Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень. - Страждання святого славного великомученика Георгія Переможця Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого славного великомученика Георгія Переможця
   

Місяця квітня на 23-й день

Було це, коли скіпетри Римського царства недостойно прийняв Диоклитіян нечестивий, який вельми віддавався нечестивому ідолослужінню, а насамперед шанував дуже Аполлона чарівного, наче ясновидця. Біс-бо в бездушному тому ідолі жив, давав відповіді тим, хто запитував, брехливо пророкуючи про майбутнє, — ніколи ж не збувалися його пророцтва. Якось, коли спитав Диоклитіян Аполлона того про щось, така була відповідь від біса: «Не можу провіщати майбутнє, бо перепони мені чинять праведні люди на землі, і через них брешуть чарівні в капищах триноги, забирають-бо праведні нашу силу». Отож Диоклитіян питав жерців: «Хто праведний на землі, через кого бог Аполлон пророкувати не може?» Жерці ж відповідали: «Християни праведними є». Те чувши, Диоклитіян гніву і люті на християн сповнився і гоніння на них, яке вже було зупинилося, підняв знову. І зразу меч свій катівський на праведних, невинних і непорочних людей Божих послав з наказом убивати у всі сторони землі своєї. І видно було тоді в'язниці, в яких не було перелюбників, і розбійників, і тих, що сором чинили, а були ті, що Бога істинного ісповідували. Було видно, як попередні звичні види мук відкидали як гірші, инші ж, нові, лютіші, винаходили, ними ж щодня багато християн мучено було повсюди. От з усіх сторін, а найбільше зі східних, до царя принесено листи, багатьох наклепів на християн сповнені, що повідомляли, наче наказ його ні за що не мають ті, що християнами називаються, і кількість їхня незліченна, настільки-бо примножилися, що треба або залишити їх у своїй перебувати вірі, або раттю на них ополчитися. Тоді цар прикликав звідусіль антипатів та ігемонів, намісників своїх, на раду до себе в Никодимію: князів, і боярів, і весь сенат свій зібравши, відкрив свою лють на християн і наказував, аби кожен на свій розум дав раду щодо тої справи. Багато хто багато що говорив, врешті сам кат таку виблював отруту, що нема нічого чеснішого й потрібнішого, ніж давніх батьківських шанувати богів. Усім же, що погодилися з його радою, сказав знову: «Якщо так усі розумієте й усім серцем виправити хочете, і моєю любов'ю до себе дорожите, постарайтеся всіляко християнську, богам нашим неприємну віру з усього нашого царства винищити. Щоб легше вам було те здійснити, я всіма силами помагати вам буду». І всі те царське слово прийняли і похвалили, проте Диоклитіянові й сенатові захотілося вдруге і втретє щодо того на раду зійтися і народові те сповістити — тоді й затвердити обов'язковим той наказ.

Страждання святого славного великомученика Георгія Переможця

У той час серед воїнства римського був дивний Христовий воїн Георгій святий, родом із Каппадокії, християнських знаних батьків син, змалку благочестя навчений. Він у дитинстві своєму втратив батька — той помер мученицьким подвигом за Христа. Мати ж його переселилася з ним у Палестину, звідти-бо була родом і мала там багато надбань і спадку. Коли віку дорослого дійшов Георгій, з лиця вродливий, і тілом міцний, і мужнім виявився, до війська його взяли і тривуном над воїнами відомого полку поставили. Добре у битвах свою виявляв хоробрість, комитським і воєводським саном від царя Диоклитіяна був вшанований — раніше, ніж довідалися, що він християнин, у двадцятий рік віку його, коли померла вже в Господі мати його. І коли ту катівську на винищення християн раду провадили, Георгій святий при царі був. У перший день про таку на християн лють нечестивих довідавшись і зрозумівши, що