Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Страждання святого священномученика Харлампія, єпископа Магнезії-града, і тих, що з ним постраждали Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого священномученика Харлампія, єпископа Магнезії-града, і тих, що з ним постраждали
   

Місяця лютого в 10-й день

Коли царював Господь наш Ісус Христос, закінчилася служба, яка творилася бісам, і руйнувалося ідолопоклоніння в часи нечестивого царя римського Севера. Був тоді в Магнезії-граді єпископ — святий Харлампій, він научав людей Божих слів, наставляючи на путь спасення, і говорив: "Цар мій Ісус Христос послав пророків та апостолів Духом Святим, щоб усі люди проповіддю їхньою святою нарозумилися і йшли шляхом правди неухильно. Север, цар ваш, винайшов люті катування, щоб ідолам бездушним люди приносили жертви і щоб віддавались душі на смерть. Ісус же Христос, цар мій, через пророків і апостолів послав нам слова небесного життя, цими ж словами ворог хай буде вигнаний, змій розтоптаний, швіра на віру перетвориться, маячня бісівська хай гине і падає лютим падінням вся ворожа сила, бо годиться більше вірити словам, що дороги вічного життя являють, аніж віддаватися ділам, що згубу приносять". Коли такі слова єпископ святий говорив, взяли його невірні і Луціянові-ігемону та Луцію-воєначальникові на суд і випробування представили. Коли він перед ними те саме говорив, сказав ігемон: "Спересердя уста твої промовляють слова нерозсудно, не роздивившися, де ж добро чи зло, але не думай, о добрий старче, що за ті слова мучений не будеш, тому, послухавши ради нашої, належні такій твоїй старості прийми звичаї і здоровим глуздом вибери підійти з жертвами до богів, щоб ми не наклали на тебе мук, яких же колись уже ти пізнав". Харлампій святий відповів: "Невидимі блага я, що вже зістарівся і життя дочасне закінчую, не хочу зневажити". Розгнівалися судді, почали люті готувати муки і сказали йому: "Принеси жертву богам, о погана голово". Відповів Харлампій святий: "Діточки, не принесу жертви бісам, знайте ж, що біси, яких же шануєте, тремтять перед знаменням хреста і трясуться". Судді ж веліли зняти з нього священичий одяг і, оголивши святого ангеловидного мужа, мучити почали. Були ж муки такими: кігтями залізними повішеного стругало двоє слуг, допоки не обдрели всю шкіру його з голови до ніг. Святий же, зранений весь, сказав до тих, що мучили його: "Дякую вам, браття, що, обстругавши тіло моє старе, оновили дух мій, який у нове життя одягнутися бажає". Коли святий це мовив, жах напав на обох слуг, що мучили його, і сказали вони до суддів: "Те безчестя, що ви чоловікові цьому чините, — йому на пошану і муки на задоволення йому обертаються — чи не сам це Христос, мужа старого подобу прийнявши, прийшов оглянути Азію, щоб змінити її мешканців? Деремо кігтями залізними твердіше від заліза тіло, кігті-бо згинаються, тіло ж лишається неушкодженим". Коли це слуги говорили, заскреготав зубами ігемон, сказав до них: "О слуги погані і до виконання наказу ліниві, не робите того, що вам наказано, але засудженого на муки словами захищаєте". Коли знемогли слуги зовсім, почали ісповідати і прославляти силу Христову, зміцнюючи страждальця. І посічені обидва були за Ім'я Христове, імена ж їх Порфирій і Ваптос. Також і троє жінок, що на страждання мученика дивилися, увірували в Христа і прославили пресвяте і всесильне ім'я Його — тож і тих зразу було посічено. Воєначальник же Луцій, вставши з місця свого, сам узяв катівське знаряддя і почав мучити святого Харлампія, стругаючи сильно тіло