Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Житіє преподобного отця нашого Паїсія Великого Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Житіє преподобного отця нашого Паїсія Великого
   

Місяця червня в 19-й день

Написав преподобний Йоан Колов

Як же тлінна, перехідна краса цього світу вміє тих, що люблять її, звабити до володіння нею, що задля малої втіхи настільки хвилюються почуттями і здіймаються умом до пристрастей, що не лише обіцяним життям нехтують, але й від самого Творця істинного життя, о горе, відвертаються і вибирають теперішнє понад майбутнє, люту і нескінченну смерть добровільно приймають, — так і вічні блага на небі у тих, що сподіваються їх отримати, викликають безмірне бажання і насичують їхні серця якоюсь божественною ненаситною насолодою, і дають їм пам'ятати завжди тамтешнє блаженство, винагороду за труди і прекрасне торжество подвижників — і на сердечне старання заохочують їх. Бо не лише дочасне і суєтне зневажають вони, а й свого життя не жаліють, погоджуючись і душу свою улюблену покласти Христа ради, за словом Євангельським, і смерть за Нього полюбити понад усе солодке і прекрасне. А тому що не знаходять її скоро, бо нема гонителів, иншим чином ту бажану смерть витерпіти намагаються, вигадуючи собі довге омертвлення самих себе. І так тисячі болів терплять щодня, постячи, і всіляко подвизаючись, і борючись із невидимими бісами, і примушуючи себе завжди єство своє безплотним ворогам противитися, будучи в тілі. Із таких добрих і божественних мужів є той, про кого розповідати хочу, і сповістити про народження його, і вік, і дивовижне життя. Ім'я ж мужа того Паїсій. І нехай ніхто не безвірствує, чуючи про преславне і надприродне про нього. І хай не вважає, що я додав щось до любого мені отця задля чести його, бо далеко вище він від усіляких людських почестей і не потребує похвали від долішніх, хвалений у горішніх від святих ангелів. Але розповім задля користи слухачів і тих добродіїв, що наслідувати його бажають. Розповім же те, що бачив своїми очима і вухами чув, тому почну достохвальне і корисне життя його з дитинства. Було так.

Цього великого і блаженного мужа виростив Єгипет, який давніше дав великого серед пророків боговидця Мойсея, через його ж близькість до Бога і великі чуда прославився, як же про те в Божественних книгах написано. Не менше ж і вдруге прославлений виявився Єгипет через преподобного Паїсія, у ньому народженого, його ж чесним ім'ям і багатьма чеснотами збагатився. Батьки ж цього блаженного були благовірні, і боялися Бога, і в заповідях його ходили непорочно, і всілякими добрими ділами догодити Богові намагалися. Мали ж дітей семеро, і виховували їх у добрій настанові, щоб були вони наслідувачами батьківських чеснот. Було ж багатства в них досить, що й потребуючим щедро подавали: мали простягнену до щедрот руку. І скільки вкладали в руку убогим, те подвійно віддавалося їм із божественних дарів. А тому що ніхто з людей не може уникнути смерті, батько Паїсія з життя сього пішов, покинув чесній жінці своїй опіку над дітьми, серед яких найменший літами був хлопець Паїсій, і ним мати найбільше журилася. Одної ночі, коли заснула, мала таке видіння. Ангел Господній явився їй, кажучи: "Бог, Отець сиріт, послав мене до тебе, бо понад міру печаллю сповнюєшся, багатьма турботами про дітей охоплена. Хіба ти сама про них турбуєшся, а не Бог? Нині, відклавши печаль, дай Всемогутньому Богові одного із синів твоїх, в якому прославиться пресвяте Господнє завжди славлене ім'я". Вона ж відповіла ангелові: "Усі є Божі, і якщо Йому котрийсь угодний, хай візьме". Ангел же взяв Паїсія за руку і сказав: "Цей Богові угодний". Мати ж сказала: "Візьми краще з великих, який кращий". Відповів ангел: "О добра серед жінок, не знаєш хіба, що сила Божа в немічних являтися любить. Цей-бо, наймолодший, — вибраний Богом, має Йому угодити". Те мовивши, ангел пішов. Жінка, збудившись зі сну, дивувалася божественному видінню, вдячні пісні віддавала Богові й говорила: "Хай буде на нас, Владико, і на рабі Твоєму Паїсії милість Твоя". Це й подібне сказавши і багато помолившись, привела сина свого до Бога на клирицьке освячення. Блаженний же отрок Паїсій, клирицького освячення сподоблений, наслідував добродійних мужів, ріс літами і розумом, разом і благодаттю Божою, день за днем розпалював серце своє більшою до Бога любов'ю, вельми бажаючи чернечого життя.

Коли настав час отримати бажане і в чернечому чині почати повне виконання Господніх заповідей, божественною благодаттю, як непорочний агнець, був відданий у скитську пустелю і до пастиря словесних овець, божественного Памви, у наставлення прийшов. Той же, з любов'ю і радістю його прийнявши, у святий чернечий образ одягнув його. Мав той отець Памва розуміння божественного дару, та й одкровення згори йому були: щодо Паїсія пізнавав, що він посудина вибрана Божої благодаті і нею наставляється до всілякого доброго діяння. Спершу Паїсій блаженний у послушництві добре справувався, усім серцем скоряючись отцеві своєму і його волю у всьому виконуючи. Тоді вирішив суворе життя прийняти і, сходячи до вдосконалення чеснот, сходинки у серці своєму складав. Преподобний же отець наш Памва, дивлячись, що Паїсій вдається до великого постницького подвигу, і на більший хотівши його налаштувати, мовив до нього: "Дитино Паїсію, у новоначальному подвигу належить усі почуття ретельно берегти від перепон і спокус, а найбільше берегти очі від цікавого споглядання і навіть в обличчя нікому не дивитися, але завжди очі опускати додолу — умом же у висоту взирати і споглядати внутрішніми очима невимовну красу Божої слави, славити й оспівувати Всесильного Бога". Тими учителевими словами блаженний Паїсій повчився і зранився любов'ю до Бога, намагався сказане йому здійснити на ділі. Відтоді заповіді тої не дивитися на лиця чужі пильно дотримувався три роки і не дивився на людський образ взагалі — віддавався читанню святих книг, над словами Божими завжди думаючи і їх розумінням, як же водою, напуваючи душу свою. І було за словом Давидовим: як же сад, що, при витоках водних насаджений, росте і цвіте, і плід солодкий приносить у час відповідний". Прагнув він цього псаломського звертання до Бога: "Солодкі слова Твої для піднебіння, понад мед устам моїм". І без упину (за апостольською порадою) молився, постом же і чуванням тіло своє втомлюючи і підкорюючи його духові, чесноту ховаючи в таїні серця свого, наче скарб. Бачачи його в такому успішному вдосконаленні, старець Памво радів з його добродійного життя в Бозі і, як батько, наглядав за ним, на майбутній подвиг як наставник скеровував і на всіляке богоугодне діло благочесно й легко наставляв, допоки не зробив його найвправнішим серед ченців.

Надійшов же час відходу старця з тутешнього життя до небесної Батьківщини, до якої, кликаний, прийти бажав. Памво преподобний великим благословенням благословив Паїсія блаженного і слів пророчих про нього немало мовив, відтак перейшов до блаженного того життя — прийняти там сподівані невимовні блага. Я ж, смиренний Йоан (говорить автор цього житія), залишився зі святим Паїсієм. І були ми обидва однокровні і звичаєм подібні, на самоті жили й один устав правила та життя сповнювали, як же від отця прийняли. І підтримували один одного, дбаючи про спасення душ наших. Коли трохи часу минуло, блаженний Паїсій забажав вищого життя, через те настала потреба розійтися нам, бо до більшого постництва розпалював його дух. Почав протягом цілого тижня постити, у суботу ж і неділю лише хліб із сіллю і вода були йому стравою. В инші дні замість хліба матеріяльного умовим годувався, часто ж богогласного Єремії читав пророчу книгу. І багато разів той святий пророк йому являвся, розповідаючи не довідомі в пророкуванні своєму таємниці, і сокровенними думками подвизав його на бажання обіцяних благ. Беручись за суворіше життя, Паїсій покинув попередній свій піст, вибрав же инший: до одного тижня і другий додав, два разом постив, і через два тижні трохи хліба з сіллю, як же мовиться, і води в міру приймав.

Про такий його піст і рівноапостольне життя ніхто ж не відав — лише один Бог, що знає людські таємниці, Йому ж і неявлене все відкрите (я ж знав почасти). Ще ж і бажання безмовнішого мовчання йому прийшло, щоб на самоті молитви приносити Владиці Христові, приєднатися до Нього палкіше і від Нього приймати просвітлення. Таке його бажання розуміючи, я важко переживав нашу розлуку. Хотівши ж переконатися, чи в Бозі той намір його, чи з якоїсь власної людської волі, сказав до нього: "Брате Паїсію, ось бачу, що ти безмовнішого життя бажаєш. Знай же, що і я ту думку маю, але сумніваюся, непевний, чи від Бога цей помисел, чи ні. Помолімося тому до щедрот Божих, аби сам Господь наш за волею своєю влаштував життя наше і подав нам вістку, чи разом перебувати, чи один з одним маємо розлучитися". Паїсій же відповів мені: "Добре кажеш, любий, зробімо те, що говориш". Ставши на молитві, цілу ніч гаряче молилися ми до Бога. Добрий же Бог, не хотівши зневажити молитви нашої, послав до нас зі сповіщенням ангела свого святого, що над ранок перед нами став і мовив: "Кожному з вас Бог осібно життя розділяє. Ти бо, Йоане, тут залишайся і всім до спасення наставником будь. Ти ж, рабе Христовий Паїсію, іди звідси до західного краю пустелі. І збереться до тебе багато инокуючих, говорить Господь, і монастир Моїм велінням буде створений, і прославиться там ім'я Моє через тебе". Те мовивши, ангел пішов. Ми ж поклонилися Богові з дякою і, за велінням Господнім, розділилися. Я, — говорить Йоан, — залишився на місці, Паїсій же блаженний пішов далі до західного краю. Висік у горі печеру, оселився в ній і настільки приєднався до Бога вседосконалою чистотою своєю і багатьма подвигами, що й сам Христос являвся йому, і виправляв його, і наставляв до чеснот, як же наступне істинно явить слово. Одного дня, коли сидів Паїсій у своїй печері і божественну пісню в устах мав, явився йому Спас, кажучи: "Мир тобі, любому угодникові Моєму". Він же, вставши, охоплений страхом і тремтінням, мовив: "Христе, чоловіколюбче, Спасе, ось я — раб Твій. Яка причина, Владико, такої доброти Твоєї до мене, що зійшов Ти до моєї недстойности?" Сказав йому Господь: "Чи бачиш цю пустелю, її довжину і ширину. Задля тебе наповню її посниками, що славитимуть ім'я моє". Вибраний ж угодник Божий Паїсій, на землю впавши, так сказав: "Владико Господи, руці Твоїй міцній всі скоряються, і, що Ти захочеш, те буде. Прошу ж Твою благість, дай мені розуміти, звідки буде необхідне й потрібне для тих, що в пустелі цій творитимуть подвиг?" Спас же мовив: "Повір мені, що кажу тобі правду. Якщо знайду тих, що мають любов — матір всіх чеснот, і побачу їх, що виконують заповіді мої, то нехай ні про що потрібне не переживають, Я всіляку турботу про них буду мати". Знову сказав до Господа Паїсій: "Ще раз спитаю Твоєї благости: як вони мають легко перейти ворожі сіті і лютих бісівських спокус уникнути?" Спас же мовив до нього: "Якщо заповіді мої, як же Я тобі сказав, пильнуватимуть покорою, правдою і смиренним серцем, то не лише вище від ворожих нападів і лукавих підступів їх вчиню, а й Царства Небесного спадок дам їм". Те мовивши, Спас зі славою на небо зійшов. Святий же Паїсій, більше страху Божого у серці своєму прийнявши, без упину думав про сходження Спаса з неба до нього.

