Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень. - Страждання святого мученика Теодота Анкирського і святих мучениць, семи дів Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Травень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Страждання святого мученика Теодота Анкирського і святих мучениць, семи дів
   

Місяця травня на 18-й день

Написав сучасник і співгромадянин мученика очевидець Ніл. З нього тут скорочено.

"Багатьма благодіяннями святого мученика Теодота насолодившись, не лише словами страждання його похвалити, але й ділами за любов його подякувати відчуваю обов'язок, — говорить Ніл, автор житія цього. — Хоч і не спроможний вповні вшанувати його ані словами, ані ділами, проте, скільки зможу, намагатимусь. Потрібним-бо вважаю життя і страждання його записати для пізнання і користи боголюбивим: як з юних літ жив і до вінця мученицького прийшов. Говорять про нього деякі, що спершу таке, як усі, мав життя, не позбавлене насолод світу цього, бо й законним поєднався шлюбом, і корчму надбав задля збагачення. Але останнім мученицьким подвигом і попереднє його життя скрасилося. Хай говорить собі кожен, що хоче, я ж із мучеником від початку жив, то розповім, що на очі бачив, удостоївшись його святих і корисних для мене бесід.

Він, перед тим як увійшов у подвиг, багато добрих діл зробив. Спочатку проти бажань тілесних, хоч і в законному подружжі, духовну боротьбу підняв, тіло підкорюючи духові і виконуючи вислів апостольський: «Ті, що жінок мають, хай будуть як ті, що не мають». І стільки в чеснотах досягнув, що й иншим міг бути учителем чистоти і цноти. Не пристрасті до насолод чи якомусь нечистому бажанню скорявся, але повстримність і піст вважав усьому початком і, наче щит, приймав у боротьбі. Умертвлення тіла мав собі за насолоду, як годиться чоловікові християнському. А бажання багатства перемагав роздаванням усіх маєтків своїх убогим. Чудесне ж у ньому було й те, що, життя корчмаря вдаючи, велику духовну купівлю діяв, душі людські здобуваючи для Бога. Під виглядом корчмарювання таємно апостольствував, наче якийсь єпископ, богонатхненними ученнями і переконуваннями своїми еллінів і юдеїв приводив до Христової Церкви і грішних до покаяння наставляв. Мав же і благодать зцілення: покладанням рук і молитвою всіляких невиліковних позбавляв людей хвороб тілесних, словом же душеспасенним лікував душевні рани.

Було ж страждання його таким. Ігемон один, на ім'я Теотекн, над батьківщиною нашою (Анкирою Галатійською) владу прийняв. Був людиною суєтною, лютою, убивством і кровопролиттям утішався, у всьому нечистий, його ж нечистот жодне слово передати не може. Він, у царя Диоклитіяна, який гонив Церкву Христову, просячи ігемонської влади, обіцяв усіх християн, що були в Анкирі, до нечестя еллінського скоро навернути. Тому, досягнувши меж анкирських, одним поголосом про прихід свій усіх вірних настільки настрашив, що зразу спорожніли церкови, пустеля ж і гори наповнилися втікачами. Йшли-бо перед ігемоном його вісники, одні за одними, відкрито сповіщаючи люті погрози й катівські заповіді, що наказували церкви християнські з вівтарями їхніми руйнувати цілком і з землею зрівняти, всіх же, що Христове ім'я визнають, брати, кайданами обкладати, у темниці вкидати і до мук пильнувати, маєтки їхні розграбовувати. Тоді була Христова Церква, як корабель посеред хвиль сильних, у біді і потоплення боялася. Нечестиві нападали на доми вірних, розграбовували все, витягали ж мужів і жінок, юнаків і дівчат безсоромно й одних до нечистот своїх, гидкі люди, инших у в'язниці й темниці тягнули. І неможливо переповісти біди тої, яка в час той на Церкву була. Єреї з храмів Господніх утікали, двері відчинені залишали, і не було місця для втікачів, щоб у ньому сховатися. Коли ж було розграбовано маєтки, настав голод, від усілякої муки важчий. Тоді багато з тих, що ходили по пустелях і ховалися в горах і вертепах, не стерпівши голоду, віддавалися в руки нечестивих, сподіваючись на якусь від них милість. Важко було втікачам, найбільше ж тим, що у великому достатку й щедротах виросли, — коріння гризли пустельне й зіллям сирим годуватися змушені були. Теодот же блаженний у той час боровся за заповідями Божими, великі піднімав труди і ризикував: не корчмарював так, як же про нього деякі думали, щоб золото зібрати, але навмисне вдавав, що корчмарює, аби корчму свою пристанню і спочинком без страху зробити для гнаних братів. Мав же велику турботу про вірних, що сиділи в путах у в'язницях, а тих, що уникали пут, у себе переховував, і тих, що поневірялися в горах і пустелях, забезпечував їжею. Тіла мучеників, по-різному вбитих, кинені на поїдання псам, і звірам, і птахам, викрадав таємно, — а був наказ від ката про смертну кару для тих, що хотіли ховати тіла мученичі, тому Теодот блаженний викрадав їх таємно і ховав чесно. І став дім праведного цього корчмаря прибіжищем для вірних: не наглядали за цим святим нечестиві, вважаючи його корчмарем. І був він усім для всіх: для гнаних покровителем, годувальником для голодних, лікарем для недужих, утверджувачем для тих, що мали сумнів, учителем віри і благочестя, наставником богоугодного життя і до подвигу мученичого спонукувачем. Тим часом служитель диявола Теотекн звелів усю їжу і пиття, що їх на торгах продавали, хліби і вино ідоложертовними мерзотами осквернити. Це ж через християн: щоб, не хотячи, приєднувалися до нечистот ідолопоклонницьких, купуючи і куштуючи осквернене ідоложертовним. І було неможливо принести жертви чисті Богові, бо хліб і вино в цілому граді були осквернені. Те бачивши, Теодот блаженний, маючи раніше купленого багато жита, і пшениці, і вина, роздавав потай вірним і в себе багатьох годував. Тоді корчма його стала наче Ноїв ковчег, від потопу рятуючи. Як же бо тоді, коли світ водами був затоплений, неможливо було нікому врятуватися ніде, окрім Ноєвого ковчегу, так і в граді нашому (говорить письменник) ні один не міг християнин вберегтися від скверн ідольських ніде, окрім Теодотового дому. І перетворилася корчма його на притулок для подорожніх, і в храм молитовний, і у вівтар для єреїв Божих для приношення і здійснення безкровних Божественних Таїнств. Приходили до нього всі, як же до корабля в час потопу. Таким було корчмарювання цього праведного, такий його торг і прибуток. Але вже про це вистачить, аби й про инші його добрі діяння оповісти.

