Життєпис Святого Макарія Великого

Святий Макарій Великий (Єгипетський) наро­дився близько 300 року в Єгипті. У свої молоді літа пас худобу. Малим хлопчиною забрався якось з дітьми в чужий сад, вирвав собі крадькома кілька фіґ і одну з них з'їв. Навернувшись до Господа, він до самої смерти оплакував той гріх.

Відчувши в своїй душі поклик до життя, посвя­ченого Богові й спасінню душі, Макарій замолоду покинув світ і зачинився на самоті в малій келії поблизу села, де віддався гарячій молитві й святим роздумуванням, а одночасно й великому вмертвін ню-покуті. Щоб заробляти собі на хліб, а також прогнати від себе нудьгу, яку викликала самота, він у вільний від молитви час плів кошики й передавав їх одному чоловікові, щоб той продавав їх і за те купував йому трохи хліба.

У перші роки пустинного життя сталася зі свя­тим Макарієм дуже неприємна пригода. Одна грішна жінка пустила між людьми наклеп, що він збезчестив її. Люди, повіривши її словам, напали на Святого, схопили його й поволокли вулицями міста; дорогою били й називали облудником у чер­нечій рясі. Макарій не боронився й не виправдову­вався, тільки мовчки зносив ту тяжку зневагу й кривду, поклавшись у всьому на Господа Бога. По­годився навіть стати годувальником тій жінці, а со­бі говорив: «Що ж, Макаріє, маєш однією особою більше на прожитку, мусиш більше працювати». Та Бог не покинув свого вірного слугу. Невдовзі безчесна жінка, коли настав час її пологів, не могла розродитися. Тоді серед великих болів призналася, що святий Макарій не винний, а батьком її дитини є інший чоловік.

Люди, схаменувшись, дивувалися з покори й терпеливосте Святого та задумали просити в нього прилюдного вибачення. Довідавшись про це, Мака­рій утік зі своєї келії до великої непривітної Скит­ської пустині, що простяглась між Лібією і Єгип­том. Було йому тоді 30 років.

Там прожив святий Макарій 60 літ, ставши ду­ховним батьком багатьом святим пустинникам що мешкали по келіях, розкиданих між Нітрійською й Скитською пустинями. Правила склав для них сам Макарій. Зі Святим перебував тільки один брат, що приймав сторонніх людей, які приходили до ве­ликого старця за порадою у своїх тілесних і душев­них немочах. На сороковому році життя, близько 340 року, святий Макарій прийняв на прохання од­ного єгипетського єпископа святу Тайну Священ­ства, щоб служити душам братів. Згодом, коли збільшилась кількість монахів, постало там чотири церкви, в яких чотири священики послуговували побожним пустинникам.

Життя святого Макарія в пустині було дуже су­воре. Звичайно їв він тільки раз у тиждень. Одного дня його учень Евагрій, втомлений спекотною до­рогою, дуже хотів пити, але Святий порадив йому стриматись, задовольнившись тінню, і мовив при­тім: «Останні 20 літ я ніколи не їв, не пив і не спо­чивав стільки, скільки домагалось моє тіло». Спав святий Макарій стоячи, спершись до стіни. Лице його було бліде, а тіло худорляве. Лише на прохан­ня інших куштував він трохи вина, та після того два-три дні не пив навіть і води, щоб покарати себе за таку „нездержливість".

Про духовне життя святий Макарій висловлю­вався коротко. Радив усім мовчання, покору, вмер­твіння, самоту, а головно - постійну молитву. Вчив не промовляти багато слів під час молитви, а тіль­ки благати щирим серцем: «Господи, будь мило­сердним до мене. Боже, поможи мені!» Дуже лю­бив сердечне зідхання любови й покладання на Бо­га: «Господи, змилосердись наді мною з великої благости Твоєї!» Лагідність і терпеливість святого Макарія були такі великі й непереможні, що завдя­ки їм він навернув до Господа навіть поганського жерця. А сталося це так.

Авва Макарій, ідучи на Нітрійську гору разом зі своїм учнем, звелів йому йти попереду себе. Учень, ідучи на деякій відстані від Святого, зустрівся з поганським жерцем, який кудись дуже поспішав з невеликим оцупком дерева. Учень гукнув до нього:

- Куди біжиш, демоне?

