Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Страждання святої мучениці Фавсти-дівиці і тих, що з нею, Євласія і Максима Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святої мучениці Фавсти-дівиці і тих, що з нею, Євласія і Максима
   

Місяця лютого в 6-й день

Кизицький град мав дівчину юну на ім'я Фавста в часи нечестивого царя Максиміяна. Вона — від багатих і вірних батьків народжена, ними в християнських догмах вихована — осиротіла в тринадцять років віку свого, коли відійшли до Господа батьки її. Вдосконалювалася в пості і молитвах, у читанні книг божественних і берегла себе в дівстві нерозтлінному, зневажаючи всі приваби світу цього, багатство, і насолоди, і догоджання тілу, тісний же і скорботний суворого життя шлях проходила, через що відома і славна була серед усіх: не може-бо така утаїтися чеснота, за словом Господнім: "Не може град сховатися, що на верху гори стоїть". Але дійшла чутка про неї і до самого царя Максиміяна. Він же зразу із і царських своїх палат найпершого жерця на ім'я Євіласій у град Кизицький послав шукати і знайти невісту Христову Фавсту, так наказуючи: "Якщо зможеш її переконати принести богам жертви, добро їй буде. Якщо ж ні, то вкинь її в безодню водну". Євіласій же, у Кизик прийшовши, знайшов її, літами молоду, вірою ж і розумом вельми стару, і, привівши її на суд свій, перековував принести жертви суєтним богам. Свята ж йому відповідала: "Я не принесу жертви богам тим, які є глухими, і сліпими, і жодного не мають чуття, є ділами рук людських, маю-бо Отця і Жениха Ісуса Христа на Небесах і не можу покинути Його ані згубити спадку, який маю у Господа мого". Євіласій же мовив до неї: "Принеси жертву богам, Фавсто, бо инакше погано й гірко помреш". Відповідала свята: "Не май мене за одну з нерозумних жінок, бо якщо й мала я літами, проте серце моє велике і доросле перед Господом". Євіласій же великого сповнився гніву, звелів постригти їй голову на безчестя і наругу і, повісивши на дереві, сильно бити. Свята ж Фавста, мучена вельми, звела очі свої на небо й молилася до Господа. Коли помолилася вона досить, була блискавка з Небес, настільки страшна, що багато від неї померло. Євіласій же, те бачивши, забоявся вельми і, Фавсту святу прикликавши, сказав до неї: "Жінко, скажи мені, хто ти така? Бачу-бо, що чиниш чарівні діла". Свята ж сказала: "Послухай мене, Євіласію, звели іконописцю написати мій образ, також і всілякі муки зобразити". І коли те скоро було зроблене, сказала свята: "Хай буде тобі відомо, що так само, як ця ікона не має страждань, ані болю, так і моє тіло не відчуває мук і покарань, які ти мені наносиш, душа-бо моя вся утверджена в Господі моєму. Инше ж — чини швидко, якщо захочеш". Тоді звелів її в ковчег дерев'яний вкласти і, цвяхами дерев'яними ковчег забивши, пилою ковчег з нею розпиляти. Слуги ж зі старанням чинили наказане їм, а свята в ковчезі співала, славлячи Бога. Трудилися ж слуги довгий час, пиляючи, і нічого не могли досягти: не могла-бо пила пиляти, наче якийсь діямант твердий, ані пошкодити святої, і, знемігши, слуги були наче мертві. Тоді пішли до Євіласія, кажучи: "Просимо тебе, пане, послухай: жінку, яку ти дав нам на муки, з години першої аж до години шостої пиляли в ковчезі замкнену, нічого не досягли, шість-бо пил змінили, але нітрохи торкнутися її не змогли. Докладали ж і вогонь до ковчега, щоб спалити її в ньому, але вогонь ані не торкнувся її, ані ковчега не опалив. Вона ж співала, промовляючи: "Якщо крізь вогонь пройду, не спалить мене, і полум'я не попече мене". Євіласій же печальний був через те вельми і, поставивши перед собою святу, сказав до неї: "О жінко, дивуєш мене вельми, творячи чуда. Вісімдесят років маю від народження свого й ніколи ж не бачив такого, заклинаю-бо тебе Богом твоїм, в Якого віриш, розкажи мені всю правду". Відповідала ж йому свята, кажучи: "Прошу тебе, пане мій, послухай уважно, що скажу тобі: сила Божа береже мене цілою в муках, як же ти сам бачив, і якщо уважно слів моїх послухаєш, переконаєшся швидко, станеш другом моєї віри".

