Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Страждання преподобного отця нашого Марка, єпископа Аретусійського, і Кирила Диякона, й инших багатьох Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
І коли рука твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноруким, ніж з обома руками ввійти до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли нога твоя спокушає тебе, відітни її: краще тобі ввійти до життя одноногим, ніж з обома ногами бути вкиненому до геєнни, до огню невгасимого,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь.                І коли твоє око тебе спокушає, вибери його: краще тобі однооким ввійти в Царство Боже, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної,                де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання преподобного отця нашого Марка, єпископа Аретусійського, і Кирила Диякона, й инших багатьох
   

Місяця березня в 29-й день

Про страждання преподобного Марка, єпископа Аретусійського, святий Григорій Назіянський у своєму першому Слові на богомерзенного відступника Юліяна пише так: "Маркові дивовижному Аретусійському що трапилося, хто не знає? І повість про нього хто не згадає? Він у царство Великого Константина після даної тоді християнам влади капище одне ідольське зруйнував, багато ж людей від блуду язичницького на праведну путь спасення наставив, не менше ж — прикладом життя непорочного, як же і добромовною бесідою. У великій-бо здавна ненависті і гніві серед аретусян демонолюбних був. Тоді змінилася християнська влада, еллінська ж сила знову рости і пломеніти почала — у той лютий час катівських рук не уникнув. Сила-бо народна, хоча гнів і бажання свої до часу і стишила (подібно, як вогонь, у якійсь речі утаєний, чи ріка, насильно затримана), проте, час свій отримавши, як же вогонь розгоряється і ріка стрімко виходить, нестримну свою лють зразу розпростерла. Марко святий, бачачи повсталий на себе народ, який нічого доброго не замислив, вирішив зразу втікати, не так страхом охоплений, як же Господньої слухав заповіді, щоб із града в град втікати і гонителям уступати місце — наказано нам. Християнам-бо, хоч і мужнім і в терпінні міцним, не лише про своє спасення піклуватися треба, а й гонителів жаліти, бо не своєю ворожою злістю наповнені, самі собі більшу загибель примножують. Коли ж бачив багатьох, через нього ведених і волочених, і знову багатьох, які із суворої лютости катівської в душевній біді перебували, не стерпів муж найвидатніший, аби через втечу і збереження себе инші бідували. Через те, найкраще і наймудріше рішення собі прийнявши, з утечі повернувся і добровільно віддався народові — проти лютости часу, як на війну, виступив. Там-бо якої не було жорстокости? Якої не винаходили муки? Ті, що нападали на нього, кожен окрему муку і всі разом святому завдавали, нічим же так, як же єдиною мужністю святого, роздразнюючись. І найбільше лютували не через мужність його в муках, а через його повернення, яке за зневагу і приниження для себе вважали. Вели старця, святителя, добровільного страждальця через град, для всіх, окрім тих, що гнали і мучили, поважного старістю своєю, поважнішого ж добродійним життям своїм. Вели ж усі будь-якого віку і чину, всі однаково кривдили, чоловіки і жінки, молоді і старі, і ті, що народними ділами в граді урядували, і ті, що якимись почестями були знамениті. Усі ж мали одне старання — щоб люттю і жорстокістю один одного перевершити. Усі ж визначним чимось вважали, аби великими обкласти його муками і старця, який міцно творив подвиг і цілому граду чинив спротив, перемогти. Волочили його по площах, кидали в болота, докладали йому безчесних дошкулянь, за волосся й инші частини тіла шарпали. На катівському місці повішений, від дітей був мучений, вони ж доблесне його тіло ножами і гострими палицями кололи, плачевне те видовище мали за сміх і забаву. Якимось же катівським знаряддям гомілки його до самих костей стиснули, лляними нитками, найтоншими й найміцнішими, вуха йому відрізали. Тоді в кошику увись його підняли, медом же і жиром нагого помазали всього — в полуднє, коли спека була велика, аби бджоли та оси його кусали. І наскільки від сильного сонячного тепла танула блаженна (не назву-бо стражденною) його плоть, настільки лютіше страждала, бджолиними й осиними жалами жалена. Він же, старий літами, молодим у подвигу тому страдницькому виглядав, у світлості лиця свого не міняючись, більше ж від самих тих мук мав певну насолоду і з катів насміхався. Ще й таке пам'яті достойне про нього розповідають, що втішався, бачачи себе вгору піднятого, а їх долі під собою. І так був вищий від тих, що мучили його, і болю в собі не відчував, наче хтось инший страждав, а не він. І страждання своє за славу, а не за біду мав. І кого б таке видовище в розчулення не привело, навіть якщо хтось був би хоч найменшого милосердя і людинолюбства? Але неможливим те було, бо і від градів, і від ігемонової люті (на християн) страждали, хоч багато хто инакше про того царя Юліяна думав, таємної його злости й підступу не відаючи. Так святий за зруйнований жертовник терпів, ні одного золотого не кинув катам за зруйнування його, з чого зрозуміло, що через благочестя терпів такі муки. Допоки-бо аретусяни велику за зруйноване капище ціну поставили, наполягали, щоб або всю ціну золотом віддав, або капище їм знову побудував. Бачили святого, що противився через благочестя своє ані не міг наказаного вчинити. Після того, терпінням своїм помалу їх долаючи і завжди применшуючи щось від ціни їхньої, до того їх привів, що вже дуже мало вимагали від нього, — міг те легко дати. І рівним спротивом між собою змагалися. Одні намагалися перемогти, инший — непереможним бути, тобто одні хотіли, щоб хоч трошки з ціни тої дав, — він же ні найменшого гроша дати їм не хотів (хоч багато було таких, які чи милосердям схилялися, чи непереможною і нездоланною його силою розчулювалися — і більшу суму готові були витратити). Відкрито-бо показав, що він не за золото, а за благовір'я в подвиг страждання увійшов. Був же цей Марко одним із тих, що, коли скверного і нечестивого [Юліяна, бо-гомерзенного царя] рід губився, вони його [він ще юним хлопцем був] потай сховали. І через єдину ту причину, справді, як же вважають, так страждав, більше ж страждати був достойний, бо настільки велике всієї вселенної зло, не відаючи, зберіг від смерти. Сказано, що єпарх [аретусійський], хоч і еллін був своїм зловір'ям, проте різноманітних страждань мужа того бачити не витерпів, до царя відважно і вільно сказав: "Чи не сором нам, о царю, від усіх християн бути найостаннішими, що навіть старця одного перемогти не могли, всілякими видами мук мученого? І його перемогти не є ані славно, ані почесно. Чи не є останнім соромом нам від нього відійти переможеними?" Так через мужність [християн] і єпархи, і царі марнославні осоромлювалися. Аретусян ж катування було таке, що малою була б Єхіти і Фалариди лють, якщо б із люттю їхньою порівняти. Більше ж — своєю злістю і злість самого винахідника і наставника [диявола] перевищили" (Доти Григорій Назіянський про святого Марка).

