Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Житіє святого отця нашого Мартиніяна Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє святого отця нашого Мартиніяна
   

Місяця лютого в 13-й день

Поблизу града Кесарії Палестинської гора є, яку місцем Ковчега називають, у ній багато пустельників подвизалося. У ній був блаженний і достохвальний чернець, божественної благодаті сповнений, святий Мартиніян, який з дитинства чернечому добре научився життю, замолоду Бога по любивши, у великий увійшов подвиг, на ворога озброївся. Вродливий був тілом і молодий, він, літ вісімнадцять від народження свого мавши, покинув град і тих, що жили в ньому, і весь гамір світу, і прийшов у ту гору на безмовне пустельне життя, і перебував у ній двадцять п'ять років, маючи життя ангельське, через те сподобився прийняти від Бога дар зцілення. І багато людей від різних недуг зцілювалося святими його молитвами, і біснуваті, що приходили до нього в гору, звільнялися від катування диявольського, й иншого багато чудесного Бог творив, слухаючи молитви угодника Свого. Удосконалювався же блаженний Мартиніян день за днем у прекрасному своєму подвизі, і по всіх краях розходилася добра слава про святе життя добродійного мужа, і всі, що чули, приходили до нього задля користи. Дияволові ж, ненависнику роду людського, нестерпно було бачити юного ченця із сивиною чеснот: спершу-бо почав йому різних завдавати спокус і різноманітними привидами страшити його. Тоді використав на нього стару зброю, якою Адама вигнав з Раю: хотів і його, наче з Раю, з безмовного пустельного вигнати життя і від добрих намірів відвернути. Одного-бо дня, коли співав блаженний Мартиніян Псалтир, перетворився диявол на великого змія і, підлізши під стіну келії, почав копати старанно землю, наче хотів, підкопавши стіну, завалити келію на святого. Блаженний же, без страху і бентеги закінчивши спів, виглянув у віконце з келії і мовив до того змія: "Справді належить тобі по землі повзати, але нащо марне трудишся, окаянний, мене-бо твої не страшать привиди, бо маю Господа мого Ісуса Христа за помічника собі і переможця твоїх постраховиськ, Він розтоптує твою силу". Диявол же, це чувши, перетворився у вихор мряки і, втікаючи, говорив: "Почекай-почекай, знаю, як здолаю тебе, знайшов-бо на тебе хитрість, якою ж, як полоненого, викраду тебе і позбавлю тебе надії твоєї, і такої завдам тобі спокуси, якої ти витримати не зможеш, і з келії твоєї вижену тебе, і скину тебе, як листок, що вітер несе. Тоді побачу, хто поможе тобі" Це сказавши, диявол щез від нього. Міцний же муж Мартиніян святий настільки був в собі спокійний і безстрашний, наче ніякого не бачив страховиська, але веселився і хвалив Бога, вправляючись у богомисленні і розумінні божественних слів у читанні книжному. Трапилася ж після цього річ така: ішли якісь чоловіки Кесарійським градом і розмовляли між собою про добродійне життя блаженного Мартиніяна, і вельми дивувалися мужності його і терпінню. Жінка одна, блудниця, почувши слова їхні, намовлена дияволом, приступила до них, кажучи: "Хто той, кому ви дивуєтеся? І яка міць його? І яке його життя? Його ж, якщо схочу, наче листок з дерева, струшу. Що ж він робить, похвали достойне? Чи те, що замкнувся, наче якийсь звір у пустелі, не мігши стерпіти в граді плотських похотей і спокус? Яке то чудо, що перебуває безпристрасний, адже не бачить жінки ніколи. Знаєте ж усі, що, як вогню нема — не горить сіно, але коли б сіно при вогні було покладене і не займалося, було б це великим і подиву достойним. Так і про нього говорити годиться. Якщо я піду до нього, і побачить мене, і від настанови своєї не зрушиться, не спокуситься мною, не буде захоплена його думка красою і вродою моєю, тоді буде надзвичайним не лише серед людей, але й у Самого Бога й ангелів Його". Це сказавши і з чоловіками тими щодо того об заклад побившися, пішла у дім свій і, скинувши блудницькі прикраси свої, одяглася у поганий подертий одяг і рубище