За дозволом Церковної влади

Переклад з польської Неоніли Стефурак.
Малюнок на першій сторінці обкладинки Йосипа Терелі

© Н.Стефурак, переклад, 2001
© Й. Тереля, малюнок
© Релігійне видавництво "Добра книжка'"

Від видавця

В цьому виданні використані найважливіші фрагменти з книжки "Свята Пані", що вперше побачила світ 1939 року і містила факти безпосереднього контакту зі святими. Давно відомо, що кожен може спілкуватися зі святими з великою користю для своєї душі. Однак занедбування і не користання одного з найбільших скарбів Церкви - Догмату про Спілкування зі святими - спричинилося до ослаблення віри і виникнення різних псевдодуховних течій всередині Святої Церкви.

Наше видання ставить собі за мету наблизити цю над­природну божественно-людську спільність. Його авторка на­родилася 1909 року в Тернополі, померла 9 березня 1993 року в стані святості.

В 1944 році за участь в Армії Крайовій була вивезена до Сибіру. Нелюдські умови життя і важкі хвороби спричинилися до інвалідності. З Сибіру повернулася 1957 року й оселилася в Закопаному, повністю присвятивши решту життя Богові. Своїми молитвами, терпінням, пожертвами й особистими контактами допомогла багатьом людям віднайти дорогу до Бога і повернутися в лоно Церкви.

Сама вона була колись бунтівна і байдужа до віри. Шукаючи справедливості, ставила Богові умови і домагалася знаку з Неба. Після багатьох років боротьби отримала ласку безпосереднього контакту зі святими, зокрема зі святою Маґдалиною Софією Барат (1779-1865), засновницею Згромадження Найсвятішого Ісусового Серця, з бельгійським кардиналом Mercier, святою Терезою від Дитятка Ісус, німецькою стигматичкою Анною Катериною Еммеріх і багатьма іншими святими. Це вони вчили її, як треба жити, аби спастися самій і допомогти іншим сягнути Неба. Під їхнім керівництвом закінчила так званий "Небесний Університет". Від святих отримала знання про таємниці життя душі після смерті тіла.

Таке життя існує і це вже факт, що не підлягає сумніву. Щоправда, людським розумом осягнути його важко, бо це вища і докорінно відмінна від земної категорія життя. Лише з ласки Бога, поглиблюючи свою віру, можна поступово пізнавати цю таємницю. Але не розумом. Бо, як стверджує святий Павло те, що Бог приготував тим, котрі люблять Його, ані око не бачило, ані вухо не чуло, ані серце людське не може збагнути.

Тим не менше таємницю життя після смерті Небо не один раз відкривало людям - в міру їхнього розуміння. Окрім Святого Письма, де знаходимо багато свідчень про потойбіччя, поглиблені знання про таємниці духовного життя отримало багато святих.

Сьогоднішня публікація - це вкотре відхилена завіса в таємницю.

Друга частина книжки містить інформацію про молитви, що полегшують страждання душ в Чистилищі, а також свідчення деяких святих про потойбіччя.

Щасливі ті, хто замислюється, в які духовні світи приведуть їх вчинки їхнього щоденного земного життя.

Подруго моя!

Наближаймо Царство Боже на землі! Вже стільки Христових багать розкладено у світі. Біля їхнього вогню гріється стільки сердець, спраглих тепла. Посланців Божих у цьому світі сприймають як божевільних, але саме вони стають у ньому провідниками, часто забуваючи про себе, піклуючись про душі і тіла ближніх. Десь з'явиться книжка, з вірою і любов'ю відважно написана, а десь - людина, здатна беззастережно проголошувати Істину! В іншому місці непомітно здійсниться драма Муки Христової в стигматизації, і ще багато вибраних посилає Бог Всемогутній для очищення і відродження цього розтлінного світу. Закінчуються останні спроби підступів диявола. Ще трохи - і злі сили програють битву. Вже недовго їм впиватися сльозами і кров'ю справедливих. Знають, що наближається година Божої Справедливості, тому так метушаться, тому такий диявольський бенкет злості, безуму, нелюдського егоїзму і цинічного ошуканства у світі...