У той час трапилося одному другові Теодотовому, на ім'я Віктор, схопленому бути від нечествих з такої причини. Якісь із жерців Артемідиних донесли на нього ігемонові, кажучи, наче Віктор ображав їхню богиню, оповідаючи, що Аполон сестру свою рідну, Артеміду, зґвалтував й осквернив на Делі-острові перед жертовником, і годиться еллінам соромитися таких своїх богів блудодійних, що чинять беззаконня, про яке навіть чути не можуть цнотливі люди. З таким наклепом взяв ігемон Віктора і посадив до темниці. Приходили до в'язня елліни, лагідно говорячи: "Скорися ігемонові — і великою честю будеш вшанований, і будеш другом царів, і багатства багато від нього отримаєш, і в палатах царських ходити почнеш. Якщо не послухаєш ігемона, то знай, що люті муки на тебе чекають і цілому дому твоєму згуба близька, маєтки ж твої розграбують і цілий рід твій винищать, і тіло твоє після лютих мук і гіркої смерти кинуть псам на поїдання". Те й більше говорили нечестиві Вікторові. Благочестя ж ісповідник Теодот вночі до нього в темницю прийшов, утверджував його, кажучи: "Не слухай, о Вікторе, звабливих слів, що їх тобі говорять нечестиві, не приймай поради їхньої лукавої, аби не піти вслід за ними, покинувши нас. І надаси тоді перевагу скверні перед цнотою, і полюбиш неправду замість правди. Не роби цього, о друже, не роби, знаючи, що скільки ті лукавими обіцянками своїми голублять, стільки у відому тягнуть загибель. Чи не такими обіцянками звабили юдеї Юду-зрадника і хіба скористав він із тридцятьох срібняків, які взяв? Нічого ж иншого не придбав собі тою ціною, окрім мотузки, щоб повіситися. Не сподівайся щось добре отримати від злих, обіцянки їхні вічну готують смерть". Такими словами Теодот праведний утверджував Віктора. Той же, допоки пам'ятав переконування святого, мужній у стражданні був і перетерпів початок мук доблесно. І хвалили ті, що дивилися на страждання його, як мученика Христового. Коли ж зближався до закінчення свого подвигу і вже мав вінець від Христа прийняти, попросив ката полегшити йому трохи, щоб подумати про себе. І зразу слуги перестали мучити його. І повели до темниці, даючи час на роздуми. Він же помер від ран у темниці, невідомий кінець ісповідання свого залишивши, через що аж до цього дня під сумнівом його пам'ять. Блаженний же Теодот пішов у село, що називалося Малос, лежало від града за сорок стадій. Чув-бо, що там святий мученик Валент, який страждав раніше в Мидикинах, через великі рани і вогонь кінець прийняв, вкинули його в ріку, що називалася Галіос. Пішов тому до того села, проте не увійшов у нього, але залишився нижче над рікою, на місці одному за два поприща від села, поки не знайшов у ріці мощів мученикових і не поховав їх. Повертаючись звідти, зустрів одновірних братів, які, побачивши його, поклонилися і віддавали велику дяку як спільному для всіх доброчинцеві, а найбільше за явлене їм велике благодіяння. Коли-бо вони вівтар Артеміди зруйнували, схопили їх родичі їхні й ігемонові на муки віддати хотіли — Теодот великою турботою і немалим коштом викупив їх із пут і мук. За те кланялися йому, дякували багато. Святий же радий був зустрічі, просив їх, щоб обідали з ним. І знайшли місце гарне, сіли на траві зеленій, було там багато дерев садових і дібровних, і пахощі квітів, і спів птахів. Перед тим як обідати, послав святий двох з них у село прикликати пресвітера, аби прийшов благословити їм трапезу, разом з ним щоб пообідав і в дорогу звичними загородив їх молитвами, звик-бо святий не обідати без присутности пресвітера і благословення єрейського. Пішли послані в село, побачили пресвітера, що з церкви після шостого часу виходив, але не впізнали, що пресвітер. Він же, бачачи, що пси на них напали, побіг до них і відігнав псів, привітав їх і питав, кажучи: "Чи ви християни? Якщо християни, то ходіть у мій дім, щоб у Христі любов'ю возвеселитися". Вони ж сказали: "Христини ми і християн шукаємо". Пресвітер усміхнувся, сказав: "О Фронтоне (так-бо сам називався), наскільки ясними бувають тобі видіння сонні. Бачив-бо вночі двох мужів, на вас подібних, які казали мені: "Ми принесли скарб цьому краю". А тому що ви подібні на тих, що уві сні були, розкажіть мені про скарб той". Відповіли послані мужі: "Справді маємо з собою мужа від будь-якого скарбу чеснішого — блаженного Теодота. Його, якщо хочеш, побачиш, але покажи нам спершу пресвітера села цього". Він же сказав: "Я той, кого шукаєте, ходімо і приведемо чоловіка Божого в дім мій". Пішов пресвітер з посланцями, побачив святого Теодота, вітав його і братів і просив