рада їхня неправедна ніяк змінитися не може, вирішив, що час той добрий йому на спасення. І зразу все, що при собі мав: золото, срібло й одяг, — роздав убогим, рабам, що були при ньому, свободу дарував, а про инші маєтки, що в Палестині, і про рабів заповів, аби перше тим, що не мають, роздали, других же звільнили. І на третій день, коли нечестивий цар і нечисті його князі криваву свою раду вбивати невинних християн неправедно утвердили, мужній Христовий воїн святий Георгій, усілякий страх людський відкинувши, а єдиним утверджуючись Богом і Його лише страх у собі маючи, став посеред нечестивого й беззаконного того великого соборища, лицем світлий і мужній розумом, і так почав до них говорити: «Доки, о царю, і ви, князі і радники, що маєте керувати добрими законами і праведними судами, будете лють вашу на християн піднімати, примножувати несамовитість вашу, закони беззаконні утверджувати й суди неправедні видавати на неповинних, і людей, які нікого ж не образили, гонити й мучити? До свого, у якому самі безумствуєте, нечестя примушуєте тих, що добре навчилися благочествувати. Ідоли ваші не є богами, не є. Не зваблюйтеся брехнями, Христос — один Бог, і Він Господь у славі Бога Отця. Усе було Ним і Духом Його Святим усе сталося. Тому або самі пізнайте істину і навчіться благочестя, або тих, що знають істину і благочестя, не бентежте безумством своїм». Таким словам Георгієвим і несподіваному його дерзновенню здивувавшись, усі очі на царя звернули, хотіли чути, що йому на те відповість. Цар же, наче вражений чи громом оглушений, сидів мовчки і гнів у собі стримував, дав знак одному, що сидів з ним, другові своєму на ім'я Магнентій, саном антипатові, щоб Георгієві відповів. Магнентій же, святого ближче до себе прикликавши, сказав: «Хто на таке дерзновення і красномовство тебе наставив?» Відповів святий: «Істина». Сказав Магнентій: «І яка є та істина?» Відповів Георгій: «Істина — сам Христос, якого переслідуєте». Сказав Магнентій: «Тому й ти є християнином?» Відповів Георгій святий: «Я — раб Христа, Бога мого, і, на Нього уповаючи, посеред вас добровільно став, аби свідчити про істину». Тими словами святого зрушилося на галас сонмище те, й одні одним говорили, безладний чути було галас і крик, як же звично за такої кількости людей. Тоді Диоклитіян наказав проголошувачам мовчати, очі свої на святого звернув і, впізнавши його, так до нього мовив: «Я й раніше дивувався твоїй доброродності, о Георгію. Ріст твій і хоробрість мав за чести достойні, немалими тебе вшанував санами. І нині, хоч і не на користь свою красномовиш, проте, люблячи розум твій і мужність, корисне тобі, як батько, раджу і переконую тебе, аби не позбувався ти слави воїнської і чести сану твого і щоб не віддавав цвіту юности своєї на муки непокірністю своєю, але богам жертву принеси — і більшу від нас честь приймеш». Святий же Георгій відповів: «Якби ти краще сам, царю, через мене пізнав істинного Бога і приніс любу Йому жертву хвали, кращого би Він тебе удостоїв царства безсмертного. Бо те царство, яким ти нині насолоджуєшся, непостійне, суєтне і швидко гине. Тому й те, що походить від нього, — тимчасове, ніякої користи не приносить тим, хто приймає його, ніщо з того не зможе послабити моє до Бога мого благочестя, і ніякий вид мук не злякає душу мою, не похитне розуму мого». Коли це святий говорив, цар гнівом весь охоплений був і не дав йому закінчити слів його — звелів зброєносцям, що там стояли, списами вигнати із сонмища Георгія і вкинути до темниці. Коли вони швидко виконували наказане, спис один, торкнувшись тіла святого, перетворився із залізного на оловоподібний, зігнувся-бо, наче олово, уста ж мученикові сповнені були хвали Богові.

