тія, послідовника Ісіона. Треба знати, котрий то Мелетій був, щоб не подумав хто, що це є Мелетій, Антіохійський патріярх, який був правовірним і святим. Але святий Мелетій, Антіохійський патріярх, багато років пізніше був після того єретика Мелетія, який був єпископом Аикопольським у Єгипті і в час гоніння приніс жертву ідолам, через що пізніше святий Петро, архиєпископ Олександрійський, із сану його скинув. Він-бо свої догми склав, правовір'ю суперечливі, багатьох услід за собою зманив — і називалися учні його замість християн мелетянати. Помагав же єретик Мелетій з учнями своїми аріянам. Про того Мелетія пише Сократ Схоластик (Книга 1 Глава 3).

У цей же день разом зі святішим Атанасієм пам'ять святого отця нашого Кирила, архиєпископа Олександрійського, вшановуємо, його житіє 9-го липня розміщено.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Маркіяна, що з града Кира. Його ж пам'ять шануємо 20-го листопада.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!