Про боротьбу з помислами, а через них - зі злими духами Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Святий Йоан Касіян Римлянин
Просіть і буде вам дано, шукайте і знайдете, стукайте і відчинять вам                Безперестанку моліться                Бо яким судом судити будете, таким же осудять і вас, і якою мірою будете міряти, такою відміряють вам                Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас. Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!                Через великі утиски треба нам входити у Боже Царство                Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти, не ввійдете в Царство Небесне!                Поправді кажу вам, що багатому трудно ввійти в Царство Небесне                Верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Боже Царство ввійти!               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Про боротьбу з помислами, а через них - зі злими духами
   

Святий Йоан Касіян - Огляд духовної боротьби

155. Міркування. Попри всі зусилля неможливо бути уважними до себе повсякчас. Ум ніяк не втримати від блукання. Навіть тоді, коли серце поривається до споглядання, ум, непомітно вирвавшись звідти, ширяє-блукає деінде. Безліч разів щоденно полониться він пустими мріями. Тим-то охоплює нас відчай, чи зцілимось ми коли-небудь від цієї немочі? Здається, усі наші подвижницькі труди -марні, бо душа, незважаючи на всі старання, щохвилини літає-блукає світами. Тільки повернеш її страхом Божим до духовного споглядання, як вона тут же зникає з виду. І коли навіть випередиш її намір втекти, схопиш і силою притягнеш її до споглядання, зв'язуючи її, немовби ланцюгом, напруженою уважністю серця, то й тоді вона вислизає -швидше від вугра — з внутрішнього святилища. Трудячись так щодня і не досягаючи в цьому ніякого поступу, мимоволі думаєш, що таке блукання думок — властиве людській природі: воно, напевно, не залежить від нас. (Повч. 7:3)

156. Небезпечно поквапно робити висновки, не дослідивши належно діла. Через своє безсилля чи невміння не треба гадати, що поступ взагалі неможливий — подібно до того, як хтось, не вміючи плавати, зробить висновок: оскільки моє тіло не тримається на воді, то жодне тіло не буде триматися на воді — така вже, мовляв, природа тіл, що вони не можуть плавати. Та яким би логічним не видавався такий висновок — досвідом він аж ніяк не підтверджується. — Таке й ваше міркування. За своєю природою ум не може залишатися пустим. Якщо він нічим не зайнятий, неминуче впадає у різні крайнощі та всюди ширяє, допоки людина — довготривалим вправлянням і постійним навиком (що ви називаєте марним трудом) — не пізнає, чим заповнити свій ум, щоб не кружляв даремно в мріях своїх. Так трудячись, набуде людина сили й уміння відбивати ворожі навіювання і непохитно перебувати в стані внутрішнього спокою, якого так прагне. Отож не годиться приписувати людській природі чи Богу — її Творцеві — непостійність і недоладність думок. Бо правдиве слово Писання, що Бог сотворив людину прямодушною, вона ж стала шукати вигадок (Проп. 7:29). Отже, якість наших думок залежить від нас самих. Псалмопівець каже: Щасливий чоловік, що має свою силу в Тобі і Твої дороги має в своєму серці (Пс. 84:6). Тож від нас залежить: чи підносимось ми до Бога в помислах своїх, чи сходимо до речей земних і тілесних. Якби помисли не підлягали нашій владі, Господь не закинув би фарисеям: Чого лукаве думаєте в серцях ваших? (Мт. 9:4). Та й через Пророків не наказував би: Усуньте з-перед Моїх очей нікчемні ваші вчинки (Іс. 1:16), Докіль у тобі перебуватимуть думки твої зловісні? (Єр. 4:14). (Повч. 7:4)

