Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє і страждання святого священомученика Лукіяна, який жив у дні апостольські, і тих, що з ним Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Кажу ж вам, Своїм друзям: Не бійтеся тих, хто тіло вбиває, а потім більш нічого не може вчинити!                Але вкажу вам, кого треба боятися: Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!                Чи ж не п'ять горобців продають за два гроші? Та проте перед Богом із них ні один не забутий.                Але навіть волосся вам на голові пораховане все. Не бійтесь: вартніші ви за багатьох горобців!                Кажу ж вам: Кожного, хто перед людьми Мене визнає, того визнає й Син Людський перед Анголами Божими.                Хто ж Мене відцурається перед людьми, того відцураються перед Анголами Божими.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє і страждання святого священомученика Лукіяна, який жив у дні апостольські, і тих, що з ним
   

Місяця червня в 3-й день

Преславних мучеників перемоги над дияволом та його слугами і страждання подвижників Христових згадувати — ніщо инше, як лише славу Христа, Бога нашого, сповіщати і силу Його проповідувати в доброподвижних мучениках, що задля слави пресвятого імени Його постраждали. Бо у всьому сам був переможцем, як же і мовив: "Будьте відважні, Я переміг світ". Він-бо раніше від усіх сам з ворогом боровся. Мученики ж святі, які по Ньому страждають, — тіло Його сповнюють, за словами апостольськими, "нестачу скорбот Христових у тілі своїм". І щоразу мученики, за пресвяте ім'я Його подвиг чинячи, умирають нездоланні, оскільки в них Христос переможцем проповідується, у них-бо Він, як у тілі своєму, страждає, у них і перемогу свою над супостатом являє і прославляється, — прославляє ж із собою і своє тіло, що за Нього страждало, тобто мучеників святих, які найближчі Йому зі всіх у славі, бо були наслідувачами Його у стражданнях. Тому годиться і нам добрих воїнів Христових славити і похвалами прославляти, їхнім же ученням і прикладом мужніх подвигів Церква Христова сіяє у цілому світі. Самі ж під вівтарем, в одяг білий одягнені, кров'ю власною закривавлені, Христовою ж вибілені, у блаженному житті спочивають. З їхнього же лику був святий Лукіян, його ж у самій купелі хрещення осяяла божественна благодать, і зразу можна було побачити, що має бути великий і преславний серед людей. Лукієм був від своїх батьків по крові названий, які від великого антипата Лукія не тільки вели свій рід, а й ім'я його успадкували. Пізніше ж, благодаттю Святого Духа і за звичаєм Святих Отців, при хрещенні те ім'я його на краще перемінилося. Той, що його батьки назвали Лукій, тобто блискучий, примноженням у ньому Божих обдарувань досконаліше ім'я здобув — Лукіяном назвався, що означає світлоявлений, звідки видно, що у світлі нової благодаті мав бути світлом світу в Господі. Був же від народження римлянином, роду чесного, чеснішим став через переродження християнське, — став-бо усиновленим вічному Цареві. Був же у премудрості вправний, грецьку і римську мови знав, мудрішим же став в ученні Петровому, святого апостола: до нього пристав, і став йому учнем, і від нього напився небесної премудрості. Навчився від нього звичаїв і трудів апостольських і після страдницької кончини його багато місць в Італії пройшов, сіючи насіння слів Божих.

Коли досконалим був у премудрості Божій, тоді прийшов, Богом наставлений, святий Діонисій Ареопагіт до Риму, хотівши відвідати ув'язнених апостолів Петра і Павла, але вже серед живих їх не застав. Блаженний же Климент у той час був папою, престолом апостольським правив, він прийняв Діонисія любо, зі всілякою достойною святости його честю, ще й була між ними давня духовна в Христі любов, і той у нього часу немало затримався, тішилися взаємно баченням один одного, і душекорисними насолоджувалися бесідами, й утверджували один одного не лише словами, а й добродійними прикладами.

