Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Житіє і страждання святого священномученика Власія, єпископа Севастійського, і тих, що з ним постраждали Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Не журіться про життя, що ви будете їсти, і ні про тіло, у що ви зодягнетеся.                Бо більше від їжі життя, а тіло від одягу.                Погляньте на гайвороння, що не сіють, не жнуть, нема в них комори, ні клуні, проте Бог їх годує. Скільки ж більше за птахів ви варті!                Хто ж із вас, коли журиться, добавити зможе до зросту свого бодай ліктя одного?                Тож коли ви й найменшого не подолаєте, то чого ж ви про інше клопочетеся?                Погляньте на ті он лілеї, як вони не прядуть, ані тчуть. Але говорю вам, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них!                І коли он траву, що сьогодні на полі, а взавтра до печі вкидається, Бог так зодягає, скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!                І не шукайте, що будете їсти, чи що будете пити, і не клопочіться.                Бо всього цього й люди світу оцього шукають, Отець же ваш знає, що того вам потрібно.                Шукайте отож Його Царства, а це вам додасться!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святого священномученика Власія, єпископа Севастійського, і тих, що з ним постраждали
   

Місяця лютого в 11-й день

У минулі часи, коли ідольську службу нечестиві тримали і багато людей творінню і ділу рук своїх поклонялися, тоді проросла і віра багатьох святих, серед них же і святого славного мученика Власія процвіло благочестя. Той-бо святий всі роки життя свого лагідним і праведним життям прожив богоугодно без гріха, віддалюючися від усілякого діла злого. Бачивши ж чесне його життя, мешканці Севастійського у Кападокії града, люди благовірні, подбали, щоб був їм єпископом поставлений і пас стадо Христове добре в ті часи, у які часті гоніння на Христову Церкву бували і багато людей у страдницькі входило подвиги, вінцем мучеництва вінчалося. Тоді і святий великомученик Євстратій, перший із п'яти, з дружиною своєю за царювання Диоклитіянового, стоячи до крови за честь Христову, подвизався добре. Його ж, коли у в'язниці сидів, цей святий Власій відвідав уночі, давши сторожам в'язниці золота досить, і прославив мученика Христового, який так мужньо страждав, і прийняв від нього вручений заповіт — його ж перед кончиною своєю Євстратій святий написав, заповідавши про тіло своє і про маєток, як же про те у стражданні його написано. Ховався ж Власій святий від рук катівських, як же і багато тоді святих те чинило, не віддаючися на муки без вияву Божої волі, і мало було християн, які б у граді мешкали, і то були потаєні, більшість же втекло в пустелі, і гори, і вертепи через страх перед муками — їх же инші не змогли стерпіти, ідолам на час якийсь поклонилися. Тому і святий Власій не лише в Диоклитіянове, а й після того і в Ліцинієве царювання [коли постраждав] від лютого гоніння ховався у якійсь пустельній горі, названій Арґеос, маючи там печеру для перебування свого, у ній же безмовне пустельницьке й постницьке життя провадячи, і безперестанні молитви до Бога посилав. Звірі ж дикі до нього приходили й отримували благословення від нього. Якщо ж траплялося якимось звірам потрапити до святого в той час, коли в богомисленій молитві перебував, то вони, наче розумні були, не перериваючи його богомислення, стояли перед печерою, чекаючи його після закінчення молитви виходу, і не відходили, допоки ж святий не виходив, клав на них руки свої, благословляючи. І якщо котрийсь із них хворий був, приходячи до святого, зцілювався від нього покладанням рук його святих. У ті дні ігемон Агриколай ловцям своїм звелів багато хижих звірів всілякого роду виловити, потребував-бо їх на найлютішу смерть мучеників Христових, яких же всіляко згубити намагався: одних мечем убиваючи, инших вогнем спалюючи й у воді топлячи, ще инших же віддаючи на поїдання звірам. Ишли-бо ловці на лови й обходили гори та пустелі: прийшли і на гору, що Арґеос називалася, у ній же ховався святий єпископ Власій. Наблизилися до