Батько ж заздрости і людиноненависник ворог диявол, бачачи, як сильно оминає Паїсій його сіті і не ловиться на його хитрощі, і вище від наслань його є, дратувався вельми. Не міг же наблизитися до Паїсія через божественну силу, яка була від Бога святому дана. Почав вигадувати инші підступи, аби зробити перепону рабові Христовому, — думав узяти його на вудку золотолюбства, щоб спокусився під виглядом милости. Напнув перед ним сіть сріблолюбства, аби, коли він втратить безкрисливість, легко було на нього напустити люті напади. Пішов звабливий ворог до одного єгипетського князя, мужа богобоязливого, що великими маєтками насолоджувався. Явився йому в образі ангела й мовив: "Встань, о любий, іди в пустелю, знайдеш там мужа на ім'я Паїсій, убогого життям, чеснотами ж вельми прикрашеного. Він — вибраний посуд божественної благодаті. Його знайшовши, золотом вшануй добре, не скуплячись, бо має тим й инших пустельників сповнювати потребу". Князь же той, не розумівши бісівської зваби, але повіривши, що то ангельська сила, взявши золота й срібла досить і багато всього на потребу, пішов до святого. Божественна ж сила була з Паїсієм, відкрила йому ворожий підступ, що під виглядом княжої милостині намагається взяти його любов'ю до надбань. Муж божественний, зразу вставши, пішов назустріч князеві. Коли святий зустрів його, спитав князь про пустельника Паїсія, хто він і де перебуває. Паїсій же взаємно спитав князя, кажучи: "Чого шукаєш Паїсія, яка тобі в тому потреба?" Відповів князь: "Золото, срібло й инше на потребу приніс, щоб дати йому, аби він роздав ченцям". Преподобний же відповів князеві, кажучи: "Зрозумій, о христолюбче, що золото і срібло не потрібне тим, що в пустелі цій жити захотіли. І ніхто з тих, що тут оселяється, не захоче нічого з майна твого взяти, тому вертайся без суму додому, Бог же прийме твій добрий намір. Якщо ж те, що несеш, хочеш роздати бідним, то багато в містах єгипетських потребуючих — убогих, жебраків, сиріт і вдів. Про них думай — і велику винагороду приймеш від Бога". Князь же, повіривши словам святого, повернувся і зробив, як був навчений. Роздав убогим, жебракам і потребуючим своє добро. Коли преподобний Паїсій заходив у свою печеру, явився йому диявол, кажучи: "О біда мені, Паїсію, що маю тобі зробити, що відганяєш мої хитрощі. Іду краще з иншими воювати, на тебе вже більше не прийду, переможений-бо від тебе". Божественний муж заборонив йому силою Христовою і відігнав його від себе. Диявол же, із соромом відігнаний, більше не смів безсоромно приступати до святого.

Після цього пішов преподобний у внутрішню пустелю і перебував там тілом — духом же з небесними силами, вдавався до життя суворого, перед Владикою всіх стоячи, уподібнюючись безтілесним. І став свідком небесних скарбів, і Дух Святий, що в ньому жив, благоволив явити йому веселість праведних, що там є. Якось, ставши на молитві, Паїсій опинився на небі, наче крилами злетів. Спершу бачив прекрасні райські поселення, невимовної радости сповнені. Тоді Церкву найперших і вічно торжествуючих побачив і нематеріяльної їжі з Таїнств Божих причаститися сподобився — прийняв дар за крайню повстримність і голодування. Раз на тиждень у недільний день причащався Божественних Таїнств Воскресення Господнього — і до наступної неділі знову без їжі перебував. Такою силою благодаті єство його від Творця збагатилося. Отож, — говорить автор, — ніхто з тих, що вірять Божому слову, нехай не безвірствує, бо слово Боже маю вірним свідком. Хіба не те каже, що всі скоряються Божому велінню? А тому, що то правда, то й у слів моїх правдивість кожен хай вірить. Після причастя Божественних Таїнств Тіла і Крови Христової преподобний Паїсій часом сімдесят днів без їжі тілесної перебував. І не є дивним це: божественна сила, що має невимовну владу, змогла тримати в ньому силу життя самою своєю благодаттю більше, ніж підкріплення їжею. Ті, що за тілесним єством живуть, потребують тлінної їжі для підкріплення свого тіла, аби не знемогло, а ті, що в понадприродному житті досягли поступу, — наче безплотні. Таким сила Творця подає пребагато благодаті, їй єство людське добре скоряється, і не так тілесною, як же духовною живе їжею. Знає всесильний Творець, Бог наш, і як семи отрокам, що понад триста років спали, на землі без їжі життя зберегти. Й Іллі життя у небесних дворах до останнього дня береже. Але про це досить — про блаженного ж Паїсія говорімо. До цього преподобного отця багато не лише ченців, а й мирян збиралося — перебувати при ньому бажали. Й обсіли його, як рій бджолині стільники, солодом духовного меду бажали насичуватися невпинно. Він же з вічного божественного джерела більше, ніж мед зі стільників, найсолодшу черпав благодать, виточував для них духовне пиття, сповнене невимовної насолоди. І додавалося повсякдень немало братів, які збиралися і примножувалися, все гарне житейське відкинувши, по-євангельськи брали на плечі ярмо Христове. З них же одних преподобний відлучав до безмовного мовчання, щоб на самоті гарячою молитвою розмовляли з Богом, иншим же велів у соборі співати, разом з братами в послусі перебувати й спільно трудитися. Инших віддавав у науку рукоділля, щоб не лише самі з трудів своїх хліб свій їли, а й голодних убогих годували й иншим братам, потребуючим і подорожнім, аби спочинок давали дружелюбно. Головне ж для всіх було одне: аби ніхто нічого не робив зі своєї волі, але тільки за велінням і на розсуд отців досвідчених. Таке було передання від преподобного братам, що до нього збиралися, і така їм від нього наука. А щодо влаштування безмовного життя самого того отця ні одне слово детально розповісти не може, проте з малого мале дещо хай скажеться.

Минуло досить часу, і бачив преподобний, що безмовність його порушують брати, що приходять до нього. Втомився від неспокою: був мовчання великим шанувальником. Через те надумав покинути те місце і піклування про братів, таємно від усіх вийшов звідти і, нетрі найглибшої пустелі проходячи, знайшов десь печеру, оселився в ній і три роки перебував там. Виросло ж волосся на голові його вельми і було довгим. Він його прив'язував до кілка, на висоті печери закріпленого, і недрімно здійснював всенічні молитви. І як уночі, так і вдень, не даючи собі спокою, на великі труди зважувався. І мав собі труд за спокій задля любови Божої, якою розпалювався завжди, — через те й сам любий був Богові і сподобився божественного явлення і споглядання Христового, як же Спаситель наш у Святому Євангелії говорить: "Хто любить Мене, того Отець Мій полюбить, і Я його полюблю, і явлюся йому сам". Якось, коли преподобний Паїсій палкішою любов'ю до Бога розпалився і цілий ум богомисленою молитвою в самому Бозі заглибив, явився йому (як і раніше) Христос Спас. Він же, не мігши бачити пресвітлої слави пресвятого Лиця Спасителя, впав на землю зі страху і тремтінням був охоплений. Чоловіколюбний Владика простягнув йому свою руку (О невимовна Твоя, Христе Царю, до угодників Твоїх любов!), підняв Паїсія із землі і сказав йому: "Мир тобі, угодникові моєму. Не бійся ані хай не тремтить серце твоє, у твоїх-бо ділах вельми насолоджується моя благостиня, і вельми приємний Мені подвиг твій. Веселися далі і прийми гарну винагороду: ось даю тобі такий дар, аби все, що проситимеш від Отця мого в ім'я моє, далося тобі. І за кого грішного помолишся — відпустяться йому гріхи". Святий Паїсій, бачачи настільки велику доброту Господню, осмілів трохи й мовив: "Чоловіколюбче Христе Боже, хоч з невимовної Твоєї благостині мене, недостойного й окаянного, такої своєї сподобляєш благодаті, прошу Тебе смиренно: сам настав мене і навчи, про кого і в яких потребах маю просити. Я-бо від початку бачу свої перед Тобою прогрішення і щодо моїх невиправ прошу Твоє милосердя, аби простив і покрив добротою своєю безмір моїх гріхів. Подай мені подальший час життя цього провести безгрішно, аби легко я вийшов на стезю спасення, без перешкод дістався доброго кінця — з Твоєю допомогою і під Твоїм проводом. Без Твоєї допомоги і настанови ніхто не може нічого доброго зробити і милість у Тебе отримати. І ніякі наші добрі діла, жодний труд і ні один подвиг не достойні такої превеликої милости Твоєї, навіть якби й смерть за Тебе підняли, — як же й годиться нам за Тебе, Творця та Ізбавителя нашого і премилосердного до нас, грішних, душі наші покласти, бо Ти — Бог безсмертний — за нас, смертних людей, кров свою пресвяту без жалю пролив, хрест, оцет і гріб перетерпів, аби спасення нам влаштувати своїм Воскресенням. Яку смерть, Тебе ради, Творця нашого, перетерпіти нам годиться?" Так святий Паїсій з великою насолодою серця до Спаса промовляв. Благословив його Той і відійшов від нього, зійшов на небо зі славою. Паїсій же поклонився Владиці своєму, славлячи Його і дякуючи Йому за благоутробне до нього сходження.

І скоро після того було преподобному Паїсію насправді сповіщення про даний йому дар від Христа Господа, який мовив: "За якого грішника помолишся — відпустяться гріхи його". Було ж то так. У старця одного пустельного переставився учень. Перед кончиною своєю зневажив отця свого, зваблений від ворога роду людського, що завжди заздрить, і замість послуху впав у лінь і байдужість. А що гірше, що і в гріх якийсь перед смертю своєю впав і без покаяння життя своє закінчив. Старець же, жаліючи свого учня, почав за нього молитви чинити перед Богом. І прийшло йому бажання довідатися, де душа лінивого брата перебуває. Після достатньої молитви був старець у піднесенні і побачив учневу душу, що в пеклі люті муки терпіла. Після того видіння старець сильніше зранився серцем за учня і зі сльозами безперестанку молився до Господа за викуплення загиблої душі. Додавши піст до посту, перебував чотирнадцять днів без їжі. Потім почув голос згори, що говорив до нього: "Душа, за яку ти гаряче молишся, залишатиметься за моїм велінням у пеклі до мого приходу. Коли ж прийду на хмарі з ангелами і трубами, тоді прийме винагороду, достойну за ділами своїми". Таку відповідь почувши, старець сумував сильніше, і печалі сповнився, і додав инші чотирнадцять днів, постячи, і на більші молитви віддавався — але знову той самий голос почув, що душа померлого грішника буде в пеклі до Страшного Господнього Пришестя. Більше не насмілювався старець втомлювати молитвами своїми доброту Владики, був розгублений — втратив надію викупити учневу душу з пекла і нарікав багато.

Тоді згадав про преподобного Паїсія (йому було дозволено Божим Провидінням вирятувати грішника з пекла). Встав печальний старець і до святого Паїсія у внутрішню пустелю пішов: знав-бо про його сміливість перед Богом і поклав на нього уповання безсумнівне, що той великий угодник Божий зможе впросити Бога за учня його. Святий же Паїсій, пророчою благодаттю зрозумівши прихід до нього старця, вийшов назустріч йому. І зустріли один одного, належне в Христі цілування віддали й обнялися люб'язно. Тоді святий Паїсій мовив до старця: "Чого до мене, поганого і грішного, потрудився прийти, отче?" Старець же розповів йому причину приходу свого, повідав все про померлого без покаяння учня, про те, що бачив душу його, яка в пеклі мучилася, і як молився за нього, і як нічого не досягнув, і як відповідь почув з божественного голосу, що велів мучитися учневі до Господнього Пришестя. Те розповівши, додав і таке: "Прийшов я просити твою святиню, аби ти співстраждав з моїм окаянством у печалі моїй і співболів мені, болить моє серце за душу загиблу. І щоб ти своїми молитвами заступником був перед Богом за мученого в пеклі учня мого. Сподіваюся, що, коли ти проситимеш, Бог змилосердиться. Не відмовляйся помолитися, о отче, і в печаль велику не дай мені занурюватися. Якщо не послухаєш мене, не захочеш подати руку допомоги страждаючому в пекельних муках, то неможливо буде піти звідси моєму смиренню". Це старець з великими сльозами говорив і старанно просив великого Паїсія, щоб умилостивив щедроти Божі. Відповів святий: "Не моє діло, о преподобна голово, торкатися такого починання, але твого великого богоугодження і святости. А що не благоволить Бог почути нині твою молитву за учня того, ту тайну може знати Він сам — той, хто має велику безодню судів. Далі не буду твоєму велінню перечити і не погоджуватися, ось на молитву з тобою вдаюся — і що угодно буде Богові, те зробить. Ти-бо тут залишайся, молячись, я ж на осібне місце піду". Те мовивши, святий Паїсій пішов у внутрішню пустелю і, ставши на молитві, руки до неба підняв, разом і ум спрямував, до Творця всіх сказав: "Зглянься, чоловіколюбче, на молитви наші, недостойних рабів Твоїх, і подай як благий звільнення з пут пекельних душі раба Твого, учня старцевого". Це й подібне до чоловіколюбця Бога преподобний говорив, гаряче молячись. Господь же неоманливого слова вищезгаданого — обіцянки святому Паїсію — змінювати не хотів, зразу явився йому і спитав, хоч і Всевидець, кажучи: "Що, угоднику мій, так старанно просиш у моєї благости?" Він же сказав: "Боже милостивий, єдиний, що все знаєш, помилуй грішника, який втратив послух, впав у негідні діла і переданий геєнським мукам. Йому, окаянному, горе мені, учневі старцевому, яви милість свою, не здолану гріхами світу всього, не затримуй щедрот своїх, не зневаж тих, що моляться гаряче до Тебе, щоб не виявилися марними труди рабів Твоїх перед Тобою". Спаситель же мовив до нього: "Вже перед тим казав Я старцеві, що учневі його, за моїм правосуддям, належить бути в пеклі, аби прийняти там винагороду за ділами своїми. І не хочу подати йому відради в муках його до мого на хмарах приходу". Вибранець же Господній Паїсій відповів Спасителеві, як раб, кажучи: "І що, о Владико, є для всіх, які не скоряються Твоєму божественному велінню? Якщо хочеш послухати рабів Твоїх, легко можеш це зробити, бо володієш віками і ще перед приходом Твоїм можеш вивести грішника з пекла, і тою всемогутньою силою, якою з небуття в буття все привести зміг Ти, тою ж силою і спасти душу загиблу можеш". Коли це сказав Паїсій, зійшов на небо Спаситель.

