Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень. - Страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Квітень..
Хай не буде тобі інших богів передо Мною!                Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.                Не призивай Імення Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.                Пам'ятай день суботній, щоб святити його! Шість день працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх. Бо шість день творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив тому поблагословив Господь день суботній і освятив його.                Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!                Не вбивай!                Не чини перелюбу!                Не кради!                Не свідкуй неправдиво на свого ближнього!                Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського
   

Місяця квітня на 26-й день

Після загибелі нечестивого й поганого царя римського Максентія-ката, його ж як ворога свого правиця Божа знаряддям хресним, яке Константинові Великому на небесах явилося, вразивши і стерши, у бистринах водних утопила, як другого фараона, було царство Римське на Заході після іга катівського у відраді, на Сході ж іще гоніння було. Другий ворог Божий — Максимін-кат, Сходом володіючи, на правдивого Бога говорив неправду і лютими муками убивав тих, що вірили благочесно. Тому великий Константан, цар благовірний, прийняв собі у співцарювання Ліцінія, видавши заміж сестру свою, і послав його на Схід проти Максиміна. Ліціній же пішов, допомогою Господа нашого Ісуса Христа, у Нього ж тоді вірив, переміг Максимінову силу, що заледве сам Максимін з малою дружиною втік. Хоч і втік від руки Ліцінієвої, проте не втік від Руки Божої: коли-бо ховався в Тарсі Киликійському, напала раптом на ціле тіло його виразка невиліковна, і безмірними болями мучений був, впав ниць на землю, плоть його палив невидимий якийсь вогонь і, наче віск, вона танула, і всі частини відпадали, в одних лише костях окаянна його душа трималася. Тоді й нагі його кості, які без тіла і крови були, почали одна від одної відпадати, невимовний біль йому приносячи. І не помер доти, доки не визнав свого нечестя і катування, яким невинних рабів Христових гонив, убивав, ворогуючи на Христа, істинного Бога. Те визнаючи і богів своїх проклинаючи, помер. Ліціній же, цілий Схід обійнявши, у великій славі й торжестві у Никомидію з царицею, жінкою своєю, увійшов. Спершу мир і тиша була церквам всюди, веселість і радість вірним, що після лютого Максимінового гоніння відпочинуть від бід, але ненависник добра диявол знову підняв бурю скорбот. Ліціній-бо, на Східному царстві зміцнівши, відступником від Христа Бога став і вернувся знову до нечистого ідолопоклоніння, в якому ж і вихований був. Задля співцарювання з Константином і задля шлюбу із сестрою Константиновою, яка була християнкою, прийняв християнську віру і клявся Константинові ніколи не відступати від християнства, але захищати його всіляко. Після того, воцарившись на Сході, забув благодіяння Христа Бога, який поміг йому перемогти Максиміна і царство Східне подарував. Забув благодіяння і царя Константина, відрікся від нього і, як же Христові Господу, так і цареві християнському Константинові ворогом і супостатом став, відкрито в Никомидії відрікся Христа, і поклонився ідолам, і звелів всюди знову приносити бісам жертви і знову підняти на вірних гоніння, а насамперед із палат царських і з усього двору свого всіх християн, мужів сановитих, і бояр, і слуг, і зброєносців вигнав, Христового покрову і захисту зовсім відчужився, повернувся до еллінських байок і до препоганого життя. Почав безсоромно валятися в нечистотах тілесних, голодний гріха плотського зробився, забирав силоміць сенаторських жінок і доньок до нечистого змішання свого, а найгірше християн насиллям оскверняв, на наругу святим і на образу самому Христу Богові. Те бачивши, цариця, дружина його, благовірна християнка (ім'я її Констанція), переживала серцем дуже і про все, що він робив, сповістила таємно листом братові своєму Константину. Мала ж та цариця в палаті своїй служницю одну, дівчину вельми гарну і цнотливу, на ім'я Глафіра, християнку вірою, з Італії, роду чесного і благовірного. Ту дівчину побачивши, Ліціній розпалився хтивістю нечистою до неї і звелів найстаршому над постельниками своїми, євнухові, Венигну на ім'я, щоб сказав їй про те. Венигн же, наче якийсь великий дар, ту вістку їй приніс, що полюбив її цар і хоче з нею бути. І велів їй, щоб була готова до царського любодіяння. Свята ж та дівчина, сповнена страху Божого, гидувала гріхом таким і викинула із безчестям вісника, насміхаючись із безсоромности й ганьблячи беззаконня.