його. І зразу відпали руки йому від ліктів, наче мечем їх відтяло, і, прилипши до тіла мученика, висіли. Луцій же, без рук впавши на землю, кричав: "Чарівник чоловік цей, поможи мені, о ігемоне". Прибігши ж і бачивши, що з тіла мученикового висять дуксові руки, ігемон плюнув в обличчя мученикові. І зразу голова ігемонова обернулася задом наперед, і було лице його ззаду. Магнезіяни ж, великим охоплені страхом, просили святого, кажучи: "Покинь гнів і Божу помсту відверни, наказано ж тобі не віддавати злом за зло". Святий же Харлампій мовив: "Живий Господь Бог свідок, що нема зла в серці моєму й облуди на язику моєму, знайте ж, що Христос Бог, Який покарав беззаконників цих найголовніших, Той дасть нам життя вічне, нечестивих же згубить". Тоді скрикнули до Бога всі, мовлячи: "Не губи, Господи, нас, що згрішили перед Тобою, прости нам, о Боже, нині-бо, Господи, покарав князів наших, щоб нас до світла привести і зробити достойними життя вічного". И увірувало в Христа багато люду. Луцій же дукс сказав: "Чоловіче Божий, Ангеле Господній, помилуй мене, люто мене болить, ось руки мої обтяжують тебе, висячи на тілі твоєму, учини-бо їх на їхнє місце, щоб і ти тягаря позбувся, я ж від болю звільнився, і, коли це зробиш, увірую і я в Бога твого". Святий же виливав перед Богом молитви свої, кажучи: "Варух, Мануїл, Маран Ата — равуни, тобто благословенні, з нами, Боже, Господи наш, Ти, що прийшов у плоть, Учителю мій, зглянься на смирення закованих і звільни від пут покарання суддів цих і мене, свідка Твого, цілого зраненого, зціли". І ось голос із хмари пролунав, мовлячи: "Харлампію, світильнику земний, ти, що небо осяваєш, співтоваришу ангелів, співмешканцю пророків, друже апостолів, співвоїне мучеників і моєї бесіди достойнику, почув Я молитви твої і прийняв слова уст твоїх, нехай буде слово твоє зціленням для хворих". І зразу зцілилися Луцій-дукс і Луціян-ігемон, і, припавши до ніг мученика, Луцій просив хрещення святого, що й отримав. А ігемон покинув на християн гоніння, "допоки [казав] сповіщу цареві". Тим часом багато людей приходило до святого, хрестилися, ісповідаючи гріхи свої, і ті, що різними недугами хворіли, приймали зцілення. Луціян же ігемон, пішовши до царя Севера, який в Антіохії Писидійській тоді був, сповістив йому все, що в Магнезії було: "Явився, — казав, — якийсь серед нас чоловік із сонму Галилейського, що всіх від богів відвертає, дає хворим здоров'я. І Луцій-дукс, зцілившися, у Христа увірував, і ціла Магнезія прийняла його віру, я ж, оздоровившися, прийшов сюди сповістити царству твоєму це". Чувши те, Север сповнився гніву і крикнув, говорячи: "О вічні боги, нечестивими людьми збезчещені, чому це брехунів багатослів'я на землі має силу?" І зразу трьохсот воїнів, всілякої нелюдськости і лютости сповнених, послав взяти Харлампія святого і, досить на нього ран наклавши, із Магнезії привести до Антіохії. Воїни ж, пішовши і Христового мученика взявши, гострі залізні цвяхи вбили в ціле його тіло. Бороду ж його, що довга була, вплели у мотузку, на шию покладену, тягнули святого по дорозі, до царя ведучи. І коли були від Магнезії-града за п'ятнадцять стадій, кінь один, що з правого боку йшов, обернувшися до воїнів, людським промовив голосом, виразно кажучи: "О ви, три сотні воїнів, трикратно скверні диявольські слуги, ненавидите Христа Бога, Який є з цим чоловіком, і Святого Духа. Нащо йому це чините, о жорстокі серцем, звільніть того, кого не можете зв'язати, щоб самим від пут звільнитися". Такими словами, які по-людськи кінь промовив, воїни безмежно були