усіх прийти в село в дім його. Відмовлявся ж іти святий Теодот, кажучи: "Спішу в град повернутися, бо великий подвиг і шлях до спасення для християн відкривається, годиться послужити братам, що в бідах і нужді". Тому помолився пресвітер, благословив трапезу, і почали обідати. Після обіду святий Теодот сказав до пресвітера, усміхаючись: "Яке гарне бачу це місце для поховання святих мощів". Пресвітер же сказав йому: "Ти постарайся, щоб мали ми на цьому місці мощі святі". Сказав Теодот: "Подбай лише, о отче, допомогою Божою, збудувати тут, не зволікаючи, храм молитовний для прийняття мощів святих — і скоро до тебе мощі мученицькі будуть принесені". Те мовивши, зняв свій перстень з руки і віддав пресвітерові, кажучи: "Господь свідком хай буде між мною і тобою, що скоро сюди принесені будуть мученицькі мощі". Це ж сказав святий пророчо, провіщаючи покладення там своїх мощів, — намагався-бо увійти в подвиг мученицький і дорогу свою докінчити. Після того прийшов святий у град і в дім свій і застав усе перевернене від обшуку і гоніння.

Було ж у граді сім дів, що з юности в цноті і страху Божому утверджувалися і в чистоті дівочій обручилися нетлінному й безсмертному нареченому Христові, Сину Божому. Вони вже зістарілися, серед них же була найстарша — блаженна Текуса, тітка Теодотова. їх взявши і не змігши багатьма накладеними муками до злочестя змусити, кат віддав їх юнакам блудним на осквернення, насміхаючись із християнського благочестя. Діви ж, ведені на осквернення, зітхали з глибини серця, й очі до неба зводили, і руки підносили, промовляли до Бога: "Господи Ісусе Христе, доки у нашій владі було берегти дівство цілим, знаєш, з якою пильністю і сердечністю пильнували його чистим аж до цього дня. Нині ж безсоромні юнаки отримали владу над тілами нашими, тому Ти вже Сам збережи нас чистими, якщо хочеш". Коли так святі діви з риданням до Господа молилися, один безсоромний юнак взяв найстаршу — святу Текусу, хотівши її осквернити. Вона ж, обхопивши за ноги його, зі сльозами казала: "О дитино, яка вам з нас насолода? Яка утіха єднатися з тілами, перетрудженими старістю, постом, хворобами і муками, як же ви самі бачите? Вже мені більше ніж сімдесят літ, инші мої сестри мало що молодші від мене літами. Ніяк не годиться вам, юним, притулятися до тіл, нехай так скажу, мертвих, які зразу побачите з'їджені звірами і птахами, вже-бо ігемон постановив навіть поховання нас не удостоювати. Не чіпайте тому нас, щоб отримати милість від Господа нашого Ісуса Христа за нас". Так свята Текусія з плачем до хлопця говорила, скинула покриття з голови своєї і показувала йому сивину свою, кажучи: "Цього, о дитино, посоромся, бо й ти маєш матір свою вже, як же думаю, так зістарілу, якщо ще жива. Якщо ж померла, то, згадавши її, залиш нас — і будеш мати винагороду від Владики нашого Христа, немарна-бо є на Нього надія". Такими словами святої Текуси хлопець той й инші розчулилися, зупинилися в похоті своїй, почали плакати і, покинувши їх, пішли, не вчинили зла святим дівам. Почув же Теотекн, що неоскверненими залишилися діви, не велів більше чіпати їхньої чистоти, але звелів зробити їх жрицями богині Артеміди, аби щороку, за звичаєм еллінським, обмивали ідолів у ближньому озері. Надійшов же день нечистого того свята обмивання ідолів, яке щороку з великим торжеством здійснювати звикли. Поклали тому кожного ідола на окрему колісницю, везли всенародно з ликуванням до озера. Везли ж, за велінням ігемона, і святих дів перед ідолами, кожну на окремій колісниці, поставлену просто, нагу, на сміх і наругу. І виходив цілий град на святкування те і на видовище, і чути було голос труби і кимвалів, і спів жінок, які з відкритими головами і розпущеним волоссям ликували, — від тупоту ж народного, що з музиками скакав, земля тряслася. Ішов же з народом тим і породження єхидни — Теотекн-ігемон. На оголених же дів всі очі свої обертали, одні заливалися сміхом, инші дивувалися великодушності і терпінню їхньому, а инші на вражені ранами тіла їхні дивилися, милосердилися над ними і, розчулюючись, плакали. Так святкування те нечестиве відбувалося, святий Теодот у великій був печалі через святих дів, боячись, аби котрась із них через немічне єство жіноче не ослабла в подвизі і не відпала від надії своєї на Христа. І молився за них віддано до Бога, щоб укріпив їх у стражданні. Замкнувся на молитву близько церкви святих патріярхів Авраама, Ісаака і Якова з Поліхронієм, родичем своїм, і з Теодотом молодшим, від родички його народженим, і з иншими деякими християнами в малій