Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Страждання святих мучеників Павла, і сестри його Юліянії, і тих, що з ними Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святих мучеників Павла, і сестри його Юліянії, і тих, що з ними
   

Місяця березня в 4-й день

Авреліян-цар наказ дав по Вселенній на християн, аби всі приносили богам жертви, а тих, що будуть противитися, щоб позбавляти життя лютими муками. Сам же, пройшовши Ассирію, прийшов до Фінікії і в град Птолемаїду увійшов, щоб усіх християн змусити до ідольської жертви, у той час блаженний Павло зі сестрою своєю Юліянією, побачивши царя, що у град входив, знаменував лице своє хресним знаменням і сказав до Юліянії: "Будь відважна, сестро моя, і не бійся, Кажу-бо тобі, що велике випробування на християн приходить". Цар же Авреліян, побачивши Павла, який перехрестився, звелів схопити його і тримати в путах до ранку.

Наступного дня, поставивши престол свій на видовищному місці перед усім людом і на судищі сівши, поставив перед собою на допит блаженного Павла і сказав йому: "Окаянний чоловіче, нащо вчора насмілився зробити на собі знамення християнське, бачачи мене, що в град заходив? Хіба ти не чув наказу нашого царського проти християн?" Відповів бла женний Павло: "Чув наказ твій, але ніхто ніколи не може нам, християнам, такого завдати страху, щоб ми відвернулися від істинного Бога й не ісповідували Христа — Сина Божого. Муки-бо, яких ти завдаєш, тимчасові, не можуть вони настрашити і залякати тих, хто боїться Бога. Муки ж від Бога, які через нелицемірний суд Його бувають, є вічними, — також і слава, яку Бог християнський подає, вічна є. Хто-бо настільки безумний, аби, покинувши живого Бога, захотів поклонитися глухим і німим ідолам, коли сам Спаситель наш Ісус Христос у Євангелії говорить: "Кожен, хто відвернеться від Мене перед людьми, від того я відвернуся перед Отцем моїм Небесним". Авреліян каже: "Бачиш, скільки я терпів тебе, злослівного, підійди вже і принеси жертву богам, аби не згубив я тебе смертю злою". Блаженний Павло сказав: "Я Бога иншого не знаю, але тільки Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж від праотців моїх скоряюся чистим серцем". Тоді Авреліян сказав до спекуляторів: "Повісивши, мучте його сильно, допоки не прийде Христос його і не забере його з рук ваших". І зразу ті наказане почали виконувати: повісили нагого мученика на дереві, катували. Він же молився до Бога велегласно, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, істинний істинного Бога Отця Сину, народження Якого ніхто зрозуміти не може: ані ангели, ані архангели, ні престоли, ні господства, ні начала, ні власті, ні сили, ні херувими, ні серафими, - лише Отець один. Поможи мені, смиренному і відкиненому рабові Твоєму, і з рук Авреліянових забери мене". Господь же Ісус Христос зразу полегшив йому ті муки, що не чув він болю від завданих ран. Свята ж невіста Христова Юліянія, бачивши брата свого мученого, прибігла до суду, голосно кричачи: "Авреліянекате, чому так люто мучиш брата мого неповинного?" Сказав Авреліян до слуг: "Відкрийте зразу голову жінки тої і бийте її сильно по лиці, щоб не говорила до нас так відважно. Того ж нечестивого чоловіка лютіше мучте, бо називає Христа захисником і помічником своїм". Блаженна Юліянія, засміявшись, сказала: "Дивуюся, що цар ти, а безумствуєш і не розумієш сили Христової, яка й полегшує муки тим, хто прикликає Його правдиво". Авреліян же тим, що навколо нього стояли, сказав: "Жінка ця, бачачи мене, що лагідно розмовляю, більше казиться". І, знову на неї гнівно глянувши, сказав: "Підійди до богів і поклонися їм, не уникнеш-бо рук моїх". Відповіла Юліянія свята: "Я ані мук твоїх не боюся, ані не зважаю