Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень. - Житіє преподобного отця нашого Зосими, ігумена Соловецького Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Зосими, ігумена Соловецького
   

Місяця квітня на 17-й день

Через один рік після переставлення преподобного Саватія хотів Бог піднести і прославити місце, на якому угодник Його багато років трудився на Соловецькому острові, — у пустелі тій обитель для багатьох инокуючих преславну і превелику влаштувати. Вибрав на те діло мужа за серцем своїм подібного на першого пустиннолюбного подвижника, про якого перед нами лежить слово, — преподобного отця нашого Зосиму. Був же він із меж Великого Новгорода, із села великого, названого Толвуя, що біля озера Оніга. Батьки його Гавриїл і Варвара, християни вірою, у благочесті перебували, від них же народжений був і вихований у книжному навчанні, і на чесноти наставлений, і був тихий, і смиренний, і лагідний, соромився юнацьких звичаїв. Коли ріс тілом і духом, намагався із божественних книг здобути бісер розуму і, здобувши, зрозумів богоугодне і багатство доброти Божої пізнав. Полюбивши чистоту і відмовившись від шлюбу (не тому, що його зневажав, але тому, що благорозумність любив), цнотливий юнак уникав перепон до богоугодництва, слухаючи апостола, який казав: «Той, хто не одружився, піклується про Господнє, як догодити Господові, а той, хто одружився, піклується про мирське, як догодити жінці». Щоб єдиному догодити Богові, відрікся догоджання тілу і на природні насолоди наклав вуздечку повстримности. Коли примушували батьки його до шлюбу, стомився і пішов з дому отчого, чернечий прийняв одяг і життя, відрікшись від світу, й оселився в одному безмовному місці поблизу дому як відлюдник, і віддався молитвам, і постові, й иншим такому життю відповідним трудам, працювати для Господа починаючи. Хотів же мати наставника собі: не досить йому було з читання книжного навчатися життя добродійного і монаших подвигів, але потребував такого досвідченого вчителя, який би показав йому на ділі те, чого старанному до добра юнакові навчитися годиться. До того ж і близьке до своїх перебування небезперешкодним для себе маючи, думав від сусідства мирян віддалитися зовсім і відійти в пустельні місця, які для перебування ченця надаються: розгорівся-бо в серці його вогонь любови божественної і на досконалість добродійну його наставляв. Ще ж і мав бажання десь якось загородити монастир, не лише для себе, а й для инших, що монахами бути хотіли, і молився за те до Бога, аби показав йому місце і зручність для задуманого діла. І Божим Провидінням знайшов добродійного мужа, монаха Германа, того, який раніше з преподобним Саватієм у (Половецькому прожив острові. Він розповів Зосимі блаженному все про преподобного Саватія детально і про острів той сповістив йому, що віддалений від поселень світських, придатний для поселення ченців, має ліси, і діброви, й озера, щедрі на рибу. Блаженний же Зосима, від старця Германа те чуючи, зрадів духом і забажав бути острова того мешканцем і Саватія преподобного спадкоємцем. І просив Германа наполегливо, аби довів його до того острова й на життя пустельне наставив.

Тим часом батьки Зосимові, природній смерті борг віддаючи, переставилися до батьків своїх. їхні ж тіла звичному похованню передавши і маєтки добре розтративши, Зосима блаженний зразу вирушив разом із Германом у дорогу до Соловецького острова. Із Божою допомогою безодню морську переплили щасливо, бажаного острова досягли. І, знайшовши місце, де мореплавці від бурі спокій і тишу мають, поблизу озера із солодкою водою, там пристали і трохи далі від берега намет собі поставили, і в ньому всенічне зробили чування. Псалми Давидові співали і молилися до Христа Бога й до Пречистої Діви Богородиці, аби послали їм допомогу зверху для початку поселення їхнього на тому острові морському. Коли була ранкова пора, вийшов преподобний Зосима з намету й побачив, що промінь світла осяює його і ціле те місце. Вражений, дивився преподобний на незвичне сяйво світла і, до сходу очі звівши, побачив церкву в повітрі, що явилася йому, на вигляд велика і прекрасна. Але тому, що не звик до таких одкровень, не смів дивитися довго на ту видиму церкву і зразу до намету кинувся. Герман же, бачивши його, зміненого на лиці, зрозумів, що нове щось трапилося йому побачити, і спитав його, кажучи: «Чому, о любий, так змінився на лиці своїм? Чого настрашився? Хіба щось нове і незвичне побачив?» Преподобний Зосима розповів йому про невимовне осяяння зверху й освічення місця, і як церкву дивну в повітрі побачив. Герман, силу того видіння умом із подивом роздивляючись, згадав про те, як було за авви Саватія прогнання мирян з острова того і пророкування про монаше на ньому життя, і сказав до Зосими: «Не жахайся, любий, але сприйми, що через тебе, як же думаю, хоче Господь багато монахів тут зібрати». І розповів йому про те, що трапилося з ланкою рибалки, яка з карельського берега з мужем туди прийшла, із заздрости карельських людей, щоб отримати в спадок собі острів той. Як били її два якісь світлі юнаки і рани наклали їй, кажучи: «Нема вам місця на острові цьому, ідіть звідси, бо на поселення ченців це місце Бог приготував». Божий раб Зосима від тих слів старця свого Германа великої радости духовної сповнився і на більше зрушився старання щодо спорудження монастиря на тому місці. Помолилися обидва до Бога, щоб помічником був для діла їхнього і почате довів до завершення. І так взялися до праці, почали діло: дерево рубали на будівництво, і поставили келії, і двір загородили, і подвизалися подвійною працею, тілесною і духовною. Тілом у монастирському будівництві трудилися, духом же на бісів ополчилися, молитвою і постом озброєні. Їжу ж мали з поту лиця свого, землю обробляли лопатами і насіння сіяли. Бог же укріплював рабів своїх, зверху на них молитовно дивлячись і допомагаючи у всіх ділах їхніх.