Жрець, розсердившись, жорстоко побив його, кинув напівмертвого, а сам пішов собі далі. Неза­баром зустрівся з блаженним Макарієм, який при­вітав його так:

- Здрастуй, трудолюбче, здрастуй!

Жрець, здивувавшись, спитав:

- Що знайшов ти в мені доброго, за що так при­вітав мене?

Старець мовив:

- Я так привітав тебе, бо застав за роботою.

- А я з твого привіту зрозумів, що ти - великий служитель Бога. Зате той, другий, не знаю, хто цей окаянний монах, зустрівши, обізвав мене, за що я і побив його.

З цими словами він упав до Макарієвих ніг, об­няв їх і вигукнув:

- Не покину тебе, поки не зробиш мене мона­хом.

Далі вони вже йшли разом. Дійшовши до того місця, де лежав побитий монах, підняли його і від­несли на руках до церкви, тому що той не міг іти. Браття на горі, побачивши поганського жерця в то­варистві блаженного Макарія, дуже здивувались. Жрець той прийняв християнство, а згодом і мона­шество. Його приклад багатьох ідолопоклонників навернув до християнства. З цього приводу авва Макарій сказав:

- Слово горде та зле спонукує і добрих людей до зла, а слово смиренне й благе навертає і злих людей до добра.

Недаремно про авву Макарія Великого казали, що він був, як сказано в Писанні, «бог земний», то­му що як Бог покриває світ, так і авва Макарій прикривав прогрішення, що їх він, і бачачи, якби не бачив, і чуючи, якби не чув.

Святий старець жив у глибокій пустині саміт­ником, а трохи нижче була інша пустиня, в якій мешкало багато братів. Якось авва встав і пішов у ту пустиню. Браття з пальмовим віттям вийшли йому назустріч. Кожен із них сподівався, що ста­рець зупиниться в нього. Але він запитав, кого з них звати Теопемпт (бо напередодні мав видіння, що того мучать помисли). І пішов прямісінько до його келії. Теопемпт прийняв його з радістю. Ста­рець запитав його:

- Як живеш, брате?

- Молитвами твоїми - добре, - відповів йому брат.

Старець поспитав:

- Не спокушають тебе помисли?

- Поки ще ні, - відповів брат, стидаючись пові­сти правду.

Тоді старець сказав:

- А я ось уже багато років подвизаюсь і всі ша­нують мене, але й мене, старого, все ще бентежить дух блуду.

Теопемпт на те признався і собі:

- Авво, він також і мені дошкуляє.

Старець говорив і про інші помисли, які нібито спокушають його, щоб той брат краще зрозумів свої. Потім запитує старець брата:

- Як ти постиш?

Брат відповів:

- До дев'ятого часу.

- Пости до вечора, - порадив Макарій, - подви­зайся, перечитуй Євангеліє та інші писання. Якщо ж прийде до тебе помисел, не дивися вниз, але зав­жди вознось свій зір угору, - і Господь тут же помо­же тобі.

Якось демон, нападаючи на Макарія, через смиренність авви не міг нічим йому зашкодити, тож, відходячи, сказав:

- Я можу перевищити тебе в чуваннях, постах і багатьох інших речах, але твоя смиренномудрість перемагає мене й роззброює.

Деякі отці питали авву Макарія:

- Чому це (їж ти чи постиш) тіло твоє завжди худе?

Старець відповів їм:

- Палка, якою перевертають дрова в печі, без­настанно з'їдається вогнем. Те саме відбувається і з людиною, якщо вона очищає ум свій страхом Бо­жим. Страх Божий з'їдає тіло її.

Один юнак просив у святого Макарія духовно; науки. Святий велів йому піти на цвинтар і ганити небіжчиків, а потім хвалити їх. Коли юнак це зро­бив, святий Макарій запитав, що йому відповіли мертві.

- Мовчали як на ганьбу, так і на похвалу, - від­рік юнак.

