Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Страждання святого мученика Трифона Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого мученика Трифона
   

Місяця лютого в 1-ий день

У краю Фригійському, у селі, названому Кампсада, яке було поблизу града Апамейського, народився Трифон святий від батьків благочестивих. Ще коли він малим хлопцем був, доброзволив преблагий Бог вселити в нього благодать Духа Свого Святого і дарувати йому дар чудотворення, щоб не лише з уст тої дитини, а й із діл його чудесних звершити Собі хвалу. І зцілював різні хвороби, і бісів з людей проганяв святий отрок Трифон, як же про те просторо написано у Великих Четьях. Ми ж, одне з багатьох його чудес, як вістку великої в ньому благодаті Божої, згадавши, про страждання його почнемо повість.

У рік двісті двадцять п'ятий від кончини Августа-цісаря* прийняв Римське царство Гордіян, який, хоча й ідолопоклонником був, проте християн не гонив. Він мав доньку — лицем красну, розумом же премудру, на ім'я Гордіяна, щодо літ шлюбних уже доросла, і багато з великих і славних князів бажали у співжиття синам своїм заручити її через красу її та розум. У ту дівчину, з допусту Божого, увійшов диявол, мучив її вельми без упину, кидав у вогонь і воду — печаль же через неї батькам її була немала, і плач великий, і приводили лікарів наймудріших, але нічого помогти не могли. Тоді сам диявол за Божим велінням возвав, кажучи: "Ніхто ж звідси мене вигнати не може, окрім Трифона-отрока". І зразу цар послав по всій вселенній шукати Трифона. Багато було тих, що приходили і тим ім'ям називалися, але ні один не зміг біса з царевої доньки вигнати, допоки святого Трифона-отрока, який у краю Фригійському в селі Кампсаді при одному озері гуси пас, не знайшли і в Рим скоро не привели, — мав тоді сімнадцятий рік від народження свого. Коли ж наближався святий до Риму, пізнав диявол прихід його і люто мучив дівчину, взиваючи: "Не можу більше тут жити, бо близько Трифон іде і через три дні прийде, не можу більше терпіти". Так кричачи, лукавий дух вийшов з неї. На третій же день прийшов у град святий Трифон, і в царські був приведений палати, прийняв його цар люб'язно, пізнав-бо його цар зі слів тих, що їх біс, виходячи з доньки його, говорив: "На третій день Трифон прийде". Щоб певніше довідатися, чи Трифон зцілив доньку його, просив його показати їм диявола так, аби вони побачили його очима. Святий же перебував у пості та молитві шість днів і прийняв зверху більшу й сильнішу владу над нечистими духами. І на сьомий день, коли сходило сонце, прийшов до блаженного цар зі своїм синклітом, хотівши бачити тілесними очима диявола. Святий же Трифон, сповнений Духа Святого, мисленими очима на невидимого духа дивлячися, казав: "Тобі кажу, духу нечистий, в ім'я Господа мого Ісуса Христа явися очевидь тим, що тут є, і покажи їм поганий і безсоромний свій образ і про неміч свою розкажи". І зразу явився диявол перед всіма в образі пса чорного, що мав очі наче вогненні, голову волік по землі. І спитав його святий: "Хто тебе, демоне, послав сюди увійти в дівчину? І чому посмів ти увійти у створену за образом Божим, ти, що сам потворний, і немічний, і всілякого сповнений сорому?" Відповів диявол: "Послав мене батько мій, що всілякого зла начальник, якого кличуть сатаною. Сидячи в пеклі, звелів він мені мучити дівчину цю". Спитав же його святий знову: "І хто дав вам владу насмілитися на творіння Боже?" Диявол же, хоч не хотів, змушений був невидимою силою Божою сказати правду, щоб чули всі, кажучи: "Не маємо влади над тими, що знають Бога і вірять в единородного Його сина Христа, за нього ж Петро і Павло тут померли. Від них ми зі страхом втікаємо [хіба дозволено буде нам, щоб зовні комусь легких завдавати спокус]. А ті, що не вірять у Бога і в Божого Сина, ходять у всіх похотях своїх, діла для нас приємні чинячи, — над тими беремо владу, щоб мучити їх. Приємні ж для нас діла такі: ідолопоклонство, наруга, перелюбодійство, чари, заздрість, убивство, гордість. Цими і подібними їм ділами люди обплутуються, наче сітями, відчужуються від Бога, Творця свого, і добровільно друзями наши ми стають і з нами разом вічні муки приймуть". Те чувши, цар і ті, що з ним були, сповнилися страху й жаху, і багато хто відмовився тоді від нечестя, у Христа увірував, а вірні утвердилися у вірі й прославили Бога. Святий же Трифон звелів відійти бісові на місце вогненне в пеклі — і зникнув біс. Цар же, багато дарів давши святому, відпустив його з миром. Але святий усе, що від царя прийняв, роздав жебракам на дорозі, сам же, на батьківщину свою повернувшися, виконував звичні свої справи, зцілюючи недужих і добровгоджуючи Богові святим і непорочним життям.

