Християнська бібліотека. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень. - Пам'ять блаженного Петра-царевича у Ростові Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Дмитро Туптало. Житія святих. Червень..
Ви чули, що сказано: Не чини перелюбу.                А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм.                Коли праве око твоє спокушає тебе, його вибери, і кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                І як правиця твоя спокушає тебе, відітни її й кинь від себе: бо краще тобі, щоб загинув один із твоїх членів, аніж до геєнни все тіло твоє було вкинене.                Також сказано: Хто дружину свою відпускає, нехай дасть їй листа розводового.                А Я вам кажу, що кожен, хто пускає дружину свою, крім провини розпусти, той доводить її до перелюбу. І хто з відпущеною побереться, той чинить перелюб.                Ще ви чули, що було стародавнім наказане: Не клянись неправдиво, але виконуй клятви свої перед Господом.                А Я вам кажу не клястися зовсім: ані небом, бо воно престол Божий;                ні землею, бо підніжок для ніг Його це; ані Єрусалимом, бо він місто Царя Великого;                не клянись головою своєю, бо навіть однієї волосинки ти не можеш учинити білою чи чорною.                Ваше ж слово хай буде: так-так, ні-ні. А що більше над це, то те від лукавого.                Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба.                А Я вам кажу не противитись злому. І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу.                А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому.                А хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві.                Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього.                Ви чули, що сказано: Люби свого ближнього, і ненавидь свого ворога.                А Я вам кажу: Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас, і моліться за тих, хто вас переслідує,               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Пам'ять блаженного Петра-царевича у Ростові
   

Місяця червня в 30-й день

Блаженний Петро був з роду царів ординських, братанич царя Беркая. У християнську віру прийшов таким чином. Якось єпископ ростовський Кирило задля потреби щодо свободи церковної прийшов в орду до царя Беркая. У той час князівство Ростовське під володінням царів тих було. І прийняли там святителя з честю. Була ж із царем бесіда і розпитування про християнську віру. Розповідав єпископ про багато таїнств святого благочестя і як Ростов у дні великого князя київського Володимира просвітився вірою Христовою від святого Леонтія-єпископа, що прийшов із грецької землі. І як після переставлення того угодника Божого при гробі його відбуваються чуда, зцілюються різні недуги людські молитвами його. Цар же Беркай все те уважно слухав, і дивувався, і велику честь віддавав єпископові Кирилу. Під час же тої бесіди стояв біля царя цей, про кого нам слово, син брата царевого, молодий хлопець. Слухаючи з насолодою слова єпископа, розчулився серцем і думав собі про християнську віру. Цар же єпископа обдарував і все, що той просив, виконав, і відпустив з миром.

