Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Житіє преподобної матері нашої Євсевії, що була перейменована на Ксенію Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобної матері нашої Євсевії, що була перейменована на Ксенію
   

Місяця січня в 24-ий день

Житіє і похвали святим подібні світлістю на зорі: як же зірки, розташуванням на небі утверджені, цілу піднебесну освітлюють, їх же й від індіян видно, ані й від скитів вони не ховаються, землю озоряють і морю світять, і тих, що на кораблі пливуть, скеровують, їх же імен хоч і не знаємо, бо багато їх вельми, проте світлій їхній красі дивуємося, — так і світлість святих, хоч і замкнені є мощі їхні в гробах, але сили їхні в піднебесній земними межами не є визначені, чудуємося їхньому життю і дивуємося славі: нею ж Бог тих, що угодили Йому, прославляє. Так же прославив і цю угодницю свою преподобну Ксенію, її ж дивне житіє на просвітлення і образ тим, що хочуть любов'ю працювати для Бога, написане від давніх, останньому роду передається таке.

Був у старому Римі один славний і знатний муж, один із великих сенаторів, християнин правовірний, який мав одну лише дитину, як зіницю ока, доньку на ім'я Євсевія. Коли вона шлюбного віку доспіла, вельможа один, також сенаторської чести, просив батьків Євсевїї, щоб віддали доньку свою на шлюб синові його. І порадилися батьки, заручили Євсевію благородному юнакові, рівному честю і багатством. І встановлений був день, в який же законний шлюб здійснитися мав. Дівчина ж Божественної любови сповнена була, хотіла нетлінному Женихові, гарнішому вродою від синів людських, Христу Господеві вічним своїм дівством уневіститися, але те своє бажання таїла перед батьками. Знала-бо, що якби довідалися про її наміри, то ані слухати цього не схотіли б і всіляко боронили б їй, любов'ю лестячи і велінням примушуючи до шлюбу. Бо ту єдину доньку мали всього свого багатства спадкоємницею, хотіли тішитися її подружжям і дітьми. Мала ж блаженна Євсевія двох рабинь, вірних їй, що з дитинства зростали з нею і служили їй усією старанністю і приязню. І взявши їх осібно, сказала до них: "Хочу сказати вам одну річ таємну, але спершу заклинаю вас Господом Богом, щоб нікому не казали, що від мене почуєте, думку-бо і бажання серця мого вам маю відкрити. Пильнуйте ж, аби ніхто зі смертних не довідався моєї тайни, але й щоб ви мене більше підтримали, спасли душі ваші й помогли моєму окаянству". Сказали ж їй рабині: "Усе, що велиш нам, пані наша, зробимо, найперше, щоб і нашим душам мати користь із твого задуму. І готові є за тебе радше померти, ніж комусь сповістити те, що маєш сказати нам". Дівчина ж сказала їм: "Знайте, що батьки мої хочуть мене в шлюб віддати, мені те ані на гадку ніколи не спадало, щоби думати про шлюб. І вельми важка мені є річ ця, яку батьки вирішили мені зробити. Що-бо життя це? Тільки тінь, і дим, і сон. Послухайте ж мене, і спільне чисте приймімо життя, і якщо Воля Господня в моєму намірі є, і ви до моєї пристанете ради, і збережете, що сказала вам, то подумаймо, що належить далі нам робити. Повірте мені, що коли батьки мої про це й довідаються і захочуть мене насильно до шлюбу змусити, то хоч вогню, хоч мечу, хоч звірам хай віддадуть мене, ніяк же постанови моєї змінити не зможуть, Бог мені помагає". Чуючи ж це, обидві рабині промовили: "Воля Господня хай буде, бо й ми з твоєю думкою погоджуємося і так хочемо, як же ти, пані наша. І воля наша померти з тобою, аніж царювати без тебе". Таке від рабинь своїх чуючи, Євсевія блаженна прославила Бога, і мали три дівчини ті рівну до Христа любов, думали щодня, що зробити, щоб бажання їхнє змогло здійснитися, і молилися до Бога, щоб раду подав їм.