хатині убогого одного мужа на ім'я Теохарид. Впавши ниць, лежали на землі, молячись від першої години дня до шостої, аж поки не сповістила Теохаридова жінка, що дів святих тіла в озері потоплені. На таку звістку святий Теодот піднявся трохи із землі і, стоячи на колінах, підніс руки свої до неба і сльозами великими, наче дощовими краплями омиваючись, сказав: "Дякую Тобі, Владико, що почув голос плачу мого і не зневажив сліз моїх". Тоді почав питати жінку ту, яким чином діви у воді були потоплені і на якому місці: чи при березі, чи посередині. Вона ж повідала, кажучи: "Я з иншими жінками близько там серед людей стояла і бачила, що ігемон багато ласкою вмовляв дів святих, аби послужили ідолам в їх омиванні, і великі дари обіцяв, але нічого ж не досягнув, більше ж — осоромлений був від святої Текуси, докірливими словами від неї принижений. А жерці Артеміди й Атени одяг їм білий і вінки квітів дали, щоб у тому послужили з ними ідолам. Діви ж на одяг той і вінці поплювали і, кинувши на землю, потоптали ногами. Тому звелів ігемон каміння важке прив'язати на шиї дівам і, посадивши в човен, везти їх на глибину і втопити у воді. І потоплені були десь за дві стадії від берега. Це чуючи, святий залишився до вечора, радячись із Поліхронієм і Теохаридом, як би тіла святих дів витягнути з озера і звичаєвому передати похованню. При заході ж сонця прийшов до них юнак, християнин, на ім'я Гликерій, і сповістив, що ігемон поставив при озері сторожу військову пильнувати, аби християни не вибрали з озера тіла дів. Через те засмутився святий сильно, що нелегко було взяти тіла святих: і через воїнську сторожу, і через важкість каміння великого, на шиї святих прив'язаного, — кожен з них заледве віз міг би повезти. Увечері ж вийшов святий Теодот сам до ближньої святих патріярхів церкви, яку нечестиві загородили, аби хтось із християн у неї не увійшов, кинувся перед нею на землю, молився довго. Тоді, вставши, пішов до церкви святих отців і побачив, що її загородили нечестиві, кинувся на землю перед нею у молитві. Почув же за собою якийсь крик і галас і думав, що хтось женеться за ним, встав швидко і в хатину Теохаридову повернувся, де трохи задрімав. І явилася тітка його Текуса, кажучи: "Спиш, дитино Теодоте, а про нас ніяк не дбаєш, не пам'ятаєш настанов, якими тебе, коли юним був, повчала, і понад надію батьків твоїх скеровувала тебе до чеснот. І ти, коли я жива була, ніколи мене не зневажив, але шанував, як матір. Нині ж, після відходу мого, забув, а повинен аж до кінця мені послужити. Не покидай, прошу тебе, тіл наших їжею у воді для риби, але скоро витягнути їх поспіши, бо й ти через два дні у страдницький подвиг увійдеш. Встань тому, іди до озера, пильнуйся ж від зрадника". Те мовивши, пішла від нього. Святий же зразу зі сну збудився, бачене розповів братам — і всі зі сльозами молилися до Господа, аби поміг знайти тіла святих мучениць. Теодот же блаженний, думаючи про видіння, не міг збагнути, що означало останнє слово, яке свята Текуса сказала йому: "Пильнуйся від зрадника". Але після того стало те очевидним, про що наступне сповістить слово. Коли благословився день, Гликерія з Теохаридом послали одного хлопця точніше довідатися про воїнів на сторожі, сподівалися, що вже відійшли через свято Артеміди, його ж у той день відзначали нечестиві. Пішов посланець, бачив, що ще не відійшли воїни, повернувся і сповістив братам, і перебували той день у молитві й пості. Коли ж настав вечір, не ївши, вийшли до озера, взявши нагострені серпи, щоб, увійшовши у воду, перерізати мотузки на шиях святих, якими було прив'язане каміння. Була ж пітьма велика, ані місяць, ані зорі ніч ту не просвітлювали. Коли ж наблизилися до місця, на якому злодії і розбійники, на смерть засуджені, кару приймають (було ж місце те страшне, і ніхто після заходу сонця там близько ходити не насмілювався, бо багато було там трупів, костей і голів відтятих, одні настромлені на гострі коли, инші на землі валялися), охоплені були страхом немалим, але почули голос, що говорив: "Сміливо йди, Теодоте". І знову голосом тим були настрашені, і знаменував кожен себе знаменням хресним — і зразу явився в повітрі з боку східного хрест пресвітлий, що вогненне проміння випускав. Його ж побачивши, змішаний з радістю мали страх і, впавши на коліна, поклонилися хресту святому, і помолилися до Господа. Тоді, вставши, ішли в путь свою до озера. Але знову, коли видіння хреста сховалося, настала пітьма велика, і не бачили один одного. Дощ великий падав, всюди болото було, і ледве ногами втримувалися