старе на голову свою поклала, і підперезалася шнурком, і, взявши пиру, поклала в неї всі прикраси свої гарні, одяг дорогоцінний, сережки і персні золоті, і намисто, й инше все, що зваблює очі та розум, й увечері вийшла з града, і прийшла вночі на гору ту пустельну, де жив преподобний. Вітер же буйний і дощ великий тої ночі був. Коли ж наблизилася жінка та до келії Мартиніянової, почала розчуленим голосом, стогнучи, просити святого, говорячи: "Помилуй мене, рабе Божий, і не покинь мене, окаянну, на поїдання звірам, заблудила-бо я по дорозі й потрапила в пустинь цю, і не знаю, куди йти. Не зневаж мене в такій біді і не погидуй мною, грішницею, бо і я Боже творіння. Прошу твою святість — не відкидай мене, заблукалу, чесний і святий отче". Та й і більше говорила вона з плачем і стогоном. Блаженний Мартиніян відчинив віконце своє і, виглянувши, побачив її в такому старому одязі, дощем змочену, подумав і мовив до себе: "Горе мені, окаянному грішнику, ось нині випробування стоїть переді мною, що або від заповіді Бога, Який милосердним бути велить, або від чернечої своєї настанови й обітниці відпаду. Якщо-бо жінку цю, що в біді, у келію не введу, звірі з'їдять її або від холоду великого помре — тоді оскверню душу свою, буду-бо як убивця. Якщо ж введу її, боюся, аби спокушеним не бути, — й оскверню з душею і тіло своє, і стану нечистим блудником перед Господом моїм, не відаю, що маю робити" І простягнув руки свої до неба, мовлячи: "На тебе, Господи, покладаюся, щоб не осоромився я"навіки ані щоб не посміялися наді мною вороги мої, ані не допусти, щоб спокусив мене і заволодів мною підступний і влізливий диявол, але, якщо воля Твоя, збережи мене в годину цю. Міцною Твоєю рукою від ворожої пастки захисти мене, благословенний Ти навіки". Так помолившися, відчинив двері та увів її, і розпалив вогонь — звелів їй грітися, і приніс фініків — дав їй їсти, росло-бо два фініки неподалік, і сказав до неї: "Жінко, їж і будь тут, гріючися, зранку ж іди з миром звідси". І, залишивши її в зовнішній келії, сам увійшов у внутрішню і замкнув двері. Заспівавши ж псалми о третій годині ночі й помолившися, спочив на землі, за звичаєм. І тої ночі збентежив його сатана вельми похіттю тілесною. Жінка ж та, опівночі вставши, вийняла всі свої прикраси з піри і прикрасилася на звабу святого, рубища ж поклала в піру, і чекала, поки Мартиніян до неї вийде. Коли ж настав ранок, вийшов святий із внутрішньої своєї келії, хотів відпустити жінку, щоб ішла собі, і, побачивши її прикрашеною, не впізнав її і наляканий був, мовчав довго, тоді мовив до неї: "Хто ти така? І звідки прийшла? І що то на тобі за бісівський образ?" Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Це я, пане мій". Сказав до неї святий: "А чому змінила одяг свій, адже вчора була бідною, нині ж — горда". Вона ж сказала: "Я, пане мій, із Кесарії, града палестинського. Чула ж про молодість твою, і красу тілесну, і про таку вроду лиця твого, і запалилося серце моє вельми бажанням тебе, і прийшла я побачити тебе і насититися красою твоєю, бо ж не намарно такий підняла шлях, але зумисно для тебе. Що ж передчасна ваша повстримність? І для чого тіла ваші поневолюєте суворим постом? Які книги говорять не їсти, не пити ані законної жінки не брати? Чи не каже Павло-апостол, що чесне одруження і ложе нескверне? Хто ж із пророків не одружувався з жінкою і спадкоємцем Царства Небесного не виявився? Єнох Великий і дивний чи не був жонатий, взятий був на Небо і не бачив смерти аж до цього дня? Подібно й Авраам чудовний, чи не мав трьох жінок і другом Божим назвався, і самого Бога у трьох особах сподобився в покоях своїх прийняти? Чи Ісаак не з'єднався з жінкою і образом Христовим не був? Знову Яків: чи не мав двох жінок і двох наложниць, і з ангелом зміг змагатися, і Бога лицем до Лиця бачив? Мойсей же великий, верховний пророк і служитель Божий, чи не мав двох жінок, і з Богом розмовляв, і рід єврейський з гіркого рабства єгипетського