печери й бачили перед нею багато звірів, що бавилися, і сказали самі до себе: "Ходімо й подивімося, що це таке". І, прийшовши, знайшли Власія святого, який у печері, як у світлиці, перебував і молитви творив до Бога. І нічого йому не сказали, зразу повернулися і сповістили ігемонові Агриколаю те, що бачили. Ігемон же звелів багатьом воїнам іти з ними і знайти християн, що там ховаються, взяти і до нього привести. Пішли-бо послані воїни на гору ту і, в печері бувши, знайшли одного лише Власія святого, який у молитві і славослов'ї Божому перебував, і мовили до нього: "Вийди звідси і ходи з нами у град, кличе тебе ігемон". Святий же, зрадівши, сказав: "Добре, діти мої, ходімо разом. Згадав-бо про мене Господь — явився тричі цієї ночі, кажучи: "Встань і принеси Мені жертву за звичаєм священицтва твого". Нині-бо, діти мої, добре прийшли, Господь мій Ісус Христос хай буде з вами". Коли вони йшли дорогою, наверталися елліни до Бога лагідністю і навчанням святого, і чудотворенням, бо молитвами святими подавалися від Господа для хворих зцілення — не лише людям, а й худобі. І яких приводили і приносили до Власія святого недужих, покладав він руки свої на них і молився, зцілював і відпускав здоровими. Жінка одна мала єдиного сина. Коли він їв рибу, стала йому кістка риб'яча в горлі, і не міг він говорити зовсім, і вже при смерті був. Взяла його мати, напівмертвого, понесла й поклала в ногах святого, плачучи й голосячи: "Помилуй сина мого, рабе Спасителя нашого Ісуса Христа, єдиний-бо в мене". І розповіла святому, що зі сином її трапилося. Святитель же Божий Власій поклав руку свою в горло дитині, очі ж свої до Небес звів, помолився до Бога, кажучи: "Ти, що помагаєш усім, хто Тебе прикликає правдиво, о Спасителю, почуй мої молитви, і кістку, що в горлі юнака цього застрягла, невидимою Своєю силою вийми і зціли його. Далі ж, якщо серед людей чи серед худоби щось таке трапиться і згадає хто ім'я моє, кажучи: "Боже, молитвами раба Твого Власія, допоможи", — тому ти, Господи, поспіши на допомогу і зцілення подай на славу і честь святого Імени Твого". Це кажучи, хлопця зразу зробив здоровим і віддав його матері, яка похвали без упину віддавала Богові. І прославилося ім'я Власія святого не лише у Севастії, але і в Нікополі.

Ще ж коли в дорозі він був і вже до Севастії зближався, трапилася річ така. Удовиця одна убога нічого більше не мала, лише одного веприка, і прибіг вовк, схопив його, і плакала жінка та дуже. Побачивши, що святий іде, прибігла до нього і жалілася на вовка зі сльозами. Святий же, усміхнувшися, сказав до неї: "Не сумуй, о жінко, не плач, віддасться тобі веприк твій живий і неушкоджений". Те мовивши, пішов шляхом своїм. І ось до убогої вдови тої прибіг вовк, несучи веприка її в зубах своїх, і відпустив його перед нею живого і цілого, анітрохи не ушкодженого, і побіг вовк у пустелю. Удова ж взяла веприка свого, радіючи і хвалячи Бога. Коли увійшов Власій святий у град Севастійський, Агриколай-ігемон, зразу про нього довідавшися, звелів його вкинути до темниці. Наступного же дня, сівши на судищі, поставив перед собою архиєрея Божого і, бачивши його, почав спочатку облесними словами до нього промовляти, говорячи: "Радій, Власію, богів наших і наш любий друже". Святий же відповідав йому: "Радій і ти, державний ігемоне, але не називай богами бісів, які вогню вічному з тими, що їх шанують, будуть передані". Розгнівався ж ігемон, звелів великими палицями бити святбго немилостиво, і коли битий був святий довгий час, сказав до ігемона: "О безумний душ людських звабнику, чи думаєш своїми катуваннями відвернути мене від Божого ісповідання? Але не можеш, бо маю я Ісуса Христа, Який укріплює мене, далі ж чини, що хочеш". Ігемон же, бачивши незмінну святого віру, звелів його знову відвести до темниці. Тоді убога та удовиця, чувши про Власія святого мужнє за Христа страждання і непохитну у святій вірі постійність, заколола веприка свого, якого ж цілого з зубів вовчих прийняла, зварила голову та ноги і, поклавши на таріль, ще ж і з зерен і плодів земних та овочів садових, скільки від убогости своєї мати могла, у кошик взявши і свічу