Потойбіччя Християнство. Православ'я. Католицтво. Протестантизм. Сенс життя. Потойбіччя
Коли я говорю мовами людськими й ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!                І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо!                І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, то пожитку не матиму жадного!                Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,                не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,                не радіє з неправди, але тішиться правдою,                усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!                Ніколи любов не перестає! Хоч пророцтва й існують, та припиняться, хоч мови існують, замовкнуть, хоч існує знання, та скасується.               
УкраїнськоюХристиянський портал

Додатково

 
Потойбіччя
   

Фулля Горак

Зміст

Від видавця

Смерть
Чистилище
Муки Чистилища
Коло Блукань
Коло Темряви
Коло Ідолопоклонників
Коло Спільників
Коло Споглядання Наслідків
Коло Самотності
Коло Неспокою
Коло Спраглих
Коло Химер
Коло Зраджених Надій
Коло Відповідної Покути
Коло Байдужості
Небо
Коло Радості
Яким є Небо?
І це дійсно щастя
Пекло
І це також пекло
Реінкарнації на землі немає
Спілкування зі святими
В чому полягає діяльність святих?
Свята Матуся. Хто вона?
Шукайте спочатку Царства Божого, а все інше вам додасться ....

Додаток

Як допомагати душам в Чистилищі?
Душам в Чистилищі дуже потрібна допомога
Як можна допомогти душам в Чистилищі?
Терпіння взамін
Молитва на вервиці
Хресна Дорога
Вдосконалення в чеснотах і добрих вчинках
Добрий намір
Свячена вода
Запалювання свічок
Пожертва грошима
Відпусти
Отримання відпусту
Повні відпусти, які можна отримати щодня
Повні відпусти, які можна отримати в певні дні
Відпусти неповні
Вдячність душ з Чистилища
Коли найбільше душ звільняється з Чистилища?
Гріх дітовбивства і кара за нього
Терпіння розлучених
Рятуймо душі, які страждають в Чистилищі

Потойбіччя

Молитви

Молитва за душі померлих святої Гертруди
Молитва до святих душ Чистилища св. Гертруди
Молитва за помираючих
Пожертвування Служб Божих
Відпустова молитва до Господа Ісуса
Пожертва дня Божественному Серцю Ісуса
Молитва до Господа Бога за посередництвом св. Маґдалини Софії Барат

Велике посланництво

[ Cкачати книгу: "Потойбіччя" ]

 

За дозволом Церковної влади

Переклад з польської Неоніли Стефурак.
Малюнок на першій сторінці обкладинки Йосипа Терелі

© Н.Стефурак, переклад, 2001
© Й. Тереля, малюнок
© Релігійне видавництво "Добра книжка'"

Від видавця

В цьому виданні використані найважливіші фрагменти з книжки "Свята Пані", що вперше побачила світ 1939 року і містила факти безпосереднього контакту зі святими. Давно відомо, що кожен може спілкуватися зі святими з великою користю для своєї душі. Однак занедбування і не користання одного з найбільших скарбів Церкви - Догмату про Спілкування зі святими - спричинилося до ослаблення віри і виникнення різних псевдодуховних течій всередині Святої Церкви.

Наше видання ставить собі за мету наблизити цю над­природну божественно-людську спільність. Його авторка на­родилася 1909 року в Тернополі, померла 9 березня 1993 року в стані святості.

В 1944 році за участь в Армії Крайовій була вивезена до Сибіру. Нелюдські умови життя і важкі хвороби спричинилися до інвалідності. З Сибіру повернулася 1957 року й оселилася в Закопаному, повністю присвятивши решту життя Богові. Своїми молитвами, терпінням, пожертвами й особистими контактами допомогла багатьом людям віднайти дорогу до Бога і повернутися в лоно Церкви.

Сама вона була колись бунтівна і байдужа до віри. Шукаючи справедливості, ставила Богові умови і домагалася знаку з Неба. Після багатьох років боротьби отримала ласку безпосереднього контакту зі святими, зокрема зі святою Маґдалиною Софією Барат (1779-1865), засновницею Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, з бельгійським кардиналом Mercier, святою Терезою від Дитятка Ісус, німецькою стигматичкою Анною Катериною Еммеріх і багатьма іншими святими. Це вони вчили її, як треба жити, аби спастися самій і допомогти іншим сягнути Неба. Під їхнім керівництвом закінчила так званий "Небесний Університет". Від святих отримала знання про таємниці життя душі після смерті тіла.

Таке життя існує і це вже факт, що не підлягає сумніву. Щоправда, людським розумом осягнути його важко, бо це вища і докорінно відмінна від земної категорія життя. Лише з ласки Бога, поглиблюючи свою віру, можна поступово пізнавати цю таємницю. Але не розумом. Бо, як стверджує святий Павло те, що Бог приготував тим, котрі люблять Його, ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце людське не може збагнути.

Тим не менше таємницю життя після смерті Небо не один раз відкривало людям - в міру їхнього розуміння. Окрім Святого Письма, де знаходимо багато свідчень про потойбіччя, поглиблені знання про таємниці духовного життя отримало багато святих.

Сьогоднішня публікація - це вкотре відхилена завіса в таємницю.

Друга частина книжки містить інформацію про молитви, що полегшують страждання душ в Чистилищі, а також свідчення деяких святих про потойбіччя.

Щасливі ті, хто замислюється, в які духовні світи приведуть їх вчинки їхнього щоденного земного життя.

Подруго моя!

Наближаймо Царство Боже на землі! Вже стільки Христових багать розкладено у світі. Біля їхнього вогню гріється стільки сердець, спраглих тепла. Посланців Божих у цьому світі сприймають як божевільних, але саме вони стають у ньому провідниками, часто забуваючи про себе, піклуючись про душі і тіла ближніх. Десь з'явиться книжка, з вірою і любов'ю відважно написана, а десь - людина, здатна беззастережно проголошувати Істину! В іншому місці непомітно здійсниться драма Муки Христової в стигматизації, і ще багато вибраних посилає Бог Всемогутній для очищення і відродження цього розтлінного світу. Закінчуються останні спроби підступів диявола. Ще трохи - і злі сили програють битву. Вже недовго їм впиватися сльозами і кров'ю справедливих. Знають, що наближається година Божої Справедливості, тому так метушаться, тому такий диявольський бенкет злості, безуму, нелюдського егоїзму і цинічного ошуканства у світі...

Злість, що поглиблює несправедливість, у глибоку прірву штовхає людство - і що далі: загибель чи спасіння? Бог Предвічний в Старому Завіті промовляв через пророків, з'яви, ласки і кари. Пробуджував сумління людське стихійними лихами, нашестям сарани, виверженням вулкану, потопом -не допомогло! Зло міцно вкорінилося в світі. Благали нещасні дати їм Спасителя, і нарешті прийшов в постаті людини - Ісус - але як Його зустріли? "Син Людський не мав де голову прихилити" - "Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли"... Та попри всю людську невдячність, "Він, ідучи, скрізь добро чинив" і за це був засуджений і страчений на Хресті. Але ж і після цього Його любов до нас не вмерла. Він, Воскреслий, пообіцяв зіслати Духа Святого, Утішителя, аби нарешті наблизилося Царство Боже на землі. Більше того - ось уже два тисячоліття Він щодня розпинається за нас під час Літургії. З любові до нас Жертву Свою Він розтягнув на два тисячоліття, в ній віддає Себе знову і знову, аби ми нарешті зрозуміли і відповіли любов'ю на любов... Лише в цій Божій любові, лише в цьому полум'ї Жертви - спасіння світу, тож молімося до Духа Святого, Утішителя:

"Духу Святий, Боже Предвічний, Єдиний! Хочемо прийняти Тебе на землі нашій, повній болю і нещасть, як обіцяного Утішителя. Зволи, о Духу Найсвятіший, відвідати нас й огорнути все людство, нещасне, пригнічене і пригноб­лене ярмом гріха. Бо самі себе не спасемо! Прийди, Утіши­телю, освяти нас і зміцни світлом Божої ласки, поверни нам розум, розігрій серця наші для великої любові і великих справ, аби боязнь Божа і побожність не покидали душ наших, аби всі гріхи, невдячність і помилки відійшли назавжди, аби Трійця Найсвятіша - Отець, Син і Дух Святий - милостиво у нас царювала! Духу Святий, Утішителю, вселися в нас і землю усю відроди!"

Благословляю тебе, мала наша Фуллю!

Кардинал Mercier

* * *

"Фуллюсю! Дитино моя! Ти вже переконалася сама, яке "щастя" дає світ: скільки душ і сердець відкрилося перед тобою, біля твого вівтаря. Ти бачила і чула речі надзвичайні і дивні. Ти бачила, якими жебраками були багаті і бідні, котрі втратили зв'язок з Небом. Кидалися в різні боки, шукаючи рятунку, але не зверталися туди, звідкіля лине проміння ласки, і хрест їхній ставав все важчим, і так сильно пригинав їх до землі, що, знесилені і зневірені, спасіння бачили лише у самогубстві. Ти вже знаєш, дитино, якими підступними і облудними дорогами веде світ людину до щастя. Ні гроші, ні родовід, ні врода, ні талант не дали нікому справжньої насолоди, скоріше навпаки - принесли багато терпінь, розчарувань і зневіри. Лише віра зцілила їх, коли очистилися від фальші й облуди, здобувши справжню радість, мир, світло і правду. Прийшли засмучені, сповнені болю і розпачу, прийшли і пізнали глибше Того, Котрий є "Дорогою, Правдою і Життям", і Він їх заспокоїв, відхилив завісу, аби вони змогли побачити істину в світлі Божої Ласки. Повірили - довірились - і повернулись перемінені: радісні і сповнені внутрішнього світла. Ці вже знайшли мету свого існування на землі - смиренно схилили голови, вдячні і щасливі, бо знають. Знають, що треба прагнути вічного життя, що лише Бог може дати повноту щастя, і що тут, на землі, як в приймальні Царя, треба вміти терпеливо чекати своєї черги, поки Цар не покличе, і весь цей час пам'ятати про чистоту свого одягу та щоб ніхто із царської обслуги не почув і не зауважив якоїсь нетактовності на адресу Царя та Його свити. Той, хто чекає, повинен мати список своїх добрих і корисних справ, про які Цар рано чи пізно довідається. Щасливий той, хто знає про це, а знати може кожен, хто з власної волі прагне наблизитися до Істини. Покидаючи цю земну юдоль, відійде з легким серцем і душею, сповнений найшляхетніших проявів любові до Бога і ближніх. Іншого скарбу з собою не візьме. Усі матеріальні надбання, улюблені речі і створіння залишаться на землі - візьме тільки те, що заробив собі доброю волею, зреченням і терпінням.

І лише тоді, коли задовільниться на землі найскромнішим побутом, одягом і їжею, і нічого більше не запрагне, та ще й з того, що має, вділить ближньому з природньої, людської доброти свого серця - тут, на Небі, буде спокійний, щасливий і кожної миті готовий до зустрічі з Богом".

 

Свята Магдалина Софія Барат

 

Усе, що знаю від моїх святих Заступників про життя майбутнє, отримала від них у формі зрозумілій і ясній, укладеній в наше тісне людське розуміння. Знаю від них, що все у світі Духа діється якось інакше, ширше, повніше, незбагненніше і тому таким, як є, у людській свідомості вміститися не може.

Так, як не можна описати почуття, запаху чи кольору -описати стан звільненої від матерії людської душі не можна інакше, як через порівняння, паралелі, почерпнуті з нашої уяви.

Тому те, що знаю, і розповім: про стани душі і про життя майбутнє. Усе це є перекладом усього незбагненного на безнадійну тісняву нашої уяви і наших світів.

Смерть

Коли душа розлучається з тілом, людина - навіть якщо непритомна, чи смерть її захопила зненацька, чи уві сні - на якусь мить, що триває частку секунди, усвідомлює, що помирає.

І хоч би була готова до смерті, хоч би чекала на смерть і її не боялася, - в ту мить відчуває ні з чим незрівнянну загрозу.

Відразу після смерті душа стає на Суд Святої Спра­ведливості. Закінчилося, здавалось би невичерпне досі Боже Милосердя. Хто переступає межу життя, опиняється супроти Його Справедливості самотній та оголений, чекаючи вироку.

До похорону душа не відділяється від землі. Це останні хвилини перед її карою чи нагородою, коли їй дозволено невидимо залишатися між людьми.

Під словами "до похорону" треба розуміти той період часу, який, згідно з обрядом, ритуалом чи звичаєм відділяє смерть від поховання тіла. Скажімо, якщо католик через якісь трагічні обставини не був похований третього дня після смерті, душа його після закінчення цього часу все одно змушена віддалитися від землі.

* * *

Душі, котрій присуджено Чистилище, ні родина, ні близькі уже нічим окрім молитви і добрих справ не можуть допомогти. Душа невимовно страждає, бо не може сказати людям, що їхні сльози жодної користі і полегші їй не дають -лише утруднюють і без того важкий перехід; що людські страждання - ніщо порівняно з тими муками, які доводиться терпіти душі.

О! Якби люди знали, якби спробували відчути увесь розпач такої душі! Бути тут, поруч зі своїми рідними, благати у них допомоги, знати, що ці останні хвилини зв'язку зі світом ось-ось проминуть, не мати змоги вимовити, відходячи, якого потребують рятунку - і бачити лише жалість їхніх близьких до самих себе, бачити, як заглиблені у власний біль, схиляються над мертвим тілом, в якому вже немає душі!

Тому, якщо душа втратить надію пробудити в рідних думку про молитву, гарячково починає шукати навіть серед знайомих когось, хто би їй в цьому не відмовив. І якщо знайде - зуміє віддячитись за допомогу. Перебуває біля такої людини до кінця, не повертаючись до своїх, котрі її не підтримали, засмутили і виявили у всій повноті егоїзм людських почуттів.

Під час похорону душа здебільшого невимовно страждає. Адже це її останні хвилини на землі. І що вона бачить? Родина умліває від власного розпачу, а близькі і знайомі з більшою чи меншою байдужістю ідуть за труною і думають, якби це швидше покинути цю процесію... Ті ж, котрі залишаються, поговоривши про обставини смерті небіжчика, переходять до інших тем. І добре ще якщо не обмовляють спочилого і родину! Ніхто не думає про молитву. Ніхто не хоче мовчання чи хоча б сам хід на цвинтар пожертвувати свідомо за душу, котра з розпачем і болем кружляє серед них. Ніхто не усвідомлює, що вона знає, бачить, чує й страждає так, як лише душа страждати може!

З часу поховання тіла будь-який контакт душі з землею припиняється і душа іде у присуджене їй місце, де починається її нагорода чи покута.

 

* * *

Від першої миті розлуки з тілом душа розуміє увесь огром і могутність світу, до якого увійшла, на противагу до злиденності і мізерності всього, що залишила на землі.

Відчуває також раптове осяяння. Те, що досі людським розумом вважала реальним - виявляється не існує взагалі. А те, що здебільшого називала нереальним, вигаданим - є єдиною, незмінною, одвічною правдою!

Тепер вже з вражаючою ясністю усвідомлює, що заслу­жила. Пануюча тут незмінна і найдосконаліша Істина, та, що на землі часто здається людині зайвою, далекою і недосяжною - тепер, коли немає повернення, коли не можна від неї від­вернутися, стає такою простою і зрозумілою.

Приречена на Чистилище душа, перш ніж втратить в першому його колі усвідомлення цілісності свого існування, тривалості кари, що її чекає, і якості вічної нагороди, протягом усього часу від смерті до поховання знає, що мусить відпо­кутувати усі провини і відпрацювати усе, що занедбала.

Тепер вона вже щаслива, що може це зробити! Бо знає, яким неспівмірно легким є навіть найдовше і найважче життя порівняно з однією хвилиною, проведеною в Чистилищі. З якою радістю повернулася б на землю, в злидні, поневіряння, хвороби, приниження - і з якою користю могла би їх зараз переносити! На землі можна кожною хвилиною свого життя служити Богові, можна заробляти собі Його ласку і прощення, а тут нічого для себе вже не можна зробити! Душа стоїть перед Правдою і розуміє: те, що її чекає, є справедливим наслідком її провин і її безвідповідальності. Ласкою і доказом доброти Бога вважає тепер те, що може страждати.

Одним всеохоплюючим поглядом пронизує усе, що занедбала, злегковажила, не допрацювала, не використала своїх добрих можливостей. Бачить усе, чого могла сягнути. Це так, якби людина, котра за копійки продала свій лотерейний квиток, що на нього випав найбільший виграш. Душа тепер розуміє, що ошукала себе ще жахливіше, втративши той єдиний виграш, на якому має залежати людині.

Бачить також, що кожен добрий порух її серця не про­минув надаремно. Кожен добрий вчинок, хоча би найменша перемога над грішною природою, кожен злет думкою до Бога був зафіксований і зарахований на її користь.

 

* * *

Душа після смерті зберігає усі свої почуття. Немає тіла, яке завдавало їй фізичного болю, але залишається біль душевний, і про глибину цього болю людина не має ані найменшого поняття.

* * *

В момент смерті, коли очі тіла закриваються назавжди, відкриваються очі душі, котрі ніколи не сліпнуть, незалежно від того що бачать: щастя чи страждання.

Людина може протягом усього свого життя взагалі не думати про душу і це не впливатиме на її справи земні. Після смерті ж немає інших справ, окрім справ душі. І так, як тіло страждало від найлегших захворювань, так душа після смерті страждає через найменше відхилення від того шляху, на який її скеровував Бог, і яким вона мала іти.

Реагує на кожен порух Божої Справедливості і, навіть найважче страждаючи, не бунтує проти Божого присуду.

Та якби раптом перед нею відкрилася брама Неба, не наблизилася би до неї, не відчувши, що готова і гідна туди ввійти.

Бо хіба людина неосвічена, невихована і неодягнена відповідно наважилася б прийти на царську гостину? Навіть якби проникла непомітно до царських палат, вона не зуміла б відповідно поводитись. Так само незручно почувалася б душа, якби, неочищена і недозріла, могла увійти до вічного щастя. Вона б просто не змогла його прийняти. Потойбіч самовпев­неності і нахабства немає! Ніхто не хоче і не може видавати себе за когось іншого, нічого не хоче здобувати ошуканством і напоказ. Є тільки те, що є. Кожна душа добре бачить ступінь своєї досконалості, і бачить його в світлі Істини, котрої не можна ні заплутати, ні відкласти, ні уникнути, ні обманути!

Істина є! А більше нічого немає.

 

Чистилище

Здебільшого людське розуміння Чистилища поверхове і примітивне. Люди вважають, що оповіді про смолу і вогонь ­то лише байки для дітей і диваків. Чистилище не таке, але жахливіше від усього, що можна про нього розповісти: хоч це не смола і не вогонь, а невимовні муки душі, що тужить за Богом.

Як би там не було, а Чистилище існує. І ця реальність переконливіша за все, що існує на землі. Але якою несподі­ванкою вона стає для людини після смерті, якщо ця людина не мала віри! Та ми намагаємося не думати про це за життя, ховаємо голови в пісок замість того, аби робити все для уник­нення майбутніх страждань. Здавалось би, навіщо Бог відкрив людям таємницю існування Чистилища? Якби навіть ті, такі скупі знання про нього, були для людської душі шкідливі - не давав би їх Бог світові. Але якщо вже дав - безглуздям і зухвальством було би відкинути ці знання.

Муки Чистилища

Незліченним і незбагненним для людського розуму є розмаїття усіх мук Чистилища, адже кожна провина має відповідне терпіння.

Найбільшою мукою для душі є туга за Богом, яку душа відчуває постійно, за винятком часу, коли перебуває в тих колах Чистилища, де можливість звертатися до Бога стає її найважчою мукою.

В усіх інших колах душа поривається вгору, до світла, до Бога, і страждає від того, що не може наблизитися до Нього через свої ще неспокутувані провини. Жодне прагнення, на яке тільки здатне людське серце, не може зрівнятися з праг­ненням повернення до свого Господа і Творця уже всезнаючої, звільненої від обмежень розуму, вічної душі. Бог притягує душу до Себе як величезний, надмірної сили магніт. Туга за Богом є чимось таким, чого душа позбутися не може, як металева стружка не може не пориватися до магнітного полюса. Але туга ця - тільки тло для інших терпінь.

У Чистилищі незліченна кількість різноманітних кіл. Скажімо, коло Голоду, Страху, Погроз, Жалю знаю лише з назв.

Про інші довідалась більше від моїх святих Заступників. Розповідаючи про Чистилище, не описуватиму туги за Богом, бо ця туга є основним станом душі, що покутує.

Здавалось би, підіймаючись в щораз вищі кола Чисти­лища, все більше наближаючись до Предвічного Слова, душа має все менше тужити. Але ж ні! Тепер душа прагне лише одного - якнайшвидше з'єднатися з Предвічним Світлом - і поривається до Нього з такою силою, що в останньому колі Чистилища, де крім очікування на це єднання, ніяких інших думок немає, туга душі за Богом сягає свого апогею.

Коло Блукань

Це перше і найважче коло Чистилища. Душа ще блукає навколо землі, але не має з нею ніякого зв'язку. Не пам'ятає того, що було; не знає, що на неї чекає. Знає лише якусь примарну безнадійну дійсність і не знає, коли ця мука примарності скінчиться. Нічого не розуміє, не знає, що з нею діється - і за що - і де - і на скільки...

Зустрічає часом цілі громади таких самих блукаючих душ, з якими не може порозумітися, яких боїться, але оминути їх не вміє. Не знає ні полегші, ні спочинку. її мука - це безглуздий, безперервний рух, незмінний пошук невідомо чого і думка про те, що такий стан може тривати вічно.

Єдине, що для такої душі існує - це виснажливе усвідомлення власної особистості, яка не має відчуття простору і часу, мети і сенсу свого існування. Незмінні пошуки якогось відповідного місця і неможливість його знайти.

В цьому колі і досі перебувають деякі не засуджені на вічні муки кати Христа.

Коло Темряви

Тут душа ще нічого не знає про Бога, не знає також, що її чекає в майбутньому. Але з вражаючою точністю мусить пригадувати свої гріхи і провини, помилки і недбальства, розуміючи нарешті, як мало надбала і як багато втратила. Вона пам'ятає кожну хвилину, коли вчинила зло, і мучиться думкою, що вже нічого ні повернути, ні змінити не можна. Вона відчуває невимовний жаль і розпач, усвідомлюючи, що втратила і якої кари заслужила. Гіркота, біль, відчуття покинутості, відраза до власних вчинків - ось той вогонь, в якому мучиться ця душа.

Коло Ідолопоклонників

Усі, хто згрішив проти першої заповіді, хто на перше місце ставив людину, науку, свої амбіції чи речі - тепер вже знають про існування Бога і з безнадійним розпачем тужать за Ним.

Та куди не глянуть - скрізь бачать своїх земних ідолів. Тепер вже хотіли б любити і вшановувати справжнього Бога, але в їхній пам'яті лише давні, непотрібні божки. Хочуть благати допомоги в Бога, а мусять звертатися до ідолів, хоч і розуміють усе безглуздя таких благань. Хочуть бачити світло, яке відчувають над собою, але усе те, що вшановували раніше, наче зловісна хмара, заступає їм світло. І кожна думка про вчинений за життя гріх, про добровільну підміну вартостей поглиблює їхні страждання і їхній смуток.

Коло Спільників

Тут зустрічаються ті, хто допомагав іншим чинити гріх. Хоч від такого товариства невимовно страждають - не можуть нікуди сховатися і змушені мати одне одного перед очима.

Найбільше тут тих, кого єднав перелюб. Тепер уже розуміють, що вони один одного скривдили. Відчувають і жаль, і докори сумління одночасно. Хотіли б про все забути, проте розлучитися не можуть.

О, яким гидким, плюгавим і непотрібним здається їм те, що робили колись. Не можуть зрозуміти, як могли бути такими сліпими, що не бачили справжніх вартостей. Як хотіли б зараз усю відповідальність перекласти на кохану колись у житті людину... Пам'ятаючи усе - кожну мить, кожне пожадання -відчувають лише сором і жаль, якого в житті не знали.

Коло Споглядання Наслідків

Невимовно важке це коло! Наче крізь розчахнуту завісу бачить душа землю і наслідки своїх злочинів та помилок. Бачить деколи працю усього свого життя в руїні і розуміє, що сталося так тому, що наріжним каменем життя був гріх і злочин.

Бачить, як кожне відхилення від Закону Божого відби­вається на дітях, внуках і правнуках. Бачить, до якого зла спри­чинилося її нечесне життя, скільки душ і сердець звело з пра­ведного шляху проголошення облудних проповідей і вчень.

Страждатиме в цьому колі не лише за себе, але й за всі гріхи, до яких спричинилася - і страждання її полягатиме в тому, що, розуміючи зло, змушена буде споглядати наслідки усіх своїх провин на землі.

Коло Самотності

Тут перебувають душі тих, хто за життя шукав гучних товариств і забав, а подумати про душу не мав Часу; хто розтрачував короткий час людського життя на справи дріб'язкові, безвартісні, і через це злі та грішні.

В абсолютній самотності розмірковують тепер про жахаючу порожнечу змарнованих в такий спосіб годин і років. Хотіли б хоч з кимось розділити свою муку, але нікого немає: навколо тільки безмірна, бездонна порожнеча і самотність.

Наче перебувають в порожньому домі без вікон і дверей, і не впевнені, що колись з нього вийдуть.

Коло Неспокою

На противагу до кола Самотності тут перебувають душі тих, котрі за життя уникали людей чи ставилися до них з погордою. Ті, котрі шукали самотності, бо їх цікавили тільки їхні переживання і почуття. Ті, котрі через велелюддя уникали Богослужінь. Ті, котрі мали змогу поділитися з ближніми своїми дарами, але не робили цього. Ті, котрі з вигоди, лінощів і небажання служити ближньому в будь-який спосіб, замикалися в тісному колі власних думок і справ. Ті, котрі над усе цінували власний спокій, не розуміючи обов'язку любові до ближнього.

