Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Житіє преподовного отця нашого Ісакія, Затворника Печерського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподовного отця нашого Ісакія, Затворника Печерського
   

Місяця лютого в 14-й день

Неможливо, щоб не приходили спокуси на людей. Якщо-бо до самого Господа спокусник у пустелі приступити посмів, наскільки більше насмілиться спокушати Господнього раба. Проте, як же золото, вогнем випробуване, стає перед людиною світлим, так і сама людина, випробувана напастями ворога, який вогню вічному переданий, просвітиться перед Богом добрими ділами, як сонце. Стала відомою річ ця явно на преподобному отцеві нашому Ісакію Затворнику. Цей-бо преподобний, родом торопчанин, у житті світському купцем був багатим. Тоді, вирішивши стати ченцем, роздав усі маєтки свої потребуючим та монастирям і прийшов до преподобного Антонія в печеру, просячи його, щоб прийняв його в чернечий чин. Преподобний же Антоній, прозрівши, що добродійне в ньому життя має бути рівноангельним і у всьому достойним ангельського образу, прохання його сповнив. Тоді преподобний отець наш, Ісакій-чернець цей, прийняв життя суворе, не досить-бо йому було одягнутися у волосяницю, але звелів купити собі козу й обдерти з неї шкіру, і натягнув на волосяницю свою шкіру ту ще сиру та мокру, щоб на тілі його висохла. І так на одній вулиці печерній замкнув себе в келії малій, що чотири лікті була, і тут молився Богові зі сльозами, їжею ж його була просфора одна, і то через день, і води в міру пив. Це ж приносив йому преподобний Антоній і подавав через таке віконце, де ледь поміщалася рука. До того ж на бік ніколи не лягав, але, сидячи, трохи сну приймав — і в такому житті сім літ перебував, не виходячи з келії.

Одного разу, коли вечір настав, почав за звичаєм своїм коліноприклоніння творити, співаючи псалми аж до півночі. Коли ж стомився, погасив свічу, сів на місці своїм, і ось раптом засіяло в печері, наче від сонця, світло велике, що забирало зір людині. І прийшли до нього два біси в подобі юнаків прекрасних, їх же лиця блищали, наче сонце, і промовили до нього: "Ісакію, ми — ангели, а ось іде до тебе Христос з иншими ангелами". Вставши ж, Ісакій бачив багато бісів, їх же лиця були наче сонце. Один же серед них понад усіх сяяв, і від лиця його проміння розходилося. І сказали святому: "Ісакію, це Христос, впавши, поклонися йому". Ісакій же, не зрозумівши бісівської дії, не нагадав собі, що треба загородити себе знаменням хресним, поклонився йому, як Христові. Біси ж зразу крик великий вчинили, вигукуючи: "Наш ти є, Ісакію". Його ж посадивши, почали й самі сідати навколо нього, і були повні бісів і келія, і вулиця печерна. Тоді ж сказав один із бісів, гаданий Христос: "Візьміть сопілки, тимпани й гуслі і вдаряйте. Ісакій нам нехай танцює". І зразу вдарили в сопілки, тимпани і гуслі, Ісакія ж взявши, почали з ним скакати й танцювати багато часу і, замучивши його, покинули ледь живого. І так позбиткувавшися над ним, зникли. Наступного ж дня, коли наспів час куштування хліба, прийшов преподобний Антоній за звичаєм до віконця і мовив: "Благослови, отче Ісакію". І не було відповіді. Він же багато разів те промовляв, але не було голосу чути. Тоді сказав до себе: "Невже переставився уже?" І послав у монастир по преподобного Теодосія і по братів. Коли ж прийшли брати, відкопали, де ж було загороджено прохід, і взяли Ісакія, думаючи, що він мертвий. Винісши, поклали його перед печерою і бачили, що живий є. І сказав ігумен преподобний Теодосій: "Справді від бісівської дії це йому". Поклали-бо його на одрі, і служив йому святий Антоній. У ті ж дні трапилося князеві київському Із'яславу повернутися до Києва із польських земель, і почав гніватися на преподобного Антонія через Всеслава, князя полоцького, який у дні преподобного київське князювання деякий час мав через бунт людей. Прислав же князь Святослав із Чернігова серед ночі по святого Антонія, і той, прийшовши до Чернігова, полюбив місце, що називалося гора Болдині, і, викопавши печеру, поселився в ній, де ж і нині є монастир. Преподобний же ігумен Теодосій, довідавшися, що Антоній святий відійшов до Чернігова, прийшов із братами до печери і, взявши Ісакія, переніс його в келію свою і служив йому: був-бо той розслаблений розумом і тілом, що неможливо йому було ні сидіти, ні встати, ні повернутися на другий бік, але лежав на одному боці. Багато разів і черви кидалися під нього, преподобний же Теодосій сам своїми руками мив і доглядав його, і так лежачому йому два роки служив. Це ж дивно, що протягом двох років не їв хліба і води, ані овочів, ні иншої їжі, але живим бути міг, німий і глухий лежав. Преподобний же Теодосій молитви творив над ним удень і вночі, допоки той на третій рік не заговорив і, як дитина, не почав ходити, але не зважувався до церкви іти, що ледве не примусом тягнули його, — і так помалу почав до церкви ходити. І після цього почав ходити на трапезу, де посадили його окремо від братів і поклали перед ним хліб, але не хотів його брати. Брати ж вкладали йому в руку, але преподобний Теодосій казав: "Покладіть перед ним хліб і не вкладайте в руку його, нехай сам їсть". І не давав цілий тиждень вкладати йому. Він же, помалу дивлячись на инших, їв хліб і так навчився їсти. І таким чином врятував його преподобний Теодосій від підступів диявола і від зваби його.