на погрози твої, є-бо на небесах Бог, який може врятувати нас від нечестивих рук твоїх. Які-бо маєш муки, наклади на мене, щоб з них самих пізнати, що є допомога Господа мого Ісуса Христа зі мною". Сказав Авреліян: "Бачу красу твою таку і заради неї жалію тебе, не хочучи тебе згубити. Ти-бо послухай, прошу, і принеси жертви богам, щоб я зміг тебе за законну собі дружину взяти, і разом зі мною царювати будеш у весь час життя нашого, і братові твоєму великими винагородами за страждання його віддам і більшою від усіх шаною і саном вшаную його". Свята ж Юліянія піднесла очі свої на небо і, хресним знаменням лице своє знаменувавши, радісно засміялася. Авреліян же сказав; "Чому, велику мою ласку ображаючи, смієшся?" Відповіла свята; "Не лагідність твою ображаючи, але радіючи, сміюся, бо Жених мій Небесний, який хоче всіх людей врятувати, сидить на престолі святому своєму, Його ж божественну красу душевними очима споглядаю. Він наказує мені, щоб я подвиг страдницький добровільно прийняла, тебе ж, злого і марнославного чоловіка, зневажаю, бо царем називаєшся, а дереву й каменю поклоняєшся". Це чуючи, Авреліян зрушився на гнів і сказав спекуляторам: "Повісьте жінку цю і сильно мучте її, аби вона зрозуміла, що перед царевим судом стоїть". Коли ж почали спекулятори мучити святу, поглянув на неї брат її Павло святий і сказав: "Не бійся, сестро моя, мук, які кат тобі накладає, ані погроз його не жахайся, мало-бо перетерпівши тут, спочинеш у Христа нашого навіки". Сказав Авреліян до катів: "Мучте жорстокіше і скажіть їй, щоб не була гордою і буйною". Свята ж Юліянія, коли мучили ЇЇ немилостиво і коли чула слова цареві, знову засміялася і сказала: "Авреліяне-кате, ти думаєш, що мучиш мене, я ж не відчуваю мук — з допомогою Христа мого". Сказав Авреліян: "Хоч і багато обманюєш, вдаючи, наче мук не відчуваєш, але я тебе переможу, коли довго мучити буду". Сказала свята: "Не покине мене Ісус Христос, Господь мій, не допустить мені від тебе переможеній бути. Він-бо - Той, Хто помагає мені нині і завжди і аж до кінця допоможе, щоб силу Його і християнське терпіння ти пізнав. Тебе ж Бог мій вічним незгасимим вогнем мучити звелить і спитає в тебе за душі людські, які ти згубив підступними звабами своїми". Цими словами святої ще більше Авреліян розгнівився, звелів принести казан і смолу і, вогонь великий підклавши, розварити. Коли кипів казан зі смолою страшно, що ані підійти комусь не було можливо, звелів у нього вкинути святих мучеників Павла і Юліянію. Коли ж були вони вкинені, звели очі свої до неба і, наче єдиними устами, молилися, говорячи: І "Господи, Боже отців наших Авраама, Ісаака і Якова, що зійшов у піч вогненну до Седраха, Мисаха і Авденага у Вавилонському краю ані не допустив, щоб вогонь їм пошкодив. Ти, Владико Ісусе Христе, Світло Неосяжне, Отчеє таїнство і слава, Бога Вишнього Правице, що воплотився через гріхи наші і з людьми жив, хотівши спасти душі, які ворог-диявол, окаянно зваблені й розтлінні, аж до підземного тартару і провалля вниз зведе, як же і учень його Авреліян нині чинить, визволи нас від болючої муки цієї". Коли так молилися вони, кипляча смола на холодну воду перетворилася, І всі, що там стояли, дивувалися силі Бога і Його прославляли. Авреліян же, гнівом біснуючись, не прославив Бога, але вважав те чарівницькою хитрістю. І звелів витягнути святих із бочки, у якій же ані сліду, ані запаху смоли не виявилося, лише вода холодна. Тоді сказав їм Авреліян: "Чи думаєте, що тих людей, які стоять і дивляться на вас, обдурите і вони подумають, наче допомога Бога вашого прийшла до вас, а не чарівною хитрістю казан вистиг? Ні, клянусь богами моїми, зроблю так, що не поможе більше вам чарування ваше і ви, від мук