За короткий час пролунали голоси трубні страшні, і видно було, як розходяться небеса, і йшов хмарами з висоти Христос із силою і славою великою, з ангелами й архангелами, разом із ликами праведних, і з усіма грізними явленнями, зі всім, для останнього дня приготованим. Поставлено ж і престоли, і престол страшний видно було, і все видіння те виглядало так, як має бути на Страшному Божому Суді. Возведено ж було й душу померлого з пекла. І було передано її спершу Паїсію святому в руки, тоді старцеві — кожен-бо з них у той час на своєму місці молився. І в один час обом було те явлення, у якому ж і голос зверху чутно, який говорив до старця: "Прийми душу учня свого з рук угодника мого Паїсія, і більше не побачиш її в муках, але у спокої". Коли такий голос від Спасителя був, прийшла душа, з глибин пекельних виведена, і перед старцем стала, і промовила, кажучи: "Багато лютих мук я перетерпів у геєні через непослух, він-бо і гріхопадіння мого причиною був. Молитвами ж святого Паїсія милостивий до мене преблагий Бог явився і з пут пекельних вивів мене. І ось нині на спокійне місце праведних переселяюся". Те мовивши, перед лицем старця на світле місце святих перемістився. Це бачачи, старець у час молитви своєї сповіщений був про спасення учня свого. І зразу, відклавши сумнів, вийшов з поспіхом до великого Паїсія, досягнув місця, де той молився, і побачив, що святий віддає Богові подячні пісні за визволення душі померлого брата. І розповів зі страхом старець Паїсієві все, що бачив. Також і Паїсій святий розповів старцеві про дивне явлення Господнє. Один одному бачене розповіли й обидва вкупі дякували Богові, що зробив великі чуда. Тоді сказав старець до преподобного Паїсія: "Велику в тобі благодать визнаю, о блаженніший отче, бо своїми молитвами не лише мого учня з пекла, а й мою душу, що лютою скорботою хворіла, визволив з важкої печалі. Прошу ж твою святість, розкажи, яке твоє діяння перед Господом і які подвиги і труди твої, за які сподобився таких дарів від Бога. Хочу-бо довідатися для користи своєї про богоугодження твоє". Великий же Паїсій відповів йому: "Знай точно, о чесний отче, що нічого з божественних дарів нема в моїй недостойності, окрім милосердя Творця мого, який неміч мою покриває, добротою ж своєю єдиною таке влаштовує і подає допомогу тим, що моляться до Нього всім серцем. Не захотів же і твоєї зневажити старанної молитви та любови, яку ти явив, такий труд піднявши за спасення душі учня твого, у чому наслідував самого чоловіколюбця Христа, що задля превеликої до нас любови народився, виховувався, у трудах був з юности і постраждав за нас, зваблених ворогом, що впали з райських благ через непослух, і звільнив нас стражданням своїм від рабства пекельного. Дав же заповідь любити один одного й нічого не вважати більшим від цієї чесної любови, щоб покласти сердечно душу за друзів своїх. Та, а не инша якась причина визволення з пекла душі учня твого, що ти за нього, не жаліючи себе, душу свою у такий труд і подвиг поклав. І нема як инакше це розуміти й про це говорити ані про мене щось велике думати. Я-бо муж грішний і нічого не знаю, аби я щось зробив доброго, достойного Божих дарів. Прийди тому, о преподобна душе, віддамо вдячність і хвалу єдиному милостивому людинолюбцеві Богові, що виконує прохання рабів своїх, які моляться до нього з вірою". Коли це смиренномудрий Паїсій преподобний вимовив, оспівали обидва вкупі всіх благ Подателя Бога й багато дякували Йому за отриману від Нього милість. Тоді помолилися один за одного і, люб'язно обійнявшись, розлучилися, і кожен пішов у своє перебування.

Віддавався ж преподобний Паїсій щодня найсуворішим подвигам, за апостольським словом, забуваючи те, що позаду, і спішачи до того, що попереду. І ходив пустелею непрохідною і безводною, від людей цілком сховатися хотів, аби всі діла його, що робить у Христі, були в таємниці, разом і солодкого плоду богомислення у безмовності хотів насититися. Бог же хотів спасти не лише Паїсія, а й инших через нього, і не допустив світильникові такому далі під сподом пустельним у найглибших надрах схованому перебувати, аби потребуючі просвітлення не були позбавлені світла прикладу, кажу, добродійного життя Паїсія, з котрого багато користати хотіли. Тому знову явився йому Спаситель і велів вийти звідти в зовнішню пустелю до братів, щоб укріпити їх, і навчити, і зробити їх наслідувачами рівноапостольного життя його. Казав же Паїсій до Владики, що йому наказував: "О Господи, яка мені користь залишити це любе перебування в пустелі цій, у якій же вельми солодко Твоїми відвідинами насолоджуватися? Яка мені користь іти инших відвідувати і бути їм наставником, коли сам ще не досвідчений ані не достойний начальства, ані не придатний керувати иншими? Боюся, Владико, аби, дбаючи про спасення инших, свого не занедбав, і, покерувати як же годиться братами не змігши, засуджений буду, як лінивий раб". Коли він це казав і просився, аби не йти до братів, сказав Спаситель: "Труди, які за спасення инших маєш підняти, не лише рівні будуть цим пустельним твоїм завзятим трудам, але багато вищими й чеснішими виявляться, і в небесному граді Єрусалимі приймеш подвійну прекрасну винагороду за тих, що спасуться через твоє учительське наставлення. Якщо виведеш чесне з недостойного, будеш наче моїми устами". Це кажучи, Спас невидимий став з очей його. Божественне ж спасителеве веління вело Паїсія з внутрішньої пустелі до зовнішньої, до братів. І коли до них прийшов, зразу зійшлися до нього з невимовною радістю, як діти до батька, і почав знову про них піклуватися. Вибрав собі осібне перебування в окремій печері, щоб не втратити цілком любої безмовности, і знову почало багато до нього збиратися звідусіль, прагнучи напитися його солодких учень. Джерело благодаті не маліло, з уст його витікаючи водами безсмертя і напоюючи висохлі людські серця.

Забажав же і я, говорить автор, бачити ангелоподібне лице його і насолодитися любими мені й душекорисними бесідами — уже давно не бачив його і не розмовляв з ним. Тому, вставши, пішов до нього. Коли ж зближався до дверей печери його, почув, що хтось розмовляє всередині зі старцем, і став, не хотівши приходом своїм переривати бесіди їхньої. Став же я зовні, довго чекаючи кінця бесіди, і, оскільки не переставали розмовляти, втомився чекати, постукав трохи у двері, тихо помолившись. Старець же підійшов, відчинив двері і, бачивши мене, радий був вельми. Люб'язно мене обнявши, цілування в Господі дав мені й увів мене всередину. Я ж, увійшовши, нікого иншого не побачив, лише самого старця, і дивувався, думаючи в голові своїй, хто це був, що розмовляв з отцем перед моїм приходом. Сотворив же старець звичну до Бога молитву, поставив переді мною трохи їжі, і їли ми обидва. Не переставав я дивуватися, дивився довкола і не розумів, як це я чув, що двоє розмовляють, а застав лише одного. Отець же, зрозумівши, що я здивований, сказав мені: "Чому, брате, сюди й туди дивишся, наче шукаючи когось?" Я ж відповів: "Дивній насправді речі дивуюся і не можу збагнути, бо, коли прийшов до дверей твоєї келії, почув голос одного мужа, що говорив з тобою. Нині ж перед лицем твоїм нікого не бачу. І що це таке, не відаю. Але прошу тебе, святий отче, скажи мені недовідому цю таємницю". Помовчав же блаженний Паїсій і почав говорити: "Я думав, що ти нічого не чув, о любий мені Иоане, а тому що ти чув нашу з невидимим тобі мужем розмову, думаю, що Господь, який влаштував твій до мене прихід нині, хоче через мене, недостойного раба свого, відкрити тобі цю божественну і преславну тайну, щоб ти зрозумів неісповідиму милість нашого Владики, яку Він має до правдиво инокуючих любови Його ради. Знай-бо, що той, кого ти чув, як він зі мною розмовляє, — великий Константин, перший цар-християнин, вірний і святий. Він, з неба до мене прийшовши, сказав мені: "Блаженні ви, що чернечого життя сподобилися, воістину-бо вам превелика божественна слава приготована від Спасителя". Я ж спитав: "Хто ти, пане мій, що кажеш це і вельми нас хвалиш?" Він же мовив мені: "Константин, серед царів великим називаюся, з горішнього Царства до тебе зійшов сповістити, наскільки велику благодать і в Христа сміливість мають на небі ті, що тут ярмо Христове взяли. Тобі ж та благодать і слава приготована подвійно, бо багатьох на святе життя наставляєш і на постницькі подвиги спонукаєш. Я ж, — говорить святий Константин, — картаю себе, бо великого цього чину не здобув, і, розкаявшись, докоряю собі, сам журячись і сумуючи". Сказав до нього Паїсій святий: "І через що, о дивний праведнику, дорікаєш собі і себе картаєш? Хіба ти не причасний з иншими святими до тої завждисутньої слави і божественної насолоди Царства Небесного за віру свою і боголюбство, ними ж добре царством твоїм покерував, благочестям просвітив його?!" Відповів мені Константан святий: "Так, причасний я, прийняв-бо від Царя Небесного славу і честь у Царстві Його, вищі від мого достоїнства, але рівности з ченцями анітрохи не отримав ані не далася мені така сміливість, яка иншим дається. Бачу нині, що дехто з тих, які на землі приймають від Бога вогненні крила, коли душами з тягаря тілесного відходять, тими ж крилами здіймаються і возносяться, і літають швидше від орлиного лету, і доходять без страху до святих предивних стін горішнього прекрасного Небесного Єрусалиму. Коли ж до них наближаються, зразу ворота широко для входу їхнього відчиняються, і входять без перепон, ніякі сторожі їх не зупиняють ані не допитують. І, явившись перед лицем Царя царствуючих і Господа господствуючих Христа, Спаса нашого, стають перед божественним Його престолом у більшій честі і славі, ніж хтось здатний вимовити. І сміливість до Нього мають велику. Тій сміливості я дивуюся, прийшов до тебе прославити вас, ченців, за достоїнством, себе ж принизити, що не сподобився такого чину. Якби знав, то, живучи на землі, залишив би все житейське і відклав би вінець, і порфиру, і скіпетр, і всю суєтну славу короткочасного царства — взяв би веретище й убогість і пішов би за монашим життям". Я ж, говорить Паїсій святий, знову сказав йому: "Добре це кажеш, о святий Божий угоднику, утішаючи нас, і правда те, що ти кажеш, ані не може инакше бути і говоритися, праведні-бо суди істинного Бога нашого, що все мірилом справедливим вимірює і кожному за трудом віддає достойні винагороди. Твоє життя на землі, хоч і з великими богоугодними трудами, для утвердження святої віри піднятими, не рівне було чернечому життю, але легше: мав-бо ти жінку і дітей, з ними веселився, і в їжі різній насолоджувався, багатством, і честю царською, і великодержавством прославлявся, боярами сановитими і воїнами багатьма був оточуваний і шанований. Хто в чернечий подвиг входить, все житейське гарне й солодке зневажає, Бога замість того всього приймає. Ченці постаралися Йому у всьому вгодити в житті цьому і були за, апостольським словом, усього позбавлені, скорботами кривджені, у пустелях поневірялися, і в горах, і вертепах, і в проваллях земних, терпіли голод, і спрагу, і наготу, і зовсім ніякої тут не мали втіхи. Як-бо можливо тобі дорівнятися до них?" Таке слово мав я в устах, брате Йоане, коли ти в двері постукав. І зразу святий Константин відійшов від мене на небеса. Ось уже розповів тобі таємницю преславну, щоб ти зрозумів суть чернечого подвигу і які за труди приготовано на небі від Бога винагороди й невимовні блаженства. Іди тому, підбадьор братів, сповіщаючи їм, що чув". Я ж, смиренний Йоан, це з праведних уст преподобного Паїсія чуючи, віддав Богові велику вдячність. Ще ж й инше про користь душі із преподобним досить поговорив, благословення від нього прийняв і, радіючи і веселячись, повернувся додому.

