Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень. - Пам'ять святого блаженного Ісидора, Христа ради юродивого, ростовського чудотворця Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень..
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пам'ять святого блаженного Ісидора, Христа ради юродивого, ростовського чудотворця
   

Місяця травня на 14-й день

Блаженний Ісидор був із країв західних, мови римської, роду німецького. Полюбив же правдиву православну віру і вийшов з дому свого, скинув одяг свій і прийняв на себе юродиве життя, уподібнюючись давнім святим Андрієві, Симеону й иншим, що Богові угодили в юродстві: людям здавалися дурними, а перед всевидячими очима Божими були наймудрішими людьми. Тому зробився юродивим блаженний Ісидор, вийшов із землі і батьківщини своєї і в східні пішов краї. І багато від безумних людей приймав образ, кпинів і биття. Терпів же холод зими і спеку сонця, не мав у що одягтися і мучив тіло своє денними й нічними трудами. Вдень-бо як юродивий ходив, вночі ж ненастанно молився і, плачучи, казав собі: «О Ісидоре, через багато скорбот годиться тобі увійти в Царство Небесне, важкодоступним-бо є, лише затяті шукачі здобувають його». Тими словами утішався блаженний, переходив із града в град, допоки не досягнув славного й багатолюдного града Ростова і не захотів у ньому жити. Усі вважали його дурним, що розум стратив, і багатьма докорами й ранами кривдили раба Христового. Він же, наче в чужому тілі, усе з вдячністю терпів, не віддавав злом за зло своїм кривдникам і насмішникам, але молився за них подумки, кажучи до Бога: «Господи, не май їм те за гріх». І ніхто не бачив добродійного його життя. Тоді зробив собі в граді непокритий намет з гілок на одному сухому посеред болота місці, де нині лежать святі його мощі, і був йому той намет храмом молитовним і келією затворницькою, щоб не бачили його люди під час молитви. Цілий-бо день, по граду ходячи, за звичаєм своїм юродствував й образи терпів від нерозумних — коли ж ніч наставала, заходив у намет свій з гілок і ставав на молитві з вечора до ранку, багато молитов до Бога зі сльозами і колінопоклонінням посилаючи. І коли знову день наставав, на юродство своє виходив. Коли знемагало тіло його від великого труду, кидав себе на вулицях града, на гноїщах чи смітниках, і спочивав трохи сном коротким. Якщо ж і в наметі своєму коли засинав, то на землі голій; не мав-бо в ньому нічого, окрім свого многотрудного тіла, і навколо нього гілки, і то непокриті. І хоч мороз, хоч спека, хоч сніг, хоч дощ був — усе те терпів святий, без накриття сидячи у своєму наметі, наче безтілесний. І перебував так у всі дні життя свого задля любови Божої. І наскільки він Бога полюбив, настільки Бог полюбив його і прославив у світі цьому чудесною благодаттю своєю раніше, ніж прославив у безконечному Небесному Царстві стократною невимовних благ винагородою. Сталося-бо чудо дивне і достойне незабування таке. Одні купці пливли морем з товаром своїм у кораблі, і раптом на одному місці корабель зупинився і не міг зрушити звідти, і розбивали його хвилі. Усі, що в ньому були, втратили надію на життя своє і чекали смерти. Тоді вирішили кинути жереб, через кого корабель зупинився. І впав жереб на одного купця, який був із града Ростова, де святий Ісидор жив. Посадили того купця на дошку і пустили в море. І рушив корабель швидко з того місця, а чоловіка на дошці носило, вже при воротях смертних був, ні від кого не сподівався допомоги. І ось раптом став перед ним угодник Божий Ісидор, морем, як по сухому, ідучи. І сказав до нього: «Чи знаєш мене, чоловіче?» Купець же ледве промовити зміг, сказав: «О рабе Божий Ісидоре, що живеш у нашому граді, не покидай мене, що в морі цьому топлюся, але допоможи мені, окаянному, і визволи мене від гіркої смерти». Святий же взяв його за руку і на дошці тій посадив, і стала йому та дошка за човен, що зверху по воді пливе, не занурюючись. Святий же керував нею, погнав швидко услід корабля і догнав його, посадив у корабель чоловіка цілого, здорового, нічим не ушкодженого. Заборонив йому, кажучи: «Нікому не розповідай про мене, але кажи, що божественна сила визволила тебе з безодні морської». Ті, що були в кораблі, друга свого, якого викинули в море, побачивши живого і здорового, дивувалися і жахалися — і славили велич Божу. Коли ж повернувся купець той у град свій, зустрів Ісидора, визволителя свого, що на міських вулицях юродство чинив, і не міг розповісти нікому про нього, лише здалеку кланявся святому. Той же знову погрожував, аби нікому не розповідав про те, що було на морі. І беріг те в мовчанні купець той аж до переставлення угодника Божого. Робилися ж благодаттю Божою й инші від нього чуда, але не відкривалися, бо як же життя його добродійне, наче під сподом, під образом юродства потаєне було, так і чуда його таємно відбувалися.

