Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Житіє преподобного отця нашого Євтимія Великого Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Євтимія Великого
   

Місяця січня в 20-й день

Мелитин-град, який у Вірменії поблизу ріки Єфрата, батьківщиною був Євтимію преподобному. Батько його Павло, мати ж Діонисія, обоє вірні, благородством ж і чеснотами славні, багато років були неплідні й бездітні, про що немалу печаль завжди мали. Ходячи до близької церкви святого мученика Полієвкта, молилися весь час, щоб розв'язалася їхня бездітність. І в одну з ночей, коли терпіння мали в молитві, було якесь божественне явлення, яке говорило: "Будете утішені, дасть-бо вам Бог сина, утісі тезоіменно-го, бо в народженні його подасть Господь утіху церквам своїм" . Після видіння того зачали отроча, яке раніше, ніж народилося, Богові на службу віддати обіцяли. Народився хлопчик, і нарекли його Євтимієм. Царював у той час на Сході Валент, на Заході ж небіж його Ґраціян. І ще не було миру і тиші церквам Христовим, бентежили їх аріяни. Почавши-бо від Константія, сина Константинового", аж до кончини Ва-лентової, не менше сорок років, велике правовірним було гоніння і кривда. А коли святий Євтимій народився, уся печаль обернулася на втіху і радість. П'ять-бо місяців не минуло після народження Євтимієвого, як Валент, злочестивий цар, варварами, які полонили Тракію, переможений, утік, в якомусь селі поблизу Адріянополя сховався у соломі згори і загинув зле злочестивий вогнем тимчасовим, який був йому як пе-реддвер'я вогню вічного. Коли загинув той злий цар, загинула і вся сила аріянська, і скоро церквам святим тиша і мир дарувалися — коли настав на царювання Великий Теодосій". Тоді батько Євтимієвий Павло пішов із життя цього, Діонисія ж, вдова, сповнюючи свою обітницю, привела Євтимія-отрока до брата свого пресвітера Євдоксія, який був духовним батьком єпископові церкви Мелетинської Отрію, віддаючи дитину свою, як Анна Самуїла, Богові. Євдоксій же привів його до єпископа і сповістив йому все про нього: як божественним якимось явленням і голосом дарувався неплідним батькам за великі їхні про те молитви і що перед народженням обіцяний стати Господевим. Єпископ Отрій, це чувши і дивуючись оповіді, сказав: "Справді Дух Божий на дитині цій спочиває". І прийняв хлопця собі за сина, і про науку його старанно турбувався, поручивши його двом кли-рикам-учителям — Акакію і Синодію, обом благорозумним і добродійним, з них же кожен свого часу пізніше єпископом був тої ж Мелетинської церкви. Тоді Євтимія блаженного, який добре вже книг божественних навчився, єпископ у читці поставив, а матір його, блаженну Діонисію, яка весь час працювала для Бога, дияконисою освятив своєї церкви. Після цього Євтимій святий з юности в житті добродійному і в дівстві непорочному зміцнювався і, ступені церковні чином пройшовши, вже й ченцем був, пресвітером від тодішнього єпископа поставився. Поручено йому було старійшинство й опіку над монастирями, які були у граді тому, хоч і не хотів, бо з дитинства чернецтво і безмовність любив вельми. Через те більше перебував у монастирі святого мученика Полієвкта, який містився далі від града. А на великопісні дні відходив на якусь гору пустельну і там у подвигах і трудах, одному Богові відомих, безмовствував. Бачив же, що настоятельством і управлінням монастирів безмовність його переривається, ще ж шанування людське зненавидівши, таємно відійшов у Єрусалим у двадцять дев'ять років віку свого. Чесному ж хресту і гробу Христовому та иншим святим місцям поклонившися, обійшов святих отців, які в навколишніх пустелях жили, і, кожного життя і чесноти розглянувши, до наслідування їх заохочувався. Тоді прийшов у Лавру, названу Фаре, яка містилася на відстані шести поприщ від святого града, і знайшов поза монастирем одну келію порожню на місці безмовному — оселився в ній, нічого ж зовсім не маючи, навчився робити мотузки, їв з труду рук своїх, і так, від усієї земної печалі звільнившися, одну мав турботу — як догодити Богові.

Був же Євтимію святому сусід і друг преподобний Теоктист. З ним же такою був зв'язаний любов'ю, що обидва одну мали волю, одне до Бога бажання та один подвиг. І розповідали один одному думки свої, і кожна з них була покладена в душі иншого, і що один захотів, те й другому полюбилося, — ніби одна душа у двох тілах була. Виходили ж кожного року восьмого дня після Хрещення Господнього, тобто 14 січня, в пустелю Кутилійську і там перебували до Квітної неділі, постом і трудами мучивши своє тіло, душу ж годуючи їжею духовною. Тоді поверталися кожен у свою келію, маючи велике чеснот багатство, яке хотіли принести Христові Воскресло-му. Так п'ять років у Лаврі тій проживши, коли, за звичаєм своїм, у належний їм час в пустелю Кутилійську вийшли і в ній непрохідні проходили місця, прийшли над одну ісручу й урвище страшне вельми, де в глибині урвища був потік, на північному ж боці потоку печера якась, житло звірів, до неї ж ледь по стіні вийти змогли. И утішилися місцем тим, наче від Бога собі показаним, і, оселившись, жили там, їжу маючи із зілля, що навколо росло, і вже не повернулися до Лаври. Минуло досить часу, коли благоволив Бог явити їх на користь иншим, і влаштував так, що якісь пастухи з Лазарії гнали там свої стада. Вони при потоці були, коли ж звели свої очі нагору до печери тої, побачили несподівано двох мужів над собою, що по кручі ходили. І настрашившися, почали втікати. Ті ж лагідним голосом услід за ними кликали, кажучи: "Не бійтеся, брати, не бійтеся, бо і ми людьми є, але через гріхи наші в місці цьому живемо". Пастухи ж, страх відклавши, прийшли до них і, увійшовши у печеру й нічого з потрібного для життя не бачивши, дивувалися, і пішли собі. Розповіли про них своїм вдома. Відтоді до преподобних тих пустельників Євтимія і Теокстиста почали приходити мешканці лазарійські, приносячи необхідне. Але і Фарстії отці, коли побачили, що не повернулися до них ті, що відійшли, шукали їх довгий час у пустелі, поки не довідалися, де вони є, і, знайшовши їх, почали приходити до них часто. Тоді дехто і перебувати з ними захотів. Спочатку-бо Марин і Лука, прийшовши до них, не повернулися до Лаври, але при цих преподобних залишилися. Після них инші прийшли: слава-бо про Євтимія преподобного швидко всюди розійшлася, і багатьох, щоб побачити його і співперебувати з ним, зрушила. Він же тих, що приходили до нього, приймаючи, поручав їх другові своєму — блаженному Теокстисту, сам же любив усамітнення вельми. І в малім часі влашувалася кеновія. Печера та в церкву була перетворена, а Євтимій преподобний лікарем був душ всіх. Кожен-бо з братів відкривав йому душу свою, сповідаючи помисли, — він же, дуже досвідчений, кожного виправляв добре, повчаючи і вмовляючи, караючи по-батьківськи й утішаючи. Говорив же разом до всіх: "Браття, через те, що відійшли від світу, за те і подвизайтеся, і не радійте, що вже спаслися, але у всі часи пильні будьте, Гос-подь-бо каже: "Пильнуйте і моліться, щоб не увійти в напасть. Це ж насамперед знайте, що тим, які відрікаються світу й инокувати хочуть, годиться не мати волі своєї, берегти всюди послух і смиренномудрість, а в розумі мати пам'ять про смерть і годину судну, боятися вогню вічного, любити ж славу Небесного Царства". Говорив же знову, що годиться чорноризцям із внутрішнім богомисленням і тілесно трудитися, а найбільше юним, їм же з иншими багатьма себе збереженнями, і тілесного погамування треба, щоб плоть підкорилася духові. "Щоб були ми, — казав, — і Павла наслідувачами, які, трудячись, працюють вдень і вночі, не втікаючи від діла, але собі та иншим служачи. Потребам, — казав, — моїм і тим, що зі мною, послужили руки мої ці". Якщо світські люди, які великі піднімають труди і страждають, безперервно працюючи, щоб прогодувати жінок своїх і дітей, з того ж труду і Богові приносять, і милостиню творять по силі, ще ж і податки дають, то чи не маємо ми трудитися на потребу одного лише тіла нашого? Так і безділля уникнемо, і чужих трудів поїдати не будемо, як заповідав апостол: "Хто не працює, той не їсть". Так преподобний отець наш Євтимій, наставляючи братію, до трудолюбности спонукав. Заповідав же не розмовляти в церкві під час співу ані на трапезі, коли їдять брати, але всюди мочання берегти з увагою до Божого слова. А коли бачив когось із братів, насамперед молодих, які хотіли більше від товаришів своїх постити, того не схвалював, не давав такому йти за бажанням своїм, але берегти спільний зі всіма час посту і час їди, щоб їв на трапезі стримано, не пересичуючи утроби, але менше куштуючи, аніж хоче черево, щоб так піст свій покрити, щоб не затрубити про нього сурмою і таємно озброїтися проти таємних пристрастей. Цими його настановами і поучення-ми просвічувалися брати і чинили подвига, плід, достойний звання свого, творили. Але вже лежить перед нами слово про Аспевета і Теревона, старійшин сарацинських, як їх Євтимій навернув до Бога.