З того дня, коли віддали себе в любов Господню, зважившися на життя чисте, Євсевія, потай від батьків, руками двох дівчат своїх роздавала потребуючим те, що мала: золото, і срібло, і всі коштовні речі. Роздали ж дівчата і ті свої, що мали, заощадження — до убогости готувалися задля любо-ви Христової. І коли вже зблизився день шлюбу і всі готувалися, Євсевія блаженна, порадившися з дівчатами своїми, уночі, перебравшися з жіночого образу в чоловічий і нічого з багатства на потребу не взявши, вийшли з дому, коли ніхто не знав і двері відчиненими виявилися. Ознаменувавшися хресним знаменням, сказали до Христа Бога: "Будь з нами, Сину Божий, і покажи нам путь цю, якою підемо, бо задля Твоєї любови покидаємо дім і все з ним і хочемо більше подорожувати і прескорбно жити, Тебе бажаючи і Тебе шукаючи". Так, виходячи з дому, помолилися зі сльозами і йшли, плачучи і радіючи. Говорила в дорозі свята Євсевія з рабинями своїми: "Ви відтепер будете сестрами і панями моїми, і я для вас буду працювати всі дні життя мого. Тільки, пані мої, знехтуймо всім задля Бога і нічого на землі не шукаймо, лише врятуймо душі наші, втіїсаймо від суєтних житейських шкідливих для душі турбот, повірмо ж Господеві, Який сказав: "Якщо хто покине батька, чи матір, чи дім, чи маєток задля Мене, сторицею прийме і життя вічне унаслідує". Так, сестри мої, спасемо душі наші". Поки свята так говорила до них, прийшли над море і знайшли корабель, який в межі Олександрійські мав плисти. Дали плату і сіли в нього. І був вітер сприятливий, через небагато днів Олександрії досягли. Звідти знову вийшовши, прийшли на якийсь острів, що Коа називається, від Аликарнаса, града Карибського, за п'ятнадцять тисяч стіп лежав: звідусіль-бо втікали, невідоме місце знайти хотіли, щоб ніколи батьки їх не знайшли. На тому-бо острові без страху далі перебували, змінили чоловічий образ знову на жіночий і, найнявши на віддаленому місці малий дім, жили, дякуючи Богові, до Нього ж молилися весь час, щоб послав їм чоловіка духовного, який міг би їх одягнути в чин чернечий і мав би опіку над душами їхніми. Переконувала свята Євсевія приятельок своїх, говорячи: "Прошу вас, задля Господа, сестри мої, бережімо таємницю нашу, не сповіщаймо нікому ж про батьківщину нашу і наміри, чому з дому вийшли і як називаємося, щоб за ім'ям моїм, як же називаюся, і за батьківщиною, звідки вийшли, шукаючи, не знайшли мене батьки мої. Заклинаю-бо вас Богом, щоб усе це зберегли ви до кінця життя мого і нікому ж нічого ж не казали, що було чи траплялося з нами. Якщо ж хтось спитає вас ім'я моє, скажіть, що називаюся Ксенія, що означає подорожня. Це-бо, як же бачите, подорожую, залишивши дім і батьків задля Бога. І відтепер ані ви не кличте мене Євсевією, але Ксенією, бо не маю тут града для перебування, але подорожую в житті цьому з вами разом, про майбутнє турбуючися" . Коли це свята до дівчат своїх сказала, вони обіцяли все наказане пильнувати, і відтепер кликали святу невісту Христову замість Євсевії — Ксенія. Якось схилила коліна свої із сестрами, почала плакати і говорити: "Боже, зроби нам, подорожнім і убогим, велику Твою милість, як же Ти вчинив зі всіма святими Твоїми, і пошли нам чоловіка, благоугодного Тобі, Владико, через якого і ми змогли б смиренними спастися". Так молилася Ксенія свята зі сестрами, вийшли з дому, в якому перебували, і ось побачили одного старця чесного, з волоссям сивим, який із пристані йшов. Вбраний як чернець, його ж лице було наче в ангела, і, поспішивши до нього, свята діва припала до ніг його, плачучи й говорячи: "Чоловіче Божий, не зневаж подорожуючу в чужому краї, не відвернися від убогої бідолахи ані не погидуй проханням грішниці, але уподобися святому апостолу Пазлові і будь нам наставником і учителем, як же він був для святої Теклі, — згадай, яку винагороду праведним приготував Бог, і спаси мене разом із двома сестрами цими". Чуючи ж те, Божий служитель зрушився теж на сльози і сказав до неї: "Що хочеш, щоб зробив для вас?" Вона ж сказала: "Будь нам у Бозі отцем і учителем. І веди нас туди, де спастися нам можна, подорожні-бо ми, і не