багатьох і довгих і від палення вогнем утомившись і знемігши, принесете жертви богам, хоч і не хочете". На це відповів святий Павло: "Ніяк же не залишимо Бога живого, який небо і землю створив, і вихопив нас із пітьми, і визволив нас із рук твоїх. Ніколи ж, о Авреліяне-кате, вмовити нас не зможеш, щоб ідолам вашим безголосим, бездушним і неживим поклонилися. Муч-бо нас якими знаєш муками і пізнаєш Бога нашого силу". І звелів Авреліян принести два ложа залізні і, вугілля із громадських лазень багато зібравши, розжарив їх вельми, і святих мучеників нагих на тих розжарених ложах велів покласти і свинячим розтопленим поливати салом. Коли це було, сказав Авреліян: "Нині я переміг чарівну вашу хитрість, і пізнаєте, хто є Авреліян. Нехай прийде нині Христос ваш і допоможе вам". Відповіла свята Юліянія: "З нами тут христос наш і допомагає нам, не допускає вогневі пошкодити нас. Ти ж Його не бачиш, бо бачити Його недостойний. Раджу ж тобі: відкинь безумство своє — приступи до Христа. Якщо-бо захочеш увірувати в Нього, прийме тебе з покаянням, людинолюбець-бо і милостивий, легко прощає гріхи людські. Якщо ж не навернешся до Нього, переданий будеш вогню вічному". Коли пекли святих на ложах тих, вони неушкоджені вогнем залишалися. Те бачивши, два спекулятори закричали, кажучи: "Нема иншого Бога, окрім Бога Небесного, який помагає Павлові та Юліянії". Цар же розгнівався на спекуляторів тих, звелів мечем убити обох, наче звабилися і золото від християн взяли, щоби не мучити люто мучеників. Коли ж вели їх на усічення, настановляв їх святий Павло, кажучи: "Не бійтеся, не помрете-бо навіки, але співучасниками будете святих, співнаступниками Небесного Царства". Вони ж, те чувши, стояли і молилися, кажучи: "Владико Господи Ісусе Христе, правдивий Боже, якого Павло та Юліянія проповідують. Ти і з нами будь, бо ми, нічого злого не вчинивши, помираємо". Коли вони те промовили, потяті були, імена ж їхні Квадрат та Акакій. Після смерти їхньої инші були приставлені спекулятори, щоб пекти святих на ложах розжарених, які й сіль сипали у вогонь, щоб сильніше розгорівся. Проте святі не зважали на муку, але більше докоряли катові. Він же осоромився, що не міг здолати їх, звелів вкинути їх до в'язниці, наклавши колоди важкі їм на шиї й окови на ноги, і залізними вужилами зв'язав руки їхні, ще ж і гострі цвяхи, подібні до будяка колючого, що з терням у полі росте, звелів постелити у в'язниці й на тому покласти їх, щоб ніякого послаблення не мали у болях, але більше щоб мучилися на цвяхах, які кололи їм боки. І наказав пильнувати уважно, аби котрий із християн не прийшов до них і не подав їжі чи пиття. Коли ж настала північ і святі на гострих цвяхах лежали та молилися, раптом зблиснуло світло в темниці, ангел Господній став перед ними і мовив; "Павле та Юліяніє, раби Бога Вишнього, станьте і прослав те Бога". Те промовивши, підійшов і торкнувся до вериг та кайданів їхніх, і зразу всі зламалися, і від тіл їхніх відпали, і рани їхні зцілилися, і стали здоровими святі. І ось два ложа застелені видно було, і трапеза перед ними приготована, повна всілякого добра. І сказав до святих ангел: "Спочиньте на ложах і прийміть їжу, яку послав вам Ісус Христос". Святі ж мученики Павло і Юліянія, лігши на ложах і хліб взявши, звели очі свої вгору і дякували Богові. їли ж і пили, Господом послане, і набралися сили. Бачили ж инші в'язні, що там були, світло, яке там засіяло, і святих, що з пут звільнилися, і дожа, і трапезу перед ними, і їх, що їли та веселилися. Прибігли до них і дивувалися вельми, і були тої ж трапези, невидимою рукою приготованої, спільниками, і прославляли Бога, котрий явив таку благодать рабам своїм, й увірували в Нього ~ стали християнами.