Був у Персах один еллін на ім'я Аспевет, який мав сина Теревона, малого хлопця, — його ж вразив біс. І був наполовину сухий правою частиною з голови до ніг, і не міг його полікувати ніхто ж, хоч і багато лікарів найдосвідченіших до нього приводили. Після цього той Аспевет із сином своїм переселився в Аравію таким чином. Коли піднялося там гоніння на християн від волхвів на кінці царювання Ісдигирда і звелено було всім воєначальникам, серед них же і Аспевет був, стерегти всіх шляхів пильно, щоби ні один християнин не зміг з Персії до греків утекти, тоді Аспевет, бачивши таке безпричинне на християн озлоблення, змилосердився над ними і не лише втікати їм із землі перської не боронив, але й сам, де міг, помагав їм, захищаючи від біди і смерти, через що обмовлений був нечестивими перед їхнім царем Ісдигир-дом. Його ж катування боявшися, взявши сина свого, і маєтки, і всіх домашніх, Аспевет утік швидко з Персії і в межі Грецького царства перейшов. Цар же грецький прийняв його, поручив йому старійшинство над сарацинами, які жили під грецькою областю в Аравії, де ж, коли оселився там Аспевет, син його Теревон бачив у сонному видінні преподобного отця нашого Євтимія, який здоров'я йому обіцяв, якщо до Христа навернеться. Збудившися, Теревон розповів той сон батькові своєму — той же зразу, взявши хлопця з багатьма слугами, прийшов до монастиря Євтимієвого і Теоктистово-го. І бачивши багато сарацинів, брати злякалися. Блаженний же Теоктист вийшов до сарацинів, спитав їх: "Чого тут потребуєте?" Вони ж казали: "Євтимія, раба Божого, шукаємо". Сказав Теоктист: "Тут живе той, якого шукаєте, але до суботи не розмовляє ні з ким, бо безмовствує". Аспевет же, взявши за руку Теоктиста, показав йому сина свого хворого і звелів синові, щоби сам розповів про себе все. Хлопець же почав говорити: "Я коли в Персії хворобу цю дістав, всю лікарську мудрість і волхвівські випробував чари і ніякої не отримав користи, але ще більшу здобув хворобу. Прийшовши ж сюди, в Аравитський край, і не маючи відради у хворобі, одної ночі лежав на ліжку своєму і думав, чи буде так, що колись отримаю зцілення. І говорив собі: "О Теревоне, де є еллінська і перська мудрість лікарська? Де волхвування і чари? Де сила жертовників наших і яка з них користь? Де ж мистецтво звіздарів, і байки блуду нашого, і марне богів наших прикликання?" Справді все це омана і сміх очевидний, ніяк же не помагають нікому, якщо не звелить Бог один істинний. Це подумавши, звернувся до молитви і зі сльозами молився, говорячи: "Боже великий і страшний, що Небо створив і землю, якщо помилуєш душу мою і вибавиш від лютої цієї хвороби, то християнином буду, покинувши всі беззаконня еллінської віри". Коли так помолився, заснув і, здавалося, бачив якогось чорноризця, який мав бороду велику і трохи сиву, і говорив мені: "Чим страждаєш?" Я ж показав йому свою недугу. І сісазав мені: "Чи зробиш те, що обіцяв Богові". Я ж казав: "Зроблю, якщо від хвороби цієї вільний буду". Тоді сказав мені: "Я Євтимій, живу ж на східному боці в пустелі, від Єрусалиму на відстані десять поприщ, недалеко шляху, що веде до Єрихону. Якщо-бо хочеш зцілитися, прийди до мене, і Бог тебе зцілить через мене". Це я у сні бачив, і чув, і батькові своєму сповістив, і ось прийшов за велінням того, хто явився мені у видінні. Тебе ж просимо, покажи нам того Богом явленого лікаря". Теокстист же блаженний пішов розповісти великому Євтимієві все, що чув. Той же подумав, що не є добре противитися Божому велінню, вийшов із безмов'я свого, прийшов до хворого, помолився над ним до Бога й ознаменував його хресним знаменням. І зразу Теревон став здоровий, ніби ніколи не хворів тілом. Варвари ж дивувалися через раптовий із нездоров"я у здоров'я перехід, вірували у Христа і, впавши всі ниць на землю, просили хрещення. Чудотворець же Євтимій бачив, що від усієї душі увірували в Бога, огласив їх і охрестив спершу Аспевета, Петром його нарікши, по ньому Марина, брата жінки Аспеветової, після того Теревона. Тоді й усіх сарацинів, які з ними прийшли. Протримавши їх у себе чотирнадцять днів, просвітив їх Божим словом і, у вірі утвердивши, відпустив. Марин же, Теревонів стрий, не пішов після того з монастиря, але в ньому постригся, і перебував до кончини своєї, і вельми догодив Богові. І був ігуменом обителі тої після преподобного Теоктиста, як же наступне явить слово. А маєтки свої, яких приніс в монастир багато, і жебракам роздали, і на розширення та побудову монастирську витратили.

