Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень. - Житіє преподобного отця нашого Йосифа, піснеписця і творця канонів Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Йосифа, піснеписця і творця канонів
   

Місяця квітня на 4-й день

Батьківщиною Йосифа святого була Сицилія, батьки — благочестиві і добродійні, на ім'я Плотій і Агафія. За їхнє богоугодне життя дав їм Бог такий народити плід, усій тій Церкві благопотрібний, який пізніше став прекрасним гимнографом, Церкву співами канонів прикрасив. Вихований ж був хлопець у доброму навчанні книжному і на добрі звичаї наставлений, і в дитячих його звичках видно було знамення, що має бути досконалим у чеснотах мужем. Був же лагідний, тихий, смиренний, дитячих забав уникав, піст і повстримність любив, не шукав-бо солодкої їжі, але самим хлібом і водою, і то ввечері, харчувався, й успіхи мав великі у вивченні Божественного Писання. Коли так той хлопець ріс тілом і духом, було нашестя варварське на Сицилійський край, і змушені були батьки його втікати з батьківщини своєї в инші краї. Спочатку прийшов Йосиф з ними у Пелопоннес, тоді, покинувши батьків, Бога ради, пішов у Тесалоніки, митрополію Македонську, де, в монастир увійшовши, у чернечий чин постригся і навчався у постницьких трудах добре, всілякий вид подвижницького монашого життя проходячи і всіляку чесноту без лінощів сповнюючи. І став мужем досконалим і досвідченим ченцем. Ложем його була земля, застелена шкірою, одягом — лахміття непридатне, піст його був великим, за їжу мав окраєць хліба і води в міру. Стояння всенічне, коліносхиляння постійне здійснював, спів в устах, діло ж в руках мав завжди, читанню божественних книг віддавався — і сповнився премудрости і розуму духовного. І був серед братів наче ангел Божий, сяючи образом чистого і святого свого життя, його ж добрі діла і багато подвигів неможливо перерахувати детально. Коли так він богоугодно більше від инших працював, примушений був настоятелем та братією прийняти сан священства і хіротонізувався від Тесалонікійського єпископа на пресвітерство. У такому священному сані на більші подвиги і труди віддавався, часто Божественні Таїнства сповнюючи, зі сльозами за себе і за весь світ молячись. Прийшов у монастир той преподобний Григорій Декаполіт і, бачивши преподобного Йосифа і пізнавши святим мужа того, полюбив його вельми і знайшов у ньому собі друга та співмешканця. Через якийсь час ішов до Візантії задля укріплення вірних, яких єретики у той час бентежили, — впросив ігумена і братів, щоб на допомогу йому відпустили з ним Йосифа, не хотів-бо з ним розлучатися. Але й брати з ігуменом не хотіли залишитися без такого співмешканця, який істинним Божим рабом був. Проте прохання великого старця не зневаживши, ще ж і дивлячись на потребу Церкви, яка бурею єретичною була схвильована, відпустили блаженного Йосифа зі святим Григорієм Декаполітом до Візантії. Коли туди вони прийшли, перебували в церкві святих мучеників Сергія і Вакха і суворим життям пригнічували себе, наслідуючи один одного, а найбільше блаженний Йосиф уподібнювався найстаршому подвижникові — великому отцеві Григорію — і, його приклад собі маючи, поклав щодня у серці своєму сходити на досконалість чесноти. Трудилися обидва старанно, навчаючи благочестивих пильнуватися від шкоди єретичної і не бентежитися ані не сумніватися в догмах праведної віри, але міцними бути в ісповіданні істини. У той-бо час злочестивий цар Лев Вірменин, відновивши прокляту іконоборну єресь, підняв велике на Церкву гоніння, ікони, взяті з храмів Божих, викидаючи і безчесно ногами топчучи, православних же пастирів виганяючи з престолів їхніх, а замість них садячи єретиків, однодумних собі, инших же мучачи і всіляко гублячи. Тоді святий Григорій зі святим Йосифом одягнулися у броню віри, обходили площі градські, і торги, і доми вірних, радячи, вмовляючи і просячи не зваблюватися лукавством єретичним. І були слова їхні як роса ранкова, що квіти і траву польову, від денної спеки зів'ялу, оживляє, — людські-бо оживляли серця — тих, що малодушили, і сумнівалися, і наче зів'яли від