 |
 |
 |
|
|||
| |||
| |||
| |||
|
|
|
|
|
|
Блаженний Діядох. Єва перша сповіщає нам, що надуживання чуттями зору, смаку та ин. розсіюють пам'ять серця. Бо ж доки жінка не кинула на заборонене дерево сластолюбного погляду, доти пильно пам'ятала Божу заповідь. Завдяки цьому Єва, немовби покрита крилами Божої любови, не відала про свою наготу. Подивившись сластолюбно на дерево, вона торкнулася його з великою хтивістю і, врешті, з нестримним пожаданням скуштувала його плід - й умить набула схильности до плотської самонасолоди. Як нага, поєднавшись із цією пристрастю, Єва все своє нестримне пожадання спрямувала на пошук дочасних утіх, та ще й, скориставшись дією видимої привабливости плоду, до свого падіння долучила падіння Адама. Тому й людському уму стало сутужно пам'ятати про Бога чи про Його заповіді. Ми ж із безнастанною пам'яттю про Господа, вдивляючись у глибину свого серця, будемо провадити це швидке до омани життя, немовби незрячі. Бо нерозсіяному воістину духовному подвижництву властиво зберігати нерозсіяним притаманне нам покликання бачити гарне, допоки бачимо. Цього навчає нас і досвідчений Йов: «Моє серце ходило слідом за очима» (Йо. 31, 7). Також ділання є незрадливою ознакою крайньої поміркованости (усі духовні сили - ум, почуття і волю - зосередити в єдиному Богові). Преподобний Йоан Карпатоський. Аби ми не витали та не розсіювалися, зваблюючись марнотністю, варто прислухатися до слів пророка, який каже: «Іди, народе мій, увійди у свої кімнати» - у комірчини ваших сердець, що заховані від будь-якого чуттєвого враження, у ці безобразні обителі, осяяні безпристрасністю й отінені святою благодаттю, - та запріть ненадовго свої двері від усього видимого, бо й усе людське життя коротке. А після цього додає: «...поки гнів не перейде» (Іс. 26, 20). Адже ж і беззаконня, отож, і біси, і пристрасті, і гріхи є Божий гнів, як і казав Ісая до Господа: «Оце Ти розгнівався, бо ми згрішили» (64, 5).
Рекомендуйте цю сторінку другові!
|
|
|
|
|
|