Про це чудо зцілення Теревона всюди стало відомо, багато хворих звідусіль почало сходитися до блаженного Євтимія, безкорисливого лікаря, і, легко приймаючи зцілення, поверталися здоровими. Через те славним стало ім'я святого не лише в Палестині, але і в навколишніх землях. Бачив же преподобний, що зменшується його мовчання, сердився через велику кількість тих, що приходили і славили його. Тужив, згадуючи попередню свою безмовність, і надумав таємно піти в пустелю, названу Рува. Довідався про те якось блаженний Теоктист і сповістив братів. І зібралися всі, прийшли і впали в ноги преподобному Євтимію, просили його зі сльозами, щоб не залишав їх сиротами. Він же, хотівши їх утішити, обіцяв тоді не йти з місця того. Небагато днів минуло, і постійне бажання безмовно жити його спонукало, не міг більше терпіти гамору — вийшов таємно з монастиря уночі, взявши зі собою одного учня — Домитіяна, родом також із Мелитина і життям добродійного, і пішов у Руву. Коли пройшов же південну при Мертвому морі пустелю, вийшов на якусь гору, відлучену від инших, названу Марда. Знайшов на ній колодязь води і келію, що впала, і обновив її. І вселився там, і пожив якийсь час, годуючись зелом пустельним. Після цього відійшов у пустелю, Зивон названу, яка лежала поблизу села Аристовуліяди, хотівши бачити там печеру, — у ній же ховався колись Давид, втікаючи від Саула, — і, бачивши, благоволив у місці тому і створив там монастир. Початок же монастиря був такий. Син старійшини села Аристовуліяди мучений був нечистим духом. Він із криком сильним прикликав ім'я Євтимія: Бог так невидимо звелів. Батько ж і родичі ретельно повсюди про Євтимія питали: хто є і де перебуває? Тоді довідавшись, що між Параварихом і Аристовуліядою живе в Давидовій печері, прийшов до нього батько, ведучи сина біснуватого. Коли той побачив святого, зразу кинув його біс і вийшов. Про це чудо стало відомо, прийшли до святого багато з навколишніх сіл і монастир йому створили. І зійшлися брати, перебували в нього, Бог подавав їм їжу. Там святий багатьох від маніхейського зловір'я до правовір'я навернув, і Манента, єресі начальника, проклясти вмовив. Тоді, втомившись від великої кількос-ти тих, що до нього приходили, сказав до учня свого Домитіяна: "Ходімо, дитино, відвідаймо преподобного Теоктиста і братію". І пішов. Коли зближалися до кеновії, знайшов місце на горі, для себе добре, на ньому ж пізніше склалася його Аавра, бо було рівне, і безмовне, і повітря там було здорове. І сів у печері, що там знайшлася, малій, в ній же і тіло його після переставлення було поховане. Блаженний же Теоктист, про прихід його довідавшись, вийшов скоро привітати його. І просив, щоб ішов і мешкав у своєму місці в кеновії з братами. Той же не захотів, проте обіцяв у всі неділі на церковні приходити співи. Чув же Аспевет, названий Петро, що преподобний Євтимій повернувся на місце своє, радий був і, взявши багато агарян з жінками та дітьми, прийшов до нього, і просив його сказати їм спасення слово. Старець же, досить повчивши їх, навернув до Христа всіх, що з Аспеве-том прийшли, і, привівши їх у нижній монастир, хрещенням святим просвітив, і перебував з ними сім днів, повчаючи й утверджуючи їх у вірі. Тоді повернувся у свою печеру, бо дуже любив безмовність. Аспевет же, Петро, бачивши, що не має старець келії, але в печері малій перебуває, прикликав будівничих-каменярів і збудував святому три келії, і малу церкву, і хлібницю, і яму велику — два жолоби на зібрання води — викопав, і всі потреби задовольнив, щоб нічого не бракувало преподобному. Агаряни ж новоохрещені ніяк не хотіли відлучитися від преподобного, але, бажаючи завжди солодких його насичуватися повчань, просили святого, щоб звелів їм поблизу себе жити. Він же не благоволив у тому, боявшися, щоб не зруйнувалася до останку безмовність його, але вів їх на инше місце, для поселення зручне, звелів їм побудувати доми собі та церкву. Уставив же їм пресвітерів і дияконів, і множилося їх зібрання щодня: багато з агарян приходило до них і приймало святе хрещення. А преподобний, часто відвідуючи їх, Слова Божого навчав. Було поселення їх, як град, велике — просив преподобний патріярха Єрусалимського Ювеналія, щоб Петра, Теревонового батька, висвятив єпископом для новопросвітлених агарян. І став Петро єпископом, добрим на користь для багатьох сарацинських людей, які віру святу визнали. Досить про сарацинів, говорімо ж знову про Євтимія Великого.

На місці тому, на якому безмовствував преподобний, не хотів мати співмешканців собі і через те ні кеновії, ні Лаври не влаштовував, але всіх, хто приходив до нього, щоб постригтися, відсилав у нижній монастир до преподобного Теоктис-та. Також і коли хтось приносив йому щось на потребу тілесну — усе в монастир Теоктистовий відсилав. Коли ж захотів Бог населити місце те більшою кількістю ченців, звелів Великому Євтимієві у видінні, щоб не відганяв тих, хто приходить до нього задля спасіння. Одного разу троє прийшло братів по плоті, горіли духом на чесноти, імена їхні: Косма, Хрисип і Гавриїл, у Кападокії народжені, в Сирії ж виховані. І не хотів старець прийняти їх: і тому що любив свою безмовність, і тому, що бачив, які вони молоді, а найбільше тому, що наймолодший їхній брат Гавриїл скопцем був із лона матері і юний вельми, подібний же лицем на дівчину. Тоді преподобному було одне явлення божественне уночі, яке говорило йому: "Прийми братів цих, бо Бог послав їх сюди, і після того не завертай нікого, хто хоче спастися". Тоді святий прийняв їх і сказав до старшого брата Косми: "Ось я прийму тебе, як же мені Бог велить. Зроби ж ти те, що я накажу: не давай наймолодшому братові виходити з келії, щоб ніхто з инших братів його не побачив. Не добре-бо є, щоб жіночий вид у Лаврі жив, щоб не зрушилася на когось ворожа боротьба. Тоді прорік йому святий те, що має бути, говорячи: "Ти, як же я думаю, недовго маєш тут затриматися, бо хоче Бог вручити тобі єпископство Скитопольської Церкви". Що й збулося. Після цього почав преподобний приймати всіх, що приходили. Прийняв Домна Антіохіянина, який був сином Иоана, архиєпископа Антіохійського. Прийняв й инших трьох братів-мелитян, братанків Синодія того, що з Акакієм учителем був Євтимієві, імена ж їх Стефан, Андрій і Гаян. Після них Иоана, пресвітера раїтського, і Анатолія, і Тала-сія. Тоді Киріона із Тиверіяди, пресвітера церкви святого мученика Василія у Скитополі. Цих прийнявши, звелів єпископу Петрові, щоб спорудив їм малі келії і прикрасив церкву всією красою. І так швидко влаштував Лавру за образом тої Лаври, що й у Фарі. І прийшов патріярх Єрусалимський Ювеналій, маючи зі собою святого Пасаріона, який був тоді Хор'єпископ, і Ісихія, пресвітера та учителя церковного, й освятив Лаврську церкву в п'ятдесят другий рік від народження Євтимієвого. Поставив же і двох дияконів — Домитіяна і Домна. А пресвітерами були Иоан і Киріон. Возвеселився ж духом Великий Євтимій через освячення своєї Лаври, а найбільше — що побачився із патріярхом, із Пасаріоном же Преосвященним і богословцем Ісихієм — відомими світилами. Але святий Пасаріон, не минуло й семи місяців з того часу, із життя цього відійшов: був він у старості глибокій.