Ще ж і підозри від цариці і її ревнощів боялася, сповістила їй ту річ і просила її, кажучи: «Задля Бога, який створив небо і землю, Його ж ти боїшся і Йому ж цар Константин, брат твій, вірно служить, не дай, щоб загинуло дівство моє в беззаконному тому поганому шлюбі». Те чуючи, цариця полюбила її вельми за таку цноту і страх Божий, і думала, як би її заховати. Коли ж шукав за нею цар, цариця звеліла пустити в палатах царських таку чутку, наче Глафіра стратила розум і лежить хвора, і при смерті є. І, чувши те, цар перестав думати про Глафіру. Цариця ж, побачивши зручний час, відпустила таємно блаженну Глафіру від себе, давши їй багато золота, і срібла, і каміння дорогоцінного, і коштовних прикрас, і дорогого одягу, і всього потрібного щедро, ще ж і рабів вірних і рабинь дала їй, щоб достатньо було для послуження їй. І, довіривши її чесним і благовірним зі слуг своїх приставникам, звеліла їм допровадити її до Вірменського краю, нікому про неї не кажучи, і там перебувати, допоки Господь не влаштує кращого. Вони ж дали слово цариці, що все наказане їм виконають зі всілякою пильністю. Взявши блаженну Глафіру, приставники одягли її, як же й инших з нею дівчат, у чоловічий одяг і вийшли з града Никомидійського. І за довгий час довгу дорогу здолали, і до Вірменії наближалися, досягли града Амасійського, де була митрополія Понтійського краю. І побачила Глафіра красу града того, сказала до слуг своїх: «Якщо знайдемо тут рід християнський, залишимося у граді цьому». І звеліла їм питати про християн. Трапився там один юнак з дому чесного амасійського громадянина на ім'я Квінтія. Той юнак, довідавшись, що подорожні ті християни і що одновірців собі шукають, побіг і сповістив пана Квінтія. Квінтій же зразу сам із поспіхом до подорожніх прийшов і просив їх прийти у дім його і перебувати в нього, скільки захочуть, кажучи, що він християнин, і сповіщаючи, що в граді їхньому багато християн і мають єпископа — мужа визначного, апостолам подібного. Подорожні ж зраділи, таке чуючи, пішли до пана Квінтія і перебували в домі його, дав-бо їм окремі кімнати для спочинку. Прийшов Василій, про якого ж нам слово, муж вчений і дарів духовних сповнений. Він питався, хто вони і звідки. Розповіла цнотлива Глафіра всю про себе таємницю, що з Італії родом, християнка вірою, рабиня сестри царя Константина, дружини ж царя Ліцінія. І розповіла про причину подорожі своєї. Святий же єпископ Василій і пан Квінтій, про неї чувши, заборонили їй і всім слугам її виходити кудись із дому і розмовляти з будь-ким, щоб ігемон граду того не довідався про неї і щоб не було біди через неї усім амасійським християнам. Казав же і те Божий раб Василій, що її втеча і подорожування для Божої будуть слави. Тоді ж святий той єпископ будував церкву у граді, якої до того часу християни не мали в ньому, але тільки зовні малий храм був. Тому блаженна діва Глафіра дала єпископові багато золота і срібла на церковне будівництво і все, що їй цариця подарувала, витратила на те будівництво на честь Христа Бога, нічого ж собі не залишаючи. Писала ж і до цариці, пані своєї, сповіщаючи їй, де вона і в кого перебуває, і про будівництво церкви написала, просячи більше прислати золота на закінчення і прикрашення церкви. Цариця ж із радістю і сердечністю те зробила, послала до неї коштів багато і дарів церкві й єпископові, до нього ж і написала, вручаючи йому рабиню свою, цнотливу діву Глафіру. Минуло немало часу, дійством бісівським вищезгаданий постельник царський знайшов десь лист Глафірин, до цариці написаний, і прочитав, довідався, що жива Глафіра, яку вони вважали померлою, і де перебуває, з листа її довідався, і сповістив те цареві Ліцінію. Цар же превеликої люті сповнився, зразу написав до ігемона Амасійського, наказуючи, щоб Василія, єпископа християнського, і Глафіру, рабиню, залізом закувавши, прислав до нього швидко в Никомидію. Але з Божого Провидіння швидше, ніж дійшло послання те цареве в Амасію до ігемона, блаженна і свята