Одного разу блаженний Климент, сповнений Духа Святого, сказав: "Чи бачиш, о любий мій брате Діонисію, які жнива Господньої сівби в народах, робітників же мало у проповідуванні Слова Божого. А тому що ти добре у православній вірі навчений і у всіляких чеснотах християнського закону досконалий, іди тому, прошу тебе, в ім'я Господа нашого Ісуса Христа, у західні краї як добрий Його воїн і стань проти ворогів Господа нашого, і перемагай силою Бога, що зміцнює тебе". Погодився на це всім серцем святий Діонисій, почав йому блаженний Климент шукати і збирати друзів, помічників і співслужителів благочестивих і премудрих, які б життям і святістю сяяли. Між ними ж вибрав і цього святого Лукіяна, і поставив його єпископом, і до святого Діонисія послав, щоб був йому супутником і сподвижником у проповіді слова, для инших же — отцем у Святому Дусі, учителем і наставником. Так блаженний Климент влаштував, люб'язними словами утверджував їх, кажучи: "Ідіть, любі браття, ідіть, нездоланні Христові воїни, і як був Господь зі святими отцями нашими апостолами і з їхніми подвижниками, так нехай буде і з вами, коли проповідуватимете ім'я Його святе, ви-бо велику і незліченну кількість людей серед язичників маєте знайти для Господа і ввести їх в загороду Його. Так довго Климент святий з ним розмовляв і, з любов'ю попрощавши і благословивши, відпустив з миром. Вони ж усі разом пішли, проповідуючи Христа спочатку по всій Італії.

Недалеко від Тіцінум-града, в одному місці, що Парма називалося, блаженний Лукіян благовістував людям словом Боже, відвертаючи їх від суєтного ідолослужіння. Люди ж того міста, невірні, надто ідолам служили, не терплячи образи богів своїх ані благовістя слова Божого не сприймаючи, — зразу схопили Лукіяна і, досить позбиткувавшись з нього, у громадську темницю вкинули. У неї ж входячи, блаженний з великою веселістю співав так: "Настав мене, Господи, на путь твою, і ходитиму в істині твоїй". І знову: "Спрямуй стопи мої на стежки твої, щоб не зрушилися стопи мої". І так радів у Господі святий муж, перебуваючи у тій темниці, як під покровом крил Божих, і цілого себе під захист Христовий віддав, молився до Господа, кажучи так: "Виведи, Господи, з темниці душу мою сповідувати ім'я Твоє, бо мене чекають ті, що мають бути праведниками, щоб через мене, Христе, Спасителю світу, до Тебе навернулися з поганства, які покликані до життя вічного". Коли такі і їм подібні молитви святий з усього серця свого творив, зразу молитва його досягла неба й увійшла у вуха Господні — молився-бо, аби не втратити на шляху своїх, з якими бажав іти до страждання і дістатися, куди був посланий. За це молився не тому, що боявся померти за Господа свого, пречудовий цей Христовий воїн, але щоб спершу примножити для Господа плід духовний і так після великих щасливих жнив разом з друзями своїми прийняти вінець мученицький і винагороду за труди свої. Тому скоро послалася йому Божа допомога: були там инші християни, які, довідавшись, що сталося зі святим тим мужем, прийшли вночі до темниці, задля любови Христової, і пута з нього скинули, і зробили його вільним іти разом зі святими його друзями. Те святе товариство, від Господа наставлене, прийшло щасливо у славний град італійського краю Тіцінум, инакше ж Павія названий. Там же і спочили трохи по трудах, проте не переставали примножувати славу Божу, не втомлювалися в різних місцях проповідувати слово Христове багато, і було на них видно здійснення слів пророчих: "Які гарні ноги тих, що благовістують мир, благовістують добро". Неможливо описати, як вони за короткий час до Христа навернули багато тисяч людей, благовістуючи всім слово спасення, помагала ж бо їм сила Божа настільки, що, дивлячись на них, здавалося, бачиш небесних громадян — знаменнями і чудами посеред усіх сяяли, просвітлюючи Божі вибрані душі.

