Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - У той самий день страждання святого мученика Неофіта Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
У той самий день страждання святого мученика Неофіта
   

Місяця січня в 21-ий день

У Нікеї Витійській був муж на ім'я Теодор, мав дружину на ім'я Флоренція, обоє були християни, боялися Бога і Заповіді Його благочесно берегли. Вони народили дитину, хлопчика, і Неофітом його нарекли. Просвітили його святим хрещенням, виховували по-християнськи. Ріс же хлопець літами і розумом і до десяти наближався років, й учитися книг починав. Вселилася в нього благодать Божа, яка із уст дитини хвалу собі здійснює: Святий-бо Дух, де хоче, там дихає. І був хлопець чудотворцем. Мав же таїсу звичку: коли відпускали дітей зі школи додому, блаженний той хлопець Неофіт брав зі собою додому убогих дітей, з якими учився, і ту їжу, яку батьки давали йому на обід, розділяв поміж своїми однолітками, сам же залишався голодний. Йшовши до воріт, які були на схід, там перстом своїм намалював хрест і поклонявся, молячись до Христа Бога, на хресті за нас Розп'ятому. Діти ж, що вчилися з ним, убогі, наситившись обідом його, приходили до нього, коли молився при воротах східних. Був же там у стіні камінь, з нього ж Неофіт блаженний, вдаряючи рукою, виводив воду, наче з джерела, щоб пили його співучні, — і пили вони. Це ж робив святий хлопець щодня, однолітків своїх обідом своїм годуючи і водою, чудесно з каменя виведеною, напуваючи. Заборонив же їм кому-небудь розповідати про те, що було. І не розповідали вони, і ніхто не знав того чудотворення його в той рік, навіть батьки його, хіба хлопці ті убогі. Наступного ж року матері його Флоренції, яка вельми боголюбива була, відкрилося те від Бога у видінні сонному, що син її виводить воду з каменя, подібно Мойсею, і напоює спраглих хлопців. Вона ж, вставши, молилася Богові, щоб явив їй ясніше про сина її Неофіта. І ось прилетів із небесної висоти голуб білий, світлом невимовним виблискуючи, який, сівши на ліжку Неофітовому, людським до неї провістив голосом: "Посланий я [казав] від Спаса зберегти одр твій непорочним". Те чувши, матір впала мертва від великого жаху — стало відомо зразу по цілому Нікей-ському граді, що Флоренція, жінка Теодорова, померла нагло. Збіглося в дім той багато людей — мужів і жінок, сусідів і знайомих, — і не розуміли, що таке з нею, чому померла несподівано. Теодор же, муж її, у той час був на полі, і зразу послали сповістити йому про раптову смерть дружини його. Він же, розірвавши на собі одяг свій від печалі, поспішив швидко в дім, ридаючи. Його ж зустрів у воротах Неофіт: "Чого сумуєш, — сказав, — батьку? Не померла-бо мати моя, але заснула міцно". І прийшовши з батьком, взяв за руку матір свою: "Встань, мати моя, бо заснула ти солодко". Вона ж, як зо сну збудившися, обняла дитину свою і цілувала його з любов'ю. Те бачивши, ті, що зібралися там люди, прославили Бога. Сказала ж Флоренція все мужеві своєму за порядком, що у сонному видінні і що ясно бачила, у той час довідалася й инше чудо — що з каменю воду Неофіт виточує. І були всі у здивуванні великому. Багато ж з еллінів, що там були, таке чувши, благодаті Божої чудесної в чесному й непорочному хлопцеві Неофіті дивувалися й у Господа нашого Ісуса Христа увірували. Завжди ж голуб той, до одра святого являючись, сідав і по-людськи промовляв. Одного ж разу сказав до нього: "Вийди, Неофіте, з дому батька твого і йди услід за мною". Вставши ж, божественний той отрок поцілував батьків своїх і пішов услід за голубом. Голуб же, до гори Олімпійської його довівши, у якусь ущелини кам'яну і в печеру, що там трапилася, влетів, де ж святий, після нього увійшовши, знайшов лева великого і сказав йому: "Вийди звідси і знайдеш собі иншу печеру. А тут мені жити Господь звелів". Лев же, те чуючи, порох з ніг його язиком облизавши, відійшов. І жив святий у тій печері лев'ячій, ангел його годував. І після одного року велінням Божим пішов знову в Нікейський град до батьків своїх, що при смерті вже були. їм же останнє цілування віддавши й до Бога їх передпославши, маєток, що по них залишився, роздав убогим і знову в гору Олімпійську на своє перебування повернувся. І був там до сповнення п'ятнадцятого від народження свого року, безперестанку, як ангел, Бога хвалячи, їжу з рук ангельських приймав.