на шляху, настільки був він слизький, і не менший був їм труд, ніж страх. Стали тому знову до молитви, просили від Бога допомоги в такій нужді. І ось явилася їм вогненна лямпада, що шлях показувала. Явилися ж святому Теодоту і два мужі чесні в білому світлому одязі, мали волосся голів і бороди свої сиві, і сказали до нього: "Дерзай, Теодоте, Господь-бо наш Ісус Христос ім'я твоє вписав у число мучеників, почувши молитву твою, зі сльозами пролиту за віднайдення тіл невіст цих святих. Ми послані від Нього на допомогу тобі, ми — з лику тих отців, перед церквою яких ти молився минулої ночі. Коли прийдеш до озера, побачиш святого мученика Сосандра озброєного. Він страшитиме й розганятиме воїнів, що на сторожі. Але не годиться тобі вести за собою зрадника". Те сказавши, невидимі стали. І не зрозумів святий Теодот, хто той зрадник, що йшов з ними. Ішли за явленою лямпадою вогненною, прийшли до озера, і були блискавка і грім страшний, і дощ лив великий, і буря вітряна сильна. І втікали воїни зі страху — не лише через бурю велику і страшні блискавки зі зливою дощовою і громами, але й через вражаючу з'яву. Бачили-бо мужа великого озброєного, мав він броню, і щит, і шолом на голові, і спис великий у руці, все ж те блищало, наче вогонь. Був же то святий мученик Сосандр. Від такого видіння втікали воїни ледь живі, невимовним були охоплені страхом. Вода ж озера під тиском вітру і бурі до другого берега відійшла — і відкрилося дно сухе, і тіла мучениць святих було видно. Прийшли до них, відрізали серпами мотузки, що на шиях їхніх були, і, взявши тіла, поклали на колісниці, і везли до церкви святих патріярхів, і поховали їх там при церкві, імена ж святих тих дів: Текуса, Олександра, Клавдія, Флаєна, Євфрасія, Матрона і Юліта. Постраждали ж святі діви ті у вісімнадцятий день місяця травня.

Настав день. Відомо стало у граді, що украдено тіла дів з озера. І сповнився люті ігемон, і жерці, й инші нечестиві ідолопоклонники, і де бачили якого християнина — хапали його і на допит тягнули. Багато вірних було взято і, наче зубами звірів, розшматовано. Довідався про те Теодот святий і хотів сам себе віддати в руки нечестивих, але заборонили йому брати. Поліхроній же, змінивши одяг і наче в селянина-землероба перетворившись, пішов на торг: хотів точно довідатися, що відбувається. Але тут-таки якісь елліни його схопили і до ігемона повели, і, б'ючи, допитували його. Після ран, коли побачив оголений на нього меч і загрозу смерти, Поліхроній злякався і розповів усю правду, що Теодот-корчмар взяв тіла з озера і при церкві патріяршій поховав їх. Нечестиві ж зразу вигребли із землі мощі святих мучениць, вогнем їх спалили, а Теодота на муки шукали. І розказано було про те святому Теодотові ввечері того дня. Тоді пізнав святий, що Поліхроній, родич його і друг, зрадником є тим, якого веліли остерігатися святі. Постановив же собі віддатися на муки за Господа і сказав братам: "Моліться за мене до Христа, Бога нашого, аби сподобив мене вінця мученицького". І молилися всі з ним цілу ту ніч. Промовляв же святий у молитві своїй: "Господи Ісусе Христе, надіє тих, що у відчаї, дай мені шлях мученицького подвигу добре закінчити і прийми пролиття крови моєї як жертву, що Тобі приноситься за все, чим образив Тебе. Полегши важкість і стиш гоніння люту бурю, щоб у мирі й тиші глибокій перебували віруючі в Тебе, Владико". Коли ж настав день, поспішав святий вийти, аби віддатися на муки, — і піднявся плач великий серед братів, і обіймали його, кажучи: "Будь спасенний, о світле й солодке церковне світило, Теодоте, ти-бо, коли минуть біди ці, небесне світло успадкуєш, і приймуть тебе лики святих ангелів і архангелів, і осяє тебе слава Святого Духа і Господа нашого Ісуса Христа, що сидить праворуч Отця. Такі блага належаться тобі за цей подвиг. Нам же, що в збентеженні залишаємося, твій від нас відхід ніщо инше, тільки плач принесе, і ридання, і зітхання". Усі так плакали, святий Теодот кожного обіймав і цілував останнім цілуванням. Наказував же, що коли пресвітер Фронтон із села Малос прийде, маючи перстень його, віддати йому мощі його, якщо зможуть таємно взяти. Те мовивши, загородив себе знаменням хресним через усе тіло і вийшов без страху. Коли ж він ішов, двоє зі старших громадян знайомих перестріли його, хотіли дружню любов виявити святому, веліли, щоб сховався швидко, і казали: "Жерці Атени й Артеміди з людьми наговорюють на тебе перед ігемоном, що всім християнам радиш не поклонятися бездушному камінню і дереву. И иншого багато на тебе кажуть. І Поліхроній