Хоче ж це слово показати велику ревність цього преподобного у святій вірі, явлену в ньому. Один старець в одному із сіл єгипетських жив життям вельми добродійним. У Святому ж Писанні був недосвідчений. Він з невірства свого впав у таку єресь. Тройцю Святу не Тройцею, а двійцею називав, тобто Отця і Сина, Духа ж Святого залишаючи, кажучи, що він не Бог. І так сам погано вірив й инших того ж зловір'я навчав — багатьох же з простих людей, що за образливим його мудруванням й ученням пішли, його життя в Бозі бачачи. Той, хто влаштовує спасення для всіх, Христос Бог, не бажаючи, аби старцеві труди й постницькі поти були намарне, сповістив про нього блаженному Паїсію і село те й місце, де той старець жив, показав. Святий же Паїсій зразу поспішив — зробив руками своїми багато кошиків. Усі ж зробив із трьома вухами. І пішов до того старця з кошиком, вдаючи, що він подорожній, продає свої вироби. Багато людей при старцеві, що дотримувалися учення його негідного й неправдивого, бачивши подорожнього і кошики його, не відаючи, що то Паїсій, питали, хто він і звідки. Він же казав, що з пустелі, прийшов продати своє рукоділля. Питали його про кошики, чому з трьома вушками зроблені. Він же відповідав їм, кажучи: "Бо я раб Пресвятої Тройці і шанувальник її сердечний, тому й кошики свої на образ Святої Тройці зробив із трьома вушками, щоб не лише серцем вірити й устами ісповідувати, а й рукоділлям своїм являти образ Тройці, щоб прославляти Святу Тройцю: Отця, і Сина, і Святого Духа. Є-бо перше вушко на образ Бога, Духа Святого, і, як же бачите, ось кожен кошик має три вушка: є одним цілим. Так у Святій Тройці три особи, але один Бог". Так Паїсій святий короткими словами тайну Святої Тройці виявив — мужі ті, разом з постником, учителем своїм, засоромившись і вуха свої до слухання приготувавши, казали: "Розкажи нам, о дивний, ще про православ'я ясніше і повчи нас більше словами твоїми багатьма, вже-бо сказаним вельми здивував нас". Божественний же Паїсій Духа святого сповнився, почав як досвідчений робітник благорозумно й богомудро блуд єретичний і душезгубну шкоду викривати, повчати ж їх святої пастирської душеспасенної віри і на путь істинну наставляти. Довго ж преподобний Паїсій із Божественного Писання і з богонатхненних книг до них бесідував, щоб вірили у Святу Тройцю й благочесно її ісповідували. Добре навчив їх і зробив так, що старець той і всі з ним каялися в попередньому своєму блуді. Так просвітивши їх, пішов, повертаючись до своєї пустелі й посилаючи Богові вдячні пісні. Коли наблизився до пустелі, раптом побачив, що світло велике засяяло. Придивившись, бачив цілу пустелю ту ангельськими полками заповнену. І дивувався, не розумів, що те. І зразу святий ангел, що йшов з ним, сказав до нього: "Це показав тобі Бог, аби ти знав, що і коли ти тут, і коли тебе тут нема, ангели велінням Його оберігають ченців, які в пустелі цій перебувають, як же сам Владика обіцяв тобі". Паїсій же і за це Богові, Помічникові всіх, віддав дяку і в келію свою пішов. Ще ж і про пророчий дар, як цей угодник Божий прозорливости був сповнений, наступна нехай явить повість.

Тому що про божественного і святого Паїсія слава розходилася всюди і багато добродійних душ бачити його і розмовляти з ним прикликала, тому й блаженний Пимин, малий ще в той час, забажав побачити святого Паїсія. Прийшов до преподобного Павла, просячи його, щоб ішов з ним до великого Паїсія. Мав-бо звичай Павло часто приходити до Паїсія святого. І сказав отець Павло до Пимина: "Молодий ти, дитино, соромлюся до святого того мужа вести тебе, великий-бо він угодник Божий, і мовчання любить, і просто так не приходимо до нього, але з питанням, і то не завжди, але тільки у належний час користи ради". Пимин же сказав йому: "Я, отче, зовні келії стану, пішовши з тобою, ти ж сам до святого увійдеш, і немала буде душі моїй насолода слухати лише голос його, коли розмовлятиме з тобою. Якщо ж нелегко мені те буде, щоб сподобитися слухати голос його, то приаймні келії його торкнуся я, окаянний, ще ж і до твоїх чесних ніг, що всередину ступали, коли виходитимеш, торкнуся і візьму грудку землі, по якій же святі ноги угодника Божого ступають, — і то буде мені багатим благословенням". Бачив блаженний Павло Пимина, що це з великим смиренням і благою вірою говорив, взяв його із собою, і пішли до великого Паїсія. Досягнувши келії святого, сам Павло, постукавши, увійшов. А Пимин зовні залишився. Паїсій же святий прийняв Павла люб'язно, по-батьківськи, спитав же і про юного Пимина, якого хоч і не бачив тілесними очима, духовними ж його здалеку побачив. І сказав до Павла: "Де є супутник твій, дитина?" Павло ж відповів: "Зовні залишився, отче, боїться і соромиться увійти до тебе". Святий же наказав Пиминові увійти всередину і сказав: "Не добре боронити входити тим, що до нас приходять, так-бо і до неба легкий вхід Спас влаш тував. І до старих говорив у святому Євангелії: "Якщо не будете як діти, не увійдете в Царство Небесне". Це сказав Паїсій святий, своїми руками пригорнув юного до себе, благословив його, до Павла ж сказав: "Повір мені, о любий Павле, що хлопець цей має спасти душі багатьох мужів, і багато хто через нього сподобиться райської оселі, є бо з ним рука Господня, що до божественного шляху наставляє його і покриває". Те сказавши й руки на голову Пимину поклавши, Паїсій святий знову благословив його. І після достатньої бесіди про користь душевну відпустив їх з миром. Сам же, безмовствуючи, звичним постницьким подвигам віддавався. Якось же, коли двадцять два дні без їжі перебував, Христос Ісус прийшов його відвідати і сказав: "Багато страждаєш задля Мене, вибраний мій Паїсію". Той же поклонився і відповів: "І що моє страждання, преблагий Владико, хіба можу щось сам робити, коли Ти мене не зміцнюєш? Від Тебе-бо всілякий дар досконалий виходить, і Ти міць подаєш рабам Твоїм". Спас же сказав до нього: "Приємне Мені всіляке діло добре, і відповідну кожному відмірюю винагороду. Іди-бо за Мною". І пішов Паїсій за Спасителем, ідучи пустелею до одного пустельника, що жив у печері. І сказав Христос до Паїсія: "Увійди й побачиш чоловіка, справжнього подвижника". Паїсій увійшов і побачив ченця, що на землі лежав, — уста і лице землею студив. Не знав трудів подвижника того і зразу вийшов, хотів просити Спаса, щоб сповістив йому про труди ченця того. Спас же випередив і сказав до Паїсія: "Чи бачив ти мого страждальця, як трудиться задля Мене, сам себе кривдячи?" Паїсій же мовив: "Бачив, Владико, і настрашився, але не знаю, яке життя його і подвиги. Молю ж Твою благостиню, сповісти мені про нього". Спас же мовив: "Ось два дні лише, відколи постить, і вже так голодом зморений і спрагою спалений, і знемагає, і терпить". Паїсій же дивувався, тихим голосом до Спаса сказав: "Як же я, двадцять два дні перебуваючи без їжі, не страждаю від такої біди і знемоги?" І сказав до нього Спас: "Ти моєю благодаттю зміцнюєшся, коли так довго і твердо постиш. Він же своєю силою, скільки єство його може трудитися, постить. Любов'ю ж до Мене розпалюваний, намагається і понад силу постити, хоч і знемагає, і страждає як мученик доброю своєю волею". Паїсій же святий знову спитав Спасителя: "І яку винагороду, Господи, за два дні прийме від благостині Твоєї постник цей?" Відповів йому Спас: "Однакову винагороду йому за два дні дам, як же й тобі за двадцять два. І кожному з вас обох мовлене буде євангельське слово: "Увійди у радість Господа свого". Ти ж наче п'ять талантів прийняв, він же як два. Рівно обидва трудилися, добре подвизалися постом: він за силою своєю, скільки міг, ти ж не лише за силою твоєю, а й із моєї благодаті". Те мовивши, Спаситель пішов. Отець же наш Паїсій відтоді більші собі постницькі подвиги додав і молився завжди до Бога, аби подав йому їжу згори. І була йому в неділю (як же і раніше мовилося) одна лише їжа і пиття — причастя Пречистого Тіла і Крови Господа нашого Христа Ісуса.

За якийсь час Спаситель знову чоловіколюбно явився угодникові своєму Паїсію, мовив: "Чому більше щодо їжі просиш, чи хочеш, як безплотний, без неї жити? Досить тобі й так: трохи куштуючи деколи, ти наче такий, що нічого не їси. Годиться ж тобі більше просити инших якихось корисних тобі речей". Паїсій же сказав: "Хочу, Господи, цього: коли виходжу відвідувати братів з пустелі цієї, хай знову швидко сюди повертаюся, не терплю-бо затримуватися з иншими". Спас же сказав до нього: "Не сумуй через це, Я тебе не залишу, коли просиш цю річ". Паїсій же знову мовив: "Звільни мене, Господи, від гніву". І сказав йому Христос: "Якщо гнів і лють разом перемогти хочеш, нічого не бажай, не ненавидь нікого ані не принижуй. Цього дотримуючись, не розгніваєшся". Знову сказав Паїсій: "Чоловіколюбче Владико, якщо хтось за заповідями Твоїми ходить й угодити Тобі намагається, але задля любови Твоєї приходить до инших користь їм чинити, чи такий спасення собі здобуває, а чи втрату, що, покидаючи своє мовчання й увагу до себе, піклується про користь инших?" Сказав Спаситель: "Як же робітник, покинувши своє діло, іде на поле до якогось господаря, що покликав його, і виконує його роботу, — чи прийме винагороду в господаря того? І чи може господар той не дати належної робітникові відплати за те, що, покинувши своє діло, прийшов до нього робити його діло? Чи не більшу йому дасть винагороду, що, своєю потребою знехтувавши, його потребу прийшов виконувати? Так Я роблю тим, що не лише самі угодити Мені намагаються, а й инших на те наставляють і залишають часом корисну для себе безмовність задля користи і спасення инших. Таким віддам кращу винагороду в Царстві моїм". Спитав же ще Паїсій святий, кажучи: "Якщо хтось досконало подвизається й инших до подвигу спонукає і помагає їхньому спасенню, а инший сам лише подвизається, про инших не дбає, не помагає їм — з тих двох котрий сподобиться кращої винагороди в Тебе, Господа нашого?" Відповів йому Господь: "Той, хто подвизається сам лише для спасення свого, є учнем. Той, хто чинить подвиг й инших до цього спонукає, не лише про своє, а й про спасення инших піклується, є сином і спадкоємцем Царства мого". Знову спитав Паїсій: "Якщо ж подвижник, маючи подвижників, рівних собі, задля користи инших покине рівний зі своїми співподвижниками подвиг, чи рівну з ними відплату прийме?" Спас же мовив: "Не лише рівну, а й більшу, бо спасення инших полюбив більше від свого власного, як же й апостол мій Павло, що хотів бути відлученим від Мене за братів, щоб ті краще спаслися". Те мовивши, Господь на небо зійшов. Але вже й про преславні преподобного Паїсія чуда розповісти час.

