Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень. - Житіє преподобного отця нашого Ксенофонта, дружини його Марії і двох синів їхніх - Івана та Аркадія Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Січень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Ксенофонта, дружини його Марії і двох синів їхніх - Івана та Аркадія
   

Місяця січня в 26-ий день

Ксенофонт святий був одним із найперших бояр у Царгороді, багатий зовнішніми маєтками, багатший ж внутрішніми — вірою, і благочестям, і всіх заповідей Божих ретельним береженням. Славний саном і благородством — славніший доброю вдачею і ділами добрими, наскільки-бо був високий честю, настільки розумом смиренномудрствував, не возносився серцем, ані не гордився тимчасовою світу цього славою. Ховав же собі скарб на небі, передпосилаючи туди своє багатство руками вбогих. Мав же собі дружину на ім'я Марія, яка у всіх його добрих ділах наслідувала і у всьому була йому подібна, з нею ж Ксенофонт, чесно живши, догоджав Богові, ходив у всіх заповідях й оправданнях Господніх без гріха. Народили ж двох синів — Івана і Аркадія — і виховали їх у настанові добрій, не лише в книжному розумінні, але і в Божому страсі, що є премудрости начало. Повчали і на всіляку наставляли чесноту: бажали-бо не маєтків лише своїх мати спадкоємців, але найбільше богоугодного свого життя наслідувачів. Послали ж їх у Вирит, град фінікійський, учитися еллінської любомудрості|, у той-бо час славна там була наука. Коли вже перебували в навчанні якийсь час, трапилося, що Ксенофонт розхворівся дуже і чекав смерти. Марія ж, не сподіваючися більше на його життя, послала у Вирит до синів, написавши про тяжку хворобу батька й наказуючи, щоб скоро прибули додому, поки не відійшов від тутешніх батько, щоб останнього благословення батькового сподобилися і послужили його похованню. Вони ж постаралися прийти швидко, і, бачивши їх, батько звеселився — і відпустила його хвороба через радість. Звелів же сісти їм при одрі своєму, почав повчати "їх, кажучи: "Я, діти мої, як же думаю, до закінчення життя свого зближаюся, ви ж, якщо любите мене, батька вашого, зробіть так, як заповідаю вам. По-перше, бійтеся Бога і життя своє за Його святими заповідями скеровуйте. Далі ж те, що скажу вам, не з марнославства скажу, але щоб на чесноти наставити вас: якщо-бо моє життя будете мати собі за зразок, думаю, не треба вам буде иншого учителя, бо домашнє навчання, у словах і ділах втілене, корисніше від науки зовнішньої. Знайте-бо, що прожив аж дотепер у всілякому благоговінні і простоті серця свого, що від усіх шанований і люблений був не через сан великий, але через лагідність і добру вдачу. Нікого ж бо нічим не образив, не докорив ніколи, не обмовив, не позаздрив, не розгнівався марне, не ворогував ні з ким, але всіх любив, зі всіма прожив мирно. Не залишав же церкви Божої увечері і зранку, не зневажив жебрака, ані подорожнього, ні сумного, але кожного словом і ділом утішив, тих, що в темницях, відвідував завжди, багатьох же полонених викупив і на свободу відпустив. А що постановив собі утримуватися від бенкетів, щоб не говорити нічого злого чи лукавого, так і очам своїм поклав заповіт, щоб не дивилися на чуже добро, не пожадали його і берегли себе для Бога. Не пізнавав иншої жінки, хіба матір вашу, але і з нею доти тільки були разом, поки народили вас, а після народження вирішили непорочно перебувати і береглися дотепер у чистоті тілесній в Господі. Наслідуйте, о діти, життя батьків, наслідуйте віру, терпіння, лагідність нашу і так живіть, щоб угодити Богові і щоб примножив вас Бог і зробив багатолітніми. Убогих милостинями обдаровуйте, вдовиць і сиріт захищайте, хворих і тих, що у в'язниці, відвідуйте, скривджених і неправедно засуджених визволяйте, мир майте зі всіма. Друзям вашим вірними будьте, ворогам же благодійте, не віддавайте злом за зло. До всіх будьте добрі, лагідні, люб'язні та смиренні. Чистоту вашу душевну й тілесну бережіть непорочною, і нині, і, якщо дасть Бог, у подружжі щоб ложа ваші були неосквернені. Церквам Божим і монастирям благотворіть, священиків і ченців шануйте: через них-бо Бог являє милосердя цьому світові. А найбільше не забувайте про тих, хто поневіряється задля Бога в пустелях, у горах, у вертепах і проваллях земних, але необхідне їм подавайте. Жебраків годуйте достатньо і не збіднієте, бо знаєте, що дім мій ніколи не біднів від багатьох трапез, для убогих поставлених. Моліться часто і святих навчань дослухайтеся. Матері вашій достойну честь віддавайте і слухайте її зі страхом Господнім, завжди волю її творіть, завжди ж накази її виконуйте. До рабів будьте милостиві, як своє тіло, дітей любіть, старих на свободу відпускайте, їжу і потрібне їм до кончини подаючи. Але хай, усе підсумовуючи, скажу: як же ви бачили, як я робив, так і ви чиніть, — і сподобитеся чести і слави святих. Пам'ятайте ж і те завжди, що мине світ цей і слава його нічим буде. Дітоньки, заповіді Господні і мої збережіть, Бог же світу хай буде з вами". Це чувши, Іван і Аркадій плакали й говорили: "Не покидай нас, батьку, але впроси Бога, щоб подав тобі ще перебувати трохи з нами, знаємо, що впросиш Його, коли захочеш, почує-бо тебе Бог. Потрібне ж є вельми нам, юним, твоє тут життя, бо краще нас на добрі наставиш діла і сам влаштуєш життя наше, як належить".