Тобто, це душі людей, котрі грішили пасивно, на перший погляд нічого поганого не робили, але через власну пиху і власний егоїзм не вчинили добра стільки, скільки могли вчинити.

Тепер душі їхні перебувають у безперервному неспокої і русі. Ніде немає тихого закутка для усамітнення. Гурти душ стужилися за тишею, один в одного цю тишу крадуть. Скрізь чиїсь погляди, чиясь присутність, чиясь увага.

Рух - гамір - безлад - рух - гамір - безперервна мука і виснажлива втома...

Коло Спраглих

Душі тих, котрі жили в гріху нечистоти, котрі прагнення тіла гамували збоченнями і розпустою - з повним усвідом­ленням огидності власних вчинків розуміють, що самі собі загатили дорогу до джерела Живої Води... Вони відчувають жахливу, непогамовну спрагу чистоти... Мучить їх відраза до самих себе, до власного бруду. Хотіли б помитись, очиститись, але усе навколо сухе, спекотне і вороже.

Люди ці пили за життя з брудних джерел, тож мусять довго очищатися терпінням, перш ніж їм буде дозволено напитися з чистого джерела.

Коло Химер

В цьому колі перебувають душі людей, котрі жили забаганками, вигадками, які весь час шукали нових вражень, нових відчуттів, втішалися вигаданим життям, яке - як їм здавалося - було для них найцікавішим.

Тут перебувають душі людей, які уникали найпростіших обов'язків земного життя, створюючи навколо себе якесь штучне середовище, від якого ні їм, ні їхнім ближнім ніякої користі не було. І тепер змушені блукати в колі химер, з тією різницею, що вони вже розуміють усе безглуздя і всю беззмістовність такої штучності.

Коло Зраджених Надій

Душі людей, які за життя не дотримали слова чи обітниці, які зраджували чиїсь надії, мали багато добрих намірів і поривів, але через власне недбальство ніколи не доводили їх до кінця, які давали собі слово виправитися, але не дотримували його, які занедбували молитву - тепер споді­ваються на звільнення з цього кола. І здається їм, що ось-ось закінчиться мука, що відкривається перед ними уся повнота щастя, що тільки руку простягнути, кілька кроків зробити... Та раптом опиняються на самому дні розпачу і сумніву.

І повторюється це знову і знову... Завжди та сама надія і те саме розчарування. Наче спинаються на скляну, прямовисну стіну і безсило зсуваються в долину. І спинити цю муку неможливо. Незліченну кількість разів починатимуть все спочатку і незліченну кількість разів спізнаватимуть розча­рування. І триватиме це доти, поки не буде викуплена їхня остання провина.

Коло Відповідної Покути

Це найрозгалуженіше коло, якщо можна так сказати, через яке проходять усі душі, що покутують.

Так як в інших колах душа мучилася власним болем, переносячи те, що її саму мучило - так тут, в колі відповідної покути, відпокутуючи за все ще раз, пам'ятає найголовніше: своїми негідними вчинками вона образила Творця! Усвідомлення особистої провини зникає в цьому колі безслідно. Залишається лише повне, досконале розуміння своєї провини перед Богом.

Душа бачить тут усе детально і болісно переживає кожен день, кожну хвилину, охоплюючи думкою усе своє життя. Жодне грішне прагнення серця не буде їй подаровано, позаяк не було відпокутувано свідомим терпінням на землі.

Душа бачить зараз чітко кожну мить земного життя, коли могла звернути з неправедної дороги, розрізняє світло, яким Бог вказував їй на марноту її вчинків. Розуміє, що сама вибирала те, що ображало Бога і що Богові не потрібне, тоді як достатньо було незначного зусилля, аби вибрати те, що було б на славу Божу.

Душа бачить тепер добре те, в чому за життя сумнівалася: що кожна людина отримує від Бога достатньо сили і світла, аби Його ніколи не ображати.

І так з невблаганною послідовністю і виразністю проходять перед очима душі картини її власного життя, але тепер вона уже ясним розумом бачить ту красу, святість, силу, досконалість і справедливість Божу, яку ображала. Очищена і звільнена мукою в попередніх Колах Чистилища від усього особистого, від усіх земних нашарувань - найтяжче страждає від думки, що ображала Бога, Його Предвічну Досконалість. І чим шляхетніша душа, чим обдарованіша - тим більший її біль і тим глибше розуміння, наскільки ближчою могла бути до Бога на землі. Неможливо описати цю муку сорому і жалю. Якби душа не була безсмертна - вона померла би тут від розпачу, якби могла стати божевільною - збожеволіла б!

І лише коли остання провина, остання помилка, остання затаєна думка у вогні найдосконалішого жалю буде пере­плавлена, душа переходить до останнього кола Чистилища -кола Байдужості.

Коло Байдужості

Якою легкою і щасливою почувається душа, коли, нарешті, пройшовши усі попередні кола Чистилища, опиняється тут! Після усіх попередніх страждань нічого не відчувати для неї - щастя. Радіє цьому колу, як корабель, що потрапив в аварію, радіє рятівному острову.

В цьому колі уже немає страждання - тільки чекання. І хоч невідомо скільки доведеться чекати, страждань це не завдає.

Одні душі залишаються тут доти, поки - якщо можна так сказати - не відпочинуть після терпінь і не наберуться сил до вступу в перше коло Неба. Душі інших людей, що вже відбули своє покарання, чекають тут уже без страждань доти, поки хтось на землі не виправить те, що вони зруйнували чи занедбали. Скажімо, священики, які відправляли Богослужіння неуважно, чекають, доки хтось на землі не відправить ретельно Службу Божу за таких недбалих пастирів. Є тут такі, котрі за життя надбали маєток з людської кривди і сліз. Поки хтось за них не офірує якогось милосердного вчинку, що за вартістю перекриває заподіяну ними кривду, поки на землі не зникнуть усі наслідки їхніх недобрих вчинків - вони не зможуть перейти до наступного кола.

Душі письменників, які своїми творами зневажали заповіді Божі, перебуватимуть тут доти, поки хтось на землі не успадкує їхнього натхнення і не використає його на славу Божу. Але все це може відбутися лише в цьому колі і лише з ласки Божої.

Часом душу, котра чекає, підняти до наступного кола може палка, повна самозречення молитва чи добра справа близької людини, якщо ця людина пожертвує її за спасіння саме цієї душі.

В цьому колі перебувають ще й ті душі, яким завдяки заступництву Матері Божої, святих, а також молитвам і пожертвам близьких, Бог скоротив термін покути в попередніх колах Чистилища. Чи ті, кому покара була замінена з короткої і болісної на тривалішу, але лагіднішу. Тут вони перебуватимуть до свого повного прозріння і очищення, що дозволять їм перейти в перше коло Неба, яке називається колом Пізнання.

Душа, удостоєна амністії, яка раніше попереднього присуду перейшла з кола суворого в коло Байдужості добре знає і бачить все, що ще мала відпокутувати і що їй - без жодної її заслуги - було подаровано. І позаяк ніяких мук вже не відчуває, саме розуміння того, що її чекало і від чого її звільнено, наповнює її вдячністю до тих, котрі молитвами допомогли їй уникнути таких страждань.

Деякі люди переконані, що досить добре висповідатися і одразу після смерті можна потрапити до Царства Небесного. Але це не так.

Чистилище - це місце не лише для очищення, але й для дозрівання душі, яка за життя не дбала про свій духовний розвиток. Тому їй доведеться про це подбати тупи Така душа перебуватиме в Чистилищі, поки стражданням не виробить в собі розуміння найвищої вартості і най­більшого щастя, до якого має прагнути людина. І часом таке дозрівання триває віки.

Перебувають тут і душі людей добрих, жертовних, шляхетних, діяльних, які творили добро з етичних чи якихось інших міркувань, а не з любові до Бога. Вони зможуть побачити Бога лише після того, як у Чистилищі навчаться Його любити.

* * *

У потойбіччі береться до уваги не лише те, що людина зробила злого чи доброго, але й те, чи зробила стільки добра, скільки могла зробити за життя.

Оте все, чого бракуватиме до максимуму Божих вимог -згідно обдарувань душі - і все, що переходитиме максимум Божої терпимості - зважаючи на гріховність тіла - мусить душа відпокутувати в Чистилищі.

* * *

Лише незначна кількість душ уникає Чистилища, хоч уникнути його могла б кожна, якби люди нарешті збагнули, що кожний, навіть найменший гріх мусить бути тут чи там свідомо відпокутуваний.

Якщо людина добровільно за життя приймає моральні і фізичні терпіння, покірно і з довірою віддаючи себе волі Божій, вона може спокутувати своє відступництво від Божих заповідей і найлегшим способом заслужити щастя після смерті.

Терпіння з наміром покути, прийняте добровільно за життя, є доказом нашої доброї волі і за це Бог, з ласки Своєї, вимагає від нас за той самий гріх легшої і короткочаснішої покути, аніж вимагав би в Чистилищі.

Порівняти це можна з децибальною вагою. Хто хоче за життя відпокутувати провини, може скласти з цього боку навіть малі тягарці, бо в потойбіччі вони переважать центнери. Так само навіть найменша заслуга на землі має "там" значно більшу вартість. Але не треба забувати, що на такій самій децибальній вазі зважує Бог і провини людські. За кожен "тут" невідпокутуваний гріх треба буде "там" покласти на шальку терезів значно важчу кару, аби здобути рівновагу. Бо хто відкладає покуту до примусового терпіння в Чистилищі, жодної полегші від Божого Милосердя не отримає.

Якою ж дивовижно великою є сила терпіння, яке людина приймає свідомо і жертвує Богові! Це зрозуміють після смерті ті, хто навіть у страстях Богочоловіка і в мучеництві Його послідовників бачить лише містичну облуду!

На думку інших, піднесення терпіння до гідності заслуги є лише геніальною вигадкою шляхетного філософа з Назарету, який зі співчуття, для полегшення чогось, чого все одно уникнути не можна, навіяв бідним облудну віру у вічну нагороду, яку вони начебто отримають, якщо терпляче зноситимуть терпіння тимчасового життя. Обітницю чогось, що здійснити можна тільки після смерті - на їхнє переконання - можна було дати світові безкарно... Бо кому потім пред'являти претензії?

Душі в Чистилищі нічого вже для себе зробити не можуть, окрім лише того, що терплять. Терпіння - це їхня єдина молитва, праця і, врешті-решт, спосіб наближення до мети.

Але люди для них можуть зробити багато.

Бог з ласки Своєї дозволив, щоб Церква Воююча допомагала долати болісне безсилля Церкві Страждаючій. Кожне Богослужіння, кожна думка, молитва, зречення чи пожертва, зроблені з відповідним наміром, мають величезне значення для душі в Чистилищі. Як тіло потребує поживи, так душа, що покутує, потребує молитви.

Душі в Чистилищі, як жебраки, чекають на милостиню. Інколи цілі століття мусять чекати і, якби не безперервна жертовна молитва Церкви за душі в Чистилищі, чимало з тих нещасних чекали б даремно. Світ швидко забуває про тих, котрі відійшли, а вони, позбавлені тепер будь-якої людської машкари, в невимовно болісному забутті чекають допомоги. Найзли­денніший жебрак - король в порівнянні з такою душею. Терпінням, хворобою, каліцтвом, голодом чи самотністю можна ще якось прислужитися Богові, можна, зносячи усе терпляче, заслужити Його ласку і відкупити провини. А душа в Чистилищі може розраховувати лише на милостиню любові і пам'яті своїх ближніх, милостиню, якої сама просити не може.

Щоправда, душам, котрі перебувають в деяких колах Чистилища, дозволено з ласки Божої снитися або являтися людям. Лише так вони можуть просити допомоги. Але люди, здебільшого, легковажать снами, а тих нещасних з'яв так бояться, що рідко хто здогадається помолитися за них, дати на Службу Божу за померлих або пожертвувати за них якусь добру справу чи терпіння. Не здогадуються, що знак з потойбіччя дається лише з дозволу Божого і легковажити ним не можна.

* * *

Цікаво, що молитва за померлих потрібна і їхнім душам, і душам тих, хто за них молиться.

Душі, що покутують в Чистилищі, такі нещасні, що, коли їм хтось допоможе звільнитися, уміють бути вдячними і вже ніколи цієї послуги не забувають. Перше, що вони зроблять, потрапивши до кола Пізнання - звернуться до Духів з першого осяйного Кола з проханням заопікуватися їхніми добро­чинцями. Вищі Духи передають це прохання в наступне коло - і так, як вітер перебігає струнами - прохання це переходитиме усіма колами Неба аж до самого трону Найвищого.

Душі звільнені, як духи ясні, можуть допомагати людині в багатьох справах духовних, і навіть матеріальних.

 

* * *

Ніщо так не мучить душу в Чистилищі, як жаль чи ненависть тих, хто зостався на землі. На противагу користі пожертви чи молитви - ненависть приносить взаємну шкоду. Той, хто плекає в серці ненависть - хоч би ця ненависть була викликана заподіяною колись кривдою - перш ніж не відпокутує такою самою мукою, на яку штовхнув душу винуватця свого, - Творця не побачить.

Пробачити померлому - означає дати велику полегшу його душі, а собі надбати ласку Божу. Хоч пробачати треба усім за життя, аби самим отримати після смерті прощення.

* * *

Наймилосерднішою, наймогутнішою, найніжнішою За­ступницею душ в Чистилищі є Пресвята Діва Марія.

Її співчуття схиляється над тією жахливою котловиною невимовних мук, а найніжніше Її Серце, хоч і покірне Спра­ведливості Божій, співчуває усім нещасним і безперервно за­ступається за них.

Завдяки винятковим привілеям Вона має силу і право в кожне зі Своїх свят звільняти кілька душ з останнього Кола Чистилища або випросити лагіднішої кари для тих, котрі тяжко страждають.

Лише протягом одного дня на рік - в Задушний день -муки усіх душ, котрі перебувать в Чистилищі, припиняються. В усіх незліченних Колах, на всіх рівнях цієї велетенської прірви настає спокій і тиша. Душі відпочивають від страждань. Як струмінь свіжого повітря, долинає до них потужна, соборна молитва усієї Воюючої Церкви. Увесь християнський світ в єдиному, великому пориві співчуття, туги і любові благає у Неба предвічного світла для померлих. Навіть найбайдужіші серед людей квапляться того дня на кладовище проказати хоч одну молитву, засвітити хоч одну свічечку...

Та якщо хтось не може відвідати померлих на місці їхнього вічного спочинку, нехай помолиться за них там, де перебуває: щира молитва завжди віднаходить душу і приносить їй полегшу.

Дуже важливо знати, як треба поводитись на кладовищі. В оселі померлих треба дотримуватись їхніх законів і не турбувати їх метушнею та галасом, бо це їх ображає.

В Задушні дні відчутніша присутність Духів. Кожна пожертва, моральна, фізична чи матеріальна, має в ці дні особливу вартість. Найменше зусилля можна жертвувати тоді за душі померлих. Скажімо, труднощі, які трапляються на шляху до кладовища, якщо хтось промокне, промерзне, сяде в переповнений трамвай - треба лише жертвувати свідомо. Намір надає значення і важливості кожному зусиллю. Навіть якщо молитву за померлого промовить абияк подорожній жебрак, але з милосердним наміром. Людина хоче хоч якось допомогти душі, тож дає Богові запалену свічечку взамін за незгасне світло Вічності. Бог цю жертву приймає і світло матеріальне замінює духовним, яке роз'яснює душам темряву Чистилища. Є якийсь таємничий зв'язок між наміром освяченим, полум'ям свічі і темрявою могили.

Можна офірувати за душу в Чистилищі ще й фізичний біль. Знаю випадок, коли кілька людей виявили бажання прийняти на себе фізичний біль в Задушний день, і хоч до цього ніяких проблем зі здоров'ям не мали, того дня зовсім несподівано захворіли.

Біль голови, зубів, суглобів, хребта докучав їм рівно до 12-ї години ночі, відтак усі болі наче рукою зняло... Знаю від моїх святих охоронців, що за такі короткочасні терпіння, узяті на себе добровільно з наміром допомогти душам, які страж­дають в Чистилищі, Бог зменшує інколи померлим тривалу і важку кару. Знаю також від них, що за кожну конкретну провину померлого можна перепросити Бога, жертвуючи Йому зусилля, протилежне до провини. Скажімо, за скупого треба жертвувати милостиню, за атеїста - молитву, за брехуна - мовчання і т.п.

Найбільше ласк для душ, котрі страждають у Чистилищі, можуть випросити діти.

Мучеництво, прийняте свідомо з любові до Бога, перекреслює відразу усі кари Чистилища.

Небо

Багато душ, вийшовши з кола Байдужих, залишаються в колі Пізнання назавжди.

Більше вони вмістити не можуть. Вони щасливі, і тому вже нічого не прагнуть. Вони навіть не здогадуються, що щастя може бути ще більшим, але розуміють, що не заслужили навіть тієї нагороди, якою їх Божа Любов і Мудрість обдарувала.

Але душі обдарованіші, до яких ставилися більші вимоги, якщо покладені на них надії виправдали або уже в Чистилищі дозріли до визначеного їм Богом рівня, такі душі після недовгого чи тривалого перебування в колі Пізнання переходять до першого осяйного кола.

А потім усе повторюється - або залишаються тут на­завжди, або піднімаються ще вище, де абсолютна повнота щастя відповідатиме їхнім найвищим духовним запитам.

Осяйних кіл також є незліченна кількість. І чим вище, тим ясніше, гарніше, тим більше можна довідатися про Бога. Як звук, що лине до свого найвищого пункту в гамі, так душі піднімаються осяйними колами досконалості завжди з однаковою тугою за найповнішим пізнанням Бога, доки пізнане не відповідатиме їхнім можливостям пізнання.

Так на засадах абсолютної справедливості, котра розуміє, визнає і любить, доходить, врешті-решт, кожна порятована душа до визначеного Божим Провидінням рівня її вічного щастя.

Коло Радості

Це перше з осяйних кіл Неба. Перебувають тут душі померлих дітей і тих дорослих, які зуміли залишитися простими і довірливими, як діти.

За цим колом ідуть кола Свободи, Світла, Доброти і багато інших...

Усі ці високі кола є місцями перебування святих, але не лише канонізованих, цілі загони тихих і ще за життя відданих Богові душ, про святість яких нікому не було відомо, в цих високих колах Неба прославляють Всемогутність і Святість Бога.

Скажімо, знаю від святої Маґдалини Софії про одну таку святу прачку. Все життя вона тяжко працювала, заробляючи пранням на хліб щоденний для себе і своєї родини. Не бунтувала, не скаржилася, в усьому бачила волю Божу, і кожним зусиллям, кожним терпінням безперервно славила Бога. Тихо, непомітно і просто... Весь час відчувала Його Присутність, заради Його Любові пройшла довгою шеренгою літ в упокоренні і праці -тому після смерті змогла побачити Бога і стала в Небі святою.

В колі Мудрості Божої перебувають ті святі, котрі усі сили свого розуму і всі свої знання віддавали на землі справі Божій.

В колі Дарів Святого Духа перебувають душі тих, хто молитвою і самозреченням здобув повноту Дарів Духа Утішителя, сягнувши за життя повноти духовного розвитку.

Найвищим з доступних для людської душі кіл Неба є коло Любові, яке називають ще колом Непорочним. Тут перебувають душі святих, які понад усе любили Бога в Найсвятішому Ісусовому Серці, які задля Нього зреклися життя і ніколи земної любові не пізнали.

Останнім, найвищим колом Неба є Престіл Найсвятішої Трійці.

Святість наповнює невимовним щастям усе Небо. Ядро Ясності, що палає трьома з'єднаними між собою променями, з невимовною силою переливається в найближчі осяйні кола.

Чим далі від Центру, тим слабша дія світла, бо віддаленіші кола не змогли б витримати такого потужного струменя святості.

Бог - Світло Предвічне - перебуває скрізь одночасно, усе наповнює, усе пронизує, усе опромінює і все освячує Своєю Найсвятішою Присутністю.

Лише Ісус і Його Найсвятіша Мати перебувають в Небі у Своєму улюбленому Тілі. Душі усіх людей чекають Страшного Суду, аби знову поєднатися зі своїми тілами.

Для Найсвятішої Діви Марії немає в Небі жодних обмежень. Вона - Цариця Неба, і тому має виняткові права і привілеї.

Так як колись Спасіння світу почалося в Її Непорочному Тілі, аби через нього зійти у світ - так сьогодні проміння усіх ласк, що спливають з Неба на землю, повинно спочатку, як в пречистому кристалі призми, зібратися в Ній, і лише після цього розійтися по світу.

Яким є Небо?

Висловлюючись по-земному, можна сказати, що Небо веселкове, бо все в ньому розкладено на кольори.

Світ земний знає лише незначну частку існуючих у всесвіті барв: тих, котрі наші тілесні очі можуть сприйняти. Поглядом душі можна охопити їхню незліченну кількість. Наші земні кольори в порівнянні з небесними сірі і брудні. Ми не можемо навіть уявити їхнього розмаїття і багатства.

Святість - ні безбарвна, ні сіра, а радісна і веселкова! Так само як кожен полк має в одностроях свої барви, так і в Небі за відтінками кольорів можна розпізнати різновид святості. Кожна властивість, заслуга, чеснота має відповідну барву в шкалі Небесних кольорів...

Душі святих розпізнають одні одних по кольорах. Так як ми знаємо, що змішуючи фарбу золоту з блакитною, отримаємо зелену, так там за кольором аури святого розпізнають його заслуги. Перевага одних барв над іншими характеризує світло кожного з них.

Саме тому Небо є веселковим.

Людська уява настільки примітивна, що зображає вічне щастя як спів на славу Божу і споглядання Його Обличчя.

Але ж Небо - це не безрух і не бездіяльність. Споглядання Обличчя Бога - це неможливість робити щось таке, що не відповідає Його волі. Якщо знову вдатися до зрозумілих нам порівнянь, то можна сказати, що стан душі в Небі - це послушний, цілеспрямований і творчий рух її свідомості, що співзвучний з ритмом ударів Всемогутнього Божого Серця.

І це дійсно щастя

Душа бачить і розуміє, знає і не може надивуватися Божій Силі, Святості і Мудрості, цією Мудрістю живиться, черпає з неї, нею живе. Розум, просвітлений поглядом Істини і пронизаний Духом Святим, не може мислити інакше, як тільки згідно з Мудрістю Бога.

Людина, котра чує, не може собі затулити вуха так, аби не було чути пострілів гармат. Так само обдарована Божою ласкою і пронизана Духом Святим душа не може перестати бути розумною. Вона вслухається в досконалу гармонію Неба, усе розуміє і не може надивуватися впорядкованістю Божих планів, ладом Його законів і прав - і це дійсно щастя.

Усе справедливе. Усе ясне і добре. Кожен має те, за чим тужив на землі і те, чого не прагнув через недосконалість духовну.

Тут здійснюється все, адже найбагатша фантазія людини - ніщо поряд з фантазією Бога, яка немає меж, адже кожна Його думка є одночасно і чином творчим.

Душа отримує в Небі все, чого прагла, але в досконалішій формі. Отримує навіть те, що було в підсвідомості мрії - як туга за чимось прекрасним.

І здобувши все, що наповнює її щастям, душа любить Того, Хто так щедро її обдарував, а єднання з Творцем, Який не шкодує для неї нових дарів, перетворює її життя на суцільну смугу захоплення і вдячності. Єдність душі з Богом тим більша і тим сильніша, чим більше Його любила людина за життя.

Окрім всемогутнього Провидіння Божого та всепе­реможного заступництва Божої Матері, люди можуть розра­ховувати на заступництво цілої ієрархії Небесних Духів, котрі - для слави Божої - завжди готові допомагати людям на землі.

Церква Торжествуюча - це безмежна сфера сяйва, щастя і сили, що починається з Найсвятішої Трійці і закінчується на найвищому рівні кола Пізнання. З цього безміру Воля Божа виокремила певні сили, певні кола, певні категорії Духів для безпосередньої діяльності на землі.

Насамперед це Ангели-Хоронителі, Заступники і цілі загони Ясних Духів.

Ясні Духи - це порятовані душі людей, які працюють спільно зі святими для слави і любові Божої.

Вони вишукують на землі людей, які відповідають їхнім можливостям, і допомагають їм в служінні Богові. Прагнуть в такий спосіб використати усі можливості, які їм дає їхній ступінь святості, ясності і сили.

Дух Ясний, знайшовши людину, здібності якої відповідають його можливостям, надихає її на служіння Богові. Якщо людина добровільно підпорядковується впливові такого духа, то в міру свого духовного розвитку отримуватиме щораз досвідченішого Учителя, аж до постійного опікуна душі, яким здебільшого є святий.

Дух святого опікуна своїм характером і можливостями також повинен відповідати характерові і здібностям взятої під захист людини.

З вершини свого рівня досконалості, черпаючи з Божої скарбниці, святий легше і швидше діє в спорідненій душі. В теплі і світлі діянь святого Заступника розвиваються в людині усі найкращі задатки, які Бог засіяв в її душі.

Святий стає Заступником людини, хоч людина про це не здогадується. Коли ж знає, що отримала таку незаслужену ласку, може багато добра зробити на землі. Чи, відчувши особливу любов до котрогось зі святих, може сама попросити такого святого заступництва.