157. Це правда, що багато суєтних помислів навіть всупереч нашій волі тривожить нас і часто без нашого відома спокушає. Вони входять так хитро й непомітно, що нам несила не тільки перешкодити їм, а й навіть зауважити їх. Зродження помислів не залежить від нас, але в нашій владі — відкинути чи прийняти їх. Зрештою, свої думки не завжди треба звалювати на ворожі помисли чи на злих духів, що намагаються посіяти їх. Людина теж повинна змінити свої думки й діла, щоб якщо не завжди, то принаймні якомога частіше в її серці зринали духовні, святі помисли замість тілесних, земних. Коли хтось старанно вивчає Священне Писання, вправляється в псалмоспіві, постить, чуває, постійно пам'ятає про будучність — Царство Небесне або вогненне пекло, про всі діла Божі, тоді злі помисли маліють і з'являються не так часто. Коли ж хтось, навпаки, погруз у мирських турботах і тілесних клопотах, вдається до суєтних і пустих базікань, тоді нікчемні помисли помножуються. (Повч. 1:16-17)

158. Діяльність нашого ума можна порівняти з млиновим колесом, яке від стрімкого потоку води швидко крутиться. Воно не може зупинитися, бо обертається завдяки воді, що невпинно тече. Та від мельника залежить — молотити пшеницю чи жито або ж розтирати кукіль. Так і ум людини не може залишатися бездіяльним під впливом бентежних помислів, безнастанно звідусіль подразнюваний потоками вражень. Які з них приймати — залежить тільки від волі й власного розсуду людини. Ми повинні постійно повчатися у Святому Письмі, сповнюватися духовними образами, бажати досконалости й уповати на будуче блаженство — тоді в нас будуть виринати святі помисли й наш ум постійно вправлятиметься у духовному. Якщо ж через безпечність чи недбальство захопимося речами пристрасними, бесідами пустими, турботами мирськими й клопотами суєтними, то від цього, немов бур'ян, зродяться, такі самі помисли, отруюючи наше серце, бо Господь Спаситель каже: Де буде скарб ваших діл і вашої уважности, там неминуче буде і ваше серце (Мт. 6:21). (Повч. 1:18)

159. Є три джерела помислів: від Бога, від диявола і від самої людини. Перше джерело — від Бога — коли Господь удостоює людину Своїми відвідинами, тобто просвічує її Духом Святим, збуджуючи в ній або запал до вищого досконалого життя, або скруху з малого поступу й печаль від її лінивства та недбалости, або відкриває їй небесні таємниці та навертає до добрих діл. Так Господь напоумив царя Артаксеркса заглянути в пам'ятні книги. Згадавши так про добре діло Мардохея, він негайно скасував свій жорстокий наказ про знищення юдейського народу (Ест., 6 гл). Апостолам було обіцяно: Не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме (Мт. 10:20). Друге джерело — від диявола, коли той намагається повалити людину своїми помислами, збуджуючи через них пристрасну насолоду. Він з найлукавішою підступністю видає зло неначебто добро, вдаючи з себе ангела світла (2 Кор. 11:14). Саме він вклав у серце Юди Іскаріотського, щоб зрадив Господа (Йоан 13:2), та Ананію намовив обманути Святого Духа (Ді. 5:3). Третє джерело -від людини, коли в ній зроджуються помисли від того, що вона бачила, чула чи робила. (Повч. 1:19)