Коли воїни ввели мученика до темниці, на землі простягли його горілиць, ноги в колодки забили і камінь великий на груди йому поклали — так-бо наказав кат. Святий же, те терплячи, ненастанно дяку віддавав Богові, аж до наступного дня. Коли настав день, цар знову на допит мученика прикликав і, бачивши його тягарем каменя пригніченим, спитав його, кажучи: «Чи розкаявся ти, Георгію, чи ще перебуваєш у непокорі своїй?» Святий же, пригнічені каменем груди маючи, ледве міг говорити, сказав: «Чи вважаєш, о царю, що в таке мене знемагання привів, що аж через таку малу муку маю відвернуся від віри моєї? Швидше ти знеможеш, мучачи мене, аніж я, мучений». Тоді Диоклитіян звелів принести колесо катівське велике, під ним були влаштовані дошки, повні настромлених у них гострих цвяхів, подібні до мечів, рожен, ножів, було ж те залізо одне просте, инше криве, гачкоподібне. До того колеса звелів нагого мученика прив'язати і, обертаючи колесо, зрізати все тіло його тим гострим залізом, під колесом в дошку набитим. Коли так святого мучили, на частини розтинали і, наче палицю, ламали, терпів доблесно. І спершу в муці тій великим до Бога голосом молився, тоді мовчки в собі дякував Господові, ніякого не випустив стогону, але наче спав і без чуття перебував. Цар же, думаючи, що мученик помер, радів, похвалив богів своїх і крикнув, кажучи: «Де є Бог твій, Георгію? Чому тебе не забрав з такої муки?» Звелів його як мертвого з колеса відв'язати, а сам пішов до жертовника Аполлонового. І раптом захмарилося, і грім був страшний, і багато людей чуло голос зверху, що говорив: «Не бійся, Георгію, Я з тобою». І незабаром було сяйво велике й незвичне, і ангел Господній в подобі юнака прекрасного явився світлоносний, при колесі став, лицем виблискуючи, руку на мученика поклав. «Радій», — сказав йому. І ніхто не смів підійти до колеса й до мученика, доки того, що явився, було видно. Коли ж він невидимим став, мученик зійшов сам із колеса: ангел Божий його відв'язав і рани зцілив, і став він тілом цілий, здоровий, дякуючи Богові і прикликаючи Господа. Те бачивши, воїни жахом великим і нерозумінням були охоплені й побігли сповістили цареві, що в капищі був при здійснюванні ідолам нечистим служби. Пішов же за воїнами і святий Георгій і перед царем у капищі став. Бачивши його, цар спершу не повірив, що то Георгій, але подумав, що то инший хтось, на Георгія подібний. Тоді ті, що близько царя стояли, уважно до мученика приглядаючись, пізнали, що то сам Георгій. Ще ж і сам мученик голосно возвав: «Я — Георгій». І всі були вражені і, не розуміючи, мовчали довго. Двоє ж із мужів, що там стояли, преторською честю вшановані, Анатолій і Протолеон, які раніше були оглашені в християнську віру, дивне те чудо бачивши, цілком у Христовій утвердилися вірі і возвали, кажучи: «Один Бог великий й істинний — Бог християнський!» І зразу цар звелів їх узяти і без усілякого допиту за град вивести і мечем потяти. Й инших багато у Христа тоді повірило, але таїли в собі віру, не сміючи визнати через страх, І цариця Олександра, яка там-таки в капищі була й мученика, що чудесно зцілився, бачила і про явлення ангельське чула, істину пізнала. Її ж, коли хотіла зі сміливістю Христа визнати, єпарх стримав і швидше, ніж довідається цар, у дім відвести її звелів. Диоклитіян, що зло чинив, ніякого добра зробити не міг — звелів Георгія святого вкинути в яму кам'яну негашеного вапна і в ньому закопати його до трьох днів. Святий же, ведений туди, голосно молився до Господа, кажучи: «Спасе тих, що сумують, притулку гнаним, надіє тих, що втратили надію, Господи, Боже мій, почуй молитву раба Твого і зглянься наді мною, і помилуй мене, і звільни мене від підступів супротивника, і подай мені аж до кінця ісповідання Імени Твого святого зберегти незмінно. Не покидай мене, Владико, через гріх мій, щоб ніколи не сказали вороги мої: «Де Бог його?» Покажи силу свою і прослав Ім'я своє у мені, негідному рабі Твоєму. Пошли ангела свого, недостойности моєї охоронця, Ти, що піч вавилонську в росу перетворив і святих своїх отроків неушкодженими зберіг, Господи, благословенний Ти навіки. Амінь». Коли так помолився і все тіло своє знаменням хресним загородив, зійшов у яму, радіючи і славлячи Бога. Слуги ж, за велінням, закопали його зв'язаного там, у вапні негашеному, і повернулися. Третього ж дня звелів