Він же сказав: "Кажи швидко правду, я ж слухаю уважно". Мовила свята: "Бог же безсмертний і вічний, і діла Його істинні, і суд Його святий і праведний, Він пильнує на кожному місці рабів Своїх, які праведно і преподобно живуть і добрий подвиг проходять, осоромлюючи диявола, відкинувши ідолів і поплювавши на них, яких ви, наче богів, шануєте, і , злі діла світу цього перемігши, зневаживши земне, захотіли небесного, живуть чисто, бережуть Заповіді Божі без гріха — їх Бог Вишній береже від усілякого зла, бо вони знають Його як єдиного Бога, бо нема нікого, окрім Того, Хто зійшов на землю і вселився у Святу і Пречисту Діву, бо Той Самий був, який народився від неї невимовно, і нехай, коротко скажу, вирісши, багато і преславного чудесно зробив і научив, прийшов волею на хрест і постраждав плоттю для спасення нашого, тоді похований був, воскрес на третій день і у славі вознісся на Небо, звідки ж знову прийде на закінчення віків судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його, через що й ми, наслідуючи Його, передаємо себе на рани і муки задля Царства Небесного, щоб не загинути навіки: тут-бо помираємо — там же живемо нескінченним життям".

Це чуючи, Євіласій почав пізнавати велику Бога живого силу й розчулився серцем, навернувся до кращого і святу мученицю Фавсту звільнив від пут, зробив вільною. Тоді один із рабів його, поспішивши до царя Максиміяна, сповістив йому, кажучи: "Пане царю, згубив любов твою Євіласій і хоче бути християнином, поспіши-бо вихопити його зі зваби християнської швидше, ніж він стане християнином". Цар же засмутився через те вельми, прикликав швидко Максима, єпарха свого, який був вельми жорстокий і нелюд, і, заклявши його богами своїми, послав його в Кизик до Євіласія. Максим же, з великою люттю досягнувши Кизика, спитав блаженного Євіласія, кажучи: "Скажи мені, всезлісна голово, як посмів ти покинути великих богів і зневажити їх, повірив безумним християнам і приєднався до них?" Відповів Євіласій: "Присягаюся головою моєю, що коли й ти послухаєш дівчину Фавсту, скоро пізнаєш Бога живого і блаженним будеш". Єпарх же Максим розгнівався дуже — звелів його, на дереві повісивши, бити жорстоко. І битий був довго Євіласій, взивав до Христа Бога, говорячи: "Владико, Боже всемогутній, поможи рабі Твоїй Фавсті у всіх муках, які їй трапилися, Ти, що моїм очам показав чудеса Свої, вибав і мене, смиренного, від найлютішого і найжорстокішого єпарха, бо Тебе прагну, Господи, задля багатьох і великих чуд Твоїх". Після цього звелів єпарх свічами палаючими опалювати боки мученикові. І коли опалювали страждальця, просив той святу Фавсту, яка там-таки стояла і на страждання його дивилася, щоб помолилася за нього до Господа. Свята ж, змилосердившися над ним, почала молитися, мовлячи: "Господи, Боже мій, яви благодать Свою і вислухай мене, рабиню Твою, прийми Євіласія в загороду словесного Твого стада і вчини його серед числа праведників Твоїх, бо благословенний Ти навіки. Амінь."Тоді єпарх і святу Фавсту звелів перед судищем своїм неправедним поставити — за те, що переконувала Євіласія бути християнином. І сказав до неї Максим: "Нечестива голово, як посміла ти чесного священика Євіласія від великих богів відвернути і до свого привести Бога?" Відповіла свята Фавста: "Покладаюся на благого і премилостивого Бога мого, який прикликав Євіласія, щоб був Йому сином істинним, як і тебе Він прикличе у Своє пізнання і поклоніння Божественне". Сказав єпарх: "Фавсто, не думай, що я безумний, як же Євіласій, який послухав тебе". І зразу звелів її зв'язати і залізні цвяхи вбити у ноги її. І коли це зі старанням слуги робили, свята анітрохи не відчувала болю. Бачив же єпарх Максим, що мучениця не зважає на таке катування, прикликав спиру воїнів і звелів, якщо хто може, нехай більшу і жорстокішу винайде на неї муку. І сказав один із воїнів на ім'я Клавдій: "Пане мій, якщо хоче світлість твоя швидко її заморити, то хай буде віддана на поїдання звірам". І зразу звелів єпарх, щоб було так. І ведена була свята нагою на місце те, де звірі мали її з'їсти. Випустили