Теодорит же говорить, що бачили аретусяни тверду силу дивного старця Марка святого і змінилися на лагідність, дивуючись настільки великому його терпінню, і, розв'язавши його, вільним залишили. Слухаючи ж учительних його слів, навчилися святої віри і стали всі християнами. Про святого ж Кирила Диякона той самий Теодорит розповідає, так кажучи: "Кривду, яку елліни у Фінікії вчинили, хто без сліз згадати може? Бо в Еліополі-граді, який межує з Ливаном, мерзенний той рід згадав Кирила Диякона, який за царювання Константина божественною розпалився ревністю, багатьох ідолів, яких у граді тому шанували, розбив. Його не лише вбили, але живіт йому розтяли, утробу його зубами з люті кусати посміли. Не утаїлося те від всевідаючого Бога, але достойну кару за зло своє прийняли. Ті бо, що чинити таке посміли, спочатку зубів своїх позбулися — всі до одного випали, тоді без язиків своїх зосталися — засмерділися-бо і, зігнивши, з ротів повитікали, врешті зір очей стратили — всі осліпли. Через такі їхні біди сила істинного благочестя відкрито проповідувалася. В Аскалоні ж і в Газі, палестинських градах, спершу мужам, що були честю священства прикрашені, тоді й жінкам і дівам, Богові освяченим, животи розтяли, ячменем наповнили і свиням на поїдання кинули. Таке нелюдське катування нечестиві діяли. Святим же мученикам приготовані були переможні вінці в Царстві Христовому, а катам — вічні муки в пеклі, які приймуть їх праведною помстою Істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Иоана Пустельника, який в криниці одній десять років прожив. Дивися про нього у Пролозі. І преподобного отця нашого Євстафія Ісповідника, єпископа Витинійського, який за святі ікони від іконоборців багато витерпів й у вигнанні помер.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!