Був один великий серед постників отець, у краях сирійських жив, різними прикрашений чеснотами. Коли він на молитві став, прийшла йому думка, на кого він з угодників Божих подібний. Коли так думав, божественний голос пролунав згори, кажучи: "У єгипетські краї іди, знайдеш там мужа, на ім'я Паїсій, він має, як же й ти, смиренномудрість і любов до Бога". Чесний же той старець, це чуючи, зразу із запалом вирушив в дорогу, незважаючи на таку далечінь і великий труд. І поспіхом із Сирії до Єгипту пішки прийшов. Досягнув же Нітрійської гори, спитав про Паїсія, де він. І тому що Паїсієве ім'я всюди лунало, не сховалося від нього місце оселі його ані Паїсію старцевий прихід не був невідомий — Божою волею явлено йому було. Вставши, вийшов назустріч старцеві, й обидва в пустелі зустрілися, один одного люб'язно обійняли й поцілували цілуванням святим у Господі. І, в оселю Паїсія увійшовши й помолившись, сіли. Слово ж почав старець до святого Паїсія, говорив через тлумача мовою сирійською, не умів єгипетською говорити. Паїсій же, єгиптянин, журився немало тим, що сирійської мови не знає. Не хотів-бо жодного старцевого слова корисного втратити. Підняв же до неба очі свої і, до Бога ум спрямувавши, зітхнув з глибини серця й мовив: "Сину Бога Слова, дай мені, рабу Твоєму, розуміти силу слів цього святого старця". Коли він подумки те промовив (о, швидке Боже відвідання!) сирійською заговорив, божественним Духом навчений. І насолоджувалися взаємною бесідою без тлумача, розповідаючи один одному про ділання, від Бога їм відкрите, і хто яких сподобився Божих дарів. Так перебували до шести днів, насичуючись духовною насолодою і веселячись у Бозі, Спасі своєму. Після закінчення душекорисних бесід їхніх старець хотів повернутися до себе. Прикликав Паїсій святий всіх учнів своїх, що з ним тоді були, і сказав їм: "О діти любі, ось муж преподобний, досконалий у чеснотах, сповнений благодаті Духа Святого. Прийдіть всі, сподобіться благословення його і приймете молитви його на захист вам від усіх наслань ворожих". Коли він те мовив, всі учні робили належне преподобного тому старцеві-сирійцеві поклоніння і благословення від нього приймали. Помолився ж до Бога старець за учнів Паїсієвих і, святому Паїсію люб'язне у Христі цілування давши і всім поклонившись, повернувся до себе. Відпроваджував його Паїсій з учнями своїми.

Мало вельми часу після відходу його минуло, прийшов один з тих братів, що окремо жили, до святого Паїсія, і сказали учні святого тому братові: "О любий, був тут у нас один чоловік Божий із землі Сирійської, великий серед отців старець, умом і серцем просвітлений. Він нас словами душекорисними дуже укріпив, нині ж пішов до себе. Якщо хочеш його наздогнати, то можеш — не відійшов-бо ще далеко. Спробуй догнати його, аби сподобитися благословення його". І хотів брат той зразу рушити в дорогу швидким бігом услід за тим старцем. Святий же Паїсій сказав йому: "Не йди, вже-бо преподобний той старець понад вісімдесят поприщ шляху пройшов, на хмарі несений". Коли те сказав, здивувалися всі і прославили Бога, дивного у святих своїх.

Після цього инший один брат прийшов до преподобного Паїсія, бачити його хотівши, і побачив, що той спить. Побачив же святого ангела-хоронителя, що видінням прекрасним біля голови стояв, і дивувався, кажучи: "Справді береже Бог тих, що люблять Його". І не посмів до сплячого отця через ангельську присутність підійти. Пішов, дякуючи Богові, — досить скористав з того, що сподобився ангела Божого при преподобному бачити. Один же з учнів Паїсія святого, добре слухаючись веління його, пішов до Єгипту продавати вироби ручні. Випадково зустрів на шляху одного єврея, що прямував до Єгипту, і був йому супутником. Пізнавши ж простоту його, єврей почав отруту свою, що в серці від душетлінного змія мав, нечистим своїм язиком виливати. І сказав до ченця: "О любий, чому у звичайного розп'ятого чоловіка так вірите і покладаєтеся на того, хто не є месією, має ж прийти не Він". Те й більше лукавого і душешкідливого говорив єврей, чернець же у простоті серця свого слухав слова єврея, як правду. І коли той просив відповіді, мовив: "Може бути й так, як ти кажеш". О звабо і несподівана бідо! Благодаті хрещення (горе мені) він позбувся зразу, як же сказано буде. Коли повернувся чернець в пустелю і до преподобного Паїсія прийшов, старець зробився неприступний, ані поглянути на учня того не хотів, але то туди, то сюди відвертався від нього, не відповідав йому жодного слова. Довгий же час отець на учня не дивився — сумував учень через його відвернення. І переживав серцем через те, жодної провини своєї ані прогрішення не знаючи щодо нього. Тоді, вибравши час зручний, прийшов, припав до ніг його: "Чому, отче, відвертаєш лице своє від мене й окаянного свого учня зневажаєш? І чого ніколи не звик робити, це нині мені показуєш, як від мерзенного, від мене відвертаючись?" Старець же сказав до нього: "Хто ти, чоловіче, не знаю тебе?" Він же сказав: "І що чужого в мені бачиш, отче, що не пізнаєш мене? Чи не я учень твій (ім'я назвав)?" Старець же промовив до нього: "Той християнином був і благодать хрещення на собі мав. Ти ж не такий. Якщо ж ти той самий, то справді благодать хрещення тебе покинула і християнський образ від тебе забрано. Що тобі сталося, скажи, яку шкоду на шляху душі своїй прийняв?" Той же мовив: "Нічого я не зробив, прости мені, отче". Святий же сказав: "Іди далеко з тими, що зреклися Бога. Розмовляти з тобою не хочу. Якщо б ти був тим учнем моїм, що був раніше, бачив би я тебе таким, яким ти був раніше". Той же зітхнув, пролив розчулені сльози, кажучи: "Той я, а не инший. І не знаю, щоб я щось погане вчинив". Великий же Паїсій мовив до нього: "З ким дорогою розмовляв?" Той же відповів: "З євреєм одним і з иншим одним". Тоді сказав святий: "Що тобі сказав єврей і що ти відповів йому?" Учень же мовив: "Нічого иншого не казав мені єврей, лише те, що Христос, якому ми поклоняємося, не є Христос. Ним є инший, що хоче прийти у світ. Я ж відповів йому, кажучи: "Може бути й так, як ти кажеш". Тоді сказав йому старець: "І що зліше й гірше є від цього слова,

о окаянний, яким ти Христа відрікся? І божественного хрещення відрікся ти, пристраснику. Іди далі і плач над собою, коли хочеш, — частки зі мною не маєш, але з тими ім'я твоє записане, хто відрікся Христа, і з ними суд і муки приймеш". Учень же, зітхнувши й заплакавши, підносив голос до неба і до преподобного взивав, молячись і кажучи: "Помилуй мене, отче, окаянного, й ущедри душу мою, куди-бо подінуся, не знаю. Втратив божественне просвітлення через необережність і став радістю для лукавих бісів. Але прибігаю до Бога

і до твоїх святих молитов, не зневаж мене, окаянного, моли за мене Владику Христа, аби знову до Його попереднього милосердя я був залучений". Коли він так молився, сльозами ж більше, ніж словами, до умилостивлення приводив старця — розчулився, дивлячись на нього, святий і мовив йому: "Потерпи, дитино, треба нам за тебе молити щедроти чоловіколюбця Бога". Те сказавши, старець замкнувся на молитві й почав гаряче молитися до всемилостивого Владики, аби пробачив гріх учневі його, який з необережности і простоумного нерозуміння згрішив перед ним. Бог же, не зневажаючи, але завжди виконуючи прохання свого угодника, схилився на милість і пробачив грішника. Знамення прощення було таке. Бачив преподобний благодать Духа Святого в подобі голуба, що до учня повернувся і в уста його увійшов, хульного ж духа бачив, що вийшов з учня у вигляді диму темного, що в повітрі розлився. Це побачивши, преподобний точно повірив, що дав Бог прощення тому, хто згрішив. Звернувся до брата, мовивши: "Віддай славу і вдячність Христу Богові, о дитино, разом зі мною, бо нечистий дух хульний вийшов з тебе, замість нього ввійшов у тебе Дух Святий, попередню благодать хрещення приносячи тобі. Далі-бо пильнуйся, щоб більше лінивством і неуважністю не впасти в хульні тенета, і, погано послизнувшись, не успадкувати геєнського вогню". Доти про це. Нам же иншу історію розповісти належить.

Прийшов до святого Паїсія один старець на ім'я Йоан, який багато часу в пустелі провів, навчаючись постницьких подвигів. Був же вельми голодний і потребував їжі. Розумів же духом Паїсій святий, що Йоан дуже голодний, і сказав до учня свого: "Скоро готуй нам трапезу і їжу принеси, хай ми з отцем Йоаном наситимося. Коли ж було приготовано трапезу, преподобний Паїсій поставив перед Йоаном їжу, кажучи: "Ти від великої повстримности потребуєш їжі, скуштуй-бо й укріпися". Йоан же мовив до нього: "Прости мені, отче, нині піст, і належить мені постити через багато гріхів моїх". Старець же подивувався Иоановій повстримності і зразу, вставши й на небо поглянувши, з глибини серця сказав: "Господи, відвідай раба свого Йоана, понад силу трудиться імени Твого ради". Коли так Паїсій молився, добрий і преславний від Бога дар за молитву його посилався до того, за кого він молився. Був-бо Йоан наче в піднесенні і бачив одного юнака прекрасного, що їжу і пиття в руках тримав і подавав йому, щоб укріпився в голоді. Отямившись, сповнений був насолоди, наче добре наївся пребагатої трапези, і не потребував уже їжі, яку поставив перед ним старець, ангельською вдовольнившись. Богові ж і Його угодникові Паїсію святому вдячність віддаючи, пішов у свою пустелю. І додав ще одне до попереднього пощення, завжди кажучи собі: "Солодко дуже я їв, тому далі поститиму завзято". Так той блаженний Йоан, молитвами Паїсія святого укріплений, у постництві робив поступ.