звільнив, і Царства Небесного сподобився? Також і Давид та инші пророки, і святі мужі, які впряглися в законне одруження, і дітей народили, у Небесному Царстві оселяються". Це кажучи й розслабляючи блаженного, за руки його взяла, збентежила добру думку його і почала волокти його в провалля погибелі. Відповів їй Мартиніян: "Якщо тебе візьму за жінку, то куди поведу тебе і чим тебе годуватиму, нічого ж не маю? Я-бо, як же бачиш убоге моє життя, нічого не надбавши, прожив усі дні життя свого аж дотепер". Відповіла жінка: "Пане мій, ти лише погодися зі мною і будь зі мною, щоб я насолодилася вродою юности твоєї, а потрібним для життя нашого не турбуйся, маю-бо дім, і маєток, і золото, і срібло, і рабів, і рабинь, над усім тим паном тебе поставлю". Коли це сказала жінка, чи радше сам диявол, що споконвік людиновбивця, промовляв устами її, зманюючи святого, почав Мартиніян розпалюватися похіттю тілесною і погоджуватися з нею — і вже далі про гріх була бесіда, щоб вчинити його. Тоді сказав до неї: "Жінко, почекай трохи, бо люди мають звичай приходити до мене за благословенням, піду-но подивлюсь на дорогу, щоб хтось не прийшов і не побачив нас за заняттям цим. Якщо-бо перед Богом не можемо утаїти гріха нашого, то принаймні перед людьми втаїмо його, щоб нас не ображали і не зневажали." І, це мовивши, вийшов з келії, і, ставши на камені високому, що там був, дивився на дорогу уважно. Людинолюбний же Бог, Який нікому загибелі не хоче, не зневажив і його трудів, що з юности були, і не принизив молитов його, але поміг йому і переклав серце його з помислу злого на добрий. Коли сходив Мартиніян із каменя, знайшов сухі гілки і, взявши їх, вніс у келію, поклав посередині і запалив вогонь, і коли великий вогонь був, визув сандалі свої і вскочив у полум'я, став посередині вогню — і почало все тіло його обпалюватися, обпікся вже вельми, і ноги зболіли, вийшов з вогню і, наче сперечаючися зі собою, сказав: "Що Мартиніяне? Чи добре прийняв тебе вогонь цей тимчасовий і ця люта мука? Якщо ж можеш це терпіти, то й до жінки цієї підійди, вона-бо, а більше через неї диявол вічний для тебе вогонь виклопоче. Проте не є вона винна, але намовив її на тебе ворог давній, хотівши перепону створити благій волі твоїй. Подумай про муку ту, убогий Мартиніяне, прийми в розум вогонь вічний: цей-бо вогонь, видимий, тимчасовий, водою можна погасити, і коли горить, світло є в ньому, а той вічний вогонь не має світлосте, і всі ріки та моря, які є під небом, його не загасять. Якщо можеш той незгасимий вогонь терпіти, то підійди до жінки і сповни свою похіть". Це ж собі говорячи, приводив на гадку вічну муку. Тоді, коли трохи стих йому біль, знову скочив у вогонь і, ставши посередині, горів вогнем сильно допоки не можна було більше стерпіти, і, вийшовши з вогню, впав на землю та, зітхнувши з усього серця, промовив зі сльозами до Бога: "Господи, Боже мій, милостивий будь мені, грішному, і пробач розуму мого заполонення і волю до гріха. Ти, що випробовуєш серця та утроби, зваж серце моє, бо полюбив Тебе з юности своєї і задля Тебе тіло своє віддав на вогонь цей. Прости мені, Владико мій, Господи, єдиний добрий і милостивий, благословенний Ти навіки". Це говорячи, лежав на землі — не міг стояти через сильні опіки вогненні, тоді почав співати: "Який добрий Бог Ізраїлевий до праведних серцем, мені мало не оступилася нога, мало не посковзнулися стопи мої". Жінка ж, бачивши те, що було, і, глянувши на блаженного, який задля спасення свого вогневі віддав тіло, прийшла і сама до пам'яті про своє зло і, наче зі сну, з відчаю свого збудилася і, скинувши одяг свій і всі прикраси, вкинула їх у вогонь і, знову рубища на себе прийнявши, впала в ноги блаженного Мартиніяна й почала зі сльозами кричати і говорити: "Прости мені, рабе Божий, окаянній і грішній. Ти-бо знаєш, пане, як багато підступів і зваб диявольських — він і мене зманив і намовив на тебе. Але помолися за мене, преподобний, щоб задля твоїх молитов