Коли час якийсь минув, треба було Германові блаженному піти на той бік моря заради потреби. Там затримався декілька днів, коли ж захотів до острова повернутися, не зміг, була-бо осінь, і повітря змінилося на студінь, і був сніг, і буря, і море хвилями невгамовними хвилювалося, і лід по морі плавав, і зовсім ніяким же кораблем не можна було переплисти безодню ту до Соловецького острова. Зимував тому старець Герман на иншому березі аж до весни, а блаженний Зосима залишився сам на острові. Спершу сумував думкою за старцем Германом, тоді поклався на Бога, говорячи з Давидом: «Тобі належу з утроби, з лона матері моєї Богом Ти є моїм, не відступи від мене». І знову: «У Тобі утвердився я з утроби, з лона матері моєї Ти мій покровитель». І почав більше подвизатися, труди докладаючи до трудів, у ненастанній молитві і в пості перебував. Біси ж такого життя його добродійного бачити не могли, не терпіли осміяними від нього бути — зрушилися на нього великими насланнями, часом понурість вкладаючи, часом жахи різні примарюючи і галас чинячи, щоб залякати безстрашного воїна Христового й похитнути непохитного. Часом перетворювалися на диких звірів і зміїв, з люттю кидалися на нього у великій силі своїй, наче розшматувати й пожерти його хотіли. Раб же Божий оборонявся від них хресним знаменням і молитвою й насміхався з них, кажучи: «О немічна сило ворожа, якщо прийняли в Бога наді мною владу, то робіть, що хочете. Якщо ж ні, то чому марно трудитеся?» І співав із Давидових псалмів: «Оточили й обступили мене». І ім'ям Господнім противився їм. І знову: «Хай воскресне Бог і розійдуться вороги Його». І додавав молитву до Бога, з розчуленням промовляючи: «Боже вічний, царю безначальний, всілякого творіння Творче і Владико, Ти цар царюючих, і Владика володарюючих, Ти спаситель душ і визволитель тих, хто вірить у Тебе, Ти надія для втомлених й уповання для тих, хто далеко в морі, Ти наставник рабам своїм, Ти любиш все добре, Ти втішаєш заплаканих, Ти радість святих, Ти життя вічне, і світло незахідне, і святині джерело, Ти Бога Отця слава, Святого Духу сповнений, Ти той, Хто сидить праворуч Отця і володарюєш навіки. Тебе-бо прошу я, раб Твій, смиренно до Тебе припадаючи, послухай прохання мого в годину цю, пресвятий Царю, преблагий Господи, і не відверни лиця свого від молитви моєї, але визволи мене з уст згубного змія, який зяє на мене пащею своєю і шукає, щоб проковтнути. Збережи мене від наслання диявольського, щоб, ополченням святих Твоїх ангелів загороджений і захищений, уникнув я зубів його й отримав спасення від Тебе, Владики мого, в якого ж вірю і на якого покладаюся, і славлю Тебе з Отцем і Святим Духом нероздільного навіки». Коли так молився преподобний, проганяв від себе ворожі напади, і втікали від знамення хресного і від молитви його біси, як порох від вітру, він же неушкоджений залишався, співаючи і хвалячи Бога. Ще ж й инше випробування у той час трапилося святому. Коли зима велика налягла, збіжжя, ще влітку зібране, закінчувалося, і засумнівався Зосима думкою, що буде їсти до літа. Вкладали-бо йому вороги невидимі сум через голод, що надходив, і голодною смертю страшили. Преподобний же, розмірковуючи собі, згадав слова святого Господа в Євангелії: «Не піклуйтеся, що їстимете, не піклуйтеся про завтрашнє, шукайте Царства Божого і правди його, а це все додасться, знає-бо Отець ваш небесний, чого потребуєте». Всю-бо про себе турботу на Бога-Опікуна переклавши, втішав себе словами Псаломника: «Перекинь на Господа печаль свою, і Він тебе прогодує». Коли так утішав себе, проганяв сумнів, який ворог йому вкладав. Бог же не покидає угодника свого, який покладається на Нього, — послав до нього двох мужів незнайомих, які мали зі собою кережу (як же звичай для людей, що живуть у примор'ї, ношу мати, коли відходять кудись взимку), повну хлібів, і муки, і масла, і віддали преподобному, кажучи: «Якщо хочеш, отче, бери з ноші цієї та їж, ми ж, коли Господь звелить, прийдемо до тебе». Те мовивши, зразу відійшли, і не встиг преподобний спитати їх, звідкіля вони. Вони ж більше не з'являлися святому. І довгий час Зосима блаженний чекав мужів