- Тепер іди, - сказав святий Макарій, - і хай віднині не зворушує тебе ні зневага, ні хвальба. Як умреш для світу і самого себе, - тоді почнеш жити для Христа.

Іншому дав таку науку:

- Приймай з рук Божих убогість як багатство, а голод і нестачу - як достаток, тоді переможеш дия­вола і приборкаєш усі пристрасті.

Якийсь монах жалівся святому Макарієві, що в пустині мав завжди спокуси порушити піст, зате в монастирі з веселим серцем міг постити весь тиж­день.

- Причиною цього є пуста слава, - відповів Свя­тий. - Приємно постити, коли інші люди бачать це.

Один монах просив ліку від нечистих спокус. Коли Святий збагнув, що походять вони з лінив­ства й безділля, порадив йому ніколи не їсти до за­ходу сонця, молитися під час праці й невпинно тру­дитися весь день.

Проходячи якось з братами через Єгипет, авва Макарій почув, як хлопець говорив своїй неньці:

- Матусю! Один багач любить мене, зате я не­навиджу його, а бідний ненавидить мене, проте я люблю його.

Авва Макарій глибоко задумався над цими сло­вами. Браття спитали:

- Що означають ці слова, які так вразили тебе, отче?

Старець відповів їм:

- Господь наш - багатий і любить нас, - ми ж не слухаємося Його. Зате ворог наш, диявол, - зли­денний бідар і ненавидить нас, - а ми любимо його скверни!

Одного разу прийшов до Макарія Єгипетського єретик, який заперечував воскресіння з мертвих. Своїм красномовством він збаламутив багатьох братів-подвижників, врешті наважився звинувати­ти Макарія в неправомисленні. Старець почав за­перечувати йому. Єретик же на прості слова старця відповідав хитрими викрутасами. Святий, бачачи, яка небезпека чатує на чистоту віри братії, мовив:

- Що нам сперечатися і спокушати братію? -Підемо до гробів братів, що відійшли вже до вічно­сти, і кому з нас Господь дасть силу воскресити мертвого, хай знають усі: віра того угодна Богові.

Цю думку браття прийняли з радістю. При­йшли на могили. Макарій перше запропонував єре­тикові в ім'я Господнє воскресити мертвого.

- Ні, - заперечив той, - ти придумав це, ти і воскрешай.

Макарій упав на землю і довго молився. Потім, звівши очі до Господа, вигукнув: «Боже, яви нам, хто з нас обох правдиво вірить, воскресивши цього мертвого», - і назвав ім'я одного недавно помер­лого брата. - Тут же почувся голос із могили. Брат­тя кинулись розгрібати її. Знявши з померлого по­хоронні покривала, вивели його з могили живим. Побачивши це, єретик, уражений жахом, утік.

Прислуговував святому Макарієві монах Іван, що через жадобу присвоїв собі дещо з того, що було призначене для вбогих. Святий просив ченця віддати чуже, бо інакше впаде на нього проказа, як на Гехазі, пожадливого слугу пророка Єлисея (2 Цар. 5:21-27). Іван не послухав і через 15 років справді захворів на проказу, помер без покаяння, погубивши душу свою.

Мав хтось у Єгипті паралізованого сина, приніс його до келії авви Макарія і, поклавши його біля дверей, відійшов недалеко. Старець побачив хлоп­ця і спитав:

- Хто приніс тебе сюди? Той, плачучи, відповів:

- Батько мій поклав мене тут, а сам пішов.

Говорить йому старець:

- Устань, пошукай його.

Хлопець відразу встав, найшов батька свого, і пішли вони додому, радіючи.

Авва Теодор Термейський мав три духовні книжки. Пішов він до авви Макарія і каже йому:

- Ось є у мене три добрі книжки, і сам я кори­стаю з них, і браття повчаються, читаючи їх. Ска­жи, як мені правильно вчинити: чи залишити їх со­бі для власної користи та користи братів, чи прода­ти їх, а гроші роздати вбогим?

Старець відповів:

- Перше добре, але нездобувальність краща за все.

Почувши це, Теодор пішов і продав книжки, а гроші роздав бідним.