Якщо людина в своєму внутрішньому житті непостійна і ніяка, вона або не має біля себе сильного Заступника, або - що значно гірше - має їх кілька, але зі світу темряви. Така людина не має сильної волі до добра, здебільшого в ній перемагає зло, або, в кращому випадку, такою ніякою вона залишиться аж до смерті. Святий не має доступу до людини, якій бракує доброї волі, яка навіть не намагалася здобути її. Але молитвою і любов'ю найнепостійніша людина може випросити для своєї душі такого сильного Заступника, що під його впливом колишні непостійність і нерішучість зникнуть безслідно.

Щоб випросити у святого заступництва, треба промовити до нього дев'ятницю, почавши або закінчивши її сповіддю та святим Причастям. Якщо молитва щира, а намір чистий -можна уже на дев'ятий день реально відчути присутність святого Заступника біля себе.

Людина, котра має різні зацікавлення і здібності, може просити заступництва кількох святих одночасно, підбираючи їх відповідно до своїх талантів і можливостей. Але легше зжитися з одним Заступником - тим, до якого серце тягнеться найбільше.

Святий Заступник не обов'язково повинен опікуватись тим, хто носить його ім'я. Щоб так сталося, треба його в молитві про це попросити. А може і святий надихнути людину на таке прохання, бо знає все про тих, котрі носять його ім'я. Заступництво святого, який стає опікуном душі, зміцнює її і зі смертю людини не припиняється.

В день пам'яті святого Церква Торжествуюча нагороджує його за всі здобутки на землі, а святий сходить того дня в найнижчі кола Неба, де йому складають подяку усі ті, кому він допоміг спастися. Може також заступатися перед Богом за душі, що перебувають в Чистилищі, якщо вони носили на землі його ім'я чи відчували до нього особливу набожність. Дуже важливо пожертвувати Богослужіння за душу померлого в день пам'яті його Заступника.

Створюючи душу людини, Бог призначив для неї Ангела-Хоронителя. Це Дух, обдарування якого близькі до обдарувань душі, якою він має опікуватись.

Як істота, з'єднана з Богом, Ангел-Хоронитель наділений незалежним і досконалим розумом. Позаяк він повинен бути незмінним приятелем людини протягом усього її життя, розум Ангела-Хоронителя має здатність пристосовуватися до будь-якого віку і рівня розвитку людини. Він наче росте і розвивається разом з людиною, хоч це не зовсім так.

Якби люди уміли жити повним духовним життям, вони відчували б біля себе свого найближчого товариша. Від немовляти - через дитинство, молодість, зрілість, аж до старості могли б з ним спілкуватися, як з найвірнішим, найвідданішим приятелем. Але через те, що світ матеріальний заступає людині світ духовний, лише немовлята спілкуються зі своїми Ангелами. Усміх, що з'являється на обличчі сплячої дитини, це відблиск того радісного контакту.

Потім - з провини і недосконалості людської природи -цей контакт втрачається і дуже рідко людина може нав'язати його знову.

Опіка Ангела-Хоронителя полягає в тому, що він охороняє людину від усього, що з допусту Божого могло би з нею статися. В таких випадках Ангел-Хоронитель може втручатися у Провидіння Боже і своїм заступництвом оберігати людину від усього лихого. Але це станеться лише тоді, коли добра воля людини дослухається до внутрішнього голосу, що насправді є засторогою Ангела-Хоронителя.

Стосовно внутрішнього життя людини обов'язком Ан­гела-Хоронителя є також оберігання натхнення і світла, яким Бог обдаровує людину за посередництвом святих, бо без його втручання людина могла б це світло та натхнення не зауважити чи змарнувати.

Позаяк Ангел-Хоронитель завжди біля людини, великого болю і смутку завдають йому наші гріхи. Як істота, котра любить Бога свідомою і повною любов'ю, Ангел-Хоронитель не витримує атмосфери гріха. Але з волі Бога він не покидає душу навіть в її упадку, тоді як зв'язок з Богом і святими вибір зла перетинає.

Ангел-Хоронитель любить душу людини як свою рідну сестру і хоче допомогти їй спастися. Від цього, зрештою, залежить і його щастя.

Коли душа відпокутує в Чистилищі, Ангел-Хоронитель чекає на неї на найвищому призначеному для неї рівні Неба, якого після очищення має сягнути і душа. Але їхній зв'язок триває. Ангел-Хоронитель, як Дух досконалий, не може покутувати разом з душею, але допоки план Божий стосовно душі не здійсниться повністю - не почуватиметься щасливим.

Повнота вічного щастя Ангела-Хоронителя не може бути глибшою від повноти щастя довіреної йому душі. Усе відбувається як за законом з'єднаних посудин. Лише тоді, коли обоє сягнуть вершини щастя, відбудуться зміни у їхніх стосунках. Наблизившись до Бога, душа людини сягне того ступеня розвитку, яким володів Ангел-Хоронитель з самого початку, бо така була його природа. Порівняти це можна до стертої з часом різниці у віці між двома братами, один з яких значно старший. В дитинстві і молодості різниця ця вражаюча, але коли обидва брати переходять певну межу свого віку, вона вже не така відчутна.

Ангел-Хоронитель ніколи не покидає порятовану душу - залишається з нею навіки. Тепер вже відмінність між ними лише в тому, що Ангел має пізнання Бога зі своєї природи, а душа здобула цю ласку заслугами. Служачи їй в радості і любові, Ангел-Хоронитель стає для неї провідником у Небесній Вітчизні.

Нитка, що з'єднує душу з Ангелом-Хоронителем, така сильна, що лише засудження душі на вічні муки може її обірвати.

Тоді Бог дає осиротілому Ангелові іншу душу в опіку, а пам'ять про ту, котра, незважаючи на всі його зусилля, ласки і допомогу, свідомо вибрала зло, повністю стирається з його свідомості.

Святі і Ясні Духи, окрім опіки над людиною, мають ще завдання безпосередньої адорації Найсвятіших Тайн на землі. В кожній церкві чи капличці, де зберігаються Найсвятіші Тайни, на варті перед Кивотом стоять, окрім Ангелів, на зміну різні святі. Найчастіше цю почесну варту пошанування і любові виконує патрон храму. Ні на мить Найсвятіше Тіло і Кров Господа не залишаються без невидимих вартових.

Допоки на землю не прийде Царство Боже і допоки Ісус буде в'язнем тільки Кивоту для зберігання Найсвятіших Тайн, а не в'язнем всіх душ і сердець людських - доти Церква Тор­жествуюча дбатиме про те, щоб ні на мить утаєний в Хлібі і Вині Бог не залишався самотнім.

Увесь невидимий світ повен різноманітних Духів. Якого Духа допустить людина добровільно і назавжди до себе, такий стане її порадником, заступником, учителем - і, врешті-решт, - володарем.

Помиляються ті, хто вважає, що кожна думка - добра чи зла - є їхньою власною. Несвідомо людина дослухається до голосів світу невидимого, але чи слухає їх?

Усі прагнення, думки, помисли, творчість - усе, що людина звикла вважати "своїм'' - насправді навіяне їй з усіх сторін світу надприродного.

Сама по собі жодна думка в мозку людини не виникає. Мозок - якщо можна так сказати - є лише приймачем хвиль потойбіччя - але від самої людини залежить, чи вона цю хвилю прийме і чи піде за її вказівкою.

Бо і злі, і добрі духи можуть тільки радити - нав'язувати нічого не можуть. Отож єдиною справжньою власністю людини, якої навіть Бог відібрати не може, є її вільна воля!

Пекло

Так само, як Небо і Чистилище, Пекло поділене на різноманітні незліченні кола.

Чим нижче коло, тим мука страшніша і важча.

Засуджена душа знає про велич, силу і красу Бога й усвідомлює, що ніколи Його не побачить.

Знає, що терпіння її вічне, і що ніхто її муку не пом'якшить і не спинить.

Палить її пекельний вогонь туги за щастям, якого ніколи не зазнає. Палить, але не спопелить ніколи.

Якесь жахливе, невблаганне ніколи - зусебіч.

Засуджена душа усвідомлює, що втратила, і розуміє усю справедливість покари.

Не може любити Бога, хоч знає про Його силу і досконалість.

Не може відчувати ні каяття, ні жалю, бо почуття ці давали б їй полегшу, створювали б враження, що хоч чимось сплачує Богові борги.

Здатна лише на негативні почуття. Розпач, біль, безсилля, покинутість, але насамперед безперервна, безмежна ненависть до себе і до усього.

Хто свідомо за життя відкинув Бога, того після смерті відкине Він. Душа його опиниться в темряві, де чути "плач і скрегіт зубів", і вийти звідти неможливо.

Усвідомлена, безнадійна, ненависна і вічна мука - ось стан, з якого жодна засуджена душа звільнитися ніколи не зможе.

І це також пекло

Кожна людина - хоч цього не відчуває - постійно перебуває під дією надприродного світу: святих, Духів Ясних або Осяйних, духів нікчемних, злих або демонів - залежно від того, куди схиляється її воля.

Демон або сатана - в минулому Ангел, теж володіє най­більшими можливостями, але в протилежному від Бога напрямку.

Любові протиставляє ненависть, добру - зло, покорі -пиху, довірі - зневіру, надії - безнадію.

Сильний тільки у злі. Усвідомлює всю велич і силу Божу і пам'ятає небесне щастя. Пізнав справедливість Божу - і не­навидить її.

Не любить і зла - бо нічого любити не може. Має непомірну пиху, але мусить підпорядковуватися волі Божій, яка обмежує і лише до певної міри допускає його діяльність. Невимовно страждає від самої думки про досконалість Божу, про яку знає, але думає, що похитне її злом, яке також ненавидить. Немає в ньому місця на інші почуття. Ненавидить власну ненависть - так, як ненавидить самого себе. І від цього дуже страждає, розуміючи, що це страждання вічне. Усвідомлює усю глибину своєї провини перед Найвищою Силою, тож з помсти і ненависті хотів би усе людство штовхнути в безодню терпінь і нещасть, в якій сам справіку і навіки ув'язнений. Але якби люди знали, як зневажає злий дух тих, котрі йому піддаються! Як ненавидить їх за їхню слабкість, нікчемність, піддатливість. Як жахливо - якщо досягне своєї мети - знущається потім над душею. Бо перед Обличчям Бога демон зі страху справедливий, але стосовно людини про жодну справедливість йому не йдеться.

Серед демонів існують духи сильніші і слабші. Ієрархія в світі темряви дуже розгалужена. Кожен диявол має свій характер і свій "фах". Кожен спеціалізується по якійсь конкретній пристрасті і є ніби міністром окремого розділу Зла, що має у своєму підпорядкуванні цілий департамент вишколених і відданих службовців.

Дуже рідко і тільки у виняткових випадках диявол сам особисто - якщо можна так сказати - працює над загибеллю якоїсь душі. Переважно, якщо на якусь душу кине оком, посилає до неї спочатку духів нікчемних, аби підготували грунт. Після цього надсилає сильніших і щораз гірших, і лише тоді, коли людина стає слабкою і хиткою, приходить по її душу сам.

В такий момент у людини вперше з'являється думка, скажімо, про самовбивство. Одна коротка мить - спалах - і диявол знову відступає. Людина вражена, не розуміє, що з нею діється і, шукаючи порятунку, може навіть звернутися за допомогою до Бога. Але завдання нікчемних духів полягає в тому, аби розвіяти враження, яке викликала перша думка про самовбивство, щоб воно здавалося несуттєвим, чи навіть насміхатися з нього. Приспати пильність і змусити людину звикнути до думки про самовбивство - така місія нікчемного духа. Вдруге диявол наближається до людини уже з готовим планом самовбивства, і тепер уже людина не лякається такої думки. Зробивши свою справу, диявол залишає душу, але приставляє до неї цілу зграю злих духів. Поступово вони руйнують фундамент моральності людини і працюють ретельно до тих пір, поки уся будова не лежатиме в руїні.

Лише в тому випадку, коли людина знову починає вагатись, непокоїтись, а її отруєна свідомість починає при­ходити до тями і прокидається голос сумління - диявол приходить втретє. Якщо в тому виникає потреба, запрошує "фахівців" з інших галузей, приводить з собою цілі шеренги злих духів і починає вирішальну битву.

Якщо внаслідок чиєїсь молитви чи іншого впливу на душу через ласку диявол терпить поразку - страждає так, як страждають Духи Ясні, коли бачать падіння людини, якою вони опікувалися. Переможений диявол втрачає у своїй силі настільки, наскільки піднімається у славі святий, якщо допоможе комусь піднятися з гріха. І терплять з переможеним дияволом усі злі духи, причетні до цієї справи.

Опанувавши людиною, протягом якогось часу диявол створює їй всі умови, які сприяють розвою зла, аби зміцнити її в гріху. І лише тоді, коли людина переступить певну межу, 3-поза якої вже не може повернутися назад, диявол покидає її в пастці розпачу і самотності. Добрі духи вже давно покинули таку людину, а злі безжально цькують беззахисну жертву, бо розуміють, що вона від них вже нікуди не втече. Лише у вічності сама себе катуватиме думкою, що пішла на злочин добровільно, що від неї самої залежав вибір дороги, яка веде до справжнього, вічного щастя.

Отож кожний смертельний гріх - кожний перший прояв грішної думки - походить від диявола. Духи злі і нікчемні роздмухують в душі людини першу думку про гріх. Відсуваючи від людини прагнення духовні і замінюючи їх матеріальними, ці духи розпалюють пожадання людини, підсилюють амбіції і роблять все, аби у людини не зоставалося часу подумати про душу. Демон, як ініціатор і творець усякого зла, не дозволяє спочити людині, як, зрештою, і сам не знає спочинку.

Ще раз з'являється він до людини, яку вважає своєю. Хоч інколи трапляється, що найзатятіший грішник в цю мить спам'ятовується. Вражений власною провиною, зважується усе відкинути і відмовитися від злочину. Тоді диявол - аби не допустити жертву до каяття, яке може перекреслити усю його працю - робить останню спробу. Занурює людину в розпач, навіює їй думку, що вона втратила ласку Божу, намагається накинути на шию, як утопленику, камінь гріха супроти Святого Духа, щоб згубити душу.

І якщо йому навіть це не вдається, якщо людина збудить в собі досконалий жаль і висповідається, певною мірою своєї мети він все одно досягне, адже життя такої людини було змарноване, багато добрих можливостей вона знищила в собі і стала поганим прикладом для інших, тож душу її чекає тяжка мука очищення, що триває інколи цілі віки.

Злі духи - це засуджені на перебування в пеклі душі людей, котрі за життя були щедро обдаровані Богом. Саме тому вони знають, як підступитися до людини, якщо відчувають в ній хоч найменшу добровільну схильність до зла. Підступають також до людей нестійких, котрі вагаються, яку дорогу обрати.

Духи злі діють свідомо, спритно і цілеспрямовано, але подібно до демонів рідко беруться за слабких і легкодухих. Залишають таких людей духам нікчемним або дуже нікчемним і ті роблять їх слугами демонів.

Злі духи вибирають найчастіше людей здібних, сильних, котрі мають вплив на інших і можуть багато зла зробити на землі, співпрацюючи з ними для царства темряви. Як майстерно, з яким знанням психології, схильностей і спадкових обмежень уміє злий дух здобувати людину! Як їй тоді допомагає, як про неї дбає, як усі перешкоди усуває з її дороги!

Саме цим можна пояснити, чому злим людям переважно добре живеться на світі. Часто в казках розповідається про людей, які продали душу дияволові, а за це отримали багатство - і то не вигадка, бо усі, хто нечистим і нечесним шляхом здобуває маєток - знаються з нечистим. Навіть якщо думають, що до всього дійшли самі. Одні не здогадуються кому служать, інші знають, і роблять усе, аби догодити нечистому, бо він їм допомагатиме й надалі.

Але злі духи допомагають людям лише доти, поки не використають їх так, як це їм потрібно. А потім перетворюють їх на своїх найнікчемніших слуг.

Отож людина, яка стверджує, що ніякої релігії не існує, що вона сама по собі і жодні пута її не зв'язують - давно вже в путах диявола.

Злий дух, у владі якого перебуває людина, навіює їй думку, що за межею нічого немає, що все закінчується зі смертю, щоб жертва, вражена тим, що на неї чекає, не вислизнула з рук. Якби така людина хоч на мить згадала, що створена Богом для якоїсь важливої праці, що життя її - це випробування і загадка, яку тільки доброю волею можна розгадати, і що не можна зухвало та свавільно порушувати Божі закони, щоб не спізнати потім усю силу Його справедливості - як би така людина боролася за своє звільнення з пастки диявола!

Та, на жаль, завіса, яку людина дозволила почепити у себе перед очима, настільки щільна, що потрібні дуже великі свідомі зусилля, аби її усунути.

Духи нікчемні або дуже нікчемні також колись були людьми, але пересічними, які з лінощів, з власної вини і волі занедбали отримані від Бога дари і не тільки не сягнули визначеного для них рівня досконалості, але, все життя чинячи пасивне зло, навіть найменшого зусилля не зробили, аби щось змінити. Людина, опанована таким духом, стає дуже нерішучою, не знає чого хоче і до чого прагне. Інколи цілі громади таких нікчемних духів збираються навколо людини, і якщо вона раптом почує голос сумління, то вони нашіптують їй на перший погляд розсудливі, тверезі думки, а також -йдучи за лінією найменшого опору - виправдовують її негідні вчинки.

Тих, хто не має доброї волі і не прагне вдосконалюватись, такі духи легко зіштовхують вниз. В світі духовному такі самі закони, як і в світі фізичному: хто не рухається, мусить опускатися. Духи нікчемні у невидимому для нас світі, як водорослі, - благі на вигляд та можуть людину обплутати і потягнути на дно. І роблять це не з якоюсь певною метою, як демони чи духи злі, а просто тому, що така їхня нікчемна природа. Так само, як людина, що має слабкий і поганий характер, внаслідок чого не має якогось впливу на оточення, своєю пасивністю таки собі шкодить.

Духи злі і нікчемні найчастіше контактують з людьми під час сеансів спіритизму, хоч інколи приходять душі з Чистилища.

Усі ці духи страждають і безперервно шукають відпо­чинку. Поки контактують з людиною - не відчувають страждань, тож відповідають на всі питання, аби лише контакт тривав якнайдовше. Духи злі під час таких контактів свідомо вводять людей в оману, намагаються хоч чимось їх зацікавити, бо, спілкуючись з живими, відчувають полегшу і відпочивають.

Дуже рідко на сеанси спіритизму приходять духи Ясні, але ніколи не можна бути певним, що це так, бо злий дух може підступно видати себе за Ясного. Тож, якщо хтось хоче в такий спосіб пізнати таємниці потойбіччя, може бути легко ошуканий.

Є інша дорога налагодження контакту з надприроднім світом: палке, справжнє, непроминаюче прагнення пізнання, поєднане з постійною молитвою, завжди знайде відгук. Чи через внутрішні відчуття, чи через якийсь знак може прийти відповідь, аби лише прагнення було сильне, чисте і неподільне.

* * *

Помиляються ті, хто стверджує, що терпіння їхньої душі не будуть їхніми власними терпіннями. Кажуть, що їх не цікавить ні вічна нагорода, ні вічні муки - бо це вже будуть не вони - тож і не треба собі відмовляти в радощах земного життя.

Але своєї індивідуальності людина не втрачає ніколи. На всю вічність знатиме - ким була, і ким є, яку заслужила нагороду чи за що покутує. Метелик може не пам'ятати, що був гусеницею, хробак - що був личинкою, але безсмертна душа знає і пам'ятає себе тим самим "я", котре було в людині.

Так як ніхто людину не запитує, хоче вона на цей світ чи ні, так ніхто не питатиме, чи хоче вона бачити наслідки свого життя. Якщо була створена, вийти з "обігу" не зможе, і так як смертне тимчасове тіло, так вічне життя безсмертної душі -неминучі наслідки існування людини.

Є люди, котрі стверджують, що, коли чинили в житті зло, то, вочевидь, таким було їхнє призначення. Але це неправда. Призначенням є кількість і якість Сили, яку людина отримала від Бога. А силу цю, згідно з власним вибором, вона може використати і на добро, і на зло.

У цьому полягає вільна воля!

* * *

Душа починає свою подальшу дорогу не від пункту, в якому її застала смерть, але, з найласкавішого дозволу Божого, починає її від найвищого рівня досконалості, якого сягнула за життя. Але так стається лише тоді, коли сума зусиль людини, спрямованих на добро, переважила в момент смерті її свідомі упадки і якщо ця людина не померла в смертельному гріху.

Лише Божа справедливість і всезнання можуть з мате­матичною точністю провести такі розрахунки, і проводять їх.

Деякі люди в можливостях реінкарнації добачають мудрість і справедливість Божу, але...

Реінкарнації на землі немає

Душа не повертається на землю. Кожна людина протягом одного життя може і повинна здійснити те, чого від неї чекає Бог, тобто свідомо використати усю отриману силу для того, аби отримати певний рівень вічного щастя. Без огляду на суспільне становище, здібності чи їхню відсутність, без огляду на здоров'я, каліцтво, оточення, середовище, обставини та умови людина має обов'язок в міру своїх можливостей чинити добро.

Лише різницею обдарувань регулюється різниця вимог. Ні від кого Бог не вимагає забагато - понад те, що людина може дати. Але кожен повинен Йому дати усе, що може. Тому найбільші борги перед Богом мають люди здібні, здорові і багаті, найменші - обділені і бідні. Навіть розумово недорозвинутий отримує достатньо світла - хоч би один проблиск свідомості - аби міг (якщо його добра воля підхопить) здобути без Чистилища призначений йому справіку, для нього найвищий, для можливостей його духа достосований ступінь вічного щастя.

Бог ніколи не створює душу для того, аби вона була засуджена на вічні муки.

Бог всезнаючий, тому Він бачить наперед, яка душа буде колись, згідно власної волі і власного вибору, спасенна, а яка засуджена, але жодною мірою на вільну волю людини це не впливає.

Предвічний Божий план передбачає, в якому колі Неба, які душі повинні Його прославляти. Обдаровуючи відповідно кожну створену душу, Бог призначає їй тим самим те, а не інше місце в Небі, вимагаючи взамін того, а не іншого тону в хорі Своєї слави. Але тільки від вибору людини залежить, чи її душа візьме саме той, потрібний Богові і визначений для неї тон.

Бог дає шанс кожній людині, але не може Свої Божественні плани і Свої вічні цілі узалежнювати від волі людини. Однак, незважаючи на це, для кожної душі справіку готове місце в Небі.

Коли ж через свідомий вибір зла, доступної для неї вершини душа сягнути не схоче - змушена спускатися в Пекло на рівень, що глибиною мороку і страждання відповідає висоті світла і щастя, які відштовхнула. Це нагадує відображення гори у воді: чим вища вершина, тим нижче треба шукати її відображення.

А Бог всемогутній на місце засудженої душі створює іншу, настільки ж обдаровану, з такими самими можливостями, аби колись зайняла те порожнє місце в Небі, яке справіку чекає на неї. Бо у великій симфонії душ, які повинні прославляти Бога, не може бракувати жодного тону.

Душа, сягнувши свого найвищого рівня, нічого не знає про існування кіл вищих, бо їхнє розуміння для неї недосяжне.

Однак бачить усі кола під собою. Може в них діяти і своїм заступництвом перед Богом допомагати душам в Чистилищі і людям на землі.

Так як за життя очі тіла розрізняли форми, кольори і світло, так само зараз, в духовний спосіб, очі бачать усе, що робиться у світі Духа.

Впізнають душі рідних і знайомих, бо душа для душі є тим, що людина - для людини. Кожна зберігає свою форму, колір і властивості.

Душі людей, котрі мали прагнення однакового рівня, будуть разом в одному колі Неба. Не лише рівень інтелекту, не лише родинні зв'язки і почуття, які єднали серця людей, а, насамперед, прагнення духовні є вирішальними.

Сила любові до Бога, зусилля, які до Нього вели, кількість і якість зречень і пожертв - це єдине братство, єдина кревність, єдина злука, яка так міцно зв'язує душі, що вони віднаходять одна одну у вічності.

Розлука душ людей, які любили один одного на землі -навіть якби їм довелося перебувати в різних колах Неба - не применшить щастя кожної з них. Бо щастя душі полягає тільки в її стосунку до Найвищої Досконалості, і тільки так може відчуватися. Тому перебування поруч душі, в якій любов до Бога менша, було би пригнічуваним і болісним для доско­налішої душі.

А вічне щастя повинно бути повним! Погляд душі, котра сягнула спасіння, на землю -проникливий, як промінь рентгена. Через матерію проникає він в душу живої людини і бачить її такою, як вона є. Погляд цей уже позбавлений будь-якого нашарування почуттів і вражень. Уже не можна стосовно когось помилятися, нікого переоцінювати чи недооцінювати, нікого засуджувати. Недосконалі земні почуття уже не затьмарюють погляду душі. Душа порятована - якщо їй Бог дозволить глянути на душу живу - знатиме усе про цю душу.

Тепер про самогубців. Якщо людина вчинила самогубство, не тямлячи себе, вона не може нести повної відповідальності за свій вчинок і душа її, завдяки досконалій справедливості Божій, не буде засуджена на вічні муки. Однак мусить в дуже болісній і даремній для свого майбутнього щастя самотності відбути стільки літ, скільки не вистачало їй до природньої смерті на землі. Лише після цього приступить до покути.

Отож самогубці від страждань не можуть втекти і нічого у часі не виграють. Замінюють тільки один уже знайомий біль на значно суворіший і повний, закреслюють деякі свої заслуги і додають добровільно до мук земних і чистилищних (чи й вічних) літа, яких не вистачало до смерті, і це значно важче, аніж терпіти на землі.

Спілкування зі святими

Якби люди могли повірити в Спілкування зі святими, якби частіше і глибше задумувалися над цим - прийшли б врешті до того, що замість "вірую" промовляли би "знаю".