врятована була всегрішна душа моя. І це знай точно, отче, що відтепер не повернуся в град мій, ані не увійду в дім свій, не побачу нікого з роду мого, ані на погані діла свої не повернуся, але буду піклуватися про спасення окаянної душі моєї. Знай і це, пане, яким же чином намовив мене диявол воювати на тебе, так і я, грішна, озброюся на нього во ім'я Господа нашого Ісуса Христа й осоромлю його. Бунтуючи мене на тебе, підступний збунтував мене на себе самого і, захотівши тебе через мене здолати, сам від мене подоланий буде, допомогою Владики нашого, Який і блудниць у покаяння приймає". Це кажучи, сльози безперестанно з очей проливала. Блаженний же відповів їй: "Господь мій і Бог хай пробачить тобі гріхи, о жінко, іди з миром і як же ти сказала, так і подвигайся за спасення своє, воюй з пристастями покаянням, щоб так змогти осоромити лукавого". Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Прошу тебе, настав мене на спасення, скажи, куди мені йти, щоб спастися?" Він же сказав їй: "До Вифлеєму іди і пошукай святу діву на ім'я Павлина. Вона і церкву святу збудувала. Прийшовши до неї, розкажи їй про все, що сталося, і при ній можеш спастися". Жінка ж, вставши, поклонилася йому і сказала: "Молися, отче, за мене, грішну". Святий же з великим болем тілесним встав із землі, дав їй фініків трохи на дорогу, і вивів її з келії, і показав дорогу, що вела в Єрусалим. І сказав їй: "Іди з миром, жінко, і, рятуючися, врятуй душу свою, трудячись покаянням, пильнуй, щоб не повернулася назад, — ніхто ж бо, поклавши руку свою на рало й озираючись назад, не надається до Царства Небесного". Але запам'ятай сама собі, щоб не насміявся знову з тебе ворог, і, не послаблюючи, перебувай у покаянні: тих-бо, хто кається, Бог приймає". Вона ж, те чувши, більше почала плакати, кажучи: "Покладаюся і я, на Нього уповали народи і не осоромилися, уповаю, що відтепер диявол частки в мені не знайде" . Блаженний же Матиніян, знаменуючи її знаменням хресним, сказав: "Господь, Бог мій, нехай збереже душу твою і допровадить тебе до кінця". І так жінка, поклонившися рабу Божому, пішла, а святий у келію свою повернувся, упав на землю, стогнучи й молячися. Вона ж ішла, плачучи й молячися до Бога, щоб наставив її на спасення. Йшла ж день, настала ніч, і, не мігши перейти ширини пустелі і довжини шляху, залишилася на місці, де й повечеряла. Зранку ж, вставши, знову пішла, ридаючи й молячися. І другий день цілий ішла, досягла Вифлеєму глибокого вечора й увійшла в монастир блаженної діви Павлини. Поклонившися, розповіла їй самій детально все, що було. Павлина ж, чувши це, прославила людинолюбця Бога і прийняла її, радіючи, і цілими днями навчала її, наставляючи на спасення. Вона ж настільки подвизалася в пості, що багато разів блаженна Павлина говорила їй: "Пошкодуй, дитино, плоть свою, щоб не ослабла, але щоб змогла служити тобі для подвигу до кінця". Вона ж іще більше перебувала в постницьких трудах. На кончині ж днів своїх блаженна Зоя, таке було ім'я її, просила в Бога цієї благодаті, щоб сповістив їй, чи прийняте її покаяння. Бог же Чолові-колюбець на сповіщення милості Своєї дав їй дар зцілювати. Одного-бо дня жінка, яка захворіла дуже на очі, прийшла в монастир, щоб зцілення отримати. Павлина ж блаженна, хотівши випробувати покаяння Зої, сказала до неї: "Помолися, дитино, за цю жінку, можливо, твоєю молитвою подасть їй Господь зцілення". І через декілька днів, коли Зоя молилася за хвору, зцілилися її очі. І постриглася зцілена, і була інокинею доброю в монастирі їхньому. А блаженна Зоя дванадцять років сповнила у великому покаянні й упокоїлася з миром у Господі. У всі ж роки навернення свого не пила вина, ані олії не куштувала, ані овочів не їла, хіба лише хліб і воду, і то не до ситости, увечері лише приймала їжу, часом же через два дні, а спала вона на голій землі — таким був подвиг святої і такий кінець її. Але треба повернутися знову до чудесної про преподобного Мартиніяна повісті.