На третій же день Авреліян-цар, сівши на судищі, поставив перед собою святих мучеників Павла й Юліянію і сказав до них: "Поки я не видав наказу на ще більші для вас муки, щоб ви відступили від свого шаленства, приступіть до богів і принесіть їм жертви". Відповів святий Павло: "Те шаленство — не відвертатися від Христа — нехай буде мені навіки і всім, хто любить Бога. Шаленість Божа премудрістю є в людей, премудрість же людська шаленістю є в Бога. Справді ж стратив би розум, коли б відступив від істинного Бога й поклонився вашим бісам". Знову Авреліян зрушився на гнів, звелів обох на катувальному дереві повісити нагих і дерти ребра їхні залізними кігтями. Вони ж у муках молилися до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, Сину Бога живого, світло християнське і віро незламна, відкрий лице своє і допоможи нам ані не покинь нас імени ради святого Твого", Коли вони так молилися, полегшив біль їхній Спаситель, Який тут перебував при них невидимо, — не чули мук святі. Один же з катів, на ім'я Стратоник, що був приставлений обдирати лівий бік святої Юліянії, бачачи красу її тіла, зранився нею і, шкодуючи, стримував від дертя свої руки. Свята ж, розуміючи гадку його, торкнулася його лівою ногою, кажучи: "Стратонику, роби наказане тобі від ката і не шкодуй мене, я-бо маю царя свого — Господа Ісуса Христа, Бога вічного, який піклується про душу мою і тілесний мені біль полегшує". Стратоник же кинув знаряддя катівське, що в руках було, поспішив до судища царевого, кричучи: "Аврелію, кате нечестивий, нащо таке неправедне катування на християн зрушив? Що злого зробили люди, які Богові правдивому скоряються, щоб так люто від тебе страждати? Чи тому, що Христа, Владику всіх, шанують?" Це чувши, цар був наляканий, мовчав якусь часину, тоді промовив, кажучи: "І ти, Стратонику, їхнього ж безумства спільником зробився? Чи краса Юліянії зманила тебе, чи словами її жіночими пійманий?" Стратоник же, очі на небо звівши, побачив лики мучеників святих, які на катівні висіли, як лиця ангелів Божих. І зразу, хресним знаменням загородившись, кинувся до влаштованого там нечистого вівтаря ідольського і перекинув його і, ногами потоптавши, крикнув: "Ось і я християнин, роби зі мною, що хочеш, кате!" Розгнівався ж Авреліян, звелів відтяти йому голову. І коли на місце страти приведений був, помолився до Бога, кажучи: "Господи, Ісусе Христе, якого ж Павло та Юліянія, проповідуючи, непереможними залишаються. Божеством Твоїм бережені, і осоромлюють ката, Тебе прошу, прийми і мою душу в Царство Своє Небесне, не відкинь мене, що визнав за короткий цей час Ім'я Твоє святе перед Авреліяном-катом". Коли він те сказав, відтяли йому голову. Християни ж, взявши, поховали його тіло. А святі мученики Павло та Юліянія цілий той день мучені були і не знемогли в муках. Сказав же Авреліян до святої Юліянії: "О скверна й нечестива жінко, як ти у муках спеку лятора звабити зуміла і смерти його стала винною?" Відповіла свята: "Я не звабила його і не винна смерти його, але Той, хто вибрав мене за Невісту собі — Христос, — Він і його прикликав до себе як достойного. Коли б не був достойним, вінця мученицького ніколи ж прийняти не зміг би. Побачиш його, що в Царстві Небесному спочиває, ти ж у полум'ї геєнському мучений будеш. Тоді почнеш окаянні свої груди бити, бачачи чоловіка, що колись під тобою був нещасний і відкинений, тоді ж вище від тебе в Христа буде, Славою Небесного Царства увінчаний. Сповнишся ж тоді жалости і закричиш, милости просячи, але ніколи ж її не отримаєш". Після цього Авреліян звелів відв'язати їх із катівні і вкинути до темниці. І знову того ж вечора, вивівши з темниці, звелів замкнути їх у громадській лазні і, прикликавши відьом і заклиначів, які вміли заклинати зміїв, звелів їм принести всіх, яких мали, гадів найлютіших — єхидн, гаспидів і рогатих зміїв — і замкнути їх у лазні з мучениками. І було так: незліченну кількість тих гадів заклиначі в лазню до святих зібрали й замкнули. І повзали гади ті при ногах мучеників святих і не шкодили їм. А святі без страху сиділи, співали і славили Бога. Перебували ж святі з гадами у лазні замкнені три дні і три ночі. На четверту ж ніч послав Авреліян довідатися, чи з'їли гади Павла та Юліянію. Коли ж посланці прийшли і наблизилися до дверей, почули святих, що співали псалми і славословили Бога. Хотівши довідатися точніше, що діється всередині, влізли на будівлю лазні і через віконце зверху, прихилившись, бачили всередині сяюче світло, ангела ж Божого, який стояв при мучениках і не допускав, щоб гади наблизилися до святих. Те бачивши, побігли й сповістили царя Авреліяна. Він же, вставши зранку, сів на судищі і звелів відьмам і заклиначам взяти гадів із лазні, а мучеників привести на суд. Коли відьми прийшли до дверей лазні, почали прикликати до себе гадів хитрістю заклинальною, але гади їх не слухали. Коли ж ВІДЧИНИЛИ двері лазні, всі гади зразу виповзли на своїх зклиначів та инших людей, що з ними туди прийшли, до смерти їх покусали й у місця свої повтікали. Коли ж розбіглися гади, прийшли посланці від ката і, взявши святих мучеників, на суд до нього привели. Кат же, поглянувши на них, засміявся, кажучи: "Блаженним себе ни ні вважаю у бесіді цій з вами, сподіваюся-бо дещо велике здобути від вас. Клянуся богами, що, коли скажете мені правду, багато і великих дарів від мене приймете і будете володарями мого царства. Скажіть мені, чи правда те, що я чув від тих, котрі заглядали у віконце в лазні, що Владика наш, бог Аполлон, прийшов до вас і поміг вам, захистивши від гадів, і ви бачили його в обличчя очима вашими?" Відповів святий Павло: "Ми Аполлона не знаємо ані його не бачили ніколи, ми-бо з тих, хто скоряється істинному Богові, який приготував спасення для рабів своїх. Твоя ж душа загине аж до смерти, бо не хоче пізнати правди, прийти до покаяння, але ще більше від твого біснування катування на те тебе наведе, бо ображаєш безплотного служителя Божого, ангела святого, якого ж Господь наш Ісус Христос послав загородити уста гадам, а ти його образливо Аполлоном своїм називаєш". Розгнівався ж Авреліян, звелів прутами олов'яними бити в лице святого Павла і говорити йому: "Не відповідай так гордо і нерозумно, знай, що перед царем стоїш".