Батько ж застогнав і, просльозившися, сказав: "Відколи відвідав мене Бог хворобою цією і ліг я на одрі, багато за те молив і молю Бога, щоб через вашу юність подав мені ще трохи перебувати тут, поки ж вас у повній дорослості побачу". Було ж у наступну ніч Ксенофонтові в соннім видінні повідомлення, що велить йому Бог ще при житті цьому бути. І сповістив те дружині і дітям, і всі раділи і славили Бога. І почав хворий помалу до здоров'я з недуги приходити, і говорив до синів: "Діти, ідіть, закінчіть навчання ваше і, закінчивши, швидко повертайтеся, щоб законним шлюбом поєднав вас". І посадивши в корабель зі всім потрібним, у Вирит відпустив знову.

Коли почали вони знову плисти, спершу дорога була добра, легко віяв вітер, тоді раптом піднявся вітер супротивний — і була несподівана в морі буря і шторм сильний, і зразу ко-раблеплавці вітрила вниз спустили, і несений був корабель бурею невідомо куди, і заливали його хвилі, і всі, що в кораблі, втратили надію на життя, в біді і страху смертному плакали, ридаючи. Плакали ж і обидва брати Іван і Аркадій, до Бога молячись і говорячи: "Владико преблагий, всілякого творіння Помічнику, не зневаж творіння Твоє, згадай добрі діла батька нашого і задля них не залиш нас, і не дай нам передчасно померти в молодих квітучої юности нашої літах, щоб не потопила нас буря водна ані щоб не пожерла нас безодня морська, пом'яни милістю Твоєю і щедрістю Твоєю, поглянь з висоти святої слави Твоєї і побач біду нашу, почуй стогін і зойк наш, серцем упокореним і духом смиренним молимося, простягни нам Свою всесильну правицю і вихопи нас із воріт смертних, не передавай нас у смерть заради імени Твого, але вчини з нами за милістю Твоєю і за великим милосердям Твоїм. Вибави нас від потоплення до слави Твоєї — не мертві-бо восхвалять Тебе, не всі, що сходять в ад, але ми, живі, прославимо страшне Ім'я Твоє".

Бачили ж кораблеплавці, що не зупиняється буря велика, але, навпаки, піднімається більша і вже неможливо корабель врятувати від потоплення, — увійшли в човен малий [наче хотіли допомогти кораблеві в біді], на те приготований, зверху закритий, що потоплення не боявся, і пустилися від великого корабля плисти, куди несли хвилі, сподіваючися колись до берега бути принесеними. Юнаки, що залишилися в кораблі, Іван і Аркадій, з рабами своїми кораблеплавців втечу і корабля згубу бачили: вже-бо розбивався корабель і, водою наповнюючися, тонув, — втратили надію зовсім на життя і, скинувши одяг, щоб легше було плисти, щоби не зразу потонути в безодні і загинути, останнього розлучення і смерти чекаючи, розчуленими з риданням голосами взивали до батьків своїх, що були далеко вдома, наче вони були поруч, говорячи: "Здоровий будь, о любий батьку, здоровою будь і ти, люба мамо, не побачите нас більше ані ми вас, не насолодимося більше земними благами вдома разом з вами". Тоді говорили один до одного: "О горе, любий брате, о горе, світе очей моїх, як гірко розлучаємося! Де нині батькові молитви? Де його благодіяння жебракам? Де його щедроти, що чинив ченцям і пошанування? Невже ні одна їхня молитва за нас не дійшла до Бога? Чи й, дійшовши, нічого не змогла, подолана гріхами нашими багатьма, через них же не достойні ми жити? О горе нам! Недавно через батька, що хотів померти, плакали, нині ж батькам нашим плачу невтішного і ридання безкінечного причиною бути маємо! О батьку, що про виховання і життя нашого влаштування ретельно піклувався, — уже відтепер навіть мертвих нас не побачиш. О мати! Шлюб синів своїх бачити сподівалася, світлицю красну передчасно готуючи, — вже ані гробу дітей своїх не побачиш. Боляче є насправді батькам бачити своїх дітей помираючих і ховати їх. Вам же, о солодкі наші батьки, наскільки більший біль, що втрачаєте дітей своїх, але навіть смерти їхньої не бачите, ані не знаєте, яку несподівану й гірку кончину маємо. Ви сподівалися в старості добрій, що ми вас поховаємо, нині ж ані ми від вас поховання не сподобимося". Тоді, один одного обнявши й останнє цілування давши, сказали один одному: "Спасися, брате, і прости мене". До Бога ж знову возвали, кажучи: "О Царю і Владико всіх, яку нині нам смерть допустив, від