Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Житіє преподобного отця нашого Малха Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Малха
   

Місяця березня в 26-й день

Малх преподобний в юності своїй був землеробом села Маронійського, яке за тридцять стадій від Антіохії Сирійської лежало. Був єдиною дитиною у своїх батьків, тож його хотіли, як паростка свого, спадкоємцем дому мати і примушували до шлюбу. Він же відповідав їм: "Хочу більше ченцем бути, ніж мирянином". Якими батько погрозами, мати ж ласками не переконували його до одруження! Але він утік таємно, покинувши дім, і батьків, і одруження Бога ради. Пішов же в пустельні місця, які є між Іммою і Вирією, знайшов там монастир монахів богоугодних, віддався до них в науку і жив там, навчаючись у чернечих подвигах, трудами та постом тілесні в собі умертвлював пристрасті. По багатьох роках прийшла йому думка піти на батьківщину свою, щоб утішити матір овдовілу, чув-бо, що помер батько його. Думав продати маєтки свої і роздати убогим, одні ж монастирям, а инші на потребу свою затримати. Довідавшись про той його намір, ігумен почав сварити його, кажучи, що то диявольська спокуса і під виглядом наче доброго діла — підступ ворога давнього. І те казав, що каже Писання: "Пес повернеться на свої блювотини". Так багато монахів було зваблених, ніколи ж диявол відкрито ні з ким не воює. І пропонував ігумен Малхові різні повісті з книг, спочатку згадуючи Адама і Єву, яких диявол надією божества зловив, і позбавлені були раю. Коли ж не зміг ігумен вмовити його, припав до ніг його, просячи, аби не покидав духовної спільноти своєї ані сам себе не губив, щоб не оглядався назад, поклавши руку на рало. Проте Малх ніяк не слухав ігумена, пішов з монастиря. Ігумен же провів його зі сльозами, наче померлого на поховання, і, розлучаючись з ним, сказав йому останнє слово: "Бачу тебе, дитино, знаменням сатанинським ознаменованого, причини ж твого від нас відлучення вже не питаю, оправдань твоїх не прийму. Вівця, що вийшла із загороди, вовкам зразу їжею стає". Так розлучилися, і пішов Малх у путь свою. Недалеко ж від тої пустелі був велелюдний шлях, який з Вирії до Едесу вів, на ньому ж часто сарацини нападали. Подорожні, які хотіли ним іти, збиралися гуртом, щоб, коли трапляться сарацини, не датися їм у численності своїй. І був Малх із зібраними супутниками числом до сімдесяти, серед них же і жінок декілька було. Коли йшли вони разом шляхом тим, несподівано ізмаїліти, страшні на вигляд, напівголі, у великій кількості з'явилися, озброєні, як на війну, і, обскочивши подорожніх, взяли всіх до одного, разом із Малхом, і в полон ' повели. Тоді Малх пізнав, що марнотна думка його і зваба ворожа, і каявся, що не послухав вмовляння ігуменового, відлучився від спільноти духовної і прилучився до спільноти мирянської і з нею опинився в полоні у варварів. Але вже невчасним було його каяття: той-бо, що хотів спадкоємцем бути батьківських маєтків, зостався сам як маєток для сарацинів. Коли розділили полонених, дістався Малх-монах разом з одною жінкою муринові якомусь, який, обох на одного верблюда посадивши, швидко бігти звелів. Коли йшов верблюд ходою швидкою, Малх, сидячи на ньому, вхопився за жінку, щоб не впасти з верблюда, так само і жінка за нього трималася — і сплелися міцно обоє, щоб не впасти, і так путь ту долали. їжею ж їхньою в дорозі було м'ясо напівсире, питтям — молоко верблюда. Після того як перейшли довгий шлях через пустелю ту і через одну ріку велику, прийшли сарацини в краї свої, де ж мурин, до жінки своєї полонених привівши, звелів їм, щоб поклонилися вони, за звичаєм сарацинським, ланці його і дітям. І схилили Малх зі своєю співполонянкою шиї свої, поклонилися пані своїй, вона ж приставила Малха до роботи домашньої: воду носити, гній викидати й инші виконувати найважчі роботи. І працював Малх через непослух перед отцем, змінений мав чернечий образ — голий ходив, за звичаєм того краю, у якому ж через те, що пресильно палило сонце, заледве ті частини тіла покривали, які годиться покривати. Тоді наказали йому вівці пасти в пустелі, де ж мав єдину в бідах своїх відраду і втіху, що господарів своїх і співробітників рідко бачив, усамітнений з вівцями був і думав собі про святого Якова і про Мойсея, які пасли колись у пустелях стада. Поживу ж мав із сиру і молока і молився старанно, співаючи псалми, їх же в монастирі навчився. І тим у полоні своєму веселився, дякуючи волі Божій, що монаше життя, яке мав на батьківщині своїй згубити, знайшов у пустелі. Проте невимовні є підступи диявольські на всілякому місці, бо й там і в такому житті знайшов Малха ненависник його, як же зараз почуємо.