Хоче ж наступне слово розповісти й про иншого мужа, що спочатку не був вправний у подвигах, здобув же допомогу з молитов Паїсія святого і переможцем виявився. Був один юнак, що прийшов до пустелі й оселився на самоті, хотівши подвизатися в Бозі. Він почав помислами нечистими бентежитися й люто пристрастями розпалюватися. Прийшов до святого Паїсія і сказав до нього: «Прошу твою преподобність, щоб у святих молитвах згадував мене, поганого, бо поборюють мене біси». Святий же Паїсій, зрозумівши життя його, що йде за своєю волею, нечисті ж і честолюбні помисли приймає, виправити його бажаючи, сказав йому: «Не думай, дитино, що біси тебе побороли, ще-бо вони (як же думаю) ані не довідалися про тебе, що в пустелю ти прийшов. Але своїми помислами ти поборений і збентежений. Іди-бо чини подвиг краще і перебувай на молитві завжди, щоб не покинув тебе Бог у напасті, має-бо прийти на тебе спокуса лютішої боротьби, і тоді пізнаєш точно бісівські пастки і яку біду терплять ті, що борються з ними». Те мовивши, відпустив юного ченця додому, сам же почав за нього належно молитися до Бога, аби зберігся юнак той, не пошкоджений бісівськими напастями. Після достатньої молитви побачив преподобний начальника бісівського, що в образі лева рикав і говорив: «О нужда, Паїсію, що мені й тобі, що дуже мене ображаєш, мене, що ніякої образи тобі не чинить». Святий же відповів, кажучи: «Відступи від того юного ченця і не бентеж його лукавими помислами». Біс же нахабно і з погордою відповів, кажучи: «Повір мені, що юнак той не відомий мені був, бо в пустелю вселився, а нині я довідався, відтепер хай буде готовий боротися зі мною. Побачу, чи здолає пастки спокус, які я приготував на нього». Святий же сказв: «Заборонить тобі Бог, вороже, і у вічний вогонь пошле тебе». Коли це святий промовив, лукавий ворог невидимим став. А те, про що в гордині нахвалявся, говорячи словом, почав виконувати ділом: пішов-бо, озброївся на юного ченця і всіляку боротьбу підняв на нього своєю злохитрістю. Юний же той подвижник, відчувши в собі більші гріховні пориви й зауваживши, що злі помисли, наче темна хмара, находять на нього, почав більше бентежитися, понад перше збентеження. Не міг перетерпіти ворожої лютости, до непохитного стовпа Паїсія святого знову прибіг, розповідаючи про жорстоке й нестерпне зло, якого ворог йому завдає, і про боротьбу нездоланну розповідав. Святий же мовив йому: «Чи не казав я тобі, дитино, що прихід твій у пустелю не відомий був ворогові, нині ж довідався він про нього. Спершу-бо від свого лінивства ти страждав, нині ж до лінивства твого додався ворог з найлютішою боротьбою». Повчив же святий молодого ченця досить про подвиг, звернувся у молитві за нього до Господа. Ставши на місці молитовному, очі до неба звів і руки підняв, почав із розчуленням молитися, говорячи: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж творіння свого, не дай, аби юного цього подвижника поглинув лукавий біс, але дай йому руку допомоги — непереможна держава Твоя, і всі скоряються силі Твоїй». Коли так святий молився, зразу став перед ним святий ангел, ведучи зв'язаного веригами диявола, і сказав до святого: «Візьми цього лукавого і муч його, як хочеш. Його передав тобі Бог як полоненого і в'язня, що різними своїми злохитростями багатьох зв'язав і полоненими собі зробив». Диявол же мовив: «Горе мені від молитов твоїх, Паїсію, доки будеш мене мучити, і всіх покривати своєю молитвою, й оберігати мешканців пустелі цієї? Окаянний я, якщо з цими тут ще побуду, піду, справді від них далеко». Святий же супроти нього сказав: «Відступниче від Бога і людського роду вороже, нащо напав на юного ченця цього, люто поборюючи його? І для чого всіх, що подвизаються, від початку жорстоко й гнівно поборюєш?» Лукавий же відповів йому: «Я на тих, хто входить у чернече новоначалля, не приходжу з боротьбою, не пускає мене благодать Божа піднімати боротьбу на них через подвиг їхній, початий зі старанністю. Коли ж починають потрохи впадати в лінощі, слабнути в подвизі і своєю волею розбещуватися, тоді відходить від них благодать Божа через лінивство їхнє — я ж сміливо приходжу, як лев, готовий на лови. Взявши їх хитростями своїми, маю їх собі за забаву. Ще ж і тому не намагаюся від початку побороти їх, бо спочатку вони чувають, а пізніше, коли починають лінуватися, нападаю на них і легко їх перемагаю. Коли ж знову бачу їх, що виправилися і гаряче на попередні подвиги йдуть, тоді найбільше зі своєю силою збираюся і нападаю на них, бажаючи їм перешкодити й утримати старання їхнє, щоб не мали успіху в добрих ділах і не прийняли вінців як переможці. Проте на таких у мене не завжди вдала війна — багато хто мене перемагає, зміцнює їх благодать Божа». Це диявол, хоч і не хотів, сказав, Божою силою примушуваний. Преподобний же Паїсій сказав до ангела: «Візьми зв'язаного цього ворога істини і передай його вогню геєнському, там-бо прийме собі винагороду — люті муки, достойні його". Коли це сказав святий, пішов кожен явно: ангел зі славою, біс же з безчестям. Відтоді юний чернець звільнився від ворожого збентеження, не зміг більше ворог невидимий поборювати його, і жив далі богоугодно в постницькому житті, молитвами цього святого Паїсія укріплюваний, і спочив з миром. Сидів якось я у преподобного Паїсія (говорить блаженний Йоан Колов, автор житія цього), і прийшли до нього ченці, що хотіли від нього корисне слово почути. Сказали йому: «Розкажи нам, отче, про спасення, як маємо жити в Бозі». Старець же сказав до них: «Ідіть і бережіть передання батьківські і понад чин і устав їхній нічого не робіть». І знову сказали йому: «Ще щось на користь нам скажи, отче». Божественний же муж, прозорливими очима бачачи їхні помисли, розповів кожному, хто що думає, і сказав, котрі думки добрі, а які погані і з якої причини їм прийшли. Вони ж прозорливістю його вельми здивувалися, сказали мені на самоті: «Справді, отче Йоане, всі таємниці сердець наших розповів нам авва Паїсій. Вони одному лише Богові відомі — він же все явно розповів». Я ж сказав їм: «Багато разів і ми на досвіді пізнали ту його прозорливість, і, якщо мені повірите, скажу вам правду, не маю-бо вам нічого иншого про нього сказати, окрім правди, бо й Судді істинного боюся, що говорить у Святому Євангелії: «Зі слів своїх оправдаєшся, і зі слів своїх засудженим будеш». І знову: «За всіляке марне слово відповідь дасте у День Судний». Неоманливе і немарне слово кажу вам: скільки собі разів думав щось і робив, все мені отець Паїсій, коли я приходив до нього, розповідав, наче зі мною в келії моїй був і бачив, що я робив». Вони ж, чуючи те від мене, дивувалися і казали: «Дивний Бог у святих своїх». І пішли, прославляючи Бога у великій благодаті Його, даній від Нього рабові Його Паїсію святому. Скажемо й те, наскільки сильними були молитви преподобного, що й великого грішника, який відступив від Бога, знову навернув до Господа і привів у спасення.

Брат же один, Ісаак на ім'я, йдучи за своїм бажанням, із пустельної безмовности вийшов й оселився поблизу града. І тому що часто входив у град, щоб продавати рукоділля своє, легко й сіть згубна напнулася перед ним. Жінка одна, єврейка, підійшла до нього купити, що продавав. На неї поглянувши, перейнявся вродою її і помислом нечистим охоплений був до неї. Так само й жінка, бачачи його, молодого, зранилася ним. І бесіда поміж ними була — любов'ю сатанинською одне до одного розпалилися. І скоро, допомогою бісівською, заплутався чернець у тенетах нечистої жінки тої. Зачавши недугу, народив беззаконня: покинув чернецтво й оженився з нею. А що гірше, о горе, окаянний не лише чернецтво, а й віру свою покинув задля любови жіночої і до юдейської віри приєднався — служив старозаконню їхньому, єдинокровником і співбесідником юдеям став. Й ображав Христа, Спасителя нашого, як же юдеї ображають, у всьому-бо наслідував волю нечистої і проклятої тої жінки своєї, яка була охоплена такою злістю до Христа і ненавистю до пресвятого Його імени, що багато разів, голову свого окаянного мужа собі на коліна поклавши і рот йому відкривши, скалкою зуби його чистила, кажучи: «Хай не залишиться якоїсь частки Причастя християнського поміж зубами». Думала-бо нечестива, що Божественне Причастя у християн між зубами довго затримується. Той же люб'язно годився зі злістю її і ворогом став Христа, Господа нашого, о безбожжя! Знаю, що болітимуть вас серця, коли почуєте це, я ж (говорить автор) дивуюся Божому довготерпінню, великому Його чоловіколюбству і безмірній Його божественній благодаті, що не лише праведних любить, а й над грішними милосердиться. І таємним відвіданням торкається їхнього серця, наче промінь сонячний; у замкнену звідусіль хатину через малу шпаринку входячи, просвітлює темряву її. Продовжу ж преславну розповідь. Окаянний той чернець, що чернецтва і християнства відрікся і в глибину пекельну згубним безвірством упав, після довгого нечистого беззаконня почав помалу наче зі сну будитися й пізнавати свою загибель: викривала його совість. Тим часом з тої пустелі, де відпалий той чернець Ісаак постницьке життя раніше провадив, трапилося братам одним прийти в град задля потреби своєї. Боже ж провидіння влаштувало шлях їхній повз той дім, де зваблений той з єврейкою жив. Бачивши їх, коли повз ішли, зразу зранився серцем, згадав попереднє своє життя і чесну спільноту святих братів. Вийшовши з дому, питав їх: «Звідки і хто ви і для чого сюди прийшли?» Вони ж мовили: «3 Нітрійської пустелі ми, учні великого Паїсія, прийшли ж сюди задля нагальної потреби». Він же, тяжко зітхнувши, розповів їм про себе і просив їх дуже, аби сповістили великому старцеві прохання його: щоб помолився до Господа за нього, аби визволитися йому від ворожих тенет молитвами його преподобности. Ченці ж, вболіваючи за ним серцями своїми, обіцяли сповістити святому старцеві прохання його. І зробили те, повернувшись до себе, розповіли блаженному отцеві прохання його. Старець же, те почувши, зітхнув з глибини серця й мовив: «Горе мені, діти любі, скільки мужів через жінок втратили божественну благодать, про них же згадано у святих книгах, які давні отці написали. Бо для ворога, який на людей підняв боротьбу, нема сильнішої зброї від жінок. Ту зброю приймаючи, супостат легко і великих мужів долає. Згадайте великого Давида, і його прадідів, і внуків. Тому й нам належить завжди уважними бути і молитися завжди до Бога, щоб позбутися такого підступу». Коли це сказав старець, замкнувся в молитовній своїй келії і, ставши на молитву, сказав до Бога: «Господи Ісусе Христе, Сину Божий і Слово, не зневаж діла рук Твоїх і не дай йому до кінця в глибину загибелі вкиненому бути, але милостиво з небесного мешкання поглянь і молитви, що приносяться Тобі, не зневаж, прийми молитви за відступника Твого, що знову починає повертатися до тями. Молюся Твоїй доброті, аби Ти покликав його до покаяння». Коли так святий довгі дні молився, ненастанно умилостивлюючи Божі щедроти, впрошене було милосердя Боже його молитвами. Не звик-бо Спаситель зневажати молитви тих, що люблять Його. Явився йому сам Господь і, все знаючи, питав, кажучи: «Чому взиваєш до мене вдень і вночі? Чи за того, що відрікся мене і чину мого і до супостата відійшов, окаянного того, що колись ченцем був, нині ж юдей? Чи за того молишся, угоднику мій Паїсію?» Він же до Господа сказав: «За те прошу Твою доброту, чоловіколюбче Владико, на Твої-бо взираючи щедроти, що всіх до спасення прикликають і не хочуть смерти грішника, але навернення його чекають, і задля тих Твоїх щедрот насмілився я за нього молити доброту Твою. Поклич заблукалу вівцю, Пастирю добрий, і прийми її знову у свою загороду, і милостивий до неї будь». Спас же мовив йому: «Якщо хочеш помилувати і повернути того, що пристав до беззаконня і від мого ангельського стада ділами негідними відлучився, то, зі своїх постницьких трудів більше взявши, йому на відкуплення дай, бо тисячі мук достойний». Паїсій же сказав: «Так, з насолодою погоджуюся на те, преблагий Христе, лише не знаю, чи маю яке угодне діло перед Тобою. Це ж точно знаю, що Твоєю добротою щодня просвітлююся і вдячність Тобі віддаю. Ту доброту Твою прещедру, яку мені являєш, яви тому, хто згрішив перед Тобою, вилий на нього багату милість свою: краще мені замість нього муки прийняти, щоб він спасся, аніж насолоджуватися мені самому дарами Твоїми, йому ж загнути». І сказав йому Спас: «О угоднику мій, добрий твій благий розум: моїй любові уподібнюючись, про спасення грішних піклуєшся, бажаючи і муки прийняти за їхнє визволення. Не сумуй більше, але май собі своє, і прошене дасться тобі». Це мовив Спас і на небо зійшов.