Після освячення Лаври в перший рік Домитіян був економом поставлений. Терпіли ж з отцем брати велику нестачу спершу і брак потрібного. Проте Бог думав про рабів Своїх. Трапилося так, що тоді багато вірмен зі святого града на Йордан сходило, звернули праворуч і прийшли до Лаври: Бог так влаштував, щоб чеснота і віра великого отця світлішою явилася, — було ж їх не менше чотирьохсот мужів. Бачив же їх старець і, що голодні, пізнав, прикликав Домитіяна-економа і говорив: "Постав людям цим їсти". Той же сказав: "Отче, не має келар стільки, щоб наситити й десятьох мужів. І де візьмемо хлібів для стількох людей?" Святий же, пророчого дару сповнений, прорік: "Іди і роби те, що велю тобі, так-бо говорить Дух Святий, що мають їсти люди ці до си-тости, а нам досить залишиться". Пішов же Домитіян у хлібницю, де було мало хлібів, але не зміг відчинити дверей, бо Боже благослвення наповнило її до верху хлібами. Прикликав же одного з братів, вийняли двері — і посипалися хліби з комори. Таке ж щодо вина та єлею було благословення — посуд раптом наповнився, і їли всі й наситилися. Три місяці не могли двері вставити на місце через велику кількість хлібів, яких не зменшувалося, як же колись у гостинної тої удовиці зі Сарепти Сидонської відро муки і горнець єлею не порожніли. Домитіян дивувався чудові тому, кинув себе в ноги учителеві, прощення просячи. Старець же, покаравши його, поучив його про гостинність та уповання на Бога. З того часу почала примножуватися Лавра, і благословитися щедротами всілякими й розширюватися будівництвом келій, і відправлялися в церкві божественні Таїнства щодня. Необхідно ж було економові на потребу монастирську придбати худоби багато для послуговування братам. Був же у Лаврі один брат на ім'я Лвксентій, родом з Азії, придатний для служби монастирської, — його просив економ, щоб був скотарем, стеріг і пас мулів та ослів лаврських. Він же не послухав. Економ же взяв обох пресвітерів, Иоана і Киріона, і з ними просив Авксентія прийняти ту службу. Він же ніяк не слухав їх. Коли ж настала субота, коли можна було з великим отцем про монастирські розмовляти справи, розповів економ преподобному про непослух Авксентія. Прикликавши-бо Авксентія, преподобний говорив до нього: "Послухай нас, дитино, прийми службу, яку наказую тобі". Він же відповідав: "Не можу, чесний отче, три-бо мені перешкоджають речі. Перша — незнання землі цієї, бо не вмію бесідувати по-тутешньому; друга — страх гріховного упадку. Третя та, що, турбуючись про худобу, не зможу безмовним бути і перебувати в Бозі". Великий же Євтимій сказав: "Просимо Бога, щоб ніякої пакости не мав ти з того, знає-бо Бог, що задля страху перед Ним служиш рабам Його. Послухай Господа, Який каже: "Не прийшов, щоб служили мені, але щоб служити їм". І знову: "Не чиню волі моєї, але волю Отця, що послав мене". Так святий умовляв його, та озлобився Авксентій і непослушли-вий був. Тоді розгнівався преподобний і сказав: "Ми, дитино, радимо, що на користь тобі є, ти ж не слухаєш — поба-чиш-бо винагороду непослуху". Не встиг святий цього вимовити — зразу Авксентій впав на землю біснуватий, тремтів і трясся. Отці, що там стояли, просили за нього святого і ледь впросили — підняв його і, знаменням хресним ознаменувавши, зцілив. Авксентій-бо, до тями прийшовши, припадаючи, прощення просив. І говорив йому святий: "Послух — це велика чеснота, послуху ж Бог потребує більше, ніж жертви, непослух же смерть приносить". І помолився за нього, благословивши його, сказав: "Здоровий будь, більше не гріши, щоб гірше тобі не було". І так Авксентій прийняв службу зі старанням.

Двоє якихось братів, Маро і Климатій, стомившись важким у Лаврі иттям, вирішили вночі втікати. І вже готувалися. Відкрилося те преподобному Євтимію: бачив-бо диявола, що запряг обох і тягнув їх у сіть смертну. Прикликавши-бо їх, преподобний повчав про терпіння і достатню бесіду розгорнув, просив і наказував, щоб зупинилися від некорисного наміру. Говорив же, що всюди треба себе пильно оберігати. Адам в раю заповіді Божі переступив, Йов же, на гнойовищі сидячи, зберіг їх. Додав же і це повчання, говорячи: "Не годиться приймати помислів злих, які приносять понурість і печаль чи ненависть на місце це і на тих, що живуть з нами, ані слухати думок, які радять перейти на инше місце, але годиться щогодини тверезим бути і від підступів бісівських відлучати ум свій, щоб переходом на инше місце устав наш не зруйнувався: дерево-бо, яке часто пересаджують, плоду не дає. Коли ж захоче хтось вчинити щось на місці, на якому живе, і не зможе, то хай не думає, що десь виправить, — не місцем-бо, але волею і вірою чеснота здійснюється. Послухайте ж повість одну, її ж від єгипетських чорноризців чув. Брат один жив у спільному монастирі в Єгипті й часто гнівався та бентежився, і були уста його сповнені сварки. Занепавши духом вийшов з монастиря і, оселившись один осібно, думав собі, що, не маючи з ким говорити, відійде від звичаю гнівного. В один же із днів налив кухоль води задля якоїсь потреби і поставив — той перекинувся, налив знову другий, поставив — посуд же той знову перевернувся, було так і втретє. Брат же, зваблений бувши бісом, розгнівався на кухоль і розбив його, знищивши. Це Євтимій святий коли говорив, Климатій розсміявся, старець же, поглянувши на нього, сказав: "Хіба й ти зваблений бісом, що так безумно смієшся. Чи не чув ти Господа, який тих, що сміються, робить окаянними, а тих, що плачуть, робить блаженними?" Те сказавши, відвернувся від Климатія і у внутрішню свою келію пішов. Климатій же зразу впав ниць, тремтячи: напали-бо на нього якийсь страх і жах. Був же там тоді Домитіян, він зібрав якихось отців і, увійшовши до преподобного, просив за Климатія, щоб пробачив йому. Послухавши їх, святий вийшов і, піднявши лежачого, хресним знаменням полікував його, кажучи: "Запам'ятай собі відтепер і слухай слів отчих, наче слів Божих, і будь весь оком, як же про херувимів чуємо, пильнуючи себе уважно всюди, бо посеред сітей ходиш". Так напоумивши брата й умовивши обох, що вирішили втікати, відпустив їх зі своєї келії виправленими.