тих. Коли бачив, що не повертаються, пізнав, що Боже то відвідання. І дякував Господові за молитовну Його про нього опіку і невимовний дар. Після того минула зима, старець Герман прийшов, привів зі собою одного чоловіка з мирян, на ім'я Марко, заняттям рибалку, і з ним досить привіз їжі, ще ж і сіті, щоб ловити рибу. І незабаром Марко монаший чин прийняв, тоді й инших багато, спасення собі бажаючи, почали до них приходити і жити з ними, будуючи собі келії і трудом рук їжу добуваючи. Постарався Зосима преподобний: збудував церкву малу в ім'я Господа нашого Ісуса Христа на згадку про прекрасне Його Переображення, на тому місці, де було йому видіння, що явило церкву з осяянням невимовного світла, приєднав же до церкви і трапезну малу — і спільне почали життя. І послав одного з братів у Великий Новгород до архиєрея Йони, щоб попросити благословення на освячення храму і щоб подав ігумена монастиреві їхньому пустельному. Архиєрей же скоро послав до них благословення і єромонаха Павла, щоб був їм ігуменом. І зрадів преподобний Зосима, і блаженний Герман, і всі брати через благословення архиєрейське і через ігумена. І освятили церкву й монастир на славу Божу. І так почалася пречиста і преславна обитель Соловецька. Але швидко ігумен Павло, не стерпівши пустельного труду, повернувся у град, після нього був инший ігумен, на ім'я Теодосій, але й він також пішов. І порадилися брати з преподобним, щоб не брати собі ігумена з инших монастирів, але з-поміж себе вибирати. Тоді й другу раду брати додали — аби самого того преподобного Зосиму на покровительство змусити, що й зробили. Поспішили-бо деякі з братів до великого Новгорода й попросили архиєрея, щоб листом прикликав отця їхнього і рукопоклав їм на священство та на ігуменство, навіть якщо не схоче. І зробив те архиєрей, послав писання до преподобного, прикликав його до себе й переконав прийняти священство та ігуменство. Настановив його достатньо й відпустив з честю. Також і з громадян багато часто давали преподобному на монастирську потребу: посуд, і одяг, і срібло, і збіжжя доволі. І прийшов преподобний в обитель свою, сяючи чесністю священства, і саном ігуменства, і зустріли його брати чесно, усі тішилися отцем своїм. Коли ж першу в обителі своїй почав преподобний відправляти Літургію Святу, було на ньому божественне чудо, яке всі бачили. Лице його просвітилося благодаттю Святого Духа, як лице ангелове, і пахощів сповнилася церква, що було ясним свідченням достоїнства його, що гідний прийняти сан священства. І зраділи всі радістю великою через такого пастиря свого, Божої благодаті сповненого, і прославили Бога. Трапилося тоді бути деяким купцям, і дав їм преподобний просфору зі священнодійства свого — вони зі зневагою згубили її. І бачив брат Макарій пса, що стояв над нею і хотів схопити зубами, але обпалився вогнем. Підійшовши близько, нічого не знайшов, окрім просфори тої, приніс її до преподобного, побачене розповів, і дивувалися ті, що чули. Після цього преподобний Зосима, побачивши, що день за днем примножується його братія, що не вміщає церква тих, які збираються на звичні відправи, постарався більшу збудувати церкву, аби не тісно було вміщатися всім на соборне церковне правило, і келій багато поставив, і монастир розширив. Тоді через декілька років згадав преподобного Саватія, який на тому острові багато чернечими трудами подвизався, пожалів за ним, що чесні його мощі спочивають в иншому місці, там, де переставився, при Вига-ріці, а не на тому місці, на якому багато років пустельне в постництві провадив життя. І вирішив з братами перенести мощі Саватія преподобного з Вига-ріки до себе. Ще коли він про те вирішував, прийшов лист з обителі Пречистої Богородиці з Білого Озера, який приніс один чернець монастиря преподобного Кирила, написаний від ігумена і братів до преподобного Зосими. Було ж написано таке: «Благодать і милість від Бога Отця і Господа нашого Ісуса Христа улюбленому в Христі настоятелю духовному, боголюбному ігуменові Зосимі зі всіма братами радіти. Чув я від тих, що приходили зі сторони вашої до нас, про острів (Половецький, який через морську незручність