Хлопець же той слова єпископові про святу віру, наче добре зерно на добрий ґрунт, у серці своєму прийняв, не переставав розмірковувати про християнське благочестя, і розчулювався душею, і, виходячи на поле, усамітнювався, те саме думав, і сльози з очей текли. Казав собі: "Як вірять царі наші, і чому поклоняються сонцю, місяцю, зорям і вогневі? Хіба вони боги? І чому в наших божницях не відбуваються чуда, як же відбуваються, розповідають, у християнських церквах? І який бог справжній?" Так думаючи, хотів дуже про християнську віру досконало довідатися. Тим часом єпископові Кирилу трапилося знову того ж року, за Божим Провидінням, в орду прийти з такої причини. Син царя Беркая розхворівся дуже, і багато лікарів його лікували — ніякої не мав з того користи. І був цар у великій печалі через сина свого єдинородного. Згадав же єпископа ростовського Кирила, і те, що розповідав він про чудесні зцілення при гробі святого Леонтія, на думку йому спало. Послав швидко до Ростова до єпископа, просячи і дарів багато обіцяючи, аби прийшов зцілив сина його. Святитель же звелів у всіх церквах Ростова молебні відправляти, і сам багато до Бога і до Пречистої Богоматері зі сльозами пролив молитов, аби подалося зцілення царевому синові задля слави імени Ісуса Христа і щоб не терпіла образ християнська віра від невірних агарян. Помолився ж і біля гробу Леонтія-чудотворця досить, від нього приймаючи благословення на те діло. Взявши святу воду, що сам освятив, вирушив до орди. Прийшовши до царя, промовив щиру молитву до Господа над хворим царевим сином і, свяченою водою його окропивши, зробив здоровим ім'ям Ісуса Христа. Утішився цар вельми з усім домом своїм і зі всіма князями своїми. І шанував єпископа вельми, чинячи пригощення великі багато днів. Святитель Божий збільшував довгі бесіди про силу Ісуса Христа, про закон святої віри і дивував уми невірних. У час той юнак, син брата царевого, невідступно всіх слів єпископових з великою увагою слухав і вкладав у серце своє: того і бажав і через прихід єпископа дуже радів. І вирішив іти з ним до Ростова подивитися на церкву християнську і на чуда і прийняти святу віру. Була ж мати його вдова, помер уже батько, і берегла мати йому багато маєтків. Він же, беручи, роздавав бідним, які були в орді їхньої віри, все те ні за що не маючи, лише тільки в душі своїй мав бажання приєднатися до Христа і рабом Його стати. Знав же точно, що доброму його наміру любов материнська і влада царева всілякі перепони творитимуть, і йти йому з єпископом заборонять — задумав тому утаїтися від усіх, іти, куди бажання серця його вело. Минуло досить днів, єпископ Кирило відпущений був від царя з багатьма дарами, ще ж і веління своє цар дав князям ростовським і ярославльським, аби царські річні оброки давали в дім Пречистої Богоматері ростовської єпископії. Коли вийшов єпископ з орди, вийшов і хлопець, таємно покидаючи матір, і родичів, і маєтки, як давній Авраам. І догнав єпископа в дорозі, просив його слізно, щоб із собою його взяв і християнином зробив. Єпископ же, бачачи сльози хлопця й гарячу сердечність до Христа Бога, взяв його, як пастир добрий заблукалу вівцю бере на рамено, і привів у Ростов, радіючи і славлячи Бога.