настрашені, проте, царський наказ виконуючи, тягнули мученика до Антіохії. Диявол же, перетворившись на чоловіка старого, став перед царем Севером, кажучи: "Горе мені, о царю! Цар я скитський, прийшов же у мої володіння чоловік один на ім'я Харлампій, волхв великий, і все воїнство моє від мене відвернув, і весь народ до нього пристав, я ж, усіма покинений, прийшов сказати тобі це щоб і тобі подібне не сталося". Коли це диявол сказав, якраз Харлампія святого, волоченого воїнами, перед царя було приведено. Його ж побачивши, цар зразу три рожна довгі встромив у груди його і звелів, принісши дрова, розпалити вогонь і на ньому пекти мученика, помалу, щоб не зразу помер, але щоб більше мучився. Коли ж палили святого довго, жінка одна, що там стояла, хотівши цареві приємне зробити, взяла попіл гарячий, висипала на голову мученика святого, на лице ж і бороду, говорячи: "Помри, старче, помри, краще тобі померти, аніж нас облудою своєю спокушати". Була ж та жінка наложницею царевою, і сказала до неї сестра її: "Чи ти не боїшся Бога, окаянна? Цареву волю виконуючи, Бога гнівиш, не поможе тобі Север, коли розгнівається на тебе Христос". І, звернувшися до мученика, мовила: "Чоловіче Божий, чесна старість твоя, і Бог з тобою, у Нього ж і я увірувати і від гріхів своїх звільнитися маю". Після цього, коли вогонь загас і слуги виснажилися, а святий був печенням вогню неушкоджений і здоровий, сказав цар: "Хай буде звільнений від катування чоловік цей і нехай мені відповідає". Коли ж мученика ближче до нього було приведено, сказав цар: "Чоловіче, цього дня вранці, бесідуючи з царем скитським, я розгнівався на тебе і позбавив чести тебе. Нині ж ти, перетерпівши муки, шанований у нас будеш, відповідай же мені про все, що питатиму. Багато літ маєш?" Харлампій святий відповідав: "Багато років перепровадив у суєтному цьому житті, прожив-бо літ сто і тринадцять". Север-цар мовив: "Якщо стільки років прожив, то як дотепер у такий розум не прийшов, щоб пізнати богів безсмертних?" Відповідав мученик: "Багато років живучи, о царю, і великий розум здобувши, пізнав Христа, єдиного істинного Бога, й увірував у Нього". Сказав цар: "Взяв собі жінку чи ні?" Відповів святий: "Небесну Діву взяв у подружжя собі, тобто — царство Христа мого. На землі ж жони не пізнав". Сказав цар: "Чи умієш воскрешати мертвих?" Відповів святий: "Не є в людській владі таке діло, але в Христовій". І звелів цар привести чоловіка, біснуватого віддавна, тридцять-бо і п'ять років мучив його диявол, гонячи пустелями і горами, вкидаючи в хащі, і болота, і розколини земні, щоб згубити його. Коли ж близько привели чоловіка того, зразу диявол, відчувши святого пахощі, скрикнув: "Прошу тебе, рабе Божий, не муч мене передчасно, але словом звели, щоб я вийшов. Коли ж хочеш, то скажу тобі, як увійшов у чоловіка цього". І звелів святий дияволові, аби сказав. Він же говорити почав: "Хотів чоловік цей обікрасти ближнього свого, сказав же собі: "Якщо не уб'ю спершу спадкоємця, не зможу взяти його спадок". І, убивши ближнього, ішов забрати добро його. Я ж, при такому ділі його знайшовши, увійшов у нього і вже тридцять п'ять літ перебуваю в ньому". Тоді святий Харлампій сказав дияволові: "Вийди з чоловіка цього і не шкодь йому". І зразу вийшов диявол, і чоловік здоровим став. Цар же сказав: "Справді великий Бог християнський". Через три дні помер один юнак, і звелів цар принести мертвого перед себе, сказав до святого Харлампія: "Помолися до Бога свого, щоб воскрес мертвий цей". Святий же, помолившися, воскресив мертвого. Й увірувало багато з