У той час царювали на Сході і Заході Диоклетіян і Мак-симіян, кати, краю ж Витійському був ігемоном Децій і Вар з ним, і гнана була Церква Христова по вселенній нечестивими ідолопоклонниками. Коли прийшов Децій у град Нікейський, кричав глашатай, щоб усі громадяни і всі навколо зібралися принести богам жертви, і встановлений був день для скверного того празника. Були ж у ті дні й царі у Витійському краї, і в Нікею прийшли. І коли настало бісівське те свято, і приносили всенародні ідолам жертви, тоді ангели Божі, взявши святого Неофіта з гори Олімпійської, поставили його посеред торжища Нікейського, з лицем просвітленим, як же колись Мойсея, і возвав святий велегласно: "Знайшли мене ті, що не шукали мене, і явлений тим, хто не питався про мене, щоб викрити нечестивих віри блуд і оману". Народ же, святкуючи, а з ними й ігемон Децій, побачивши юнака світлого, що раптом посеред них став і велегласно возвав, здивувалися, хто і звідки, питали. І зразу пізнаний був громадянами, що Неофіт, син Теодора і Флоренції. Велів йому ігемон Децій, щоб приніс богам їхнім жертви разом з ними. Святий дерзновенні відкрив уста, почав до нього говорити: "Беззакон-че і кровопивцю, що робиш, приводячи стільки душ людських на згубу, чи не знаєш, що за всіх них, їх же до бісівської приводиш жертви, будеш відповідати перед Страшним Судом і маєш мучитися вічно в геєні вогненній?" Ігемон же Децій викриттям тим на лють зрушився, звелів святого юнака, оголивши, на дереві за руки зчеплені повісити і воловими жилами сильно бити, тоді, знявши, покласти в оцет, із сіллю змішаний. Святий же мужньо терпів, взивав голосом великим до народу, що там стояв, говорячи: "Мужі, беззаконням осліплені й невіданням одержимі, покайтеся і позбудьтеся пітьми тої, і прийдіть до Істинного світла, Христа Бога, і просвітіться святим хрещенням, щоб вічне життя отримати". Ігемон же, такі святого юнака слова чувши, більшої люті сповнився і звелів знову повісити його на дереві і залізом ребра йому стругати. Святий же Неофіт, мучений так, нічого иншого не говорив, лише: "Сине Божий, помилуй мене". Став перед ним один із радників ігемонових, каже: "Чого бісишся, Неофіте? Противишся велінню царському? Обіцяй принести богам жертви, і зразу вільний будеш від лютої цеї муки". Сказав йому святий: "Я Богу Небесному приношу жертву хваління, бездушним-бо ідолам і бісам, що в них живуть, ніколи ж не поклонюся". І звелів ігемон слугам лютіше стругати його по цілому тілу поперемінно. І стругали, міняючися, слуги без пощади, і видно було кості нагі. Святий же в тих муках, Богом зміцнюваний, співав: "Якщо піду посеред тіні смертної, не забоюся зла, бо зі мною ти, Господи". Бачив же ігемон, що нічого не досягне, звелів перестати мучити його і з дерева зняти. Утішав його, говорячи: "Бачачи юність твою і щадячи здоров'я твоє, великих мук на тебе не накладаю, умовляю ж тебе, поклонися богам нашим — і зразу прийдуть від царів лікарі премудрі, які тебе скоро від ран тих зможуть зцілити". Мученик сказав: "Я маю лікаря Владику мого Господа Ісуса Христа, за Нього ж терплю і на Нього покладаюся". І звелів ігемон замкнути його в темниці зв'язаного. На наступний же день ігемон пішов у палату царську і сповістив царів про Неофіта: "Юнака, — казав, — одного християнського вчора, зв'язавши, мучив, бо не хоче поклонитися богам. Він же не зважає на муки, але безперестанно прикликає Христа свого". Царі ж веліли юнака спалити живцем, і не лише того юнака, але й усіх, хто ісповідує Христа. І вийшов з палати Децій-ігемон, а з ним і Вар-старійшина, і прийшли на місце, назване "Гераклова школа", поставили образи царські, і велів Децій привести перед себе з темниці юнака Неофіта. Коли був приведений святий, сказав до них ігемон: "Неофіте, приступи і принеси жертву богові Іраклі-єві — і будеш всім богам приємний, і царям любий, і нам". Святий же сказав: "Я молюся Богу моєму Ісусові Христові, щоб Йому приємним і любим явитися". І розпалена була вельми велінням ката піч на спалення Неофіта святого. Його ж у неї вкинувши, замкнули отвір печі на три дні і три ночі, щоб і костей мученикових не зосталося. Святий же мученик Неофіт посеред вогню, росою Божою охолоджуваний, як на місці спокійному, веселився, співаючи: "Господь пасе мене і нічого мене не позбавить, на місці родючому тут мене оселить" . І перебував анітрохи не ушкоджений, як же і Вавилонські, колись у піч вкинуті, три отроки.

Через три дні прийшли слуги ката відчинити піч і висипати попіл — думали, що погасла піч і мученик зовсім згорів. Штовхнувши в затулку, відчинили — і зразу несподівано полум'я велике з печі вийшло й попалило багато нечестивих, які прийшли туди, і заледве хто лишився цілим. Святий ж голосом великим возвав: "Благословен єси, Господи, Боже мій, що бережеш мене цілого в муках, непереможного, вибавляєш від підступів катових і вогонь на росу перетворив, попалив же полум'ям тих, хто достойний полум'я незгасного навіки. Молюся-бо до тебе, Владико, не осором мене, раба Твого, до кінця, допоки здійсню подвиг свій допомогою Твоєю". І вийшов святий з печі цілий, нітрохи шкоди від вогню не зазнавши, і взяли його ті, що залишилися після вогненного спалення, нечестиві слуги і до ігемона повели. Він же і всі, що з ним, нечестиві, дивувалися такому чудові, до волхвування його зараховували, окаянні, — самі були волхвівства бісівського сповнені. Осліпила-бо їх злість їхня і не могли пізнати сили Христової. Після цього засуджений був святий на поїдання звірам. Приготувавши арену і святого на неї нагим до прибитого стовпа прив'язавши, випустили на нього ведмедя. Той же, ревучи, пішов до святого, став наближатися і, поглянувши на нього, раптом повернувся до клітки своєї. Дивувався ж тому ігемон і всі, що дивилися. Тоді випустили ведмедицю люту, названу ратницею, яку лише двічі на рік на позорище випускали, бо люта була вельми й багатьох убивала вона, прибігши.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!