запаливши, принесла до святого в темницю і припала до ніг його, просячи, щоб прийняв їжу і скуштував. Святий же, Бога славлячи, скуштував принесеної їжі і, благословивши її, заповів, кажучи: "Жінко, таким чином у всі роки пам'ять мою здійснюй, і не забракне в домі твоєму нічого з необхідного, і якщо инший хтось уподібниться тобі і пам'ять мою здійснювати буде, той сповниться дарів Божих і благословенний буде у всі дні життя свого". Блаженна ж та удовиця, прийнявши заповідь від святого, пішла до дому свого, славлячи Бога. І сповнилося на ній Писання, яке говорить: "У цілому світі мовиться це в пам'ять її". Кат же, удруге на судищі сівши, привів Власія святого на допит і сказав йому: "Власію, чи принесеш жертви богам, щоб живим бути, чи погано загинути хочеш?" Відповів йому святий: "Боги, які неба та землі не створили, нехай загинуть. А смерть, якою мені погрожуєш, життя вічне мені виклопоче". Ігемон же, бачивши його непохитним у вірі, звелів нагого на дереві повісити й обдирати сильно знаряддям залізним. Довго ж обдирали мученика, який говорив до ігемона: "О нечестивче й поганче, чи ранами настрашити хочеш мене, який має помічником Христа Ісуса? Не боюся твоїх видимих мук, бо споглядаю майбутні блага, які тим, хто Бога любить, обіцяні". Після цього зняти його з дерева кат звелів і відвести знову до темниці. Коли ж вели Власія святого до в'язниці, пішли за ним жінок семеро благочестивих і богобоязливих, які, збираючи зі землі кров, що капала з тіла його, мастилися нею. Бачивши те, слуги, що вели святого, взяли їх і привели до ігемона, кажучи: "І ці є християнами". Ігемон же сказав до них: "Спам'ятайтеся і принесіть богам жертви, щоб великі почесті від мене отримати". Чесні та святі жінки відповідали, кажучи: "Якщо хочеш, о ігемоне, щоб ми поклонилися з жертвами богам твоїм, то спершу належить нам очиститися. Підемо до озера, яке тут поблизу, і вмиємо у ньому, за звичаєм, лиця наші і все тіло. Тоді звели дати нам богів твоїх там — і зразу, омившися, поклонимося їм на березі озера". Ігемон же, радости сповнившися, звелів принести богів своїх, яких, вклавши в міхи, запечатав оловом і віддав жінкам святим, приставивши до них і воїнів, щоб довели їх до озера з богами і звідти до нього привели чесно. Вони ж, взявши на свої плечі міхи з ідолами запечатаними, несли їх до озера. І коли були на березі, коли побачили глибину бездонну, просили воїнів відступитися від них, наче через сором наготи тілесної, і почекати трохи, поки помиються. І коли відступили воїни, вкинула кожна того, що несла, ідола в глибину водну, і погрузли скверні боги, як олово. Побачивши те, воїни взяли їх із гнівом і, до ігемона привівши, про потоплення богів своїх сповістили. Ігемон же почервонів лицем від люті і заревів, як лев, на воїнів, кажучи до них: "О погані слуги, чому не втримали богів, щоби в глибину озерну не були вкинені?" Відповідаючи ж, воїни казали: "О світлий ігемоне, облесно говорили тобі ці жінки і богів твоїх потопили. Ми ж не відали омани їхньої, не тримали їх". Говорили ж і жінки святі до ігемона: "Бог істинний від омани людської не постраждає, боги ж твої — бездушне каміння і дерево, золото ж і срібло, яких обманом ми взяли й потопили, і не врятували вони себе з рук наших ані від потоплення не врятувалися, як же можуть инших врятувати і від біди вибавити?" Розгніваний же був ігемон, звелів розпалити піч, і розтопити олово, і залізні принести гребені, і тризубці, і сім із міді на подобу одягу викуваних пластин, вогнем вельми розжарених, — усе ж то на одному було боці. З иншого ж поклали світлий м'який одяг і різні жіночі прикраси, і сказав до жінок святих: "Виберіть собі одне з двох: чи поклонитеся богам і принесете їм жертви — і збережете душі ваші, ходячи в тому світлому одязі та дорогоцінних прикрасах. Чи, якщо не хочете цього зробити, — приймете муки ці, для вас приготовані". Одна з тих святих жінок, яка мала двох дітей, схопила світлий одяг і вкинула в піч — і згорів одяг. Діти ж мовили до матері своєї: "Чесна ж мати наша, не покидай нас на землі цій загинути, але, як же виховала нас солодким своїм молоком, так і Царством Небесним насити нас".