О! Якби хотіли вірою і любов'ю проникнути крізь морок матерії, котра все щільніше обступає їх, сягнули б духом в безмір надприродного світу. Якби спробували плисти проти течії усього минущого і тимчасового! Замість того, аби гойдатися на хвилях власних гріховних поривань і дозволяти течії відносити їх якнайдалі від Джерела Живої Води -спробували б повернутись!

Людина, котра живе лише тим, що доступне її розумові, нагадує зародок, що в тісній і темній оболонці може завмерти недорозвинутим. І лише після смерті переконується, що єдиною Правдою був цей безкінечний світ Духа, який вона сама собі заступила тіснявою і мороком обмеженого простору розумового світу.

Але які безсилі слова!

Як безглуздо звертатися до глухих!

Лише розпач відчуває людина, котра знає і хоче від щирого серця пробудити, застерегти усіх нерозумних і сплячих, але бачить їхню тупу пасивність і байдужість!

Життя людське коротке і минуще.

Страждання в Чистилищі довгі і суворіші від найважчого життя.

Страждання засудженої на вічні муки душі уявити неможливо.

А вічне щастя - знаю про це від тих, котрі його сягнули -вартує того, аби задля нього перемогти слабкість нашої гріховної природи.

Бог обіцяв вічне щастя усім, хто любить Його, і дотримає Слова, скріпленого печаттю Своєю Святою Кров'ю. Тому треба Йому вірити сліпо, навіть не знаючи, навіть не маючи ані найменшого поняття про вічне щастя й ані найменшої певності в існуванні його - понад Слово Боже.

Треба просто вірити, довіряти і йти до нього тією дорогою, яку вказав нам Бог.

Чи міг зробити більше? З більшою любов'ю і простотою? Помістив безмір Божества в Тілі Людського Сина і перший здійснив усе, чого потім зажадав від людей. Кривосплети доріг перетнув найкоротшою стежкою, позначивши її (аби легше було розпізнати) слідами Своїх кроків і хоче, аби ми, не загубивши тих святих знаків, могли увійти за Ним до Його Царства слави.

Він - Найсправедливіший, тому, повертаючись до Свого покинутого задля нас Царства, пройшов дорогою найважчої муки і смерті, й щедро обдарує кожного, хто з довірою піде за Ним!

І яким же нікчемним є зусилля, якого від нас чекає - в порівнянні з величчю нагороди.

Який короткий час випробувань! Які щедрі Його ласки, що ними нас підтримує в дорозі!

Ось уже двадцять століть змагається з темрявою й опором людей Церква Торжествуюча. Святі, що зазнали вічного щастя і люблять Бога досконалою і справжньою любов'ю, усіма своїми заслугами благають Його дозволити їм діяти на землі.

Але діяльність ця залежить від волі і намірів людини. Свідома зла воля зводить нанівець діяльність святих.

Байдужість утруднює їхню діяльність, але якщо в людині не домінує зла воля, завдяки чиїйсь молитві чи заслугам, ласка Божа може переважити шальки терезів.

Кожен, хто свідомо прагне вдосконалення, повинен палко просити допомоги Церкви Торжествуючої і довіритися впливові духів Ясних і Осяйних. З якою радістю відгукуються святі на такі прохання і якими почуваються щасливими, якщо людина дозволяє їм діяти в неотруєній смертельним гріхом душі.

Кожна епоха має своїх святих. Зазвичай святі випе­реджають свою епоху, тому сучасники їх не розуміють. Але вирок Бога завжди справедливий: майбутні святі за час свого земного життя повинні встигнути зробити все, що від них вимагає Бог, щоб потім, завдяки своїм заслугам, уже з відстані часу і з висоти слави Божої допомагати людям. Бо дія Духа досконаліша, повніша і обширніша від дії святого за життя.

Але ті самі епохи, які з певним запізненням підпливають під святих, також із певним запізненням виринають потім з-під тих, котрі вже свою місію виконали. Тому вчорашній святий стає з часом все менше зрозумілий тим, котрі живуть сьогодні.

А інакше й бути не може. Характер, фах, сфера діяльності - усе це з волі Бога пристосовано до тієї епохи, в якій живе святий. Виконавши свою місію, він віддаляється від землі, бо зростає його слава в Небі, а сила впливу на світ слабне.

Святі, тіла яких Бог зберіг нетлінними - безвідносно в які епохи вони жили - можуть мати триваліший, легший і ближчий контакт з живими. Але навіть ті святі, котрі жили на землі дуже давно, в день, коли Церква вшановує їхню пам'ять, можуть впливати на світ живих.

В чому полягає діяльність святих?

Бог є скрізь і завжди. Могутність Його в усьому всесвіті з однаковою переможною силою безперервно діє. Святі -залежно від ступеня святості - можуть діяти в багатьох місцях одночасно, так само, як душі спасенні, хоч діяльність останніх - якщо можна так висловитись - менш яскрава, тихіша і слабша від діяльності святих.

Душа святого безперервно посилає на землю невидиме проміння, що розходиться в різних напрямках, тоді, як центр, тобто душа святого, перебуває в Небі. Сила та інтенсивність випромінювання залежить від волі, а інколи від сили кон­кретного святого, так як від характеру його святості залежить барва цих чудесних променистих ниток. Усі святі, а також Ясні Духи мають свої хвилі і барви.

І ось, коли людина звертається до святого, його світлова смуга починає тремтіти, як мембрана. Кожну згадку, зітхання, промовлене ім'я чи зневажливе слово відразу чути на Небі, позаяк уся земля наче обплутана чудовим райдужним мере­живом променів, кожен з яких виловлює відповідну хвилю. Поклик людського серця передається по цій мережі в надпри­родній світ і звертає на себе увагу того Духа, до котрого звер­тається людина. Завдяки цій розгалуженій над світом, чутливій мережі антен, а отже, завдяки своїй одночасній, хоч і розпо­рошеній всюдисющності, святі можуть відразу чути прохання, які надходять до них з різних куточків світу.

З'являючись на землі, святий не покидає Неба. Сильно сконцентрованою частиною свого єства (наче сплетеним з багатьох осяйних ниток пасм) він наближається до людини, водночас продовжуючи пломеніти в сяйві Бога. З матерії, котра трапляється по дорозі, набирає форми, що відповідає потребам часу і в такий спосіб стає видимим для людини.

Всепроникна чудодійна аура Неба оточує такого зма­теріалізованого Духа. Як водолаз, котрий опускається на дно моря, так святий перебуває в невидимому скафандрі своєї аури. Звідси та небесна радість і неземна атмосфера, що огортають людину, якій являється святий. І це дійсно щось надлюдське порівняно з атмосферою зла і марноти, в якій нам доводиться жити. Якщо знову вдатися до порівнянь - а лише порівняннями можна хоч якось передати цей надзвичайний стан - можна сказати, що з'ява святого нагадує ауру неземних пахощів, якими просякається душа людини і які довго зберігаються в ній після з'яви святого.

Однак в повноті своєї сили і ясності Дух не являється нікому - святість його розпалюється лише до тієї міри, яку може витримати людина. Святий не може з'явитися таким, яким є насправді, бо ми б не витримали такої з'яви.

Той, хто просить опіки Духів Ясних та святих і прагне з їхньою допомогою ще за життя сягнути певного рівня досконалості, мусить проходити різні види і ступені їхньої діяльності. Люди такі ходять по землі наче оточені аурою святих, до яких звертаються, але одні цю ауру тільки відчувають, інші ж можуть її бачити.

Та попри зв'язок зі святими, вільна воля людини зали­шається непорушною і до останньої миті життя все залежить від вибору людини. Тому духи святих можуть постійно діяти лише там, де чиясь вільна воля наполегливо і свідомо, незмінно спрямована вгору. Не покидають людину навіть тоді, коли вона починає вагатися, слабнути. Жертовно і турботливо нама­гаються її підтримати натхненням, світлом, розрадити, піднести. Коли ж людина вперто таку допомогу відштовхує, коли довіряє тільки власним силам і вибір свій робить на користь зла, добрі Духи покидають її. Смертельний гріх одразу перетинає зв'язок душі з Небом.

Але якщо виявляється, що заслуги такої людини більші від її провин, дозволяється святим проблисками світла і натхнення схиляти таку людину до каяття. Якщо спам'ятається, упокориться, визнає свої гріхи і пробудить в душі досконалий жаль, розірвана нитка ласки Божої зачіпляється знову і знову крапля за краплею проникають в серце людини тиша і спокій Бога.

Святі - навіть для віруючої людини - є чимось недо­сяжним і далеким. Але вони не хочуть такими бути! Прагнуть нашої шани, та насамперед, довіри і щирої дружби. Не хочуть залишатися в храмах на вівтарях, коли люди ідуть додому. Хочуть бути разом з людьми завжди, але люди чомусь не вміють їх просто і довірливо любити.

І тому в Небі так багато сумних святих. Щоправда, слово "сумний" тут не зовсім доречне, бо ніхто у вічному щасті не може сумувати. Однак святим прикро, що люди не шукають до них дороги. Інколи долинає з землі молитва, але здебільшого вона стосується справ матеріальних - про ласку і допомогу для душі просять одиниці. Та й часто люди невитривалі в молитві. Якщо отримують допомогу, якийсь час відчувають вдячність до святого, а якщо ні - шукають іншого небесного доброчинця, який би допомагав їм залагоджувати різні справи.

Люди не розуміють, що не все, про що просять - навіть в їхньому тимчасовому житті - їм потрібне. Найкращий батько дитині, котра просить, не дасть каменя замість риби, ані вужа замість хліба, (Лк. 11,11), але часто, коли просить каменя і вужа, вкладає їй в руки шматок хліба. Як же мало довіряють люди Божому Провидінню!

Бог ніколи не відмовляє, якщо знає - а Він один знати може - що задоволення прохання людини піде на користь її душі. Святі - з тієї самої причини не кожне прохання вислуховують. Тим більше, що переважно не вони, а злі і нікчемні духи мають доступ до людини, адже легше приятелювати - свідомо чи й несвідомо - з тим, хто тобі лестить і підсуває те, що здобути можна без особливих зусиль, йдучи лінією найменшого опору, що завжди ближче гріховній природі людини.

А приятелювання зі святим може бути найреальнішим, найнадійнішим, найбезпечнішим на землі. І не в переносному значенні цього слова. Дружба зі святими - не містика, доступна лише окремим, вибраним душам. Кожна звичайна людина -якщо по-справжньому запрагне і буде до цього готова - може приятелювати зі святими.

Завдяки незаслуженій, незбагненній ласці знаю багато про спілкування зі святими. Але розповісти про це непросто. Люди мають таке спотворене, каламутне, облудне розуміння зв'язку душі живої людини з потойбіччям, що їх може дивувати і навіть сам факт мого спілкування зі святими.

Але з'ява святого не є чимось надприроднім... Та й людина навіть не встигає злякатися, здивуватися, замислитися над тим, що відбувається. Любов і щастя, довіра і вдячність переповнюють тоді серце людини.

Небесна аура святого огортає людину, наче хтось її накриває невидимим дзвоном ласки. Але вона може вільно рухатися, ходити, вставати, торкатися речей, дослухатися до гомону вулиць, бачити все, що діється за обрієм цієї аури. Цей стан не має нічого спільного з екстазом, під час якого втрачається відчуття зовнішнього світу - залишається тільки радісне і свідоме перебування в чиїсь святій присутності.

Окрім святої Маґдалини Софії і кардинала Mercier, являються мені й інші святі, залежно від календарних свят церковного року. Спочатку з'являються в свій день, а потім -коли схочуть. Ніколи не мала відваги сама просити, аби з'явилися, бо таке прохання видавалося мені занадто відважним. Коли ж мені дійсно потрібна допомога когось з них, я просто звертаюся до цього святого в молитві.

Траплялося, що й самі святі з'являлися в разі потреби, хоч я не мала відваги їх про це попросити.

Сьогодні - а вже минуло три роки мого спілкування з потойбіччям - хоч розумію усю повноту ласки і надзвичайності того, що зі мною відбувається, уже не відчуваю дивовижності і винятковості цих відвідин. Мені здається, що так і повинно бути. Тепер уже чужим, дивним і невідомим для мене здається усе інше.

Не вмію описати відчуття, яке передує з'яві святого, але розпізнаю його добре, і коли воно на мене напливає, вклякаю перед хатнім вівтарем. Інколи ще не встигаю зосередитися і помолитися, як огортає мене знайомий трепет, який поси­люється, наростає, насичує мене і наповнює, і по цьому знаю: достатньо мені підняти голову, і я побачу перед собою свого гостя.

З'являються здебільшого праворуч вівтаря. Бачу їх чітко і виразно, так як кожну людину. Стоять на підлозі, як і ми. Заступають собою столик з друкарською машинкою, а коли хочу дістати зошит, що лежить на ньому, посуваються, аби стати збоку.

Отож духи святих - не прозорі. В їхній присутності часу не відчуваю, але завжди мені цієї присутності замало. Відчуваю, коли наближається мить прощання. Схиляюся до землі, отримуючи благословення. Коли випростовуюсь, біля мене уже нікого немає.

Чомусь протягом усіх цих неземних відвідин не дозволено мені стояти на колінах. Я ніяк не могла звикнути сидіти в присутності святих, але згодом, коли їхні диктанти ставали все довшими, змушена була сідати, тримаючи зошит на колінах. З часом пристосувалася сидіти на валику моєї канапи, в узголів'ї якої облаштовано вівтар. Святий зали­шається з його другого боку.

Ні електричне світло, ні пора дня, ні чиясь присутність не заважають цим святим відвідинам.

Якось навіть Мамуся свята (св. Мигдалина Софія Барат -прим. ред.) прийшла до мене, коли я прогулювалася в лісі. Але найчастіше з'являється біля вівтарика, там, де висить її образ, який я сама намалювала, і коли знає, що нашій розмові ніхто завадати не зможе.

Святі звертаються до мене звичайним людським голосом, і це не мій внутрішній голос, бо виразно розрізняю його слухом. Коли попри вікна проїжджає машина, окремі слова святих заглушає гуркіт.

Рухи святих вільні і природні. Кліпають повіками, дихають, усміхаються. Кардинал Mercier має, скажімо, звичку крутити під час розмови ґудзик на сутані. Може так робив за життя? А на прощання ніжно, доброзичливо і наче мимохіть зовнішньою стороною долоні торкається до моєї щоки. А ще, розмовляючи, випинає вперед нижню губу.

В особливий спосіб проявляється індивідуальність кожного святого. Одні мають жваві рухи і виразну жести­куляцію, інші нерухомі і спокійні. Вирізняються і стилем висловлювання. Святі з давніх епох промовляють архаїчним піднесеним стилем, і тому мова їхня настільки чужа для вуха, як середньовічні літери для ока.

Хоч усі святі здаються близькими, дорогими і рідними, біля деяких почуваюся трохи ніяково. Зі святими з давніх епох порозумітися важче, але сила любові, яку відчуваю до усіх святих, дозволяє мені спілкуватися з ними, як з добрими приятелями. Цікаво слухати, як кожен з них на свій лад вимовляє моє ім'я. Інколи жартома чи пестливо, бо святі -такі радісні! Дух зберігає характер людини, котра жила на землі, її ментальність, зацікавлення і навіть почуття гумору, якщо вона його мала.

Не пам'ятаю добре, коли хто з'являвся, бо дат не занотовувала - лише зміст того, що говорили.

Свята Маґдалина Софія, Кардинал Mercier і святий Януарій диктували мені те, що я мала записати, тому їхні тексти передаю дослівно. Розмови з іншими святими занотовувала по пам'яті уже після з'яв. Деякі з'являлися тільки на мить, тож сказати про них багато не можу.

Так, скажімо, в останній день року з'явився святий Сильвестр, Папа. Був сумний і розчарований, що пам'ять про нього спотворена у світі. Святість він здобув зреченнями й умертвліннями, які чинив з любові до Бога, а ім'ям його називають бари і різні розважальні заклади. Мало хто навіть знає, що це ім'я святого слуги Божого і намісника Христового. Просив мене, щоб у його день я молилася за добрих пастирів і за те. аби замість безтурботної забави люди підбивали підсумок в кінці року, що доброго зробили для Бога і для спасіння власних душ. Щоб усвідомили нарешті, що наступного "сильвестра" можуть і не дочекатися. Просив мене, аби я впливала на людей, щоб вони по-божому проводжали кожен старий і зустрічали новий рік. Одяг мав білий, голову не покриту.

Святий Андрій Бобола з'явився мені 3 травня 1938 року. Сказав, що надходять важкі часи, що він може допомогти уникнути великих катастроф, полегшити страждання, але люди не так, як треба, звертаються до нього. Я запитала його про мучеництво. Сказав, що в перші хвилини було дуже важко, але внутрішнє бачення майбутнього життя знечулило біль, адже любов до Бога і Його ласка дають велику силу.

Святий Іван Віанней - худий, кістлявий, дуже високий. Волосся розвихрене. Чорна сутана. Великі руки. Великі ноги. Відчуття сили і непоступливості.

Він також просив мене, щоб я радила людям молитися за добрих пастирів. Сказав, що погані пастирі не вчать людей любити Бога, бо ключ від Неба поміняли на справи тимчасові. Грішники приходять до них з гріхами, а відходять часто зі спонукою до гріха. Погані пастирі гірші за Юду, бо Юда гріх свій визнав, а вони продовжують вдавати з себе справедливих. Юда повернув 30 срібних, вони ж не повертають. Юда продав Бога до відкуплення, вони продають донині.

Як легко було би людям повірити в Бога, якби карав їх видимо. Якби безбожник гинув жахливою смертю, щойно скоївши гріх... В милосерді люди бачити Бога не хочуть! Води моря розступалися перед ними, годували їх земля і небо - а вони зневажають Істину! Споживають дари Бога, а знати Його не хочуть. Поклоняються речам, а Богом нехтують. Усе отримали від Бога, і люблять усе - тільки не Його.

Душу - цей найбільший вічний скарб - проміняли на тимчасове. В марноті марнот використовують розум на всякий непотріб, не пам'ятаючи, навіщо його отримали. Є й такі, що називають себе ворогами Бога, та ще й пишаються цим. Нерозумні! Не вони - Його, а Він їх судити буде, коли постануть перед Ним беззахисні і самотні. Ні розум, ні багатство, ні "зв'язки" не порятують їх тієї миті.

"Не відкидайте Милосердя Божого - поки є ще час!"

Блаженна Анна Катерина Еммеріх прийшла щаслива і радісна. Низького зросту, має маленькі руки. Була не в чернечому одязі, а в білих шатах. Погляд променистий, чітко окреслені повні вуста.

Сказала мені, що якщо хтось хоче молитися до Ран Ісуса Христа, може це робити за її посередництвом, особливо у важких ситуаціях життя. Може допомогти тим, хто хоче знати і розуміти все, пов'язане із земним життям Спасителя. Тому, хто до неї звернеться, не відмовить ніколи, щоб наблизити Небо до землі.

Святий Януарій - втілення сили і наполегливості.

Міцної статури, смаглявий, з густим хвилястим волоссям і великими чорними очима. Назавжди запам'ятовується його полум'яний погляд. Стояв з непокритою головою, в плетених сандаліях, поверх прозорої туніки мав оливкового кольору кафтан з тороками і довгими рукавами.

Вираз обличчя суворий, навіть грізний. Попередив про страшні катастрофи, які загрожують світові і сказав, що він може їх стримувати, якщо його про це просити. І хоч давно жив на світі, допомога його може бути дієва, бо збереглася його кров на землі, тому душа його не втратила контакту з землею. Стиль його мови був занадто важкий для мене, тому те, що вважав за потрібне, він мені продиктував. Ось витяги з надиктованого: "Малі - наймудріші, бо, дивлячись у всесвіт, бачать Бога і мудрість Його, а вчені опираються на власні знання... Усі чесноти і усі ласки - у Непорочної, Вона навчить тебе розуміти і користуватися її дарами. Покора наблизилася до нас і краса любові до ближнього, але великі чесноти без використання блякнуть і сходять на ніщо.

Я заплатив життям за любов до мого Спасителя і заслужив сонячну вічність. Я занурений у любов і сильний.

Давно я жив на землі і рідко повертаюся на землю усією своєю істотою, але ми можемо ділитися на частки і допомагати.

Любіть Бога і сповняйте Його волю! Простягни руку і дозволь мені вести тебе. Я вилікую твою душу, Фуллю!

Господь Ісус дав світові новий завіт любові. Ті, котрі прийняли його, просвітилися вогнем Божим, відразу або поступово позбулися пихи, зодягнулися в Христовий плащ смирення і розум їхній відкрився для вічних істин. Любов і І смирення походять від Сина Божого. В твоєму серці, Фуллю, і палає вогонь любові, але туман пихи часто гасить його і І заступає проміння. То чому ж нарікаєш, що Господь так далеко, що в голові порожнеча, а в душі - сум'яття? Я міг би тобі все пояснити, та мій старосвітський стиль розмови заважкий для тебе. Але клич мене! Молися і розмовляй зі мною. Благо­словляю тебе миром Божим. Святий Януарій. Року Божого 1936,20 листопада. Щодня вранці ставай на коліна і промовляй:

"Господи Ісусе! Вислухай мене! Люблю Тебе понад усе і у Твоєї Непорочної Матері прошу допомоги з Неба. Слабка природа людини, тому з такою любов'ю і шаною промовляю святі Імена Ісуса і Марії, аби з Ними разом могла провести цей день з користю для своєї душі і для моїх ближніх. Святий Януарію, молися за нас!"

Святий Януарій, року Божого 1937, 18 березня.

"Мир вам, дорогі мої діти. Бог не вимагає від вас багато. Не засмучуйтесь. Господь Ісус любить вас і Йому достатньо, якщо ви протягом дня зробите хоч одну добру справу для Нього. Можете когось розрадити, чи не виявити відрази, якщо якась людина вам неприємна, чи промовити спільно коротеньку молитву до Божої Матері. Кожен день дає вам багато можливостей для добра: скажімо, перемогти в собі лінощі, когось не обмовити, з увагою поставитись до ближнього, чимось його обдарувати - а ще подолати якусь погану звичку, і зробити це для Ісуса. Великі скарби з маленьких перемог надбаєте собі у вічності.

Прошу вас, діти мої, у Страсний Тиждень відмовляйте щодня зранку літанію до Найсвятішого Імені Ісус. Вона зітре ваші дочасні провини. Можете ще додати коротеньку з тих молитов святої Матері до Господа Ісуса. Цим вшануєте Його і виявите Йому свою любов. Нехай Найсолодший Ісус не покидає вас, нехай обдаровує ласками і благословляє.

Фуллю! Люби тих, котрі з Неба опікуються тобою. Згадуй мене щодня в молитвах. Благословляю, святий Януарій".

Якось я довідалася, що свята Мандарина Софія була ка­нонізована того самого року, що й свята Тереза від Дитятка Ісус, і мене навіть обурило, чому саме вона набула такої популярності - невже за таке коротке життя зробила для Бога більше, аніж Магдалина Софія, котра покірно і терпляче несла свій важкий хрест довгих 86 літ? Але одного разу зовсім несподівано побачила перед собою Малу Терезу. Радісна, рум'яна, вродлива, підбігла до мене, поцілувала в щоку і, усміхаючись, зникла. Така була дитинна, світла, що я відчула: моя антипатія до неї зникла назавжди. Мала Тереза приходила до мене ще не раз і розповідала багато цікавого. Не можна уявити когось радіснішого за цю загальну улюбленицю Неба. Погляд чистий, шкіра обличчя біла, з рум'янцем, темні брови і гарно окреслені маленькі вуста. Бачу її завжди в габіті, такою, як малюють на образах і водночас кращою. Хто не бачив її усміху - не знає нічого про Малу Терезу. Вона сама - усміх. Може зберігається на ній відблиск усміху Найсвятішої Діви, яку вона бачила в дитинстві?

Сказала, що допоможе мені утвердити культ почитання до святої Маґдалини Софії. Сказала, що так мало бути, аби вона почала діяти на землі раніше, що люди не повинні судити про такі справи, бо Небо має час на все і всьому свій час на землі.

Мала Тереза перебуває в колі Радості, бо такі закони Неба: якщо хтось не спізнав в молодості радості, спізнає її на Небі. Але вона мас привілей: мандрувати з одного кола до іншого, і скрізь її вітають з радістю. Душі усіх померлих дітей перебувають під її опікою. Опікується також хворими і сумними дітьми на землі. Сказала мені якось, що дощ її троянд дійсно потрапив до рук людських, але до їхніх сердець не сягнув... Кожен, отримавши від неї якусь ласку, поспішно віддалявся, не задумуючись над тим, що ласка духовна зобов'язує задумуватись хоч на мить про життя неземне. Найбільше Мала Тереза любить тих, хто шукає її приязні безкорисливо, хто не просить допомоги в справах матеріальних, хто з любові до неї намагається її наслідувати.

Цікаво, що тепер її завданням на землі є не давати спокою маловірним, пробуджувати їх з лінивої внутрішньої рівноваги, змушувати шукати, тужити і, врешті-решт, доходити до вічних Божих істин.

Одного разу хтось приніс мені книжечку про П'єрро-Джорджіо Фрасатті, і він зацікавив мене настільки, що я захотіла його побачити. Трохи згодом з'явився мені радісний і щасливий. Сказав, що любив Бога понад усе і тому тепер Йому так добре у Небі. Я відповіла, що йому легко було допомагати іншим, бо був багатий і всі його любили. Він відповів, що любили його не за багатство, і що дехто вважав його диваком. Так, він міг жити в розкошах, але більшість свого вільного часу жертвував для нещасних і бідних. Так, він завоював серця людей, але за це вимагав від них змінити своє життя.