розповідає, що ти викрав тіла дів. Сховайся тому, Теодоте, доки час маєш, безумне-бо діло самому віддаватися на муки". Святий же сказав їм: "Якщо ви друзі мені і любов свою явити хочете, не завертайте мене з наміреної дороги, але, навпаки, ідіть до суду, скажіть старійшинам: "Ось Теодот, на якого ж жерці і люди говорять, стоїть перед дверима". Те до них сказавши, святий пішов поспіхом і вийшов на середину суду, став і усміхненим лицем дивився на катівню. Була ж там розпалена піч, і казани кипіли, були колеса й иншого багато катівського знаряддя. На все те дивлячись, не вжахнувся святий ані не збентежився помислом, але веселий стояв, показуючи мужнє серце. Поглянув на нього ігемон, сказав: "Ніяких із передпокладених мук не терпітимеш, якщо даси себе вмовити принести богам жертви. І будеш звільнений від усіх провин, які на тебе цілий град і жерці нам сповіщають, ще ж і нам другом, і цареві любим станеш, і честю від нього пошанований будеш, лише відречися Ісуса, Його ж Пилат, що перед нами був, розіп'яв у Юдеї. Подумай тому про себе розважно, о Теодоте, бачимо-бо, що ти чоловік розумний, а розумний чоловік все робить зважено й розумно. Відступи від усілякого безумства й инших християн від нього відведи — і будеш володіти усім градом, будеш поставлений жерцем Аполлона, найголовнішого бога, що виявляє людям добро велике, передбачає майбутнє і зцілює недуги лікарською майстерністю. Йому ж служачи, будеш ставити жерців иншим богам і возводити на сани великі. Ти будеш заступником перед суддями і послання до царя про народні справи будеш складати. Додасться ж тобі з честю багатство велике, і світлим рід твій буде з роду в рід. І якщо маєтків нині потребуєш, зразу дам тобі". Коли це сказав ігемон, загомоніли люди, задобрюючи Теодота й радячи прийняти дари. Святий же Теодот Теотекну-ігемонові почав відповідати так: "По-перше, тої благодаті прошу від Господа мого Ісуса Христа, Йому ж нині, наче простій людині, ти докоряв, аби подав мені викрити блуд ваш і звабу богів ваших, визнати короткими словами таїнсто воплочення і чуда Його. Годиться-бо, о Теотекне, щоб мою в Нього віру показав я ділом і словом перед усіма вами. А про богів твоїх діяння соромно й казати, проте скажу на осоромлення ваше. Той, кого ви називаєте Дієм, і вірите, що він бог, від усіх богів більший, настільки нечистою похіттю до жінок і дітей охоплений був, що став усього зла початком і кінцем. Орфей, віршотворець ваш, розповідає, що Дій Сатурна, власного батька свого, убив і власну матір свою Рею мав за жінку, від неї ж народив доньку Персефону, але і з тою любодіяв. Також мав за жінку сестру свою Юнону, як же й Аполлон сестру свою Діяну осквернив у жертовнику на острові Делос. Подібно ж і Марс знесамовитів похіттю блудною до Венери, і Вулкан до Мінерви, рідні брати до рідних сестер. Чи бачиш, ігемоне, яке богів твоїх нечисте беззаконня? Хіба не карає нині закон тих, що таке чинять? Ви ж такими блудодійними вашими богами хвалитеся, не соромитеся поклонятися батьковбивцям, кровозмісникам, перелюбникам, дітоосквернителям, волхвам. Ці-бо віршотворці ваші про богів ваших написали, що похваляють діла їхні мерзотні. Цілком протилежні ж їм діяння і чуда Господа нашого Ісуса Христа. Усі чисті й жодної вади не мають, про таїнство Його воплочення святі пророки провістили, кажучи, що в останні літа Бог з неба до людей прийде і житиме з ними як людина, чинячи знамення й чуда невимовні, недужих зцілюючи і сподобляючи людей Небесного царства. А що про воплочення Його, як і про добровільне Його з нас страждання і смерть і про Воскресення з мертвих ті ж святі пророки зі всілякою точністю передбачили, є свідки воплочення Його — халдеї і волхви перські премудрі, які явленням зорі тілесне Різдво Його пізнали і з дарами до Нього прийшли, як Богові поклонилися. Є і Воскресення Його свідки — римські воїни, яким було доручено сторожити гріб. Вони бачили божественне всесильне Господнє з гробу Воскресення і пішли в град сповістили архиєреям. Чудесні ж Господа нашого діяння, які вчинив, з людьми живучи, хто детально переповість? Насамперед воду на вино перетворив, п'ятьма хлібами й двома рибинами п'ять тисяч люду наситив у пустелі, хворих зцілював словом, по морі, як по суші, ходив, Його ж влади боялося єство вогненне, сліпонародженому дав зір, кривим дав швидко ходити. Його велінням мертві вставали: чотириденного Лазаря він з гробу словом підніс і до життя повернув. Такими преславними і предивними чудами явно показалося, що Бог правдивий і всесильний, а не проста людина серед людей".