Блаженний Мартиніян через сім місяців, ледь зцілившися від ран, які мав від вогненного опалення, почав думати собі, кажучи: "Якщо не відійду звідси в незнайоме місце, не залишить мене лукавий ворог і не дасть мені спочити. Далі-бо годиться мені в такому жити місці, куди неможливо буде зовсім жінці прийти". Так помисливши, встав і помолився, кажучи: "Владико неба і землі і моря Творче, корисне вчини для смирення мого, не покинь мене й не допусти душі моїй загинути до кінця, але поможи мені, Господи, Боже сил, і будь мені дорогою, і життям, і посохом, і торбою, і хлібом". Це мовивши й цілого себе знаменням хресним загородивши, вийшов із келії своєї і пішов до моря. Бачив же диявол, коли виходив, закричав, говорячи: "Хай міцніють сили мої і хай буде ім'я моє світлим, що зміг я здолати тебе, бо з келії тебе вигнав, і тіло твоє вогнем опалив, і втікачем тебе зробив, і полоненим". І знову казав: "Що, Мартиніяне, чи втікаєш звідси? Але, куди б ти не пішов, туди і я на тебе піду, і так, як звідси тебе вигнав, так тебе вижену звідусіль, де б ти жити не захотів. І не покину тебе, допоки до кінця тебе не переможу і розбещеним не зроблю". Блаженний же, відповідаючи, сказав: "Немічний, окаянний, чи ти думаєш, що мене вигнав із мешкання мого? Чи гадаєш, що, занепавши духом, я пішов? Не буде того, але через те іду, щоб тебе більше розтоптати". І знову мовив: "Якщо не досить тобі першої і другої, тобою накинених на мене пасток спокуси, то ще раз прийди з підступом своїм на мене, бо діяння твої лукаві я зруйнував, допомогою Бога мого, Йому ж і приніс страждання своє. Тому ж і сама та жінка, яку ти намовив був на мене, має тебе нині за дим і болото, і потоптала нечестиві та злопідступні сили твої, і не смієш вже ані до тіні її приступити". Коли святий це говорив, щез диявол від нього. Блаженний же почав співати псалом: "Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його, і хай втікають від Лиця Його всі, хто ненавидить Його" І, це співаючи, ішов дорогою, що до моря вела. Дійшовши ж до пристані, знайшов якогось кораблеплавця богобоязливого і, підійшовши, мовив до нього: "Брате, чи не знаєш якогось острівця малого посеред моря, на якому нікого нема?" Кораблеплавець же мовив: "Чому про це питаєш або чого хочеш?" Блаженний же відповів йому: "Віддалитися хочу від світу суєтного і безмовствувати, але не знаходжу місця, де б мені спочити й уникнути спокус ворожих". Той же сказав: "Є місце таке, але страшне: камінь є посеред моря високий, з нього ж неможливо взагалі побачити земну твердь". Блаженний же відповів: "Таке місце дуже люблю і хочу такого мешкання, до якого неможливо було б дістатися жінкам". Сказав йому кораблеплавець: "Звідки будеш мати поживу для себе?" Блаженний же сказав: "Угоду покладу між мною і тобою, щоб ти приносив мені їжу, я ж буду молитися до Бога за тебе. Ще ж принось мені віття фінікове, аби працював я руками своїми, плетучи. Ти ж будеш, забираючи, продавати рукоділля моє і за те купувати хліб і приносити мені. Також і воду в посудині. Приходити ж будеш на рік двічі або тричі, приносячи мені хліб сухий і воду". Це чуючи, кораблеплавець зрозумів, що духовний це муж, й обіцяв усе, що звелить, чинити. І, сівши з ним на корабель, відплив на те місце, вітер-бо добрий дмухнув. Дісталися надвечір до кам'яного того місця. Блаженний же, бачивши те місце придатним вельми, зрадів душею, і похвалив Бога, і кораблеплавця благословив, і вийшов на камінь. І заспівав: "Непохитно надіюсь на Господа, І Він прихилився до мене, і вивів мене з ями пристрастей, і з болота глибокого і поставив на камені ноги мої, і зміцнив стопи мої". Закінчивши псалом і помолившися, сказав до кораблеплавця: "Іди у світ, брате, і принеси мені хліба, і води, і гілля, щоб я робив кошики". Кораблеплавець же мовив: "Коли хочеш, принесу тобі і дерева, щоб зробити тобі хатину малу". Блаженний же не захотів, але сидів на камені, денною спекою палений і нічним холодом студжений. Кораблеплавець же кожного року двічі чи тричі приносив йому хліб і воду, як просив його святий. Живучи на скелі, блаженний Мартиніян був дуже радий, що уникнув мирської суєти. Він день і ніч хвалив Бога і вправлявся в богомислії. Але лукавий диявол і тут не хотів залишити святого і намагався в різний спосіб йому шкодити. Одного разу вночі він вчинив на морі велику бурю і зніс над головою блаженного величезну хвилю. Вона здіймалася над скелею на п'ятнадцять ліктів. При тому диявол волав:

— Потоплю тебе, Мартиніяне! Блаженний незворушно відповів:

— Дарма ти, немічний і окаянний, трудишся: не злякають мене твої підступи. Я уповаю на Господа мого Ісуса Христа і Його Іменем осоромлю тебе.