Свята Жанна д'Арк з'явилася зовсім несподівано. Стояла переді мною мовчки, тримаючи у руці якусь полум'яну квітку. За мить почали вибухати навколо неї язики полум'я. Невдовзі вся кімната була наче охоплена вогнем, який, однак, не завдавав шкоди. Жанна д'Арк стояла серед цього вогню. Була в білому одязі, без зброї. В першу мить мені здалося, що на голові у неї шолом, але придивившись, я побачила, що це золотаво-руде волосся. Чорні розкосі очі пильно дивилися 3-під чорних стрімких брів. Велична, гарна і сильна. Жінка і архангел водночас.

"Ватра готова, але ще не охоплена полум'ям, - сказала. - Це полум'я любові Серця Ісусового. Кого цей вогонь охопить, буде щасливий навіки. Надходять дуже важкі часи. Пам'ятай, що можу допомагати не лише Франції, але й кожній країні, яка мене покличе в Ім'я Ісуса. Великої лицарської сили духа і тіла буде потрібно, аби перемогти".

Святий Стефан з'явився мені в королівському одязі, в угорській короні. Розум і шляхетність випромінювала уся його постать. Я запитала, чи приємно йому було бути королем. Відповів, що йому це заважало внутрішньо вдосконалюватись. Багатство, молодість і приклад оточення давали йому легкий доступ до насолод світу, тож змушений був силою волі обмежувати себе в них. Але король повинен бути багатий, розсудливий і любити свій народ. Король Христос - найба­гатший, бо дає, але скарби Його не зменшуються; найтихіший

·        бо усім, хто просить, дає в таємниці; наймудріший - бо дає кожному те, що йому найбільше потрібно; наймилосердніший

·        бо дає, перш ніж людина попросить.

Король Стефан був безстрашним лицарем, і духовно слабкі люди можуть розраховувати на його силу, треба тільки звернутися до нього в палкій молитві.

"Якщо хочеш постійної опіки, мусиш до мене часто звертатися, - радив. - Достатньо буде, якщо скажеш: "Святий Стефане, заопікуйся мною".

Бачу його часто. Переважно не в королівських строях, а в лицарських обладунках. Поєднує в собі лагідність святого з силою лицаря. Дуже люблю святого Стефана!

Святого Миколая пам'ятаю з дитинства, тому попро­сила, аби з'явився мені не таким, яким є насправді, а яким уявляють його діти.

Побачила сивого, рум'янощокого дідуся в митрі. Завжди кудись поспішає, дуже швидко говорить. Називає мене Фулькою. Дуже веселий, жвавий, симпатичний - справжній Миколайчик!

Сказав мені, що діти даремно розчаровуються, дові­давшись, що не він кладе їм подарунки під подушки, бо насправді це робить він. Він надихає людей обдаровувати діточок тим, про що вони мріють. Він зробив звичай взаємного обдаровування традиційним для усього світу.

"Фулько, скажи людям, що я святий від дарунків. Не лише діти можуть мене просити - дорослі також. Хто з вірою звер­неться до мене, отримає те, про що просить. Я дуже люблю допомагати людям, але треба просити..."

Отож, коли бідні просили в мене грошей, одягу чи поживи, і якщо я сама не могла їм допомогти, молилася до святого Миколая. І не було випадку, аби в той час хтось не приніс мені з власної ініціативи для бідних того, чого потребували. Миколайчик з'являвся після цього радісний, усміхнений, але почувався незручно, коли я починала йому дякувати. Являється мені досить часто, бо знає, як я його люблю. Наївно, по-дитячому пояснює мені інколи те, чого сама збагнути не можу. Каже, що в таких випадках треба керуватися не розумом, а серцем.

Якби могла описати його кількома словами, сказала би, що складається з доброти, чуйності, радості і поспіху. Не з'являється і не зникає, тільки залітає і вилітає... Завжди заклопотаний, завжди про когось турбується - найдорожчий мій святий Миколай!

Коли святий Іван Боско явився мені вперше, не знала його біографії. Полюбивши його, прочитала про нього багато книжок, але в жодній з них не розповідається про його рвійність, жвавість, іскрометну радість, якою світяться темні очі. Він такий жвавий і рухливий, що не може ні хвилини стояти спокійно. До всього йому є діло. Запитує і сам собі відповідає, бо не може дочекатися відповіді. Він такий цікавий спів­бесідник, що в його присутності забуваєш, що це дух, а не людина. Це живе втілення енергійності, кмітливості і дотепу. Багато разів розповідав мені про своє життя, зокрема про спілкування зі святими. За життя мав безперервний, живий контакт з Небом, але оскільки більшість його записів зникла, в його життєписах про це чітко не говориться. Хоче мене навчити однієї "чудесної магічної речі", яку отримав як нагороду за самозречення: пройшов крізь життя непомітно -помітною залишилася тільки його діяльність.

"Віра може все, Фуллю, - сказав він. - Лише люди не вміють вірити. Я вірив, і тому було так, а не інакше".

Святий Іван Боско має великий вплив в Небі. За життя він умів досягнути усього, чого хотів. Просив і отримував. Зрештою, те ж саме робить сьогодні у Небі.

Інші святі також веселі. Гумор святого Івана міг би розігнати найчорніший смуток і найпохмурішу пригніченість. "Це нічого, що не маєш грошей, - розраджував мене. - Аби мала добру волю, любов і покору. А прийде час - допоможу тобі здобути гарний вівтар для твоєї святої Матусі".

Кардинал Мерц'єр також любить жартувати, але його гумор відрізняється від гумору святого Івана: мені важко зрозуміти, коли він жартує, а коли говорить серйозно. Перед проникливістю його погляду почуваюся безборонною. Нічого не можу від нього приховати.

А от зі святим Януарієм жартувати не можна. У нього немає почуття гумору, він усе приймає дослівно.

Свята Матуся. Хто вона?

Дізналася багато від духа її брата, о. Луї Барата. Ще будучи маленькою дівчинкою, розуміла вона велику силу любові Ісусового Серця до людей, тож усім своїм серцем, кожною годиною свого життя прагнула Йому служити, допомагати і любити Його все більше. Любила також усе створене Богом. Товаришувала з тваринами. Мала у дитинстві улюбленого баранця, який ходив за нею, як пес. З роками поглиблювалася її покора і любов до Бога. Розум її шліфувався і дозрівав. Врешті вона стала однією із найосвіченіших жінок свого часу. Знала іспанську, німецьку, англійську та італійську мови, а грецькою і латиною могла читати найдавніші тексти. Була прекрасним педагогом та організатором. У важкі хвилини життя, хоч мала їх багато, не занепадала на дусі, не піддавалася розпачу, а з глибокою вірою молилася до Найсвятішого Ісусового Серця.

Коли, стомлена життям, у п'ятдесят років почала важко хворіти й усім своїм серцем прагнула поєднатися з Богом, з'явився їй Ісус Христос і запитав що вибирає: смерть чи подальшу працю для Нього. І її жертовна любов перемогла найпалкіше прагнення смерті й вибрала життя.

Ще 36 років, до глибокої старості, працювала без відпочинку для Божих справ на землі. Померла в день Успіння 1865 року. Тіло її залишилося нетлінним. З часом вона поглибить набожність до Ісусового Серця в усьому світі, наблизить до людей тайну спілкування зі святими і вкаже їм шлях духовної єдності з Церквою Торжествуючою. Вона повинна підготувати грунт для нової, третьої епохи Святого Духа, яка надходить.

Я дуже люблю цю святу. Любов до Маґдалини Софії вливалася в моє серце поступово і з кожною годиною, днем, місяцем, набирала сили. Лише після цієї любові спливла на мене незаслужена, не здобута жодними моїми вчинками єдина правда світу - любов Ісуса. Хто цієї любові не знає - не знає любові взагалі.

"Шукайте спочатку Царства Божого, а все інше вам додасться..."

Нижче подаються відповіді на цілий ряд питань, з якими люди через мене зверталися до святої Маґдалини Софії Барат, але імена осіб, а також деякі обставини їхнього життя змінені, щоб не можна було впізнати, про кого йдеться.

Навесні 1936 року звернулася за порадою в справах ро­динних Єва Х. Була це жінка незалежна, світська, котра мала широкі мистецькі зацікавлення, була матір'ю дівчинки­підлітка і дружиною відомого громадського діяча, з яким прожила 18 років у громадянському шлюбі. Навколо цієї родини гуртувалися люди, єдиною релігією яких була загальнолюдська мораль. Єва довірилася мені за дивних обставин. Ще до нашого знайомства бачила сон, в якому даремно і гарячково шукала свого потягу, перш ніж зустріла молоду жінку в сірому плащі, яка, провівши її через темний і довгий тунель, показала куди йти. Згодом, коли ми познайомилися, саме в мені вона впізнала оту свою провідницю зі сну і тому вирішила звернутися до мене за порадою. Коли ж я попросила допомоги у святої Матусі, вона відповіла, що дім свій пані Єва збудувала не на тому фундаменті і зрозуміло, які демони крутяться навколо нього. Але сказала, що спробує допомогти...

В міру того, як поглиблювалася Євина віра, шлюб громадянський почав її все більше обтяжувати. У Страсний Тиждень я ближче познайомилася з її родиною і спробувала вплинути на її чоловіка, хоч своєї справжньої мети ані словом не виказала. Діяла дуже обережно, підсуваючи йому відповідну духовну літературу. Він знав, що така література цікавить його дружину, але особливого значення цьому не надавав.

Ось що продиктувала мені свята Матуся в ці дні: "Скажи Єві, що є ідеологи різного крою. Переважно їхньою ідеєю є слава або користь. Однак її чоловік любить людей, розуміє їх і хоче добра для них самих. Він уміє бачити і бачить, де кривда. Він співчуває бідним і знає, що ті, котрі закликають любити ближнього, самі часто роблять навпаки. Звичайно, це його обурює, він впадає в гнів, хоче карати - і вибирає не ті ліки. Прагнучи відсіяти зерно від полови, відкидає і саме зерно - Слово Боже, отруюючи фальшивими ліками багатьох людей, свій дім і свою родину. На щастя, отрута ця не убиває відразу, а присипляє, тож він ще має час знайти протиотруту і виправити все, що вчинив. Бог уже давно промовляє до його душі, кличе щось робити - поки є час. Треба виправити зло. Спочатку своє, потім - ближніх. Вдячність Бога і людей вже тут, на землі, упевніть його в існуванні життя вічного"

Єва належала до різних спілок і товариств, тенденція яких була явно антирелігійною, тож хотіла про свій вихід заявити публічно, але свята Матуся порадила діяти розсудливо і обережно, бо має родину. "Спочатку треба взяти церковний шлюб, - сказала вона. - Нехай прямує до світла Божого, а він приведе її до шлюбу. Нехай повернеться думкою в ті часи, коли життя відкривало перед нею багато можливостей, але вона не піднімала голови, шукала на землі і схилялася перед ідолами. Де її святі дні? Не вислухані Богослужіння? Вона зневажала заповіді Божі у своїй власній душі і в душах своїх ближніх. Її тодішні прагнення і вчинки нівечили чистоту її душі. Вона погодилася жити з чоловіком без благословення Ісуса, поступово нею опановували пиха, лінощі, порожнеча, збайдужіння... Тож нехай збудить у своїй душі щире каяття, в Тайні Покаяння душа проясніє, сльозами сплинуть усі гріхи. Вона стане легкою і світлою, проміння радості заблисне в її очах, коли вона наблизиться до Престолу Любові".

Однак, коли Єва звернулася до чоловіка з проханням узяти церковний шлюб, він категорично відмовився. Свята Матуся порадила їй на якийсь час покинути родинний дім і про все подумати на самоті.

Свята Матуся сказала мені, що Єву огорнув переляк. Проте її душа перебуває біля стіп Спасителя. Святий Дух біля неї. З Ним витриває. "Потіш її, дитино. Св. Іван від Хреста є її Опікуном. Він робить усе, аби Єва віднайшла себе в Найсвя­тішому Серці Царя... За гріхи Єви пробиті Найсвятіші Руки, однак ті самі Руки простягнуться до неї з прощенням, повні найвищої Любові. Не скажу тобі, що Господь Ісус вибрав для неї, лише нехай знає, що вона буде дуже потрібна для Його справ."

Єва все більше тужила за Ісусом, і коли я запитала її, чи готова вона пожертвувати заради Нього усіМ: домом, чоловіком і навіть дитиною - відповіла, що готова. Тоді ж написала чоловікові листа, в якому сповіщала його, що не повернеться додому, якщо він не погодиться на шлюб. Не отримавши відповіді, повернулася до Львова і захворіла.

Свята Матуся пояснила мені, що це Євина покута за гріхи. Сказала, що в душі її чоловіка відбувається важка боротьба: він відкидає рештки віри, вічність і Бога. Шукає себе, але його огортає темна пустка і він починає шукати винуватців, та звинувачує мене. Однак я не повинна лякатися його погроз, а увесь тягар цього хреста покласти до ніг Ісуса і попросити Його допомоги...

Обстеживши Єву, лікарі зробили висновок, що це не хвороба, а психічний зрив, і тоді її чоловік звернувся до мене з такими словами: "Ви мою дружину завели в потойбіччя, тож будьте ласкаві повернути її на землю".

Я відповіла, що хочу і йому відкрити дорогу в засвіти, а відповідальність за Євину хворобу беру на себе, якщо вона після шлюбу повністю не видужає.

В грудні того ж року вони взяли шлюб. Ось що продик­тувала мені з цього приводу свята Матуся:

"Якщо Єва хоче, аби її нове життя стало дійсно Божим, після шлюбної присяги вона повинна відкинути всі свідомі гріхи не тільки зі своєї душі, але з любов'ю, розумінням і тактом усунути їх з душі свого чоловіка. Вона не повинна уникати вагітності ні в який інший спосіб, окрім утримання від інтимних стосунків. Кожна дитина повинна з'являтися на світ згідно планів Божих і кожна має своє призначення на землі - інколи дуже важливе - тож коли батьки свідомо не дозволяють своїй дитині народитися (через протизаплідні засоби чи аборт), чинять великий гріх, за який будуть покарані, бо:

1.перечать волі Божій;

2.порушують шлюбну присягу;

3.кривдять дитину, котра вже ніколи не побачить землі, сонця і не зможе заслужити для себе вічного щастя.

Бог створив природу такою, аби людина, попри терпіння, могла відчувати радість життя. Квіти приваблюють нас пахощами, страви - смаком, лише народження дитини пов'язане з болем -для жінки, і з турботами матеріальними - для чоловіка. Але інтимні стосунки Бог зробив приємними для обох, тому дружина може ухилятися від них лише у випадку хвороби або надмірного і грішного зловживання цими стосунками з боку чоловіка. Уникати вагітності можна лише з поважної причини, утримуючись від статевих стосунків або склавши Богові взаємну присягу чистоти.

З огляду на дитину дуже важливим є фізичний і психічний стан батьків у хвилину зачаття, а також в період вагітності, особливо в перших три місяці, коли закладається характер, здібності, здоров'я і майбутні зацікавлення дитини.

Єво! Нехай життя твоє віднині стане прекрасним! Маєш щиру жіночу вдачу, будь сонцем для свого дому, прикрашай життя свого чоловіка, стань кращою, милішою, турбот­ливішою. Вранці і ввечері молися сама і заохочуй до молитви родину, але не наполягай.

Нехай Найсвятіші Серця Ісуса і Марії благословляють ваш шлюб і нехай жоден гріх не торкнеться вас. Господь Ісус кожної миті чекає, що люди відгукнуться на Його любов, яку Він засвідчив Своєю смертю на Хресті.

Він створив вас і визначив вашу дорогу, але ви блукали у світі, поки я не знайшла вас і не віддала Йому. Він чекає на кожного. Обдаровує, захищає, намагається пробудити сплячих... Але чи настане та щаслива година, коли відкуплена людина сама зверне увагу на Любов Бога?

Так, Ісус прагне любові, з якої отримаєте колись вічні проценти. Діти мої, пам'ятайте, що кожна прислуга ближньому - то ласка, то нагода зробити вклад до вічного банку. Єво! Тобі важко. Але чи знаєш, скільки років свята Моніка чекала навернення свого сина, скільки без нарікань молилася, аби він став святим Августином? Тобі Бог Милосердний такого довгого терміну не присудив. Не бійся труднощів, будь в родині своїй Петром - Опорою. Нікому не розповідай про те, що діється в твоїй душі. Навчися мовчати. А стосовно того хрестика, що знайшла, не турбуйся - ти двадцять перша його власниця. Залиши його собі, але помолися за душу того, хто його носив, бо людина ця вже не живе на землі.

Не відступай від Христа. Якщо не можеш причащатися щодня, приймай Його духовно. Не плач. Усьому свій час і щастя ще засяє у твоєму домі. Мир душам вашим!"

"Для Єви відкрилося нове прекрасне життя. Вона розкрила двері свого дому Ісусові. Увійшов Цар-Приятель і огорнув її серце любов'ю і добротою небесною. Повільно також запалює серця усієї родини. Любов палає у серці Єви, як лампадка, запалена вічним вогнем, і не дасть загасити її серце... Кожне твоє зусилля, Єво, для родини, це сповнена воля Божа.

... Для Ісуса ти Марія і Марта водночас."

* * *

Д-р Юзеф X запитує, чому існують страждання на землі, чому кожен повинен страждати?

"На землі існують Добро і Зло, Краса і Потворність, Світло і Морок. Сила Найвища, від якої усе залежить і котра усе з математичною точністю створила, розташувала рух, життя і всілякі можливості осягнення щастя на світлій дорозі Добра. Друга сила, значно нижча, розклала на похмурій дорозі зла також всілякі можливості для створення безладу, страждань, розпачу і втрат. Для людини розумної, котра має добру волю, в цьому немає нічого несправедливого, бо сила світла дала людині закони, за якими вона повинна жити, аби уникнути нещасть і страждань. Але людина вибирає зло і страждання та ще й провину за свої вчинки перекладає на Бога. Перетворила землю на велетенську лабораторію зла, де сотні мільйонів стомлених, пересичених істот вигадують нові різновиди захворювань, збочень, страждань, нещасть і смертей. Зачинаючи дітей, батьки мали брати до уваги все: свої звички, схильності, хвороби, спадковість, аби передбачити, якими будуть діти. Адже кравець не пошиє гарного одягу з брудної і неякісної тканини...

А тепер про мету страждання.

Бог милосердний. Людей бідних, стомлених, ошуканих прагне порятувати і дати їм щастя. Дав їм вільну волю. Але вони повинні зректися похмурої дороги, піднести очі догори, відчути свою залежність від Сили і Волі Божої й почати життя нове, згідно з даними Богом старими законами. Якби так сталося - через тисячу років землю не можна було б впізнати. Зникли б фізичні страждання. Люди були б здорові, довірливі, привітні, прості, мудрі, гарні і сильні. Усі шанували би Бога і дякували Йому за радість життя.

Якщо страждання спричиниться до такої зміни - нехай існує. Нехай лікує людство, що самовільно вибрало зло і триває в ньому донині".

* * *

Відповідаючи на питання, чи мистецька праця католика повинна бути виключно релігійною, свята Матуся відповіла:

"Для звичайної світської мети праця також потрібна, бо і в такий спосіб можна зробити багато справ Божих. Але гріховною думкою наповнювати мистецтво не можна. Якщо ж митець працює для Бога, Творець допомагає йому через святих і його заслуги вважає винятковими. Якщо ж митцеві в чомусь не щастить, нехай труднощі зносить терпляче і не нарікає - Ісус зішле йому несподівану ласку і втіху. Треба лише не занепадати на дусі і пам'ятати, що після кожного прикрого випадку Бог посилає велику радість".

* * *

Відповідь матері, єдиний син якої загинув у 16-літньому віці:

"Скажи Гелені, що її Богдан щасливий в Царстві Божому. Нагадай їй слова: "Багато покликаних, але мало вибраних".

Господь Ісус покликав його до Себе, аби дати йому вічну радість. Розвиватися він повинен був тільки до цього віку. Його чиста і світла душа зупинилася в гарному тілі на порозі життя. Він от-от мав ступити на його брудну арену. Його палке серце прагнуло великих почуттів і великої любові, тож йому довелось би спалити себе на попіл. Він був щирою, справедливою, віруючою і довірливою людиною, тож міг легко потрапити в тенета облудних, підступних людців, і тоді був би втрачений не лише для матері, але й для Бога. Тож нехай радіє і просить Бога, щоб і її нагородив вічним щастям. Там знайде свого Богдана".

* * *

Відповідь на питання про шлюб.

"До шлюбу, як до чернецтва, потрібно мати покликання. А Ярославі треба працювати над поглибленням духу й ушляхетненням характеру. З шлюбом нехай зачекає. Нехай завжди пам'ятає, що має Доброго Отця в Небі. Палка любов і віра в Його силу допоможуть їй прийняти правильне рішення і покажуть, якою дорогою іти".

* * *

На питання матері що робити з апатією сина, відповідь була така:

"У молоді роки апатія буває часто. її спричиняє незгода з собою. Коли в душі Генріха визріє ідея Добра, внутрішній розлад зникне. Коли він запрагне пізнати Істину, коли нарешті зрозуміє, що і він - дитина Отця Небесного - його холодне серце відкриється на дію Господньої ласки, він зможе прийняти дар Отця і праця стане для нього легкою, апатія зникне, усмішка внутрішнього задоволення осяє обличчя. В науці допоможе йому молитва. Нехай піднесеться духом, нехай довіриться розумові і мудрості Ісуса. Нехай спробує черпати знання у Нього - і все піде легко і гладко, аж сам дивуватиметься. Але поки що нічого доброго немає. Злий дух не відступає від нього, та він повинен витримати це випробування і повністю підпорядкувати себе волі Божій. Тоді душа його стане здоровою, він віднайде душевну рівновагу і спокій. Треба тільки молитися, довіряти і працювати! Не звертати увагу на апатію, вставати раніше, три хвилини молитися, стоячи на колінах. Відтак відчиняти вікно, приймати душ, робити зарядку, снідати, півгодини гуляти на свіжому повітрі і братися до праці. На цьому світі треба самому силою волі відроджувати душу для правди і радості. А відродиться душа - відродиться і тіло. Повернуться нормальне самопочуття, пам'ять і здібності. Раджу йому не половинити себе, а одночасно і радикально підняти вгору усього себе, усю свою істоту. Нехай любов Ісуса зігріє і освітить його душу, серце і розум! Скажи йому, що навіть найслабшу волю можна загартувати і зробити сильною, бо джерела волі є в усіх центрах людської душі. Якщо він не буде залежуватися в ліжку, а, прокинувшись, одразу звертатиметься до Творця з проханням, аби його зміцнив і поблагословив на увесь день - через кілька тижнів з великої вередливої дитини постане справжній муж".

* * *

Марися X. просила святу Маґдалину Софію повернути нареченого, який її покинув. Після його повернення бачила у сні святу Матусю, яка промовила лише одне слово: "Чекаю", і зникла. Стурбована Марися попросила мене розтлумачити цей сон, і тоді свята Матуся продиктувала: "Невже Марися для того просила повернення нареченого, аби разом з ним грі­шити?.. Так, я промовила: "Чекаю", але Ісус так довго чекати може й не схоче... В любові своїй дає їй здоров'я, роботу, захищає й оберігає від злих випадків, а вона забуває про шосту заповідь Божу і з радістю погоджується на гріх, не розуміючи, що цей гріх в очах Божих - брудний і гидкий, що Бог не дасть їй благословення на усе її життя і може скарати, бо, здебільшого, усі нещастя жінок є наслідком цього гріха".

Бачиш, Марисю, свята Матуся стільки твоїх благань вислухала і задовільнила, а що отримала в подяку? Кілька запалених свічок і холодне срібне сердечко? А Ісус прагне твого живого серця і твоєї любові, Марисю, Він пробачить тобі, але більше не гріши. Скажи нареченому своєму, що це гріх, що Бог встановив тайну подружжя, і якщо він любить тебе щиро і по-справжньому, нехай візьме з тобою шлюб. Якщо ж його вабить до тебе тільки потяг фізичний - чоловік з нього буде ніякий. Та й хлопець він надто неврівноважений, гнівливий і непостійний, аби зв'язувати з ним свою волю. Ти повинна докласти багато зусиль, щоб він міг стати для тебе добрим чоловіком. Він лише тепер починає замислюватися над вашими стосунками. Потрібен час, аби він краще тебе пізнав і полюбив по-справжньому. Він повинен навчитися бачити свої вади, особливо надмірну амбітність, бо вважає ворогом кожного, хто йому заперечує чи робить наперекір. Рівновага твоєї душі, спокій, який біля тебе віднаходить, ваблять його найбільше. І тільки таким шляхом можеш його наблизити до себе. І ще одне, Марисю: не будь така категорична з людьми, навіть якщо вони тебе дратують, не вибухай, зроби це для власного здоров'я і задоволення, а Бог тобі у всьому допоможе. Завжди люби Найсвятіше Серце Ісуса і молися за Володислава".

* * *

Гелена не могла знайти віри і тому просила поради. Ось що продиктувала свята Матуся:

"Гелена поводиться з Отцем Небесним так, як з батьком земним. Робила, що хотіла, а тепер дивиться на Отця Небесного з-під лоба, чекаючи кари, але не хоче Його перепросити. Так як вівця, що заблукала, хоч і бачить дорогу додому, та не хоче нею іти...