Після цього ігемон повісити їх оголених звелів і стругати залізними гребенями тіла їхні, і бачили воїни, що молоко замість крови з ран їхніх текло, були-бо й тіла їхні білі, як сніг. Ангели ж Господні сходили з Небес, зміцнювали їх у муках й утішали, кажучи до них: "Не бійтеся, але подвизайтеся, як же добрий трудівник, який починає жнива, закінчує їх, і, закінчивши діло, приймає благословення і відплату від пана та йде, радіючи, до дому свого. Так і ви подвигніться, щоб від Спаса нашого Ісуса Христа вічне, яке ніколи не закінчується, життя прийняти". Тоді ігемон звелів зняти їх із катівні і вкинути в піч вогненну. І коли вкинені були — погас зразу вогонь, і вийшли неушкоджені з печі. І говорив до них ігемон: "Відкиньте від себе чари ваші і приступіть, принесіть жертву богам нашим". Жінки ж святі, наче єдиними устами, відповідали йому, кажучи: "Не буде тобі добра, о диявольський сину, не покинемо Господа нашого Ісуса Христа, не поклонимося каменю і дереву, ідолам, на тебе подібним, глухим і бездушним. Далі ж чини, що хочеш, бо ми покликані в Царство Небесне". Тоді ігемон звелів мечем відтяти їм голови, і коли приведені були жінки святі на місце кончини своєї, просили воїнів, кажучи: "Почекайте нас трошки, поки помолимося до Бога". І, схиливши коліна свої до землі, мовили: "Слава Тобі, великому і прославленому Богові нашому. Слава Тобі, Христе, що царюєш навіки, Тобі, що прикликав нас на путь доброти Своєї, хто-бо великий такий, як же Ти, Бог наш, Який влаштував відступити нам від пітьми і прийти в правдиве і солодке світло Твоє. Просимо ж Тебе, Господи, приєднай нас до святої першомучениці Теклі, приймаючи моління за нас святішого отця нашого і пастиря Власія, який наставив нас на путь істинну". Так помолившися і з землі вставши, підняли руки до неба й очі звели, чистим серцем і єдиною душею мовили до Бога: "Слава Тобі, Христе Боже наш, що сподобив нас стати на місці цьому, як вівцям на заколення, за Ім'я Твоє святе, і хочемо зразу жертвою Тобі бути, прийми ж і душі наші у небесний Свій жертовник". Двоє ж дітей, підійшовши до матері своєї, сказали їй: "Мати, вінці ваші готові на Небесах у Господа, нас же залиш доблесному страстотерпцеві, святішому єпископові Власію". Тоді, підійшовши, спекулятор відтяв сімом святим жінкам чесні їхні голови, і так сповнилися. Після того ігемон, вивівши Власія святого з темниці, сказав до нього: "Чи принесеш нині жертви богам, чи ні?" Відповів святий: "Окаянний сліпче, не бачиш правдивого світла. Який-бо чоловік, Бога живого пізнавши, бездушним ідолам жертви приносить чи поклоняється? Ти ж, потьмарений і нечестивий, знай, що залишив ти Бога живого і поклоняєшся каменю бездушному. Але я не боюся погроз твоїх, як же хочеш, муч мене, ось передаю тобі за Христа мого тіло своє, Бог же має владу над душею моєю". Сказав ігемон до святого: "Якщо тебе вкину в озеро, що тобі поможе Христос твій, Якому поклоняєшся?" Сказав святий: "Сліпче і безумче, ти, перелюб шануючи, сподіваєшся спасенним бути, я ж, шануючи Христа, чи не покажу тобі у водах сили Бога мого?" Тоді ігемон звелів його вести і вкинути в глибину озерну. Святий же перед собою ознаменував воду хресним знаменям і пішов по воді, як по сухому, і прийшов на середину озера, сів на воді, як на землі, і до воїнів і