людей у Христа, бачивши чуда такі, і сам цар у великому подиві був. Був у царя один єпарх, на ім'я Крисп, він радив цареві, кажучи: "Знищи чоловіка цього з лиця землі, волхвом він є і чаруванням чуда творить". Цар же повірив у слова Криспові і, добрий намір покинувши, сказав до мученика: "Принеси жертви богам, Харлампію, щоб убивчих мук уникнути". Відповів святий: "Багато мені користи муки принесуть: наскільки-бо тіло моє ранами шматовано, настільки радіє в мені дух мій". Розгнівався цар, звелів камінням бити в уста святого, і говорили ті, що били: "Підкорися цареві, бо загинеш марно". Говорив цар до слуг: "Візьміть свічі палаючі і запаліть йому бороду, і лице обпаліть". І було так: коли слуги приклали свічі до бороди святого, вогонь великий з бороди вийшов і кинувся на тих, що навколо стояли, обпалив до сімдесяти нечестивих. Сповнився ж люті Север, сказав: "Добре казав мені цар скитський, що волхвом є Харлампій і хоче також і від мене воїнів моїх відвернути". Тоді до вельмож своїх промовив: "Чи не розповісте мені, хто той Христос, в Якого ж Харлампій вірить?" Сказав Крисп-єпарх: "Христос — син Марії, від перелюбства народжений". Сказав аристарх один до Криспа: "Не злослов, звідки-бо дізнався про таємницю цю? Звідки знаєш, ким була Марія, хто ж Христос?" Сказав Крисп із гнівом: "Дияволе, чи ти мудріший від мене?" Відповів аристарх: "Краще розумію від тебе". Север-цар до Аристарха сказав: "О погана голово, чи проти мене говориш?" Відповів аристарх: "Ніяк ні, пане царю, не проти тебе ані не проти когось, лише за Христа говорю". Цар же, гнівом палаючи, взяв лук натягнений і випустив стрілу увись, говорячи: "Сюди прийди, Христе, якщо у висотах живеш, зійди додолу, на землі постав намет Свій, ось-бо на Тебе боротьбу готую, досить маю сили, щоб проти Тебе стати, зійди сюди й поблизу мене стань — коли ж ні, то скину небеса, погашу сонце і візьму Тебе руками". Такі образи на Христа Бога говорив цар нахабно й безсоромно — затряслася земля, і страх великий напав на всіх. Розгнівався-бо на Небесах Бог, земля, як лист, тремтіла, і чулися згори із хмар страшні голоси, і були блискавка, і громи, й омертвіли від страху люди смертні, цар же і з ним Крисп єпарх невидимими путами були зв'язані і від землі у повітря підняті висіли. І крикнув цар до мученика, кажучи: "Пане Харлампію, через гріхи мої це є, справедливу кару прийму, ти ж промов слово до Бога свого, щоб я від муки цієї визволився. І напишу ім'я Бога твого і твоє по цілому граді — великим-бо страхом вражений від Христа твого". Тоді прийшла туди донька царева на ім'я Галина і сказала до батька свого: "Батьку мій, ніхто Богові противитися не може, Він-бо — надія християн, винищувач нечестивих, увіруй в Христа — і визволить тебе, і від пут невидимих, якими ти зв'язаний, звільнить Той, Хто зв'язав тебе, — Бог є вічний і недоторканний". І впавши перед мучеником, блаженна Галина промовила: "Прошу тебе, рабе Божий, помолися до Христа Бога і батька мого від пут невидимих звільни". І коли помолився святий, зупинився Божий страшний гнів, і цар з єпархом, звільнений від кари, на землю став і сказав: "Владико небес і землі Творче, помилуй мене. Ти, що живеш на Небесах, поглянь милостиво на землю". І пішов цар з єпархом і зі всіма вельможами у палати свої, і перебував три дні, не виходячи, над страхом Божим і тим грізним гнівом роздумуючи. Тим часом донька царева мала видіння, яке розповіла Харлампієві святому, кажучи: "Здавалося, наче стою при водах великих. І ось раптом побачила загороджений сад великий, у ньому ж насаджено було