Так мученик святий про Христа Господа голосно свідчив — збентежився весь ідолопоклонницький люд і, як море від вітру, хвилями зашумів. Жерці волосся своє дерли, одяг на собі шматували, розривали вінці. Народ же лютував, гидкими криками викрикаючи і до ігемона гнівно взиваючи, що такому богохульникові, смерти гідному, дає багато говорити, а не зразу мучить і карає його. Тоді ігемон більшою люттю розпалився, звелів воїнам скинути одяг з мученика і нагого на катівні повісити, аби кігтями обдирати тіло його. Встав же і сам з престолу свого від гніву, хотів своїми руками мучити святого. І лунали збентежені голоси, проголошувачі кричали, і народ, гнівом зрушений, кричав, і слуги мучити раба Христового готувалися, і знаряддя катівське в руки брали. Сам лише мученик мирний і не збентежений духом був, стояв, великий душею, наче не проти нього такий бунт піднявся. Повісили його нагого й кігтями залізними без милости дерли — світився й усміхався лицем, наче не його мучили: мав-бо помічником Господа нашого Ісуса Христа. Мучений був так довго, мінялися слуги: одні знемагали — инші брали знаряддя й мучили. Мученик же непереможний був, наче в чужому тілі страждав, весь ум свій у Господі заглибив. Теотекн-ігемон звелів найміцніший оцет із сіллю лити на рани його, тоді свічками обпалювати ребра його. Мученик же, вогнем палений, відчувши запах обпаленого тіла свого, почав відвертати трохи ніс свій. Те бачивши, ігемон зразу поспішив до нього і сказав: "Де нині, Теодоте, слів твоїх смілість? Бачу, що переможений ти муками. Справді, якби ти богів не ображав і поклонився б їхній силі, то не терпів би такого. Чи не радив я тобі, чоловікові поганому і корчмареві, не противитися велінню царя, що має владу над кров'ю твоєю?" Відповів йому мученик: "Не вважай мене, о ігемоне, переможеним муками, бачивши, що я відвернув трохи ніздрі від запаху тіла паленого, але накажи слугам своїм ретельніше виконувати наказане їм. Бачу-бо, що вони ослаблено й ліниво роблять діло своє. Ти ж нові винайди, лютіші, муки, аби пізнати силу Господа мого, який укріплює мене. Його ж допомогою утверджуючись, тебе, наче якогось найгіршого полоненого, так, як і царя твого, зневажаю". Коли так говорив святий, звелів ігемон камінням бити в уста його, і розбити щелепи його, і зуби йому вибити. Святий же приймав те биття, казав до ігемона: "Якщо й язик мій відріжеш, нічого не досягнеш. Бог наш Ісус Христос слухає і тих рабів своїх, що мовчать".

Трудилися довго слуги в катуванні, звелів ігемон зняти з катівні Теодота святого, замкнути в темниці й пильнувати до другого допиту. КОЛИ Ж вели мученика через град в ув'язнення темничне, мав зранене ціле тіло, самими ранами перемогу свою над катом і дияволом показував. Багато людей оточувало його, як на видовище якесь, дивилися, а він показував силу Христову, кажучи: "Дивіться всі, наскільки чудесна і всесильна сила Христа, Господа мого, як Він тим, що страждають за Нього, дає не відчувати тілесного болю від ран і неміч тілесну робить сильнішою від вогню, і низько народжених людей піднімає на таку сміливість, що накази царів і погрози князів ні за що мають. Ще ж Владика наш, не дивлячись, дарує благодать свою невичерпно: і тим, що знатного походження, і тим, що без нього, вільним і рабам, еллінам і варварам — усім, хто вірить у Нього". І знову, показуючи свої рани, казав: "Така жертва, принесена від вірних, належить Христу, Богові нашому, який Сам спершу за кожного з нас постраждав". Так святий голосно до людей говорив, увійшов у темницю — і замкнули його в ув'язненні.

Коли ж минуло шістнадцять днів, Теотекн-ігемон звелів посеред града на місці видовищ приготувати суд. І вивів святого мученика Теодота з темниці, поставив перед судом і сказав до нього: "Підійди до нас ближче, Теодоте. Думаю, що, муками попередніми покараний, нині покинув ти свою гордість і кращим став. Справді безумно такі муки на себе стягнув, ми-бо не хотіли тебе мучити. Але вже принаймні зараз відклади впертість свою, пізнай володарювання всесильних богів, аби сподобитися дарів наших, які тобі раніше обіцяли й нині обіцяємо, якщо богам поклонишся. Коли ж ні, то зразу побачиш приготований на тебе вогонь, нагострене залізо і звірячі пащі, на розшматування твоє роззявлені". Святий же мученик відповів: "І що, о Теотекне, таке люте на мене винайти можеш, аби силу Господа мого, який укріплює мене, змогло б здолати? Хоч і дуже зранене попередніми муками тіло моє, як же бачиш, проте випробуй нову в мені міць, і різні муки частинам тіла мого додай, щоб побачити, як можу все перетерпіти". Звелів ігемон знову повісити святого і дерти залізними кігтями, попередні його рани поновлюючи. Святий же, мучений, великим голосом визнавав ім'я Ісуса Христа. Тоді, знявши з катівні, по розжарених черепках волочили страждальця. Після того знову, повісивши, дерли — і вже не було на тілі його цілого місця, суцільною став раною, язик лише цілий мав, що славив Бога і дякував Йому, з ката і слуг його, як із немічних, насміхався. Тоді ігемон, не знаючи, як ще більше мучити святого, дав на нього вирок смертний такий: "Теодота, захисника віри галилейської, ворога ж богів наших, царського наказу противника і насмішника мого, влада наша мечем потяти, тіло ж його вогнем спалити наказує, аби християни його не поховали". І вели святого за град у поле на