Не багато ж часу минуло, як погана та жінка єврейка, Божим гнівом вражена, життя закінчила. Ісаак же знову в пустелю повернувся, прийшов до преподобного, припав до чесних ніг його, плачучи й сповідаючись із гріхів своїх. І вчинив своїм поверненням і покаянням радість велику преподобному і всім отцям пустельним, і навчений був від великого отця прийняти попередню віру, і в ангельський образ знову одягнувся. І подвизався великими трудами, плачучи й ридаючи через гріхи свої. Проживши подальші дні свої в покаянні добродійно і богоугодно, до Господа відійшов. Те грішник отримав молитвами Паїсія преподобного, покаявшись і спасшись, нам же, що чуємо це преславне, славити й оспівувати належить Христа Бога, що так звеличив угодника свого.

Старець же один, який був з учнями Паїсія преподобного, мав світські звичаї. І коли приходили до преподобного ченці задля користи і слухали богонатхненних слів його, слухав з ними і той старець, але користи не приймав. Бо не мав у собі добре обробленої і зволоженої землі, але було серце його тверде, наче камінь, тому добре насіння божественних слів не могло в ньому вкоренитися ані прорости. А що гірше, не лише не приймав користи, а й ображав словами святого. Відходячи з-перед лиця його, насміхався зі слів преподобного перед иншими братами, розбещене говорив, протилежне й неправедне, як же світські й безчинні зазвичай роблять, і блазнювали деякі від тих образ, що чули від нього. Минуло досить часу, не терпіли брати чути розбещених його слів ані не сміли про те сповістити отця — пішли до одного боголюбного і добродійного подвижника й нарікали на того поганого звичаями старця. Подвижник же той, вставши, пішов з ними до великого Паїсія. Тим часом святий на самоті в богомисленні вправлявся, почув голос (ангельський), що казав: «Хай відомо тобі буде, отче, що старець той, з учнями своїми перебуваючи, є причиною спокус і згіршення для инших братів. Треба стримати безчинний його звичай і заповідями виправити». Святий же Паїсій почутому голосу відповів, кажучи: «Давно б це зробив, якщо б знав, що зможу його виправити. Але тому що готовий диявол на згубу його і, прийшовши, прикликає його підступами в тенета свої, не смію сказати йому нічого строго, аби слово моє, за гірке прийнявши й за образу собі маючи, не пішов від братів і з пустелі у світське не увійшов, — я ж буду тоді загибелі його причиною. І буду перед Богом винним, що одного брата, ворогом поборюваного, не зміг терпіти. Належить же молитися за нього, щоб зцілився від такої пристрасти». Те мовивши, почав молитися до Бога за старця того — і зразу бачив духа хульного, безсоромного, що виходив зі старця. Після цього прийшли брати до отця з подвижником тим боголюбним. І швидше, ніж почали вони слово про безчинного старця, прийшов і він за ними. Припав до ніг отця святого, сльозами змочував їх, торкався і прощення просив, і виправлення життя свого обіцяв. І був відтоді лагідний і покірний. Богонатхненних слів із уст преподобного, що виходили на насолоду, послухавши, прийняте повчання ділом виконати намагався. І незабаром багатьох перевершив чеснотами, і вправний був відлюдник, допомогою і молитвами Паїсія святого, який випросив йому велику милість від Господа. Але про це досить. Хочу ж (каже автор) розповісти про чудо страшне і преславне, від якого ж нема иншого вищого у словах повідання, що було таке.

Одного дня, коли став преподобний Паїсій на молитві в печері своїй, прийшов до нього Спас із двома ангелами, як же давно до патріярха Авраама, і сказав: «Радій, Паїсію, сьогодні тобі випадає дати нам спочинок з дороги, якщо люб'язно нас приймеш». Він же, велику сердечність до Спаса маючи, гостинність виняткову являв, уподібнюючись давньому тому патріярхові. Проте не їжу чи пиття готував, але серце своє, сповнене невимовної любови, і совість чисту, як пригощення якесь, ставив перед Спасителем. Так у малому вертепі своєму прийняв преподобний Всюдисущого. Тоді, воду в умивальницю наливши, хотів ноги умити тому подорожньому, що прийшов з неба, — Христу Владиці. Було для страстолюбців перше діло, аби подорожнім, коли приходили, ноги вмивати. Але о превеликі щедроти Твої, Господи, яку любов до угодників своїх маєш. І сходиш до них жадано. Чоловіколюбець Господь велике старання угодника свого не зробив марним і, виконуючи бажання його, як той, що любить люблячого його, не боронив йому торкатися пречистих ніг своїх. І торкнувся преподобний недоторканного, умив ноги Його божественні і поцілував їх солодко — від торкання і цілування того невимовної духовної радости у серці своєму сповнився. Спаситель же, умивання від нього і цілування ніг чоловіколюбно прийнявши, сказав: «Мир тобі, улюбленцю мій». І невидимий став. Святий же Паїсій залишився, палаючи божественною любов'ю, як же давно Лука і Клеопа після бесіди з Христом сказали: «Чи не палало нам серце обом». Взявши ж воду, якою ноги Христові умив, солодко випив її як велику святиню, трохи з неї учневі своєму залишивши, бо не тільки до себе добрим був, а й ближньому добра бажав і охороняв його, це ж задля любови Христової. Прийшов же учень з дороги (у Єгипті був задля потреби) і вельми стомився, велів йому святий випити воду, що залишилася. «Іди, — казав, — дитино, до умивальниці і випий воду з неї, щоб остудити спекотну спрагу». Учень же відповів: «Зараз вип'ю, отче». Це лише язиком відповідав, серцем же протилежне думав, кажучи собі: «Я прийшов зі спеки, а старець говорить випити воду нечисту з умивальниці. Чи не краще йому випадало б послати мене до джерела, щоб чистою і холодною водою остудив я спрагу свою». Коли він так собі думав, знову сказав старець: «Іди, дитино, напийся з умивальниці». Той же знову відповів: «Іду, отче». І не пішов. Тоді і втретє старець звелів — не послухав учень. Тоді сказав йому святий: «Непослуху частку прийняв ти, дитино, і великий дар втратив». Учень же, те почувши, зранився серцем, побіг до умивальниці, нічого там не побачив і сказав до страця: «Нема в умивальниці води ані краплі». Відповів йому преподобний: «І як знайдеш, як став її недостойний. Непослух звик відганяти дари Божі». Учень же, сумуючи, питав отця: «Яка то була вода і який був у ній дар, як же і задля чого не стало його?» Великий отець, бажаючи учня виправити з непослуху його і в покаяння його привести, не утаїв Спасителевого відвідання і сказав йому: «Почуй, дитино: Цар усіх і Владика Христос з двома ангелами, до подорожніх людей уподібнившись, до мене, недостойного, як же давно до патріярха Авраама, прийшов, і посмів я умити пресвяті Його ноги. О дерзновення грішних рук моїх, дивуюся доброті Владики, як терпеливо допустив торкнутися мені до Нього. Сам же собі нині дорікаю і жахаюся, як я посмів торкнутися недоторканного. Коли ж Він відійшов на небо, мені залишилося багатство найкоштовніше — вода в умивальниці. Нею ж солодко я наситився, залишив трохи тобі, як завжди, дитині моїй. А тому що ти не послухав мене, батька свого, і любов'ю божественною не зранився, і зволікав випити ту святу воду, тому нині ангел, з неба зійшовши, з великими пахощами святу ту воду руками взяв і на небо відніс. Тебе ж показав недостойним причастя її через непослух твій і гординю, не відаю, якими сповнився ти». Після слів цих учня охопив страх і трепет, і довго лишався наче безмовний, злякавшись слів отця. Ледве ж до себе прийшовши, почав голосно плакати через своє прогрішення, «Горе мені!» — скликував і ридав гірко, кажучи: «Чому я, окаянний, такого блага позбавив себе? Як заздрість лукавого біса зробив перепоною, щоб не прийняти мені добра такого?» Такими й тому подібними словами каявся і плакав, довго сльозами, більше ж словами, схиляв святого до змилування. Божественний муж сказав до нього: «Дитино, Адам через непослух втратив рай, і замість вічного життя на смерть засуджений був, і, як недостойний попередньої слави, вигнаний був з неї. Подібно й ти, мою заповідь зневаживши, відпав від благодаті, яку мав прийняти. Нині ж сумуєш люто і каєшся через те, що минуло. Що в руках мав, втримати не зміг. Проте покаянням і послухом моли гаряче Бога, просячи відпущення гріха твого і божественну доброту Його на милість схиляючи. Він-бо справді милостивий до тих, що каються, і милосердний до тих, що моляться до Нього всім серцем». Учень же наукою старцевою трохи втішився, але, небагато часу потерпівши, знову згадав про втрату дару, який був поруч, і знову почав сумувати. Малодушністю охоплений, не розумів, що собі зробити. І прийшов до святого Паїсія, і мовив: «Не маю більше спокою від помислу, але, в глибину відчаю занурюючись і про втрату того дару думаючи, дуже сумую і не знаю, куди дітися. Відпусти-бо мене до якихось досвідчених старців, яких ти знаєш, щоб я знайшов відраду печалі своїй». Старець, трохи хліба взявши, дав йому, кажучи: «Візьми хліб цей і йди у град (назвав який), там знайдеш мужа, убогого на вигляд, праворуч при вході біля стіни на гноїщі сидітиме, діти в нього каміння кидатимуть і насміхатимуться. Йому хліб у руки дай і, що від нього почуєш, те зроби».

Пішов учень, досягнув того града, побачив божественного того мужа і стояв здалеку, чекаючи часу, поки діти, що збиткувалися з нього, підуть. Той же, не чекаючи відходу дітей, покликав до себе учня Паїсієвою, кажучи: «Ходи, брате, і прислане мені від отця свого благословення дай». Прийшов до нього брат, дав йому хліб, нічого не кажучи. Той же руками хліб взяв, поцілував і мовив: «Як поживає святий Паїсій? Дуже я хотів чути про нього, що достойне слави діє. Ти ж, дитино, чому розслаблюєшся помислом, не віриш його велінням? Чи не знаєш, що через непослух твій втратив ту воду святу, від якої божественний дар великий зачерпнути мав? Ноги-бо Спасителя нею омив твій отець. Чому його не слухаєш, до иншого приходиш, не перебуваючи у волі отця свого? Подібний ти на того, хто солодку воду в руках своїх тримає, але від иншого пити просить і від спраги знемагає. Але вже йди і скоряйся великому отцеві, і проси його, бо хто йому не вірить, від Спасових велінь відлучається». Це чувши, брат утішився з печалі, поклонився дивному тому мужеві, повернувся до себе, благословляючи Бога. Прийшов же до преподобного отця Паїсія, перебував у нього в послушництві, скорявся його волі. Не багато часу минуло, знову згадав про дар той, який втратив, плакав і тужив духом. І знову просив святого старця свого, аби звелів йому йти до того ж мужа, до якого ходив. Великий же Паїсій наказував йому отцівськими словами і втішав. Бачачи, що не міняє він свого помислу і конечно хоче йти, сказав йому: «Дитино, муж той вже до Господа відійшов. І тому що лише на нього уповання маєш, як я бачу, і його пораді віриш, бажання твоє дасться тобі. Іди до того граду, куди вже ходив, і з північного боку града побачиш гріб великий. Увійди в нього і побачиш там три тіла святих мужів, які у своєму житті сподобилися пророчого дару і, наперед знаючи про відхід свій до Бога, самі в годину своєї кончини до гробу прийшли. І кожен з них, з належною честю возсилаючи Господові молитви, і вдячність, і пісні, заснувши, спочив. Тому, що лежить посередині, скажи: «Паїсій, раб Христовий, іменем Того, хто підняв з гробу Лазаря, наказує тобі: встань і, що на користь, скажи». Учень же зразу швидким кроком до града того пішов, його досягнув, гробівницю ту, пошукавши, знайшов, увійшов до неї і побачив три тіла мертві, як же сказав йому отець. І сказав до мерця, що лежав посередині: «Паїсій, раб Ісуса Христа, що воскрешав мертвих, Його ж велінням і Лазар чотириденний з гробу встав, Його іменем говорить тобі: встань і кажи, що треба робити, щоб від помислів, які мене бентежать, я спокій прийняв». Коли учень те сказав (о чудеса!), зразу мертвий зрушився, сів і сказав йому: «Чому, о любий, попереднім словам моїм не вірив, які я сказав тобі, на смітнику при стіні градській сидячи, щоб слухав ти отця свого і виконував, що наказується тобі від нього? Іди-бо скорися йому, без сумніву слухай його слів — і роби це, якщо хочеш спастися. Справді-бо, хто слів його не слухає, Христовим заповідям перечить». Це мовивши, мертвий знову ліг на своєму місці і заснув. Брат же той з великим переляком дивувався преславному чуду тому, повернувся знову до преподобного Паїсія і все розповів йому. І відтоді почав без збентеження помислів і без усілякого сумніву скорятися словам отця свого, й успіхи мав у подвигах, до добродійного вдосконалення сходячи. Це дивне сказав я на прославу Бога, не годиться й инше преславне мовчанням поминути, проте більше з чуд його залишимо — неможливо нам все детально про чудесні його діяння переповісти. Але, трошки щось сказавши, далі розповідь продовжимо.