спеки єретичного вчення. Тоді впросило преподобного Григорія багато ченців, аби послав блаженного Йосифа до старого Риму, бо в словах вправний і тілесною міццю може підняти труд довгого шляху до православного Папи, тоді був ним Леон III, і всім там православним сповістити, що твориться в Царгороді на Церкву святу гоніння. Може, звідти православні зможуть скривдженим допомогти, і здолати неправедні єретичні догми, й уста їхні хульні загородити. Тому Григорій преподобний радив блаженному Йосифу, кажучи: "Нині, дитино, час явити сердечність твоєї до Бога любови і ревність за благочестям. Іди у старий Рим, сповісти там первосідателю і всім на Заході, що праведної віри тримаються, яку звіройменний злочестивий цар на Сході навів біду на Церкву святу, що поплював і потоптав ікону Христа і Пречистої Його Матері, і забрав красу церковну, вигнав безневинних добрих пастирів; лжепастирів, і найманців, і вовків хижих впустив у стадо Христове. І розграбованими та розляканими є вівці. Сповісти, що кожного дня Церкву Христову хвилює гнів бурі державної, і лютий Лев Вірменин, що прийшов, ричить погрозами і поглинає багатьох єретичним своїм лукавством. Сповісти, переконай і впроси, аби витягнули меч слова Божого і стали проти тих, що гонять нас". Таке й тому подібне говорив Григорій святий. Йосиф блаженний, який з юности послуху добре навчився, нічого ж супроти не казав, але, смиренно схиливши голову, молитов отчих на дорогу і благословення просив. Увійшов у корабель і взявся плисти. Недовідомим же долям Божим инакша була воля. Бог, що все на користь влаштовує, руками тих, що нам здаються супротивні й жорстокі, часом, понад надію, співдіє для дивного і преславного прославляння імени Свого святого. І Йосифовий до Риму шлях, Божим влаштуванням, припинився так. Однодумці царя Лева Вірменина, в єресі тій слуги і помічники катівства його, довідавшись, що багато людей із царствуючого града відходять в инші краї, втікаючи від іконоборства, влаштували таємно на шляхах водних і земних розбійницькі засідки, аби втікаючих брати і в іконоборні руки повертати. Від них не втаїлося і те, що Йосифа преподобного монахи правовірні на Захід до Риму посилають. Випередили його зорганізовані на те морські розбійники, і впав препо добний у руки противників, які корабель той розбили і всіх, що з преподобним Йосифом були, взяли, у Крит до ікономахів відвели. Ішов же преподобний, тяжкими веригами обкладений, вкинений був у темницю і мав у ній немало співв'язнів, які разом з ним за благовір'я страждали. їх же вдень і вночі утішав словами богонатхненними, сам веселячись у Господі своєму в путах і до инших кажучи: "Що солодшого і радіснішого може бути від тих пут, якими задля Христової любови й ікони ради Його святої ми обкладені? Якщо трохи скорботи від тимчасового ув'язнення маємо, дякувати Богові належить у стражданні цьому, маючи світлий образ Павла святого, який вериги золотим намистом і прикрасою для себе вважав, невимовно радів, що сподобився ради імени Ісуса Христа так страждати. Більше ж — і сам Христос постраждав за нас, нам залишив образ, щоб ми йшли слідами Його, щоб гріха не чинили і тим, що кривдять, у відповідь кривди не чинили, страждаючи, не озлоблювалися, як же говорить верховний апостол святий Петро. Справді є трохи скорботи від чуттєвого болю тіла, але неможливо нікому ярма Христового носієм назватися, якщо не йтиме слідами Його. Терпимо ті ж (почасти) страждання, які Він за нас перетерпів, Бог цей всесильний, який міг й иншим способом врятувати людину, проте благоволив, щоб із труду і страждання народилася та сила чеснот, якою відчиняються двері небесні, віддавна зачинені. І не инший якийсь шлях нам до спасення показав, а лише трудами і скорботами вистелений. Чому бентежитися маємо, кладучи здоров'я наше в стражданнях за святу ікону Спасителя і Його Пречистої Богоматері? Так-бо противлячись злочесному велінню царевому, Божу отримаємо благодать і в добрий час допомогу". Такими і їм подібними словами преподобний Йосиф утішав й утверджував своїх співв'язнів, за шанування ікон з ним у в'язниці замкнених.