Після Гордіяна-царя прийняв Филип? царство. Але і він недовго царював: убитий був від своїх воїнів. А після нього оцарився Децій-кат, він люте підняв гоніння на християн, езчисленну кількість вірних різними муками убив, багатьох же боязливих від Христа відвернув і до ідолопоклоніння схилив. Звелів же і всім єпархам своїм й ігемонам, що по вселеній були, проливати нещадно кров невинну християн, які не отіли поклонятися ідолам. У той час був на Сході єпарх на ім'я Аквилин, йому донесли на святого Трифона, що християнином є, лікарську ж знає хитрість, ходить краями і лікує хворих, разом з тим і вчить у Христа вірувати і навертає багатьох, а наказу царського не слухає і наругу чинить над великими богами. Зразу-бо послані були воїни у край Фригійський шукати Трифона, його ж швидко знайшли: не міг-бо сховатися світильник, що горів ревністю до Бога і світився праведною вірою та добрими ділами. Але й сам святий Трифон, почувши про тих, що шукають його, не утік від них у пустелю, не сховався в горах і проваллях земних, але, озброївшись молитвою і хресним знаменням, сміливо приступив до тих, що шукали його, і, віддавши себе їм в руки, з веселістю пішов до Аквилина-єпарха, який був тоді у граді Нікейському. Коли ж сів Аквилин на суді з пихою великою, в оточенні своїх зброєносців, з першими начальниками, і слугами, і людом незліченним, Помпіян, скриніярій великого чину, сказав до єпарха: "Юнак з Апамійського града, до твоєї величности присланий, ось перед світлим твоєї влади судом стоїть. Аквилин же єпарх сказав: "Стоячи перед нами, хай скаже нам ім'я своє, і батьківщину, і фортуну, тоді хай ісповість віру свою". Сказав святий: "Ім'я моє Трифон, батьківщина ж — село Кампсада, що близько града Апамійського, фортуни ж у нас нема, ані не називається ніколи, віримо-бо, що все з Божого промислу і невимовної Його премудрости буває, а не з фортуни, чи розташування зір, чи випадку, як ви вірите. Я ж — вільний життям, одному лише Христові служу, Христос же моя віра, Христос слава моя і вінець похвали моєї". Сказав єпарх: "Думаю, що донині ти не чув наказу царського, щоб кожен чоловік, який християнином себе називає і богам не поклоняється, переданий був насильницькій смерті. Май добрий розум, відвернися від звабливої тої віри, щоб у вогонь тебе не вкинули". Відповів святий Трифон: "Якби-то мені сподобитися і вогнем, і всіма муками померти за Ім'я Ісуса Христа, Господа мого і Бога". Сказав єпарх: "О Трифоне, раджу тобі, щоб приніс ти жертву богам, бачу-бо тебе юного тілом, досконалого ж розумом і не хочу, щоб ти погано помер". Відповів святий Трифон: "Досконалий буду мати розум, якщо Богові моєму досконале принесу ісповідання і, наче дорогоцінний скарб, збережу незмінно благочестиву в Нього віру, і буду жертвою для Того, Хто пожертвував Собою заради мене". Сказав єпарх: "Вогню віддам твоє тіло, душу ж твою найлютішими мучитиму муками". Відповів святий: "Ти погрожуєш мені вогнем, що гасне, кінець його — попіл, я ж вам, невірним, натомість погрожую вогнем незгасним, вічним. Відступи від суєти і пізнай істинного Бога, щоб потім не каятися, коли у вогонь вічний попадеш". Аквилин же сповнився гніву, звелів святого повісити на дереві й бити. Те чуючи, блаженний Трифон зразу скинув ризи свої, зі сміливістю і ревністю гарне тіло своє в руки спекуляторів віддав на рани. Зв'язавши-бо йому руки ззаду, повісили й бити почали. Коли битий жорстоко був три години, мужнє показав терпіння, бо не закричав ані не застогнав, але мовчав, приймаючи незліченні рани. Після биття того сказав йому єпарх Аквилин: "Покайся, Трифоне, і безумство своє відкинь, обіцяй поклонитися богам: ніхто ж бо, хто царевому наказу чинить спротив, не зможе гіркої уникнути смерти". Відповів святий: "І я говорю тобі: ніхто ж, хто відвернувся від Небесного