Бачив мурин раба свого Малха, який у всьому старанно і вірно йому служив, і худобу свою, яка примножувалася, бачив. Думав, як би то його винагородити за вірну роботу. І замислив дати Малхові на шлюб полонену ту жінку, яка з ним на одному верблюді була приведена, і, прикликавши Малха, сказав йому про неї, щоб взяв її собі в подружжя. Коли ж той не хотів і називав себе християнином, якому не годиться брати ту, яка мужа живого має, бо її чоловіка инший господар у полон відвів, мурин на лють перемінився, витягнув меч і хотів його зранити, і якщо б Малх, побігши, зразу не обійняв руками за шию ту жінку, пролив би на тому місці кров його господар. Коли ж настала ніч, взяв монах жінку ту до печери своєї, і що там між ними було, сам блаженний Малх пізніше розповідав так: "Скорбота була замість веселости і туга замість утіхи. Соромилися-бо одне одного й одне одному нічого сказати не сміли. Тоді я насправді пізнав полон свій і, впавши на землю, почав плакати за чернецтвом своїм, яке так несподівано згубилося. Говорив же, плачучи, так: "Чи до цього я прийшов, окаянний? До цього мене гріхи мої привели, щоб у сивині своїй втратив я дівство своє і став чоловіком жінки чужої? Яка користь мені, що дім, і батьків, і одруження в юності залишив Бога ради, якщо зроблю нині те, що зневажив від початку. Хіба задля того це терплю, що, живучи колись в монастирі, захотів знову вотчини своєї. Що робити, о душе моя? Чи загинемо, чи переможемо? Чи почекаємо на допомогу Руки Божої, чи своїм власним мечем себе вб'ємо? Зверни на себе меч свій, о душе! Годиться-бо більше боятися твоєї смерти, ніж смерти тіла, бо і цнотливому дівству своє є мучеництво. Нехай буду тут, як мученик, лежати без поховання в цій пустелі, сам собі буду катом і мучеником". Коли те я говорив, схилившись до землі, взяв меч свій і витягнув його, що й у пітьмі блищав, і кінець його вельми гострим був, повернув до своїх грудей і сказав до жінки: "Живи собі, о жінко, і май мене краще мучеником мертвим, ніж мужем живим". Вона ж впала до ніг моїх, кажучи: "Господом нашим Ісусом Христом і цим важким часом заклинаю тебе і прошу, не пролий крови своєї на душу мою. Якщо вмерти хочеш, то спершу на мене скеруй меч і встроми його в мене, убивши спершу мене, себе по тім уб'єш, щоб так спочатку пошлюбилися ми з тобою. Я-бо постановила собі, що навіть коли чоловік мій повернеться, зберегти до кончини своєї чистоту, її ж я навчилася в полоні цім, і волею бажаю померти, аніж її згубити. Чому помираєш — щоб не єднатися зі мною? Я би хотіла померти, якщо б ти хотів зі мною єднатися, май-бо мене дружиною цноти і люби єднання душевне більше, ніж тілесне. Хай вважають тебе господарі наші чоловіком моїм, Христос же нехай знає, що ти мій духовний брат. І легше повірять нам наші господарі, вважаючи нас у плотському подружжі, якщо побачать, що любимося між собою". "Я ж, — казав святий Малх, — був вражений і здивувався такій цнотливості тої жінки, і полюбив її, і утвердили слово перебувати у чистоті разом. Проте ніколи не глянув на тіло її ані рукою не торкнувся її, боячись втратити в мирному з нею співжитті своє дівство, яке зберіг від початку колишньої лютої боротьби". (Доти слова блаженного Малха). У такому духовному подружжі преподобний Малх із цнотливою тою жінкою перепровадив днів багато, і були любішими господарям своїм, у яких же й гадки не було про їхню від них втечу. Часом-бо Малх і цілий місяць у домі господарів не бував як вірний і сумлінний пастух стад їхніх у пустелі.