А Син Божий зійшов з Неба на землю до людини, обтяженої гріхами. Прийшов добрий, жертовний і взяв турботи наші на Свої святі Рамена, аби їх розіп'ята на Хресті. І всі побачили Його любов. То ж чому не зірвеш диявольської заслони з очей своїх, Гелено? Подивися, Хто любить тебе і кличе. Довірся Тому, Хто може і хоче тобі пробачити і піднести тебе з упадку. Тут, біля підніжжя Хреста - прощення і любов. Бог є Любов, Він прийме тебе в Свої обійми, Гелено, і навіть не дорікне. Але тільки тепер і тут, на землі, поки живеш, Милосердя Боже стає на твоїй дорозі. Дозволь Ісусові спочатку вилікувати твою душу, тоді молися за здоров'я тіла. Покутою ще за життя можна сплатити усі борги, але гріхи проти Святого Духа ні тут, ні у вічності не прощаються, якщо людина грішить свідомо і до смерті. Але якщо тобі важко, Гелено, самій підійти до Ісуса, я тобі допоможу. Тож не зволікай і будь мужня.

Відповідь друга:

"Щоб поглибити віру і любов, Гелена повинна зрозуміти, яким є Ісус. А щоб сповідь була доброю, треба з покорою і боязню подивитися на своє минуле життя, зазирнути в глибину своєї душі. А відтак запитати себе: "Де мій добрий Бог? Кого обрала собі за Господа, як не Отця Небесного? Невже диявола?"

Хіба не дияволові служила, зневажаючи Бога, опираю­чись Йому, ненавидячи Його, не допускаючи Його милосердя і співчуття до своєї душі, заглушуючи голос сумління?

Хіба храм святий шанувала? Про день святий пам'ятала?

Батьків своїх шанувала, поради побожних людей приймала?

Чи розпалювала ненависть в своєму серці? Кривдила, проклинала, доводила до розпачу і сліз інших?

Чи остерігалася гріхів нечистоти - пожадань, розмов, переступів?

Чи скривдила когось матеріально? А морально? Обду­рюючи і обмовляючи? Адже це гірше від кривди матеріальної.

Усе треба пригадати і висповідатися щиро, покірно прийнявши покуту. Роблячи іспит сумління, розмірковуй над кожною заповіддю Божою, над тим, що таке пиха, лінощі, гнів, заздрість, забобони, шкода власному здоров'ю, думки про самогубство тощо. Перед сповіддю щиро помолися прига­давши Страсті Христові.

Пообіцяй Йому більше не грішити і любити Його до смерті. Прийми за покару терпіння, і Господь Ісус тобі допоможе. Його любов зігріє твоє серце, навчить любити, дасть благословення і щастя. Нехай допоможе тобі, Гелено, Найсвятіша Мати. Довірся Їй і йди до Ісуса".

Відповідь третя:

"Сьогодні рідко бувають випадки явного опанування злим духом, коли людина, крім болю фізичного, відчуває муку душевну від одного вигляду церкви, священика чи Найсвятіших Тайн. Така людина, побачивши якийсь освячений предмет, починає кидатися, корчитися на підлозі, з її рота виступає піна, вона рве на собі одяг і кричить.

Гелена ж перебуває в стані таємного опанування злом і перебуватиме під його впливом, поки добровільно, усім своїм серцем і очищеною душею не прихилиться до Христа, до Спасителя, до Його Любові, аби назавжди залишитися з Ним. Мир увійде тоді до серця Гелени з Найсвятішого Серця.

Скажи Гелені, нехай вона нарешті довіриться Ісусові і дозволить Його ласці діяти в своїй душі. Нехай іде до Ісуса! Він - Цар добрий і має чим обдарувати усіх".

* * *

Відповідь жінці, котра просить захисту у святої Маґдалини Софії:

"Якщо Софія промовить дев'ятницю до Найсвятішого Ісусового Серця, закінчить її сповіддю і причастям, - реально відчує мою присутність біля себе. Якщо робитиме зусилля для вдосконалення свого духа, підсилю її інтуїцію в різних потребах душі і тіла. Скажи їй, що ще з дитинства нею опікується Найсвятіша Діва Марія, а також померла подруга її матері, яку вона щиро любила. Нехай напише про це своїй матері, тож знатиме, про кого кажу".

Д-р Шимон просить поради:

"Це чоловік, який шукає правди. Що ж, хай шукає, але не в уламках, де вона неповна і не може дати ні відчуття перемоги, ні радості - а в цілісності. Якщо перебуватиме в стані освячувальної ласки, спізнає осяяння, побачить правду і єдину дорогу, яка веде до неї - Любов. Нехай його благословляє і волею його керує Той, Хто приніс єдине справжнє світло для заблукалого людства".

* * *

А ось порада людині, яка клопочеться справами мате­ріальними:

"Скажи Ніні, що кожна людина, котра довіряє Богові і доручає себе Його Найсвятішій ласці в покірній молитві, повинна, насамперед, просити світла, аби зрозуміти стан своєї душі. Справи тимчасові, хоч і не такі важливі, як турбота про спасіння душі, можуть і повинні допомагати людині вдоско­налювати душу, але повести їх добре можна лише тоді, коли Бог Всемогутній роз'яснить і зміцнить розум.

її мати Елеонора, покидаючи землю, як і кожна людина в годину смерті, бачила усе своє життя і шкодувала, що не використала усіх можливостей, отриманих від Бога. Але Бог Милосердний пробачить Елеонорі багато за три справжні вияви любові до ближнього. Однак її душі ще багато потрібно: заупокійна молитва, пожертва страждань фізичних. Молитву "Ангел Господній" треба часто промовляти за її душу, а особливо раз на тиждень в день смерті. Добре, якби Ніна промовила дев'ятницю до Найсвятішого Ісусового Серця, бо Воно ніколи нікого не полишає, якщо хтось щиро і з довірою до нього звертається".

* * *

Ядвіга скаржиться на збайдужіння душі:

"Посвяти завтра Ісусові з доброї волі трохи часу. Дозволь Йому проникнути в твою душу, твоє серце і навіть розум. Думай про Нього, згадуй Його слова, вимовлені з таким болем: "Боже мій, Боже мій, чому Ти Мене покинув? " Пам'ятай, що Очі Ісуса, ці добрі святі Очі, дивляться на тебе, коли корчиться твоя душа. Люби їх! А Його Найсвятіше Серце тебе заспокоїть."

* * *

Відповідь ревнивому чоловікові:

"Нехай Роман не ревнує свою дружину. Хоч віра її нестійка, хоч вона віддаляється від ласки Божої, злого серця не має і може змінитися на краще. Нехай Роман відмовить дев'ятницю до Найсвятішого Ісусового Серця з наміром зміцнення характеру і віри своєї дружини".

Відповідь друга:

"Фуллюсю! Хочу тобі пояснити, чому Роман зі своєю дружиною не можуть порозумітися. Загалом обоє вони добрі люди. Помилка Ізи в тому, що вона про свої проблеми з чоловіком розповідає своїй матері. Окрім цього жінка вона енергійна, поривчаста, любить аби все було так, як вона хоче, а основною рисою дружини і матері повинна бути терпеливість і поступливість. Без цих рис не зможе добре виховати сина, за якого повинна дякувати Богові. А щодо Романа, то чоловік повинен бути мужнім, ощадним у словах і не дріб'язковим, бо тільки такі чоловіки викликають повагу у жінок".

* * *

Відповідь на питання про давню, але невиконану присягу:

"Хто присягає перед Небом, повинен або виконати присягу, або спокійно прийняти наслідки її невиконання. Ісус добрий і завжди пробачає тому, хто упокориться".

* * *

Відповідь жінці, котра не вміє терпіти:

"Тереза багато страждає. Часто фізично, а ще частіше нервово і психічно. Якби уміла страждати разом з Ісусом, не мала би стільки болю в душі, та й біль фізичний поступово б зник. Люди страждають часто з власної вини, і це велика ласка. Якщо ж людина знає, що ні в чому не винна, нехай хоч трохи свідомо терпить з Ісусом за гріхи своїх рідних чи друзів, адже усі ми -одна велика християнська родина. Так, Ісус щедро обдарував Терезу, дав їй співчутливе серце, уміння проникати в глибини життя, але хіба вона почерпнула користь з Його особливих ласк?"

* * *

Відповідь прихильникові Канта:

"Збігнєве! Ти систематично отруюєш свою душу облудними доктринами. Замість шукати Творця добра, краси і любові, ти шукаєш доказів, що не існує ні Бога, ні потойбічного життя".

* * *

Клементина просить поради і допомоги:

"Клементина не має довіри до Бога, тому скажи їй, що кожна людина, яка покладається лише на свої сили - поверхова, слабка і нічого досягнути не зможе. Бо над нами Бог, від якого усі ми залежимо. Добра дружина, якщо бачить, що над її чоловіком нависла небезпека, повинна просити допомоги у Того, кому підвладні наші долі. Тож нехай і Клементина, якщо хоче допомогти своєму чоловікові, відмовить дев'ятницю до Найсвятішого Ісусового Серця, висповідається і замовить Службу Божу за свого чоловіка. Може звернутися по допомогу і до Найсвятішої Діви - Бог їй не відмовляє ніколи. Вона допоможе з'ясувати, що вбивство вчинене її чоловіком, було ненавмисним".

* * *

Відповідь самотній людині:

"Так, Валерія має багато турбот, але чим самотнішою почувається людина, тим нести їх усе важче. Та хіба людина, маючи найласкавішого Отця, повинна відчувати себе самотньою? Чи ж Господь Ісус і Мати Його не поспішають на допомогу тим, хто складає до їхніх ніг тягарі свого життя і просить поради чи порятунку? Тож нехай і Валерія відчує себе дитиною Божою. Господь дав їй життя, знає усі її турботи і чекає на молитву її серця. Особливо ревно повинна молитися за свого 16-річного брата. Хлопці його віку в період статевого дозрівання стають нервовими, потаємними, лінивими, недовірливими, брехливими. Треба до цього ставитися дуже уважно і пам'ятати, що все це мине.

А Валерії, щоб поглибити віру, потрібно хоч раз на тиждень кілька хвилин постояти навколішках перед Найсвя­тішими Тайнами, замислитися над чудесною таємницею Перемінення і смиренно просити Господа Ісуса та Святого Духа, аби зміцнили її віру. А ще - читати релігійну літературу і більше думати про життя вічне. Відмовляючи дев'ятницю, проси віри і любові Божої".

* * *

Відповідь жінці, яка не вміє боротися зі спокусами:

"Якщо Анна дійсно хоче подолати спокуси, повинна стримувати свою уяву. Щоразу, коли нападає спокуса, нехай звертається до Найсвятішої Діви зі словами: "Мати Божа! Прошу Тебе щиро, віддали від мене спокусу. Не хочу грішити навіть подумки, бо люблю Ісуса". З часом Анна навчиться розпізнавати свої думки, а ту думку, що походить від злого, нехай відвертає словами: "Зі мною Ісус Христос", адже і Його спокушав диявол. Кожна її перемога над собою може бути складена в дар Найсвятішому Ісусовому Серцю. Коли ж щиро благатиме допомоги у Найсвятішої Матері, усі демони і нікчемні духи, які, власне, і навіюють людям спокусливі думки, зникнуть, а Господь Ісус принесе їй розраду і спокій".

* * *

Густав хоче надолужити Богові за свої давні провини:

"Ніщо так не тішить Ісуса, як покірне повернення до Його Серця і Його Любові, тому якщо Густав хоче щиро спокутувати свої давні провини, нехай щовечора складає Ісусові такі дари: упокорення свого "я", ласкаве ставлення до дружини, коли вона дратується чи гнівається, молитву на вервиці, участь у Вечірні тощо. Такі докази любові Спаситель радо приймає, бо завжди звертає увагу на серце і наміри людини. Любить Сам і чекає взаємності людської душі, дозволяючи їй наблизитися до Себе і пізнати Себе, а той, хто навчиться понад усе любити Бога, буде найщасливіший".

* * *

Відповідь Ванді, яка дача собі слово приймати найважчі хрести, щоб допомогти душі свого батька:

"Батько Ванди і досі в Чистилищі. Бог приймає її намір, але вона повинна очистити свою віру, не шукати інших богів, дотримуватися релігії, яку Бог Отець об'явив на землі через Сина Свого Ісуса Христа. Нехай Ванда дбає не лише про свою душу, але і допомагає іншим подолати наслідки атеїзму, розповідає їм про вічне життя, а сама щодня молиться палко до Матері Божої, просить захисту і опіки. І нехай почепить над ліжком мій посвячений образок, бо образки - провідники молитовної енергії. Обіцяю їй допомагати щоразу, коли проситиме моєї допомоги".

* * *

Відповідь на питання, де шукати цінну картину загублену під час переселення:

"На такі питання не відповідаю. У Йоанни є значно більше важливіших проблем, тож нехай не шкодує за втратами матеріяльними".

* * *

Відповідь на питання, де після смерті перебувають душі. на яких планетах?

"Людям про це знати не потрібно. Віра існує для того, аби довіряти Слову Божому, яке вчить, що, люблячи Бога і ближнього свого, наближаємося до вічного життя".

* * *

Відповідь чоловікові, який раптом виявив бажання стати священиком:

"В хвилину зачаття він отримав дари Святого Духа. Став лікарем тіл людських, але може лікувати і душі. Та хіба для цього обов'язково ставати священиком? Зразковою вірою і молитвою Каміль може наблизитися до Ісуса, стати Його учнем, а отже, добрим прикладом для тих, у кого віра слабка. Ці люди довірятимуть йому у всьому, і в такий спосіб він служитиме Богові. Спочатку буде нелегко, але Бог допомагає своїм слугам, допоможе і Камілеві. Нехай тільки набереться відваги розпочати таку потрібну сьогодні на землі справу любові. І нехай пам'ятає, що скрізь, в будь-якій сфері діяльності, можна стати апостолом і пастирем Христовим.

Мати Каміля уже звільнилася від страждань. Але для більшої радості її душі Каміль ще може багато зробити, долаючи труднощі на шляху вдосконалення власної душі й офіруючи їх за душу своєї матері. Щодня треба видобувати хоч маленьку частку добра зі своєї душі. Той, хто так чинить, відроджується духовно, і коли його душа наповнюється світлом любові і правди, змінюється і його зовнішній вигляд".

* * *

Відповідь Віолетті та її доньці Ліліані:

"Скажи їй, що таланти, якими Бог обдаровує людину, по­винні бути використані на славу Його. Треба тільки обмір­кувати, як це зробити найкраще. А Ліліана, якщо прагне справжнього щастя з благословенням Божим, нехай ніколи не зв'язує себе ні з ким шлюбом громадянським. Таким є закон Божий. Щоб зв'язок в Тайні подружжя міг відбутися, необхідно, аби особи були вільними. Всі інші зв'язки між чоловіком і жінкою потрібно вважати за великий гріх нечистоти і якнайшвидше їх розривати, щоб не впала кара Божа. Треба пам'ятати не лише про день сьогоднішній, але й про життя вічне, яке ніколи не закінчується".

* * *

Відповідь Терезі:

"Нехай Тереза читає ці слова щоразу, коли напливатимуть негативні думки. Коли людина часто думає про хворобу, такі думки заважають відновленню організму, розслаблюють нервову систему. Тереза забуває, що самонавіювання має велику силу. Отож замість того, щоб зосереджуватися на хворобі, нехай краще промовить: "Ісусе коханий! В Твоїй владі моє здоров 'я. Знаю і вірю, що нічого поганого зі мною не станеться, що з Твоєю допомогою і силою одужаю повністю". Звичайно, працювати вона поки що не може, та добре було б, якби змогла давати вдома додаткові уроки якійсь бідній учениці, але не брати за це грошей".

* * *

Сусанна втратила роботу і просить поради:

"Господь Ісус не гнівається і не відвертається від людини, котра, забувши про Нього, блукає по землі. Маючи працю, ти, Сусанно, часто чинила нерозсудливо. Звичайно, ти не повинна була запобігати перед керівництвом, але і гостро реагувати на зауваження також. До своїх колег ти також ставилася неоднаково: до одних надто щиро, до інших - з погордою, а цього люди не люблять і не пробачають, бо самі слабкі, підозріливі й заздрісні. От і маєш: три приятельки обмовили тебе перед керівником, якого завжди дратувала твоя зверхність. Але не журися! Обіцяю тобі допомогти. Лише не впадай у відчай. Довіряй, молися — і все буде добре".

Відповідь доньці, котра піклується про душу своєї матері:

"Скажи Марії, що тільки Найсвятіше Ісусове Серце може їй допомогти. Для навернення її матері потрібна молитва терпелива і тривала, складання пожертв з турбот і клопотів власних. Нехай Марія силою волі опанує свої нерви, хай щовечора щиро розмовляє з Господом Ісусом, нехай пообіцяє наступного дня пожертвувати Йому якийсь добрий вчинок, скажімо, погамувати гнів, пробачити провину або не судити ближнього. Господь Ісус такі віддані душі любить і охоче їм допомагає. А коли молитва зміцнить душу Марії, вона зможе завернути душу своєї матері з манівців і повернути в лоно Католицької Церкви".

* * *

Відповідь Емілії:

"Нехай Емілія не мучить себе і свого нареченого недовірою, а ставиться до нього сердечно, спокійно і тактовно. Оцінивши ці якості її характеру, він стане для неї відданим і вірним чоловіком. Але щоб так сталося, треба подолати свій егоїзм, проникнути в душу молодої людини, котрій важко позбутися нерішучості і критичності. Він буде придивлятися, порівнювати, оцінювати, зважувати чи робить добрий вибір на все життя. І лише коли оцінить чесноти нареченої, стане для неї близьким. Але найважливіше - довіритись Отцеві Небесному, котрий вислухає прохання Своєї дитини і дасть їй те, чого вона найбільше прагне".

* * *

Анеля просить поради, як вдосконалювати душу:

"Наслідуючи Спасителя. Там, на Голготі, жертовною любов'ю і мукою на Хресті Він вказав нам дорогу до Неба. Терпінням, жертовністю, прощенням, лагідністю, мовчазністю і молитвою можна подолати усі нещастя, усі перешкоди й ушляхетнити душу. Кредо Христове: "Довіряти - вірити -любити - пробачати". Нехай Найсвятіше Серце благословить і зміцнить усі слабкості душі і тіла Анелі".

* * *

Відповідь дружині убитого X.:

"Душа X. одразу після розлуки з тілом не страждала важко в Чистилищі. Перейшла до кіл Вищих завдяки молитвам і Бо­гослужінням, але це ще не те місце, в якому вона повинна бути. Зміцнившись, вона допомагатиме родині, що зосталася на землі. Найкращою в цьому випадку була би пожертва на потреби місійні і водночас щотижнева медитація, яку можна проводити протягом години кожної п'ятниці навіть на робочому місці. За якийсь час померлий з'явиться комусь із родини уві сні і подякує за наслідки пожертви".

* * *

На запитання священика про покликання Петра:

"Петро не має покликання до священичого стану, тож добрим пастирем бути не зможе. А поганих пастирів є чимало, і хоч ніхто не страждає через них так, як Ісус Христос, люди замість того, аби поспівчувати Йому, хапаються за цей злий приклад, аби відвернутися від Нього. Недосвідчені релігійно, ототожнюють клір з Церквою - замість того, аби молитися за добрих пастирів.

Священики не падають з Неба, як зорі. Це люди, і так, як інші люди, звітуватимуть перед Богом за свої добрі і злі вчинки. "Не судіть, щоб і вас не судили" (Мт. 7,1). Беріть приклад з терпеливості Бога, котрий дозволяє торкатися Свого Тіла негідними руками. Чому Бог може терпіти, а люди - ні? Якби Він хотів, міг би зробити Своїми слугами на землі ангелів. Але знав, що любов ангела до Бога досконала, тому Він не зміг би ні зрозуміти, ні стерпіти, ні пробачити зухвальства світу стосовно Всемогутності Божої. Тож ті, кому дав владу відпускати на землі гріхи, також повинні бути людьми грішними. Та оскільки священство - стан добровільний і при­вілейований, відповідальність за нього повністю покладається на священика - в міру отриманих ласк і прийнятих зобо­в'язань".

* * *

Ксаверій запитує, чи добре зрозумів волю Божу?

"Він повинен не лише вдосконалювати свою власну душу, але й впливати на братів-священиків так, щоб вони ставали чистими провідниками душ, гідними найвищого послан­ництва, тобто - справжніми учнями і апостолами Христовими.

Усі Чини Христові мають однакову вартість. Тому не треба шукати де краще, а працювати там, де призначило Небо. Священик може зробити багато для слави Божої, як, скажімо, о. Іван Віанней з Арс, який став взірцем для багатьох пастирів. А Ксаверій володіє особливим даром впливу на людей, і це допоможе йому в праці пастиря і вчителя".

* * *

Відповідь матері 14-літнього злодія:

"Антоніні скажи, щоб пояснила синові наслідки його вчинків. Але нехай розмовляє з ним без свідків, на самоті. Не треба його також сильно карати чи ганити - він і без того соромиться свого вчинку. Нехай Антоніна молиться до Матері Божої Ченстоховської за повернення сина до гімназії, нехай принесе якусь жертву і обов'язково поговорить з директором гімназії і вчителями. Син також повинен вибачитись перед ними за свій вчинок і пообіцяти, що подібне не повториться. Добре, якби Антоніна відмовила дев'ятницю до Найсвятішого Серця за навернення свого сина, бо цей вчинок може поламати усе його життя. У його віці хлопці часто роблять дурниці, тож нехай Господь Ісус і Матір Божа заопікуються ним".

* * *

Відповідь Анні:

"Напиши їй листа, Фуллюсю, розрадь її, зміцни на дусі і надішли молитву до Непорочного Серця Марії. Ось вона: "Найчистіша Обранице Діво Маріє! Допоможи мені, віддали спокуси і гріхи, що мучать душу і тіло моє. Вчини так, щоб чиста любов Найсвятішого Ісусового Серця наповнила душу мою по вінця, і вже нічого негідного поміститися в ній не могло. Нехай Найсвятіше Серце заповнить пустку і самотність мого життя і нехай веде мене до правди, любові і покори. Найсолодше Серце Марії, будь моїм спасінням!"

* * *

Відповідь Йоланті:

"Її покликання до чернецтва несправжнє. Вона не зможе служити тільки Богові, хоч душа її справедлива і вміє підноситись понад земним. Залишаючись у світі, вона повинна поглиблювати свою любов до Бога і ближнього, молитися, чинити жертви і просити Бога, щоб Він вказав їй відповідну дорогу або обдарував справжнім покликанням".

* * *

Сестра запитує про душу померлої Леонтії:

"Леонтія відбуває покуту в Чистилищі, але не найстраш­нішу. Вона мала жвавий, веселий характер і робила за життя багато добрих вчинків. Але до обов'язків релігійних ставилася поверхнево. Треба пам'ятати про її душу і особливо в п'ятницю молитися за неї. Уважно слухати Богослужіння".

* * *

Ельжбета запитує про душі батьків:

"Завдяки Милосердю Божому і заступництву Матері Божої батьки Ельжбета важко не страждають, але їхня дорога до вічного щастя довга. Вони поруч і тужать за допомогою з землі, чекають на молитву, аби їм Бог швидше дозволив закінчити цю сумну і далеку мандрівку. В міру можливостей треба замовляти Служби Божі за їхні душі і щодня промовляти молитву "Ангел Господній".

* * *

Ванда просить поради:

"Життя Ванди важке через її гріх та гріх її чоловіка, котрий заплямував свій церковний шлюб. Ванді не треба з ним більше бачитися. Нехай надішле йому листа через адвоката-католика про сплату аліментів на дітей. Діти ні в чому не винні, він дав їм життя і мусить за це відповідати. Адвокатові треба сказати правду, але до суду звертатися лише в тому випадку, якщо він не погодиться сплачувати аліменти добровільно.

Ельжбета повинна висповідатись, прийняти святе При­частя і шукати праці. Допоможу їй. Нехай просить пробачення в Ісуса за себе і чоловіка, здасться на волю Божу та не занедбує молитви".

* * *

Станіслава просить поради:

"Нехай без нарікань віддасть свого чоловіка Андрія в опіку Ісусові, бо він хворий фізично і психічно. Її чоловік хворіє ще з дитинства. За нього треба молитися, відмовити дев'ятницю, висповідатися, прийняти святе Причастя, а маленький посвячений образок Найсвятішого Ісусового Серця або параман зашити в одяг, який він найчастіше носить. Станіслава уміє бути поруч з Ісусом, уміє нести свій хрест терпеливо і мислити з любов'ю про Того, Хто нас любить, спасає і обдаровує. Тож нехай палко просить, щоб її чоловік одужав, але додає покірно: "Нехай Господь Ісус вчинить згідно Своєї волі, так, як Сам того хоче ".

* * *

Владислава запитує про душу своєї сестри Казимири, бенедиктинки:

"Казимира може багато випросити у Бога, бо близька до слави найвищої. Нехай Владислава, коли молиться за душі померлих рідних і знайомих, згадує завжди ім'я Казимири, і за її посередництвом просить за них".

* * *

Відповідь Кароліні:

"Скажи їй, Фуллюсю, що дітей її беру під свою опіку, але хай робить усе, аби прищепити їм доброту, лагідність, поступливість і щирість. Нехай ніколи не уникають спільної щоденної молитви. Хай будуть обов'язкові, послушні і пунктуальні, нехай старші допомагають по господарству, а молодші також мають якісь обов'язки і заняття.

Їй самій скажи, що коли людина знає свої вади, вона може легко їх позбутися. Їй важко бути зібраною і пунктуальною не тому, що це її вроджені вади, а тому що забезпечене життя не сприяє виробленню цих чеснот. Спочатку буде важко пере­магати лінощі, але Ісус їй допоможе, якщо вона жертвуватиме свої зусилля за свого чоловіка чи за щастя своїх дітей".