Якийсь же монах у Нітрії, забувши, що за трид­цять срібників продали Господа нашого Ісуса Хри­ста, назбирав, займаючись ткацтвом полотна, сто монет. Монах помер, а гроші залишились. Ченці (а жило їх там близько п'яти тисяч, кожен в окре­мій келії) зібрались на раду, що робити з грішми. Одні вважали, що потрібно їх роздати бідним, інші - віддати на церкву, треті - передати родичам. Але Макарій, Памво, Ісидор та інші святі старці, за ді­янням Духа Святого, вирішили: похоронити гроші разом з їхнім господарем і притому сказати покій­ному: «Срібло твоє хай на погибель тобі буде». Ця подія навела такий жах і страх на всіх монахів Єгипту, що відтоді вважалося за важкий гріх три­мати про запас навіть одну монету. Хоч це могло видатися жорстоко, але діячі були лиш знаряддям Святого Духа.

Одного дня об'явив Господь святому Макарієві, що, незважаючи на його духовні вправляння, він не дійшов ще такої досконалости, як дві заміжні жінки в такому-то містечку. Святий відразу прові­дав тих жінок, щоб пізнати їхній спосіб плекання чеснот. Там він дізнався, що вони звертали особли­ву увагу на те, щоб не сказати жодного пустого, не­продуманого слова. Старалися завжди любити ближніх, бути покірними, терпеливими, лагідни­ми, у всьому погоджувалися зі своїми чоловіками та іншими людьми, якщо тільки бажання їхні не противились Господньому законові. Покладались у всьому на Божу волю, зрікаючись власної. Будь-яку працю виконували з охотою, прославляючи Госпо­да й посвячуючи Божій славі всі свої сили. Вислу­хавши їхню оповідь, преподобний Макарій сказав:

- Істинно, Бог не шукає ні вдови, ні заміжньої, ні монаха, ні мирянина, - лише добру волю люди­ни, і приймає її, як саме діло; добровільному люд­ському наміренню дає благодать Духа Святого -Управителя життя кожного, хто бажає спастись.

Аріянин Лукій прогнав 376 року з Олександрії архієпископа Петра, наслідника святого Атанасія. Силою зайнявши владичу столицю, послав у пусти­ню військо розігнати побожних монахів. Багато з них тоді засвідчили відданість святій вірі кров'ю. Найславніших аскетів: обох Макаріїв, Ісидора, Памва й кількох інших наказав імператор Валент заслати над гирло ріки Ніл, де були великі мочарі. Та це лише помножило славу Божу, бо приклад святого життя й наука засланців навернули до Хри­стової віри всіх тих поган, що жили в околиці. А оскільки по всій державі зростало обурення на Лу­кія за його переслідування монахів, то він дозволив їм вернутись до своїх келій.

Відчуваючи кінець своєї земної мандрівки, свя­тий Макарій відвідав монахів у Нітрійській пу­стині, заохочуючи їх до досконалого жалю за гріхи. Ченці зі сльозами на очах упали йому до ніг.

- Плачмо, брати, - промовив Святий, - і нехай наші очі виливають потоки сліз, доки відійдемо звідси, бо інакше ми потрапимо в таке місце, де сльози будуть тільки підтримувати полум'я, в яко­му будемо горіти.

Оповідають, коли помер преподобний Макарій Великий, демони вишикувались в ряди на митар­ствах[1] щоб споглядати шестя духоносної душі. Як почала вона возноситися, темні духи, будучи дале­ко від неї, кричали зі своїх митарств:

- О Макарію! Якої слави сподобився ти! Смиренномудрий муж заперечив їм:

- Ні! Ще боюся, бо не знаю, чи зробив я щось доброго.

З других, вищих митарств знову волали підне­бесні власті:

- Ти вже втік від нас, Макарію!

- Ні, - відповідав він, - мені ще треба втікати. Коли ж Макарій вступив у небесні врата, демо­ни вили від злоби і заздрости:

- Тобі таки вдалося втекти від нас! Макарій же відрік їм: 

- Огороджений силою мого Христа, уникнув я усіх ваших підступів.