Злість, що поглиблює несправедливість, у глибоку прірву штовхає людство - і що далі: загибель чи спасіння? Бог Предвічний в Старому Завіті промовляв через пророків, з'яви, ласки і кари. Пробуджував сумління людське стихійними лихами, нашестям сарани, виверженням вулкану, потопом -не допомогло! Зло міцно вкорінилося в світі. Благали нещасні дати їм Спасителя, і нарешті прийшов в постаті людини - Ісус - але як Його зустріли? "Син Людський не мав де голову прихилити" - "Прийшов до своїх, а свої Його не прийняли"... Та попри всю людську невдячність, "Він, ідучи, скрізь добро чинив" і за це був засуджений і страчений на Хресті. Але ж і після цього Його любов до нас не вмерла. Він, Воскреслий, пообіцяв зіслати Духа Святого, Утішителя, аби нарешті наблизилося Царство Боже на землі. Більше того - ось уже два тисячоліття Він щодня розпинається за нас під час Літургії. З любові до нас Жертву Свою Він розтягнув на два тисячоліття, в ній віддає Себе знову і знову, аби ми нарешті зрозуміли і відповіли любов'ю на любов... Лише в цій Божій любові, лише в цьому полум'ї Жертви - спасіння світу, тож молімося до Духа Святого, Утішителя:

"Духу Святий, Боже Предвічний, Єдиний! Хочемо прийняти Тебе на землі нашій, повній болю і нещасть, як обіцяного Утішителя. Зволи, о Духу Найсвятіший, відвідати нас й огорнути все людство, нещасне, пригнічене і пригноб­лене ярмом гріха. Бо самі себе не спасемо! Прийди, Утіши­телю, освяти нас і зміцни світлом Божої ласки, поверни нам розум, розігрій серця наші для великої любові і великих справ, аби боязнь Божа і побожність не покидали душ наших, аби всі гріхи, невдячність і помилки відійшли назавжди, аби Трійця Найсвятіша - Отець, Син і Дух Святий - милостиво у нас царювала! Духу Святий, Утішителю, вселися в нас і землю усю відроди!"

Благословляю тебе, мала наша Фуллю!

Кардинал Mercier

* * *

"Фуллюсю! Дитино моя! Ти вже переконалася сама, яке "щастя" дає світ: скільки душ і сердець відкрилося перед тобою, біля твого вівтаря. Ти бачила і чула речі надзвичайні і дивні. Ти бачила, якими жебраками були багаті і бідні, котрі втратили зв'язок з Небом. Кидалися в різні боки, шукаючи рятунку, але не зверталися туди, звідкіля лине проміння ласки, і хрест їхній ставав все важчим, і так сильно пригинав їх до землі, що, знесилені і зневірені, спасіння бачили лише у самогубстві. Ти вже знаєш, дитино, якими підступними і облудними дорогами веде світ людину до щастя. Ні гроші, ні родовід, ні врода, ні талант не дали нікому справжньої насолоди, скоріше навпаки - принесли багато терпінь, розчарувань і зневіри. Лише віра зцілила їх, коли очистилися від фальші й облуди, здобувши справжню радість, мир, світло і правду. Прийшли засмучені, сповнені болю і розпачу, прийшли і пізнали глибше Того, Котрий є "Дорогою, Правдою і Життям", і Він їх заспокоїв, відхилив завісу, аби вони змогли побачити істину в світлі Божої Ласки. Повірили - довірились - і повернулись перемінені: радісні і сповнені внутрішнього світла. Ці вже знайшли мету свого існування на землі - смиренно схилили голови, вдячні і щасливі, бо знають. Знають, що треба прагнути вічного життя, що лише Бог може дати повноту щастя, і що тут, на землі, як в приймальні Царя, треба вміти терпеливо чекати своєї черги, поки Цар не покличе, і весь цей час пам'ятати про чистоту свого одягу та щоб ніхто із царської обслуги не почув і не зауважив якоїсь нетактовності на адресу Царя та Його свити. Той, хто чекає, повинен мати список своїх добрих і корисних справ, про які Цар рано чи пізно довідається. Щасливий той, хто знає про це, а знати може кожен, хто з власної волі прагне наблизитися до Істини. Покидаючи цю земну юдоль, відійде з легким серцем і душею, сповнений найшляхетніших проявів любові до Бога і ближніх. Іншого скарбу з собою не візьме. Усі матеріальні надбання, улюблені речі і створіння залишаться на землі - візьме тільки те, що заробив собі доброю волею, зреченням і терпінням.

І лише тоді, коли задовільниться на землі найскромнішим побутом, одягом і їжею, і нічого більше не запрагне, та ще й з того, що має, вділить ближньому з природньої, людської доброти свого серця - тут, на Небі, буде спокійний, щасливий і кожної миті готовий до зустрічі з Богом".

 

Свята Магдалина Софія Барат

 

Усе, що знаю від моїх святих Заступників про життя майбутнє, отримала від них у формі зрозумілій і ясній, укладеній в наше тісне людське розуміння. Знаю від них, що все у світі Духа діється якось інакше, ширше, повніше, незбагненніше і тому таким, як є, у людській свідомості вміститися не може.

Так, як не можна описати почуття, запаху чи кольору -описати стан звільненої від матерії людської душі не можна інакше, як через порівняння, паралелі, почерпнуті з нашої уяви.

Тому те, що знаю, і розповім: про стани душі і про життя майбутнє. Усе це є перекладом усього незбагненного на безнадійну тісняву нашої уяви і наших світів.