цар кості мученикові з ями вапняної викинути, думав-бо, що згорів той у вапні. І коли слуги пішли й вигребли вапно, знайшли святого, понад надію, цілого, живого і здорового. Він розв'язаний стояв, лицем світлий, руки ж вгору простер і дякував Богові за всі Його благодіяння. Слуги ж і люди, що при тому були, вражені стояли від жаху й подиву і єдиними устами Бога Георгієвого прославляли, великим його називаючи. Довідавшись про те, Диоклитіян зразу святого перед собою поставити звелів і дивувався вельми, кажучи: «Звідки в тобі, Георгію, така сила і якими чарами так влаштовуєш, скажи нам? Думаю, що на показання хитрощів волхвівських віру в Розп'ятого вдаєш, щоб усіх дивувати своїми чарами і через них великим себе показати». Відповів святий: «Я сподівався, о царю, що навіть уст відкрити не зможеш на ображання Всесильного Бога, для якого ж усе можливе і який чудесно визволяє від бід тих, хто уповає на Нього. Ти ж, зваблений дияволом, у таку глибину блуду і загибель зісковзнув, що чуда Бога мого, які ваші очі бачили, волхвуванням і чарами називаєш. Плачу-бо через вашу сліпоту й окаянними вас називаю. І недостойними моєї відповіді вас вважаю». Тоді Диоклитіян звелів принести взуття залізне, яке довгі цвяхи в собі зісподу мало, і, його розжаривши, обидві ноги мученикові взув і, б'ючи його, гнав аж до в'язниці. Коли в такому взутті мученика гнали, насміхався з нього кат, кажучи: «Який швидкий скорохід Георгій, дуже швидко біжиш, Георгію». Мученик же, так люто волочений і жорстоко битий, сказав до себе: «Біжи, Георгію, щоб встигнути, так-бо біжиш, немов на непевне». Тоді, прикликаючи Бога, сказав: «Зглянься з небес, Господи, і побачиш труд мій, і почуєш стогін закованого раба Твого, бо примножилося ворогів моїх і ненавистю неправедною зненавиділи мене за ім'я Твоє святе, але Ти сам зціли мене, Владико, бо збентежилися кості мої, і дай мені терпіння до кінця, щоб ніколи не сказав ворог мій: «Укріпився я на нього». Так молячись, ішов у темницю. У неї вкинений, знемагав від ран тілом, ноги дуже зранені мав, але не знемагав духом, цілий-бо день той і цілу ніч не переставав дяку й молитви возсилати Богові. І від ран, Божою допомогою, прийняв тієї ночі зцілення — здоровий став ногами, як же й цілим тілом. Наступного дня поставили його перед царем на місці людному, де був із царем весь синкліт, і коли побачив цар мученика, що добре ходив, не накульгував на ногу, наче ніколи ран не мав, з великим подивом сказав до нього: «Що таке, Георгію? Чи добре тобі було взуття?» Відповів святий: «Так, добре». Сказав цар: «Відкинувши дерзновення, покірний будь і лагідний. І, відкинувши хитрощі чарів, підійди і принеси жертви милостивим богам, аби не втратити солодкого цього життя в багатьох муках». Відповів Георгій святий: «Які ви безумні! Силу Божу волхвуванням називаєте, у звабі бісівській безсоромно гордитеся». Диоклитіян-бо, гнівним оком поглянувши і жорстоким голосом закричавши, перервав слова мученика і звелів тим, що стояли, бити в уста святого, щоб «навчився, — казав, — як царям докоряти». Тоді звелів воловими жилами бити доти, допоки не було видно, що плоть його з кров'ю до землі прикипіла.

Коли так великомученика Георгія люто мучили, ніяк не змінив світлости лиця свого. Те дивувало царя дуже, казав до тих, що біля нього були: «Справді, це діло не мужности і не сили в Георгії, а чарівних хитрощів». І сказав Магнентій до царя: «Є тут один муж, у волхвуваннях вправний, якщо його звелиш прикликати, скоро переможений буде Георгій, покориться велінню твоєму». І зразу прикликали того волхва, став перед царем, і сказав до нього Диоклитіян: «Що поганий цей чоловік Георгій тут зробив, очі всіх, що тут стоять, бачили, як же те зробив, ви лише знаєте, у хитрощах тих вправні. Або його волхвування переможи і зруйнуй і нам покірним його зроби, або чарівною отрутою скоро знищ його з життя цього, щоб від якої навчився хитрости, від подібної їй смерть прийняв, — для того й дав йому я жити дотепер». Волхв же виконати все до завтрашнього дня обіцяв. Було ж тому волхвові ім'я Атанасій. Цар звелів пильнувати мученика в темниці і встав із судилища. А святий, увійшовши до темниці, прикликав Бога, кажучи: «Покажи, Господи, милість свою на мені і виправ кроки мої до Твого ісповідання, і закінчи шлях мій у вірі своїй, щоб у всіх прославилося Ім'я Твоє пресвяте».