160. Про ці три джерела помислів треба нам завжди пам'ятати, щоби відповідно ставитися до думок, що виникають у нашому серці. Тут ми повинні наслідувати золотомонетників (міняйлів), що вміють розпізнавати дорогоцінний метал: визначають, чи це, бува, не підробка, подібна своїм блиском до золота; чи царське зображення викарбуване на монеті, а якщо царське, то чи належно воно викарбуване; чи має монета відповідну вагу. — Так і ми повинні чинити щодо своїх помислів. По-перше, перевірити, чи істинне те, що ввійшло до наших сердець. Наприклад, якщо нам пропонують якесь вчення, потрібно обміркувати, чи очищене воно божественним вогнем Святого Духа, щоб не походило воно, бува, з юдейського марновірства чи з гордовитої людської філософії, прикритої машкарою благочестя. Так ми сповнимо Апостольську настанову: Не кожному духові вірте, а випробовуйте духів, чи вони від Бога (1 Йоан 4:1) — і не ухилимося від істини. А хто не зважає на це застереження, той, нещасний, відвертається од віри. Солодкомовні спокусники спочатку притягають його — немов блиском золота — деякими благочестивими міркуваннями, згідними зі святою вірою. Потім же навчають і супротивному вірі мудруванню, яке той, звабившись благовидністю і прийнявши фальшиву мідну монету за золоту, впадає у єретичний блуд. По-друге, треба задуматися, чи правдиво нам тлумачать Священне Писання, видаючи своє тлумачення за чисте золото правдивого розуміння Божественних слів. Чи не намагаються часом блиском коштовного металу обманути нас, щоби ми прийняли замість щирого золота фальшивку з домішкою міді, тобто з брехливим змістом. Так сатана намагався спокусити самого Христа Спасителя, але намарно. Та й усіх нас спокушає, але вже успішно. По-третє, треба слідкувати, щоб ворог, перекручуючи найцінніші вислови Священного Писання, не намовив нас неправильно їх застосовувати. Він оманливо приховує правду Божу під переданнями, що немовби походять від старців, незаконно прикладаючи царську печать до фальшивої монети. Так робить диявол, зваблюючи ченців до непомірної та непосильної праці, надмірних чувань, безладних молитов, невідповідного читання. Приманюючи нібито добром, доводить їх до душезгубного кінця. Радить, наприклад, відвідувати братів, щоб, вигнавши їх з усамітнення, позбавити блаженного мовчання. Або нашіптує їм турбуватися про побожних безпомічних жінок, щоб так обплутати їх згубними клопотами. Чи підбурює їх бажати священства -неначе для повчання інших — відвертаючи їх тим від смирення. Усі такі намови під покровом милосердя, побожности та вищого поступу зваблюють недосвідчених. Вони подібні до монети істинного Царя, але викарбували їх не справжні духовні монетники, не правовірні досвідчені Отці, а підступні біси на шкоду й погибель маловірним душам. До них якнайліпше підходять слова: Бувають путі, що здаються простими, але кінець їх — дорога смерти (Прип. 16:25). По-четверте, ми повинні все добре зважувати, як досвідчені монетники важать монети. Коли помисел намовляє нас до чогось, покладімо його на вагу сумління і перевірмо його справжню вагу. Чи важкий він за страхом Божим, чи не робить його легким показність і новизна, чи згодом не зменшить його ваги марнославство, чи не розкраде людська слава. Зваживши все це і, засвідчивши Апостолами і Пророками, ми повинні або прийняти цей помисел, або відкинути геть як супротивний і згубний для нас. (Повч. 1:20-21)

161. Безнастанно оглядаймо всі тайники нашого серця, пильно зауважуючи сліди тих, що входять туди. Бо через нашу неуважність до помислів може вкрастися туди якийсь мислений звір — навіть сам лев чи дракон — проклавши ще й іншим звірам дорогу до вигин нашого серця. Розпушуючи щохвилини ґрунт нашого серця Євангельським ралом, тобто постійною пам'яттю про хрест Господній, ми знищимо в собі лігвища згубних хижаків та нори отруйних гадюк. (Повч. 1:22)

162. Приклад євангельського сотника — це образ досконалого ума, що керує своїми помислами. Його моральна сила в тому, щоб не захоплюватися усякими гадками, а за своєю розсудливістю добрі помисли приймати, лихі ж — проганяти. Ця сила описана алегорично в таких словах сотника: Бо і я теж підвладний чоловік, маю вояків під собою, і кажу цьому: Іди, — і йде, а тому: Ходи, — і приходить; і слузі моєму: Зроби це, — і він робить (Мт. 8:9). Якби й ми, мужньо змагаючись проти внутрішніх порухів -пристрастей, підкоряли їх своїй владі та своєму розсуду, гасили похоті, що воюють у нашому тілі, а безладну юрбу помислів втримували владою ума й проганяли з нашого серця найлютіших ворогів спасенним знаменням Господнього хреста, то за такі торжественні перемоги було б нас піднесено до чину сотника — в духовному розумінні. Тоді б нас, що піднялись на висоту цієї почести, не полонили б уже лукаві помисли, бо ми владно наказували б усім їхнім лихим підшептам: відійдіть — і відійшли б вони, а добрі помисли запрошували б: прийдіть -і прийшли б вони. Рабові ж нашому — тілу — повеліли б перебувати у невинності й стриманості — і воно без усякого спротиву підкорилося б, не збуджуючи вже противних духові розбещених похотей. (Повч. 7:5)