Смерть

Коли душа розлучається з тілом, людина - навіть якщо непритомна, чи смерть її захопила зненацька, чи уві сні - на якусь мить, що триває частку секунди, усвідомлює, що помирає.

І хоч би була готова до смерті, хоч би чекала на смерть і її не боялася, - в ту мить відчуває ні з чим незрівнянну загрозу.

Відразу після смерті душа стає на Суд Святої Спра­ведливості. Закінчилося, здавалось би невичерпне досі Боже Милосердя. Хто переступає межу життя, опиняється супроти Його Справедливості самотній та оголений, чекаючи вироку.

До похорону душа не відділяється від землі. Це останні хвилини перед її карою чи нагородою, коли їй дозволено невидимо залишатися між людьми.

Під словами "до похорону" треба розуміти той період часу, який, згідно з обрядом, ритуалом чи звичаєм відділяє смерть від поховання тіла. Скажімо, якщо католик через якісь трагічні обставини не був похований третього дня після смерті, душа його після закінчення цього часу все одно змушена віддалитися від землі.

* * *

Душі, котрій присуджено Чистилище, ні родина, ні близькі уже нічим окрім молитви і добрих справ не можуть допомогти. Душа невимовно страждає, бо не може сказати людям, що їхні сльози жодної користі і полегші їй не дають -лише утруднюють і без того важкий перехід; що людські страждання - ніщо порівняно з тими муками, які доводиться терпіти душі.

О! Якби люди знали, якби спробували відчути увесь розпач такої душі! Бути тут, поруч зі своїми рідними, благати у них допомоги, знати, що ці останні хвилини зв'язку зі світом ось-ось проминуть, не мати змоги вимовити, відходячи, якого потребують рятунку - і бачити лише жалість їхніх близьких до самих себе, бачити, як заглиблені у власний біль, схиляються над мертвим тілом, в якому вже немає душі!

Тому, якщо душа втратить надію пробудити в рідних думку про молитву, гарячково починає шукати навіть серед знайомих когось, хто би їй в цьому не відмовив. І якщо знайде - зуміє віддячитись за допомогу. Перебуває біля такої людини до кінця, не повертаючись до своїх, котрі її не підтримали, засмутили і виявили у всій повноті егоїзм людських почуттів.

Під час похорону душа здебільшого невимовно страждає. Адже це її останні хвилини на землі. І що вона бачить? Родина умліває від власного розпачу, а близькі і знайомі з більшою чи меншою байдужістю ідуть за труною і думають, якби це швидше покинути цю процесію... Ті ж, котрі залишаються, поговоривши про обставини смерті небіжчика, переходять до інших тем. І добре ще якщо не обмовляють спочилого і родину! Ніхто не думає про молитву. Ніхто не хоче мовчання чи хоча б сам хід на цвинтар пожертвувати свідомо за душу, котра з розпачем і болем кружляє серед них. Ніхто не усвідомлює, що вона знає, бачить, чує й страждає так, як лише душа страждати може!

З часу поховання тіла будь-який контакт душі з землею припиняється і душа іде у присуджене їй місце, де починається її нагорода чи покута.

 

* * *

Від першої миті розлуки з тілом душа розуміє увесь огром і могутність світу, до якого увійшла, на противагу до злиденності і мізерності всього, що залишила на землі.

Відчуває також раптове осяяння. Те, що досі людським розумом вважала реальним - виявляється не існує взагалі. А те, що здебільшого називала нереальним, вигаданим - є єдиною, незмінною, одвічною правдою!

Тепер вже з вражаючою ясністю усвідомлює, що заслу­жила. Пануюча тут незмінна і найдосконаліша Істина, та, що на землі часто здається людині зайвою, далекою і недосяжною - тепер, коли немає повернення, коли не можна від неї від­вернутися, стає такою простою і зрозумілою.

Приречена на Чистилище душа, перш ніж втратить в першому його колі усвідомлення цілісності свого існування, тривалості кари, що її чекає, і якості вічної нагороди, протягом усього часу від смерті до поховання знає, що мусить відпо­кутувати усі провини і відпрацювати усе, що занедбала.

Тепер вона вже щаслива, що може це зробити! Бо знає, яким неспівмірно легким є навіть найдовше і найважче життя порівняно з однією хвилиною, проведеною в Чистилищі. З якою радістю повернулася б на землю, в злидні, поневіряння, хвороби, приниження - і з якою користю могла би їх зараз переносити! На землі можна кожною хвилиною свого життя служити Богові, можна заробляти собі Його ласку і прощення, а тут нічого для себе вже не можна зробити! Душа стоїть перед Правдою і розуміє: те, що її чекає, є справедливим наслідком її провин і її безвідповідальності. Ласкою і доказом доброти Бога вважає тепер те, що може страждати.