неї ж, як від невимовних доль Твоїх, вирятуватися неможливо, то, хоч помираючих, нас не розлучи, але одною хвилею обох нас нехай покриє і одного морського звіра утроба обом нам нехай гробом буде". Говорили ж і до рабів своїх: "Рятуйтеся, добрі брати і друзі, спасіться і простіть нам". Коли ж розбився корабель зовсім, вхопився кожний з них за дошку, що трапилася, і так рознесені були водами нарізно один від одного. Божою ж благодаттю всі збережені були від потоплення і смерти, але в різні краї занесені. Раби в Тир були хвилями на сушу викинеш, Іван — на місце одне, Малмефетан назване, Аркадій же — у Тетрапургію, і кожен з них не знав про вибавлення від потоплення брата свого — не так радів через своє життя, як же сумував через смерть брата.

По виході ж із моря Іван подумав собі, кажучи: "Куди нині піду, соромлюся нагий з'явитися перед лице людське. Піду в монастир, де ж у благоговінні ченці живуть, і там для Бога, що врятував мене від смерти, буду працювати в убогості і смиренні більше, ніж у багатстві світу цього. Думаю, що через те не послухав нас Бог, коли в кораблі до Нього молилися, бо батьки наші хотіли поєднати нас шлюбом, залишити ж нам багатство і надбань багато, — тоді загинули б у суєті світу цього гірше, ніж у морі. Бо, краще нам влаштовуючи, Всевидець допустив таку на нас бурю. І як же Він захотів, так і буде, Він-бо, благий, знає, що на користь нашу, — ми нічого не знаємо з того, що має бути, Він же все знає і чинить, як же хоче, кожній душі готує спасіння". Тоді, піднісши руки до Бога, молився, говорячи: "Господи мій, Господи, що врятував мене від хвиль морських і біди смертної, врятуй і раба Свого, брата мого, Аркадія, вибав його від гіркої смерти, як же і мене вибавив милістю Своєю, і якщо зберіг його живим і на сушу вивів, то відкрий йому розум думати і хотіти чернечого життя. І сподоби його угодити Тобі, спаси ж і отроків, що були з нами, щоб ні один з них не загинув у морі, але у спасінні всіх хай прославиться пресвяте ім'я Твоє". І знову, ідучи, молився: "Господи, Ісусе Христе, єдинородне Слово Отче, поглянь на моління раба Твого і виправ стопи мої до виконання заповідей Твоїх, настав мене за Твоєю святою волею, знай-бо, Владико, що иншого Помічника, окрім Тебе, не маю в годину цю". Пройшовши досить дороги, знайшов монастир і постукав у ворота. Відчинив же воротар, побачив його нагого і, скинувши одяг, дав йому вбратися, й увів до келії своєї, поставив перед ним трапезу — хліб і чечевицю, і коли встали від трапези, сказав йому чорноризець-воротар: "Звідки ти, брате?" Той же відповідав: "Подорожній, пане, і убогий, врятований від утоплення, в морі-бо розбився корабель і загинув, я ж вхопився за дошку, і носило мене хвилями, Бог же, молитвами вашими, зберіг мене живим, і викинуло мене в цьому краї". Чорноризець же, воротар, те чувши, розчулився через нього і прославив Бога, що рятує тих, хто уповає на Нього. І сказав до Івана: "Куди хочеш іти, брате?" Сказав йому Іван: "Куди Бог схоче. Хотів би стати ченцем, якщо милосердний Владика, зглянувшися над гріхами моїми, сподобить мене ярмо благе прийняти". Сказав йому чорноризець: "Справді, дитино, доброго діла бажаєш і блаженний будеш, якщо всіма зусиллями працюватимеш для Бога". Сказав йому Іван: "Прошу-бо тебе, отче, скажи мені, чи можу я тут з вами перебувати?" Відповідав чернець: "Почекай трохи, поки сповіщу про тебе отцеві нашому, ігумену, тоді, як йому відкрито буде від Бога про тебе і як він тобі звелить, так зробиш і спасешся". Пішов-бо воротар до ігумена, все про юнака розповів детально. Ігумен же звелів його привести до себе і, бачивши юнака, зрозумів у ньому Божий поклик, добре його життя передбачив і сказав: "Благословен Бог батька твого і матері, Який врятував тебе від моря і привів сюди". І повчивши його багато про спасенне чернече життя, знаменував його хресним знаменням, звелів йому в монастирі перебувати і в скорім часі постриг його в чернечий ангельський образ. І перебував блаженний Іван, подвизаючися молитвою, і постом, і всіма монастирсьісими в послушництві трудами. Тужив же безперестанно за братом своїм Аркадієм, думаючи, що в морі втопився і помер.