всіляких дерев запашних, посередині ж виноград був гарний, й у винограді — кедр превисокий, при корені ж дерева — джерело. Сторож же місця того страшний був і нікому не давав увійти туди. Бачила ж батька свого, що поблизу стояв, і Криспа-єпарха, і замахнувся сторож на них жезлом своїм вогненним, відганяючи їх звідтіля. Я ж у великому страху стояла і просила його, щоб звелів мені перебувати там. І сказав мені він: "Ходи сюди, і я на руках своїх із шаною внесу тебе". Коли ж я була всередині, при джерелі, під кедром, почула голос, який говорив: "Для тебе це місце і для подібних тобі". Таке видіння я бачила і прошу тебе, розтлумач мені, що воно говорить". Святий же Харлампій сказав до неї: "Значення сну твого таке: великі води — це дар Духа Святого. Загороджений сад — Рай. Виноград — праведних оселя. Пахучі дерева — лики святих ангелів. Високий кедр — хресна слава. Джерело від кореня кедрового знаменує життя вічне, яке хрестом святим подароване людському родові. Сторож місця того, який на руки тебе взяв, — Христос Господь, Який, дев'ятдесят дев'ять овець у горах залишивши, пішов услід заблукалій і, її знайшовши, взяв на руки Свої. Батько ж твій із єпархом будуть відігнані від Божого Раю, бо ті, що дякують Богові, пізніше знову невдячними будуть, знову відвернуться від Бога диявольськими звабами".

Коли минула та кара Божа страшна, через тридцять днів розбестився знову цар і, покинувши Бога, хоч Його ж міцну пізнав руку, до ідолів вернувся. Прикликавши мученика, сказав йому: "Харлампію, послухай ради моєї і поклонися богам, щоб шанованим серед нас бути". Святий же відповів: "Не може такого бути, аби раб Божий через слова ката мав розбеститися, справді-бо слова твої, о царю, є нерозсудні і дикі". Розгнівався ж цар, кажучи: "Безумна голово, ти слова мої дикими називаєш?" І звелів, уста його гаком зціпивши, по цілому граді водити. Донька ж царева, підійшовши до батька свого, мовила: "Що робиш, о батьку? Нащо праведного мучиш? Нащо в диявольських сітях грузнеш і, покинувши добре, вибираєш погане? Нащо вибираєш смерть, відкидаєш життя? Нащо на Христового раба люттю катівською встаєш? Послухай, батьку, голосу мого, і як же стараєшся на зло, так старанним будь на добро, бо, сіючи зло, зло й пожнеш, той, хто ж сіє із благословенням, пожне добро. Згадай, яка була кара на тебе Божа, коли в повітрі невидимими путами зв'язаний і повішений був. Бога істинного ісповідавши — звільнився від пут, нині ж Його покидаєш. Багато володарів, Богом покарані, пізнають Його силу — позбувшися кари, знову Його забувають". Це чувши, цар анітрохи не виправився, але ще гіршим став, кажучи: "Принеси жертву богам, Галино". Вона ж до нього звернулася: "Зроблю, — казала, — що хочеш, батьку". Цар же, зрадівши, сказав: "Хай буде розв'язаний Харлампій, бо донька моя богам принести жертву хоче". Коли ж приведено Харлампія, сказав цар: "Ось перемінилася донька моя Галина з твоєї віри в нашу і хоче принести жертву богам. Прийди-бо і ти, Харлампію, з нею в храм богів наших і зроби те, що хочемо". Харлампій мовчав, а цар думав, що він погоджується. Тоді донька царська пішла до храму Дієвого й Аполонового і сказала жерцям: "Каючися, прийшла молити богів, яких прогнівила, увірувавши в Христа". Скрикнули жерці, говорячи: "Великий Дію, сильний Аполоне, творці неба, пани панів, погляньте на пані Галину і, задля Севера-царя, помилуйте її". Блаженна Галина, увійшовши в капище ідольське, прикликала жерців і сказала: "Якого спершу бога скину: чи Дія, чи Іраклія, чи Аполона?" Сказали жерці: "Ні, пані, ніякого не задумуй