До Господа святий Макарій відійшов на 90 році життя, проживши 60 літ у пустині, де був, мабуть, першим жителем тієї непривітної околиці. Можна прийняти за певне, що святий Макарій відвідував святого Антонія Великого.

Пам'ять святого Макарія спогадуємо 19 січня (1 лютого).

З творів Святого збереглося п'ятдесят бесід і послання. З них подаємо такі, які б систематизува­ли настанови святого Макарія. Вони - цілісні й надзвичайні тим, що докладно пояснюють найваж­ливішу мету християнства - освячення грішної ду­ші діянням благодати Пресвятого Духа. Це головна ідея, якій підпорядковані майже всі Макарієві пов­чання. Тому і грецька Філокалія містить у собі не всі бесіди святого Макарія, а 150 глав, що їх вибрав Симеон Метафраст. Так само робимо й ми.

Святий Макарій не торкається подробиць по­движницького життя. Ті, до кого він промовляв, і без того були старанними подвижниками. Тому Святий переважно турбувався про те, щоби дати потрібне спрямування їхнім трудам, вказуючи по­движникам останню мету, до якої треба невпинно простувати. Це, як уже згадано, - освячення душі благодаттю Пресвятого Духа. Одуховлення є ду­шею душі. Без нього нема життя. Воно і є запору­кою будучого світлого стану людини.

Святий Макарій навчає також і грішну душу, як їй з того стану темряви, зіпсуття, мертвечини вийти на світло, зцілитись, ожити. Тому його на­станови важливі не тільки для монахів та мона­хинь, але для всіх християн, бо в тому і суть хри­стиянства, аби підвестися з падіння. Для того і

ТВОРИ СВЯТОГО МАКАРІЯ

Господь прийшов на землю, і всі Його спасенні настанови в Церкві - про це. Хоч Макарій запору­кою успіху в цьому вважає зречення від світу, але свого роду зречення від світу необхідне і мирянам. Бо дружба світу цього - то ворожнеча проти Бога (Як. 4:4).

Вибираючи настанови, ми дотримувалися тієї послідовности, яка мимоволі укладається в свідо­мості, коли читаєш бесіди святого Макарія. Святий часто поринає думкою до нашого первопочатку і зображає, в якому світлому стані була перша лю­дина до скоєння гріха, - а все це для того, щоби ще темнішим видавався і без того темний образ гріш­ної душі, вміло описаний у найнепривабливіших рисах. Таке порівняння робить очевидною безмеж­ну милість Божу, явлену нам у спасінні через во­плочення Єдинородного Сина Божого, та благо­дать Пресвятого Духа. Всі ці три речі (світлий стан людини, темний стан людини та спасіння благодат­тю) святий Макарій вказує для того, щоби збудити в кожному бажання осягнути своє спасіння і муж­ньо та терпеливо долати свій шлях. Цей шлях по­чинається з твердої рішучости наслідувати Господа аж до готовости віддати життя за Нього. Пролягає він через труднощі в подвигах, самозмушуванні й самоподоланні, але, дійшовши так до відчутного діяння благодати або, - як каже святий Макарій, -до того, аби врешті благодать Пресвятого Духа від­крилася в серці у силі й дієвості, провадить до можливої на землі досконалости в Христі Ісусі Гос­поді нашім і закінчується двояким станом душ у будучому житті.

Усі думки святого Макарія подаємо під такими назвами:

1. Світлий первісний стан людини.

2. Темний стан людини, що згрішила.

3. Господь - податель спасіння.

4. Тверда рішучість спасатися в Господі.

5. Стан трудівництва.

6. Стан тих, які осягнули благодать.

7. Можлива християнська досконалість на землі.

8. Майбутній стан після смерти й воскресіння.

Повчання святого Макарія наведені дослівно. Від себе укладач додає тільки заголовки. В цитатах перша цифра вказує бесіду, а друга - главу чи пара­граф бесіди. Є параграфи, в яких міститься не одна думка, тож і цитуються вони інколи декілька разів.

[1] Митарство - місце мук, страждань.

[ Назад ]     [ Зміст ]     [ Вперед ]

[ Cкачати книгу: "Святий Макарій Великий" ]

[ Купити книгу: "Святий Макарій Великий" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!