Коли ж настав ранок, знову сів цар на судищі, на місці високому, аби всі бачили. Прийшов і Атанасій-волхв, гордий зі свого мудрування, несучи й показуючи цареві і всім, що там стояли, якийсь чарівний напій у різних посудинах. І сказав до царя: «Хай нині приведуть сюди засудженого того, і побачить дію наших богів і моїх чарів силу». Взявши одну посудину, сказав: «Якщо хочеш, о царю, щоб той безумний у всьому тебе слухав, дай йому, хай вип'є пиття». Знову, другу посудину взявши, сказав: «Якщо хоче суд твій гірку смерть його бачити, хай це вип'є». І зразу, за наказом царевим, святого Георгія поставили перед судом тим. І сказав до нього Диоклитіян: «Нині твої, Георгію, усі волхвування зруйнуються і припиняться». І звелів насилу напоїти його чарівним питтям. Святий же без вагання випив — стояв без шкоди, радіючи і насміхаючись із бісівської напасті. Цар же, несамовитіючи гнівом, звелів і другим трунком, отрути смертельної наповненим, напоїти його насилу. Святий же, не чекаючи, коли змусять його, сам взяв посудину добровільно й випив отруту смертоносну — і стояв без шкоди, допомогою благодаті Божої збережений від смерти. Здивувався цар зі всім синклітом, також і волхв Атанасій стояв наче вражений, дивуючись і не розуміючи. Тоді за якийсь час сказав цар до мученика: «Доки нас дивуватимеш, о Георгію, діяннями своїми? Доки не казатимеш нам правди, якими чарівними підступами нехтуєш завданими тобі муками ані смертоносним не пошкодився напоєм? Скажи по правді все нам, хочемо тебе покірно вислухати». Тоді блаженний Георгій відповів: «Не думай, о царю, що людською думкою нехтуємо муками, але прикликанням Христа і Його силою. Уповаючи на Нього, ні за що маємо всі муки, за таємною Його наукою». Сказав Диоклитіян: «Яка є Христа твого таємна наука?» Святий же Георгій сказав: «Той, хто знає вашу злість, що змагає до гіршого, своїх слуг навчив не боятися тих, що вбивають тіло, душі ж убити не можуть. І «волосина, — казав, — з голови вашої не впаде, і коли щось смертельне вип'єте, не пошкодить вам». Чуй же, о царю, це є неоманлива Його для нас обітниця, яку тобі коротко виявляю: «Той, хто вірить, — казав, — в Мене, і діла, які Я роблю, робитиме». Сказав Диоклитіян: «І які Його діла, як ви кажете?» Відповів святий: «Сліпих просвічувати, прокаженних очищати, кривим ходіння, глухим слух подавати, духів нечистих виганяти, мертвих воскрешати — ці і їм подібні діла є Христові». Цар же, звернувшись до Атанасія-волхва, сказав: «Що ти на це скажеш?» Відповів Атанасій: «Дивуюся, як із лагідности твоєї насміхається, неправду каже, сподіваючись уникнути державної руки твоєї. Ми-бо, що великими благами від безсмертних богів наших щодня насолоджуємося, ще ніколи не бачили, аби когось мертвого вони воскресили. Цей же, на чоловіка мертвого покладаючись і розіп'ятого тримаючись Бога, свідчить про Нього як про діяча великих діянь. А тому що перед усіма нами ісповідає, що Бог його такі чуда робить і що віруючі в Нього прийняли від Нього неоманливу обітницю, що робитимуть таке ж, що й Він, хай воскресить мертвого перед тобою, царю, і перед усіма нами — тоді й ми Богові його як тому, що багато може, покоримося. Ось видно недалеко гріб, у ньому декілька днів тому поклали мерця, його ж я, коли живим він був, знав. Якщо Георгій воскресить його, справді нас переможе». Здивувався цар такій Атанасієвій раді, гріб же був великий на відстані десь півмилі від судища, відбувався-бо суд той у театрі, який був при воротах градських, і видно було гріб отой за