У ті часи збирався собор вселенський третій у Ефесі на злочестивого Несторія. Прийшов же з Мелитинського граду в Палестину задля поклоніння Синодій той, який з Акакієм учителем був преподобному в час юности його. Той Синодій, через те що мав у Лаврі Євтимієвій трьох своїх вищеназваних синів: Стефана, Андрея та Гаїна, — прийшов-бо в ту Лавру. І цілувавши преподобного Євтимія, розповів йому про нечестя єресі Несторієвої, який з Божого допусту патрі-ярхом є Константинограда, злим своїм вченням усю збентежив вселенну. Сповістив же йому про ревність за правовір'ям блаженного Кирила, архиєпископа Олександрійського, і Ака-кія, єпископа Мелитинського, який був колись учителем його. І радів за них преподобний. Звелів же Петрові, який був колись Аспевет, а в той же час вже як єпископ сарацинський на собор Ефеський з иншими палестинськими єпископами йшов, щоб тримався Кирила й Акакія, і за ними всіляко нехай поборює. Коли відбувся собор і скинення Несторія, єпископ Петро повернувся, розповів детально все, що було на соборі. Веселився-бо духом старець через утвердження пра-вовір'я, тужив же за Иоаном, архиєпископом Антіохійським, що правовірний цей Несторія захищав. Те чувши, Домн, диякон, сумний був через стрия свого і просив великого отця, щоб відпустив його в Антіохію виправити стрия свого. Говорив же йому святий: "Не ходи, дитино, не буде тобі це на користь. Стрий же твій хоч трохи і погрішив, проте Бог знає праведність серця його, виправить його і не полишить на загибель. Ти ж, дитино, якщо терпиш на місці, на ньому ж покликаний, і не послухаєш помислу, який хоче тебе відштовхнути з цієї пустелі, то вдосконалюватимешся у чеснотах і від Бога прославишся. Коли ж, мене не послухавши, підеш, то приймеш не на користь собі престол стрия твого, та недовго на ньому шанований будеш: заберуть-бо від тебе скоро злі люди". Домн же, не слухаючи слів отця свого, пішов без благословення, і збулося на ньому все за пророцтвом святого. Пізніше ж повернувся до старця, плачучи, і каючись, і дивуючись ясновидінню святого. Про цього преподобного отця нашого Євтимія повідомляє преподобний Кирі-як, самітник, учень його, таке: "Ніколи не бачив [казав] щоб їв він, окрім суботи і неділі, ані не говорив ні з ким, хіба з великої потреби, ані ніхто не бачив, щоб він відпочивав на боці, лише сидячи і трохи дрімаючи, часом же — стоячи і тримаючись обома руками за шнур, для того в одному куті натягнутий, трохи сну приймаючи на потребу тілесну. І говорив до сну слово Арсенія Великого: "Іди, злий рабе". Наслі-дував-бо в житії преподобного того Арсенія і з насолодою слухав про нього від братів, що приходили з Єгипту.

Анастасій, який був посудохранителем церкви Святого Воскресіння Христового в Єрусалимі, бажаючи бачити Великого Євтимія і взявши друзів своїх, клириків єрусалимських, пішов до Лаври. Преподобний Євтимій, прихід їх передбачивши духом, прикликав економа лаврського Хрисипа і сказав йому: "Будь готовий до прийняття гостей, ось-бо патріярх Єрусалимський іде". Коли прийшли гості, прийняв преподобний Анастасія як патріярха і бесідував з ним, як із патріярхом. Дивувалися через те всі, що там були, і, приступивши, Хрисип-економ говорив на вухо старцеві: "Чесний отче, нема тут патріярха, але Анастасій-посудохранитель". Святий же, дивуючися, сказав: "Повір мені, дитино, що дотепер бачив його як патріярха вбраного і справді не обманувся, його ж бо Бог приготував, його і здійснить таким". Це слово преподобного всі почули, і збулося воно свого часу, коли Анастасія патріярхом поставлено було. Теревон той, син Петра-єпископа, названого Аспевет, маючи жінку зі свого роду і довгий час з нею живши, не мав дітей, бо подружжя було неплідне. Привів-бо її до чудотворця Євтимія, просячи і говорячи: "Знаю, отче, що послухає Бог молитов твоїх, творить-бо волю тих, що бояться Його, прошу ж твою святість: помолися за нас до людинолюбця Бога, щоб розв'язав довгу неплідність дружини моєї і подав нам дитину". Святий же знаменням хреста святого тричі благословив його і жінку і сказав їм: "Ось дарує вам Бог, чадородіє, трьох-бо синів мати будете". Повіривши словам святого, пішли, радіючи, до дому свого. І зачала жінка, народила первістка й нарекли його ім'ям дідівським — Петро, тоді за якийсь час і наступних двох синів народила. І збулося пророцтво преподобного.

Брат же один в Лаврі, на ім'я Омелян, однієї ночі, коли світала неділя, від бісівського дійства загорівся похіттю плотською і збентежився нечистими думками, приймаючи в серці бажання гріха. Трапилося ж преподобному Євтимієві йти на утрені співи в церкву біля того місця, де брат, похотями збентежений, стояв. І почув сморід блудного біса, пізнав же, що відбувається, і сказав: "Хай заборонить тобі Бог, проклятий, нечистий духу". І зразу впав брат на землю, піна з нього пішла — біснувався. Зійшлися ж брати, принесена була свічка, і сказав преподобний до братів: "Чи бачите брата цього, який добре жив від молодости дотепер в чистоті тіла свого, нині ж, трохи ослабнувши, про насолоду плотську із бажанням думав і в нечистих тих думках насолоджувався — і ось заволодів ним біс. Хай настановимося і ми такою його бідою, і хай знає кожний, що якщо хто і не торкається чужого тіла, не чинить скверного гріха тілом, а умом любодійс-вує, приймаючи скверні думки й утримуючи їх, потурає їм і насолоджується ними, — той блудником є, і біс ним володіє". Додав же старець і повість, кажучи: "Послухайте, брати, повість, яку мені отці розповіли про одного брата, про якого всі думали, що він святий. Серцем розгнівав Бога, у нечистих вправляючися думках й умом любодійствуючи. Коли він наблизився до кончини своєї, прийшов туди один старець, ясновидець, і чув про нього, що хворий і помирає. Бачив усіх мешканців, що плакали й говорили, що коли цей святий помре, то вже не буде їм надії на спасіння: всі-бо його молитвами рятувалися. Це почувши, ясновидний старець швидко пішов до хворого, хотівши благословитися від гаданого того святого, і, коли наблизився до келії його, бачив багато людей зі свічками, єреїв і дияконів, які чекали єпископа, щоб поховати святця того чесно. Увійшовши ж у кліть, знайшов його, що ще дихав, і поглянувши душевними очима, бачив біса, який тримав тризубець, ним же пронизав серце його, витягнув душу з великими муками, і чув голос зверху, який говорив: "Як же непокоїла мене душа його не один день, так і ти спочинь, мучачи й вириваючи душу його з нього". І так гірко помер, Хоч зовні виглядало, наче святий він є, всередині ж серцем прогнівав Бога. Це чувши, брати, пильнуйтеся уважно від помислів, які осквернюють душу, бо в час розлуки однаково мучені будуть ті, що думали про блуд, як же і ті, що творили гріх той. Але помолімося вже за брата цього Омеляна до Бога, Який карає, смерті ж не передає, щоб звільнив його від біса і плотських пристрастей". Коли помолився святий, вийшов біс, кричачи й говорячи: "Я дух любодіяння і сповнив все місце смородом, ніби сірка горить". Відтоді звільнився Омелян від скверних бажань і був посудом вибраним Богові.