Тоді, вийшовши з Італії, досягнули берега морського й сіли в корабель, вирушили туди, куди Дух Святий наставляв їх. І прибули до пристані града Арелятина радісно, і вийшли з корабля — прийняли їх із шаною і любов'ю мешканці того града. Там спочивши, почали, подібно до святих апостолів, вибирати собі краї для проповідування Божого слова. Маркел-бо святий з кількома братами в Іспанію пішов, Сатурнин же блаженний — в Галію, аби проповіддю Євангелія Христового всюди поширювати і примножувати серед народів Церкву Божу аж до океану Британського. А святий Діонисій з блаженним Лукіяном та иншими в межі Парисійські прийшли. Звідти Лукіян святий з Максіяном-пресвітером і з Юліяном-дияконом у Бельгію на проповідь відлучилися, там сповіщаючи ім'я Господнє, власті ворожі перемагаючи й Христову утверджуючи Церкву. Святого ж Духа благодаті напоєний і сповнений, не менше ж прикладом добродійного життя, як же і словами наставляв Лукіян людей до спасення. До того ж мав дану йому від Бога силу чинити чуда і лікував усілякі хвороби й недуги серед людей. Таку ж владу прийняв над бісами, що ті, одне лише веління його почувши, зразу втікали з людей, яких мучили. Вдень же і вночі ненастанно проповідуючи Христа, молився і чував, вправлявся ж у пості щоденному, і в повстримності, і у всілякому умертвлюванні плоті, яким себе щодня мучив, допоки, за словом апостольським, поставив себе жертвою живою святою і богоугодною перед Богом. Щоденною його їжею були лише малий окраєць хліба і зілля, питтям же — вода — насичувала його сила Божа, і тіло його струджене благодать Христова зміцнювала. Вінця ж мученицького настільки бажав блаженний, що вже здавався мертвим для світу. Хрест свій ніс завжди, йдучи за Христом Господом, справді знав, що таке муки подвійні: одні — в таємниці, инші ж — явно. І спершу таємно мучив себе умертвленням тіла свого (хоч і всім відомою була повстримність його), аж поки не увійшов у відкритий мученицький подвиг і не увінчався нев'янучим вінцем від Господа. Був-бо умертвленням плоті знеможений, терпінням прикрашений, у дивовижному смиренні утверджений, сповнений лагідности — і в таку досконалість чеснот прийшов, що, на землі тілом живучи, уже, здавалося, з ангелами духом мешкав на небі. Через те завжди лицем світлий і любий виглядав, мирний розумом, дивною сивиною прикрашений, і весь образом був земним ангелом, небесною ж людиною.

Коли ж про нього слава по цілому краю тому розійшлася, приходили до нього люди, бажаючи від нього хреститися, і хрестилися в ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа. Ідолів же, яких перед тим шанували, ламали. Давній же ворог — диявол, бачачи себе осміяним від тих, кого Христос через своїх рабів до себе привів, усі хитрості своєї підступности на зруйнування святої Божої Церкви звернув і Доміціяна, який після Нерона, сина погибелі, друге гоніння на християн підняв, настільки настановив та на такий гнів і ненависть підняв, що той звелів, аби у всій державі римській усіх християн змусити або богам тесаним жертву принести, або, всіляко їх мучивши, вбити. По цілій державі царства свого, по градах і селах, Доміціян нечестивий розіслав наказ, аби всі народоначальники переконували християн до ідолопоклоніння і жертв, а тих, що не коритимуться, різними страчували муками. Послано тому гонителів Христового імени у Галію — шукати воїнів Христових, а найбільше тих, що з Риму туди прийшли, про них же слава вже дуже примножилася була, — і щоб разом з ними винищити в Галії ім'я Христове. Було ж посланих туди гонителів троє, їхні імена: Латрин, Ярій і Кантор, — їм окремо було наказано шукати святого Божого раба Лукіяна, аби, схопивши, або на суд цісарський його привести, або зразу мечем убити, якщо не захоче ідолам принести жертви. Пройшли ж вони валлійські міста і села — ніяк не знаходили шуканого. Тоді дійшла до них вістка, що муж Божий Лукіян, проповідуючи Євангеліє Вічного Царства, бельгійський народ просвітлює. Те почувши, вони, сильною люттю і гнівом розпалені, туди швидким кроком