слуг катових, що на березі стояли, мовив: "Якщо маєте богів, покажіть силу їхню і вийдіть і ви на воду". І зразу шістдесят і вісім мужів, прикликавши богів своїх поіменно, кинулися в озеро, хотівши по воді ходити, і всі раптом потонули, як олово у воді, і загинули. Ангел же Господній, з Неба зійшовши до святого, сказав йому: "Сповнений благодаті Божої архиєрею, зійди з води і прийми приготований для тебе вінець від Бога". І зійшов святий на землю, мав лице осяяне, як світло, і, прийшовши до ігемона, дорікнув йому — тоді ігемон видав на нього вирок смертний, кажучи: "Власій, який не підкоряється мені, і царя зневажив, і богам докоряє, і шістдесят вісім мужів чарами у воді згубив, мечем разом з двома хлопцями нехай буде потятий". І виведений був святий із претора з отроками, і на місце посічення прийшов, помолився достатньо за себе і за цілий світ, а найбільше за тих, що за ним захочуть вшановувати його пам'ять, щоб не наближалася до них ніяка хвороба, і доми їхні щоб усілякими благами наповнювалися, і молитви їхні за всілякі потреби щоб були почуті. Зійшла ж зверху над ним хмара світла й отінила його, і голос Христовий із хмари був чутний, і промовляв до нього: "Усе, що просиш, виконаю, любий мій подвижнику" . Тоді спекулятор утяв йому чесну голову, а після нього і двох хлопчиків потяв на якомусь камені за мурами градськими, у Севастії, в одинадцятий день лютого місяця. Жінка ж одна благочестива на ім'я Єлісса, взявши святі мученичі тіла, на тому ж місці поховала їх із шаною, і подавалися з гробу зцілення хворим. Довідавшися ж про страдницьку святителя Христового Власія кончину, вдова та, що мала веприка одного, вшанувала пам'ять святого, зібравши в себе сусідів і знайомих: благословив Бог дім її достатком потрібним, її ж наслідуючи, инші благочестиві люди також почали щороку вшановувати пам'ять святого Власія, свічки і ладан до церкви приносячи, і частування в домі для єдиновірних влаштовуючи, і подаючи милостиню жебракам та вбогим. І відтоді почався благочестивий той звичай, і ще донині дехто його дотримується, щоб здійснювати святого священомученика Власія пам'ять за прикладом тої удови, яка зробила те першою. Це ж на честь і похвалу мученикові, на славу ж Господа нашого Ісуса Христа, якого з Отцем і Святим Духом славимо і поклоняємося Йому навіки. Амінь.

У той же день пам'ять святої Теодори-цариці, яка вчинила православ'я. Була вона дружиною царя Теофіла-іконоборця, але не наслідувала мужа свого в єресі, таємно-бо святі ікони в ложниці своїй із шаною тримала, поклонялася їм благочестиво, по смерті мужа свого зібрала святих Отців Собор й ікони святі в церкву внесла. І старалася душу мужа свого померлого врятувати від кари, молитвами багатьох великих Отців Святих, як же про те в Синаксарі першої неділі святого Великого посту пишеться просторо. Багато ж добрих діл Теодора свята здійснила у православ'ї і Богові добре догодила, залишивши земне царство сину своєму Михаїлові, сама до Небесного вічного Царства перейшла.

У той же день пам'ять преподобного Димитрія, ігумена Вологодського, чудотворця.

І пам'ять святого благовірного князя Всеволода Псковського, названого у святому хрещенні Гавриїлом, нового чудотворця. Дивись про них у Пролозі.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!