знаємо, куди йти, соромимося відкриватися чоловікам". Він же сказав до них: "Звідки ви? І яка причина, що ви тут самі?" Сказала свята: "З далекого краю ми, рабе Христовий, і вирішили разом вийти з батьківщини нашої і в ці прийшли місця. Молимо ж Бога вдень і вночі, щоб послав нам чоловіка, через якого зможемо і спастися, — і ось показав нам Бог твою преподобність, що можеш прийняти немочі наші". Сказав святий старець: "Повірте мені, сестри, і я подорожній тут, як же мене бачите, іду зі Святих Місць, поклонився-бо там, повертаюся у свою батьківщину". Сказала йому раба Христова: "З якого краю преподобність твоя, пане мій?" Він же сказав: "З краю Карійського, із града Миласа". Сказала йому знову Христова Невіста: "Прошу твою святиню, скажи нам сан твій, думаю-бо, що ти єпископ". Сказав до неї старець: "Пробач мені, сестро, чоловік я грішний і не достойний чернечого образу, щедротами ж Божими є пресвітер й ігумен малого братів зібрання у монастирі святого і преславного апостола Андрія, ім'ям же Павло називаюся". Це почувши, раба Христова прославила Бога, говорячи: "Слава тобі, Боже, що послухав мене, убогу, і послав мені, як же колись святій Теклі, святого Павла, щоб врятував мене з двома сестрами цими". І сказала до старця: "Прошу тебе, Рабе Божий, не зневаж подорожніх нас, але, за Богом, будь нам отцем ". Сказав їм блаженний Павло: "Сказав вам, що і я подорожній, і не знаю, що доброго зроблю для вас тут. Якщо хочете йти в град мій, то сподіваюся, що вчинить Господь милість з вами, і я по силі своїй про вас буду турбуватися". Діви ж зі сльозами припадали до старця, говорячи: "Ой, рабе Божий, візьми нас зі собою, ми ж підемо, куди велиш, лише вчини милість подорожнім і будь нам поводарем до вічного життя". Узяв же зі собою чоловік Божий святих дів тих, прийшов у Миласійський град і там хатини якісь на місці безмовному поблизу церкви знайшов їм, які свята діва Ксенія за золото, з дому взяте, купила, звела церкву невелику на честь святого першо-мученика Стефана і монастир дівочий малий у скорім часі побудувала, зібравши трохи дів і Христові їх уневістивши. Піклувався ж про них святий Павло, ігумен, його ж руками і сама в чернечий чин постриглася з двома рабинями своїми, і ніхто ж зовсім не дізнався до кончини її, звідки була свята та діва, з якої причини з батьківщини вийшла і яке її справжнє ім'я, — іменувала-бо себе Ксенією, тобто подорожньою. Преподобний же Павло, коли питали його про дів тих, говорив: "З острова Коа взяв їх і привів сюди". І всі думали, що вони звідти. Через те й монастирець той назвою острова того Коа називали.

Не по довгім часі Кирило, єпископ града того, спочив у Господі і вибраний був замість нього на престол преподобний Павло, ігумен монастиря Андріївського. Він, прийнявши сан єпископський і прийшовши в монастир дівочий, пані Ксенію, хоч не хотіла, освятив дияконесою, бо справді такого чину була достойна: в тілі будучи, ангельське мала життя. І хоч у багатьох насолодах і просторі була вихована, будучи донькою сенаторською, проте на таке суворе й тісне віддалася життя — виглядало, що новим якимось незвичним і нелегким шляхом до постницької досконалости сходила. Повстримности її боялися біси — постом же і подвигами її переможені, втікали, ані приступити до неї не сміючи. Їла-бо то на другий, то на третій день, багато разів і цілий тиждень без їжі перебувала. А коли був їй час прийняти їжу, ані зілля не куштувала, ані сочива, ані вина, ні єлею, ні садового овоча, ні чогось иншого з добрих страв, лише трохи хліба, змочуючи своїми сльозами. Взявши ж із кадильниці попіл, посипала хліб свій і чинила так у всі роки життя свого, пророче сповнюючи висловлювання: "Попіл, як хліб, їм, а пиття своє сльозами розчиняю". Намагалася ж усіляко таку свою повстримність утаїти від сестер своїх, лише дві її рабині і співмешканки споглядали потай, що робить, і самі доброчинне життя її наслідували. Така ж у ній була бадьорість, що з вечора до часу утрені стояла цілу ніч, простерши руки свої вгору, і молилася, і так щодня сестри таємно за нею дивилися. Часом же, коліна схиливши, з вечора до ранку