Після биття того кат звелів святого Павла відвести із суду й поставити ближче перед собою святу Юліянію і сказав до неї: "Володарко, душе моя, Юліяніє, прошу тебе і вмовляю, не наслідуй безумства брата твого, бачу тебе дівчиною кмітливою, що великий розум маєш. Тому, умовившись, послухай мене і будь мені володаркою і царицею, візьму-бо тебе собі в співжиття і поставлю стовпи золоті зображення подоби твоєї у всіх містах вселенної". Свята ж відповіла: "Ніяк не спокусиш мене, Авреліяне, кате нечестивий, не підловиш лукавством своїм рабині Бога Вишнього, не приведеш мене до смерти вічної. Чи хочеш мене позбавити слави Христової і Небесного Царства? Але не зможеш". І звелів Авреліян відвести святу із судилища, а святого Павла знову привести і сказав йому: "Ось, Павле, Юліянія, сестра твоя, обіцяла перед нами принести богам жертву, за що маю її взяти собі в дружини. І стане вона володаркою цілого мого царства. Тому й ти погодься зробити наказане — підійшовши, принеси жертви богам, і будеш мені приятелем, і найпершим саном будеш в мене вшанований". Відповів святий Павло: "Очевидячки кажеш неправду, наче сестра моя погодилася відступити від Христа, Жениха свого пречистого й безсмертного, з тобою ж, скверним і тлінним, разом і з бісом твоїм одружитися. Але не дивно, що збрехав, батьком-бо маєш диявола, а він є батьком брехні, і від нього ти брехати навчився, те ж чиниш, що і він, і не можеш инакше нікого зловити, лише брехнею. Але марно трудишся, нас-бо не зловиш брехливою звабою своєю, навіть якби ти й цілого світу царство обіцяв нам". Сказав Авреліян: "Чи довго будеш безсоромно докоряти нам, брехуне й безумче? Клянуся богами, що всіма видами мук замучу вас і ніхто не забере вас із рук моїх". 1 звелів розпалити вогонь і принести чотирнадцять залізних палиць й у вогонь покласти, зв'язати Павлові спереду руки і ноги і кіл залізний вкласти поміж рук і ніг, забити його в землю і палицями розжареними бити святого двом воїнам на переміну. Мінялися ж воїни, і палиці мінялися, розжарені з вогню виймалися. А Юліянію святу звелів вести в розпусне місце і вчинити наругу над нею. І багато з чоловіків, що там стояли, побігли, обганяючи один одного, щоби першими увійти до неї, були-бо як коні, що іржали на красу її. Коли ж були на місці розпусному, зразу ангел Господній став перед нею і сказав: "Не бійся, Юліяніє, Господь Ісус Христос, якому ти скоряєшся, послав мене захистити тебе, щоб прославилося ім'я святе Його серед всіх, що бояться його". І вразив ангел сліпотою похотників, які до святої посміти хотіли, обтрушуючи їх, наче порох, із ніг невісти Христової. І не могли наблизитися до неї, але, дійшовши до стіни, не бачили, куди йти. Те бачачи, люд кричав, наче єдиними устами, велегласно кажучи: "Великий Бог Павла та Юліянії, який всюди рятує і покриває тих, що бояться Його". А ті, що були осліплені, схиляли коліна, взивали до святої: "Юліяніє, рабо Бога Вишнього, згрішили ми перед тобою, безумно бажаючи зухвалими бути до тебе, але ти пробач нас, як доброго Бога служителька, і помолися за нас до Христа твого, щоб подарував нам прозріння". Свята ж змилосердилася над ними, взяла трохи води й, очі звівши до неба, прикликала Господа, кажучи: "Боже істинний, Ісусе Христе, Спасителю всіх людей, почуй мене, рабу свою, і покажи нині знамення і чуда, які робиш для синів людських, і даруй цим прозріння, щоб прославили ім'я Твоє святе". Те мовивши, покропила водою всіх осліплених, і зразу прозріли, і впали на землю, дякуючи Богові, і побігли в церкву християнську, визнавали гріхи свої з покаянням, і стали християнами, сподобилися хрещення святого. Павла ж святого спекулятори за наказом царевим мучили, палицями тими залізними, у вогні розжареними нещадно били, міняючи слуг і палиці. Він же взивав до царя, кажучи; "Авреліяне, кате нечестивий, що злого я зробив, що так люто й безбожно мене мучиш? Але справді мені