на неї левицю, але левиця побігла й поклонилася святій. Тоді инших звірів багато випускали, і всі припадали до ніг її і кланялися. Єпарх же, бачивши таке чудо, дивувався дуже. І звелів зв'язану і за ноги мотузком зчеплену волочити її по землі. Коли ж волочили святу нагу, скрикнула вона до Господа, говорячи: "Господи, Ісусе Христе, покрий Своє творіння, щоб очі безсоромні й нечестиві не дивилися на наготу тіла невісти Твоєї". І зразу хмара зверху зійшла, покрила святу, наче одягом прекрасним. Після цього знову инший муж, воїн на ім'я Євсевій, сказав Максимові-єпарху: "Якщо хоче світлість твоя, дай мені владу над нею". Сказав єпарх: "Візьми її і, як же хочеш і можеш, муч її". Він же, взявши святу мученицю, вів у кузню і, зробивши багато залізних довгих цвяхів, вбив те в голову її, в чоло ж, і в очі, і в груди, і в литки, і в ціле тіло. Свята ж молилася собі, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, дякую Тобі, бо Ти Свідок сердець, Слава і Вінець праведних, сподоби ж і мене, смиренну і недостойну рабу Твою, щоб опинилася я на стежці, що веде до тихої в Тобі пристані. І Максима-єпарха у святу віру і любов Свою приведи, і утвердь його у страху Твоєму, і вчини його з тими, що сповідують Тебе, істинного Бога, щоб усі довідалися, що Ти єдиний Бог і що Тобі належить Божественна честь і слава на віки-віків. Амінь". Євсевій же, бачивши, що юна дівчина, ціла цвяхами нашпигована і кров'ю стікаючи, не зважає на таку муку, наче анітрохи не відчуває болю, звелів принести казан великий і наповнити його смолою і сіркою і, розваривши сильно, вкинув у нього святу Фавсту разом зі святим Євіласієм, і вогонь великий підклав. Святі ж мученики в казані тому наче на місці злачному і прохолодному стояли, співали і славословили Бога — і зразу вогонь погас і казан вистигнув. Тоді Максим-єпарх, бачивши святих віру і терпіння, сказав: "Боже вічний, Ти, що дав Євіласію стати причасником страждань за Тебе рабині Твоєї Фавсти, прийми і мене, окаянного і грішного, і зроби мене з двома — третім, щоб і я, поганий і менший, сповнив число тройці — в образ Пресвятої Тройці. Воістину, Боже Сил, яви Свою благостиню і на мені, недостойному рабові Твоєму, і швидко вчини зі мною милосердя Своє, щоб і в мені найбільше прославитися". Коли він це вимовив, розчинилися Небеса і видно було йому Сина Божого з ликом святих ангелів й архангелів, і всіх святих собори, що, як світло, сяяли. Таке страшне і вражаюче таїнство бачивши, Максим великим голосом возвав до Бога, кажучи: "Господи, прийми мене, як же раба Твого Євіласія, і не пам'ятай беззаконня мого і неправди, але прости грішного і недостойного раба Твого і прийми, як же розбійника колись прийняв". Те мовивши, зразу побіг до казана, в якому була свята Фавста і святий Євіласій, і, звівши очі свої на Небо, ознаменувався хресним знаменням, кажучи: "В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, і я з вами". І скинув одяг свій, і, знову знаменням хресним через ціле тіло себе ознаменувавши, вкинувся у казан. Тоді свята і блаженна Фавста великої радости і веселощів сповнилася, бо почув її Бог і привела вона Максима у святу віру, і сказала мучениця: "Слава тобі, Христе Боже, що ніхто не загине, але для всіх Ти хочеш спасення і досягнення пізнання істини. Ось-бо я поміж двох рабів Твоїх, як же лоза виноградна, що грона приносить, і мотузок втроє сплетений, що не рветься, бо сказав Ти, Господи: "Де ж двоє будуть чи троє зібрані в Ім'я моє, там Я є посеред них". Коли так свята з веселістю промовляла, був голос із Небес, який говорив: "Прийдіть до мене ви, що трудитеся у подвизі й обтяжені стражданнями задля Імени мого, і Я заспокою вас у Царстві моєму Небесному". Коли цей голос почули святі, радости невимовної сповнилися і Богові дякували, у руки Його душі свої передали в мирі місяця лютого у 6-ий день. їх же молитвами, Господи, прости нам прогрішення наші, сподоби всіх нас милосердя Твого й учасниками життя вічного учини, бо благословенний Ти з Отцем ї Святим Духом і препрославлений навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!