Трапилося так, що до них вкинули одного правовірного єпископа, якого також за честь ікон святих на страждання взяли, — він не міг нужди в'язничної терпіти, бентежився як людина помислами і, як корабель у хвилях, близький до потоплення, уже почав погоджуватися з іконоборним єретицтвом, щоб від пут і бід звільнитися. Те збентеження його зрозумівши, яких не говорив йому слів преподобний Йосиф, яких не проливав сліз, просячи і вмовляючи, щоб за ікону Христову, як за самого Христа, не вагався померти. І немарними були його богонатхненні слова: настільки-бо ними утвердився єпископ той, що і в найлютіших муках не відрікся благочестя свого, але великодушно і мужньо перетерпів до кінця. Коли-бо виведений був на допит і бачив катів та катівське знаряддя, нітрохи не настрашився, але сам скинув одяг, віддаючи себе на рани, бажаючи і тисячу смертей, якщо було можливо, підняти за Христа, Бога втіленого, іконописом зображеного. Повісили його нагого на катівні, стрілами цілого обстріляли—у кінці, коли каменем великим в голову вдарили, передав він дух свій Господові. Йосиф же блаженний, довідавшись про мученицьку кончину єпископа, зрадів вельми через його непохитну мужність і дякував Христові, що утвердив на такий подвиг вибраного воїна свого, який хоч і послизнувся трохи, проте добре встав, переміг супостата. Але й инших багатьох Йосиф святий подібно від душевної згуби визволив і до Христа передпослав, без упину всіх навчаючи спасенної дороги. Сам же Богом бережений був до смерти, щоб на користь багатьох життя його продовжилося. Провів же святий у темниці тій коло шести років, тоді надійшла кончина люта злочестивому цареві Леву Вірменину: коли настала-бо свята ніч Різдва Христового, убили його воїни ж його в церкві на ранковій відправі. У ту саму годину преподобний Йосиф у критській в'язниці про загибель ката був сповіщений і чудесно з пут звільнений — явленням йому святителя Миколая. Без сну цілу ніч ту Йосиф святий провів, не мовчки ж празникові співи співаючи і молячись, — удосвіта осяяло світло темницю, і став перед ним муж святоліпний, чесний, у святительський одяг одягнений, сивий волоссям, лицем світлий, казав до нього: "З Мир Аикійських прийшов я до тебе, посланий від Бога швидко принести тобі вістку радісну: ворог-бо, що бентежив Церкву і вівці Христові розігнав, царства і життя позбувся, покликаний на суд Божий. Нині ж треба тобі повернутися до Константинополя, аби благодаттю Духа Святого, який у тобі живе, багатьох утвердити". Те сказавши, віддав йому якусь хартію: "Прийми, — казав, — цю главизну і з'їж її". Було ж написане таке: "Пришвидши, щедрий, і поспіши на допомогу нашу, як можеш, бажаючи". Иосиф же, хартію ту прийнявши і прочитавши, поглинув її з радістю і сказав: "Які солодкі для гортані моєї слова ці". І звелів той, що явився, щоб такі слова заспівати. І співав їх радісно Йосиф святий, і зразу побачив, що вериги й окови його розв'язалися і спали з шиї, і з рук, і ніг його, і чув голос явленого йому святителя: "Встань і ходи за мною". І, вставши, вийшов із в'язниці — відчинилися самі по собі двері, сторожа в'язнична нічого не знала. І видно було, як у повітрі невидимою якоюсь силою несений був, і за короткий час опинився поблизу Константинополя, на шляху великому, що веде до града, і славив Бога за таке чудо преславне. Коли ж увійшов у град, не знайшов серед живих любого свого отця святого Григорія Декаполіта, вже-бо до Господа відійшов, лише бачив учня його Йоана блаженного, і плакав довго за отцем Григорієм, бо не сподобився знову бачити його живим, і перебував при гробі його з отцем Йоаном. Але не через довгий час і Йоан до Господа відійшов, і похований був поблизу Григорія святого. Тоді Йосиф преподобний на инше переселився місце, було ж воно поза градом, усамітнене й безмовне, недалеко від церкви Святого Йоана Золотоустого. Там оселившись, збудував церкву в ім'я святителя Христового Миколая і переніс туди мощі обох отців — Григорія і Йоана — і влаштував монастир, і братів зібрав, і приходило до нього завжди багато людей, духовних і мирян, слухати богонатхненного його вчення, бо благодать Духа Святого з уст його, наче ріка, витікала солодкослівною мовою.