зла, не чини наруги над спасителями нашими, щоб і вони не розгнівалися, і не скинули неба, і не перевернули землі". Тоді блаженна Галина, взявши ідола Дієвого, сказала йому: "Якщо ти бог, то чому не зрозумів, що я прийшла знищити тебе?" І, те мовивши, кинула його сильно. Він же, впавши на землю, розбився на три частини. Вона ж, Аполона так само взявши, сказала: "І ти, сатано, згорблений старче, впади на землю, порохом є сам". Розбила ж й инших богів, які там були. І поспішили жерці до Севера, кажучи: "Пане царю, загинула надія наша, нині й сонце загасне, і світ загине, померли-бо боги". Цар же, дивуючися, сказав: "Що означають слова ваші?" Відповіли жерці: "Галина, донька твоя, богів розбила". Сказав цар: "Ідіть і прикличте цієї ночі п'ятдесят ковалів і, оновивши богів, поставте їх у храмі, і скажіть, що воскресли із мертвих, як же і галилейці про Христа свого розповідають, що воскрес Він по смерті". Жерці ж швидко те вчинили, прийшли зранку до доньки царської, кажучи: "Іди в храм, пані, і поглянь на богів воскреслих". І сказала Галина блаженна: "Чи воскресли боги? Піду побачити їх". Увійшовши до храму, побачила богів, наново виготовлених, і сказала: "Велике чудо бачу". Сказали жерці: "Справді чудо велике. Вчора-бо безчестя і наругу перетерпіли, нині більшою сіяють честю і славою". Сказала блаженна Галина: "Нових богів мені легше перевернути, ніж старих". І сказала до ідола Дія: "Тобі говорю, Юпітере, що з мертвих воскреснув, іди знову до мертвих". Те сказавши, Галина знову розбила ідолів, тоді жерці гніву сповнилися, сповістили знову цареві про богів своїх зруйнування. Цар же, поставивши перед собою доньку свою, сказав до неї: "Нащо богів розбила?" Вона ж відповіла: "Тому що суєтною думкою ви зваблені, богами їх називаєте, вони ж є річчю бездушною". Сказав цар: "Принеси богам жертву, насіння нечестиве, а не моє народження". Відповіла блаженна Галина, насміхаючися: "Принесла вже жертву, як уміла, якщо ж хочеш, й іншим богам таке вчиню". Розгніваний цар залишив доньку свою і, до святого Харлампія-мученика з люттю звернувшися, віддав його одній жінці-удові на наругу. Коли входив святий у дім удовиці, схилився на якийсь, що був при хаті, стовп — і враз сухий стовп той проріс і виріс у дерево велике, що покрило гілками весь дім удовиний. Бачивши ж таке чудо, жінка настрашилася і сказала: "Іди від мене, пане, не є достойна я такого мужа прийняти, думаю, що ти Христос, чи ангел, чи пророк, чи апостол. Іди від мене, прошу тебе, не є бо я достойна, щоб ти увійшов під дах мій". Сказав до неї святий: "Дерзай, донько, бо знайшла благодать у Господа, вір у Нього, бо великий Господь, і милостивий, і хвалений вельми". Зранку ж бачили сусіди дерево високе і багатолисте, яке кроною дім удови покрило, говорили між собою: "Що то за чудо?" Одні казали: "Тому що увійшов туди Харлампій, через те проріс стовп і в дерево велике виріс". І, увійшовши, знайшли старця, що сидів і повчав удовицю, і так до неї говорив: "Блаженна ти, жінко, що в Христа повірила. Блаженна, бо відпускаються гріхи твої, Бог-бо приймає тих, що каються". І сказали йому чоловіки, які прийшли: "Чому ти нам не скажеш, що ти є Христос справді?" Відповів святий Харлампій: "Пробачте мені, діти, співслужителем вашим є, Христовим служителем, і в Його Ім'я це роблю". Тоді жінка, сміливости набравшися, великим почала взивати голосом: "Радій, Харлампію, завжди світлом невгасимим світячи, радій, Харлампію, благодаттю великий, радій, Харлампію, світильнику всесвітлий, багато-бо твоєю наукою приступило до Христа". Коли це жінка