163. Як же цього досягти? — Щиросердечною злукою з Богом. Тоді Сам Господь буде діяти в нас. У тому запевняє нас Апостол: Зброя нашої боротьби не тілесна, а сильна в Бозі на зруйнування твердинь; ми руйнуємо задуми і всяку гордість, що повстає проти спізнання Бога (2 Кор. 10:4). Нам доти не подолати помислів, допоки не почне діяти в нас Сам Господь. Тоді наші немічні засоби стануть сильними, ба навіть — всемогутніми, зруйнують ворожі твердині й усякі помисли вщент розіб'ють. І сповниться тоді на нас слово пророче: Слабосильний нехай скаже: Я — сильний! Веди, о Господи, Твоїх хоробрих (Йоіл 4:10-11); і те, що каже про себе святий Павло: Коли я немічний, тоді я міцний (2 Кор. 12:10). Бо сила Божа буде виявлятися в безсиллі (2 Кор. 12:9). Отже, всім серцем своїм злучімся з Господом, щоб і нам разом з блаженним Давидом заспівати: Душа моя до Тебе лине, мене підтримує Твоя десниця (Пс. 63:9). Тоді й ми разом із ним закличемо: А мені благо -близько Бога бути (Пс. 73:28). Певна річ, це потребує постійного зусилля і труду, та без них в жодному ділі не досягти поступу. Що більше — в такій важливій справі нашого спасіння. У жодній чесноті не осягнути досконалости без труду і не опанувати помислів — без щирого сердечного зусилля. Про це каже Господь так: Царство Небесне здобувається силою; і ті, що вживають силу, силоміць беруть його (Мт. 11:12). Щоб нашому духові дійти до звершености мужа, до міри повного зросту повноти Христа (Еф. 4:13) і стати одним духом з Господом (1 Кор. 6:17), потрібно зосередити всю свою волю на цьому, завжди бадьоро й старанно трудитися над цим. Осягнувши Господа, ми разом із Апостолом урочисто візвемо: Я можу все в Тому, Хто укріплює мене (Флп. 4:13). (Перифраза Повч. 7:5-6)

164. Тому ми повинні завжди пильнувати свої помисли, щоб вони бездумно не блукали, а безнастанно линули до Бога. Хто зводить склепіння бані, той повинен обвести шнуром з центру довкола всю будівлю — і так всюди однаково заокруглити її. Якщо ж на око спробує зробити це, то — хоч би й був великим майстром — не зможе несхибно завкруглити бані й визначити, наскільки відхилився від центру. — Так і наш дух мусить утвердити в собі пам'ять про Бога, ніби якийсь нерухомий центр, щоби з нього постійно оглядати всі свої діяння і ним, як пробою, визначати якість думок та починань, щоб одні приймати, а інші відкидати, й ним же, як орієнтиром, надавати правильного напрямку всім своїм трудам. Інакше ніколи не збудувати нам як слід тієї духовної споруди, вправним будівничим якої є святий Павло (1 Кор. 3:10). І ніколи не надати їй краси того дому, що його бажає спорудити Господеві у своєму серці блаженний Давид, взиваючи: Люблю, о Господи, оселю Твого дому, місце перебування Твоєї слави (Пс. 26:8). А спроможемося лише на халупу, що будь-якої миті може завалитися і нас ганебно придушити та яку ніколи не відвідає високий гість -Святий Дух. (Повч. 24:6)