Був тоді Йосиф преподобний в Тесалії, отримав малу частину мощів святого Вартоломія-апостола, дарував-бо йому те один знайомий добродійний муж. Принісши у свою обитель, збудував осібну церкву в ім'я святого апостола Вартоломія і частину святих його мощів у ній чесно поклав, і часто у видінні сонному бачити його сподоблявся, велику-бо до нього любов і віру мав. Бажав же свято того святого апостола прикрасити похвальними піснями, але не насмілю вався, сумніваючись, чи сподобається святому апостолові те його діло, чи ні. І молив належно Бога і Божого апостола, хай подасться йому про те вістка і премудрість зверху хай дарується, щоб зміг добре вірші пісенні написати. Коли молився він за те з постом і сльозами сорок днів і коли день пам'яті апостола того наблизився, у навечір'я празника бачив святого апостола Вартоломія, що у вівтарі явився, у білі ризи одягнений, завісу вівтарну відхилив і прикликав його до себе. Коли ж підійшов Йосиф ближче, взяв апостол святий книгу святого Євангелія з божественної трапези і поклав її на грудях Йосифові, кажучи: "Хай благословить тебе всесильного Бога правиця, і хай витечуть на язик твій небесної премудрости води, хай буде серце твоє Духа Святого осідком, співи ж твої нехай посолодять Вселенну". Те сказавши, невидимий став святий Вартоломій-апостол, а преподобний Иосиф невимовної радости сповнився і, благодать премудрости в собі відчувши, весь подяці віддався. І з тої години почав писати церковні гимни й канонні пісні, ними ж не лише єдиного святого апостола Вартоломія празник прикрасив, а й багатьох святих, найкраще ж Пречисту Божу Матір багатьма канонами вшанував, також і єрарха Миколая. І сповнив Церкву святу гарними піснями, звідки і прізвисько піснописця здобув собі.

Коли воцарився Теофіл, знову буря іконоборна на Церкву піднялася, і знову багатьох гонили і мучили. Тоді й преподобний отець наш Йосиф Піснописець за сміливе викриття єресі вигнаний був до Херсонесу, де ж в путах і знущанні перебував до смерти Теофіла. Після смерти царя прикликала святого до Царгороду цариця Теодора, яка із сином Михаїлом воцарилася й утвердила православ'я зі святішим патріярхом Методієм. Після переставлення ж Методія святого, коли прийняв престол Ігнатій святий, преподобного Йосифа поставлено посудохранителем великої Божої Константинопольської церкви. Дуже любий він був святішому патріярхові, також і всілякому духовному і мирському чинові за добродійне життя своє і за учення премудре й душекорисне, що з уст його виходило, ним же багатьох на путь спасення наставляв. Через декілька років вигнав його знову Варда, брат цариці, що першим володарем після царя був, який законну свою дружину несправедливо від себе вигнав, взяв иншу, родичку свою, за дружину, зневаживши закони церковні, Бога не боячись ані людей не соромлячись. Його преподобний Йосиф, як же колись святий Йоан Предтеча Ірода, викрив явно. За те вигнаний і кривджений був від нього, як же і святіший патріярх Ігнатій, бо й він вигнання і біди великі перетерпів від беззаконного Варди. Коли ж Варду слуги царські убили і загинув він із шумом, а після нього і цар Михаїл також свого життя позбувся, прийняв же царство Василій Македон, — тоді і святий Ігнатій та преподобний Йосиф до Царгорода повернулися. Ігнатій знову престол свій, Йосиф же знову попередню посудохранительства честь прийняли. Не лише ж святішому Ігнатію, а й Фотію, який після нього на патріяршество настав, любий був цей Йосиф Піснеписець і шанований від них. Той-бо патріярх усе церковне урядування преподобному вручив і називав його чоловіком Божим, й ангелом у плоті, й отцем