Через довгий час полону свого Малх преподобний, сидячи якось сам у пустелі і нікого ж не бачачи, окрім Неба і землі, почав у мовчанні своєму згадувати попереднє своє в монастирі з монахами перебування, а найбільше згадував обличчя отця свого ігумена, який його Писання і чернечого життя навчив. І розмірковував над словами його, якими той переконував його не відлучатися з обителі. Про те згадуючи і розмірковуючи, побачив перед собою мурашок, що в тісному місці рухалися, і бачив, що носять ношу, більшу від них самих, инші насіння земне волочили, инші землю зовні виносили і робили собі наче захист від дощу. Инші ж, готуючи собі на зиму їжу, зерна перегризали, щоб не змокли, не проросли і на траву не перетворилися, а инші виносили мертвяків своїх, а що ще дивніше, у такій численності будучи, входили і виходили, одна одну не переганяючи, не зупиняючи, не пригнічуючи. Більше ж: коли бачили котрусь, що несла ношу важку, зразу инші їй помагали. На те дивлячись, Малх згадав слова Соломонові, який казав: "Йди до мурашки, лінюху, і наслідуй, дивлячись на дороги її, вона-бо в жнива готує собі багато їжі". Подумав ж і те, що монастирське життя до мурах подібне, де всі разом працюють і ніхто ж свого власного не має, але все є спільне. І почав тужити дуже в полоні своїм, зітхаючи і бажаючи бачити монастир свій і жити в келії своїй попередній. Коли повернувся в дім господаря свого і в хатину свою ішов, зустріла його гадана жінка і, бачивши його обличчя понурим і збентеженим, спитала: "Чому сумний?" І сказав їй Малх про думки свої. Бона ж переконувала його втікати і просила, щоб не залишав її, але зі собою щоб узяв і в якийсь монастир жіночий віддав. Довго ж про те радилися, почали готуватися до втечі, шепталися між собою, поміж надією і страхом хвилювалися думками. Були ж у стаді, яке Малх пас, два цапи великі — їх же убивши, зробив зі шкір їхніх два міхи і м'ясо сухе на дорогу приготував. І одного пізнього вечора, взявши міхи ті і м'ясо, пішли із сестрою своєю, поклавшись на Бога, і йшли швидко. Прийшовши ж до ріки великої, яка за десять стадій від житла муринового була, надули міхи свої і, зав'язавши міцно, пустилися на ріку, сівши на міхи, ногами ж, як веслами, керуючи, і переплили на инший бік. М'ясо, ж яке мали на дорогу, намокло і потонуло в ріці, лише мало що залишилося, що заледве на три дні могло вистачити. Пили ж з ріки доволі, до майбутньої спраги себе готуючи. Рушивши в дорогу, швидко йшли, вночі бігли швидше, ніж вдень, через страх перед сарацинами і через спеку пресильну сонця, яке там палило. Проте часом і вдень ішли, хоч і сонцем були палені. Й озиралися назад часто, боячись, аби не погнався услід за ними господар їхній. Третього ж дня, коли йшли вони, оглянулися, і бачили здалеку двох сарацинів на двох верблюдах, що швидко до них гнали. І зразу зрозуміли, що то господар їхній женеться за ними по сліду, що на піску був. І злякалися дуже, і наче помертвіли, сподіваючись, що уб'є їх мурин. З Провидіння Божого побачили праворуч себе печеру глибоку, і вбігли в неї, і стали з лівого боку, не входячи в саму глибину: боялися-бо, щоб, утікаючи від смерти, не впасти в смерть, бо в таких печерах звикли жити дикі