пішли. Ще не встигли туди прийти, а святий Лукіян довідався про близький їхній прихід — відкрив йому Святий Дух. Залишився на місці, де вчив народ слів життя, і з ним була велика кількість людей, які вже через його проповідування до Христа навернулися. Переконував їх настільки ревно, наскільки мав надію вічноблаженної винагороди, кажучи: "Ось, браття і діти, в Христі любі, вже мені Господь мій Ісус Христос трудів моїх плоди і винагороду, раніше обіцяні, віддати хоче, тому, о найлюбіші, залишайтеся міцні й непохитні у вірі Христовій. Я-бо вже старий і втомлений, вінцем мученицьким тішачись, до Господа від вас піти спішу. Ви ж у Божій благодаті, яку прийняли, постійними залишайтеся, аби не відвернув вас від віри Христової страх перед катами, аби не злякали вас погрози, щоб не зловили ласки, ані обіцянки якихось почестей і багатств не відкинули, але щоб у майбутньому житті вічною радістю ви насолодилися, де ж вам невимовна винагорода приготована. До неї ж при добрій надії поспішаю і я і через те гніву гонителів не лякаюся". Це мовивши, звів очі до неба й дякував Богові перед усіма, що удостоює його частки святих мучеників і не розлучає з його друзями. "Дякую, — казав, — Тобі, Господи Ісусе Христе, Сину Бога живого, що мене другом блаженного Діонисія і його сподвижників при кончині вчинив і в трудах дорівняв мене до них. Прошу тому Тебе, щоб у Царстві Небесному Ти мене поселив з ними разом". Те промовивши, вийшов з града, що Белвак називався, не через страх втікаючи від мук, але щоб, за заповіддю Господньою, яка від гонителів утікати велить, подати приклад стадові своєму. І так ішов з блаженними співстраждальцями своїми Максіяном-пресвітером і Юліяном-дияконом. Не припиняв душекорисних бесід і молитов у всій дорозі, доки не досягнув вершини гори, на яку йшов, що поблизу ріки, названої Таре, яка тече із заходу за три поприща від града. Коли її перейшов, став, наче град, що на вершині гори стоїть і не може сховатися, бо й сама гора та над рікою прекрасно стояла, — усім здалеку видно її було. Там блаженний, як на видовищі, став твердо і замислив мученицького вінця чекати.

Вищезгадані кати, дійшовши града і в ньому святого Лукіяна не знайшовши, почали точніше допитуватися, куди він пішов. І сказано їм було, що недалеко від града народ учить. Вони ж зразу швидкими кіньми поспішили і тої гори досягли, де чоловік Божий з народом і зі своїми учнями був. Спочатку взяли святих служителів Божих Максіяна і Юліяна, щоб, їх мучачи і вбиваючи, налякати Лукіяна святого і притягнути до пошанування ідолів. Коли ж взяли мучеників, наказували їм грізно, щоб ідолам жертви принесли, і погрожували: "Якщо не принесете жертв богам нашим безсмертним, зразу мечем від нас покарані будете". Вони ж твердими були у вірі — сміливо відповідали: "Ніколи ж не поклонимося ідолам, бо вони суєтні і є ділом рук людських. Ми ж пізнали єдиного істинного Господа — Ісуса Христа, Сина Бога живого, за віру в Нього готові померти". Це чувши, злочестиві зразу перед лицем святого Лукіяна вбили їх мечем. І так святі прийняли обіцяні від Господа вінці й до лику святих мучеників приєдналися. Через їх сповнення святий Лукіян веселився, славив Бога і перед усіма мовив: "Радію і веселюся в Тобі, Господи, Боже мій, що бачу, як діти мої прийшли до вінця слави Твоєї". Тоді Латрин, і Ярій, і Кантор з люттю і гнівом, наче єдиними устами, грізно до блаженного сказали: "Чи ти той, хто чарами зваблює народ, щоб не корився велінням нездоланного цісаря і цілого римського сенату і щоб жертви благоприємної не приносив богам безсмертним?" Їм же блаженний Лукіян відповів: "Я не волхв, а раб Ісуса Христа, навчений не чарування, а божественної премудрости, нею ж людям Божим шлях істини показую і повчаю їх, як без перешкод мають іти за Господом моїм Ісусом Христом, що з неба на землю зійшов, аби творіння своє пречистою своєю кров'ю з рабства ворожого викупити і від ідольського, краще ж сказати демонського, поклоніння відвернути. Тоді ті, що з пітьми зловір'я у світло істинне