отців. І звелів усьому клирові своєму, щоб Йосифа преподобного за духовного отця собі мали, відкриваючи йому совість свою і сповідаючись із прогрішень своїх. Був же преподобний ясновидцем, провидячи затаєні гріхи, проте не викривав грішника, а словами переконливими доти наказував, поки не розчулювався той, хто сповідався, і не визнавав затаєного беззаконня, — сильний був у богонатхненних словах, легко міг навертати грішних на покаяння. Досить же років перепровадивши і глибокої старости дійшовши, знеміг тілом від великих трудів, у них же був з юности, то постницьки подвизаючись, то гоніння, пута і в'язницю заради правди терплячи, то церковне тримаючи урядування, піснями ж прикрашаючи празники та пам'ять святих і про спасення душ людських багато піклуючись. І коли був близький до відходу, впав у хворобу, якраз закінчилися дні святої Чотиридесятниці, і мав у видінні сонному сповіщення від Бога про своє швидке переставлення. У святу Велику п'ятницю вільних Христових страстей, списавши всі довірені йому церковні речі й діла, послав до святішого патріярха Фотія і готувався до відходу, молився до Бога, говорячи: "Дякую Тобі, Господи, Боже мій, що в тіні крила свого зберіг мене у всі дні життя мого. І нині до кінця збережи дух мій і подай мені без шкоди князя пітьми і повітряних страховиськ уникнути, щоб ніколи не потішився через мене ворог мій невіглаством моїм і гріхами, що в житті моїм були. Збережи ж стадо моє, о Отче Слово, Твоє ж усе, правицею Твоєю створене, захисти до кінця віку. Будь помічником синам Церкви Твоєї любої. Дай невісті Твоїй (святій Церкві) мир вічний і тишу безбурну. Царське свячення своїми просвічуй дарами, гордого веліяра упокор під ноги тим, хто захищає православну віру. Єресі всі душешкідливі від Церкви віджени, душі ж моїй дай мирно і покірно розлучитися з цим тілом. Хоч я і не є з числа святих угодників Твоїх, у яких живе Дух Святий, знаю, що грішний перед Тобою, проте Ти, безмірна доброто, не дивися на гріхи мої, але достойним мене зроби час/тки синів Твоїх". Так Йосиф преподобний помолився і причастився Божественних Таїнств, і всім, що при ньому були, благословення давши, підніс до неба руки свої, світлим і радісним лицем передав Богові святу свою душу. І зразу зійшлося звідусюди багато ченців, і мирян, з них же багато плакало, називаючи його одні батьком, инші — вихователем, инші — благодійником, инші — утішителем, а инші — учителем, наставником і провідником спасення свого. І поховали його чесно відпроваджуванням до гробу славним, чесніше і славніше відпроваджували святу душу його в небесні двори безсмертні духи, що удостоївся очима бачити один друг його любий, який за немалу відстань від місця був, муж праведний і богоугодний. У той-бо час, коли Богом люблена та душа, від тіла розлучившись, до неба йшла, чув муж той голос зверху, що до нього промовляв: "Вийди з хатини і поглянь на дивні таїнства Божі". Він же вийшов і вгору подивився: бачив коло небесне, що розділилося надвоє, і виходили святі лики звідти: ішов спершу лик апостольський, тоді мученицький, тоді проро чий, після того святительський. Таке чудесне бачивши, муж той дивувався з жахом і не розумів, що має бути. І знову почув голос: "Дивись і збагни. Усе, що бачиш ти, зрозумілим тобі буде". І зразу бачив чотирьох юнаків, від инших світліших, посеред них ішла діва, невимовної чесноти і слави — була ж то пречиста і преблагословенна Діва Марія, Мати Христа, Бога нашого. Вона, ідучи, веліла полкам святих мужів прийняти святу душу ту, яка їхні діяння і пам'ять піснями оспівала і життям наслідувала. І видно було всіх, що з