165. Темні сили підбурюють нас переважно через помисли. Звісно, нам легше було би поборювати їх, коли б нас безнастанно не оточувала сила-силенна споконвічних ворогів. Та не жахаймося. Вороги нашого спасіння постійно шкодять нам, але вони тільки засівають і будять лихе, проте не можуть ані зростити, ані сповнити його в нас. Якби вони мали владу не тільки підмовляти нас на лихе, а й насильно до нього затягати, то розпалили б у наших серцях таке гріховне бажання, від якого ніхто з нас не зміг би уникнути гріха. Та бачимо, що їм дозволено лише підбурювати нас. Нам же даровано силу та свобідну волю відкидати такі підбурювання — або ж погоджуватися на них. То чого ж нам боятися? Зрештою, якщо хтось страхається їхніх нападів, то хай згадає про Божий покров і Божу поміч, що далеко могутніша від демонських сил, як написано: Більший той, хто у вас, ніж той, хто у світі (1 Йоан 4:4). Заступництво Боже — незрівнянно сильніше від тої ворожої сили, що повстає проти нас. Бо Господь не тільки спонукує нас до добрих діл, а й зрощує їх і доводить до кінця, так що інколи навіть без нашої волі й нашої заслуги приводить нас до спасіння. Отже, диявол може спокусити тільки того, хто дасть йому згоду своєї волі. Еклесіяст чітко сказав про це так: Що вирок над лихим учинком не виконується швидко, тим-то серце людське й повне бажання чинити зло (Проп. 8:11). Отже, кожний грішить через те, що відразу й рішуче не опирається злим помислам, коли ті нападають на нього. Бо сказано: Коріться Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас (Як. 4:7). (Повч. 7:8)

166. У когось може зродитися подив, як то злі духи можуть нечутно спілкуватися з душею, засіваючи в ній усе, що забажають, читаючи її думки та використовуючи їх їй же на шкоду. — В тому немає нічого дивного. Дух може спілкуватися з духом і таємно впливати на нього, навіюючи все, що лиш забажає. Бо духи, як і люди, подібні та споріднені за своєю природою. Але вони не можуть зливатися, входити один в одного і панувати один над одним. Це під силу тільки Богові. (Повч. 7:9-10)

167. Сказане нітрохи не суперечить тому, що буває з біснуватими, коли ті, опановані нечистими духами, говорять те, чого не розуміють, і роблять те, чого не хочуть. Відомо, що не всі однаково підпадають під вплив духів. Декого злі духи так опановують, що він навіть не усвідомлює, що робить чи говорить, а інші, навпаки, усвідомлюють і пізніше навіть згадують. Усе залежить від того, як глибоко нечистий дух проникає в людину. Проте він не може заглибитись аж у саму душу її, зодягнутись у неї і злитись з нею в одне ціле, вимовляти слова й думки устами біснуватого. Цього він аж ніяк чинити не може. Нечистий дух засідає у тих членах, через котрі діє душа, і накладає на них нестерпний тягар, жахливо потьмарюючи ум і душу людини. Таке деколи трапляється і від вина, гарячки, надмірного холоду чи хвороб. Щоб диявол не задумав саме так пошкодити блаженному Іову, Господь заборонив йому це, кажучи: Ось він у твоїй руці! Лише життя його пощади (Іов 2:6), тобто не чини його безумним, розладнавши сідалище його душі, полонивши свідомість і пошкодивши розум, завдяки якому Іов зможе опиратися лихому. (Повч. 7:12)

168. Зрештою, дух немовби розчиняється у тій грубій і твердій речовині, тобто в тілі людини, де йому буває дуже зручно. Проте це не означає, що він може злучитися так само і з душею людини та вчинити її, подібно до тіла, вмістилищем своїм. -Душу людську може посісти тільки єдиносущна Тройця, що всяку розумну істоту огортає і пронизує. Один лише Бог є всюди та в усьому, бачить усі наші помисли, внутрішні порухи й душевні таємниці: Нема створіння, скритого від Нього; все оголене і явне перед очима Його (Євр. 4:13); Ти, що вивідуєш серця й утроби, Боже справедливий (Пс. 7:10). (Повч. 7:13)

169. Як же нечисті духи знають наші думки? -Вони пізнають їх не з нашої душі, а з зовнішніх почуттєвих ознак, тобто з наших слів і діл. Але їм ніяк не спізнати думок людини, що ще сховані внутрі душі. Навіть те, чи прийняті їхні підшепти, пізнають вони не з внутрішніх порухів таємно зроджених помислів у душі, а через вияв їх назовні. Наприклад, якщо біс посіяв монахові помисел обжерливости, а той почав від того поглядати у вікно й на сонце, щоб довідатися, чи скоро час трапези, то з цього видно, що він прийняв пристрасть черевоугодництва. І не дивно, що повітряні сили пізнають це, бо й людина по очах та інших зовнішніх ознаках легко пізнає внутрішній стан іншої людини. Певна річ, що ліпше це можуть робити духи, які, без сумніву, набагато проникливіші від людей. (Повч. 7:15)