Це сказавши, блаженний почав виспівувати: "Спаси мене, Боже, бо води дійшли до душі моєї. Я загруз у болоті глибокім, і нема на чому стати, я прийшов на глибину моря, і буря затопила мене".

Закінчивши цей псалом, Мартиніян почав молитися: "Господи, Ісусе Христе, — взивав він, — Єдинородний Сину невидимого Отця, Ти зійшов на землю ради нашого спасення. Ти володієш морем, і велиш вітрам. Все зі страхом слухає Тебе. Почуй мене, Владико, в цей час і припини цю бурю, посором диявола, який хоче мене погубити. Все можливо для Тебе, Господи; все перебуває у Твоїй владі". Після цих слів святого диявол щез. Буря припинилася, не вчинивши святому жодної шкоди. По тому святий перебував на тій скелі ще шість років, терплячи заради свого спасення і дощ, і холод, і спеку. Але диявол не припиняв своїх підступів. Він навів на святого іншу, ще важчу спокусу і ще більші випробовування. Одного разу диявол побачив, що по морі пливе корабель, на якому перебувають чоловіки і жінки. Він здійняв бурю, і сильний вітер, пригнавши корабель до одного каменя, розбив його. Всі, хто був на ньому, потонули, тільки одна дівчина встигла схопитися за дошку і на ній припливла до скелі, де жив Мартиніян. Схопившись за камінь, дівчина стала волати: "Помилуй мене, рабе Божий, подай мені руку, врятуй мене і не залиши на погибель". Побачивши, що дівчину, окрім нього, ніхто не може врятувати, блаженний сказав: "І це — підступи дияволські, але нині, дияволе, не можеш перемогти мене. Горе мені, грішному, бо знову спокуса переді мною: як мені вчинити? Якщо не подам дівчині руки і не витягну з води, то вона потоне, і на моїй душі лежатиме тяжкий гріх, бо тоді я буду її вбивцею. Якщо витягну її, то мені не можна буде залишатися тут із нею. Тоді буде для мене лихо, гірше від першого. Колись, перебуваючи на землі, міг я утікати, але тепер — куди мені втікати? Бо тільки тут є одна мала скеля, а всюди довкола море.

Потім, простерши руки до неба, блаженний почав молитися: "Господи, не дай мені загинути, але влаштуй усе на користь моєї душі". Це сказавши, він подав дівчині руку і вивів її з моря на скелю. Побачивши, що вона досить гарна, Мартиніян сказав: "Істинно, не можуть бути разом сіно і вогонь; неможливо, щоб ти і я жили тут разом. Залишайся тут і нічого не бійся: тут є хліб і вода, їх сюди привозить один корабельник. Ось через два місяці він приїде сюди. Розкажи йому про все, що сталося, і він перевезе тебе через море".

Після цього святий перехрестив море хресним знаменням і сказав: "Господи Ісусе Христе! Ти заборонив вітрам, які Тебе слухають із трепетом, споглянь і помилуй мене і не дай мені загинути. В ім'я Твоє кинусь я в море, бо краще померти у хвилях, ніж розпалюватися тілесною пристрастю до жінки". Тоді, звернувшись до дівчини, Мартиніян сказав: "Спасайся, дівице; Бог збереже твою душу від усіх ворожих підступів і збереже тебе до кінця". З цими словами він кинувся в море і поплив. Божим промислом, два дельфіни підняли його на свої хребти і понесли. Побачивши це, дівиця дивилася на нього до того часу, поки він не щез зовсім. Дельфіни винесли блаженного на тверду землю. Вийшовши на сушу, Мартиніян став дякувати Господу: "Хвалю Тебе, Господи Боже мій, бо ти дивно проявив Свою милість на мені, грішному і недостойному рабові Твоєму. Не залиши мене і до кінця".