невимовною радістю зустрічали, поспішали з любов'ю прийняти якусь особу чесну, що в небо зводилася. Бачивши таке, той муж думав собі, кажучи: "Хто цей, кого такої чести удостоюють полки небесних мешканців?" І чув голос ангелів, які душу святу возводили й велегласно говорили: "Це Йосиф Піснеписець, усієї Церкви окраса, він Духа Святого благодаті сподоблений, апостолів і мучеників життя наслідував і діла їхні писанню передав, тому ж нині від тих же святих почесть і похвалу приймає. Так душу преподобного Йосифа Піснеписця в небесне з торжеством ввели. Бачивши те, муж безмірної радости сповнився від преславного такого видіння, проте й жалости великої, що не сподобився більше бачити славу, як благословенна та душа всередину вишніх увійшла і перед пресвітлішим Богом, у Тройці єдиним Світлом, стала й поклонилася. Ще ж і друге про таке Йосифа преподобного в небо провадження було сповіщення. У Царгороді була церква святого мученика Теодора, якого прозивали Фанеротом, тобто об'явителем, бо речі, украдені, затаєні чи тих, що загинули, виявляв тим, хто приходив до нього з молитвою. Від чоловіка ж одного утік раб вельми потрібний, через його втечу журився чоловік той, прийшов у церкву святого Теодора Фанерота і, молитовне сповнюючи, просив мученика Христового, щоб показав йому раба його. Перебував же три дні і три ночі при церкві і, нічого не довідавшись, образився і відійти хотів. Був же час утрені, і слово душекорисне в церкві читали. Чоловік же той під час читання трохи задрімав, побачив святого Теодора, який явився йому і казав: "Чого сумуєш, чоловіче? Йосиф Гимнотворець від тіла відлучився, я був при ньому. Переставився ж він тієї ночі, душу його всі ми, що нас він канонами і піснями вшанував, провадили до неба і перед лице Боже поставили. І через те я затримався явитися тобі. Нині ж тут, слухаю прохання твоє: іди на те місце (ім'я місцеві назвав), там раба свого, якого шукаєш, знайдеш". Обидва ті сповіщення запевняють нас у тому, яку від Бога преподобний Иосиф за труди свої отримав славу і від святих Божих почесть і похвалу в небесних поселеннях, де ж і нині перед престолом Божим стоїть, співає ангельські пісні, славлячи і хвалячи Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного в Тройці Бога навіки. Амінь.

Цей преподобний Йосиф Піснеписець жив за царювання Никифора, і Михаїла Кирополата, і Лева Вірменина, і Михаїла Балби, і Теофіла, і Михаїла, сина його, який з матір'ю Теодорою царював. А кінець прийняв у царство Василія Македона, у рік буття світу 6391-й, втілення ж Бога Слова 883-й, четвертого квітня у світлий Воскресення Христового тиждень уночі із Середи світлої на Четвер світлий, була ж тоді літера пасхальна И вруціліто 1. Пасха Христова 31-го березня.

Знати й це годиться, що є два святі Иосифи Піснеписці: перший Йосиф — брат рідний преподобного Теодора Студита, єпископ Солунський, його ж пам'ять 26-го січня. Другий же Йосиф — цей преподобний посудохранитель Великої церкви. А канони, що вони створили, розрізняють так: де спочатку канона написано "творіння кир Йосифа", розумій — першого Йосифа святого, брата Студитового, єпископа Солунського. Те-бо слово "Кир" знаменням є великого сану і влади, як же єпископства. А де написано просто, без додавання Кир, "твір Йосифа", розумій — цього другого Йосифа преподобного, який не був єпископом, а тільки єромонахом, й ігуменом, і посудохранителем Великої Константинопольської церкви.

У той самий день преподобного отця нашого Георгія Безмовника, який у краю Ааконійському на горі, що Малея називається, постив.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!