Владика мій Ісус Христос полегшує біль, тебе ж чекає спадок вогню вічного, який приготований для тебе і диявола, що тебе на нас бунтує". Авреліян сказав: "Павле, де Юліянія, сестра твоя, яку ти називаєш дівчиною? Ось нині в розпусному домі над нею вчинили наругу, і ти ще вважаєш її дівчиною?" Відповів святий: "Вірю Богові моєму. Який біль мій полегшує, визволяє мене від лукавих твоїх задумів, що й сестру мою захистить і від всілякої скверни збереже непорочною, послав-бо з небес ангела свого берегти її". Тоді за якийсь час сказав знову: "Ось повертається сестра моя без вади, дівство має нерозтлінне і йде бачити пута і рани мої". Те сказав святий, ясновидними очима бачивши все, що відбувалося зі святою Юліянією, — уже-бо послав кат повернути святу з блудилища. І коли приведена була свята на місце суду, побачивши її, Павло святий великої радости сповнився і, веселячись, лицем усміхався і світився. Сказав же Авреліян до святої: "Юліяніє, чи наситилися любодії вродою твоєю?" Відповіла свята: "Моя врода, і краса, і всі прикраси — Христос мій. Який послав ангела свого і зберіг мене, смиренну рабу свою, я-бо уповаю на Нього і славлю пресвяте Ім'я Його, він-бо є Богом, що творить чуда, і нема иншого Бога, окрім Нього одного". Тоді звелів кат відв'язати Павла.

Після цього, за царевим велінням, викопано яму на глибину десь трьох сажнів, і вогонь у ній розпалили, і дровами її наповнили. Коли ж догоріли дрова до решти і вугілля вогненного багато в ямі тій було, звелів кат вкинути туди святих мучеників Павла і Юліянію. Вони ж самі до ями вогненної ішли, благословлячи Бога і прикликаючи Спаса Христа, Помічника свого. І коли прийшли, знаменувалися хресним знаменням і вкинулися у вогонь. І були у вогні, співаючи і хвалячи Господа. Ангел-бо Господній, зійшовши з небес, вигнав силу вогненну з ями і вугілля розкидав, і мучеників зберіг цілими й анітрохи не пошкодженими. І стояли святі в ямі, співаючи і кажучи: "Благословенний Ти, Боже, Царю віків, бо нагадав про смирення наше, прийшов загасити полум'я вогненне, зглянувся яко благий на прогрішення наші, Ти зберіг нас, недостойних, цілими і здоровими від лютости ката Авреліяна". Чули ж люди всі слова їхні, і багато з еллінів Божу бачили силу, розчулилися серцем і, відкинувши ідолів, в Христа повірили. І звелів цар камінням закидати святих, що були в ямі, але тут раптом був грім страшний, і блискавка, і хмара вогненна з'явилася, і вилився з хмари вогонь на землю, і голос з неба чути було: "Авреліяне, підеш у геєну вогненну, для тебе і батька твого диявола приготовану". Настрашився ж Авреліян і весь люд еллінський, і звелів кат витягнути з ями святих і в темниці замкнути. Вони ж славили Бога за всі чуда, що задля них зробив. На сьомий же день Авреліян, сівши на судищі, звелів жерцям принести всіх ідолів, яких мали, золотих і срібних, прикрашених камінням коштовним, і постелити під ногами їхніми порфиру свою царську. Коли святих мучеників Павла та Юліянію привели, сказав до них гнівно: "Підійдіть нині і богам поклоніться, не уникнете-бо руки моєї". Святий же Павло, засміявшися, сказав: "Ніколи, кате, не покинемо Бога, який небо і землю створив, і не сподівайся прихилити нас колись до ідолопоклонництва". Сказав Авреліян: "Лютої смерти достойний, чи здаються вони тобі ідолами? Чи не розумієш сили, яка в них є?" Сказав святий Павло: "Цей Дій, якого ти Богом називаєш, чоловіком був, що навчився відьмацької хитрости, найпристраснішим і найнеповстримішим був блудником з усіх людей. Він, коли бачив гарних жінок і дівчат, хотів з ними бути, всіляко їх чарами зваблював, перетворювався то в бика, то в подобу птаха ~ орла і лебедя, часом же і в золото, і так звабив та осквернив багатьох осіб, які його за Бога вважали і шанували. Але нехай не казатиму за порядком всі його блудницькі безсоромні та беззаконні діла — не тому, що ти розгніваєшся, слухаючи, — гніву твого