У той час нависло бездощів'я, і велика була посуха, і сповнилося Писання: "Буде небо над головою твоєю мідне і земля під тобою залізною". І всі, що через посуху у великій печалі були, брати із преподобним Теоктистом просили Великого Євтимія, щоб помолився до Бога і випросив дощу: знали-бо, скільки молитва його в Бога може. Він же відмовлявся. Було ж свято Богоявлення Господнього і надходив день, в який звик святий виходити в пустелю аж до Квітної неділі. Зібралося багато люду зі святого града і навколишніх сіл, хрест несли і співали "Господи, помилуй". І прийшли до Великого Євтимія, не даючи йому відійти до пустелі, поки не вимолить у Бога дощу. Чув же преподобний зойк їхній, вийшов до них, говорячи: "Чого шукаєте від чоловіка грішного, бо я, діти, не маю відваги молитися за це до Бога, грішний, і понад инших більше милосердя потребую, а найбільше в цей теперішній гніву Його час, бо гріхи наші стоять між Ним і нами, осквернили ми Його образ, образили Церкву Його, стали гріхами похотей і різних пристрастей, у загребущості й заздрості живемо, огидними є, ненавидячи один одного, — через те навів на нас кару ту, щоб, нею настановившися, покаялися. Коли ж виправимо себе покаянням, тоді почує нас, написано-бо: "Близький Господь до всіх, хто прикликає Його істинно". Коли так святий говорив до народу, всі, наче одними устами, закликали: "Ти сам, о Отче, помолися за нас, віруємо ж, що почує Бог молитву твою: творить-бо волю тих, хто боїться Його". Цими словами розчулений був преподобний, взяв отців, що там стояли, і пішов до церкви, звелівши і людям молитися. І впавши ниць у церкві, просили Бога зі сльозами, щоб помилував творіння своє, відвідав землю милістю і щедротами і дощем напоїв її. Коли ж молився він, повіяв вітер з півдня, і захмарилося все небо, і був грім, і дощ великий пролився. Встав же святий з молитви, сказав до людей: "Ось послухав Бог молитви ваші і має благословити рік цей понад инші роки, поспішіть-бо й ви добрими ділами догодити Йому, бо вчинив милість із вами". І так відпустив їх. Був же дощ великий багато днів, що не міг святий вийти, за звичаєм своїм, в пустелю, і благословенне було те літо великою плодів земних щедрістю понад инші роки, за словами святого.

Після цього був собор Вселенський четвертий у Халкедоні на Діоскора злочестивого, патріярха Олександрійського, на сімдесят п'ятий рік життя Євтимієвого. На тому соборі були деякі з учнів святого, які єпископського сану сподобилися: Стефан, єпископ Ямнійський, і Йоан, єпископ Сарацинський, який був після Петра Аспевета. Вони, написавши передання Халкедонського собору, принесли їх до отця свого святого Євтимія, він же похвалив їх як правовірних. І зразу по цілій пустелі Палестинській всім ченцям, з них же багато неправославно вірували, стало відомо, що Великий Євтимій іде за Халкедонським собором. Тим часом прийшов у Палестину єретик один, Теодосій, образом чернець, вдачею чарівник, він був євтихієвого злочестя, котре святий собор Халкедонський ображало і твердило, ніби на ньому догми правої віри відкинено, обновлено ж Несторієве вчення. И иншого багато безглуздого і брехливого злословив. Була тоді в Палестині Євдокія-цариця, дружина благочестивого царя Теодосія молодшого, яка по смерти мужа свого на святих перебувала місцях. Спершу-бо царицю Євдокію той Теодосій-єретик зманив до відкинення Халкедонського собору. Тоді й багато ченців, пустельних отців, єрессю своєю пошкодив й однодумцями собі зробив. Підняв-бо бунт на Ювеналія-патріярха з багатьма із ченців зманених — переконували його, щоб всіляко відкинув собор Халкедонський. Коли той не захотів, вигнали з престолу — і відійшов Ювеналій у Константинополь до царя Маркіяна, а Теодосій, єретик, маючи помічницею Євдокію-царицю і силу ченців, єрессю осліплених, які йому помагали, на престол патріярший був возведений і багато біди правовірним чинив: єпископів і клириків, що не хотіли з ним єднатися, одних відкидав, ин-ших мучив й убивав — і вже всіх у Палестині ченців за собою зманив, окрім тих, які в Євтимієвому монастирі були. Вони-бо мали образ отця свого — Великого Євтимія — й у правовір'ї стояли міцно. Багато ж брехливий той патріярх Теодосій докладав зусиль, щоби змогти до спільноти своєї привести преподобного отця Євтимія, безперестанно до нього посилаючи, просячи, і погрожуючи, і всіма образами ловлячи, але преподобного не брали ворожі сіті, навіть не похитнувся через його лукавство, наче стовп міцний і стіна непорушна. Стомився ж святий від щоденних Теодосієвих облесних присилань, скликав братів і, наказавши їм пильнуватися уважно від єресей, міцними ж бути у правовір'ї, пішов у пустелю. Те ж і братів багато зробило, від надокучання єретиків втікаючи, наслідуючи отця свого, і в пустелю відійшли.

Був тоді в пустелі Йорданській один анахорет, який недавно з Лукії прийшов, на ім'я Герасим, який всі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечистих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зманений був і в євти-хієву впав єресь. Чув же про преподобного Євтимія, його ж добродійна слава всіх вуха наповнила, і пішов до нього, коли був він тоді в пустелі, названій Рува. Бачивши його, багато користав, оселившися з ним надовго, і, від медоточивого його язика слів корисних про правовір'я насичуючись, відкинув шкоду єретичну, і до правої віри навернувся, і дуже каявся через попереднє своє зваблення. Те збентеження в Палестині через Теодосія того цілий рік тривало. Після цього прийшов наказ від благочестивого царя Маркіяна взяти Теодосія-лжепатріярха, щоб прийняв суд і помсту за ділами своїми. Він же, довідавшися, що має йому бути, утік на гору Синайську і сховався — не було про нього відомо. Тоді преподобний Євтимій з пустелі до Лаври своєї повернувся. Коли відправляв цей преподобний якось Божественну літургію, Те-ревон-сарацин і Гавриїл-євнух, брат Хрисипа, під час трисвятої пісні бачили вогонь, який з Небес зійшов і оточив святого. І був святий у стовпі вогненному, стоячи перед божественною трапезою, аж до закінчення служби. Розповідав же колись і сам одним братам, що часто бачив ангела, який з ним літургісав. Мав же і такий дар, що із зовнішнього вигляду розумів внутрішній рух духу і пізнавав помисли людські — злі ж і добрі. І коли причащалися брати Божественних Таїн, бачив, хто якою душею причащається. Одні-бо виглядали просвітленими від причастя — ті, що достойними приступали, инші ж потьмарені були із лиця наче мертві, бо недостойні дерзали. Через те безперестанку наказував усім апостольськими словами: "Пильнуйте, браття, уважно, як хочете причащатися, хай випробує себе кожен з вас, і тоді хліб хай їсть і з чаші хай п'є. Той, хто їсти ж і пити недостойний, суд собі їсть і п'є". Це-бо святеє святим, а не оскверненим приготоване. А ті, хто має чисту совість, приступайте до нього і просвітлюйтеся, і лиця ваші не посоромляться".

