Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий. - Страждання святих дванадцяти мучеників: Памфила-пресвітера, Валента-диякона, Павла, Порфирія та инших Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Лютий..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих дванадцяти мучеників: Памфила-пресвітера, Валента-диякона, Павла, Порфирія та инших
   

Місяця лютого в 16-й день

Дванадцять святих мучеників, які не лише пророчого й апостольського дару, але й числа їх удостоїлися, постраждали за Христа в Кесарії Палестинській за царювання Диоклитіянового. Серед них же перший чином і саном — святий Памфил, пресвітер цього града, родом із Вириту, зовнішньої любомуд рости з юности навчений, і духовної премудрости сповнений, і доброчинним прикрашений життям, й ісповідництвом Христовим славний. Другий же після нього Валент — диякон Єлійської церкви, муж, поважний літами і розумом, старий був і осмомисл, бо й Божественне Письмо з уст умів. Третій Павло — гарячий вірою, горів ревністю за благочестям, він із града, що Ямнія називався, — цей перетерпів уже раніше вогненне за Христа спалення. Ці троє після різних за Христа мук, що їх ігемон Урван їм наклав, кинені були до в'язниці й перебували в ній два роки, аж до ігемонства Фірмиліяна, який після Урвана настав.

Тим часом у Єгипті сто тридцять ісповідників Христових з батьківщини було вигнано і в Киликію на копання руди золотої засуджено; якісь юнаки, брати по тілу й по духу, числом п'ять, їх же з Єгипту аж до Киликії провівши, поверталися з Киликії знову на батьківщину свою, до Єгипту, і до Кесарійського града, бо туди їм путь була, прийшли. Коли входили вони у ворота градські, спитала їх сторожа: "Хто ви і звідки?" Вони ж не таїли правди, християнами себе визнали, батьківщиною ж своєю Вишній Єрусалим назвали. Тоді, наче злодіїв, взято було їх і до в'язниці вкинено. Наступного дня, це було шістнадцятого лютого, виведено було із в'язниці святих п'ятичисленних єгипетських юнаків разом із вищеназваними ісповідниками Христовими Памфилом, Валентом і Павлом і перед судищем нечестивого ката Фірмиліяна-ігемона поставлено. Ігемон же спершу юнаків єгипетських намагався здолати, різними їх страшив муками, одного, що був з них літами найстарший, поставивши посередині, питав "Хто ти?" Топ же себе і друзів своїх християнами назвав сміливо. Коли питав ігемон про імена, іменував себе Іллею, другого — Єремією, третього — Ісаєю, четвертого — Самуїлом, п'ятого — Даниїлом. Відкинули-бо святі юнакі ті імена нечестиві ідолопоклонницькі, що їх невірні батьки їм нарекли, замість них переіменували себе іменами пророків, сповіщаючи відкрито, що є рабами Бога Ізраїлевого не лише ділами, а й найменуванням. Фірмиліян же ігемон імен тих святих анітрохи не зрозумівши, про батьківщину питав. А Ілля назвав батьківщину свою не тілесну, а духовну — Єрусалим Вишній, повідав, маючи на гадці апостольське до галатів слово: "Вишній Єрусалим вільний, він мати всім нам" і до євреїв: "Ви підійшли до Сіону-гори і до града Бога Живого, до Єрусалиму Небесного". Ігемон же Фірмиліян не розумів, що то за Єрусалим і в якому краї, у ті-бо часи святий град не називався Єрусалимом, а Єлія — з того часу, коли нечестивий цар римський Адріян замість прекрасного града Єрусалиму, що його Тит зруйнував, збудував град на тому місці на свою честь, він-бо називався Єлій Адріян. Тому замість Єрусалим назвав град Єлія — і осквернив усі святі місця. Гріб Господній камінням і землею засипавши та ідолів скверних всюди поставивши, заповідав, аби ніхто не посмів град той инакше називати, лише Єлією. Це ж зробив, хотівши і пам'ять імени Ісуса Христа із землі знищити, і був серед нечестивих ідолопоклонників Єрусалим у забутті близько двох сотень літ — аж до благочестивого царя Великого Константина і матері його Олени. Тому Фірміян-ігемон у Палестині за царювання Диоклитіяна, коли розповідав святий юнак про Єрусалим, не відав, де і який град Єрусалимом названий. Юнака ж того блаженного, що Іллею назвався, звелівши зв'язати йому руки ззаду, нагого повісили на катівню і били жорстоко, щоб сказав правду, який то град Єрусалим і в якому краю землі. Він же розповів, що Єрусалим є батьківіщиною лише християн і ніх то инший не може мати в ньому участи. Заснований же град той на Сході при самому сяйві сонячному, де ж сонце перші промені свої випускати починає. Так святий про Вишній духовний Єрусалим любомудрував, не зважаючи ж на муки, як безтілесний. А ігемон, не розуміючи сказаного про Єрусалим, думав, що християни десь град собі той створили і хочуть протистояти римлянам. Через те жорстокіше Іллю святого мучив, щоб правду про християнський той град Єрусалим, де створений, розповів. І коли більше нічого иншого від нього довідатися не зміг, лише Христового імени ісповідання і називання батьківщиною Вишнього Єрусалиму, засудив юнака святого мечем потяти. Мучив же так само й инших юнаків: Єремію, Ісаю, Самуїла і Даниїла. І від них нічого иншого не чув, лише те, що від першого, — тож убити мечем їх засудив. Тоді про святого Памфила-пресвітера, і про Валента-диякона, і про Павла допитавши і довідавшися, що вже досить мучив їх два роки перед тим той, що був перед ним, ігемон Урван і у в'язниці так довго їх тримали, не захотів більше їх мучити, але тільки спитав: "Чи підкоряються царському наказу?" І, побачивши їх непохитними, засудив також на посічення мечем.