не заселений людьми з давніх літ, відколи сонце на небі сяяти почало. Нині ж чуємо, що на острові тому Божою волею і Пречистої Богородиці заступництвом і вашої в Бозі працьовитости старанням зробилося мешкання для ченців і влаштувався монастир чесного Переображення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа. І братів багато зібралося, і все добре, молитвами Пречистої Богоматері, влаштувалося, лише одного блага позбавлені: преподобного Саватія ви забули, який перед вашою працьовитістю на тому місці в Бозі жив і закінчив життя своє в постах і трудах, був у подвигах добродійних досконалий. Як же давні преподобні отці, так і він, всією душею Христа полюбивши, від світу віддалився і блаженну отримав кончину, радіючи. Чули-бо деякі брати нашого монастиря у великому Новгороді розповідь одного боголюбивого мужа на ім'я Йоан, що коли, по морі плаваючи як купець, був на Вига-ріці, сподобився бачити живого преподобного Саватія і повчання духовне від нього чути. Коли ж той переставився душею до Бога, чесне його тіло поховали, відспівавши надгробне, разом з ігуменом Натанаїлом. І сказав Йоан той братам нашим, що в морі було чудо: Теодора, брата його, із хвиль морських і потоплення зберіг Бог цілим молитвами Саватія преподобного. Й инші, як же я чув, творилися знамення і чуда біля гробу його. Угодив Богові, і свідками ми є добродійного його життя, бо блаженний цей отець досить років прожив з нами в домі Пречистої Богородиці в Кириловому монастирі. Через те пишемо нині до вашої святости, даючи раду духовну, щоб не втрачали ви такого дару, але перенесли, не зволікаючи, до себе преподобного і блаженного Саватія, щоб там, де багато потрудився літ, і мощі його чесні покладені були. Здорові будьте в Христі Ісусі на життя вічне і за нас моліться, як боголюбиві, щоб від усіх бід, які на нас находять, звільнив нас Господь молитвами преподобного Саватія». Такий лист прийнявши і прочитавши, ігумен соловецький блаженний Зосима возвеселився духом, він і всі брати, і наче єдиними устами сказали: «Не є це від людей, але від самого Бога». І зразу, приготувавши корабля, поплив Зосима преподобний з багатьма братами на той бік — дув їм на допомогу вітер. І досягнули молитовного храму, який при березі Вига-ріки стояв, відкопали гріб Саватія преподобного — і сповнилося повітря пахощами. Коли ж відкрили раку, бачили угодника Божого цілого, нічим не пошкодженого, і навіть одягу його тління не торкнулося. І дивувалися, прославили Бога і несли в корабель із псалмоспівом. І знову вітер добрий назад віяв, добре пливли і скоро обителі своєї досягли, радіючи і дякуючи Христові за отримання такого скарбу духовного — мощів, кажу, святого Саватія преподобного. Тоді поклали їх у землю за вівтарем біля церкви Пресвятої Богородиці, чесного її Успення, і, гробницю збудувавши, ікони святі поставили. І коли хворі з вірою приходили, отримували зцілення з гробу преподобного Саватія, молитвами його святими. А блаженний Зосима щоночі в гробницю ту приходив, молився і поклонів багато клав аж до утрені. Вищезгаданий купець Йоан, який колись послужив похованню святого Саватія, велику мав до нього любов і віру з братом своїм Теодором, від потоплення морського врятованим. Намалювали образ Саватія преподобного принесли в Соловецький монастир й ігуменові Зосимі віддали, з великим поданням потрібних речей для обителі. Ігумен же, Саватіїв образ чесний з любов'ю прийнявши і поцілувавши, над гробом його поставив і, наче до живого преподобного, до образу його говорив: «О рабе Божий, хоч і закінчив ти тимчасове життя своє тілом, але духом не відступав від нас, скеровуй нас до Христа Бога, наставляючи іти за заповідями Господніми, і носити хрест свій, і йти за Владикою нашим. Ти, преподобний, маючи дерзновення до Христа і до Пречистої його Богоматері, будь молитовником і заступником за нас, недостойних, що живуть у святій обителі цій, якої ж ти начальник. Будь помічником і заступником Богом зібраної дружини цієї, аби, живучи на місці цьому, твоїми молитвами бережені, не ушкоджені від бісів і людей злих перебували, славлячи Пресвяту Тройцю, Отця, і Сина, і Святого Духа».