говорила, прийшли сусіди її, припали до колін Харлампія святого, Христа устами ісповідуючи, серцем же в Нього вірячи, і прийняли всі спасенне хрещення. Наступного дня звелів цар мученика привести на судище, і наперед прийшли ті, що повірили в Христа, сповістили цареві чудо, яке сталося, як проріс сухий стовп і дерево стало велике. Дивувався ж через те цар, сказав Крисп-єпарх: "Пане царю, якщо не звелиш швидко мечем убити волхва цього, усі звабляться чудами, які він творить, і покинуть богів наших і нас, услід за ним підуть". Тоді цар вирок меча на святого видав, що почувши, Харлампій святий заспівав радісно псалом Давидів: "Про милість і суд заспіваю Тобі, Господи, співатиму і розумітиму дорогу непорочного, коли прийдеш до мене". Далі співав псалом той до кінця. Прийшовши з веселістю на місце, на якому ж подвиг свій мав довершити, сказав: "Дякую Тобі, Господи Боже, що милостивий Ти і щедрий, Ти, що убив ворога, зруйнував пекло і смертні знищив хвороби. Пом'яни мене, Господи Боже мій, у Царстві Твоєму". Коли він молився так, розкрилися Небеса і зійшов до нього Господь із багатьма святими ангелами, і поставлений був престол смарагдовий, прекрасний вельми, і сів на ньому Господь і промовив до мученика: "Прийди, Харлампію, друже мій, що багато в Ім'я моє перетерпів, проси в мене, чого хочеш, і дам тобі". Святий же Харлампій сказав: "Велике це для мене, Господи, що Ти сподобив мене бачити страшну славу Твою. Господи, якщо воля Твоя, прошу Тебе, дай благодать Імені Твоєму: де покладено буде мої мощі і пам'ять мою шануватимуть, щоб не було на місці тому голоду і мору чи поганого повітря, що губить плоди, але хай буде понад усі місця мир, і для тіл здоров'я, і для душ спасення, достаток пшениці і вина, і худоби примноження на потребу людям. Господи, якщо воля Твоя, дай, щоб там, де страждання моє написане і прочитане буде, там не було виразок волам, і вівцям, й иншій худобі, і всім тваринам, що для потреби є людської, а найбільше — душі розумній щоб ні одне не прийшло зло. Господи, Ти знаєш, що люди плоттю і кров'ю є, відпусти їм гріхи їхні і подай їм щедрість плодів земних, щоб достатньо в трудах своїх насичувалися і насолоджувалися, прославляючи Тебе, Бога свого, усіх благ Подателя. Мене ж нехай шанують як свого до Тебе посланця і Твого мученика. Хай роса, що сходить від Тебе, буде для них зціленням, о Господи Боже мій, пролий на всіх благодать Свою". Коли так святий помолився, сказав Господь: "Хай буде за проханням твоїм, мужній мій воїне". І пішов Господь з ангелами своїми на небо, пішла ж за Ним душа Харлампія святого. Тоді воїни, пішовши до царя, сповістили йому славу мученикову, як Господь йому явився і як помер без усічення мечем, і бачили душу його, що на Небеса сходила. І був цар у подиві і страху великому. Блаженна ж Галина, донька його, просила тіла мученикового у нього і, прийнявши, обвила його чистими плащаницями, пахощами ж і дорогоцінним миром помастила, і в ковчег золотий вклала, славлячи Бога. Побоявся ж цар судити і кривдити доньку свою, бачив-бо, що Бог є з нею, і залишив її жити в християнському благочесті за її волею. Це ж було в ті часи, коли в Антіохії Север був, царював у нас Господь наш Ісус Христос. Такий є він — непереможний і нездоланний великий мученик Харлампій, священик Божий, який за увесь світ клопочеться, постраждав місяця лютого в десятий день, завжди стоїть праворуч престолу Божого, молячи за нас Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава і царство нині, і присно, і навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!