 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Місяця червня в 6-й деньІларіон блаженний сином був Петра Кападокійця, який подавав хліби на трапезі царській, матері ж Теодосії, обох благочестивих і боголюбивих. Змалку навчений був добре Святого Письма. Коли мав двадцять років, покинув (за євангельським словом) батька, і матір, і дім, і багатство і став монахом в обителі Ісихієвій поблизу Візантії. Потім в обитель Далматську прийшов, і прийняв там ангельський святий образ великий, і став учнем святого Григорія Декаполита, що там тоді жив. І перебував у послусі, і мовчанні, і смиренні великому. Мав же роботу у вертограді монастирському і трудився в тому послусі десять літ, намагався життям своїм наслідувати однойменного собі преподобного старця Іларіона Великого. Про його ж добродійне й богоугодне життя часто читаючи, уподібнювався йому, наскільки міг, у пості, і в цілонічних молитвах, і у всіх чернечих подвигах — через те й новим Іларіоном названо його. Просвітливши душу свою, як сонце, прийняв від Бога владу над духами нечистими — виганяти їх. Ігумен же обителі тої священиком його поставив, хоч той і не хотів, — на той час пішов уже звідти святий Григорій Декаполит в инші місця. Через декілька років, коли помер ігумен, довідався преподобний Іларіон, що хочуть брати поставити його собі ігуменом, — утаївся від них, вийшов вночі з обителі і пішов до Візантії, шукаючи учителя свого Григорія святого, там-бо сподівався знайти його. Але той відплив до Риму, а повернувшись звідти, оселився на горі Олімп. Тому зупинився Іларіон у Візантії в одній обителі. Монахи ж обителі Далматської, довідавшись про нього, послали до святішого патріярха Никифора, просячи, щоб поставити Іларіона їм ігуменом, хоч він і не хоче. Патріярх же сповістив цареві. Пославши, привели до себе Іларіона і переконували його прийняти ігуменство Далматського монастиря. Він же царській і патріяршій волі противитися не міг, скорився їхньому велінню і прийняв владу ігуменську. І пас довірених собі словесних овець добре вісім літ. Після цього прийняв скіпетр грецького царства звіройменний кат Лев Вірменин і почав бентежити Церкву Христову єрессю іконоборною, і багатьох до свого єретичного однодумства примушував. Хто не корився йому — тих мучив, инших у найдальші виганяв краї. У той час його наказом і преподобного Іларіона привели з обителі Далматської в царське місто і до єресі примушували. Але добрий Христовий воїн ніяк не корився катові, більше ж — викривав його сміливо, назвав безбожним і новим переступником. І зрушив того на гнів великий. Багато ран і різних мук злочестивий цар завдав блаженному і в темниці замкнув його. Через якийсь час знову поставив його перед собою і довго допитував. Нічого ж не домігшись, передав його однодумцеві своєму — патріярхові на ім'я Теодот, на прізвисько ж Кассітер, який прийняв престол після святішого Никифора, вигнаного за благочестя. Той Теодот-лжепатріярх із преподобним Іларіоном вчинив так само, як і цар. У темній в'язниці замкнув святого і багато днів морив його голодом і спрагою, ані хліба, ані води не велів йому давати. Монахи ж його монастиря дійшли до царя з проханням, кажучи: "Дай нам пастиря нашого, о царю, ми ж обіцяємо твоїй скоритися волі". Цар же зрадів обіцянці їхній і швидко віддав їм отця їхнього. Святий же, в обитель прийшовши, прожив рік і, трохи відпочивши після страждання і голоду, знову до страждань повернувся. Цар-бо, чекаючи обіцяного, розумів, що посміялися з нього монахи. Послав воїнів своїх до обителі тої і кривдив монахів, а преподобного привів і посадив до темниці. Тоді послав його в обитель Фанієву і звелів там у тісній темниці його замкнути. Страждав же святий в ув'язненні шість місяців, багато кривд і образ прийняв від жорстокого ігумена обителі тої. Тоді знову за царським указом вивели його