Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Житіє преподобного отця нашого Герасима Йорданського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Герасима Йорданського
   

Місяця березня в 4-й день

Слава постникам! Герасим преподобний родом був із Ликійського краю, змалку ж божественну думку прийняв, страхом Божим себе огородив і, монаший священичий наклавши образ, спершу у внутрішню Тиваїдську в Єгипті пустелю пішов; там богоугодно час якийсь у подвигах духов них проживши, знову на батьківщину свою Ликію повернувся. Тоді в Палестину [наприкінці царювання Теодосія молодшого] прийшов і оселився в пустелі йорданській, яку осявав, як зоря світла, зорями чеснот, і обитель при Йорданській ріці влаштував. У дні ж його перебування в Палестині царювали тоді Маркіян і Пульхерія, був тоді четвертий Вселенський у Халкедоні Святих Отців собор на Діоскора, злочестивого патріярха Олександрійського, і Євтихія-архимандрита, які говорили про одну природу в Христі Господі, — їх же і прокляли Отці Святі. Після собору того збунтувалися деякі єретики, які ганьбили собор, наче на ньому догми правдивої віри відкинені, оновлено ж Несторієве учення. Був собі такий Теодосій, образом чернець, вдачею волхв. Був Євтихієвого злочестя, він прийшов до Єрусалиму, збентежив цілу Палестину, звабив не лише простих, але й зі святих багатьох, і царицю Євдокію, удову, дружину колишню царя Теодосія-молодшого, яка в той час перебувала в Єрусалимі, на своє злочестя навернув, і з її допомогою і багатьох ченців палестинських, через нього зваблених, блаженного Ювеналія, патріярха Єрусалимського, з престолу вигнав, а сам престол захопив. А ті, що у правовір'ї непохитними перебували, від неспокою, яким лжепатріярх Теодосій надокучав, у внутрішніші пустелі відійшли. Так спочатку зробив преподобний Євтимій Великий, а після нього й инші отці святі, У той час звабою єретичною і преподобний Герасим [із Божого допусту] пошкоджений був, але скоро виправився, як же про те Кирило Єрусалимський у житії Преподобного Євтимія пише: "Був, — каже, - тоді в пустелі Йорданській один анахорет, що недавно з Ликії прийшов, на ім'я Герасим, який усі чернечого життя устави пройшов і добре подвизався на нечестивих духів. Він, перемагаючи і проганяючи бісів невидимих, видимими бісами — єретиками — заплямований і зваблений був — у Євтихієву впав єресь. Чув же про преподобного Євтимія, славою про його чесноти вуха всіх наповнилися, пішов до нього, коли був той у пустелі, що Рува називалася. І, бачивши його, багато скористав. Перебуваючи з ним довго і з медоточивого його язика словами корисними і повчаннями про правовір'я насичуючись, відкинув шкоду єретичну і до праведної віри навернувся, і вельми каявся через попереднє своє зваблення". Таке Кирило про нього оповідає.

Після цього знову святіший Ювеналій престол свій прийняв, бо благочестивий цар Маркіян послав схопити брехливого того патріярха Теодосія, аби прийняв суд за ділами своїми. Він же, довідавшись про те, утік в гору Синайську і сховався невідомо де, і знову в Єрусалимі і в цілій Палестині засіяло правовір'я, і багато з тих, що єрессю зваблені були, знову до благочестя навернулися. І цариця Євдокія, своє у вірі пізнавши прогрішення, добре покаялася, приєдналася знову до церкви православних.