градом, бо звичай був в еллінів не у граді, але за ним ховати мертвих. Наказав тому цар мученикові, щоб, на показ сили Бога свого, воскресив мертвого. А Магнентій-антипат просив царя, аби звільнений був із пут Георгій. І коли був розв'язаний святий, сказав до нього Магнентій: «Нині, Георгію, покажи чудесні Бога твого діла і всіх нас до віри в Нього приведеш». Сказав йому святий: «Бог мій, який створив все з нічого, сильний через мене, раба свого, мертвого цього воскресити. Але ви, через те що потьмарився розум ваш звабою, розуміти істину не можете. Проте задля людей, які тут стоять, вчинить Бог мій те, що ви, випробовуючи, просите. Щоб не зараховували ви того до волхвування, — ось волхв перед усіма вами правдиво свідчив, що жодне волхвування ані сила будь-якого бога не може ніколи воскресити мертвого. Тому перед лицем усіх, що навколо стоять, і щоб почули всі, прикличу Бога мого». Те мовивши, схилив коліна свої і довго молився до Бога зі сльозами. Тоді, вставши, голосом великим знову помолився, кажучи: «Боже віків, Боже милостей, Боже всіх сил всемогутній, не осором тих, що уповають на Тебе. Господи Ісусе Христе, почуй мене, смиренного раба свого, у годину цю. Ти чув святих апостолів своїх на кожному місці, у всіх чудах і знаменнях, дай роду цьому лукавому знамення прохане і воскреси мертвого, що лежить у гробі, на осоромлення тих, що відрікаються від Тебе, на славу ж Твою, і Твого Отця, і Пресвятого Духа. Владико, покажи тим, що стоять тут, що Ти Бог один по всій землі, хай пізнають Тебе, Господа всесильного, і Твоєму знаменню всі покоряться, і Твоя слава навіки. Амінь». Коли ж вимовив «Амінь», зразу був шум великий і землетрус, що всі налякалися вельми. Тоді верх гробу і накриття на землю упали, і гріб розкрився, мертвий же встав живий, і вийшов із гробу, коли всі дивилися й мертвіли зі страху. Зразу ж почався галас великий серед людей, багато хто радів і Христа як великого Бога славив. А цар же й ті, що з ним, жаху і невірства сповнені, спершу говорили, що Георгій — волхв великий, не мертвого, але духа якогось і привида з гробу викликав на звабу глядачів. Тоді пізнавши, що то не привид, але справді з мертвих, прикликанням Христового імени, воскреслий чоловік, прибігли до Георгія і від нього не відходили, не розуміли, були наче у великому потрясінні й зовсім не відали, що робити, мовчали. Атанасій же підбіг, впав до ніг святого, визнаючи Христа всесильним Богом. І просив мученика, аби пробачив йому сподіяні в невіданні прогрішення. Через довгий час Диоклитіян звелів народу замовкнути, почав говорити так: «Бачили звабу, о мужі? Чи бачили злість і лукавство волхвів цих? Найнечестивіший цей Атанасій, подібному до себе волхвові помагаючи, не отруту дав йому випити, але якісь чари, що помагали йому на звабу нашу. Чоловіка того живого чарами зробили наче мертвим і чарами перед очима нашими підняли його, ніби з мертвих воскресили». Те мовивши, звелів Атанасієві і чоловікові, що воскрес із мертвих, без усілякого допиту відтяти голови, а святого мученика Христового Георгія тримати в темниці в путах, поки від народних справ не звільниться і що робити з мучеником не подумає. Святий же Георгій, увійшовши до темниці, радів духом і дякував Богові, кажучи: «Слава Тобі, Владико, що не осоромив тих, що уповають на Тебе. Дякую Тобі, що помагаєш всюди, бо більші щодня благодіяння являєш мені і недостойність мою благодаттю своєю прикрашаєш. Сподоби ж мене, Боже, Боже мій, скоро побачити славу Твою, осоромивши диявола до решти».