Якось прийшов Ісидор у двір князя ростовського. Князь же мав тоді в себе єпископа на обіді. І підійшов святий до приставника напоїв, попросив пити від нього, наче спраглий, — не пиття прагнув блаженний, але спасення тому, хто міг за чашу хоч і холодної води не позбутися винагороди від Господа. Приставник же не лише не дав йому пиття, але й відігнав його з образливим безчестям. Коли ж обідав князь із єпископом, настав час пиття, і хотіли слуги зачерпнути в чаші — не виявилося пиття в посудинах, все раптово висохло. І злякалися слуги, і розповіли те князеві, і здивувався князь вельми, і був у печалі. Довідавшись, що приходив у двір його юродивий Ісидор і, попросивши пити, не отримав, — більше засмутився і на приставника гнівався; розумів-бо, що через немилосердя приставникове, який зневажив прохача, таке сталося від Бога чудесне покарання. І зразу послав по цілому граді шукати Ісидора Блаженного і привести його проханням у дім княжий. Але не могли знайти того, кого шукали. Тоді закінчився обід, а князь був соромом і сумом одержимий, бо не було пиття для гостей. Тоді прийшов до них сам святий Ісидор — мав у руці просфору, подав її єпископові і сказав, наче юродствуючи: «Візьми, святителю, просфору цю, яку я цієї години прийняв із рук святішого митрополита в Києві, у церкві Святої Софії». І зразу, із приходом святого, усі посудини наповнилися напоями, як же і перед тим повні були. І більше через те всі дивувалися. І зі страхом прославляли Бога, що творить дивне потаєним рабам своїм. Це чудо було перед кончиною святого. Дивне ж слово угодника Божого «у цю годину (казав) прийняв я просфору з руки митрополита в Києві» не було оманливим, але правдивим і вірним, бо ангел Божий переніс його з Ростова до Києва і знову в ту ж годину з Києва до Ростова повернув, як же колись преподобний Георгій, ігумен гори Синайської, за одну годину перенесений був до Єрусалиму і, причастившись Божественних Таїнств із рук святішого патріярха Петра, знову опинився в Синаї у своїй келії, як же про те в Лимонарі написано. Так було і зі святим Ісидором.

Після того не з'являвся раб Божий у граді, як же звичай мав ходити: переставився до Господа в наметі своєму — ніхто ж про кончину його не відав. І несли святу душу його в Небесний Єрусалим святі ангели, вони ж і на землі з тілом, як Авакума, його несли. Раптом пахощі великі цілий град наповнили — і всі зі страхом дивувалися через незвичний той запах, і один одному казали: «Звідки виходять ці пахощі?» Не знали-бо, що вже переставився угодник Божий. Чоловік же один ішов біля намету святого і відчув сильніші пахощі, що виходили з намету, заглянув у нього і побачив, що святий на землі лежить лицем догори і зігнені руки хрестоподібно, як же годиться, має. І пізнав, що вже помер, побіг і сповістив иншим людям. І прийшли богобоязливі мужі, які знали богоугодне святого життя і любов до нього мали, поховали чесне і многотрудне його тіло на тому ж місці, де переставився. У той час прибув і той купець, якого святий від утоплення морського врятував, і, припадаючи до гробу святого зі сльозами, розповідав усім чудо, яке було. Тому порадилися благоговійні люди, збудували, благословенням святителя, над гробом блаженного церкву Вознесення Христа Бога, який возніс вибраного з людей своїх. Із гробу святого Ісидора почали подаватися чудесно зцілення від усіляких хвороб тим, що з вірою до нього приходили, на славу Господа нашого Ісуса Христа, що з Отцем і Святим Духом славлений навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Warning: mysql_connect() [function.mysql-connect]: Access denied for user 'truechri_admin'@'localhost' (using password: YES) in /home/truechri/public_html/forum/scripts/common.php on line 591