По тому він почав так роздумувати: "Що вчиню, не відаю, в горах-бо і пустелях не полишає мене диявольська неприязнь, так і в морі не покине мене, і не відаю, що робити. Далі добре повчитися слів євангельських і чинити їх, вчить Господь так: "Якщо будуть вас переслідувати в однім місті, утікайте до іншого. Амінь-бо говорю вам, не встигнете гради Ізраїлеві". І таке сказав: "Почав ходити з місця на місце, з града в град, подорожуючи і говорячи собі: "Втікай, Мартиніяне, щоб на тебе напасть не напала". І так, втікаючи і гонячи себе, закінчував дні свої. У втечі тій не носив ані посоха, ані піри, ні хліба, ані двох одягів, ані міді при поясі, і нічого на тілесну потребу*. Але де входив у град чи в село, питав там доброго мужа і гостював у нього, приймаючи їжу. А де заставала його ніч, — чи в пустелі, чи на полі, — там перебував, спочиваючи трохи. За два ж роки, втікаючи й гонячи себе, пройшов градів сто шістдесят чотири, врешті прийшов в Атени, і відкрито було від Бога єпископові Атенському все про блаженного Мартиніяна. Довідався ж преподобний час кончини своєї, увійшов у церкву хворий і, лігши на землі, сказав тим, хто там був: "Прикличте мені швидко єпископа". Вони ж спочатку вважали його юродивим — коли ж просив далі, послухали. І пішли сповістили єпископові, кажучи: "Чоловік якийсь лежить у церкві, не відаємо, чи юродивий, чи хто. І каже: "Прикличте мені єпископа". Єпископ же сказав їм: "Ви — юродиві, він-бо кращий від мене". І, вставши, з поспіхом пішов до церкви. Блаженний же, бачивши єпископа, встати йому назустріч не міг, але простягнув до нього свої руки на землі, належну честь віддаючи Божому архиєреєві. Єпископ же більшу йому чинив почесть, кажучи: "Давно мені Бог обіцяв показати раба Свого, неоманливий же Він, нині сповнив мені обіцяне. Ти ж, коли замешкаєш у Небесному Царстві, пом'яни і мою душу, прошу тебе". Блаженний же, відповідаючи, сказав йому: "Благослови, отче, і моли Бога за мене, щоб я знайшов дерзновення, коли стану перед праведним Його судом". Це мовивши, підніс очі свої до неба і сказав: "Господи, Ісусе Христе, в руки Твої передаю дух свій". І, знаменуючи себе хресним знаменням, сказав до єпископа: "Передаси мене Богові, отче". І почало лице його усміхатися, і так, веселячись, свята душа його з многостражденним тілом розлучилася і в руки Божі увійшла. І спочив у Господі Мартиніян преподобний, добре плин життя закінчивши і віру зберігши, до приготованого для нього вінця відійшов у Царство Небесне. Святе ж його тіло поховав єпископ у церкві з почестями великими. Хто не дивуватиметься доблесному цьому подвижнику і хто не прославить його терпіння непереможного і благодерзновенного життя? Як до кінця подвизався задля спасення душі своєї і мучеництво собі влаштував. Не було-бо тоді гоніння на християн — сам собі муки знайшов, і добровільно з дияволом боровся, і подолав його нахабство, сам собі був гонителем, і суддею, і катом, страждання собі влаштовуючи добровільні. Воістину треба назвати його мучеником і доблесним страждальцем, що на вогонь не зважає і вогнем тимчасовим подолав вогонь вічний. Диявол підняв на нього жінку, він же молитвою своєю рабою Божою її зробив. Але годиться нам і про отроковицю ту, що залишилася на камені в морі, розповісти: як життя своє сповнила і яку кончину отримала. Молитва-бо за неї блаженного Мартиніяна була не без успіху.