Коли сидів святий великомученик Георгій у темниці, ті, що через чуда, від нього зроблені, у Христа повірили, приходили до нього, даючи сторожі золото. І припадали до ніг його, наставлялися від нього на святу віру, і, хто був хворий, приймав зцілення недугам своїм, зцілював-бо їх прикликанням імени Христового і знаменням хресним, йшло-бо до нього в темницю багато людей. Серед них був муж один на ім'я Гликерій, простий орач, трапилося його волові одному впасти згори в провалля, і розбився віл той на смерть. Чув же Гликерій про святого, побіг до нього, плачучи за волом своїм. А святий тихо усміхнувся, сказав до нього: «Йди, брате, радіючи, Христос мій оживив вола твого». Той же, повіривши без вагань словам мучениковим, пішов і знайшов вола живого, за словом святого. Зразу тому, анітрохи не чекаючи, повернувся до мученика і, посеред града вибігши, великим возвав голосом: «Великий воістину Бог християнський!» Схопили його воїни, які трапилися там, цареві про нього сповістили. Диоклитіян же сповнився гніву, ані бачити його не хотів, звелів без допиту зразу за градом відтяти йому голову. Гликерій же, радіючи, наче на бенкет закликаний, поспішав на смерть за Христа, випереджаючи воїнів, і великим голосом прикликав Христа Бога, молячи, щоб пролиття крови його прийняв йому замість хрещення, і так помер. Тоді деякі зі синкліту сповістили цареві, що Георгій, сидячи в темниці, бентежить люд: багатьох-бо, відвертаючи від богів, до Розп'ятого приводить, і чарами чудодіє, і всі біжать до нього. І вирішили, аби знову на допит його вивести. Коли не покається і до богів не навернеться, то на смерть засудити швидко. Цар же, Магнентія-антипата прикликавши, звелів на ранок приготувати судилище при Аполлоновому капищі, аби прилюдно допитати мученика. Тої ночі молився святий Георгій у темниці, трохи задрімав і побачив Господа, що явився йому уві сні, рукою своєю підіймав його і, обіймаючи, цілував і поклав йому на голову вінець, кажучи: «Не бійся, але дерзай, ось-бо зі Мною царювати сподобишся. Не знемагай тому, але, швидко до Мене прийшовши, приготоване для тебе прийми». Збудився ж святий і, Богові з радістю подякувавши, сторожа темничного до себе прикликав і попросив його, кажучи: «Одної цієї благодаті прошу в тебе, брате: звели увійти сюди до мене слузі моєму, маю йому сказати дещо». Коли звелів сторож, увійшов слуга, за темницею-бо стояв невідступно і діяння святого і слова з усілякою уважністю записував. Увійшовши ж, поклонився до землі панові своєму, що в путах сидів, і ліг при ногах його на землі, заплакав. Святий же, піднявши його, радіти серцем звелів і сповістив йому видіння своє, мовивши: «Дитино, скоро мене Господь покличе до себе, ти ж після мого з життя цього відходу, взявши це моє смиренне тіло із заповітом моїм, його ж перед подвигом своїм я написав, віднеси з Божою допомогою у дім наш, що в Палестині, і все, що я заповів, виконай. Май же страх Божий і безсумнівну в Христа віру». Коли той все наказане виконати обіцяв і багато плакав, обняв його святий з любов'ю і, останнє давши цілування, відпустив з миром. Зранку, коли сходило сонце, сів цар на судищі і, святого мученика перед собою поставивши, почав з ним лагідно говорити, стримуючи в собі гнів свій. Говорив же: «Чи не здається тобі, Георгію, що я, сповнений любови до людей і милости, дотепер тебе добрим серцем терплю? Свідками мені всі боги, що вельми шкодую юність твою через красу, що в тобі цвіте, і розум, і мужність. І хотів би тебе обітником царства мого мати, і другого тебе мати за честю, якщо б ти захотів до богів навернутися. Скажи-бо нам, що ти про це думаєш». Сказав святий Георгій: «Годилося, о царю, таку твою до мене милість спершу явити, а не так гнівно на мене лютувати». Такі мученикові слова з насолодою послухавши, цар зразу сказав: «Якщо захочеш мені, як батькові, з любов'ю підкоритися, за всі муки, які витерпів, багатьма тобі відплачу почестями». Сказав Георгій святий: «Якщо хочеш, о царю, увійдімо всередину храму, аби побачити богів, яких ви шануєте». Вставши ж, цар із поспіхом і радістю пішов у храм Аполлонів, зі всім синклітом і народом, ведучи зі собою почесно й Георгія святого. Народ же взивав, хвалячи царя, богам же своїм силу й перемогу зараховував. Коли ж увійшли, і було довге мовчання, і жертва приготована, — усі дивилися на мученика, сподіваючись, без сумніву, що принесе богам жертву. Святий же підійшов до ідола Аполлонового і, руку до нього простягнувши, бездушного, наче живого, спитав, кажучи: «Чи ти хочеш від мене жертву, як бог, прийняти?» Те сказавши, святий знамення хресне зобразив. Біс же, що в ідолі жив, такий голос випустив: «Я не бог, не бог, і ні один з подібних мені не є богом, один лише є Бог, Він, якого ж ти проповідуєш, ми ж із ангелів, що служили Йому, а стали апостатами і, заздрістю одержимі, зваблюємо людей». Святий же знову до нього сказав: «Як-бо ви тут смієте перебувати, коли прийшов сюди я, служитель істинного Бога?» Коли це святий сказав, шум якийсь, і звук, і голос плачу з ідолів виходив, тоді раптом усі, впавши на землю, розбилися. Тому зразу жерці і багато з людей, як несамовиті, з великою люттю на святого кинулися і, б'ючи його і в'яжучи, кричали до царя: «Страть волхва цього, о царю, згуби його, перш ніж він нас погубить!»