Прийняв же знову святійший Ювеналій престол свій і всіх розбещених виправив. Цариця Євдокія тоді, Теодосієм тим в Євтихієву єресь зваблена, вагалася розумом, не відаючи, якого триматися ісповідання і послала в Антіохію до преподобного Симеона Стовпника, просячи від нього корисної ради і настанови. Він же відписав до неї так: "Знай, що диявол, дивлячись на багатство добрих діл твоїх, випросив, щоб тебе пересіяти, як пшеницю, і через згубного того Теодосія бого любиву твою розтлив душу. Але дерзай, не збідніла-бо віра твоя. Я ж про це дивуюся вельми, що, маючи близько джерело, зневажаєш його, здалеку ж ту саму воду зачерпнути намагаєшся. Маєш там божественного Євтимія, послухай учення його і спасешся". Таке послання від преподобного Симеона прийнявши, цариця зразу про блаженного Євтимія питала. І довідавшись, що ніколи з пустелі не виходить до града, замислила збудувати собі в пустелі східній вежу на високому горбі, на відстані тридцяти стадій від Лаври Євтимієвої, щоб там могти часто бачити преподобного і насолоджуватися ученням його. І звівши вежу ту, оселилася там на безмов'ї. Послала ж до преподобного Євтимія вищезгаданого Анаста-сія, який був тоді хор'єпископом на місці Пасаріона святого, і Кузьму Хрестохранителя, просячи, щоб зволив бачитися з нею. Ті ж, йшовши, не знайшли його в Лаврі: вже-бо давно відійшов був у Руву. Вони ж, взявши зі собою преподобного Теоктиста, пішли до нього в пустелю і там знайшли його. Просили вельми, щоб ішов до цариці спасти заблудлу її душу. І ледь переконали старця піти до неї. Бачивши ж Великого Євтимія, цариця втішилася дуже, припала до ніг його чесних і сказала: "Нині розумію, що відвідав Бог мою недос-тойність". Старець же, повчивши її досить про правовір'я, вмовляв триматися святих чотирьох вселенських соборів: Ні-кейського ж на Арія, Константинопольського на Македонія, Ефеського на Несторія і Халкедонського на Діоскора і Євтихія — і примиритися з Ювеналієм-патріярхом, якому ж раніше противилася, звелів, і иншого багато на користь їй сказав, благословив її і, помолившися за неї, відійшов. Вона ж, наче з уст Божих сказане, все поспішила здійснити ділом. І зразу, у святий град відійшовши, примирилася зі святішим Ювеналієм і відкрито відмовилася від єресі, спільницею стала католицької Церкви. Те бачивши, багато люду, мирян і чорноризців, які були від Теодосія зваблені, навернулися до правовір'я за прикладом цариці.

У вісімдесят другий рік життя Євтимія прийшов у Лавру його блаженний Сава, молодий ще був. Його ж прийнявши. старець у долішній монастир до преподобного Теоктиста відіслав. І пророкував про нього, що незабаром просіяє в чернечому житті більше від инших, що й збулося, як же видно у житії того преподобного Сави. Ще ж прийшли до нього тоді з Нитрії два пустельники вельми добродійні — Мартирій, кападокієць родом, та Ілля, аравієць, не терпівши бачити після смерти царя Маркіяна, який був у Єгипті, від Тимотея єлюра збентеження і неспокою, там же і святіший протоєрей патріярх Олександрійський убитий був. Пішли звідти і до великого Євтимія, як до спокійної гавані, пристали, і шановані були від нього вельми: передбачив-бо про них святий, що обидва свого часу мають прийняти престол святого апостола Якова, брата Господнього, в Єрусалимі. Взяв-бо їх і в пустелю Кутилійську і Рувинську зі собою, разом і зі святим Герасимом. І там з ними, за звичаєм своїм, до Вербної неділі перебував, де ж кожної неділі відправляв він Божественну літургію, великі ті отці Пречистих Таїн причащалися з його руки. Тоді помер святіший Ювеналій, патріярх Єрусалимський, у царювання христолюбивого Лева, який після Маркіяна настав, а після Ювеналія спільною радою, за згодою всіх, вибраний був Анастасій, який був колись посудохраните-лем і хорєпископом. І сповнилося пророцтво Євтимія преподобного, який прорік, коли відвідував його Анастасій, і бачив його прозорливими очима святий у патріяршому одязі. Згадав же те Анастасій, послав до святого чесних клириків, говорячи: "Ось, отче, сповнилося твоє пророцтво. Прошу-бо тебе: звели мені прийти до тебе, щоб я привітав твою святість". Преподобний же Євтимій відповідав таке: "Я завжди хочу бачити вашу досконалість і користь від вас приймати, але тому що перший ваш до моєї нікчемности прихід був самотній, мало мав супроводу, а нинішній ваш сан великий потребує, щоб багато йшло з вами, через те прихід вашого блаженства немічні мої перевищує сили. Прошу-бо святість вашу: не рухайтеся до мого смирення. Якщо ж схочете прийти, то прийму з радістю, але вже треба буде, щоб і інших тих, що приходять, прийняв, — і відтоді не буде можливим для мене сидіти на цьому місці, де надокучатимуть багато тих, що приходять". Чуючи ж те, патріярх роздумав собі, кажучи: "Якщо піду, ображу старця, тому не йду". Проте час і потреба покликали — пішов і бачився з ним, про що пізніше. Блаженна Євдокія-цариця багато церков створила, монастирів же, і лічниць, і притулків для подорожніх незчисленно побудувала, звеліла ж при церкві святого Петра, яка містилася від Лаври Євтимієвої за двадцять стадій, викопати яму глибоку і простору, щоб збирати воду для тих, котрі приходять. Прийшла ж і сама туди в П'ятдесятницю, хотівши бачити, як твориться діло, і послала до преподобного, просячи його, аби прийшов до неї, щоб сподобитися молитви його і благословення, і повчання насолодитися, ще ж і грошей дати хотіла святому на спільну Лаври потребу. Великий же Євтимій відповідав до посланих так: "Не сподівайтеся бачити мене во плоті. Ти ж, дитино, нащо турбуєшся за багатьох? Думаю-бо, що раніше, ніж буде зима, ти відійдеш до Бога. Цього ж літа поспіши приготуватися до відходу, а тому що ти в плоті, не думай згадувати мене до того ні з писанням, ні без писання, ні через подавання нам чогось, ні через взяття. Але коли відійдеш до Владики всіх, там мене згадай, щоб і мене з миром прийняв, коли хоче людинолюбність Його". Це чувши, блаженна Євдокія печальна була вельми, а найбільше через ті слова, які сказав: "Не думай згадати мене до того ні писанням, ні без писання". Вирішила-бо залишити йому через писання заповітне багато маєтків. І прийшовши скоро у святий град Єрусалим, розповіла Анастасієві патріярху слова Євтимія. У той час та цариця будувала церкву в ім'я святого первомученика Стефана, і ще коли не закінчена була церква, звеліла освятити її липня-місяця в 15-ий день. І багато маєтків церкві тій віддала. Обходячи всі церкви, що побудувала, освячувала їх і маєтків досить подавала. Тоді минуло чотири місяці після освячення церков, і благочестива цариця Євдокія в руки Божі передала дух свій. Коли ж Великий отець наш Євтимій дев'яностий рік життя свого провадив, преподобний Теоктист тоді розхворівся хворобою великою, і прийшов святий Євтимій відвідати хворого Теоктиста, останнє дати йому цілування, і перебував декілька днів у монастирі тому, чекаючи кончини друга і співпостника свого, щоб поховати його. У тій-бо хворобі помер Теоктист блаженний у 3-ій день вересня. Довідавшися ж про кончину Теоктистову і про святого Євтимія, що там є, Анастасій-патріярх прийшов поспіхом із клиром своїм — причину знайшов, бо хотів поховати блаженного Теокстиста, не менше ж через те, що хотів бачити і привітати святого Євтимія. Його ж побачивши, взяв руки його і цілував, говорячи: "Віддавна хотів святі ці поцілувати руки, і ось нині сподобив мене Бог. Прошу-бо тебе, чесний отче, молися за мене до Господа, щоб пророцтво твоє, яке на мені здійснилося, збережене було до кінця. Пиши ж до мене часто, наставляючи мене, як маю керувати Христовою Церквою, бачу-бо в тобі Божих Дарів дію і випробував на собі силу їхню". Святий же смиренно говорив: "Прости мене, святий владико, я прошу твоє блаженство, щоб згадував мене в молитвах своїх до Бога". І поховали разом чесне тіло преподобного Теоктиста, достатньо ж бесідами між собою насолодившися, розійшлися. Поставлений ж був кеновії Теоктистової ігуменом Марин, богоугодний стрий Теревонів, але і він через два роки помер. Його ж преподобний Євтимій, прийшовши, поховав поблизу преподобного Теоктиста. А по Марині поставив ігуменом Логина, мужа добродійного. Із цим Логином прийшов колись блаженний Сава в Лавру до преподобного Євтимія, в січні-місяці, щоб відпровадити його, коли відходив, за звичаєм, в пустелю, і бачив Євтимій Саву, взяв його зі собою на труд пустельний. І коли ходили вони в Руві по місцях безводних, Сава хотів дуже пити від утоми і йти далі не міг, бо знеміг від спраги. Преподобний Євтимій своєю молитвою вивів воду зі землі сухої, як же про те в житії преподобного Сави написано. Тоді по багатьох незчисленних подвигах і трудах преподобний отець наш Євтимій до блаженної кончини своєї наблизився, її ж і передбачив одкровенням божественним.