Царя Христа, не зможе успадкувати життя вічного, але посланий буде у вогонь вічний, незгасний". Сказав єпарх: "Царя небесного нема иншого, окрім Зевса, сина Сатурнового. Він є батьком і богів, і людей, йому ж якщо хтось не поклоняється, не може живим бути. Тому й ти поклонитися повинен, щоб достойним виявитися солодкого цього життя . Відповів святий: "Хай будуть подібні Зевсу, богові твоєму, всі, що поклоняються йому, і всі, що покладаються на нього. Про нього ж розповідають, що перший був волхв пребеззаконний і згубний чарівник, батько всілякого нечистого діла і безбожжя, після його ж смерти люди, що діла його злі наслідували, створили йому золоті і срібні ідоли й нарекли його собі богом, щоб нечистоті своїй і беззаконню мати захист, щоб не посмів ніхто ж докорити їм у ділах безсоромних, оскільки бог їхній таким був. Так само й инших нечистивих і всезлісних людей їхні наслідувачі богами нарекли. Ви ж, за давніми нечестивими переданнями і брехливими байками ідучи, бездушним і німим ідолам поклоняєтеся, не дбаючи про Бога живого, Який небо утвердив, землю на водах заснував, повітря пролив. І коли кожній створеній речі подав буття й образ, поставив над усіма паном людину, створену пізніше. Коли ж вона, заздрісним змієм зваблена, у незліченне впала зло, змилосердився Бог-Слово і, воплотитися захотівши, прийняв подобу людську, на хресті помер, був похований і триденно воскрес, зійшов на Небо і сидить праворуч Бога-Отця, допоки пізнає Його все створене, — тоді знову з Небес прийде зі силою і славою великою і винагородить кожного за ділами його. Він є Бог богів, і Цар царів, і Суддя живих і мертвих. А ті, яких ви вважаєте богами, ті є вічного вогню паливом зі всіма, що покланяються їм".

Після цього єпарх Аквилин, ідучи на лови, звелів святого Трифоніц зв'язаного і до коня прив'язаного, вести за собою. Немалі були й ті муки святому, бо пальці ніг його відривалися, не лише тому, що нагі були, а тоді лютий мороз був, але й кінські ноги наступали на них і топтали, і вони ламалися, і стопи йому кришилися. Мученик же, до Бога взираючи і Його любов'ю зігріваючися, на біль не зважав і співав слова Давидові: "Зміцни стопи мої на стежках Своїх, щоб не похитнулися кроки мої". І знову: "Кроки мої спрямуй, Господи, за словом Своїм, щоб не заволоділо мною ніяке беззаконня". Повторював же часто і святого першомученика слова, кажучи: "Господи, не приймай це їм за гріх". Коли єпарх повернувся з ловів, знову поставив перед собою мученика і сказав йому: "Нині, о окаянний, чи надумав ти собі премудро принести жертви богам? Чи ще в давньому своєму безумстві перебуваєш?" Відповідав святий: "Ти сам безумства й невігластва сповнений: осліпив тебе диявол, що не можеш пізнати Творця всіх і поклонитися Йому. Я ж, премудрий, не відступлю від істини, яка мене рятує". І звелів єпарх відвести святого до в'язниці, сам же відійшов у навколишні межі й затримався декілька днів. Тоді знову до Нікеї повернувся, сів на судищі, поставив перед собою Трифона святого і сказав до нього: "Чи настановив тебе довгий в путах час підкоритися царському велінню і до богів навернутися?" Відповів святий: "Бог мій і Господь Ісус Христос, що Йому служу чистим розумом, настановляючи, настановив й укріпив мене, щоб незмінну і непохитну беріг у Нього віру. Йому-бо одному, істинному Цареві й Богові, підкоряюся і до Нього припадаю — твою ж і царя твого гордість зневажаю і від тих, кого ви вшановуєте, відвертаюся". Єпарх же сказав до слуг: "Гострі цвяхи вбийте в ноги його і, водячи по граді, бийте". І зразу слуги те вчинили, і водили святого, також волочили по цілому граді, б'ючи. Страждав він від лютого болю ніг, не лише від набитих у них цвяхів, а й від сильного морозу та снігу: була-бо тоді зима велика. Проте добрий страждалець, маючи Христа перед собою