Коли такий крик і збентеження діялися і вістка про те по цілому граді розійшлася, цариця Олександра, яка доти в собі віру Христову приховувала, не могла більше її таїти, поспішила туди, де святий великомученик Георгій був. Бачивши ж народний бунт, мученика, якого зв'язаного тримали, здалеку побачила, та не могла до нього прийти через людей і почала голосно звати, кажучи: «Боже Георгієвий, поможи мені, бо Ти один всесильний!». Коли трохи затих галас людей, звелів Диоклитіян поставити мученика перед собою. Від сильної злости на біснуватого був подібний, сказав до святого: «Чи таку дяку за мою до тебе милість віддав ти, о найгірша голово? Чи так богам жертвувати звик?» Відповів йому святий Георгій: «Так звик шанувати богів своїх, о безумний царю! Посоромся надалі, таким богам спасення своє приписуючи, які ані собі помогти не можуть, ані Христових рабів присутність стерпіти». Коли це святий сказав, цариця насередину вийшла, Христа як Бога істинного перед усіма сміливо визнала, ще ж і до ніг мученикових припала, катівське обплювавши безумство, докоряючи богам і тих, що їм поклоняються, проклинаючи. Цар же, з великого подиву вражений, бачив дружину свою, яка з такою сміливістю Христа славила, і ідолів нищила, і припадала до ніг мученикових. І сказав до неї: «Що тобі, Олександро, що до волхва цього і чарівника приєдналася настільки безсоромно, богів відкидаючи?» Вона ж відвернулася від нього ані не дала йому відповіді. Диоклитіян же більшої злости сповнився, більше не допитував ні Георгія, ні цариці, але зразу смертний на обох дав вирок такий: «Найзлішого Георгія, який галилейцем себе ісповідує, богів же і мене багато ображав, разом з Олександрою-царицею, яка розтлилася волхвуванням його і з йому подібним безумством богам докоряє, мечем посікти наказую». Зв'язаного, вивели за град, тягнучи з ним і найблагороднішу царицю, яка усім серцем йшла за ним, молилася в собі до Бога, устами ворушачи й на небо часто поглядаючи. І коли досягли якогось місця, знемогла цариця тілом і попросилася, щоб трохи сісти. Сівши ж, схилила голову до стіни й передала дух свій Господові. Мученик же Христовий Георгій, те бачивши, прославив Бога і з великою радістю йшов, молячись до Господа, щоб і його шлях закінчився добре. Коли ж наблизилися до названого місця, де потятий мав бути, підняв голос свій, молячись так: «Благословенний Ти, Господи, Боже мій, бо не передав мене тим, хто шукає мене, аби зловити, зубам їхнім, і не потішив ворогів моїх через мене, і визволив душу мою, як птаху із сітей ловців. Почуй же мене і нині, Владико, і стань переді мною, рабом своїм, в останню цю годину, і визволи душу мою від підступів повітряного князя, ратника великого і від духів його нечистих. Не май же за гріх тим, що грішили супроти мене в невіданні своїм, але прощення і любов свою їм подай, щоб і вони, пізнавши Тебе, отримали частку у Твоєму царстві з вибраними Твоїми. Прийми ж і мою душу з тими, що добровгодили Тобі від віку. Відпусти все, що у віданні і невіданні я згрішив. Згадай, Владико, тих, що прикликають прекрасне ім'я Твоє, бо благословенний Ти й препрославлений навіки. Амінь». Коли ж так помолився, з радістю схилив під меч свою голову, і стратили його у двадцять третій день місяця квітня, добре ісповідання закінчив, шлях завершив і віру непорочною зберіг, тому ж і має відкладений для себе вінець правди. Таке великих подвигів хороброго воїна торжество, таке його на ворогів ополчення і славне подолання, так подвизався, нетлінного і вічного вінця сподобився. Його ж молитвами і ми частки праведних і праворучстояння нехай сподобимся у день другого Приходу Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!