Обитель преподобного Герасима стояла на відстані тридцяти п'яти стадій від святого града Єрусалима, а від ріки Йордану — за одну стадію, до неї ж приймали новоначальних, а зрілим отцям відлюдницькі в пустелі надавали келії. І було під ним таких не менше сімдесяти пустинномешканців, їм же був устав життя від преподобного Герасима даний такий: п'ять днів на тиждень кожен у пустельній своїй келії, сам сидячи, мовчки ручну роботу якусь мав, куштував трохи хліба сухого, який приносив зі собою з монастиря, і води, і фініків. Вареного ж нічого куштувати взагалі не можна було ані вогню в якійсь келії палити не дозволялося, щоб ані помислом хто вареного за ті п'ять днів не забажав. У суботу ж і неділю приходили в монастир, і збиралися в церкву на Божественну літургію, і були причасниками пречистих і животворних Христових таїнств. Тоді, прийшовши на трапезу, куштували вареного і вина трохи на славу Божу. Приносив кожен своє рукоділля, що за п'ять днів зробив, і клав перед отцем. А в неділю пополудні знову кожен у свою пустельну йшов келію, взявши трохи хліба, і фініків, і посудинку з водою, і фінікової лози для плетіння кошиків. Такі ж були їхня скромність й убогість, що кожен нічого иншого не мав, лише одну одежину стару, що тіло покривала, і рогозину, на якій же спочивав, і посудину глиняну з водою. Заповідь же мали від отця, виходячи з келії, не зачиняти дверей, але відчиненою келію залишати, щоб кожен, хто хоче, міг увійти і, що сподобається, із нужденних тих речей взяти. І було видно, як вони по-апостольськи живуть, вони ж були серцем єдиним і душею єдиною, коли кожен з них нічого своїм не називав, але все було спільним. Розповідають, що деякі з отців тих пустельних, прийшовши до преподобного Герасима, просили його, щоб дозволив їм, у відлюдницьких келіях живучи, світити часом свічу до читання нічного, часом же й вогонь розпалити. Відповів їм святий: "Якщо хочете мати в пустелі вогонь, то приходьте і живіть в монастирі з новоначальними, я-бо ніколи не допущу вогню в пустинножителів до кінця днів життя мого". Про таке суворе для постників від святого Герасима життя чувши, єрихонці взяли собі за правило кожної суботи і неділі приходити в обитель преподобного Герасима і приносити досить всілякої їжі, і вина, і всього, що потрібне було монастиреві. Таким же був постником преподобний Герасим, що у святу велику чотиридесятницю нічого зовсім не куштував аж до світлого дня Воскресення Христового, лише самим причастям Божественних Таїнств підкріплював з душею своє тіло. У цього преподобного наставника і блаженний Киріяк инокував, як же про те в житії його написано: "Коли прийшов, — говорить, — до нього Киріяк, Євтимій преподобний люб'язно прийняв його, ясновидівши в ньому ті, що мали бути, Божі обдарування, і скоро своїми руками одягнув його в схиму, і відіслав на Йордан до святого Герасима, у той час коли вже Теоктист Великий до Господа відійшов".

Герасим же святий, бачивши юного Киріяка, звелів йому жити в загальному монастирі і працювати в послушництві. Він же до всіх трудів готовим виявився і трудився в службі мо пастирській цілий день, цілу ж ніч стояв на молитві, мало коли сон приймаючи. Піст же його був — через два дні хліба та води куштувати. Таку в молодих його літах повстримність бачачи, преподобний Герасим дивувався і полюбив його. Мав же Герасим святий звичай на святу Чотиридесятницю відходити в найглибшу пустелю, що називалася Рува, у ній же і преподобний Євтимій колись жив. Люблячи блаженного Киріяка за велику повстримність, взяв його зі собою, де ж Киріяк щонеділі причащався Святих Таїнств з руки Герасимової і перебував у безмовності пустельній до Вербної неділі, — і поверталися в обитель з великою у душі своїй користю. Через якийсь час преподобний отець наш Євтимій переставився, про його ж переставлення преподобний Герасим, сидячи в келії своїй, довідався: бачив-бо, як ангели Божі душу преподобного Євтимія з радістю підносили на небо. І, вставши, взяв Киріяка і пішов у Лавру Євтимієву, і побачив, що той в І Господі кінець прийняв. Поховавши чесне його тіло, повернувся у свою келію з любим своїм учнем Киріяком.