Аркадій теж Божим провидінням живий зберігся, в Тетрапургії на землю з моря вийшов і, впавши ниць, молився до Бога, говорячи: "Господи, Боже Аврамовий, Боже Ісаковий, Боже Якова, Боже батька мого, дякую Тобі, що вибавив мене від хвиль і бурі, від смерти на не сподіване вже життя вивів мене і на суші поставив ноги мої. Але як же мене від потоплення врятував, премилостивий, так спаси і раба Твого, брата мого Івана. Молюся Тобі, Господи мій, Господи, збережи його милосердя Твоїм, щоб не потопили його хвилі і буря, щоб не пожерла його безодня, почуй мене, Господи, бо блага є милість Твоя і сподоби мене бачити лице брата мого, згадай діяння батька мого і не зводь Івана в підземні глибини морські, не передавай того молодого хлопця в передчасну і несподівану смерть, дай мені бачити його і померти". Так говорячи, плакав довго, що й знеміг від плачу. Після цього, вставши, пішов у село, що поблизу трапилося, де ж, зустрівши одного христолюбця, одяг старий прийняв, покрився і, попросивши трохи хліба, їв і укріпив знеможене тіло. Прийшов до церкви, що там була, і за брата знову зі сльозами помолився, ліг на лавку, що біля церкви стояла і, задрімавши, заснув. І зразу в сонному видінні побачив брата свого Івана, який говорив йому: "Брате Аркадію, нащо так гірко за мною плачеш і краєш серце своє, ось я, благодаттю Христовою, живий, не будь печальний через мене". Аркадій же, збудившись і у сонне видіння, як у правдиве, повіривши, радости сповнився вельми і дякував Богові. Думав же собі, що має робити. "Чи піду, — казав, — до батьків, та через те, що нема брата зі мною, печаль вчиню їм приходом своїм, чи знову у школу вернуся і, закінчивши філософське навчання, до батьків прийду, та однаково не возвеселю їх, бо, одного мене лише побачивши, гірко будуть ридати. Що-бо робити мені, не знаю. Пам'ятаю, як батько мій завжди хвалив вельми чернече життя, що безмовним є і до Бога наближеним, — піду далі в монастир і буду ченцем". Так собі Аркадій подумав і, помолившися, пішов до Єрусалиму і святим там місцям, на них же Господь спасіння світу зробив, поклонився, вийшов звідти, хотівши увійти в який-небудь монастир, який трапиться йому на шляху. І йшовши, зустрів одного ченця чесного, сивиною прикрашеного, життям святого і прозорливого; до нього прибігши, припав до ніг і, поцілувавши його, сказав: "Молися до Господа за мене, святий отче, бо у великій я тузі й печалі". Старець же сказав йому: "Дитино, не будь печальний, брат-бо твій, через якого сумуєш, живий, як же й ти, і всі, що в кораблі з вами були, Богом збережені врятувалися від потоплення — в монастир пішли до чернецтва. І Іван, брат твій, уже чернече прийняв послушництво, буде ж час, коли побачиш брата очима своїми, почута-бо твоя молитва". Аркадій же, це чувши від великого старця, стояв як зачудований, дивуючись ясновидінню старцевому, тоді знову, до ніг йому припавши, сказав: "Як же не сховав про тебе Бог нічого від мене, так і ти не відкинь мене від лиця свого, прошу тебе, але, як же знаєш, спаси убогу мою душу і введи мене в чин чернечий". Сказав йому старець: "Благословен Бог, іди за мною, дитино". І повів його в лавру святого Харитона, що по-сирійськи Сукійською називалася, і постриг його там, і дав йому келію, у ній же раніше один з великих отців п'ятдесят літ подвизався. Перебував з Аркадієм і сам той ясновидець-старець рік один, на чернече життя його наставляючи і навчаючи на ополчення і боротьбу проти невидимих ратників, по році тому відійшов у пустелю, залишивши в келії Аркадія одного. Йому ж обіцяв, що через три роки побачиться з ним. Аркадій же, прийнявши заповідь від старця, без лінивства її здійснював, вдень і вночі працюючи для Бога.