молитву творила з великими сльозами. Так завжди, працюючи для Господа, з такою ж те чинила смиренністю, що гіршою за всіх себе мала. Але хто инші доброчинства розповісти її може? Якого слова до вимовлення всіх її виправ достатньо буде? Що скажемо про її покірність? Ані ж ніхто не бачив її коли у гніві, ані не забруднила життя свого якоюсь марнославністю і величанням. Аице її було смиренне, і не величалася розумом, і виглядом не красувалася, тіло постницькими трудами виснажила. Серце ж її мирне жодної бентеги не мало. І яких у ній не було чеснот? Чування повсякчасне, повстримність велика, смирення невимовне, любов безмірна. Тим, що бідували, помагала, співчувала страждальцям, милосердилася над грішниками, зваблених наставляла на путь покаяння, про одяг же її нема що й казати: дуже-бо погані носила лати й руби-ща, але й тих недостойною себе вважала. І ціле її життя в сердечному було розчуленні і пролитті сліз безперестанному, і скоріше можна було побачити, як джерела водні в час спеки пересихають, ніж очі її, що плакати перестають, — вони завжди до любого Христа, Жениха свого, взирали, виточували потоки сліз, бажаючи Його лицем до лиця бачити і за Давидом кажучи: "Коли прийду і явлюся лицю Божому, лицю найсолодшому Жениха мого, будуть сльози мої мені хлібом вдень і вночі".

Коли ж цій завждизгадуваній діві, непорочній нареченій Христовій зблизився час відходу її з тимчасового цього життя, настала пам'ять святого Єфрема, який був колись у граді тому єпископом. І пішов блаженний єпископ Павло зі всім клиром своїм у село, Левскин назване, — там-бо була церква святого того єпископа Єфрема і в ній — чесні його мощі. У той час преподобна Ксенія, прикликавши всіх сестер своїх у церкву монастирську, почала до них говорити: "Пані мої і сестри, знаю, яку любов мені явили, як неміч мою понесли і помогли мені, подорожній, і нині прошу вас: виявіть любов вашу до кінця мені, рабині вашій, і поминайте мене, убогу, і грішну, і подорожню в молитвах ваших, милостивим до мене зробіть Бога, щоб не припнули мене гріхи мої, але щоб молитвами вашими безборонно перейшла до Христа мого. Ось-бо кончина моя наближається, і болить мені душа, і сумна вельми, бо неприготована виходжу з тіла мого. Отцеві нашому, єпископові, пану Павлові, якого нема тут нині, ви замість мене скажіть, коли прийде: "Так каже убога Ксенія: "Заради Бога, чесний отче, поминай подорожність мою, ти-бо наставив мене й увів в життя це, молися-бо за мене, щоб не осоромив мене Господь у моїй надії". Те чувши, усі сестри почали плакати й говорити: "Пані наша і наставнице душ наших, залишаєш нас у сирітстві й бідуванні, хто далі наставлятиме нас на путь життєву? Хто нас повчить? Чи хто помолиться за упадок наш? Ні, пані, у такий час не покидай нас, згадай, як ти сама зібрала нас у Загороду свою цю, потурбуйся про душі наші, пані, і впроси Бога, щоб дав ще якийсь час задля убогих, щоб наставити нас на спасіння". Почали і дві її рабині, припадаючи до ніг її, плакати гірко, говорячи: "Покидаєш нас уже, володарко наша, і без нас звідси відходиш, що без тебе робитимемо, убогі? Що робитимемо, подорожні, в чужому краю? О горе нам, убогим, і бідним, і подорожнім, невтішним, самих нас залишити хочеш, пані наша, згадай скорботу нашу, нею ж сумуємо за тобою. Згадай подорож нашу і твою, її ж спільницями тобі були. Згадай, що у всьому тобі ревно послужили, згадай нас і помолися за нас до Бога і візьми нас зі собою, щоб не відлучалися ми від тебе, пані наша". Багато ж ридання і бентеги було, почала й сама пані Ксенія, плачучи, казати: "Знайте, сестри мої, що багато років тому проголосив святий апостол, говорячи: "Не забариться Господь з обітницею, як деякі думають, але, довготерпеливий до нас, не хоче, щоб хтось загинув, але щоб усі в покаяння прийшли, прийде ж день Господній, як тать". Це бо знаючи, сестри мої, не лінуймося в малому цьому часі, але не спімо, запалімо світильники наші, приймімо єлей у посуд наш, приготуймося зустрічати Жениха, бо не відаємо, в котру годину запросить нас Господь. Ось-бо жнива надходять, і робітники готові, та лише веління чекають Владики".