Цвіла обитель Соловецька благодаттю Божою і день за днем примножувалася й прикрашалася добродійними ченцями і винятковими преподобного Зосими подвигами. Розпадався заздрістю ненависник добра диявол, не міг сам нічого зробити, бо прогнав його й осоромив Зосима блаженний та инші добрі подвижники, — намовив злих людей, аби прикрощі робили обителі святій і кривдили начальника її та братів. За намовою диявольською почало приходити на Соловецький острів багато з населення боярського, і слуги вельмож, і поміщики землі карельської, і ловили рибу на озерах, а на монастирську потребу ловити не пускали взагалі — казали, що є спадкоємцями і господарями острова того. Преподобного ж Зосиму і всіх ченців безчесними й дошкульними принижували словами, і багато чинили пакостей, і нахвалялися монастир зруйнувати і ченців звідти вигнати. Тож треба було преподобному Зосимі йти у великий Новгород до архиєпископа Теофіла просити допомоги і захисту. Взявши декого з учнів своїх, пішов і досягнув града, й архиєпископові поклонився, виклав перед ним своє прохання щодо обителі, яку кривдять миряни. Архиєпископ же сказав йому: «Я, отче, з Божою допомогою готовий помагати монастиреві твоєму, але спершу потрібно розповісти це найголовнішим боярам, які утримують град, і за їхньою згодою чинити поміч вам». Преподобний Зосима пішов до бояр з проханням і, обходячи їхні доми, просив милости, щоб не допускали зруйнування монастиря його й освяченого для Бога місця щоб не давали світським людям на утримання. І всі бояри, що утримували град, обіцяли помагати монастиреві його. Прийшов же і до однієї боярині-вдови на ім'я Марта, вона була з великих бояр града того. Хотів просити її про обитель свою, бо її населення і раби часто на острів (Половецький приходили, великі кривди монастиреві чинили. Вона ж, почувши від рабів про прихід його, звеліла святого з безчестям вигнати з дому свого. Божий же раб терпеливо сприйняв те безчесне вигнання, до учнів своїх сказав: «Ось дні ідуть, коли мешканці дому цього не зможуть перейти стопами своїми двору цього і замкнуться двері цього дому, і більше не відчиняться, і буде двір цей порожній». Те мовивши, замовк — і збулося в час свій те, що прорік преподобний. Після цього архиєпископ скликав до себе бояр, сказав їм про пакості, які діються блаженному Зосимі й обителі його від населення. Бояри ж усі спільно погодилися помагати преподобному і подарували цілий острів обителі його, і дали йому лист стверджувальний на володіння островом, до листа ж додали вісім печатей олов'яних: першу — архиєпископову, другу — посадника, третю — тисяцького, тоді п'ять печатей із п'яти кінців града. Обдарували преподобного багатьма потребами: посудом церковним, ризами священичими, золотом же і сріблом на потребу обителі та збіжжям щедро. І на майбутнє монастиреві його у всьому допомагати обіцяли.

Те все чувши, ще ж і про добродійне життя Зосими блаженного від багатьох достовірних мужів довідавшись, що справжній він раб Божий, вищезгадана бояриня Марта розкаялася, що образила преподобного, і послала з проханням, прикликала його до себе на обід. Він же, незлостивий, иншим даючи приклад незлостивости, пішов на обід до неї. І коли увійшов він у дім її, отримала бояриня благословення від святого із синами і доньками своїми, і посадили його посеред бенкету. Коли ж усі їли, і пили, і веселилися, преподобний зі смиренням і покорою сидів і мовчав, трохи їжі куштуючи, за звичаєм своїм. Поглянувши на тих, що за столом, здивувався і похилив голову, нічого не кажучи: бачив-бо дивне видіння. І, знову поглянувши, те саме побачив, і поник долі. І втретє подивився на сидячих — бачив те саме видіння. Бачив-бо, як без голів сиділо шість найголовніших мужів на бенкеті тому, і дивувався раб Божий побаченому, як ті люди сидять і бенкетують, а голів не мають. Розуміючи те, що має бути, покивав головою, і зітхнув, і просльозився, і більше не куштував нічого з пропонованого на обіді, хоч і припрошуваннями його примушували. Після обіду ж бояриня Марта просила прощення у преподобного за образу, яку вона йому сподіяла, дала монастиреві його село при ріці Сумі на пристанище і відпустила його з миром. Коли вийшов преподобний з дому її, учень його Даниїл, маючи дерзновення до нього, допитувався з наполегливим проханням, чому під час обіду, поглянувши тричі на сидячих, похитав головою і, зітхнувши, заплакав і не їв більше нічого з пропонованих страв. І сказав преподобний учневі: «Дитино, просиш мене, як же і Єлисей Іллю, проте не приховуватиму незбагненних Божих присудів, які мають збутися свого часу, але збережи таємницю цю, допоки не збудеться виконання Божого веління. Бачив я шестеро мужів, найголовніших бояр градських, які сиділи на бенкеті без голів. Те бачивши, дивувався з жахом довго і не зміг ані їжі, ані пиття піднести до уст своїх від жахливого видіння. І думаю, що ці мужі мають бути обезголовлені швидко. Пильнуй же, о дитино, не розповідай цього, що чуєш від мене». Після цього преподобний повернувся у свою обитель з кріпосною грамотою і з великими дарами від боголюбців. Не багато ж часу минуло, сповіщено було преподобному, що великий князь Іван Васильович, всієї Росії самодержець, з великою силою на великий Новгород прийшовши, покарав на смерть деяких із бояр градських, аби й инші страх мали. У той час стяті були голови тих шести мужів, яких преподобний бачив на обіді без голів у домі боярині Марти, але й бояриню ту, велінням великого князя, послали з дітьми її у вигнання в Нижній Новгород, а маєток її розграбували. І залишився дім її порожній, за пророцтвом преподобного Зосими, який прорік у той час, коли вигнаний був із безчестям з дому боярині тої.