Минуло ж два роки після потоплення корабля, Ксенофонт, не знаючи, що трапилося в морі з його дітьми, послав одного з рабів своїх у Вирит побачити Івана й Аркадія і все про них детально довідатися: чи здорові і чи скоро завершать навчання своє. Дивувалися-бо батько й мати, що діти їх за стільки часу ні разу про себе не дали вістки, не відвідали листом своїм батьків своїх. Прийшов же раб у Вирит і довідався, що не прибули в той град діти пана його Ксенофонта, і думав собі, кажучи: "Може, вирішили в Атени піти". І пішов в Атени шукати їх. Але і там не знайшов ані ніде не чув про них — повернувся збентежений до Візантії знову. Коли відпочивав він в одній на шляху вітальниці, чернець один, що йшов тим шляхом, також відпочити сів, і тим, що питали його, сказав, що іде в Єрусалим поклонитися святим місцям. Раб же Ксенофонтів, дивлячись уважно на ченця, почав упізнавати його, що товаришем є його, один із тих, що пішли з дітьми пайовими до Вириту. І сказав йому: "Чи не ти є той самий [ім'я назвав] раб пана Ксенофонта, котрий ішов з панами Іваном і Аркадієм до Вириту?" Чорноризець же відповідав: "Я є справді, і ти товариш мій, бо одного пана рабами були". Сказав йому раб: "Що тобі, що в чернечий образ вбрався, і де є пани наші Іван і Аркадій, скажи мені, прошу тебе, вели-кий-бо труд підняв, шукаючи їх, і не знайшов". Чернець же, тяжко зітхнувши й очі сльозами наповнивши, почав розповідати йому, кажучи: "Хай буде тобі відомо, о друже, що пани наші в морі втоплені, і всі з ними, я ж, як думаю, один лише врятувався від утоплення і захотів краще втаїтися у чернечому житті, ніж повернутися в дім і принести погану вість пану нашому, і пані, і всім домашнім. І так ченцем є і до Єрусалиму іду поклонитися". Раб же, це чувши, підняв голос свій, почав гірко плакати й жалісно кричати, в груди себе б'ючи і говорячи: "О горе мені, пани мої, що сталося з вами? Що чую про вас? Як постраждали? Яка люта кончина постигла вас? Хто сповістить батькові і матері гірку смерть вашу? Які очі витерплять дивитися на батькові сльози і материнські стогони, чути ж плач, і ридання, і зойки великі? Горе мені, пани мої добрі. Загинула надія наша, ми-бо сподівалися, що, слідами батьківськими ідучи, возвеселите братію нашу благодіяннями своїми, задовільните потребуючих, упокоїте подорожніх, ущедрите жебраків, прикрасите Божі храми і монастирям подасте потрібне. Нині ж, о горе мені, вся та надія ні за що не є. Що-бо робити, не відаю, повернуся в дім до господаря свого, але не смію розповісти вісті тої пресумної: як-бо сповістити батькові і матері, що сини їхні в морі утопилися? Чи не впадуть, наче мертві, зразу, знемігши від сердечного болю? Не повернуся-бо і я, щоб через такі злі вісті, мною принесені, передчасно не померли, — і буду пана мого й пані винний смерти". Так раб той плакав і повернутися до пана Ксенофонта не хотів. Трапилися там люди, подорожні й мешканці, просили його зупинитися від плачу і радили йому, щоб ішов і сповістив панам своїм: "Щоб не прокляли тебе, — казали, — якщо не сповістиш і загинеш несподівано, і не буде тобі спасіння". Послухавши ж ради їхньої, раб повернувся до Візантії і, увійшовши в дім пана свого, сів, поникнувши долі, понурий лицем, і, збентежений, мовчав.