звідти і привели до Царгорода. І ласкою, і погрозами переконував його цар пристати до іконоборної єресі. І тому, що не послухав його Христовий страждалець, в иншу обитель, названу Кикловіс, послав його цар. І перебував у ній два роки і шість місяців, у жахливій темниці тримали його і кривдили. Звідти знову до царя привели і, сильно побивши, в Протильський град вигнали. Тоді злочестивий той цар, що стратив багатьох, загинув і сам люто — його ж бо воїни потяли його в церкві — на тому місці, де святу ікону Христову вперше, зневаживши, скинув, викинув погано душу свою окаянний. Прийнявши царство, Михаїл Травлій звелів усіх правовірних із пут і вигнання звільнити. Тоді й преподобного Іларіона випущено було, та не пішов у свою обитель, бо ще не припинилася іконоборна єресь і єретикуючі лжепастирі і лжевчителі архиєрейські тримали престоли, а перебував в одної вірної і благочестивої жінки, яка у своєму маєтку дала йому місце безмовне і келію побудувала з вертоградом і зі всіма потребами, служачи йому Бога ради. Тим часом преподобний Теодор Студит, також багато злого від єретиків за правовір'я витерпівши, із вигнання повернувся і до Господа відійшов. Коли його святу душу ангели на небо зносили, бачив те Іларіон преподобний, як же у житії Теодора написано. У той день, коли святий Теодор Студит переставився, блаженний Іларіон, ходячи по вертограді своєму, працюючи і співаючи псалми Давидові, почув якісь предивні голоси й невимовні пахощі. Дивувався ж і стояв, розглядаючись, звідки вони. Поглянув у небо, у височінь, і побачив багато чинів небесних у білих ризах, що світлими лицями сяяли і йшли з неба з піснями назустріч якійсь чесній особі. Це бачачи, Іларіон блаженний впав на землю з жахом великим і чув якийсь голос, що говорив до нього: "Це душа Теодора, ігумена Студійського монастиря, який за святі ікони постраждав до крови і до кінця перетерпів у скорботі. Нині ж заснув і, торжествуючи, душа його вгору сходить. Зустрічають її небесні сили". Такого видіння пречудесного сподобившись, сповнився преподобний Іларіон превеликої втіхи, і насолоду велику духовну прийняв у серці своєму, і багато днів пробув, веселячись духом, і сяяло серце його від радости, як же в ангела. Перебував же преподобний в жінки тої літ сім і більше. Коли ж після Михаїла Травлія став на царювання син його Теофіл і, всіх ісповідників зібравши, почав їх знову, як же і попередні злочестві царі, примушувати до іконоборства, а тих, що не корилися, мучити, тоді й преподобного Іларіона взяли й привели до царя. Примушуваний, не покорився царському велінню, більше ж — викрив царя як злочестивого і законопереступника, що праведні догми віри руйнує. І за те сто і сімдесят ран на спину прийняв, і на Афусійський острів вигнано його. Мав же там таку відраду, що не тримали його в темниці чи в путах, тому збудував собі келію вельми малу й перебував у ній аж до кончини Теофіла. Коли ж той помер, цариця Теодора, всіх ісповідників із вигнання зібравши в царюючому граді, правовір'я укріпила і святі ікони в храми Божі внесла. Тоді й преподобного Іларіона випущено, прийняв він свою Далматську обитель, сяючи чудами. І прожив три роки, і, учнів своїх богоугодно настановивши, до Господа відійшов. Його ж чесну і святу душу, як і Теодорову, яку він бачив, ангели на небо віднесли, і в лику святих ісповідників постала вона перед престолом слави Отця, і Сина, і Святого Духа, одного в Тройці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.
[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ] [ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ] [ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ] [ Жития святых на русском языке. Все тома. ] [ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)] [ Lives of saints in English ]
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