Після цього жив преподобний років досить і всіляких чеснот досягнув — зблизився час блаженної кончини його: сповнений був днів і богоугодних трудів. Завчасу приготував собі гріб і, дивлячись на нього, плакав, завжди маючи в пам'яті свою смерть і до відходу готуючись. Розуміючи ж свій до Бога відхід, — хворий був тілом, старістю і трудами багатьма знеміг, прикликав братів і сказав до них: «Ось, діти і браття, відходжу з тимчасового життя цього, вас же передаю всемилостивому Богові і Пречистій Богородиці. Скажіть же мені, кого хочете мати в Бозі ігуменом замість мене?» Брати всі зі сльозами заголосили, наче одними устами кажучи: «Хотіли ми, отче і пастирю наш, усі з тобою похованими бути, але не є те в нашій владі, инший-бо суд людський, а инший — Божий. А Той, хто сповістив тобі про відхід твій до вічних обителей, Владика, Христос Бог наш, Він може подати нам через тебе наставника, якого Сам знає, що буде скеровувати нас до спасення. І твоєї преподобности благословення і молитви нехай спочинуть на нас, ти-бо в Бозі отець наш і, як же мав турботу про смирення наше в житті цьому, так, просимо тебе, після твого до Бога відходу не покидай нас, сиріт». Це мовивши, брати припинили говорити, але не припинили плакати й ридати вельми. Преподобний же знову сказав до них: «Діти, сказав я вам, що передаю вас у руки Господа і Пречистої Богородиці, а щодо ігумена, тому що поклали це на Бога і на Пречисту Богоматір і на мою нікчемність, то нехай буде вам Арсеній ігуменом, бо придатний муж для керування монастирем і братами». І вручив преподобний ігуменство Арсенієві: «Ось, о брате, ставлю тебе в Бозі урядником і стерновим святої обителі цієї і всім братам, у любові Божій зібраним. Пильнуй-бо, щоб нічого не втратилося з монастирських законопокладень, складених з апостольських учень і святих Отців передання, все про соборний церковний спів, і про трапезну їжу, і пиття, і про весь чин, і звичай монастирський, що встановили ми нашим смиренням за Богом, щоб цілим і незмінним ви берегли. Господь же нехай спрямує ступні ваші до виконання заповідей Його, молитвами Пречистої Пані Владичиці нашої Діви Богородиці і всіх святих, ще ж і угодника свого Саватія преподобного молитвами. Господь наш Ісус Христос нехай покриє вас від усіх ворожих наслань і в божественній своїй любові нехай утвердить вас. Я ж, хоч і відлучаюся від вас тілом, віддаючи борг природі смертній, духом з вами невідступно залишатимуся. І це нехай зрозуміле для вас буде: якщо знайду благодать перед Богом, то після мого відходу обитель примножиться більше, і збереться багато братів у любові Христовій, і наповниться місце це щедротами духовними, і в тілесних потребах нестачі не буде». Коли те преподобний до братів промовив, і досить їх повчив, і духовним цілуванням кожного поцілував, і подав усім благословення, — підняв руки свої вгору і помолився за обитель, і за все стадо своє духовне, і за себе, тоді знаменувався хрестом святим, сказавши: «Мир вам». І знову до Бога зводячи очі, промовив: «Владико людинолюбче, сподоби мене праворуч Тебе стати, коли прийдеш у славі судити живих і мертвих і віддати кожному за ділами його». Це промовивши, ліг на одрі і передав святу свою душу в руки Господа свого, Його ж полюбив і Йому з юности трудився у преподобності і правді. Переставився преподобний отець наш Зосима у рік буття світу 6986-й, втілення ж Бога Слова у рік 1478-й, місяця квітня в 17-й день. І плакали за ним брати великими риданнями, і співали те, що годилося до поховання, поклали у гробі, який, коли ще живий був, викопав преподобний своїми руками за вівтарем церкви Переображення Господнього, де після того і гробницю над мощами преподобного збудували, й ікони святі, Христову і Богородичну, у ній поставили, і свічу, і приходили брати молитися там. Бували ж і чуда при гробі преподобного, і зцілення хворим подавалися, і нині подаються тим, хто з вірою приходить. Бо як обіцяв, відходячи душею до Господа, не покидати місця свого, на якому подвизався, але духом невідступно перебувати з учнями своїми, так і виконує обіцянку свою, із вишніх обителей відвідуючи долішню свою обитель, і присутній у ній невидимо, часом і являючись комусь на землі, і на водах, і в потребах помагаючи. І багато разів бачили його на морі в час бурі, коли кораблем керував, від потоплення захищаючи, бурю в тишу перетворюючи. А часом бачили в церкві — посеред собору братів стояв. Спочатку після переставлення свого на дев'ятий день явився ченцеві Даниїлові, повідомляючи про себе, що повітряних духів і вельми підступних їхніх сітей уникнув, милістю Господньою, і до лику преподобних Його зарахований. Тоді старцеві Тарасію явився зримо на гробі своєму, також і Герасиму, учневі своєму, у день недільний після утрені очевидно