не боюся, але, щоб не зазнали шкоди вуха слухачів, мовчатиму. Цей же другий, що стоїть при Дії, названий Аполлон, чи не від перелюбу народжений, від жінки одної, що Латона називалася, яка народила його між двома деревами. І він багато сподіяв паскудства, наслідуючи батька свого Дія. Також і Діоніс, знаменитий ваш бог, хіба і він не від перелюбу народжений, від Семелії, Кадмової доньки?" Сказав Авреліян до святого: "Брешеш, мерзотнику, хіба не від Юнони, матері богів, Діоніс народжений?" Засміявся святий Павло і сказав: "Хіба є бог, від жінки народжений, і може почати бути богом, не бувши богом раніше? І чи має бог жінку і чи народжує від неї дітей?" Тоді Авреліян: "Нечестивче і злоріко, доки будеш великою брехнею і дошкулянням докоряти богам нашим та ображати їх? Хіба і ваш Христос, якого ви Богом Небесним називаєте, не від жінки народжений?" Відповів святий Павло: "Не є ти достойний слухати Божу тайну, однак, щоб не пошкодилися словами твоїми ті, що тут стоять, треба сказати коротко про те, що питаєш. Спочатку створив Бог небо, і землю, і все, що на них, моря, і все що в них, тоді створив чоловіка на образ свій і подобу, чистого, без всілякого зла, праведного, благочестивого, і в раю, сповненому насолоди, поселив його, створивши йому і помічницю з ребра його. Батько же ваш диявол, не терплячи бачити людину в такому блаженстві, спокусив Єву і через неї Адама до переступлення заповіді Божої привів. І вигнаний був Адам із Євою з раю, і родили синів і доньок, від них же наповнився світ, і підлягав весь рід людський смерті, бо гріх у світ увійшов, і всі праотці наші праведні потрапляли в пекло — так само, як і неправедні. Царювала-бо смерть [як же Христовий апостол говорить] від Адама і над непогрішними на подобу переступу Адамового Через те Отець Небесний, всемогутній Бог, змилосердився над родом людським і, помогти йому захотівши, послав Сина свого прийняти на себе плоть людську і врятувати Адама й тих, що з ним у путах пекельних утримувані. Син же Божий є Словом Отчим, перед усіма віками від Нього народжений Мудрістю Його, і Силою, і Правицею, про Його ж втілення архангел Гавриїл благовістив святій Діві Пречистій і Пречес ній. яка з пророчого і царського роду народилася. У її ж пречисту й освячену утробу сам Бог, тобто Слово Отче, невидимо вселилося, прийняло на себе плоть, коли сказав до неї архангел: "Радій, обрадована. Господь з Тобою". І знову; "Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього осінить тебе, тому ж і народжене від тебе святе назветься Сином Божим". Народився-бо Син Божий, Слово Отче, від Діви непорочної, у тіло, як у ризу якусь, одягнувся задля спасення людського. Ніхто ж бо не може Бога істинного таким, як Він є, бачити, бо Бог є вогнем палючим, не може людина, що на землі живе, Лице Боже бачивши, живою бути. Через те Бог наш, воплотившися, народився і, як немовля, молоко їв, досконалим Божеством будучи. Тоді хлопцем був і юнаком, ріс тілом в чоловіка дорослого і з людьми прожив тридцять три роки, обходячи гради і краї, села, благодіючи всім і визволяючи тих, що терпіли насильство від диявола. Після того на дереві хресному був розп'ятий добровільно, щоб спасення подати світові, який гинув у диявольській звабі. І помер плоттю, зійшов у пекло разом зі святою душею своєю, і стер ворота мідні, і великі залізні зламав, і вивів із пітьми і пут диявольських душі святих, і в небесні краї возвів їх. На третій же день воскрес із мертвих у тілі своїм і явився учням — апостолам своїм та іншим багатьом, які повірили в Нього правдиво. І їв і пив з апостолами, у сороковий день вознісся на небо і сидить праворуч Бога Отця свого у тілі своїм. Нині диявол болем мучиться, бо Христос Бог скинув його під ноги християнам, щоб топтали його ті, хто входить у Царство Небесне. Його царству ти чужий, бо маєш жереб і частку — вічний вогонь геєнський, спадок батька твого диявола".