Коли ж переставився преподобний Теодосій і блаженний Стефан на його місце ігуменом став, Ісакій знову прийняв життя суворе, сказав до спокусника: "Ось уже звабив мене, дияволе, коли я сидів у печері на самоті, відтепер не буду замикатися, але маю тебе перемогти благодаттю Божою, трудячися в монастирі". Тоді знову одягнувся у волосяницю, на волосяницю ж вбрав свиту тісну і почав помагати кухарям та працювати для братів. На утреню швидше від усіх приходив і стояв твердо й непорушно. Коли ж надійшла зима і морози були люті, то стояв на утрені у взутті настільки подертому, що багато разів примерзали ноги його до каменя, та не поворухнув ногами, допоки не відспівав утреню. Після утрені ж швидше від усіх заходив на кухню і готував вогонь, дрова і воду, і тоді вже приходили инші з братів-кухарів. Якось же один із кухарів, на ім'я також Ісакій, сказав до блаженного, підсміхаючися: "Ісакію, ось ворон сидить, іди візьми його". Той же поклонився до землі, пішов взяв ворона і приніс його перед усіх кухарів. Вони ж настрашилися всі через те, що сталося, і розповідали ігуменові та братам. І почали брати його відтоді шанувати. Він же, не хотівши слави від людей, почав юродство чинити і пакості робити то ігуменові, то ж братам, то і світським людям, по світі ходячи, що й рани багато хто накладав на нього. І так юродивим себе зробивши, знову вселився, де ж був перше, у печеру преподобного Антонія, який уже був переставився. І почав збирати до себе инших, зі світських дітей, на них класти чернечі руби. І тоді-то від ігумена, уже блаженного Никона, покарання, часом же від батьків дітей тих рани приймав — те все з радістю терпів, зносячи наготу студену вдень і вночі. Однієї ж ночі, коли запалив блаженний піч у печері й розгорілася піч, що була з дірами, почало полум'я виходити вгору через шпари. Він же, не маючи чим шпари затулити, став босими ногами на полум'я і стояв, допоки не вигоріла піч, тоді зійшов, зовсім не ушкоджений. Такого ж й иншого багато дивного творив. І так перемогу взяв над бісами, наче над мухами, ні за що не мав їхніх погроз і марень. Багато разів-бо йому шкоду чинили біси і говорили: "Наш ти, Ісакію, бо нашому князеві поклонився". Він же казав їм: "Князь ваш бісівський Велзевул, його ж, як ідола мух [як же тлумачиться ім'я його], не боюся ані вас, рабів його, хоч мене і звабили були спочатку, бо не відав про підступи ваші і лукавство. Але вже нині силою Господа мого Ісуса Христа і молитвами преподобних отців Антонія і Теодосія маю перемогти вас". І знаменував себе хресним знаменням і так мух тих велзевулових відганяв. Було ж часом таке на блаженного примарами бісівськими лякання, що приходили до нього вночі, наче люду багато, з мотиками і лопатами, кажучи: "Розкопаємо печеру цю і цього тут загребемо". Инші ж говорили до нього: "Вийди, Ісакію, хочуть тебе загребти". Він же говорив до них: "Якщо б людьми були, то вдень ходили б, ви ж пітьмою є і в пітьмі ходите". Тоді знаменував себе хрестом, як же і при кожних привидах, — і біси ж зразу щезали. Часом страшили його в подобах ведмедя чи лева й инших лютих звірів. Часом, наче змії, повзли до нього і наче жаби, чи миші, і всіляка гадина, але не змогли нічого зробити йому, і казали: "О Ісакію, переміг ти нас". Він же відповідав: "Адже й ви перемогли були мене, явившись в образі Ісуса Христа й ангелів, недостойними будучи такого сану. Але ось справді нині добре являєтеся в образі звірів і худоби, зміїв і гадів, ті, що й самі нечисті". І відтоді не було йому прикрощів ніяких від бісів, з ними ж протягом трьох років боротьбу мав, вдруге оселившись у печері, як же сам розповідав. І після того почав непохитніше жити і більшу повстримність мати, піст і чування. І коли так жив він, настав кінець життя його, і розхворівся у печері. Брати ж несли його хворого в монастир, де ж прохворів до восьми днів і непроминущим шляхом до Господа відійшов у доброму ісповіданні. Ігумен, уже Йоан, і всі брати, вбравши тіло його, поховали чесно зі святими отцями в печері. Так-бо цей добрий воїн Христовий, якого спершу ворог переміг, потім перемогу прийняв і Царство Небесне отримав. Його ж: святими молитвами нехай сподобимося й ми, перемігши ворогів душ наших, царювати з Переможцем пекла Ісусом, Царем Слави, Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння із безначальним Його Отцем і з пресвятим, і благим, і животворним Духом нині, і завжди, і на безкінечні віки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного Мирона Лустинника, і преподобного Авраама, єпископа Карійського в Месопотамії, і преподобного Кирила Філософа, учителя слов'янського.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!