явився, коли йшов від гробу преподобного Саватія до своєї гробниці, — оглянувся на Герасима і сказав: «Подвизайся, дитино, аби за трудами своїми винагороду прийняти». І вдруге тому ж Герасимові явився під час Божественної Літургії, у святий Великий четвер, поміж спільноти церковної в соборі стоячи. Коли ж причащалися брати, сказав преподобний Зосима Герасимові: «Іди й ти причастися». І стояв преподобний поблизу Святих Таїнств, допоки всі причастилися, — після того невидимий став. Священоченцеві Досидеєві у час вечірньої молитви, коли у притворі церковному стояв і за одного брата біснуватого молився в помислі своєму, явився преподобний, кажучи: «Не на користь тому братові, за якого молишся, зцілення, але належить йому ще в тому стражданні перебувати». Старця Теодула, який випадково послизнувся, і впав на землю, і дуже тіло побив, і хворий на одрі лежав, що не міг на звичне собі правило стати, преподобний Зосима, у вечір глибокий до келії його прийшовши і у двері з молитвою постукавши, поставив здоровим. Із таких його явлень відомо, що не відступає з місця свого й не полишає тих, хто подвизається на місці тому, дітей своїх отець дітолюбний, і кожному, хто прикликає його з вірою, швидку подає допомогу. Митрофан-монах розповідав про себе, що, коли був у миру і морем плавав, купецтво провадячи, якось піднялася буря на морі і лодію його до тридцяти днів хвилями носило, а тоді більші вітри і хвилі піднялися, і був землетрус великий у морі, і покривало лодію хвилями, а ті, що в ній були, втратили надію на життя і молилися до Бога та до Пресвятої Богородиці. Тоді згадали преподобного Зосиму, соловецького чудотворця, і прикликали його на допомогу, і зразу видно було преподобного, який сидів на кормі, простягаючи поли мантії своєї обома руками на обидва боки лодії, хвилі морські, що находили, спиняючи, — і минала лодія хвилі щасливо. Так видно було преподобного вдень і вночі, як кораблем керував, від хвиль і потоплення його захищаючи, допоки не пристала лодія до берега й невидимим став дивний той стерновий. Єлисея-ченця, який у дорозі водній розхворівся і схими вельми бажав, і вже при березі помер, Зосима преподобний, якого той самий хворий бачив недавно в кораблі, воскресив із мертвих, і живий був той чернець, допоки не прийняв на себе святої схими й не причастився Божественних Таїнств, а після того знову ліг спочити в Господі. Никона-мирянина, якого біси сильно мучили, коли в гробницю преподобного Зосими привели, звільнив від катування ворожого преподобний явленням своїм і додому відіслав здорового.

Землеробові одному, якого кликали Горян, коли зовсім на очі осліп, преподобний Зосима з гробу свого прозріння дарував. Але і вдруге той за невірство осліп — і з покаянням до гробу преподобного прийшов, зі сльозами помолився — друге отримав очам своїм зцілення. Й инших різних багато недуг чудесно лікував, коли прикликали з вірою ім'я Його святе.

Не лише сам той преподобний Зосима, але багато разів і з преподобним Саватієм являвся, і багато хто обох чудотворців разом бачив. Брат Йосиф, який був колись на острові, названому Кузов, за тридцять верст від (Половецького острова, одної ночі не спав і молився, зійшов на гору і поглянув на монастир (Половецький — і бачив посеред монастиря два стовпи вогненні, які із землі до неба досягали і сяяли вельми. І розповів те иншим братам, і сказали ті: «Це начальники монастиря (Половецького, преподобні отці Зосима і Саватій, сяють із гробів своїх, стовпами-бо є духовними справді, зорями благодаті Божої просвітленими.

Двох братів, Саватія і Ферапонта, після закінчення святої Чотиридесятниці послано було на якусь службу у Вирму, там на пристані був двір монастирський і всілякі в ньому потреби. Коли ж, пливши, зближалися до острова, названого Шужмуй, який за шістдесят верст, Саватій бачив із краю острова того два стовпи багряновидні, не вельми великі. І коли там пристали, знайшли при камені малу хатину, у ній двох чоловіків нагих і голодних, з ногами погнилими, які ледь живі були. На початку-бо зими розбилося там судно водне, залишилися на острові ті два чоловіки й зазимували, нікого не трапилялося, щоб їх звідти забрав. Вони, побачивши ченців, покликали їх, кажучи: «Панове, хто ви є, чи соловецькі старці прислали вас до нас?» Саватій і Ферапонт спитали: «Про яких старців соловецьких говорите?» Відповідали хворі, кажучи: «Два старці чесні сюди приходили, відвідували нас, одному ім'я Зосима, а иншому — Саватій. І коли до нас приходили, тоді біль зникав, і голод відходив, і студінь минала. Нині ж були в нас перед вашим приходом і сказали нам: «Не сумуйте, вже пришлемо по вас». Те чувши, ченці, на службу послані, здивувалися і, підкріпивши їжею хворих, взяли їх зі собою в лодію і до монастиря відвезли.