Прийшов же юнак до Ростова, побачив церкву прикрашену, і чин благовір'я, і церковний спів — і радів духом. (Був же тоді в соборній ростовській церкві спів лівого клиросу грецький, а правого — слов'янський.) І полюбив юнак віру християнську вельми, і просив святого хрещення. Святитель же думав, чи не буде пошуків від царя за рідним йому хлопцем, і відкладав хрещення. Але Бог хотів спасти душу, що полюбила Його, і влаштував час, до хрещення зручний, таким чином. Невдовзі цар Беркай помер, і було збентеження в орді, і не шукали хлопця. Охрестив його тому єпископ, і назвав його Петром, і навчав його щодня богонатхненних слів, утверджуючи у вірі, і на добродійне життя, відповідне християнину справжньому, наставляв. Навчився ж Петро і книг слов'янських, і перебував завжди в читанні і в молитвах, перебуваючи в Домі Божому вдень і вночі, без церковного звичного правила ніколи не залишаючись. І був вельми добрий вдачею, лагідний, смиренний, незлостивий, усім привітний і люб'язний. Постом і повстримністю чисто беріг юнацьку цноту, мав перебування в домі архиєреєвому. Не через довгий час блаженний Кирило-єпископ богоугодне життя своє закінчив, переставився до Господа, а після нього прийняв престол святий Ігнатій. Петро ж, як же при Кирилі-єпископові, так і при Ігнатії у дворі архиєрейському перебував, мав звичай часом виїжджати в поле, втішаючи себе і ловлячи птицями птиці при озері ростовському. Якось затримався до глибокого вечора, спочив при озері, і явилися йому у видінні святі апостоли Петро і Павло. їх же уві сні побачивши, від страху збудився і наяву тих самих побачив, що перед ним стояли, подібно до сонця сяяли. І встав швидко, тремтячи, впав перед ними на землю. Вони ж взяли його за руку, підняли, кажучи: "Не бійся, друже Петре, ми послані до тебе від Бога, у якого, повіривши, ти охрестився, щоб утішити тебе. А щоб ти повірив, що явлення наше тобі справжнє, а не привид, хочемо, аби на цьому місці, де спочив ти, збудована була церква в ім'я наше. Іди тому завтра в град, виміняй три ікони: Ікону Пресвятої Богородиці з предвічним немовлям, ікону святителя Миколая та ікону святого Димитрія Великомученика — і неси їх до єпископа. Скажи: "Петро і Павло, Христові апостоли, послали мене до тебе, просячи, щоб побудував ти церкву при озері на місці, на якому вони мені явилися і це веліли". Те мовивши до блаженного Петра, апостоли святі віддали йому два мішки: один повний золота, другий — срібла — і невидимими стали. Блаженний же Петро прийняв дані йому мішки, поклонився Богові на місці, де бачив святих апостолів, і залишився там до денного світла, молячись. Коли ж засіяв день, пішов у град і, Божим влаштуванням, знайшов на торгу іконописця з вищезгаданими іконами, дивовижно написаними. Просив ціну дев'ять срібняків. А десятого золотого. І дав Петро ціну ту з мішків тих апостольських, і, святі ікони взявши, у дім архиєрея пішов. Тої ж ночі і святителю Ігнатію ті ж святі явилися, наказуючи йому, аби збудував церкву в ім'я їхнє. Налякався святитель від такого видіння — коли настав день, прикликав до себе князя, розповів йому про явлення святих апостолів Петра і Павла і їхнє веління і сказав: "Настрашило мене вельми те видіння і бесіда їхня, і не знаю, що робити, не відаю, на якому місці церкву їм будувати маю". Князь же сказав йому: "Бачу тебе, Владико, наляканого, і годиться виконати тобі те, що святі апостоли веліли". Коли так вони розмовляли, побачив князь через вікно Петра, що зі святими іконами йшов від церкви Пресвятої Богородиці до єпископа. І світло від ікон виходило, наче полум'я вогненне, у висоту, понад церкви. І налякався, мовив: "О владико, що то за вогонь, чи ніяка будівля не зайнялася?" Поглянув же і владика, те саме бачив, і налякався. Инший же ніхто не міг бачити того полум'яного світла, яке від ікон виходило, з якими Петро в палату перед єпископа і князя увійшов і на місці чесному поставив їх. Поклонився єпископові і князеві і розповів про явлення святих апостолів Петра і Павла, яке було йому вночі, і всі слова їхні сповістив. На запевнення ж правди показав їм два мішки із золотом і сріблом, від святих апостолів дані. Владика ж і князі поклонилися святим іконам, які дивним якимось світлом палати осяяли. І питали блаженного Петра, де такі ікони знайшов. Він же сказав, що на торгу виміняв. І здивувався князь з владикою, знаючи точно, що такого іконописця у граді їхньому нема, і, шукавши його, не знайшли. Був же час перед Святою літургією, і пішли зі святими тими іконами у святу соборну церкву, і після закінчення Літургії співали молебень, ішли за град із піснеспівами на те місце, де Петро спочивав і де було апостольске явлення. Несли й ті святі ікони. Йшли молебень святим верховним апостолам Петрові і Павлові, і в той час збудували малу каплицю молитовну, й ікони в ній поставили.