Коли це свята говорила, і всі плакали, і до ніг її припадали, преподобна, вознісши руки свої до неба, з великими сльозами помолилася, кажучи: "Боже, Ти покрив аж до цього дня подорожування моє, вислухай мене, убогу і грішну рабу Твою, будь милостивий до цих рабинь Твоїх, сестер моїх, припильнуй їх і збережи від усіляких підступів диявольських на славу і хвалу святому імені Твоєму. Молюся Тобі, Боже мій, пом'яни і цих двох сестер моїх, що разом зі мною подорожували задля любови Твоєї і в земному цьому житті не відлучилися від мене, так у Царстві Твоєму не розлучи нас, але разом сподоби Оселі Твоєї". Так помолилася, просила всіх сестер, щоб вийшли на якийсь час і залишили її одну трохи на самоті. Коли вийшли всі з церкви, замкнулася сама-одна. Дві ж рабині її, перед дверима стоячи, у шпарку від замка заглядали і бачили, що схилила до землі коліна свої, молилася, тоді хрестоподібно ниць на землі простяглася в молитві й лежала так довгий час. Раптом світло засіяло в церкві, наче блискавка, і сильні пахощі з церкви почали виходити. Бони ж швидко всередину зайшли, із землі підняти її хотіли — знайшли спочилу в Господі у двадцять четверте число січня-місяця, в день суботній, в годину ж шосту. І вийшли дві ті сестри, плачучи, запросили инших, говорячи: "Матері наші й сестри, прийдіть і ридаймо через спільне сирітство, прийдіть плачмо через смертне стовпа нашого падіння, залишилися без чесної матері нашої, відійшла від нас наставниця наша і залишилися ми самі. Ксенія, свята мати наша, померла". Усі ж, зайшовши в церкву, бачили, що вона переставилася від тутешніх, і був плач і ридання велике вельми. Чоловіколюбець Бог, хотівши показати всім, що на землі потаєний був скарб, знамення на небі явив велике і пресвітле. В ту саму годину, в яку ж преподобна Ксенія передала святу свою душу в руки Господеві, ополудні, коли повітря було прозоре і ясне, явився на небі над тим дівочим монастирем вінець зоряний, ясний вельми, мав посеред себе хрест, що понад сонце сіяв, — було видно знамення те всім. Мешканці ж Миласій тих із єпископом своїм — преподобним Павлом — ще в Левкійському селі були і знамення на небі бачили, дивувалися і, не розуміючи, питали: "Що це має бути?" Блаженний же єпископ Павло, духом зрозумівши, до всього люду промовив: "Пані Ксенія переставилася, і через неї це знамення вінця". І зразу, закінчивши Літургію, повернувся в град зі всім людом, що на празнику був, і знайшли мешканці, як же сказав їм єпископ, пані Ксенію мертвою.

Зійшлося до монастиря дуже багато мужів і жінок з дітьми, знаменням, на небі баченим, прикликані, і взивали, кажучи: "Слава Тобі, Христе Боже, бо багато маєш святих, які в тайні Тобі угодили. Слава Тобі, Воплочене Слове Боже, волею розп'ятий за нас, грішних, бо явив усім скарб Свій великий, який донині тут був утаєний. Слава Тобі, Владико, що убогий Миласійський Твій град сподобив тому Твоєму скарбові хранилищем бути, беріг у ньому дотепер найдорожчий маргарит, дорогоцінний бісер, наречену Твою святу, яку, в оселю свою небесну взявши, знову чисте і святе тіло її граду Твоєму на збереження залишив". Так всі плакали і говорили, на вінець же і хрест на небі видимий споглядаючи. Весь христолюбивий люд, а найбільше жінки ревністю подвиглися, великим голосом до святого єпископа Павла взивали: "Не ховай слави града нашого, преподобний єпископе, не замовчуй хвали нашої, не ховай бісеру, явленого нам від Бога, покажи явно світлу свічу, яка дотепер під сподом була і в таїні світила. Покажи її всім, щоб усі противники наші бачили й пізнали, для котрого Владики працюємо, щоб бачили елліни й посоромилися, щоб бачили юдеї хреста тайну і пізнали, що Той, Кого вони розп'яли, Богом є. Хай бачать усі вороги хреста Христового і заридають. Хай бачать, як по смерті прославляє рабів Своїх Владика ангелів, щоб бачили всі, якою славою Христос Бог вінчає наречену Свою, Ксенію, про яку люди думали, що подорожня, невідома