Це чувши, Авреліян лицем від злости змінився, і скреготав зубами, і говорив: "Злоріко і нечестивче, багато брехливих слів тобі говорити я дозволив терпеливо, поки не перестанеш мені допікати і богів ображати. Нині~6о востаннє говорю вам; якщо богам не принесете жертви, лютими смертями згублю вас". Святі ж Павло і Юліянія великим голосом возвали, кажучи: "Християнами ми є і на Христа маємо надію, богам твоїм не поклонимося, бісам твоїм не скоримося і мук твоїх не боїмося. Винаходь на нас муки, які хочеш, віримо Богові, що переможений будеш від нас, як же й диявол переможений Христом, що нас зміцнює і долає твої гнівні катівські хитрості". Авреліян же звелів святого Павла прив'язати до дерева і вогнем палаючим обпалювати лице його, тим часом проголошувач кричав: "Не дошкуляй цареві, володареві вселенної, і богів не ображай". Возвала ж свята Юліянія: "О кате нечистий, що злого брат мій зробив, що так люто його мучиш?" Авреліян же звелів святу Юліянію, також прив'язавши, мучити, вогнем обпалювати лице її і говорити їй: "Безсоромна жінко, соромся, як же годиться жінкам". Відповіла свята: "Справді, Авреліяне, послухаю тебе, коли велиш соромитися мені, жінці: соромлюся ж Христа, Бога живого, який перед очима моїми, ані не можу залишити Його і не поклонюся бісам, бо соромлюся Господа свого". Авреліян же, бачивши себе осміяним від святих мучеників, лютував, разом же і соромився, і звелів цілі тіла їхні пекти й палити. Весь же люд, дивлячись на страждання святих, великим возвав голосом: "Царю Авреліяне, несправедливо судиш і несправедливо їх мучиш! Якщо не хочуть богам принести жертви, дай на них вирок смертний". Тоді Авреліян, забоявшись, аби не піднявся серед народу спротив, дав вирок, щоб голови їм відтяті були, тіла ж їхні на поїдання псам, звірам і птахам щоб були кинені. І ведені були на смерть святі, раділи і веселилися, і слова псалма співали: "Врятував нас. Господи, від тих, що кривдили нас і ненавиділи нас, осоромив їх". Коли виведені вони були поза град на місце посічення, Павло святий просив спекулятора, аби спершу стратив святу Юліянію: боявся, щоб не злякалася, бачивши його страту. Юліянія ж свята, ознаменувавши себе хресним знаменням, простягнула шию свою, веселячись, і була страчена. Святий же Павло, бачивши сестру свою, яка мучеництвом відбулася, очі до неба звів і дякував Богові. Тоді і сам хресним знаменням загородився, простягнув шию - і страчений був. Тіла ж їхні святі лежали за градом непоховані, цар приставив здалеку воїнів стерегти, щоб не забрали їх християни. Приходили на місце те пси — і не торкалися до тіл мученичих, також вовки приходили — не лише не торкалися, а й стерегли, сидячи невідступно. І птахи м'ясоїдні прилітали, проте жоден на тіла не сів, але тільки літали над ними, наче охороняючи, й ані мухам не давали напасти на них. Це ж тривало до семи днів і ночей, і сповістили те воїни Авреліянові. Він же, чувши, сказав: "О зловірне волхвування християнське, що навіть мертвих їх не можу здолати!" І звелів воїнам вночі зійти зі сторожі, не хотів-бо виводити їх удень, щоб не бути осміяним від християн. Коли ж настав день, бачили християни, що нема воїнів на сторожі, і пішли, взяли багатостраждальні тіла святих мучеників Павла та Юліянії і поховали в себе з шаною, коли царював Господь наш Ісус Христос, з Ним же разом Отцеві і Святому Духові слава, честь і царство нині, і завжди, і навіки-віків. Амінь.

Цих же святих пам'ять і вдруге у Пролозі в місяці серпні у 16-ий день вшановуємо, також і в Місяцеслові київському.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!