Залишившися на камені, та дівчина приймала хліб і воду, як же заповідав їй Мартиніян блаженний. Кораблеплавець же той, що блаженному приносив хліб і воду через два місяці, коли звичайно човном наближався до каменя, побачив замість ченця дівчину, яка сиділа, і думав, що то привид, злякався і почав від каменя плисти. Вона ж покликала, кажучи: "Не бійся, брате, жінка я насправді і християнка, наближся, пане, до мене, щоб я розповіла тобі щось". А тому, що він не вірив їй і боявся, заклинала його, кажучи: "Свідок мені Цар Христос, що християнкою я є, не бійся мене, але прийди близько і розповім тобі те, що було". Тоді чоловік той пристав до каменя човном, сказав до неї: "Де є чорноризець, що тут був, як і куди звідсіль пішов? Тебе ж хто сюди привіз і вивів на камінь цей?" Дівчина ж перехрестилася, почала розповідати те, що було. Він же, слухавши, дивувався вельми і сказав до неї: "Ходи, хай тебе зведу звідси, і підеш у град свій". Вона ж, відповідаючи, сказала йому: "Ні, брате, прошу тебе, не зводь мене звідси, але вчини зі мною чоловіколюбно і, пішовши в село, принеси мені одяг чоловічий волосяний, і хліб, і воду, як же блаженному отцеві приносив, і відплату рівну приймеш від Владики Христа. Різниці-бо в Нього між чоловіками і жінками нема, як же каже апостол, що і "всі рівні в Христі". Не гидуй мною, грішною, що хоче спастися. Коли б не хотів Бог спасти мене, не закинув би на камінь цей. Але й ти не відкидай мене через те, що жінкою я є, згадай, як створив Бог Адама і Єву і на останок днів явився світові, народившися від Пречистої Діви Богородиці. Будь-бо й до мене добрим, як же був до отця преподобного, і йди додому, принеси мені, як же сказала тобі, одяг чоловічий, і хліб, і воду, і вовну принеси, щоб працювала я руками, і жінку свою приведи сюди, і вона вбере мене в чоловічий одяг, і, що робити, звелить мені. Господь же мій хай буде з тобою у всі дні життя твого і дасть тобі в цьому віці і в прийдешньому благодать, і милосердя, і гріхів прощення". Кораблеплавець же сказав до неї: "Я зроблю все, як заповідаєш мені, лише ти кріпися, і Бог виконає бажання твоє". Це мовивши, зрушив човен, і повернувся до свого дому, і через два дні, взявши жінку свою і все, що дівчина та звеліла йому, прийшов до неї. Покинувши човен, жінка вийшла на камінь до дівчини, і, привітавшися, обидві поклонилися низько до землі. Тоді жінка з мужем своїм принесла до неї все з корабля, дівчина ж просила чоловіка відійти трохи, поки вбереться в чоловічий одяг. Коли він відійшов, скинула діва жіночий одяг, разом відкладаючи і неміч жіночу, й одяглася в чоловічий одяг і мудрість, і мужньою підперезалася силою, і помолилася, говорячи: "Господи Боже, Ти, що слухав всіх від віку святих Своїх, послухай і мене, грішну, і здійсни на цьому місці і в цьому чоловічому образі перебування моє добре та вільне від спокус, збережи душу мою, утверди серце моє і міцним зроби тіло моє, і настав душу мою до добровгодження Твого, а тим, що мені послужать, дай винагороду достойну, бо благословенний Ти навіки. Амінь". Після того сказала до жінки: "Прошу тебе, пані, коли будете приносити мені хліб та воду, приносьте мені й вовну, щоб не задурно їла хліб ваш, а мій одяг візьміть собі на згадку про смирення моє". Це мовивши, відпустила їх з миром. На третій же місяць прийшла до неї знову жінка з чоловіком своїм, принісши їжу. Блаженна ж діва веселилася і хвалила Бога в такому своєму житті, і творила удень молитов дванадцять, а вночі двадцять чотири, їжею її було на два дні літра хліба. І так, поки Господь її укріплював і пильнував, плин життя свого здійснила добре. Мала ж літ, коли зійшла на камінь, двадцять п'ять від народження свого, а на камені прожила літ шість, після того за два місяці перед приходом кораблеплавця і жінки його передала душу свою в руки Господеві, ім'я ж її було Фотинія. Після кончини ж тої святої діви Фотинії минуло два місяці, прийшов кораблеплавець із жінкою своєю і знайшов її, що померла: благоліпно лежала, руки мала хрестоподібно складені, уста добре стиснені, і заплющені очі, і лице світле мала, наче спала. І поклонилися святому її тілу, і, взявши його, як цвіт ранковий, вельми гарний, у човен поклали і відплили в град — Кесарію Палестинську. Відкрито ж було у видінні кораблеплавцеві все про святу ту дівчину, і, прийшовши до єпископа кесарійського, сповістив йому про ціле її добродійне життя. Єпископ же зі всім клиром поховав її чесно на місці святому з псалмами і піснями, зі свічками ж і кадилами, в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж честь і слава з Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Симеона Мироточивого, який був спершу царем сербським, тоді ченцем із сином своїм — преподобним Савою, і монастир Хіландар у святій горі побудував. Після його ж успіння виточив Бог цілюще з чесних його мощів миро.

І преподобного отця нашого Єнлогія, архиєпископа Олександрійського, який був перед святим Иоаном Милостивим.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!