* * *

Мати скаржиться на егоїзм синів:

"Скажи їй, Фуллю, що такою є доля кожної матері. Матінка Божа мала Найсвятішого Сина, але і Вона плакала і шукала Його три дні, коли Він залишився в святині. Тільки велика любов, розуміння і терпеливість дають трохи полегші в клопіткій праці виховання дітей. Таку матір, котра молиться за свою дитину, Бог завжди вислухає і колись витре кожну її сльозу".

* * *

Подруга Галини просить допомоги їй навернутися:

"Галину не цікавлять справи Божі і душа її власна. Вона заплуталась в тенетах світу. Імла світських облуд заступила їй Правду і Красу, і треба багато молитов, аби ласка Божа торкнулася її душі".

* * *

Відповідь самій Галині:

"Кожна людина має вільну волю. Галина грішить і цього не розуміє, бо не намагається збагнути мету людського життя на землі. Їй треба молитися й уникати утіх, які приносять ганьбу і нещастя уже в земному житті, бо інакше її чекає кара Божа. Добре, якби чоловік Галини промовив дев'ятницю або іншу молитву за навернення дружини".

* * *

Ще одна відповідь Галині:

"Скажи їй, що один простий і щирий крок до Ісуса увіллється каскадом світла до її неспокійної душі. Поступово народиться любов, яка проникне всю її істоту, і вона зрозуміє, що тільки ця любов - справжня. Треба лише зробити одне мала зусилля: добровільно повернутися обличчям до Істини. Потім нехай очистить свою душу покутою, запричаститься - і Господь Ісус оселиться в її серці. Він запрошує Галину на Тайну Вечерю, обіцяє їй опіку і допомогу на щодень і на вічність цілу. Треба прийняти Його запрошення. Відкинути невіру. Світ нічого дати не може, окрім зрад, облуд і розчарувань. Допоможу їй усе подолати".

* * *

Аліція в розпачі:

"Якщо хоче, аби Ісус їй допоміг, нехай відкине розпач і думки про самогубство. Нехай згадає: скільки світлих і добрих хвилин Бог подарував їй, скільки можливостей різних, які не використала... Але, зрештою, так роблять усі люди... То хіба важко прийняти короткочасне терпіння від Найкращого Отця, Який хоче, щоб Його дитина думала тільки про справжнє і вічне? Нехай Аліція довіряє Ісусові, бо лише Його Найсвятіше Серце розрадити може".

* * *

Аніта запитує чи можна любити двох чоловіків одночасно:

"Так, і навіть - більше, якщо ця любов не гріховна. Чиє серце прагне і шукає любові - хоче поділитись своєю любов'ю з іншими і в цьому немає нічого осудливого".

* * *

Уже три роки Долорес тяжко хворіє:

"Долорес дуже обдарована Богом, але, на жаль, марнує ці дари. Завжди треба залишатися собою. Так, часто каліцтво тяжіє над людиною, але відомо чимало прикладів, коли людина сліпа, глуха чи німа ставала геніальною і потрібною іншим. Долорес розпустила свої нерви і вважає себе нещасливою. А це хибний шлях. Не можна піддаватися поверхневим людським співчуттям і нарікати на долю. Треба довіритися Тому, Хто воскрешав померлих і прокажених очищав! Тільки Спаситель може їй допомогти, а Долорес страждає за гріхи предків і за власні провини".

* * *

Відповідь друга:

"Любов'ю і вірою нехай щодня ошляхетнює свою душу. Нехай намагається стати доброю і справедливою, навчиться пробачати. Нехай спробує наблизитись до свого чоловіка і поступово відбудувати те, що зруйновано. Але вже на міцному фундаменті. Не роззирайся довкола, не шукай нових почуттів, Долорес, бо лише забрудниш душу і не матимеш ні радості, ні здоров'я".

* * *

Відповідь третя:

"З повними долонями ласк Ісус чекає, щоб душа Долорес пробудилася, зрозуміла і оцінила вартість терпіння. Тільки хай нетерпляче не скидає його з себе. Нехай щодня молиться за навернення близьких їй людей. Від думок, розмов і вчинків нечистих нехай оберігає її Непорочна Діва, бо в спокусах треба завжди звертатися до Неї. Посилаю їй своє благословення і любов".

* * *

Фелікс піддається хворобі:

"Бо думає, що так її подолає. Але якщо думка наполегливо кружляє навколо чогось одного, це "щось" набирає сили, запановуючи над думкою і волею. Не можна послаблювати волю ні в невдачах, ні в хворобах - на цих ворогів просто не треба звертати уваги".

* * *

Покинута дружина запитує, чи погодитись їй на розлучення:

"Вона католичка і тому — не можна. Та оскільки її чоловік дійсно обтяжує свою совість, сіючи гріх і марнуючи Божі дари, єдиним рятунком для Софії може бути Непорочна Мати. Нехай Софія замовить Богослужіння перед її вівтарем, ревно відмовить дев'ятницю, до якої щодня додасть молитву: "Найсвятіше Серце Ісуса, вічне Полум'я Божої Любові". Якщо так зробить, віддавши увесь свій клопіт Ісусові, знайдеться інша дорога, яка несподівано усе розв'яже. Палка, безперервна молитва може все змінити".

* * *

Юлія запитує, чи посповідатися їй вдруге:

"Потреби в цьому немає, адже вона отримала розрішення після попередньої сповіді. Та якщо її продовжує мучити сумління, може знову виказати на сповіді якийсь давній гріх, сказавши священикові, що вже про нього говорила. Можна також взяти на себе добровільну покуту і відмовити на колінах літанію до Ісусового Серця протягом дев'яти днів".

* * *

Анеля скаржиться на байдужість під час молитви:

"Анеля нервово і фізично виснажена, тому її енергія ослабла. Повинна знову відчути себе слабким і немічним дитям щодо Бога. Нехай промовляє щодня: "Боже, благослови увесь мій дім, чоловіка, дітей і мене, прийми від мене як молитву усю працю і клопоти дня сьогоднішнього". Ввечері також бажано коротенько помолитися, подякувавши Богові за прожитий день і віддати увесь свій дім в Його опіку на ніч. Це зовсім не важко. За якийсь час повернеться до неї те давнє прагнення молитви і солодкою стане розмова з Володарем всесвіту".

* * *

Відповідь Генриці, яка не раз намагалася вчинити самогубство:

"Яку ж велику ласку має Генрика у Бога! Уже цього одного мало би бути достатньо, аби здобути сильну віру. Зрозуміло, що це Господь Ісус рятував її кілька разів від жахливої смерті душі і тіла, яку вибирала добровільно. Бог дає терпіння. Великою є любов Ісуса і, мабуть, Генрика чогось вартує в очах Бога, якщо Він спасав її від смерті і дозволив на землі пройти муки, подібні до тих, які є в Чистилищі. І знову ласка. Генрика звертається до тебе, Фуллю, і ти повинна їй допомогти. Прочитай їй наші записи про вартість терпіння. Нехай повернеться обличчям до вічності. Те проминуле життя, ті тяжкі гріхи супроти Бога, людей і себе самої можуть бути пробачені і відпущені. А після цього не треба згадувати про них. Треба простягнути свої стомлені руки назустріч зраненим долоням Ісуса. Тут, за життя, Він не буде страшним суддею, але зрозуміє, пробачить і не буде її звинувачувати.

Терпіння фізичні і моральні пом'якшать кару, заспокоять душу, додадуть розуміння, жалю, любові і сил. Генрика може відродитися, стати новою людиною.

Зрадив чоловік? Інші також зрадили? Не принесло щастя багатство? Здається, усе добре і зле спізнала Генрика на землі. Мало не збожеволіла... Але нехай повернеться думками в юність: хіба Бог не обдарував її більше за інших? Вона мала здоров'я, вроду, спритність, розум і добре чуйне серце... Нині бідна Генрика навіть не здогадується, що відчуває людина, яка не збочує з ясної дороги. Але нічого! На щастя, маємо Ісуса, Котрий може нас змінювати і відроджувати. Маємо близького, улюбленого Приятеля. Який прийшов, аби випростувати наші дороги, аби спасти.

Але перш ніж візьмемося рятувати здоров'я, мусимо так загартувати волю, аби все, щоб не трапилося, приймати як таке, що походить від Бога. Та спочатку нехай Генрика скаже, що вона хоче - здоров'я тіла, душі чи душі і тіла?"

* * *

Чи блаженна Анна Катерина Еммеріх може бути заступницею Ванди?

"В Небі вона велика свята. Може бути постійною і дуже сильною заступницею Ванди, треба тільки промовити до неї дев'ятницю. Можна молитися своїми словами, а можна протягом дев'яти днів промовляти "Отче наш" і "Богородице Діво" з наміром, щоб ця свята взяла Ванду під свою опіку. На дев'ятий день Ванда відчує контакт зі святою. Але вже зараз може отримувати від Бога допомогу за її посередництвом".

* * *

Магдалина скаржиться на втрату ентузіазму в справах Божих:

"Люди були, є і ще довго будуть байдужими до слів Ісуса. Але її палке і дитинне серце миле Небу. Хіба ті, котрі насміхаються, допоможуть їй в сумнівах і турботах? Господь - єдиний Товариш, Який її розуміє, благословляє в праці і допоможе виховати дітей для її і Своєї радості. Нехай лише усі турботи свої збере і віддасть Йому. Вона знає, що правда є тільки у Бога. Має віру. Отже, щаслива. Але повинна глибше пізнати Ту, Котра є Матір'ю Ісуса. І полюбити Її, щоб в кожну важку хвилину звертатися до Неї.

Найсвятіша Мати виховала єдиного, улюбленого Сина і віддала Його нам на жертву. Це доказ Її любові, тож і ми повинні любити Її. Серце Марії відкрите, через нього ми отримуємо від Ісуса ласки. Тож не забуваймо щодня в короткій молитві усе просити через Марію, бо Її заступництво наймогутніше".

* * *

Недовіркові, який вимагав, аби йому з'явилася свята Тереза від Дитятка Ісус:

"Експериментувати з Богом чи святими не можна, бо і цікавість не задовольниш, і можеш накликати на себе сувору кару. Якби цей чоловік дійсно хотів заглибитися в духовну сферу, мав би щораз більше світло і нарешті пізнав би Бога".

* * *

Вдівцеві, який тужить за своєю дружиною:

"Усе уже в минулому і, мабуть, так мало статися. Але дух дружини турбується про душу і щастя чоловіка, тому в Андрія з'явилося таке прагнення духовного вдосконалення. Андрій повинен радісно іти новою, ясною дорогою. Прямувати до Істини, в якій перебуває його кохана дружина. Не повинен дорікати собі, шукати провини. Вона вже вільна і хоче вторувати дорогу до щастя коханому. На землі цього зробити не змогла б. Лише з вершин Правди, сильна духом і знаннями, може виявити усю свою любов чоловікові. Може безпомилково вести його до мети, до вічної радості, де сама перебуває і з тугою очікує на нього".

* * *

Жінка, яку справи духовні не цікавлять, просить поради в клопотах фінансових:

"Якщо Теофілія хоче звернутися по допомогу до святих, сама повинна бути в стані освячувальної ласки. Щиру молитву Господь Ісус вислухає завжди, якщо те, про що просимо, не піде на шкоду нашій душі. В міру того, як людина звертається до Бога - Найсвятіше Серце звертається до людини. Воно бачить чисті наміри і обдаровує щедро. Про все можна просити Господа Ісуса, але з любов'ю і довірою!"

* * *

Відповідь наркоманці:

"Віра має слабку волю і піддається впливові людей сильніших. Ніколи не працювала над вдосконаленням своєї душі, не відчувала задоволення від роботи, не вірила у свої сили. Тому той, хто хоче їй допомогти, повинен скеровувати розмову у відповідне русло, молитися за неї і за її дитину. Дівчинка успадкувала вдачу її чоловіка, тому треба робити все, щоб негативні риси характеру не витіснили позитивних".

* * *

Людині, котра просить заступництва Анни де Ґвіньє:

"Мала Анета перебуває в колі радості. Сама ніким опікуватися не може, але коли Софія з'єднується з нею духовно, вона звертається до іншого духа, який може виконати її прохання. Заступниками Софії можуть бути свята Тереза Велика, святий Андрій Боболя або святий Іван від Хреста. Вони близькі їй за духом. Щовечора можна своєму Заступникові складати прохання і турботи усього дня. Добре носити з собою посвячений образок святого - його допомога тоді буде відчутніша".

* * *

Христина в розпачі:

"Мусить опанувати себе. Депресія, антипатія і розпач - не для неї. Якщо ж мука нестерпна - нехай спробує стати на коліна і тихо та покірно усі свої тягарі пожертвувати Ісусові. Просити до­помоги у Найсвятішої Діви. Протягом усього травня Марія най­щедріша. Вона любить нас і сила Її проникає в наші неспокійні серця".

* * *

Відповідь професору, який не вірить у надприродне життя:

"Він добре знає, скільки праці і самозречення вимагає наука. То нехай і в цьому випадку відкине пиху і лінощі. Нехай спробує увійти в глибини духа, такі чужі кожному ученому, відкинути скептицизм і з довірою дитини наблизитися до лю­дей, котрі пізнали Бога чи до їхніх творінь".

* * *

Антоніна розлучена і живе з одруженим чоловіком, тому просить поради:

"Кожна людина має вільну волю і може робити усе, що хоче. Але життя Антоніни грішне, немає в ньому благословення Божого і не буде, поки не розірве гріховних зв'язків. Боже Ми­лосердя велике, воно може пробачити і благословити, але й покарати може. Тому не треба зволікати з каяттям".

* * *

Лікар запитує, як перемогти рак:

"Наукові дослідження без інтуїції не увінчаються успіхом. Треба пам'ятати, що тим, хто шукає з Богом, Бог допомагає. Треба спостерігати. Скажімо, є місцевості, де люди рідко хворіють на цю страшну недугу. Чому? Може усе залежить від повітря, харчування, покладів мінеральних, які насичують воду? Може ростуть там рослини, які - хоч людина не здогадується про це - допомагають їй.

Святі не мають повноважень відкривати таємницю боротьби з раком - це повинні зробити люди".

Як пробудити в душі сильну віру?

"Треба частіше читати Слово Боже, проникаючи в життя і Серце Господа Ісуса, Найсвятішої Матері і святих. Завжди треба пам'ятати, що Спаситель поруч, що Його добрі очі милосердно вдивляються в кожну хвилину нашого життя".

Як здобути духовний спокій?

"Щоб здобути рівновагу і спокій, треба лише сумлінно виконувати те, що ми повинні робити щодня для Бога і ближніх. Тільки безмежна довіра Божому милосердю і виконання усього, що в наших силах, може дати справжнє задоволення і спокій, навіть, якщо недобрі люди цього не визнаватимуть".

Як загартувати сильну волю?

"Необхідно зрозуміти, що кожна людина з допомогою Божої ласки може подолати лінивство духа, адже для себе і для інших можемо долати різні перешкоди. Зусилля для справ Божих марним не буде ніколи - Бог віддасть сторицею".

Як впорядкувати внутрішній хаос?

"Внутрішній хаос може бути наслідком докорів сумління, коли людина грішить або має слабку віру чи слабка фізично. Хвора людина частіше занепадає на дусі, тому ми повинні дбати про стан свого здоров'я".

Чому інколи добрі зусилля дають протилежні наслідки?

"Усе, що людина робить з любові до Бога і ближнього, має перед Богом безцінну вартість, навіть якщо наслідки не такі, яких би ми хотіли. Добрі вчинки на землі тільки частково оплачуються - внутрішнім задоволенням".

Як позбутися егоїзму?

"Навіть найбільший егоїзм можна перемогти, аналізуючи його наслідки. Найлегше позбутися егоїзму, думаючи про Страсті Христові, описані містиками і стигматиками. Кожним словом і вчинком Ісус вчить нас, яку благословенну радість дає душі відречення від свого "я". Маємо за це любов і вдячність від добрих, від злих - подив, а інколи і навернення".

Чи можна вивчати антропософію?

"Для пізнання чистої Істини ця наука нічого не дає. Вона навіть шкідлива, бо сіє в душі хаос, який породжує морок і сумнів, що ведуть у безвихідь".

 

Додаток

Як допомагати душам в Чистилищі?

Коли душа покидає цей світ в стані ласки, але має борги перед Божою Справедливістю і повинна очиститись у вогні страждань від усіх наслідків гріха - вона потрапляє у Чистилище.

По суті своїй муки Чистилища нічим не відрізняються від пекельних мук, окрім того, що в Чистилищі присутня любов Божа і впевненість у вічному щасті з Ним, а в пеклі душі ненавидять Бога і знають, що їхні муки вічні.

Отож нагадаймо ще раз, що діється з душею після смерті. Осяяна великим світлом, за одну мить душа охоплює усе своє життя і бачить, що заслужила. Залежно від стану душі вона бачить або Бога в усій Його красі, або тільки потужне світло Його Присутності. Душа, засуджена на вічні муки, такої ласки не отримає ніколи. Якщо ж душа чиста, вільна від гріхів і від кари за них, вона може одразу увійти у вічне споглядання Бога. Боже світло наповнює її невимовним щастям і кличе до радощів Неба.

Для душі, заплямованої гріхом, але не смертельним, це світло стає суддею, позаяк її стан не узгоджується з нескін­ченною святістю і досконалістю Бога. Тому Поєднання з Богом і вічне щастя для неї неможливе. Така душа не витримала би Його Присутності. Тому більшість людей ніколи не сягнули б Неба, якби після смерті не було очищення.

Через святу Церкву Бог вчить, що після смерті душа очищається карами Чистилища (Флорентійський Собор), що "в Чистилищі є вогонь " (Тридентський Собор).

Пригадаймо також сувору згадку Спасителя про в'язницю, з якої ніхто не вийде, поки не сплатить усього свого боргу (Мт.5,25; Лк. 12,58). Або слова святого Павла про те, що є душі, котрі тільки через вогонь можуть спастися (1 Кор.3,15).

Душа, котра в хвилину смерті брудна, перед Обличчям Бога постане наче роздроблена, пригнічена тягарем своїх провин, і цей стан для неї такий нестерпний, що вона сама прагне вогню Чистилища. Лише там починає розуміти, яким є Бог і Його любов та яким великим нещастям є гріх перед Обличчям Божої Величі.

Душа хоче кинутися в обійми свого Творця, але відчуває, що негідна. Вона тужить за Богом і відчуває глибоку вдячність за те, що може покутувати за свої провини.

Душа знає, що вона порятована, і ця думка стає для неї розрадою в терпіннях. Таким великим є Милосердя Боже, що навіть після смерті є можливість покути. Отож вогонь Чистилища - це таємниця ласки вогню Божого Милосердя.

Душам в Чистилищі дуже потрібна допомога

Вони вже не можуть, як на землі, надолужити Божій Справедливості добрими вчинками, пожертвами і молитвами. У Чистилищі годинник показує лише один час: терпіти -терпіти - чекати!

Усі терпіння і хрести, які ми за життя приймаємо терпеливо, повністю покладаючись на волю Божу і з'єднуючи їх з терпіннями Господа Ісуса Христа, збільшують наше вічне щастя і зменшують муки в Чистилищі.

Згідно застережень святого Августина та інших святих, кари і терпіння душ в Чистилищі незрівнянно важчі за страждання земні: "Терпіння мучеників у порівнянні з терпінням душ в Чистилищі - приємна розвага ".

Згідно зі свідченнями святого Томи Аквінського і святого Бонавентури, вогонь в Чистилищі такий самий, як у пеклі, з тією різницею, що в пеклі душі проклинають Бога, а в Чистилищі люблять і дякують за спасіння. В порівнянні з силою вогню Божої Справедливості вогонь земний - лагідний подих.

Терпеливо зносити терпіння - ось усе, що можуть душі в Чистилищі. Інколи Бог дозволяє їм нагадати про себе тим, хто живе на землі: криками і зітханнями, скаргами, голосами і навіть з'явами.

Особливо важко тим, чиї рідні і близькі не вірять в існування Чистилища, бо нізвідки не можуть сподіватися допомоги.

За свідченнями багатьох святих і душ з Чистилища, в місці очищення є тисячі різних сфер, які можна поділити на три основні смуги.

Зі слів Франциски Римської (померла 1440 році) знаємо, що найнижча смуга розташована біля пекла і доступ до неї мають демони. Подібні свідчення дають свята Бригіта і відома німецька стигматичка Анна Катерина Еммеріх. Одна душа з Чистилища називає цю смугу "великим чистилищним вогнем", але і там є свої рівні. На найнижчому і найболіснішому перебувають душі тих, хто вчинив жахливі вбивства і не розкаявся до смерті. Від пекла врятувало їх чудо палкої молитви рідних і близьких людей.

За ними перебувають душі людей, котрі за життя були байдужі до Бога, сповіді і причастя не визнавали; душі байдужих монахів і священиків, які свою паству не напов­нювали любов'ю до Бога і не виконували своїх обов'язків з належною шаною до Величі Божої.

В середній смузі чи в "малому вогні Чистилища" перебувають душі людей, які померли в гріхах повсякденних, або такі, яким було відпущено тяжкі гріхи, але вони не склали належного винагородження за них Божій Справедливості. Сюди перейдуть згодом душі з нижчої смуги Чистилища.

Одна з душ, якій було дозволено на Благовіщення перейти до середньої смуги, розповідає: "Того дня я вперше побачила Діву Марію. У великому вогні Чистилища її не видно. А тут, коли бачимо Марію, терпіння наші зменшуються".

Найлегшою є найвища смуга - "Вогню чистилищної спраги". Сюди потрапляють майже усі душі. Уникають його лише ті, котрі за життя тужили за Небом і Богом. А це трапляється рідко, дуже рідко, бо багато людей, навіть побожних, бояться Бога і великої туги за Небом не відчувають. Через цю смугу переходять душі з усіх інших смуг. В міру очищення душі кари пом'якшуються.

Згідно зі свідченнями Анни Катерини Еммеріх, звіль­нившись з в'язниці темряви, душа опиняється серед похмурої імли, яка поступово розсіюється і з світла, що проступає, наближаються до неї ангели, аби її потішити. В місці попередніх мук душа відчуває також тугу за Ісусом, бо побачити Його не може.

Для кращого розуміння цих таємниць, можна звернутися до книги "Голос з потойбіччя ". Там, зокрема, розповідається про те, що одна французька черниця багато молилася і складала багато жертв за душу своєї померлої сестри. З доброти своєї Бог дозволив душі сестри явитися монахині. Ось, що вона сказала: "Тут ми повністю у волі Божій, а на землі, хоч би якою святою не була людина, вона не може позбутися своєї власної волі. Не можу пояснити, чому ми бачимо землю інакше, ніж ви. Коли душа покидає тіло, земля здається їй цяткою в порівнянні з обріями вічності, які відкриваються перед нею".

Поки людина живе, про вічність не думає. Усі її прагнення земні. Коли помирають рідні і друзі, промовить кілька молитов, поплаче кілька днів і забуває. Але, мабуть, ті, що відійшли, заслужили такої долі, бо також не молилися за померлих. Справедливий Суддя віддасть на тому світі те, що робили за життя для інших. Бо земля - це лише перехід і вічний спочинок для тіла, що стає прахом.

Як можна допомогти душам в Чистилищі?

Найціннішою допомогою для душі в Чистилищі є Бо­гослужіння, але настільки, наскільки душа цінувала його за життя. І в цьому збувається приказка: що посієш, те й пожнеш. Те треба не лише замовити Богослужіння, але й взяти в ньому участь, якби замість душі померлого. Особливо помічна для душ в Чистилищі Григор'янка. Якщо Богослужіння офірується за померлих, які вже сягнули спасіння, вони особливо радіють, бо це Богослужіння допоможе їхнім братам в Чистилищі. Людині, котра помирає, можна допомогти не лише відправ­ленням Богослужіння, але і самим наміром його відправити. Адже в останні години життя, коли людина дуже ослаблена, її пригнічують не тільки гріхи, але й напади диявола. Отож Бог приймає молитву за душу як перед нашою смертю, так і після неї. Бог незалежний від часу. Христос помер на Хресті за гріхи минулі, теперішні і майбутні. Тож і Богослужіння, ця безкровна Ісусова Жертва, обдаровує ласками без обмежень часу. Велике значення мають Богослужіння, вислухані в будні, а не лише в неділі і свята. Якби люди про це знали, церкви були б пере­повнені. Бо коли ми помираємо, вислухані нами Богослужіння, мають для нас більшу вартість від тих, які будуть жертвувати за нас наші рідні після нашої смерті.

Нині батьки і вчителі скаржаться, що діти дуже неслухняні. Але колись були шкільні Богослужіння. Діти молилися і приймали святе Причастя, а це давало їм сили для виконання обов'язків. Бо ні батько, ні мати, ні катехит не зможуть вкласти в душу дитини те, що може дати їй Спаситель.

Якщо дитина не виховується на релігійних засадах змалку, пізніше не зможе за ними жити. Треба пам'ятати, що початок кожного гріха - в думці, і не дозволяти собі думати про іншу людину погано.

Царство Боже повинні шукати і здобувати всі, а це означає, що до апостольства покликані усі християни - хто добрим прикладом, хто служінням. Турботи про душу не можна відсувати на задній план, заступаючи турботами про тіло. Прагнучи спасти людство від атеїзму і матеріалізму, Матір Божа у Фатімі сказала: "Бог хоче покути ", а покутувати можна добровільними пожертвами і молитвами. І якщо не зробимо цього з власної волі - Господь Сам накладе на нас покуту.

Терпіння взамін

Кожне терпіння тілесне чи духовне, яке офіруємо за душі в Чистилищі, приносить їм полегшу. Про це пише Анна Катерина Еммеріх, а святий Іван Віанней з Арс просив у Бога дозволу терпіти за душі в Чистилищі.