Було одного року так, що настав час його звичного в пустелю відходу, після празника Господнього Богоявлення у восьмий день, тобто 14 січня. Зібравшися, прийшли брати — одні відпровадити отця хотіли, инші ж іти з ним сподівалися, серед них же і Мартирій з Іллею, що з Нитрії були. І бачили його, що не готувався в дорогу, ані не подбав про братів, які мали йти з ним, ані про тих, що мали лишитися в Лаврі. Питали його, кажучи: "Чи не підеш ти зранку, чесний отче, в пустелю?" Відповідав святий: "Перебуду цю неділю з вами, у Лаврі, в суботу ж опівночі відлучуся від вас". Це ж казав святий, передрікаючи братам час свого до Бога відходу — вони ж не розуміли. У третій день настала пам'ять преподобного отця нашого Антонія Великого, 17 січня, і звелів святий Євтимій всенічному в церкві чуванню бути. Після того як відбулося чування, взявши пресвітерів лаврських до вівтаря, сказав їм: "Відтепер, о браття, не творитиму з вами чування ні одного, кличе-бо мене вже до Себе Бог від минущого цього життя. Пошліть-бо до мене Домитіяна, а коли буде день, хай зберуться тут всі брати". Це чувши, пресвітери заплакали, і зразу відомо стало братам, що казав Великий Євтимій. І коли був ранок, зібралися до преподобного. Він же почав до них говорити так: "Отці і браття мої, в Господі любі, відходжу в путь батьків моїх, ви ж, якщо мене любите, заповіді мої бережіть, особливо ж любов, яка є союзом досконалосте. Що є сіль для хліба, це любов для чеснот. І як же не годиться їсти хліба без соли, так не можна без любови виправити чесноти, коли всіляка чеснота через любов і смирення є міцною і постійною. Бо смирення підносить того, хто любить його, на вершину чеснот, любов же міцно тримає, не попускає з висоти тої впасти додолу, любов-бо ніколи не відпадає і є любов більша від смирення. Явлене є те Самим Господом нашим, бо заради Своєї до нас любови волею смирився і став людиною, як же ми. Через те маємо завжди сповідатися Йому і підносити похвали, а найбільше ми, що відлучилися від суєтного цього світу. Кожен собі хай запам'ятає це, о браття, тіло ж і душу в чистоті хай береже. Звичного собору церковного ніколи нехай не залишає. Усі ж передання й устави монастирські бережіть уважно. Тим, хто бідує в напастях, як можете, помагайте. Якщо хтось із братів з нечистими бореться помислами, того безперестанку настановляйте, повчайте, утішайте й утверджуйте, щоб не був заплямований дияволом і не впав. Цю ж останню вам додаю заповідь: щоб ворота монастирські для тих, що приходять, ніколи не зачинялися, але завжди хай будуть відчинені для подорожніх. І сам дах хай буде для вас спільний із подорожніми, і все, що маєте, давайте потребуючим. І так щедре благословення зверху подаватися вам буде від Бога". Те заповідавши братам, Євтимій преподобний запитав у них, кого після нього хочуть мати пастирем. Вони ж в один голос нарекли Домитіяна. І сказав святий: "Не може того бути, бо Домитіян після мене недовго залишиться у житті цьому, але на сьомий день за мною піде". І дивувалися брати такому святого дерзновен-ному й достовірному пророцтву. І вибрали Іллю, родом з Єрихону, економа долішнього монастиря. До нього ж звернувшись, преподобний Євтимій сказав: "Ось всі отці вибрали собі пастиря і наставника, слухай-бо себе і стадо своє". І багато настановивши його і щодо наставлення братів поучив-ши, передрік дещо, що має в монастирях після нього бути. Тоді останнє слово вимовив таке: "Якщо знайду дерзновення в Бога, спершу цеї маю просити в нього благодаті, щоб бути завжди духом з вами і з тими, що хочуть після вас бути довіку". Це мовивши, відпустив всіх, окрім Домитіяна. Перебував всередині вівтаря три дні і в ніч на суботу заснув з миром. І приєднався до батьків своїх у двадцятий січня день, проживши років свого на землі життя дев'яносто сім. Розійшлася зразу вістка по цілій Палестині про переставлення преподобного Євтимія, і зійшлися з усіх монастирів і пустель ченці, серед них же був Герасим Великий, і люду кількість велика зібралася. Прийшов же і святіший патріярх Анастасій зі всім клиром своїм, і через велику кількість людей не могли поховати чесного тіла аж до дев'ятої години, поки воїни, велінням патріярховим, не відігнали людей. І похований був чесно, усі плакали через розлуку з ним, а найбільше Мартирій і Ілля, які прийшли з Нитрії, плакали за ним невтішно. Вони після того патріярший в Єрусалимі престол прийняли, за провидінням святого. Після Анастасія-бо настав Мартирій, після Мартирія був Салустій, а після нього Ілля, як же про те в житії Сави Преподобного написано. Блаженний же Дометіян, учень Великого Євтимія, що послужив йому понад п'ятдесят років, не відступив від гробу Отця свого шість днів і ночей. Коли сім же днів минуло, явився йому вночі святий Євтимій, радісний і світлий лицем, і говорив до нього: "Іди до приготованого тобі Спокою, згодився-бо Владика Христос, щоб ти зі мною був". Домитіян же невимовної радости сповнився, сповістив це братам і, прийшовши до церкви, веселячися, передав дух свій Господеві — похований був при гробі отця свого. Після переставлення преподобного отця нашого Євтимія багато від гробу його здійснилося чуд і зцілення подавалося. Про них же просторо пише блаженний Кирило Чорноризець, житія цього автор. Ми ж не продовжимо бесіди, задовільнимося самим житієм преподобного, славимо Бога, Який у святих своїх прославляється, Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

У той самий день святих мучеників Васса, Євсевія, Євтихія і Василида, які в царювання Диоклетіянове постраждали. Вони, бачивши страждання святого мученика Теомпепта. єпископа града Никомидійського, увірували в Христа и охрестилися. Через те на випробування нечестивому цареві були представлені, різними смертями мученицький кінець прийняли: святий же Васс, у яму до ребер закопаний і по цілому тілу січений, Богу дух передав, святий Євсевій — стрімголов повішений і на частини потятий сокирою, святий Євтихій — за руки і ноги зв'язаний і між чотирма стовпами насилу розтягнений і розірваний був, святий же Василид ножем в утробу проколений. І так вінці мученицькі прийняли.

І святих мучеників Інни, Пінни і Римми, які в одній із північних країн постраждали від варварів ідольствуючих. їх князь краю того, коли була зима і мороз великий, у ріці до палів прив'язав, і, льодом обмерзлі, передали душі свої в руки Христа Бога. За Нього так постраждали.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!