Цьому великому угодникові Божому скорялися безсловесні звірі, як розумні люди. Про те блаженні отці Іван Євірат і Софроній Софіст у Лимонарі пишуть так: "Коли ми прийшли у Лавру авви Герасима, містилася ж та Лавра за одне поприще від Йордану, розповіли нам ченці, що там жили, про авву Герасима, що ходив він пустелею святого Йордану і зустрів його лев хворий і показав ногу свою, в яку залізла тернина, через те спухла йому нога і гною була повна. Взираючи розчуленими очима на старця, лев, хоч і не словами [безсловесний він], проте смиренним образом просив старця, аби зцілив його. Старець же, бачивши його в такій біді, сів і, взявши ногу звірову, вийняв з неї тернину — ї багато гною вийшло. Почистивши ж рану добре й обв'язавши хустиною, відпустив його. Лев же, зцілившись, не покидав старця, але, наче учень, ходив услід, куди той ішов, що дивувався старець благорозумності звіровій. І відтоді годував його старець, даючи йому часом хліб, часом і сочиво. Мали ж отці в Лаврі одного осла, що на ньому привозили воду від святого Йордану на потребу братам, і звелів старець, аби лев ходив з ослом і пас його над рікою Йорданською. Одного ж дня лев пас осла, відлучився від нього на відстань немалу і заснув на сонці. Тим часом чоловік з верблюдами ішов з Аравії, побачив осла самого, без пастуха, взяв його і повів собі. Лев збудився і, пошукавши, не знайшов осла, прийшов у Лавру до авви Герасима сумний і понурий, бо загубив осла. Думав же старець, що лев з'їв осла, спитав його: "Де осел?" Той же, як людина, стояв мовчки і дивився долі. Сказав знову старець: "Ти з'їв його? Благословенний Господь, що не підеш звідси, але все, що робив осел, ти маєш робити, служачи потребі монастирській". І відтоді, за наказом старцевим, поклали на лева кандиліон, тобто ношу, що на осла кладуть (це була посудина, котра вміщала чотири міхи води), і так приносили воду в монастир з Йордану. Якось прийшов до старця один воїн задля молитви і побачив лева, що носив воду, і, причину довідавшись, пошкодував його і дав три золоті отцям, аби купили осла на потребу собі, лева ж щоб звільнили від такої роботи, І так иншого осла на службу купили, лева ж звільнили. Через короткий час знову купець той з Аравії, що осла взяв, ішов з верблюдами у святий град Єрусалим продавати пшеницю, мав і осла того зі собою. Коли він перейшов Йордан, випадково зустрів його лев, який, побачивши осла, що з верблюдами ішов, упізнав його і, раптом рикнувши, кинувся до нього. Купець і ті, що були з ним, побачивши лева, налякалися і втекли, а лев, взявши за вуздечку зубами своїми, як же раніше мав звичку, вів осла з трьома прив'язаними один до одного верблюдами, пшеницею навантаженими, радіючи вельми і ревучи, бо того, що загубив, осла знайшов і привів до старця. Преподобний старець тихо усміхнувся, сказав до братів, кажучи: "Марно ми ганьбили лева, думали-бо, що з'їв осла". І дав ім'я леву Йордан. Відтоді часто приходив лев до старця і приймав від нього їжу, не відлучався від Лаври понад п'ять років. Коли ж преподобний авва Герасим до Господа відійшов і отці його поховали, з провидіння Божого лева тоді не було в Лаврі. Через короткий час прийшов і шукав старця свого. Авва ж Саватій, учень авви Гера сима, бачивши лева, сказав до нього: "Йордане, старець наш покинув нас, осиротілих, і до Господа відійшов". І, давши йому їжі, сказав: "Візьми і їж". Лев же не хотів прийняти їжі, але часто туди й сюди розглядався і свого старця, преподобного Герасима, шукав, ревучи вельми скорботно. Авва ж Саватій та инші старці гладили його по хребті, говорили: "Пішов старець до Господа, покинув нас". Але, так говорячи, не могли його зупинити від крику і реву, і наскільки вони словами своїми утішити його думали, настільки більше він ридав і зрушувався на більший крик, ревучи і міняючи голоси і лицем, і очима являючи печаль свою, яку мав, не бачачи старця. Тоді сказав йому авва Саватій: "Якщо не віриш, ходи з нами і покажемо тобі місце, де лежить старець". І, взявши його, повів на гріб, де преподобний Герасим був похований. Був же гріб від церкви на відстані п'яти кроків. Ставши над гробом преподобного Герасима, авва Савватій сказав до І лева: "Ось тут старець наш похований". І, схиливши коліна на гробі старцевому, авва Саватій плакав. Лев же, це чуючи і бачивши Саватія, який плакав, вдарив і собі головою об землю і ревів вельми. Тоді, ревнувши сильно, вийшов зразу на гріб старцевий. Це ж було не тому, що душу розумну мав лев, але Бог прославляв святого отця Герасима: прославити захотів не лише в житті, а й по смерті і показати нам, який послух мали звірі щодо Адама в раю перед його непослухом і з раю вигнанням" (Доти Іван із Софронієм). Звідси зрозуміле велике угодництво преподобного Герасима перед Богом. Для Нього ж від юности до старости працював ревно, і перейшов до Нього на життя без старости, де ж зі святими оселився, славить Отця, і Сина, і Святого Духа навіки. Амінь.

Пролог розповідає, наче цей преподобний Герасим жив за царювання Константина Бородатого, внука Іракпія, але розповідає Житіє преподобного Євтимія Великого, що в його і преподобного Герасима дні був Собор вселенський четвертий у Халкедоні, а собор той відбувся за царювання Маркіяна, який був перед Константином Бородатим більш ніж за двісті років. Маркіян помер у рік після Різдва Христового 457-й. А Коистантин Бородатий почав царювати у рік 668-й. Місяцеслов московський і київський пише, що жив святий Герасим у рік буття світу 5908-й за царювання Маркіянового. Проте це не є рік смерти Герасима, а його життя за царювання Теодосія перед Маркіяном. Знати ж годиться, що святий Герасим із Ликії у Палестину прийшов при кінці царювання Теодора Молодшого, на початку царювання Маркіяна, яке було в рік після Різдва Христового 608-й. І прожив святий Герасим у Палестині за царювання того Маркіяна, а після нього за царювання Лева Великого, тоді Лева Молодшого і досяг до царювання Зинона. За його ж царювання на другий рік переставився Герасим преподобний у рік після Різдва Христового 475-й індикту, в Господі, за сто дев'яносто два роки перед Константином Бородатим.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!