Молитва на вервиці

Після Богослужіння - це найефективніший засіб допомоги душам в Чистилищі. Коли ми молимося за них на вервиці, передаємо їх в опіку Матері Божої, яка сказала святій Бригіді: "Я Матір усіх душ Чистилища. Моє заступництво пом'якшує їхні терпіння ".

Хресна Дорога

Хресна Дорога приносить душам в Чистилищі велику допомогу, якщо жертвуємо за них терпіння і смерть Ісуса, а також криваві сльози Матері Болісної. Після кожної стації треба додавати "Ісусе Христе Розіп'ятий, змилуйся над нами і над душами в Чистилищі".

Помічними є також молитви до Божого Милосердя і до Найсвятіших Ісусових Ран. Кожна найкоротша молитва чи зітхання скорочує муки душі в Чистилищі.

Вдосконалення в чеснотах і добрих вчинках

Через святу Марію Ліндмайєр Ісус радить нам, аби ми в кожному тижні вибрали собі якусь чесноту і при кожній оказії вдосконалювалися в ній. Ці зусилля через Ангела-Хоронителя треба жертвувати Матері Божій, щоб Вона наші заслуги зарахувала душам в Чистилищі. Скажімо, вдосконалення в упокоренні необхідно жертвувати за душу, котра відпокутує гріх зверхності і пихи. Свята Марія Ліндмайєр наголошує, що покорою можна значно більше допомогти душам, аніж іншими чеснотами. За тих, хто грішив переїданням, можна покутувати постами, за злих і гнівливих - терпеливістю і лагідністю Муки тих, у кого було тверде серце, можна пом'якшити вчинками милосердя, милостинею і пожертвами на місії.

Можемо навіть просити душі з Чистилища, аби через своїх Ангелів-Хоронителів спам'ятовували нас, коли щось не так зробимо... В такий спосіб - стверджувала Анна Марія Лінд­майєр - за півроку вона сягнула такого поступу у внутрішньому житті, якого не могла зауважити в своєму житті навіть за кілька років наполегливої праці.

Добрий намір

Це також дуже дієвий засіб допомоги душам в Чистилищі. Добровільно жертвуючи їм наші добрі вчинки, тим самим збираємо скарби і для свого посмертя, позаяк "усе, що зробиш ви одному з Моїх - для Мене зробили" (Мт.25,45).

Свячена вода

Анна Марія Ліндмайєр стверджує, що свячена вода дуже помічна для душ в Чистилищі. Сам Спаситель заохочував її перед сном розбризкувати свячену воду для душ в Чистилищі. Вона розповідає, що одного разу забула це зробити, але щойно заснула, як з'явилися душі з Чистилища і не зникали поки вона не покропила їх свяченою водою. Зрозуміти це легко, згадавши, що священик святить воду в ім'я Бога і як представник святої Церкви, тож Спаситель його молитви приймає і вислуховує. Тому, коли даємо душам з Чистилища свячену воду, молитва Церкви знову підноситься до Неба і обдаровує ласками тих, за кого просимо. Але сила дії свяченої води залежить від віри і довіри того, хто кропить. Душі відчувають не тільки очищу­вальну і освячувальну силу свяченої води, але і любов, з якою їм її дають.

Запалювання свічок

Запалювання свічок також допомагає душам в Чисти­лищі, бо, по-перше, це вияв пам'яті і любові до них, а, по­друге, свічки є освячені, і їхнє світло роз'яснює морок Чистилища.

Дехто може здивуватися, що його молитва чи пожертва, покута, терпіння чи добрий вчинок можуть мати таку велику силу, аби полегшувати страждання душ в Чистилищі. Звичайно, самі по собі ці вчинки такої сили не мають. Таємниця полягає в тому, що вони є одночасно вчинками Ісуса Христа, бо Він в нас живе і любить, молиться, страждає і жертвує те добро, яке робимо. І чим більше Його любимо, тим вартіснішими і доско­налішими є наші вчинки, і тим більше можемо допомогти ними душам в Чистилищі.

Тому усе треба жертвувати Богові і просити Його, аби прийняв як покуту і винагородження за гріхи наших ближніх.

Пожертва грошима

Без такої пожертви не можна було би зробити багато добрих справ. Скажімо, на пожертви працюють місіонери в Африці і Південній Америці. Не одна душа в Чистилищі покутує за несплачені борги, несправедливі заповіти, тому саме грошові пожертви можуть їй допомогти.

Відпусти

Чимало святих стверджують, що для душ в Чистилищі відпусти безцінні. У щирому каятті і святій сповіді гріхи відпускаються, але кару за них все одно доведеться приймати - чи тут, на землі, чи на тому світі. Хто ж за життя часто здобуває відпусти для душ з Чистилища, той в годину смерті легше може отримати ласку повного відпусту для себе. Церква вчить, що існує тільки два види відпустів: повний і неповний. Повний - це повне звільнення від тимчасової кари за гріхи, неповний - часткове. Мало кому вдається заслужити повний відпуст. Якщо, скажімо, в земному житті людина легковажила відпустами, Бог справедливий не вділить їй з пожертви за неї повного відпусту в Чистилищі - хіба неповного.

Люди переконані, що коли за душу багато молитися, вона майже відразу після смерті може сягнути вічного щастя. Але хто може збагнути вирок Божий? Хто може уявити собі, через яке Чистилище повинна пройти душа, щоб сягнути вічного щастя?

Отримання відпусту

1. Відмовитися від будь-якого гріха, навіть повсяк­денного.

2. Взяти участь у всіх богослужіннях аби отримати відпуст.

3. Виконати три умови: сповідь, причастя, молитва в намірі.

Якщо якось з цих умов не дотримаємось, відпуст буде тільки неповним.

Після однієї святої сповіді можна отримати багато нових відпустів, після одного святого Причастя і однієї молитви в намірі Папи можна отримати тільки один повний відпуст. Умова молитви вважається виконаною, якщо промовити в намірі Папи один раз "Отче наш" і один раз "Вірую".

Положення про новий відпуст затверджено Папою Павлом VI 26.06.1968 року.

Повні відпусти, які можна отримати щодня:

1. За півгодинну адорацію Найсвятіших Тайн можна отримати повний відпуст. За відвідини Найсвятіших Тайн -відпуст неповний.

2. За півгодинне побожне читання Святого Письма -повний відпуст. За короткий термін читання - відпуст неповний.

3. За відправлення Хресної Дороги. Умови:

а) необхідно відправляти це набоженство в місці, де Хресна Дорога за дозволом Церковної влади закладена;
б) роздумувати про Муку Христову (не обов'язково біля кожної стації).
в) переходити від стації до стації, якщо є для цього можливості. Якщо ж немає, переходить ведучий, а прочани залишаються на місці. Коли хтось через певні обставини, скажімо, хворобу, подорож чи зачинений храм не може відправити Хресної Дороги - отримає повний відпуст, якщо протягом півгодини молитиметься, розмірковуючи про Муку Христову.

4. За відмовляння одного або п'яти десятків "Богородице Діво" на вервиці в церкві, капличці, вдома чи в громадському місці.

Інші умови:

а) Відмовити п'ять десятків "Богородице Діво" без перерви.
б) До молитов додати розважання таємниць святої Вервиці.
в) Робити це в гурті, публічно.

Повні відпусти, які можна отримати в певні дні:

1. За побожне, публічне проголошення гімну Veni Creator (Прийди, Сотворителю) 1 січня і в день П'ятидесятниці (відпуст неповний за публічне проголошення цього гімну в інші дні).

2. За побожне промовляння після святого Причастя молитви "Оце я" перед Розп'яттям кожної п'ятниці Великого Посту (за відмовляння цієї ж молитви в інші дні року - відпуст неповний).

3. За побожне урочисте відмовляння "Перед такими Великими Тайнами" з молитвою у Великий Четвер і з нагоди свята Євхаристії (те саме за інших обставин - відпуст неповний).

4. За побожну участь в урочистій адорації Хреста у Велику П'ятницю.

5. За відмовляння в одному із вживаних формулювань присяг Святому Хресту:

а) напередодні Великодня;
б) в річницю свого хрещення (в інші дні - відпуст неповний).

6. За побожне публічне відмовляння "О, найсолодший Ісусе" в день Найсвятішого Серця Господа Ісуса. В інші дні -відпуст неповний.

7. За побожне використання предметів релігійного культу (хреста, вервиці, параману, образка), посвяченого Папою чи єпископом, окрім відпустів неповних, можна отримати повний відпуст в день святих апостолів Петра і Павла, особливо якщо ще промовити "Вірую".

8. За побожне відмовляння Акту посвяти людства Ісусові Христові в день Христа Царя (в інші дні відпуст неповний).

9. За побожне відвідування кладовища з молитвою за померлих в Задушні дні з 1 по 8 листопада можна отримати повний відпуст і пожертвувати його за померлих. За відвіду­вання кладовища в інші дні - відпуст неповний, який також можна пожертвувати за померлих.

10.  За побожне відвідування церкви або каплиці в Задушні дні відпуст також можна отримати тільки за померлих, промовивши "Отче наш" і "Вірую".

11. За публічне проголошення гімну "Тебе, Бога, хвалимо" з подякою Богові за ласки в останній день року (за подяку в інші дні року - відпуст неповний).

12. За прийняття Першого Святого Причастя або за участь в церемонії його прийняття.

13. Повний відпуст може отримати священик, який від­править перше Богослужіння, і вірні, які в ньому братимуть участь.

14. В день 25-ліття і 50-ліття священства - священик і вірні, які братимуть участь в Богослужінні.

15. За участь у святому Богослужінні з нагоди закінчення Конгресу Євхаристійного.

16. За відправлення триденних реколекцій.

17. За участь в урочистому закінченні місії - за умови, що християнин вислухав кілька місійних проповідей.

18. Побожно приймаючи благословення Папи - навіть через радіо і телебачення.

19. За побожні відвідини однієї з чотирьох великих римських базилік:

- в день патрона базиліки;
- в кожне свято de praecepto, згідно з каноном 1248 §1;
- раз на рік в будь-який день, вибраний вірним.

20. За участь в ранковому чи вечірньому набоженстві в храмі стадійному в Римі, в дні, зазначені в римському служебнику:

- в день патрона базиліки;
- в кожне свято de praecepto, згідно з каноном 1248 §1;
- раз на рік в будь-який день, вибраний вірним.

21. За участь в набоженстві під час пастирського візиту.

22. За відвідини храму чи вівтаря в день його освячення.

23. За відвідини храму, в якому відбувається синод дієце­зіальний.

24. За відвідини церкви парафіяльної в храмове свято і 2 серпня (Матері Божої Ангельської).

25. За побожне відвідування церкви чи каплиці монашої в день свята засновника Чину.

26. Якщо немає священика, який би вділив помираючому Святих Тайн і повного відпусту згідно канону 466 §2, Церква уділить їх йому в хвилину смерті, якщо за життя не занедбував молитви. Для отримання цього відпусту добре користуватися хрестом чи натільним хрестиком.

Відпусти неповні

Неповний відпуст можна отримати:

1. Якщо під час виконання своїх обов'язків і в труднощах життєвих підноситись думкою до Бога з покірною довірою, додаючи якусь коротеньку молитву, скажімо: "Icyсе, довіряю

Тобі", "Непорочна Маріє, будь зі мною", "Святий Антонію, молися за нас ".

2. Якщо, керуючись заповідями Божими, допомагати ближнім.

3. Якщо в намірі умертвлення відмовляти собі в якійсь негріховній насолоді.

Вдячність душ з Чистилища

Анна Катерини Еммеріх говорить: "Те, що робимо для душ з Чистилища, чи молимося за них, чи жертвуємо їм свої терпіння - усе виходить на користь і їм, і нам, бо і вони моляться за нас."

Анна Марія Ліндмайєр стверджує: " Жоден період мого життя не був для мене таким приємним і благословенним, як час, проведений з душами і для душ з Чистилища, бо самі собі допомогти вони вже не можуть."

"Якби люди могли бачити, яку владу над Божим Серцем мають ці душі і які ласки можна за їхнім посередництвом отримати, не забували б про душі з Чистилища", - переконаний святий Іван Віанней з Арс.

Коли хочемо викликати в собі досконалий жаль за вчинені гріхи, звертаймось до душ з Чистилища, адже вони багато років каються у вогні Чистилища. Треба багато молитися, щоб і вони молилися за нас.

Св. Катерина з Болонії (померла 1463 р.) згадує: "Часто те, що через святих на Небі отримати не могла, отримувала відразу, коли зверталася до душ з Чистилища. Але не тому, що вони нас вислуховують, - стверджує Анна Марія Ліндмаєр, - а тому, що Бог вислуховує нас з огляду на Його любов до цих бідних душ, яких Він дуже любить".

Коли найбільше душ звільняється з Чистилища?

У Задушні Дні багато душ залишають місце покути і переходять до Неба. Тільки цього дня в Богослужінні беруть участь всі без винятку душі. Чимало з тих, які роками перебувають в Чистилищі, згідно з присудом Божої Справед­ливості мають лише цю полегшу. Але найбільше душ переходить до Неба не в день Усіх Святих і не в Задушні дні, а в день Різдва Христового.

Гріх дітовбивства і кара за нього

Візії сестри Медарди Софії Вискель, яка померла 16.05.1973р. в репутації святості в Познані.

Я бачила багатьох матерів, які нікуди не можуть сховатися від своїх убитих ще ненароджених дітей, і чула голоси, які волали, що навіть тварини не здатні на такі злочини, як люди, створені на образ і подобу Божу. Бо вбиваючи своїх невинних дітей, вони вбивають самого Бога і стають Боговбивцями, чинячи перешкоди Божому Провидінню, яке має свої плани стосовно цих душ.

Бачила я і душі закатованих неохрещених дітей. Вони в оазі світла, але все одно сумні, бо не можуть сягнути щастя, для якого створені. Я чула їхні голоси: "Змилуйтесь над нами, бо рука Господа нас торкнулася", бачила їхніх Ангелів-Хоро­нителів, які також сумували, бо нічим допомогти їм не могли.

Бачила душі батьків цих дітей, які допустили до вбивства - їх оточував морок, і, якби не проблиски світла, які інколи з'являлися над ними, подумала б, що це пекло, такі важкі докори сумління і такий розпач вони терпіли.

Бачила душі лікарів-убивць, які вбивали за гроші, і ці гроші були такими, як тридцять срібних, узятих Юдою за вбивство Бога! Бачила, як багато з них спиналися на високу стрімку гору з наплечниками, повними грошей, але сягнути вершини не могли, і знову падали та спиналися, опиняючись під руїнами будівель, зведених колись за ті криваві гроші.

Бачила багатьох лікарів, які тримали ножі в руках і цими ножами себе вбивали, але оживали знову. Запитувала їх: чому вони все-таки не в пеклі, а в Чистилищі. Відповідали, що в годину смерті розкаялись в гріхах і встигли за життя зробити чимало добрих вчинків, були милосердними до хворих.

Терпіння розлучених

Бачила в Чистилищі також душі, які розірвали церковний шлюб. Душі ці наче зв'язані вогняними ланцюгами, хочуть звільнитися одна від одної, але не можуть: куди одна душа шарпнеться, друга повинна йти за нею.

Бачила також тих, хто заплямував церковний шлюб розпустою, хто жив у шлюбі громадянському чи чужоложив -вони перебувають в мороці, бо залишалися засліпленими, хоч знали, що так чинити не можна.

Бачила душі матерів, які пішли за покликом своїх сердець, покинувши дітей, а також батьків, які покинули дружин з дітьми напризволяще - тут перед їхніми очима були не тільки їхні гріхи, але і гріхи їхніх дітей, яких вони штовхнули на манівці.

Найважче страждали жінки, які зраджували своїх чоловіків і руйнували вогнища чужих родин - вони були в найглибшій прірві, і я подумала, як страшно попасти в руки Справедливості Божої. Лише Милосердя Боже врятувало ці душі від пекла, бо інші молилися за їхнє навернення.

Я збагнула, що таким душам можуть допомогти ченці закритих монастирів, які в усьому собі відмовляють, інколи навіть в денному світлі, а також люди жертовної любові, які страждають, жертвують і моляться за душі грішників.

Рятуймо душі, які страждають в Чистилищі

Одним з найважчих страждань на землі є втрата дорогої людини.

Апостол Павло вчить: втративши дорогу людину, не під­даватись смуткові, як погани, які не мають надії зустрітися з померлими. Ми ж віримо, що вони тільки випередили нас в смерті, що колись воскреснуть і житимуть, з'єднані з нами любов'ю в Серці Спасителя, і вже ми не розлучимось ніколи.

"Хто в Мене вірує, той навіть і вмерши - житиме!" (Ів.11,25), - говорить Христос.

Де перебувають душі дорогих нам померлих? На це питання відповідає Ісус: "Кажу тобі, не вийдеш звідси, поки не віддаси останнього шеляга". В Чистилищі душа страждає найбільше, якщо не може бачити Бога, Який для неї є найбільшим щастям і добром. Поки душа перебуває в тілі, вона не відчуває такого прагнення вічного щастя, бо тягар тіла його заглушає, в погоні за тимчасовими втіхами людина не може зосередитись на вічному. Звільнившись від тіла, дух починає відчувати спрагу вічного щастя й усією силою чистої любові рветься до Бога. Це прагнення Бога подібне до вогню, який палить душу, бо в земному житті вона шукала себе, а не Бога, ставлячи перешкоди між собою і Богом.

Окрім муки любові є в Чистилищі й інші муки, позаяк людина не виконувала належно заповіді: "Люби ближнього свого". Хоч грішник помирає, поєднавшись з Богом, на душі його залишаються плями від давніх гріхів. Прояви самолюбства і надмірної любові до світу також залишають на ній сліди, які не можуть подобатись Богові, тож покутою мають бути спалені у вогні Чистилища.

Та можемо радіти з того, що душі в Чистилищі не лише страждають, але й радіють від того, що можуть любити Бога і, страждаючи, виконувати Його волю, що є для них джерелом спокою. Тому молитви за померлих закінчуємо словами: "Нехай відпочивають в спокої"".

Втіхою для померлих є і спілкування з іншими душами Чистилища, а також відвідини Ангелів-Хоронителів, які навіть в Чистилищі залишаються їхніми посередниками між землею і Небом, навіюючи живе прагнення молитися за померлих чи допомагати їм в якийсь інший спосіб.

Смерть не розриває зв'язків з померлими - назавжди залишаються зв'язки родинні і дружні, зв'язки любові. Тож не забуваймо про тих, кого на землі любили. В кожну річницю смерті згадуючи про них, не забуваймо і в Задушні дні. Пам'ятаймо, що молитися треба не лише за своїх рідних, але й за усіх померлих в Церкві Христовій.

Розповідають про одного старого чоловіка, який навіть помираючи, відмовлявся від святої Сповіді і Причастя. Тоді тому, хто його доглядав, спало на думку звернутися за допомогою до душ з Чистилища і він пообіцяв, що замовить певну кількість Богослужінь за найсамотнішу душу, якщо вона випросить ласку покути для хворого. І ось того самого дня старий грішник висповідався, прийняв Найсвятіші Тайни і помер в щирій покуті.

Для того, щоб виблагати милосердя Боже, нехай кожен з нас свідчить добрими справами, милостинею і милосердям. Допомагаймо душам, котрі покутують в Чистилищі, двома шелягами, як та євангельська вдова, чи окрайцем хліба для убитого.

Але щоб молитва і вчинки милосердя допомогли душам в Чистилищі, треба самому бути в стані ласки, тобто не чинити жодного смертельного гріха. Звідси походить добрий звичай наших предків сповідатися в Задушні дні, щоб з очищеним серцем жертвувати і благати за померлих.

Набоженство за душі в Чистилищі не лише полегшує їхні страждання, але й тим, хто молиться за них, допомагає в потребах духовних, підтримує в хвилини випробувань.

 

Молитви

Молитва за душі померлих святої Гертруди

Боже Милосердний, з Престолу слави Своєї поглянь на бідні душі в Чистилищі, зглянься на їхні муки і сльози, які перед Тобою виливають, почуй їхні благання і зойки, змилуйся, відпусти їм гріхи. За усі злочини, які вчинили, за недбальство в службі Твоїй святій жертвую Тобі найсвятіше життя, усі заслуги Ісуса Христа, усі покути, пости, чування, молитви, страждання, зусилля, Кров і Рани, Муку і Смерть невинну, яку з найпалкішої любові прийняв за нас Син Твій улюблений; прошу Тебе, прийми душі померлих до райської оселі, щоб Тебе любили і славили на віки. Амінь.

Молитва до святих душ Чистилища святої Гертруди

Нехай Ісус Христос, Який за нас був розіп'ятий і смерть прийняв, змилується над вами, нехай Своєю Кров'ю погасить полум'я, яке вас палить... Віддаю вас в опіку тій незбагненній любові, яка Сина Божого з Неба на землю привела і на жахливу смерть видала. Нехай змилосердиться над муками вашими, бо навіть на Хресті усім прощав. А на відкуплення ваше жертвую ту синівську любов, яку Господь Ісус в Божестві Своєму відчував до Предвічного Отця, а в Найсвятішому Бого­чоловікові - до Своєї улюбленої Матері.

Молитва за помираючих

О наймилосердніший Ісусе, любове душ, благаю Тебе через смерть Твого Найсвятішого Серця і через болі Твоєї Непорочної Матері, обмий в Крові Своїй грішників усього світу, котрі зараз конають і сьогодні ще померти повинні.

Серце Ісуса конаюче, змилуйся над тими, хто помирає.

Болісне Серце Непорочної Марії, молися за помираючих. Амінь.

Пожертвування Служб Божих

Боже мій, жертвую Тобі усі Служби Божі, які сьогодні відправляються в усьому світі, за грішників, котрі конають і сьогодні ще померти повинні. Нехай Найдорожча Кров Ісуса Відкупителя виблагає для них милосердя. Амінь.

Відпустова молитва до Господа Ісуса

Оце я, предобрий і найсолодший Ісусе, стою на колінах перед Обличчям Твоїм і благаю Тебе прищепити душі моїй живі почуття віри, надії і любові, щирий жаль за гріхи і прагнення їх позбутися. З великим болем вдивляюся в Рани Твої і згадую слова пророка Давида про Тебе, о Добрий Ісусе: "Пробили Мені руки і ноги й почислили всі кістки Мої".

Отче наш..., Богородице Діво..., Слава Отцю...

Пожертва дня Божественному Серцю Ісуса

Божественне Серце Ісуса, через Непорочне Серце Найсвятішої Діви Марії жертвую Тобі усі слова, молитви, зусилля і хрести дня сьогоднішнього як винагородження за гріхи наші, з'єднуючи їх з тими намірами, в яких Ти за нас жертвував Себе на Хресті і на престолах наших відновлюєш донині, Жертвую за Святу Церкву, Святішого Отця, за наших єпископів і священиків, за наші родини, в намірі, визначеному Апостольством Молитви, і за Тріумф обох ваших Найсвятіших Сердець.

Хочу здобути усі можливі відпусти і пожертвувати їх за душі в Чистилищі.

Найсвятіше Серце Ісуса, змилуйся над нами! Непорочне Серце Марії, молися за нас!

 

Велике посланництво

Свята Маґдалина Софія Барат (1779-1865) - засновниця Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, повинна саме в наші дні відновити любов до Серця Ісусового в усьому світі. Фулля Горак стверджує, що вона буде колись опікункою дівчат всього світу, наблизить до нас Догмат про Спілкування зі святими і покаже шлях духовної злуки з Церквою Торжествую­чою і Страждаючою, а також підготує підгрунтя для нової, тре­тьої епохи Святого Духа, що надходить.

Свята Маґдалина Софія Барат народилася в Бургундії (Франція) за десять років до вибуху Великої французької революції. Була дуже здібна, отримала добру освіту. Від­мовилась від своєї мрії про Кармель, аби вступити до нового Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, завданням якого було поширення почитання і любові до Господнього Серця, а також виховання безправної і здеморалізованої революцією молоді. Вона прагнула показати дітям і дівчатам повноту життя, яку в любові Божій дає справжнє християнство. Невдовзі після першого посвячення Серцю Господа Ісуса (21.11.1800 р.) її Згромадження засновує перший виховний заклад. Виникають також нові монастирі Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, і в 1806 році сестра Магдалина Софія стає їхньою Генеральною Настоятелькою, несучи цей тягар до кінця свого життя. Її апостольський порив огортає увесь світ і майже в усіх країнах Європи та Америки виникають монастирі Найсвятішого Ісусового Серця. Коли вона помирала, Згромадження нараховувало 3,5 тисячі черниць, 100 виховних закладів і притулків для найбідніших дітей. У 1843 році був заснований перший такий виховний заклад і у Львові. Свята Маґдалина Софія Барат вважається однією з найбільших містичок в історії Святої Церкви. Після ексгумації останків в 1904 році виявилося, що її тіло зосталося нетлінним. Після її смерті відбулося багато чудес і у 1908 році вона була беатифікована, а в 1925-му канонізована.

Молитва до Господа Бога за посередництвом св. Маґдалини Софії Барат

Свята Маґдалино Софіє, що так праведно була обрана Богом для поширення почитання Найсвятішого Ісусового Серця і запалювала любов'ю до Нього людські серця, прийми пошану нашої довіри і молитви. Веди нас за собою, скеровуй на шлях любові і покори, розпали в наших серцях такий самий вогонь, яким палало Твоє серце, щоб під Твоєю опікою ми заслужили на те, аби наші імена були викарбувані в Бо­жественному Серці Ісуса і в Ньому знайшли пристановище у часі та вічності.

* * *


Нагору



Рекомендуйте цю сторінку другові!






Підписатись на розсилку




Християнські ресурси

Нове на форумі

Проголосуй!