Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень. - Пам'ять святого священомученика Іпатія Чудотворця, єпископа Гангрського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Березень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пам'ять святого священомученика Іпатія Чудотворця, єпископа Гангрського
   

Місяця березня в 31-й день

Цей великий угодник Божий Іпатій святий, єпископ града Гангрського, Пафлагонійського краю, був один із трьохсот вісімнадцяти Святих Отців на Першому Вселенському Соборі, у Нікеї зібраному, за царювання Великого Константинаа. На ньому ж, з иншими отцями борючись за благочестя, сповнений Духа Святого, Арія в єресі викрив й анатемі його передав. Мав же велику від Бога силу чудотворення, недуги всілякі зцілював і проганяв бісів. В одному селі води гіркі, які з гір текли, у солодкі перетворив і на иншому місці джерело теплих вод на зцілення людям молитвою вивів. Коли ходив він темної ночі десь поблизу ріки, свічі палаючі з води являлися, путь йому освітлюючи, щоб не послизнувся і в водну не впав течію. Змія страшного умертвив. Після переставлення-бо Великого Константина, коли син його Констанцій воцарився, змій, великий вельми, невідомо звідки до царських палат приповзши, кімнати зі скарбами, де золото і ціле багатство царське лежало, собою оточив і голову на вході поклав, нікому не давав наблизитися. Цар Констанцій злякався вельми, через посланців своїх просив святителя Божого Іпатія прийти до Царгороду: славним було ім'я святого через чуда, які від нього траплялися благодаттю Христовою. Коли ж він входив, зустрів його цар, і до землі поклонився йому, і з усілякою шаною прийняв його, і просив, щоб молитвою своєю вигнав із хранилищ царських змія. Його ж ніяка людська сила вигнати не може, навіть із духовного чину багато хто озброювався молитвою, насмілювався на нього, проте ніхто нічого не досягнув, а деякі й постраждали. Святий же мовив: "Хоч і не помагає молитва наша, о царю, проте поможе твоя в Бога віра". І, поклонившись до землі, молився часу досить, тоді встав і сказав до царя: "Посеред іподрому, де поставлено образ батька твого, звели приготувати піч і розпалити її сильно. Хай чекають, поки я туди прийду". І зразу, коли піч була приготована і розжарена, чудотворець Іпатій святий, взявши свій святительський жезл, пішов до кімнат царських і, ворота скарбниці відчинивши, бив палицею змія довго. Весь же люд із царем здалеку дивився, страхом і трепетом охоплені були: бачили-бо, що змій не відходить. І вже день схилявся до заходу, і сподівалися всі, що заморить змій святого, як же те з иншим єреєм сталося. Святитель же, очі на небо звівши і Господа на допомогу прикликавши, палицю в пащу змієві вклав і сказав: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа іди за мною". Змій же, зубами схопившись за палицю, пішов за святим, наче полоняник зв'язаний, — справді-бо зв'язав його Божою силою великий той чудотворець. І вийшов блаженний зі скарбниці царської, ціляй іподром і торжище обійшов, ведучи змія. Глядачі ж, бачивши змія, що за край палиці тримався і тягнувся, жахалися і дивувалися дуже. Був же змій вельми страшний, шістдесят ліктів завдовжки мав. І коли наблизився святий до вогненної печі, яка полум'ям великим горіла, сказав змієві: "В ім'я Христове, Його ж і я, менший, проповідую, наказую тобі увійти всередину вогню цього". Страшний той змій, скрутившись, кинувся великим стремлінням у піч вогненну і згорів у ній. І всі, що на те дивилися, з жахом прославляли Бога, що такого світильника і чудотворця Іпатія святого у дні їхні показав світові. Тоді цар дяку велику віддав Богові й угодникові його Іпатію святому і шанував блаженного, як батька свого. Звелів же образ лиця його на дошці зобразити і в скарбницях своїх царських образ той поставив на проганяння супротивної сили. А святого, дарами вшанувавши і з любов'ю поцілувавши, відпустив. Коли відійшов святий на престол свій, погані люди новатійської єресі, заздрістю великою на святого розпалившись, засіли з мечами і дрючками на шляху його десь у тісному місці при кручі гірській і березі болотистому. Коли він йшов, несподівано на нього кинувшись, напали, як дикі звірі, і багато йому наклали ран, з високого берега у яр болотистий скинули. Святий же, ледь живий, руки увись простягнувши й очі до небес звівши, як же колись святий первомученик Стефан, молився за тих, що його убивали, кажучи: "Господи, не май то їм за гріх". І ще він молився, як жінка одна нечестива, що Арієвої єресі була, камінь немалий взявши, вдарила в голову святого сильно і вбила його. Душа-бо свята зразу звільнилася від пут тілесних, до Бога перейшла. Убивці ж, взявши тіло святого, сховали в соломі, що там трапилася, і пішли. Не забарилася на них кара Божа, що помщає за невинну кров, бо спершу жінку ту охопив дух нечистий і мучив її, і тим же каменем жінка та билася в груди ненастанно. Тоді й усі збісилися і страждали люто. Після того селянин, чия була солома, нічого про сподіяне убивство не відаючи, прийшов взяти соломи для худоби своєї. І чув голоси ангелів співаючих, і дивувався з жахом. Беручи ж солому, знайшов тіло мертве, все зранене ранами, і ще більше вжахнувся. І пізнав єпископа свого — Іпатія святого, побіг до співмешканців своїх і сповістив швидко в граді, і зразу мешканці Гангрського града, зібравшись, прийшли з великим риданням, взяли чесне тіло святого отця і пастиря свого і поховали його чесно на місці почесному. А жінка-убивця пішла за тілом святого, яке на поховання несли, ідучи ж, била себе каменем тим, яким же убила Божого архиєрея, й ісповідала перед усіма гріх свій. Коли ж поховане було святе тіло, зцілилася від катування бісівського жінка та, також й инші спільники вбивства, які були біснуватими, всі отримали зцілення при гробі святого, який і по смерті показував незлостивість свою, ворогам своїм благодіяв. Й инших багато явилося там чуд і зцілень людям, які з вірою приходили до гробу святого, молитвами його святими.

У той самий день пам'ять иншого Іпатія преподобного, який у руф'ян ігуменом був. Дивися про нього у Пролозі.

І преподобного Аполонія, пустельника єгипетського у Тиваїді.

І святих мучеників Авди Єпископа і Веніямина Диякона, які за царювання Теодосія Малого в Персії за Христа постраждали.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VII (березень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!