Два брати, юні літами, прийшли в пустелю до святого Паїсія і велінням його стали співбратами ченцям, що в монастирі тому жили (сам преподобний Паїсій окремо в пустелі далеко від монастиря свого з учнями перебував). Довгий час обидва провели в послушництві, тоді прийшли до старця просити, аби звелів їм на самоті в пустелі мешкати на відлюдді. Він же на їхнє сердечне старання до постницького подвигу дивлячись і бачачи, що відповідні до осібного пустельного безмов'я, благословив їх, за бажанням їхнім, переселитися з монастиря в пустельне відлюдництво. Вони ж, знайшовши собі десь добре місце до безмовности, оселилися там і жили богоугодно, відбиваючи добре всі напади лукавого. Ворог невидимий, що завжди заздрить добрим і вміє винаходити розмаїтні хитрості на рабів Христових, винайшов на братів підступ і навів напасть таку. Одному з пустельних відлюдників, який ще не був досконалий у чернечій безкорисливості, вкрадено було убоге майно келійне. Малодушний же був той відлюдник: за вкраденими речами жаліючи, шукав їх. Шукавши ж всюди і не знайшовши, почув про одного прозорливого старця-пустинножителя і, сподіваючись, що той відкриє йому, де може бути вкрадене і крадій, пішов до нього (до преподобного Паїсія не смів іти, аби не сварив його той за любов до маєтків). Прийшов же до того ясновидця і просив його, щоб розповів йому про вкрадене і хто вкрав. Старець же той не був насправді благодаттю Божою просвітлений до ясновидства, але дією бісівською передбачав. Він (навчив його біс) сказав неправду на двох юних ченців, що тільки-но в пустелі оселилися, наче вони крадіжку вчинили: «їх же взявши, не послаблюй їм, поки твоє тобі не віддадуть». Це чуючи, відлюдник зразу поспішив до тої пустельної Лаври. До ігумена прийшовши і допомогу від нього міцну отримавши, пішов і несподівано напав на двох братів, що безмовствували. І схопив їх, наче злодіїв, бив же і волочив їх і привів до Лаври. І замкнено їх було в темниці безчесно. Ігумен же зі страцями, повіривши ясновидцеві тому, засудили їх, невинних, як злодіїв, позбавили чернечого чину, ранами ж допитували про вкрадені речі. Те все, що діялося, преподбний Паїсій, благодаттю Божою ясновидно зрозумівши і над тими двома братами, що без провини напасть терпіли й мучилися, змилосердившись, встав з келії своєї і пішов до Лаври тої. Всюди ж про прихід його чутно стало, бо не було між пустельниками чеснішого імени від Паїсієвого, що відомий був всюди високим життям. І зібралися з навколишніх монастирів і відлюдницьких келій брати й старці, прийшли привітатися з ним. Прийшов же між иншими і той старець, який звабленням бісівським за ясновидного себе видавав. Коли всі отці та брати дали в Христі святому цілування любови, промовив до них великий отець: «Як двох молодих ченців пустельних відлучили?» І мовчали брати. Тоді дехто з них відповів, кажучи: «Злодії вони, отче, і за погане діло в темниці замкнені». Святий же сказав до них: «І хто той, що каже на них, що злодії?» Вони ж показали йому ясновидця-старця, кажучи: «Оцей прозорливий отець сповістив їх злодіями». Великий же Паїсій спитав того старця, кажучи: «Чи правда те, що кажуть про тебе?» Він же відповів: «Правду я прорік, Бог мені відкрив». Сказав святий Паїсій: «Якщо від Бога було б твоє ясновидство, а не від бісівської зваби, не було б диявола видимого в устах твоїх». Це чули всі — страхом були охоплені. Бо зречене з уст Паїсієвих всім неоманливим являлося, і докоряли звабленому тому ясновидцю, і примушували прощення просити у преподобного. Той же, соромом охоплений, припав до чесних ніг святого, «прости мене, отче» говорив і «помолися за мене, звабленого». Коли святий помолився за нього, зразу всім видно було, як вийшов з уст звабленого біс марнословства і брехні — у вепра дикого великого перетворився, з великим гнівом кинувся на преподобного, хотівши зубами розшматувати його. Блаженний же отець заборонив йому — у провалля його послав. Старець же той зваблений відчув й очима побачив, як виходить з нього бісівська зваба. Сповнився великого жаху і тремтіння, впавши, по землі повзав при ногах Паїсія, зі сльозами молився, щоб отримати повне прощення. Також й инші брати, що повірили звабленому і скривдили невинних, припадали до святого, прощення просили. Вивели ж із затвору тих юних, і всі, дивлячись на них, плакали розчулено і спішили просити прощення, що їх кривдили. Преподобний же Паїсій, всіх досить повчивши пильнуватися уважно від таких зваблень ворожих ані не вірити псевдопророцтвам тих, що вважають себе святими ясновидцями, взяв же лаврського ігумена осібно й розповів, де покладена крадіж, крадіїв же не явив. Тоді всім прощення дав, молитву за всіх склав і в келію свою повернувся.

У ті ж часи, у тих же єгипетських пустелях просіяв у постництві инший угодник Божий — преподобний Павло. Ради його молитов Бог являв людям велику милість. Захотів преподобний Паїсій його відвідати. Пішов до нього, і зійшлися, наче два ангели Божі, і, як два воїни Христові, міцно невидимих ворогів поборювали, і один одному помагали. І були обидва разом як град найтвердіший, ніякими підступами ворожими не задолані. І розмовляли один з одним словами, сповненими Духа Святого. Разом і солодким плодом мовчання насолоджувалися, у старості своїй молодечі подвиги винаходили на всілякий день, наче заново подвизатися і вище життя являти починали. Був же великий Паїсій літами старший від Павла і вже багатий днями. Павло ж блаженний віком був поважний, душею бадьорий. І казав преподобний Паїсій: «Лінивства тіла, доки ми в житті, не хоче Господь наш, і сором нам і ганьба, якщо час відходу нашого в лінивстві нас застане». Коли те преподобний Паїсій сказав, блаженний Павло, почувши, відповів: «Це вже, о отців начальнику, за твоєю похвальною і доброю порадою піду, щоб не дати тілу лінуватися. Уповаю на Бога, що святими твоїми молитвами дасть мені за волею своєю закінчити життя моє». Досить же днів преподобний Паїсій із блаженним Павлом прожив, і один одному користь приносили, потім, давши собі в Господі люб'язне цілування, розлучилися тілами, але не духом. Павло преподобний на місці тому залишився, а святий Паїсій у келію свою повернувся. Ці обидва святі отці були чудотворцями, проганяли пристрасті, душам помагали вправно, за всіх молилися, всім спасення випрошували і всіх наставляли. Мужі були сильні ділом і словом, приклад для всіх корисний. Священного Павла його ісповідання прославляло, блаженного ж Паїсія превеликі і понадприродні постницькі подвиги, хоч і в таємниці творені, почасти багатьом були знані. Сказано мало з великого, скільки можна наставити слухачів на дяку всесильому Богові і на старанність тих, що подвизаються із прагненням. Превисоке його життя жодне слово не може вповні охопити, бо таємно багато працював для Господа і не любив, щоб добрі його діла иншим відомі були, це ж задля конечного смирення. І коли хтось із братів питав його, яка чеснота найбільша, відповідав: та, яку ми таємно робимо і ніхто про неї не знає. І також ту чесноту називав великою, щоб за иншими йти, а не за своєю волею. У всьому ж добродійному своєму житті преподобний визначав і зберігав кожному ділу відповідний час. Час у нього був мовчати, час же говорити. Час усамітненому і замкненому в келії своїй бути, час же до братів виходити і про корисне з ними розмовляти. У безмовності богомисленим сходженням до Бога прилучався, у спільноті братній шукав спасення ближнього. Найдивніше те, що вмів мудро приховувати чесноту свою, аби не цілком пізнали діло життя його ті, що в спільноті жили. Коли в якомусь ділі починали брати його прославляти, зразу покидав його і починав инше, аби попереднє забулося. Коли ж я (говорить автор) питав його, чого так замислив чинити, радісно відповідав мені: "Щоб неушкодженим минуле ділання збереглося". Велика-бо, казав, біда — людська похвала. І ті, що задля неї трудяться, мають меншу корись, і мало тих, що спасаються, бо вельми пошкоджуються від марної слави. Добре сказано від Владики нашого: хай не знає ліва твоя, що робить права. Ось слово з повчання його, яке я згадав і наприкінці хочу розповісти.

Досягнув глибокої старости великий життям, просвітлений чеснотами преподобний отець наш Паїсій, кінець тутешніх трудів прийняв, покликаний був на вічний спокій до небесного блаженства. Тіло його чесно спорядили багато инокуючих, душу ж небесне безсмертне життя прийняло. Мало ж часу минуло, і блаженний Павло на своєму місці в найглибшу пустелю від тутешнього життя відійшов. До життя нестаріючого прийшов й оселився у світлості святих разом зі святим Паїсієм. А що в подвигах чернечих трудилися літ однаково, так і душі їхні блаженні разом насолодяться спокоєм нескінченним. Тіла їхні чесні небагато часу спочивали окремо одне від одного — де хто переставився. Провидінням Божим в одне місце зійшлися таким чином.

Преподобний отець наш Ісидор в обителі своїй, що в горі Пилусійській, постив, почув про переставлення великого Паїсія, сів у корабель і досягнув місця, де святе тіло преподобного отця було поховане. Його чесно із землі взявши й обгорнувши, поклав у ковчег, наче великий якийсь скарб, від усілякого багатства коштовніший, — обитель свою хотівши ним збагатити. І, в корабель свій внісши, вирушив плисти з великою радістю, співаючи і хвалячи Бога. Коли ж був напроти тої пустелі, де чесне тіло преподобного Павла спочивало, зупинився корабель, непізнаною силою спинений, і весь обернувся до тої Павлової пустелі. Трудилися довго кораблеплавці, намагаючись наперед вивести корабель, але нічого не могли досягнути. Перебували два дні, трудячись безуспішно, і були вельми розгублені. Преподобний же Ісидор, розуміючи що від Бога є те затримання корабля, звелів кораблеплавцям, аби покинули кермувати кораблем, нехай пливе, куди хоче. Корабель же, невидимою рукою кермований, пішов до берега пустелі й зупинився на сухому непорушно, чекаючи свого часу. До всіх, що в кораблі через те сумували й дивувалися, прийшов на берег той з пустелі один старець відомий на ім'я Єремія. Він скликнув до кораблеплавців: «Нащо понад силу вашу трудитеся, борючись із кораблем, о любі? Хіба не знаєте, що преподобний Паїсій прикликає улюбленця свого преподобного Павла: хоче з ним разом у ваш край бути перенесений і в одному місці з ним бути покладений. Поспішіть тому вийти на пошуки його». Те почувши, преподобний Ісидор і всі з ним великої радости сповнилися, вийшли і питали того чесного отця Єремію, де покладене тіло святого Павла. Він же повів їх у найглибшу пустелю, показав гріб Павла преподобного. Взявши звідти чесні його мощі, від золота й каміння коштовніші, понесли їх до мощей Паїсія святого. Коли в корабель увійшли, зразу він сам від себе з місця зрушився і в дорогу належну, о чудо, вирушив з дивною швидкістю і, не затримуючись, досягнув пристані. Преподобний Ісидор виніс на берег чесні мощі обох преподобних отців — Паїсія і Павла. Із псалмами та піснями поніс їх до обителі своєї і поклав їх у церкві, яку збудував. І відбувалися чуда преславні. Приводили бентежених духами нечистими, і вони, лише до чесних ковчегів торкнувшись, отримували зцілення, духи ж нечисті втікали. І всіляку недугу зразу лікували молитви цих великих угодників Божих. Це з великого мало я (Йоан, званий Колов) написав на користь читачам і слухачам, на славу ж Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного у Тройці Бога. Йому ж належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!