і полонена. Хай бачать усі, якого дару і благодаті убогий наш град сподобився". Коли так люд до єпископа ревно взивав, приступив єпископ із пресвітерами до чесного святої Ксенії тіла, і на одрі носильному, як же належить, поклали її, свічок же багато запалили і тиміями. Схилив єпископ шию свою, і з пресвітерами на свої рамена взяли одр — співаючи, несли до середини града. Дивувалися ж всі чуду преславному: коли-бо несли, ідучи, з тілом святої одр, ішов над одром і вінець із хрестом, на небі явлений. І знову, коли поставили посеред града одр, став і вінець зверху одра. Зійшлася ж і з навколишніх сіл людей незчисленна кількість, знамення те предивне на небесах бачивши, і наповнився зібранням людським град, аж була в ньому тиснява велика. Блаженний же єпископ Павло з народом усю ту недільну ніч перебував при святій, чуваючи і співаючи аж до світла. І багато зцілень було від мощів її. Кожен-бо, хто якоюсь недугою здавна був одержимий, якщо лише одра торкнувся святої, зразу отримував зцілення.

Настав же день святої неділі, покрили плащаницями чесне тіло Ксенії преподобної, відспівали надгробне, несли до місця, названого Сикиніє, що при вході є градському з півдня, бо перед переставленням своїм свята заповідала покласти тіло своє там. Дивився ж знову весь народ, бо тіло її з одром несли, і зоряний вінець з хрестом, на небі бачений, ішов за одром. І знову коли поставлений був одр, стояв зверху вінець той. КОЛИ Ж відбувалося поховання, люди з народу, які могли, плащаниці ті, що на чесних мощах були, розділили поміж собою на малі частини і тримали їх собі з вірою на зцілення від хвороб різних. Помазавши ж миром тіло Ксенії святе за звичаєм, єпископ поклав його в новому гробі, і відбулося чесне поховання — зразу зоряний вінець, що сіяв на небі, і хрест невидимі стали. Багато ж подавалося зцілень з гробу святої всім, хто з вірою приходив. Не по довгім же часі померла одна із рабинь Ксенії преподобної, тоді після неї і друга швидко до вічного життя перейшла, і поховані були обидві при ногах пані своєї святої. Коли ж переставлялася та друга, прийшли до неї всі черниці і, заклинаючи її, просили, щоб розповіла їм всі діяння пані Ксенії. Вона ж, бачивши себе вже при кончині, розповіла їм детально все про святу, звідки є і від яких батьків, і з якої причини втекла з дому і з батьківщини своєї з ними, двома рабинями своїми, як ім'я своє утаїла, ім'я-бо її справжнє Євсевія, назвала ж себе Ксенією, бо подорожувала задля любови Божої. І всі довідалися про невідоме життя нареченої Христової Ксенії. Так та преподобна угодила Богові, для світу ж була подорожньою, Неба ж громадянкою. Зрима була у плоті, дорівнялася ангелам безплотним. Скинула тіло, як ризи, потоптала, як змію, диявола. Мала світ цей за ніщо, зберегла ж, як безцінний скарб, дівство своє непорочне. Уневістилася Христові любов'ю, увінчалася вірою і, чого сподівалася, те ж отримала, і радіє нині в Оселі Жениха свого безсмертного. Молитвами ж своїми багато помагає вірним, не умертвила-бо смерть її сили ані ж благодіянь її не обмежила: вона-бо багато доброчинств зробила Христа ради, заради неї і Христос велике милосердя нам являє, слухаючи святих молитов улюбленої своєї нареченої. Після переставлення її минув рік, переставився і преподобний Павло-єпископ, духовний отець святої Ксенії. Догодив і він Богові на кінець, бо його молитви бісів проганяли, і всілякі хвороби зцілювалися. Похований же був у церкві святого апостола Андрія, де був ігуменом спочатку. А душа його свята стала перед Богом у славі святих, його ж гарячим за нас до Бога заступництвом, і молитвами преподобної Євсевії, названої Ксенії, і обох святих рабинь її клопотанням, щоб сподобив нас Господь милости Своєї нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять святого мученика Вавили Сикилійського і преподобного отця нашого Македонія-пустельника.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!