приведені, отримають спасення. Бо праведно перед Ним одним серця схиляти — Він за визволення всіх доброзволив розіп'ятим бути й померти". Вони ж мовили: "Як ти Богом визнаєш Того, хто не лише помер, як ти кажеш, але й розіп'ятий?" До них же сказав святий Лукіян: "Хоч ваше невірство і не достойне слухати тайни Небесного Царя, проте задля багатьох вірних, що стоять тут, коротко скажу дещо. Бог істинний, Бога істинного Син, який з передвіку завжди був з Отцем, наприкінці віків захотів оновити рід людський, що згинув через переступ Адамовий, і доброзволив народитися нетлінно й невимовно від Пречистої Діви, щоб бути істинним Богом й істинною людиною в одній особі подвійного єства — один Христос, істинний Божий і Людський Син. І той, хто був безпристрасним Божеством і завжди був з Отцем, не лише став видимий, а й у стражданнях за нас підвладний природі людській зробився задля викуплення нашого, слухняний Богу Отцеві аж до смерти, смерти ж хресної. Якщо б Син Божий не захотів стати Сином людським і не одягнувся в образ смертного, то ані рід людський в Бога не отримав би прощення, ані смертні не одягнулися б у безсмертя". Це й иншого багато блаженний Лукіян говорив — кати, вельми гніву сповнені, сказали: "Вже глибокої досягнув ти старости, і вже час тобі припинити дитяче марнослів'я. Але тому, що суєта велика тебе зваблює і надмірне багатомовство робить безумним, ти без усілякого сумніву на смерть іти насмілився і не боїшся. Справді говоримо тобі: якщо скоро не покаєшся, і не покинеш такого безумства і дерзновення, і не принесеш богам безсмертним доброприємної жертви, — зразу старість твою без жалю на люті віддамо муки". Тоді, сівши, почали кати грізними словами питати його, кажучи: "Ім'я твоє нам і народження сповісти швидко". До них же воїн Христовий відповів: "Батьки мої назвали мене Лукієм. У святому ж хрещенні, яким я відродився для життя вічного в Христі, Лукіяном я перейменований. Родом же я римлянин, ним називатися в цілому світі почесно. Та я не хвалюся тим, що римлянином є, а тим, що рабом я є Господа мого Ісуса Христа, що й ви очевидно можете в мені бачити, бо нема инших для мене життя і слави, лише Господь мій Ісус Христос, і померти за Нього — здобуток".

Тоді кати сказали: "Є те, що ми казали: ти — волхв і звабник тих, які тебе слухають. Найбільше ж гордий ти є, бо не перестаєш говорити безсоромно ані своєї натрудженої старости не жалієш. Якщо ти римлянин, то чому від пошанування римських богів нерозумно відступив, їх же цісар зі всім синклітом римським шанує, їм же цілий світ поклоняється?" Відповів святий Лукіян: "Благодаттю Христа, в якого я хрестився і якого пізнав як істинного Бога, не лише диявола й ідолів, але і всіх діл його вірою я відрікся. А те, що я говорю й проповідую про Христа Господа, ви ані чути, ані пам'ятати не хочете: осліпило вас невірство ваше і цісаря вашого разом зі всім синклітом його. Від них же такий наказ приносите, аби ми, люди, творіння розумне, приносили жертву дияволам і схиляли шиї перед бездушними ідолами, руками людськими створеними. Латрин же, Ярій і Кантор не хотіли слухати безчестя богів своїх і цісарських — поклавши на святого руки і зв'язавши його, передали воїнам. Ті ж, простягнувши мученика, грубими бичами били його довго й немилосердно. Христовий же воїн у муках тих ані болем не був переможений, ані погроз не страхався — міцний був у вірі Христовій. Знеможене старістю і зранене тіло укріплював бадьорістю духа настільки, що, і лицем, і розумом незмінний, Христове ім'я великим голосом не переставав ісповідувати, кажучи: "Христа, Сина Божого, і серцем, і вірою, й устами хвалити ніколи не перестану". Тоді кати, ще більше розлючені, звеліли мученика святого мечем убити. Один із воїнів витягнув меч, вдарив у приготовану вже до страти шию святу і пречисту відтяв голову. Коли ж святе його тіло лежало бездушно і ще рухалося, бачили всі, і самі убивці, як світло велике з неба над ним засіяло, разом же зі світлом і голос був зверху, що говорив: "Радій, добрий рабе Лукіяне, що за