Жінку одну біснувату, на ім'я Марія, дружину мужа Онисима, яку привезли в Соловецький монастир, преподобні отці Зосима і Саватій своїм спільним явленням зцілили, вигнавши з неї біса. Й иншу жінку, доньку Єремії, колишнього слуги Зосими преподобного, яка сама себе, за дією бісівською, ножем порізала по горлі і в груди проколола і лежала мертва, воскресили негадано преподобні, прикликані гіркими сльозами її батьків. У наступну ж ніч явилися їй уві сні, даючи посудину, повну якоїсь масти, і кажучи: «Помасти собі рани, бо через сльози батька твого і матері, які до нас взивали, прийшли ми, щоб зцілити тебе». Вона ж, здавалося, у видінні тому помастила рани свої маззю тою і збудилася зі сну, і через три дні рани ті великі й смертельні зовсім погоїлися.

Один чоловік, Василій, який із розбійницького життя в монастир Соловецький на покаяння прийшов і чин чернечий на себе прийняв, за якийсь час (тягнув його диявол до попереднього звичаю) задумав з монастиря втікати і, приготувавши лодію, украв деякі речі монастирські з книг, і з одягу, і з посуду і, вклавши їх у лодію, сів уночі та й відплив, втікаючи. Випадково пристав до острова, який називався Анзери, що за п'ятнадцять верст від Соловецького острова, де ж напав на нього сон важкий. І, прикріпивши лодію, щоб стояла на березі, сам впав на землю і заснув, і явилися йому обидва преподобних у сонному видінні. З них же один, Зосима преподобний, поглянувши на нього з гнівом, сказав: «Окаянче, грабуєш мене, я будую, а ти руйнуєш». Василій же у видінні тому прощення просив, і сказав до нього преподобний: «Прощення отримаєш, але сидіти маєш тут три дні». І збудився зі сну Василій, нікого ж не Побачивши ані лодії на березі не знайшовши, просидів, плачучи, поки три дні минуло. Тоді купці якісь повз острів той пливли, взяли його звідти і до монастиря привезли. Каявся зі сльозами, визнавав гріх свій і про явлення преподобних розповідав. У той час рибалки монастирські ловили рибу за морем, на ріці Умбі, на відстані від острова Соловецького за п'ятсот верст, був же у них начальник — старець Фотій. Йому явилися уві сні преподобні обидва, і сказав святий Зосима до Фотія: «Ось привезли вам лодію, щоб ловити рибу, ми довідалися, що потребуєте ще лодії, але пильнуйте, аби нічого не втратилося з того, що в ній, а все цілим до монастиря допровадьте». Фотій же, збудившися, розповів бачене иншим рибалкам, і пішли до берега, знайшли лодію нову і в ній багато монастирських речей, які потім привезли в монастир і про явлення преподобних сповістили.

Чоловік один на ім'я Теодор, який на примор'ї жив при ріці Сумі, розповідав таке: «Трапилося мені пливти морем з товаром, і раптом піднялася буря велика в морі. Ми ж, спутивши якорі, стали, і були в біді великій, кидали нас і морили хвилі, і молилися ми до Бога й преподобних отців Зосиму та Саватія прикликали на допомогу. Тоді я всередину лодії увійшов, задрімав і бачив двох старців святоліпних, які на лодії стояли і до стернового казали: «Оберни лодію до вітру носом». І зразу збудився і прибіг до тих, що виливали воду з лодії, з них же також один стомився і задрімав — він зразу скочив, почав розповідати мені, кажучи: «Двох старців бачив у лодії в цю годину, які розмовляли між собою, один до одного казав: «Постережи, брате, лодію цю, я ж спішу на Соловки до обідні». Ми ж, те чувши, дивувалися і зраділи вельми, здобули надію на врятування з біди. І зразу припинилася буря, і тиша настала, ми ж вирушили в путь свою добре, дякуючи Богові та Його угодникам». Старець Филимон розповідав, кажучи: «Коли жив я в пустелі у відлюдництві, прийшла якось скорбота велика від диявольської дії. Причина ж скорботи була така. Один із братів поклав у мене на збереження гроші свої, дванадцять гривень. І через якийсь час, невідомо як, те загинуло, й образився брат той, і я через те сумував і перебував у скорботі тій днів кілька. Якось після того, як відспівав я своє правило, сидів і трохи задрімав — увійшли в келію мою два старці, і сказав я до них: «Чому без молитви увійшли?» Вони ж сказали: «Ми помолилися, хіба ти не чув?» І сказав я їм: «Сідайте, пани мої». І знову сказав: «Хто ви? Не нашого монастиря старці, не знаю-бо вас». І сказав один: «Я називаюся Зосима, а другий цей — Саватій. Не сумуй же, брате, через втрачені речі, бо знайдуться». Сказали й инше на втіху душі моїй і невидимі стали обидва, я ж, збудившись, нікого не побачив. І легшою стала моя мені скорбота, і відчув у собі радість. Тоді й втрачені гроші знайшлися на своєму місці, й утішився я і брат той, і віддали хвалу Богові і преподобним отцям нашим Зосимі й Саватію. Ті й инших багато чудес від преподобних тих отців, начальників соловецьких, діялося, про них же просторо написано у Великій Мінеї-Четьї, ми ж тут коротко виклали, скільки достатньо для нашої користи і для прославлення угодників Божих, для слави і хвали Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!