Чувши, що раб їхній, котрий до дітей був посланий, повернувся, пані Марія швидко прикликала його до себе і питала: "Як там діти наші?" Сказав раб: "Здорові". Сказала пані: "Де є листи від них?" Казав раб: "Загубив їх по дорозі". Почало серце її бентежитися, і сказала до раба: "Так ти, задля страху Божого, розкажи мені правду: дуже-бо душа моя в мені бентежиться і сила моя знемагає". Він же, піднісши голос свій, заплакав гірко і почав говорити правду: "Горе мені, пані моя, обидва світила ваші в морі погасли, розбився-бо корабель, і всі потонули". Пані, чувши те, настільки понад надію мужньою виявилася, покладаючись на Бога міцно, що замість того щоб зразу, знемігши, впасти на землю з жалю і заридати люто, трохи з подивом помовчала, потім сказала: "Благословен Бог, що влаштував їм так бути. Як же Господь вважав за потрібне, так і вчинив, будь Ім'я Господнє благословенне віднині і довіку". До раба, що прийшов, сказав: "Мовчи і нікому цього не розповідай. Господь-бо дав, Господь і взяв, Він знає, що нам на користь". Коли минуло три години і день вже до вечора хилився, прийшов із палат царських пан Ксенофонт зі славою великою, з тими, що перед ним ішли, і за ним, багатьма. І увійшовши в дім, людей, що прийшли з ним, відпустивши, сів їсти хліб, бо один лише раз на день їв і то ввечері. Коли сів за трапезу, сказала до нього дружина його, пані Марія: "Чи знаєш, пане, що раб прийшов з Вириту"? Пан же Ксенофонт сказав: "Благословен Бог". Тоді сказав: "Де є той раб, що прийшов?" Сказала пані: "Хворий відпочиває". Сказав Ксенофонт: "Чи приніс нам від дітей листи?" Вона ж сказала: "Але залиш нині, пане, і куштуймо їжу, завтра ж подивишся на листи, має і з вуст багато нам від них сказати". Ксенофонт же сказав до неї: "Нині зараз хай принесе листи, хай прочитаю їх і довідаюся, чи здорові діти наші, а те, що має сказати з вуст, то скаже зранку". Пані ж Марія, не мігши стримати жалю сердечного, вся була в сльозах і не могла нічого відповісти, плачучи. Ксенофонт же, бачивши її такою заплаканою, здивувався і питав її: "Що є, пані моя Маріє, чому так плачеш? Хіба хворі наші діти?" Вона ж ледве промовила, кажучи: "Краще було б, якби вони хворіли, але в морі загинули любі наші діти". Ксенофонт застогнав вельми і, просльозившися, сказав: "Хай буде благословенне Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь. Не сумуй, пані моя, вірю-бо, що не допустив Бог дітям нашим зовсім загинути, і сподіваюся, що милосердний Його промисел не захоче опечалити сивини моєї, як-бо ніколи я не насмілився опечалити Його благостині. Але, помолившися до Милостивости Його цілу цю ніч, уповаймо, що відкриє нам Бог про дітей наших, чи живі є, чи ні". І зразу, вставши, замкнулися в молитовній храмині своїй і цілу ніч ту перепровадили, з великими сльозами і вірою безсумнівною до Бога молячися. Коли почав світати день, лягли спочити кожний окремо на волосяних гострих рубищах, і було обом одне у сні видіння: здавалося, що бачать обох синів своїх, що перед Христом Господом стоять у великій славі. Іван мав престол для себе приготований, і скіпетр, і вінець царський, дорогоцінним бісером і камінням чесним прикрашений. Аркадію ж був вінець із зірок і хрест у правиці, і одр світлий на упокоєння постелений. Збудившися зі сну, один одному видіння оповівши й розумівши, що сини їхні живі і милістю Господньою покриті, утішилися дуже, і сказав пан Ксенофонт до своєї дружини: "Пані Маріє, думаю, що в Єрусалимі є діти наші, ходімо-бо туди і поклонимося святим місцям, може, і дітей наших там знайдемо". Так вирішивши, пан Ксенофонт і пані Марія приготувалися в дорогу і заповіли упорядникам домашнім все щодо дому і маєтків. І милостині великі вчинивши, взяли зі собою золота багато, скільки їм на потребу, і на подання милостиней, і благодіяння місцям святим досить бути могло, і рушили в дорогу до Єрусалиму. Досягнувши його, обійшли святі місця, молячись і творячи милостині. Тоді почали всі, що навколо Єрусалиму, монастирі обходити, шукаючи дітей, і ніде їх не знаходили. Трапилося їм десь по дорозі зустріти одного із рабів своїх, що з дітьми їхніми в кораблі були, ченцем уже був, і, обнявши, цілували його, і, припадаючи, кланялися