Глафіра до Господа відійшла. Тому одного Василія-єпископа взяв ігемон, закував і до царя послав, а про Глафіру сповістив, що вже померла. Коли йшов Василій святий з Амасії до Никомидії, ішли за ним два диякони, Партеній і Теотим, усі ж на шляху багато зла від нечестивих і звіроподібних воїнів витерпіли. І коли в Никомидію прийшли, Божий раб Василій у темниці був замкнений, Партеній же і Теотин перебували в одного чоловіка, який поблизу темниці жив, на ім'я Єлпідифор, який був вірою християнин і дбав про подорожніх. Той Єлпідифор, усе про святого Василія довідавшись, сторожа темничного, знайомого свого, впросив золотом, щоб мати безборонний вхід для себе і обох дияконів в темницю до єпископа. І приходили до святого, коли хотіли, і щоденні співи разом з ним відправляли в темниці, а ще краще — нічні молитви. Перед тим днем, в який же мав стати перед царем на допит Василій святий, опівночі покликав сторожа і спитав його про дияконів своїх і про Єлпідифора. Той же із поспіхом прикликав їх до нього. Він же, за звичаєм, почав співати псалми Давидові, почавши з того десятка: «Пом'яни, Господи, Давида і всю покору його». І, співаючи инші псалми, коли дійшов до слів «Якщо спочину я на кінці моря, — то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя, Господи», ті слова, простягнувши руки вгору, тричі промовив зі сльозами. Диякони ж, бачивши святого сумного і слізного у молитві, засумнівалися, бо вважали, що єпископ їхній злякався мук, які мають йому бути. Той же довідався, як сказав, яким буде кінець його, як тіло його після страти в море вкинуть. Після закінчення псалмоспіву, коли день уже світав, сказав до дияконів: «Браття, спокуса від диявола, яка на нас насувається і через людей на нас наноситься, близько. Не бійтеся, не знемагайте від скорбот, які мають бути, але мужніми й непохитними залишайтеся у вірі, щоб неосоромленими виявитися у Прихід Господній. Хай не спить душевне око, зводьте його до Того, хто може спасти нас від смерти. Неухильно дивіться на Нього, бо сильний Він печаль у радість, плач у веселість, сльози в сміх, труди у спочинок обернути. Усе гарне й солодке світу цього майте за сміття заради Божого Сина Ісуса Христа, щоб Його спадкоємцями зі всіма святими стати, які насичуються насолодами царства Його. Знайте ж, діти мої, що цієї ночі явився мені сам Господь і сповістив, яким має бути кінець відходу мого і яку велич свою на мені, рабові своєму, вчинить, розповів. Тому не сумуйте, але, повернувшись у Христі, утвердіть братів. Євтихія ж, Калістового сина, виберіть собі єпископом замість мене, так-бо мені відкрив Господь, який благодаттю своєю і це злиденне моє тіло віддасть вам». Дияконам, що плакали гірко, звичне для них повчання додав, переконуючи їх, аби повернулися в Амасію. До Єлпідифора ж сказав: «Ти, брате, Богом вибраний, щоб служити братам гостинністю, аби за любов свою прийняти винагороду вічну на небесах. Вручаю тобі цих обох дітей моїх, не покидай їх, але разом з ними в скорботі будь і потрудися, коли покличе тебе Господь на службу свою». Коли відпустив святий від себе Єлпідифора й обох учнів своїх, звелів цар в'язня поставити перед собою на допит. І спершу за Глафіру вину на нього наклав, що, ту прийнявши, ховав у себе й не сповістив йому про неї. Святий же скоро належну відповідь дав йому і сміливими словами зрушив його на гнів, і звелів цар знову відвести святого до темниці. Тоді послав до нього тривуна, кажучи: «Прощу тебе за Глафіру, ще ж і почестями великими вшаную, якщо мені підкоришся і богам моїм принесеш жертви. Зроблю тебе старійшиною над жерцями, що тут є». Угодник же Божий Василій відповів тривунові, кажучи: «Так скажи цареві: «Якщо б ти захотів дати мені й ціле царство твоє, ніколи ж не зможеш дати мені стільки, скільки від мене забрати хочеш. Коли від Бога живого відлучити мене, до бісів душозгубних приєднати намагаєшся і від безконечної безсмертної хочеш віддалити слави, наповнити мене тимчасовими і швидкогинучими почестями, — знай: їхня ж доброта мерзотна і світлість їхня — пітьма безпросвітна. Але якщо хочеш мене, доброго радника, послухати, краще покорися мені і повернися, звідки зійшов. І до Христа, якого ти відрікся, до Нього в смиренні припади: добрий Бог наш, і нема милостивішого від Нього, праведного і преподобного Спасителя. Тому покайся і від спустошливих діл відійди, щоб за твоє безумство не найшло на тебе зло від праведного Судді, на якого ж ти, відрікаючись, сказав, що не є Він Богом». Такі слова святого тривун сповістив цареві. Він же сказав до тривуна: «Скажіть йому знову, радячи покоритися волі нашій, може, якось вмовиться. Якщо ж ні, то, відтявши йому голову, вкиньте в море, побачимо, чи той галилеєць вирятувати його зможе». Знову тривун прийшов до святого і сказав: «Між життям і смертю нині ти, чоловіче. Одне з двох вибери: чи догодиш цареві, поклонившись його богам, чи знай, що до меча і втоплення в морі ти наблизився». Те чувши, святий утішився і відповів: «Я безсмертному моєму Цареві догоджати і Його заповідей дотримуватися намагаюся. Ті, що ви їх богами називаєте, бісами є, разом з ними й ті, що вірять у них. Істинний і єдиний Бог мій, який усім володіє, у час праведного свого Суду вкине їх у вогонь геєнський невгасимий, і в пітьму кромішню, де буде плач і скрегіт зубів. Робіть тому зі мною, що хочете, я не лише на страту і в морі (як же сказав ти) утоплення, але й на незліченні муки за Христа мого готовий. І доки дихання моє в мені, Бога, Творця мого, не відречуся, не стану вартий вогню всепоїдаючого». Із цих слів зрозумів тривун, що святого неможливо переконати і схилити до свого однодумства, звелів спершу бити його, тоді відтяти голову і вкинути в море. Таким-бо чином більшість християн, найкращих пастирів Божого стада, убивши, рибам на поїдання передав. Мученик же Христовий Василій, биття приймаючи з радістю, сказав: «Ні скорбота, ні скрута, ані великі муки, ні вогонь, ні меч, ні смерть не зможуть мене відлучити від любови Христової, Він-бо сильний від усіх мене врятувати». Коли ж ведений був на смерть, співав псалми Давидові, а Єлпідифор ішов за ним разом з дияконами і деякими християнами. І коли на домовлене місце прийшли, Єлпідифор дав воїнам декілька срібняків, просив їх, щоб дозволили Василієві порозмовляти трохи зі знайомими своїми. Коли ж вони не боронили, божественний Христовий служитель на березі морському схилив свої коліна і простягнув руки вгору, помолився до Бога, кажучи так: «Ти, що небесні створив сили, простягнув небо, як шкіру, землю ж на водах заснував, створив море і все на ньому, Господи, Боже мій, Ти, що всюди є, і у всьому є, і завжди перебуваєш, і чиниш волю тих, що бояться Тебе, і дотримуються заповідей Твоїх, почуй мої молитви і збережи вірне своє стадо, над яким же поставив мене, негідного раба свого, пастирем, визволи його від еллінської пустоти, і напасти, і від усього красномовства, образ людей, що погане на Тебе говорять. Ти, Всемогучий, винищ кумиробісся і дійство диявольське зруйнуй, Церкви ж Твоєї собор вирости і примнож. У граді цьому всьому й околиці його єдиними людей зроби, аби єдинодушні і єдинодумні були в ісповіданні Тебе, істинного Бога. Тих же людей зроби наслідувачами добрих діл, які Тобі догоджують, щоб у всіх прославилося ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа нині, і завжди, і навіки-віків». Сказавши «Амінь», Єлпідифора й обох дияконів обняв і поцілував, як же колись великий апостол Павло ефеських пресвітерів цілуванням святим, кажучи: «Благословенний Бог, що не дав нас зловити зубам невидимих ворогів наших, але сіті їхні зруйнував і нас визволив. І вже не зможуть більше нас спокушати вороги наші. Вітайте братів і дітей моїх, їх же у Святому Дусі народив. Благодать Господа нашого Ісуса Христа хай буде зі всіма вами. Амінь». Тоді до спекулятора, обернувшись, сказав: «Зроби, друже, наказане тобі». І, знову коліна схиливши, простягнув шию свою, радіючи і веселячись, і страчений був, закінчив добрий свій подвиг.