і на майбутню винагороду взираючи, усе те перетерпів солодко. Коли ж знову перед єпарха його привели, дивувався кат такому терпінню святого й казав: "Доки, о Трифоне, мук не чутимеш? Доки не торкатиметься до тебе лютість болю?" Відповів святий: "Доки ти не пізнаватимеш сили Христової, що в мені перебуває? Доки не переставатимеш спокушати Духа Святого, о окаянне? Невже не зрозумів, що нездоланна всемогутність Христова?" Тоді сповнився гніву кат, звелів, назад йому руки зв'язавши і знову на дерево повісивши, бити залізом нещадно, тоді свічами опалити боки його. Коли катові слуги те все з великою старанністю чинили, раптом світло з Небес осяяло його, і вінець прекрасний зійшов на голову його, аж кати, побачивши, попадали від страху. А святий Трифон, відчувши допомогу, що зійшла згори, сповнився радости й веселощів і говорив: "Дякую Тобі, Господи, що не покинув мене без допомоги в руках ворогів моїх, але осінив головну мою в день боротьби і дав мені прибіжище спасения, і правиця Твоя прийняла мене, і нині молюся Тобі, Господи: будь завжди зі мною, утверджуючи й захищаючи мене. І сподоби мене безперешкодно здійснити подвиг цей, аби достойним бути вінець правди отримати зі всіма, що полюбили святе Ім'я Твоє, бо Ти один препр о славлений навіки. Амінь".

Після цього, знову звільненого святого прикликавши перед себе, кат почав ласкаво до нього говорити: "Принеси жертву, Трифоне, великому Зевсу й поклонися образу царевому, і я тебе відпущу з почестями та дарами". Святий Трифон, посміхнувшися, сказав: "Якщо я самого царя зневажив і безумні його накази обплював, то чи маю бездушному його образові поклонитися? Не буде такого. Про Зевса ж та инших твоїх лжебогів спитай тих, що серед вас вважаються мудрими, які про них плетуть небилиці, їхні ж нечестиві діла покрити намагаючися, переклавши імена їхні на инші речі: називаючи небо Зевсом, повітря Герою, землю Церерою, море Посейдоном, сонце Аполоном, місяць Діяною. Ті ж байкарі ваші імена богів ваших звичаям і пристрастям людським нарекли: гнів і боротьбу іменують Марсом, похіть блудну називають Венерою — і так, Творця всього, Бога, залишивши, безумно сповнили вселенну ідолами й надали перевагу творінню над Творцем. Не лише ж самі, зі здорового глузду і з праведного шляху зійшовши, в душезгубне провалля стрімголов падаєте, а й нас туди ж затягти зі собою намагаєтеся, щоб ми були учасниками того ж вашого провалля і загибелі. Але нічого не досягнете, о звабники, не зможете-бо справді тих, що на Бога сильного і живого покладаються, з праведної дороги відвернути і схилити до ідолів ваших". Це чувши, Аквилин дивувався таким словам його, більшого ж гніву сповнився, звелів жорстокіше бити його — і битий був святий по цілому тілу немилостиво довгий час. Бачив же кат, що не зможе непохитного стовпа того зрушити і від віри Христової відвернути, тож дав на нього такий вирок: "Трифонові Апамійському, який чинить опір царському наказові й не хоче богам принести жертви, після багатьох накладених на нього мук відтята голова хай буде". І зразу, взявши його, воїни вивели за град на місце страти. Святий же мученик, ставши до сходу, помолився до Бога, кажучи: "Господи, І Боже богів і Царю царів, святіший від усіх святих, дякую Тобі, що сподобив мене сповнити подвиг цей без перешкод. І нині молюся до Тебе, щоб не торкнулася мене лукава ловляча рука ворога невидимого, щоб не звела мене в глибину загибелі. Але святими ангелами Своїми в улюблені поселення мене введи і спадкоємцем мене Царства Свого, якого прагну, вчини, прийми в мирі душу мою, усіх же, що мене, раба Твого, згадувати будуть і, споминаючи мене, святі жертви принесуть Тобі, почуй з висоти Святости Своєї і поглянь на них зі святого мешкання Свого, подаючи їм щедрі й нетлінні дари, бо один Ти благий і щедрий Податель