Після цього князь, наче глумлячись чи випробовуючи, сказав до Петра: "Владика тобі будує церкву, я ж не дам тобі місця навколо церкви, і що робитимеш?" Відповів Петро: "Якщо Бог дозволить і владика накаже, то купимо землю в тебе". І пішов Петро до владики, розповів йому те слово княже. Владика ж мовив до Петра: "Повір, дитино, Божому в тобі Промислу й уповай на молитви святих апостолів Петра і Павла, що мішки із золотом і сріблом, тобі від них дані, не змаліють ані не витратяться, як колись, молитвами святого Іллі-пророка, у Сарепті Сидонській у жінки-вдови відро борошна не закінчувалося і посудина олії не порожніла. Іди тому до князя, спитай, яку ціну за землю, що навколо церкви, потребує". Пішов Петро і спитав. Сказав князь: "Як же дав ти за ікони — дев'ять срібняків і десятого золотого, так хочу, щоб навколишні землі, які хочеш при церкві мати, обклав мені по дев'ять срібних, а десятий хай буде золотий". Петро ж, уповаючи на Бога і на святих апостолів, погодився зі словом княжим. І пішов Петро на місце те, почав із мішечків, які апостоли дали, виймати по одній монеті, класти на землю рядком: дев'ять срібних, десяту ж золоту. Почав від озера й обвів місця досить навколо започатованого будівництва церкви, аби монастир просторий був. Мішечки ж не маліли, за провіщенням Божого архиєрея Ігнатія. І бачив князь велику кількість срібла і золота і що мішечки Петрові не спорожніли, а повні, здивувався вельми і сказав: "Справді дивне це чудо, і зрозуміло, що Петро велику здобув благодать від Бога і від святих апостолів". Прийняв тому князь те срібло і золото як благословення апостольське, і новозбудованій церкві напроти неї дав поля з достатніми землями, і водами, і лісами, і грамотами те підтвердив. І збудували церкву прекрасну в ім'я святих верховних апостолів Петра і Павла, і монастир при ній влаштувався, що є і нині, благодаттю Христовою. А тому що блаженний Петро любив мовчання і невеселий лицем був, ум мав заглиблений у слова Божі, через те сказав князь до владики: "Чи не сумує Петро за своїм родом і батьківщиною? І чи не думає повернутися в орду? Якщо туди піде, будучи царського роду, страшно, щоб не було якогось клопоту граду нашому". Архиєрей же послухав слів княжих, порадився з ним, і вирішили поєднати його шлюбом, щоб, маючи дружину і дітей, не згадував про рід свій. Він же ніколи про те не думав. Прикликали тому архиєрей і князь до себе Петра, сказали йому: "Чи хочеш, щоб ми за тебе віддали наречену?" Петро ж відповів: "Пани мої, я полюбив віру цю святу, і задля неї все покинув, і поклався на волю Христа, Бога мого, тому хай буде і нині воля Господня і ваша". І зразу князь пошукав йому наречену гарну з вельмож, і вінчав його з нею сам архиєрей у соборній церкві. А князь назвав Петра своїм братом, і мав до нього велику любов, і діти його. І прожив Петро в законному подружжі чесно літ досить, і батько дітям був, ще ж і всім убогим і жебракам батьком був, голодних годуючи, нагих одягаючи, і, як другий Иов праведний, — оком був сліпим, ногою — кривим. Угоджував Господові пильним дотриманням заповідей Його святих, від усілякого зла відгороджуючись, всіляку чесноту виконувати намагаючись. Тоді звільнився від подружжя тілесного, поєднався з Господом духом, більшим Йому благоугодженням служив у чернечому чині. Прийняв на себе ангельський образ монашества і в ньому переставився до Господа у старості повній.

Переставився Петро-царевич у Ростові в рік буття світу 6761-ий, воплочення Христового 1253-ий, і покладено чесне тіло його у церкві святих апостолів, яку він збудував. Прославляючи ж угодника свого, Бог дав благодаттю своєю, аби подавалися зцілення від гробу Петра блаженного, і донині подаються тим, які з вірою приходять, на славу самого Господа нашого Ісуса Христа, з Отцем і Святим Духом славленого, Йому ж від усіх хай буде честь, і поклоніння, і дяка навіки. Амінь.

КІНЕЦЬ ДЕСЯТОЇ КНИГИ


[ Повернутися до змісту книги: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Cкачати книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Купити книгу: "Дмитро Туптало. Житія святих - Том X (червень)" ]

[ Житія святих. Інші томи. ]

[ Жития святых на русском языке. Все тома. ]

[ Читайте також "Антонио Сикари - Портреты святых" (рос. мовою)]

[ Lives of saints in English ]


Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!

Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!