170. Демони не розпалюють усіх пристрастей заразом у людині. Конкретну якусь пристрасть збуджує конкретний дух. Одні біси особливо полюбляють нечисті й соромні похоті, інші — богохульство, ще інші — гнів і лють, декотрі — смуток, а декотрі — марнославство і гордість. Кожний демон засіває у серці людини ту пристрасть, до якої сам особливо прив'язаний. Не всі вони разом збуджують свої пристрасті, а поперемінно, зважаючи на час, місце і готовість спокушуваного. (Повч. 7:17)

171. Потрібно знати й те, що не всі демони однаково злі й однаково сильні. На початківців і немічних нападають слабші духи, й тільки тоді, коли їх переможено, — посилаються сильніші. Тож воїн Христовий поступово зносить усе сильнішу борню, згідно з його власним поступом і помноженням духовних сил. Ніхто зі Святих не зміг би витримати злоби стількох ворогів і встояти проти їхніх навіювань та люті, якби в цьому ратоборстві не був завжди при них наш милостивий заступник і подвигоположник Христос, врівноважуючи Собою нерівні сили змагунів, відбиваючи й приборкуючи злопідступні наскоки ворогів, не допускаючи, щоб нас спокушувано над нашу спроможність (1 Кор. 10:13). (Повч. 7:20)

172. Те, що біси не мають влади шкодити людині понад її сили, найліпше видно з прикладу блаженного Іова. Ворог не наважувався спокушувати його більше від дозволеного йому волею Божою. Свідчать про це також слова злих духів з Євангельських оповідань: Як Ти нас виганяєш, пошли нас в оте стадо свиней (Мт. 8:31). — Якщо без дозволу Божого біси не могли ввійти навіть у нечистих і безмовних тварин, то як ввійдуть у людину, створену на образ Божий? Якби була дана їм влада спокушувати й оздоблювати людей по своїй волі, то не тільки молоді монахи, а й досконалі мужі не могли б успішно протистояти полчищам лютих ворогів у пустині. (Повч. 7:22)

173. Відомо також, що нечисті духи тільки тоді проникають у тіла переможених, коли спершу запанували над їхніми умами та помислами. Оголивши їх спочатку від Божого страху, пам'яті про Бога й духовного повчання, демони сміливо нападають на них — знезброєних, позбавлених Божої помочі й захисту. Тому й легко перемагають їх, влаштувавши в них собі житло. Та набагато важче мучать вони жертви свої, одержимі не тілесно, а душевно. Переважно це ті, що обплутались демонськими пристрастями й похотями, бо, як каже Апостол: Хто ким був переможений, того він і невільником став (2 Пт. 2:19). (Повч. 7:24-25)

174. У Священному Писанні сказано, що при кожному з нас невідступно стоять два ангели — добрий і злий. Про доброго Спаситель мовить: Глядіть, щоб ви ніким з оцих малих не гордували: кажу бо вам, що Ангели їхні на небі повсякчас бачать обличчя Мого Небесного Отця (Мт. 18:10). Блаженний Давид теж каже: Ангел Господній стоїть на варті навкруг тих, що Його бояться, і їх визволяє (Пс. 34:8). Та й у книзі Діянь мовиться про Петра: То його Ангел (Ді. 12:15). Про обох ангелів обширно сказано також у книзі Пастир. Якщо поміркуємо над тим, хто просив собі доступу до блаженного Іова, то зрозуміємо: той, хто завжди підмовляв його до злого, та так і не зміг схилити до гріха, тим-то просив у Господа влади над ним. І цим стверджував, що дотепер був переможений не чеснотою Іова, а заступництвом Бога, Котрий завжди охороняв слугу свого Своїм покровом. І про Юду сказано: Обвинуватель хай стоїть праворуч нього (Пс. 109:6). (Повч. 8:17)


[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]

[ Купити книгу: "Святий Йоан Касіян Римлянин" ]


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!