звірі, змії, скорпіони й инші отруйні гади. З обох боків: і від господаря, що гнався, і від страшного зла, що вгніздилося в печері, боялися смерти, стояли трепетні, наче вже померлі. Проте думали й таке: "Якщо поможе нам, бідним, Бог — уникнемо смерти, якщо ж зневажить нас, грішних, то печера ця гробом нам зразу стане". Коли досягнув мурин з рабом печери тої і, верблюдів одного з иншим зв'язавши, став перед входом до печери з мечем оголеним, послав раба в печеру, щоб вивести втікачів — хотів-бо сам потяти обох. Коли раб у печеру на три чи чотири лікті увійшов, то минув їх, бо зі світла сонячного увійшов у тінь, не міг побачити зразу тих, що близько стояли. І бачили того раба потилицю. Раб же голосно кликав з великими погрозами, говорячи: "Виходьте, злодії, виходьте на смерть, чому зволікаєте? Виходьте, чекає на вас господар!" Коли він так кричав, зразу з глибини печери вибігла левиця, схопила його за горло і, умертвивши, потягнула у лігво своє. О преблагий Господи, який великий Твій про рабів Твоїх промисел і швидка в наиостаннішіи біді допомога! Бачили те Малх і жінка, і наскільки великої були радости, також і страху сповнені: бачили одного ворога свого, що загинув, не знали про другого, який перед входом стояв, лютуючи. Бачив же мурин, що раб затримався в печері ані не чути голосу його, думав, що чинять спротив двоє одному. І не міг через лють більше чекати — як же стояв з мечем оголеним, так і в печеру увійшов, дико лютістю, наче звір, ревучи. Але левиця, голос його чувши, вибігла проти нього і схопила його, поки ще дійшов до утікачів своїх, і, убивши його, потягнула повз них у своє лігво. Таку чудесну й несподівану Божу допомогу і захист бачивши, преподобний Малх із блаженною тою жінкою дякували за превелике Боже милосердя. Але ще й після радости тої страх мали, сподівалися, що і їх левиця з'їсть, проте воліли від звіра померти, аніж впасти в нелюдські руки людей. Левиця ж, взявши пащею щеня своє, з печери вийшла. А вони довго стояли мовчки і, бачивши, що левиця не повертається, вийшли, коли день вже схилявся до вечора. І побачили верблюдів, що поблизу печери стояли і мали на собі хліб і пиття. ївши та пивши, підкріпилися і розвеселилися і, сівши на них, рушили в дорогу свою, дякуючи Богові. За десять днів перейшли пустелю ту, до полків греко-римських прийшли і тривунові про себе розповіли. Тривун же послав їх до Савина, месопотамського дукса. Дукс же, верблюдів у них купивши і добре їх на дорогу спорядивши, відіслав радісних. Блаженну-бо ту жінку, а сестру свою духовну преподобний Малх віддав у монастир жіночий, а сам у свою обитель, з якої ж вийшов, повернувся і побачив, що вже переставився ігумен, отець його, і розповів братам все, що трапилося з ним. І сидів у монастирі безвихідно, переконуючи инших ніколи не чинити непослуху ігуменові ані з монастиря не виходити. Поживши подальший час життя свого богоугодно, перейшов до Господа, залишивши після себе образ цноти, щоб знали останні, що чистоту ні меч, ні пустеля, ані звірі не переможуть. Віддавши себе Христові, померти справді тілом міг, духом же непереможний, зміцнював його сам Христос, Бог наш, Йому ж слава навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!