Мене кров свою пролити не злякався. Прийди і прийми вінець, раніше тобі обіцяний, і зі святими на небі оселися, прийди й унаслідуй обитель вічної слави, з ангелами тобі приготовану". Цей голос був не для святого, який завжди знав про обіцяну для себе від Бога винагороду, а для людей, що навколо стояли, щоб у вірі в Господа нашого Ісуса Христа, яку довго святий Лукіян проповідував, міцніше утвердилися. Було це в день суботній на горі вищезгаданій, за три поприща від града. Те бачачи й чуючи, люди, котрі вірили і котрі не вірили, — всі страхом великим охоплені були. Одні-бо звідти втікали, инші дивувалися з радістю, бачили себе звільненими від сітей диявольських, проте важко було дивитися на блиск явленого світла — трохи з місця того відходили. Мертве ж тіло святого, чудесно якусь силу живого руху прийнявши від Бога, піднялося із землі і стало на ногах. Тоді, взявши своїми руками пречеснішу свою відтяту голову, святий Лукіян пішов без перепон, ведений благодаттю Святого Духа, що жив у ньому, також і з допомогою ангелів, і, наче живий, твердими кроками йшов, несучи голову свою святу, як же і друг його святий Діонисій у Паризькому граді так вчинив. Пройшов же шляху десь три поприща, вищезгадану ріку Тару по воді перейшов і досягнув місця, яке собі чоловік Божий для поховання вибрав, і, там на землі лігши, з миром спочив у Господі. Люди ж благочестиві, мучениковою проповіддю до Христа навернені, прийшли й намастили святе його тіло ароматами і, полотном чистим обгорнувши, з великою честю поховали в присутності ангелів. Коли гробу віддавалося тіло те святе, чути було, окрім земних ароматів, инші якісь, дивні й невимовні, пахощі. Тож усі, що там були, дивувалися, один одному казали: "Що це таке?" Тоді сказали: "Слава Тобі, Господи Ісусе Христе, що такі удостоїв нас відчути пахощі, яких ніколи ніздрі наші не вдихали. Слава Тобі, Христе Спасителю, бо так пахощам тими ми насолодилися, що далі ніякого блага не втратимо". І скільки вони те говорили, стільки їм ті божественні пахощі подавалися — і це безсумнівно свідчило про присутність святих ангелів, які від початку страждання мученикового невідступно при ньому були аж до його смерти і поховання. Благочестиві ж грабарі, закінчивши чесне поховання, поклонилися всі до землі, зі зворушеними серцями взивали й говорили: "Віримо в Тебе, Ісусе Христе, що Ти істинний Божий Син, з Отцем і Святим Духом царюєш на небі, як же ми від святого мученика твого Лукіяна вухами чули і серцем вірити навчилися". Багато ж людей з навколишніх градів і сіл подивитися туди прийшли. Таке бачачи, останні ж від тих, що бачили, чувши, розчулилися серцями своїми — і того ж дня повірили в Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, душ десь п'ятсот. А перед тим ученням святого Лукіяна у краю тому навернених було до Христа до тридцяти тисяч всілякого роду і віку. Вони ідолів покинули, ісповідали Бога Отця ненародженого і Сина Його єдинородного, разом зі Святим Духом у Тройці істинного і єдиного Бога. Після того одні з них зі старанністю збудували церкву над гробом мучениковим, на славу Божу, на честь же угодника Його Лукіяна святого. Тіла святих мучеників Максіяна та Юліяна поховали на горі, де вбиті були. Але пізніше, коли християн стало більше, звідти їх перенесли і разом з тілом блаженного Лукіяна поклали. І багато тим, що там молилися, подавалося благ від Господа нашого Ісуса Христа заступництвом святих Його мучеників. Як єдиною була їхня віра, єдиною любов і єдине у стражданнях ісповідання, так, віримо, єдине в них у вічному блаженстві співжиття і Вічного Царства спадкоємство. Дякуємо тому Творцеві нашому, що свідки Його тричисленні, Тройцю ісповідуючи, через муки сповнилися, їх же благоговійно шануємо, знаючи, що від них подається сліпим прозріння, кривим ходіння, від бісів звільнення, і багато від різних недуг зцілення молитвами їхніми святими, благодаттю ж Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом честь і слава навіки. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!