Юнак же якийсь, один зі слуг Памфилових на ім'я Порфирій, мав коло вісімнадцяти літ, і любив його вельми пан його, святий Памфил, за цнотливість і добророзумність. Він, почувши вирок смертний, на святих мучеників виданий, возвав із народу, кажучи: "Тіл святих прошу, щоб у землю поховати". Те велегласно кажучи, вийшов з людського натовпу і перед ігемоном встав. Ігемон же, спитавши і довідавшися, що християнином є, звелів зразу повісити його нагого на катівні, на якій і святих п'ятьох юнаків мучив, і бити жорстоко. І битий був святий юнак Порфирій доти, доки тіло його все не роздробилося ранами і не впало на землю, і самі лише нагі кості і нутрощі його виднілися. Він же у такій муці був наче стовп чи камінь бездушний і безмовний, анітрохи нічого не виказав нетерпеливо, не закричав, не застогнав, але мовчав, наче стіну били. Через те кат ще більше лютував і рубищем гострим волосяним звелів розтирати його рани. Тоді засудив на спалення: застромивши кіл і святого до нього прив'язавши, обклали дровами і запалили. Коли ж обійшов його вогонь, взивав мученик велегласно, прикликаючи на допомогу Ісуса Христа, Сина Божого, після того замовк, передавши душу свою в руки Господеві. Перетерпів страждання після пана свого, але випередив його у прийнятті вінця мученицького: ще-бо святий Памфил із побратимами своїми не потяті були, коли святий Порфирій у полум'ї вогненно сповнився, до подвигоположника Христа відійшов. А коли спалювали Порфирія святого, стояв там серед люду муж правовірний, який був колись воїном, на ім'я Селевкій. Він після кончини Порфирія поспішив услід за поведеними на мечне усічення мучениками і знайшов їх ще живими. Випросивши у спекуляторів час для молитви, сповістив святому Памфилові про кончину страдницьку любого йому Порфирія, і зрадів святий Памфил, дякуючи Богові. А Селевкій дав останнє цілування святим мученикам, які під меч голови свої схиляли. Воїни ж, те бачивши і що християнин він, пізнавши, схопили його і до ігемона привели. Ігемон же зразу і цього потяти звелів. Був же Селевкій святий із Кападокійського краю, воїн хоробрий і відомий у полках римських, який на початку гоніння на християн, визнавши Христа, битий був багато, тоді, воїнського сану і почестей позбавлений і з полку свого вигнаний, прислуговував хворим, на дороги викиненим, про жебраків же і сиріт піклувався. А в той час приєднався до святих мучеників — мученик, до ісповідників — ісповідник, пішов, радіючи, до Владики свого Христа Господа.

Після святого Селевкія поспішив до лику мученицького приєднатися святий Теодул, муж старий і добропорядний, один із домашніх ігемона Фірмиліяна, шанований всіма у старості своїй, уже-бо правнуків своїх дочекався. Він, таємно віривши у Христа, одного зі святих мучеників, що на посічення ведені були, підійшовши, поцілував, і щоб помолився за нього до Христа Бога, просив. Бачили ж то деякі зі слуг ігемонових, донесли на Теодула до господаря їхнього, що християнин. Допитав-бо його ігемон і, правду з'ясувавши, більше на нього розгнівався, і звелів святого Теодула на хресті розіп'яти.

Після ЦиХ усіх долучився святий Юліян, дванадцятичисленний лик сповнюючи. Він, як же і святий Селевкій, із Кападокії був, муж вірний і доброчинний. Ішов у якійсь справі до Кесарії Палестинської і, до града наблизившися, бачив за градом тіла мучеників, на поїдання псам, і птахам, і звірам викинені. І зрадів духом, припавши до них, обціловував тіла їхні, що за Христа постраждали. І прославляв таку кончину їхню мученицьку, за неї ж нескінченного життя від Христа сподобилися. Воїни ж здалеку назирали і стерегли тіл мученицьких, щоб християни потаєні не вкрали їх. Бачили подорожнього чоловіка, що до тіл викинених припадав і їх цілував, пізнали, що християнин, взяли його і до ігемона свого привели. Ігемон же після звичного допиту на спалення його засудив — і спалений був, як же і святий Порфирій. Так дванадцятка мученицька, відповідна дванадцятці пророчій і апостольській, стала з пророками й апостолами перед Христом Господом у Небесному Його Царстві, увінчана вінцями переможців. А викинені за град мученицькі тіла лежали днів чотири. Бачили ж нечестиві, що не торкаються до тіл тих ані пси, ані птахи, ані звірі, — звеліли, що, коли хто хоче, хай візьме їх і поховає. Взяли-бо їх вірні, поховали чесно, славлячи Отця, і Сина, і Святого Духа, одного у Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять святих мучеників перських, що в Мартирополі, і преподобного Марута-єпископа, якого благочестивий цар грецький Теодосій Великий послав був до царя перського задля примирення. Зцілив там преподобний цареву доньку від бісівського катування і знайшов велику в царя того благодать, і в грецьку землю приніс, створив град на честь мучеників, назвавши його Мартирополь, і в ньому принесені з Персії мученицькі тіла чесно поклав, тоді й сам там же спочив у Господі.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VI (лютий)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!