йому. Чернець же той, навзаєм до них припадаючи, поклонився і говорив: "Прошу вас, заради Господа, не кланяйтеся мені, не годить-ся-бо вам, панам моїм, щоб мені, рабові вашому, так поклонялися". Сказав же Ксенофонт: "Образ святий чернечий шануємо і йому поклоняємося, ти ж про те не журися, але розкажи нам, просимо тебе, де наші сини, скажи, задля Господа, скажи". Чернець же, просльозившися, сказав: "Коли в морі розбився корабель, кожен з нас дошку, яку міг, вхопив. Плавали, бурею нарізно рознесені, і не знаю більше, чи врятувався хто від потоплення, чи ні. Лише я в краю Тирському на сушу викинутий був". Те чувши, Ксенофонт і Марія, відпустивши ченця у свою путь, ущедрили його милостинею, щоб молився за них і дітей їхніх, і вернулися в краї Йорданські. Там хотіли помолитися і золото, що залишилося, роздати. Ідучи ж наміреним шляхом, за провидінням Божим зустріли одного святого старця-ясновидця, який Аркадія, сина їхнього, в чернечий одягнув образ. І припавши до ніг отця святого, молитви до Бога за себе в нього просили. Відкрито ж було від Бога тому святому старцеві все про них, і, сотворивши молитву, сказав до них: "Що могло привести до Єрусалиму пана Ксенофонта і пані Марію? Ніщо, окрім любови до дітей, але не сумуйте: живі ваші діти, і Бог відкрив вам у сні славу, приготовану їм на небі, ідіть-бо, виноградника Господнього робітники, куди ідете нині, і, закінчивши там свою молитву, коли у святий град повернетеся, побачите синів ваших". Те мовивши, розійшлися. Ксенофонт із Марією на Йордан пішли, а ясновидець-старець пішов до святого града. І в церкві Воскресіння Христового був, сів поблизу святої Голготи на землі, спочиваючи. Коли сидів так святий старець, тоді юний чернець Іван, син Ксенофонтовий, із Малметансько-го монастиря прийшов до Єрусалиму задля поклоніння. І бачив святого старця, поклонився йому до землі. Старець же, люб'язно його прийнявши і благословивши, сказав: "Де був дотепер, пане Іване? Ось-бо батько твій і мати твоя шукають тебе, і ти прийшов, шукаючи брата свого". Іван же, дивуючися, що все знає великий той старець, і зрозумівши, що ясновидець він, припав до ніг його, говорячи: "Прошу тебе, авво, розкажи мені, Господа ради, де є брат мій: дуже-бо душа моя знемагає, бажаючи бачити його, вельми ж подвизався, молячися до Бога, щоб сповістив мені про нього, чи живий, чи ні. І не благоволив Господь відкрити мені аж дотепер, хіба нині з тобою, о святий Отче". Сказав йому старець: "Сядь біля мене і побачиш скоро брата свого". Трохи ж вони посиділи — тут другий чернець — молодий Аркадій — прийшов, втомлений тілом, сухий лицем, і очі його ледь бачити могли від безмірного посту і повстримности. Кланяючись святим місцям, побачив старця свого, що сидів, і, швидко прибігши, впав до ніг його, кажучи: "О отче, залишив ти ниву свою, ось третій уже рік не відвідуєш, і багато виросло терня і куколю без тебе, і маєш немало трудитися, поки очистиш її". Сказав йому старець: "Знай, дитино, що день у день відвідував, і вірю Господеві, що не терня маю і кукіль, але пшеницю зрілу, достойну трапези Царя царствуючих. Сядь біля мене". І сів Аркадій. Старець же, трохи помовчавши, сказав до Івана: "З якого місця ти, пане брате?" Іван же мовив: "Я, отче, убогий чоловік і подорожній, за одне лише серця мого бажання прошу милости Господньої і твоєї святої молитви". Старець сказав йому: "Так є, але скажи мені про рід твій, і град батьківщини твоєї, і життя, щоб прославилося Ім'я Господнє". І почав Іван все розповідати по порядку, що "родом із Царгорода, син одного боярина, мав же брата Аркадія, з ним же посланий був у Вирит на науку, і в морі бурею розбився корабель, і всі потонули, окрім мене". Аркадій же, що й до того повість ту слухав й уважно на нього дивився, пізнав брата свого і від природної любови не міг більше повісти тої слухати, — возвав, кажучи: "Воістину, отче, це брат мій Іван". Сказав старець: "Знаю і я, але мовчав, щоб ви самі пізналися". І кинувшись один до одного, впали один одному на шию, з радістю і сльозами обнімаючи й цілуючи. І вставши, прославили Бога, Який сподобив їх бачити живим один одного у святому чернечому образі і в такому доброму за Богом житті.