навіки-віків". Коли так святий молився, швидше, ніж посічений мав бути, прийняв Господь святу його душу в руки Свої. Чесне ж його тіло, яке залишилося мертвим на землі, брати, що були в Нікеї, обвивши чистими плащаницями й пахощами помастивши, хотіли в себе поховати для захисту града свого. Але святий явився їм у видінні і звелів перенести мощі свої у село Кампсаду, де народясений був. І зробили за велінням його. Так святий Трифон, з юности Богові посвячений, багато людей до Христа привівши й незліченні хвороби в людях вилікувавши, після багатьох мук, які за істину підняв, увінчаний був вінцем нетлінним від Отця, і Сина, і Святого Духа, Єдиного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Петра з Талатій, який, сім років від народження свого мавши, залишив батьків і в Єрусалим пішов, тоді в Антіохію. І там, в одному замкнувшися гробі, постницькв провадив життя, один день цілий голодуючи, на наступний же пізно трохи хліба й води куштуючи. І став чудотворцем: недуги зцілював і виганяв з людей бісів. Про життя його і чуда пише блаженний Теодорит, епископ Кирський, і згадує про матір свою, що двічі її зцілив цей преподобний Петро: раз від осліплення очей, і переконав її премудро не прикрашатися зовнішніми прикрасами, вдруге ж — від хвороби важкої після народження дитини (Теодорита цього) вже помираючу від воріт смертних повернув. Дівчину одну з рук воєводи градського, що насиллям іі розтлити хотів, невидимо вихопив і того, що чинив насилля, осліпив. Багатьох біснуватих молитвою від духів лукавих звільнив і, до глибокої старости доспівши, спочив з миром, мав років від народження свого дев'ятдесят дев'ять, з них же сім при батьках прожив, а дев'ятдесят і два у постництві перепровадив.

І преподобного отця нашого Вендиміяна, пустельника витинійського, який був учнем преподобного Овксентія, його ж пам'ять цього ж місяця в 14-й день. І святої мучениці Перпетуї і тих, що з нею, святих юнаків Сатира, Ревоката, Саторнила, Секунда. І святої Філицитати — жінки, що взята була вагітною і у в'язниці передчасно дитину народила, дівчинку. Але і свята Перпетуя була пошлюблена, маючи років двадцять два, і немовля грудьми годувала — знехтувала батьками і всіма світу цього любощами задля любови Христової й охрестилася таємно з названими святими юнаками. Перед стражданнями ж свята Перпетуя бачила таке видіння: здавалося, бачила драбину золоту, велику вельми, що до небес сягала. З обох боків тої драбини багато було застромленої гострої залізної зброї: мечів, ножів, бритв, списів, гаків, цвяхів, вил та їм подібного. Під драбиною ж, при першому щаблі, змій великий плазував, який не пускав бажаючих сходити. Підійшов же святий юнак Сатир і, не зважаючи на страшного того змія, швидше від усіх па ту драбину вийшов, і на сам верх піднявся, обернувся і мовив: "Перпетує, чекаю на тебе, але вважай, щоб не вкусив тебе змій". Вона ж сказала: "Не має мені зашкодити змій б Ім’я Господа Ісуса Христа". І, приступивши, спочатку на голову змієві, як на перший щабель, ступила, тоді на драбину зійшла і бачила прекрасні поселення райські і багато тих, що там оселилися. Коли свята Перпетуя сповістила те видіння своїм товаришам, зрозуміли всі, що до подвигу страдницького прикликає їх Господь, і збайдужіли до тимчасового життя. Спочатку били їх багато всіх, тоді юнаків звірам на поїдання нечестиві кати віддали, а на святих жінок Перпетую і Філикитату телицю дику спустили, щоб проколола їх рогами, але неушкоджені залишилися всі. На кінець ножами проколені й зарізані були. Коли ж заколювали святу Перпетую, рука того, хто заколював, не влучила добре в гортань її — вона ж сама, руку його з ножем взявши, на гортань свою перенесла, настільки була мужньою і так померти за Христа хотіла.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!