Після усічення святого просив Єлпідифор воїнів, даючи їм золото, аби не кидали тіла мученикового в море, але щоб віддали йому на поховання. Ті ж не хотіли, кажучи: «Боїмося, щоб не довідався цар і не зняв нам голови». Просив же Єлпідифор одну лише голову святого, але й тої не отримав. І так воїни, взявши лодію рибальську, поклали в неї тіло і голову мученикові, далеко від берега відплили і вкинули в глибину морську окремо голову, а окремо тіло. У той час християни з берега на те дивилися і плакали (серед них же був і Йоан, пресвітер Никомидійський, який на весь подвиг святого дивився і пізніше описав його страждання). Вірний же раб Христовий Єлпідифор, взявши обох дияконів, повернувся до свого дому і втішав їх у печалі. У ту ж ніч було йому божественне уві сні видіння. Ангел-бо Господній, явившись, сказав: «Єпископ Василій у Синоп прийшов і там на вас чекає. Тому, вставши, візьми дияконів його і, увійшовши в корабель, вирушай до нього». Те видіння Єлпідифорові було тричі за одну ніч. Єлпідифор же, розказавши дияконам бачене, питав їх, чи чули вони про місце якесь чи град, що називається Синоп? Відповів Партей: «Синоп — град Понта, де святий апостол Андрій трудився у благовісті Христовому. Але і я уві сні бачив Василія святого і, здавалося, подавав йому руку і з ним разом входив у церкву Господню. Він сказав мені: «Як же бачиш, буде тобі». Взявши золота досить і всього, що потрібне в дорозі, Єлпідифор сів у корабель з обома дияконами і відплив у поморський град Синоп. Молився Богові, щоб явлення відкрило їм те, що раніше уві сні бачили. Коли ж наблизився до града, у ту ніч Єлпідифор у сонному видінні побачив ангела, що говорив до нього: «Праворуч від града вкиньте сіті в море і знайдете бісер, який шукаєте». І зразу зі словом показав пальцем місце і знамення якесь. І видно було дім пресвітлий, і в ньому святий Василій сидів з багатьма світлими воїнами і казав, являючись, до Єлпідифора: «Ось бачиш, кого шукаєш. Зранку прийди, візьми його». Збудився ж Єлпідифор, розповів про видіння те друзям своїм, і коли засяяв день, ішли на правий бік града і знайшли те, що ангел уві сні показав, — знамення і місце. І зразу побачили там рибалок, які прилаштовували сіті свої до ловитви. І сказав до них Єлпідифор: «Що хочете, дамо вам, щоб ви вкинули сіті ваші в ім'я кожного з нас, і що зловите, наше буде». І погодилися на те рибалки, і радилися про ціну. Кинули жереб Єлпідифор з дияконами: на кого першого випаде, в ім'я того рибалки вкинуть сіті. І випав жереб на Теотима. Вкинули рибалки в Теотимове ім'я і нічого не зловили. Тоді вкинули у Партенієве, за жеребом, але і йому ловитва була марною. Після того сказав Єлпідифор: «Я не у своє ім'я, але в ім'я Бога свого наказую вкинути сіті. І покладаюся на Нього, що не зробить марною цю ловитву». І коли вкинули і витягнули, відчули ловці тягар у сітях і, усміхнувшись, один до одного мовили: «Щасливіший Бог цього чоловіка від инших». І, витягнувши сіті на берег, побачили тіло чоловіка мертвого. І змінили слово ловці, нещасливішою називали Єлпідієву ловитву від попередніх. І хотіли знову тіло те вкинути в море. Але Єлпідифор і ті, що з ним, крикнули до рибалок, аби не вкидали, а щоб віддали їм те тіло для поховання за звичаєм людським, домовлену ціну щоб собі взяли. Вони ж не ХОТІЛИ взяти плати, бо не рибу, а труп зловили, проте Єлпідифор примусив їх, і взяли. Винесли тіло на берег, торкалися до нього благоговійно з радістю і сльозами, обіймаючи і цілуючи. І дивувалися чудові, що голова, яка була від тіла віднята і в море деінде вкинена, пристала на своєму місці до тіла, і лише знак усічення видно було на ній, пахощі ж великі від тіла виходили. Чистим полотном обгорнувши, найняли колісницю і везли до Амасії на його престол. І там у його новозбудованій церкві поховали з шаною, плакав же за ним довго весь християнський люд. Так закінчилося страждання святого священомученика Василія, єпископа Амасійського. Після його блаженної кончини великий цар Константин через листи, які таємно сестра посилала йому про розбещення, і відступництво, і катування Ліцінія, сповіщений був, скоро зібрав силу воїнства свого і допомогу Христа прикликав, пішов на Аіцінія, і переміг його, і взяв живого, і в Галію у вигнання послав. Там і помер окаянний, Схід же весь від насильства катівського визволений був, вільно трудився для Христа Бога. І розширювалася по Вселенній слава Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога. Йому ж честь і поклоніння від усіх хай буде навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том VIII (квітень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Warning: mysql_connect() [function.mysql-connect]: Access denied for user 'truechri_admin'@'localhost' (using password: YES) in /home/truechri/public_html/forum/scripts/common.php on line 591