Через два дні прийшли Ксенофонт і Марія з Йордану. Помолившися на Голготі й Живоносному Господа нашого поклонившися гробу, багато золота на святому тому місці на славу Божу витратили. Побачили ж там і святого того ясно-видця-старця, пізнали його і до ніг його припадали, молитви просячи, і після молитви говорили до старця: "Задля Господа, отче, сповни обіцянку свою і покажи нам дітей наших". СТОЯЛИ Ж при старцеві обидва їхні сини, Іван і Аркадій, і звелів їм старець нічого не говорити і дивитися не на лиця, але додолу, щоб непізнані були. Пізнали-бо діти своїх батьків і раділи серцем, але батьки дітей своїх пізнати не могли: і тому, що в чернечому були чині, і тому, що зів'яла врода лиця їхнього від повстримности великої. І сказав святий старець до святих Ксенофонта і Марії: "Ідіть у вітальницю свою, приготуйте нам трапезу, щоб, прийшовши з учнями моїми, прийняли ми їжу разом з вами, і після того сповіщу вам про дітей ваших, де є". Радісні були вельми батьки, бо обіцяв їм старець святий явити дітей їхніх, і пішли швидко приготували трапезу добру. Говорив же старець до учнів: "Ходімо, де мешкають батьки ваші, але стримуйтеся, нічого не говоріть, поки я не звелю". І казали йому обидва брати: "Як же велиш, отче, так нехай буде". Знову сказав старець: "Приєднаймося до гостини і бесіди з ними, не буде те на шкоду спасінню нашому, але на користь, вірте мені, що який би не підняли ви труд задля доброчинства, міри батька вашого і матері не досягнете". І прийшли у вітальницю Ксенофонтову, сіли й поставлену трапезу їли разом, говорили слова корисні. Говорили ж блаженний Ксенофонт і Марія до старця: "Отче святий, як живуть діти наші?" Казав старець: "Добре трудяться задля свого спасіння". І говорили батьки: "Бог, що влаштовує всіх спасіння, хай дасть їм бути істинними робітниками виноградника Христового". І знову пан Ксенофонт казав до старця: "Яких добрих маєш, отче, цих твоїх учнів, якби й наші діти були таїсими: дуже-бо полюбила душа наша цих юних ченців, і коли побачили їх, возвеселилося серце наше, наче своїх власних побачили дітей". Сказав же старець до Аркадія: "Дитино, розкажи нам, де народився ти, як вихований і звідки в ці прийшов місця". Аркадій же почав розповідати, кажучи: "Я, отче, і цей мій брат родом із Візантії, сини боярина одного з найперших царських палат, виховані благочесно, послали ж нас батьки у Вирит учитися еллінської премудрости. І коли плили ми, розбився корабель від шторму і бурі, і кожен з нас, вихопивши дошку розбитого корабля, плив, куди течія хвилі несла, і Божим милосердям збереглися живими, і на сушу морем викинені". Ще ж він те говорив, пізнали батьки, що то сини їхні, і зразу скрикнули: "Ось діти наші, це плід утроби нашої, це світила очей наших" . І впавши на шию, цілували їх і плакали з радости. Просльозився і старець, і всі встали, воздали славу й дяку Богові, і веселилися, величаючи велике і дивне Боже щодо себе провидіння. Тоді пан Ксенофонт із подружжям своїм молив святого старця, щоб постриг їх у чин чернечий, і пострижені були Ксенофонт і Марія рукою отця ясновидного і чернечому правилу навчені. Заповідав же їм старець, аби не разом, але кожен окремо щоб перебували, і за короткий час розлучилися всі. Пані Марія в монастир черниць була віддана, Іван і Аркадій, батьків своїх поцілувавши, пішли зі старцем у пустелю, а пан Ксенофонт, пославши у Візантію, продав дім свій і всі маєтки, потребуючим роздав і рабів звільнив, тоді в пустелі келію знайшов і безмовствував. Всі ж угодили Богові на кінець і великих дарів від Нього сподобилися: Іван і Аркадій серед пустинножителів, як світила, просіяли, досить літ проживши, передбачили кончину свою і до Господа перейшли; преподобна Марія чуд багато зробила: сліпих просвітила, бісів виганяла і блаженною кончиною перейшла із земного в небесне; преподобний Ксенофонт також прийняв від Бога чудотворення і передбачення благодать і, ясновидячи, передбачав майбутнє, і великих таїн був глядачем, і перейшов бачити те, що око не бачить, і насичуватися видінням Лиця Божого. Так преподобний Ксенофонт, і блаженна Марія, і святі діти їхні Іван і Аркадій, Бога ревно полюбивши, добре Господеві послужили життям праведним і богоугодним, і до лику святих приєднав їх святіший Владика, Христос, Спас наш, Йому ж із Отцем і Святим Духом слава, честь і поклоніння навіки. Амінь.

Про цього Івана святого, сина Ксенофонта і Марії, брата ж Аркадгєвого, дехто думає, що то Іван Ліствичник, як же у Книзі його спочатку очевидно виглядає. Житіє святого Івана Ліствичника, яке Даниїл, чернець Раїтський написав, народження і град святого приховує, дехто ж говорить, що він був сином Ксенофонта. Брат же його був Георгій Арселіт, іменований від народження Аркадієм. Цей же не змінив імени, Іваном-бо називаючися. Ксенофонт був у Царгороді. Та инше.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Си-меона, пустельника, названого Старим, що на Синайській горі творив подвига.

І святих мучеників: Ананіг Пресвітера, і Петра, ключника в'язниці, і з ним семи вогнів, що за Діокантіяна-царя у-Фінікії за Христа страждали.

У той самий день перенесення мощів преподобного Теодора, ігумена Студійського, житіє його дивись 11 листопада.

І пам'ять брата його, святого Йосипа, єпископа Солунського.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том V (січень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!