страту. Йшло за ним багато людей, чоловіків і жінок, хотівши бачити кончину його. Досягнув же святий місця смерти, помолився до Бога, кажучи: "Господи Ісусе Христе, Творче неба і землі, не покидай тих, що уповають на Тебе. Дякую Тобі, що сподобив мене бути громадянином небесним й учасником царства Твого. Славлю Тебе, що дав мені перемогти змія і стерти його голову. Прошу, аби дав Ти рабам своїм вірним полегшення від скорботи, що налягла на них, аби закінчилося на мені гоніння на Церкву Твою від нечестивих. Дай мир Церкві своїй, визволивши її від катування диявола". Коли ж, закінчуючи молитву, сказав "амінь", обернувся і побачив заплаканих братів, сказав до них: "Не плачте за мною, брати, але більше прославляйте Господа нашого Ісуса Христа, що дав мені закінчити подвиг і ворога перемогти. Я ж маю на небі зі сміливістю молити за вас Бога". Те мовивши, схилив під меч чесну свою голову — і страчений був, помер у Господі місяця червня в сьомий день. Слуги ж, зібравши багато дров, поклали на них тіло мученикове — хотіли спалити його, за велінням ката, але раптом, силою Божою, була буря велика і явилося світло, наче блискавка, блискаючи навколо тіла мученикового, і ніхто не посмів підійти, щоб запалити дрова. Довідався ж про те ігемон, звелів воїнам залишитися на місці тому і стерегти тіло, щоб не викрали його християни. Зробили воїни собі курінь з гілок вербових і тростин, сиділи там, стережучи. Пізніше було, з провидіння Божого, таке: пресвітер Фронтон, що носив перстень мучениковий, ішов із села свого до граду, нічого про кончину святого Теодота не відав. Мав же осла, навантаженого вином старим, яке віз продавати в град: був виноградарем і з того годував дім свій. Коли ж наблизився до місця того, де лежало мученикове тіло і де була сторожа воїнська, спіткнувся осел і впав. Те бачивши, воїни прибігли помогти Фронтонові, щоб підняти осла, і сказали йому: "Куди йдеш, подорожній, коли ніч налягла, зверни і спочинь з нами, бо й паша тут добра для худобини". Звернув тому до них пресвітер заночувати, а тіло мученикове лежало покрите гілками і сіном. І був при курені вогонь, і вечеря зготована, і кликали гостя їсти з собою. І дав їм пити. Вони ж, скуштувавши, похвалили вино, що дуже добре, і питали, скільки років тому вину. Фронтон же сказав, що п'ять. Вони ж, п'ючи вино, не знали, що гість — християнин і пресвітер, розмовляли необережно, розповіли йому про все, що сталося за ті дні: як дів сім потоплено було, бо не хотіли омити ідолів, і як Теодот-корчмар вночі взяв тіла їхні з озера і поховав, і про пошуки за ним, і як сам на суд прийшов і на муки віддався і так мужньо люті рани терпів, наче мідний і залізний. "І ось тут, — казали, — лежить обезголовлене його тіло, його ж стережемо за наказом". Пресвітер, тої бесіди їхньої послухавши, дякував подумки Богові, що дав йому довідатися про страждання і кончину Теодота святого.

І думав, як би вкрасти чесне його тіло. Тому знову наповнив посудину вином, дав їм і велів пити, скільки хочуть, і напоїв їх вельми. Коли ж поснули міцно, пресвітер встав, підійшов до святого тіла мученикового і відкрив його, зі сльозами обцілував. Тоді зняв перстень з руки своєї і одягнув його на палець мучениковий, кажучи: "О святий мучениче Христовий Теодоте, виконай те, що обіцяв мені". І поклав тіло його на осла замість вантажу вина, також і голову, і, міцно до худобини прив'язавши, пустив назад худобину. І пішов осел до села пресвітерового, несучи на собі тіло мученикове. А пресвітер знову гілки і сіно на тому місці, наче на тілі мучениковому, поклав. І, прийшовши до куреня, спочив. Зранку ж, вставши, почав ніби тужити за ослом, кажучи: "Худібка моя втекла, чи не вкрав його хто". І співчували йому воїни, не знали, що вкрадене тіло мученикове, бачили-бо гілки і сіно цілими на місці своєму. Залишив тому в них вино пресвітер, пішов наче осла шукати і вже не повернувся до них, але в село своє рушив. А осел, ангелом ведений, прийшов на місце те, де колись святий Теодот з пресвітером обідав і похвалив місце гарне, що для прийняття святих мощів добре, і радив пресвітерові, аби молитовний храм збудував і мощів мученицьких чекав. Туди осел прийшов, стояв, нікуди далі не поступаючись, допоки не підійшов пан його, блаженний Фронтон-пресвітер, і не зняв мученикові мощі. Скликавши ж вірних братів, поховав на місці тому чесно і церкву за якийсь час збудував в ім'я святого мученика Теодота на славу ж Христа, Бога нашого.

Це я, смиренний Ніл (додає автор житія цього), вам, в Господі любі брати, написав з усілякою точністю як свідок життя його, ще й разом з ним в ув'язненні темничному сидів. Ви ж йміть віру, читаючи, і слухайте з любов'ю, щоб мати частку зі святим славним мучеником Теодотом і зі всіма святими, що за благочестя подвиг чинили в Христі Ісусі, Господі нашому, Йому ж слава і держава разом з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь".

Цього святого мученика пам'ять належно шануємо в 7-ий день червня, бо тоді закінчив подвиг страждання свого, нині ж пам'ять святих семи дів, в озері в день цей потоплених. А тому що страждання їхнє Ніл написав разом, тому й Теодота святого в цей день разом зі святими дівами в Місяцеслові згадуємо.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том IX (травень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!