Одним всеохоплюючим поглядом пронизує усе, що занедбала, злегковажила, не допрацювала, не використала своїх добрих можливостей. Бачить усе, чого могла сягнути. Це так, якби людина, котра за копійки продала свій лотерейний квиток, що на нього випав найбільший виграш. Душа тепер розуміє, що ошукала себе ще жахливіше, втративши той єдиний виграш, на якому має залежати людині.

Бачить також, що кожен добрий порух її серця не про­минув надаремно. Кожен добрий вчинок, хоча би найменша перемога над грішною природою, кожен злет думкою до Бога був зафіксований і зарахований на її користь.

 

* * *

Душа після смерті зберігає усі свої почуття. Немає тіла, яке завдавало їй фізичного болю, але залишається біль душевний, і про глибину цього болю людина не має ані найменшого поняття.

* * *

В момент смерті, коли очі тіла закриваються назавжди, відкриваються очі душі, котрі ніколи не сліпнуть, незалежно від того що бачать: щастя чи страждання.

Людина може протягом усього свого життя взагалі не думати про душу і це не впливатиме на її справи земні. Після смерті ж немає інших справ, окрім справ душі. І так, як тіло страждало від найлегших захворювань, так душа після смерті страждає через найменше відхилення від того шляху, на який її скеровував Бог, і яким вона мала іти.

Реагує на кожен порух Божої Справедливості і, навіть найважче страждаючи, не бунтує проти Божого присуду.

Та якби раптом перед нею відкрилася брама Неба, не наблизилася би до неї, не відчувши, що готова і гідна туди ввійти.

Бо хіба людина неосвічена, невихована і неодягнена відповідно наважилася б прийти на царську гостину? Навіть якби проникла непомітно до царських палат, вона не зуміла б відповідно поводитись. Так само незручно почувалася б душа, якби, неочищена і недозріла, могла увійти до вічного щастя. Вона б просто не змогла його прийняти. Потойбіч самовпев­неності і нахабства немає! Ніхто не хоче і не може видавати себе за когось іншого, нічого не хоче здобувати ошуканством і напоказ. Є тільки те, що є. Кожна душа добре бачить ступінь своєї досконалості, і бачить його в світлі Істини, котрої не можна ні заплутати, ні відкласти, ні уникнути, ні обманути!

Істина є! А більше нічого немає.

 

Чистилище

Здебільшого людське розуміння Чистилища поверхове і примітивне. Люди вважають, що оповіді про смолу і вогонь ­то лише байки для дітей і диваків. Чистилище не таке, але жахливіше від усього, що можна про нього розповісти: хоч це не смола і не вогонь, а невимовні муки душі, що тужить за Богом.

Як би там не було, а Чистилище існує. І ця реальність переконливіша за все, що існує на землі. Але якою несподі­ванкою вона стає для людини після смерті, якщо ця людина не мала віри! Та ми намагаємося не думати про це за життя, ховаємо голови в пісок замість того, аби робити все для уник­нення майбутніх страждань. Здавалось би, навіщо Бог відкрив людям таємницю існування Чистилища? Якби навіть ті, такі скупі знання про нього, були для людської душі шкідливі - не давав би їх Бог світові. Але якщо вже дав - безглуздям і зухвальством було би відкинути ці знання.

Муки Чистилища

Незліченним і незбагненним для людського розуму є розмаїття усіх мук Чистилища, адже кожна провина має відповідне терпіння.

Найбільшою мукою для душі є туга за Богом, яку душа відчуває постійно, за винятком часу, коли перебуває в тих колах Чистилища, де можливість звертатися до Бога стає її найважчою мукою.

В усіх інших колах душа поривається вгору, до світла, до Бога, і страждає від того, що не може наблизитися до Нього через свої ще неспокутувані провини. Жодне прагнення, на яке тільки здатне людське серце, не може зрівнятися з праг­ненням повернення до свого Господа і Творця уже всезнаючої, звільненої від обмежень розуму, вічної душі. Бог притягує душу до Себе як величезний, надмірної сили магніт. Туга за Богом є чимось таким, чого душа позбутися не може, як металева стружка не може не пориватися до магнітного полюса. Але туга ця - тільки тло для інших терпінь.

У Чистилищі незліченна кількість різноманітних кіл. Скажімо, коло Голоду, Страху, Погроз, Жалю знаю лише з назв.

Про інші довідалась більше від моїх святих Заступників. Розповідаючи про Чистилище, не описуватиму туги за Богом, бо ця туга є основним станом душі, що покутує.

Здавалось би, підіймаючись в щораз вищі кола Чисти­лища, все більше наближаючись до Предвічного Слова, душа має все менше тужити. Але ж ні! Тепер душа прагне лише одного - якнайшвидше з'єднатися з Предвічним Світлом - і поривається до Нього з такою силою, що в останньому колі Чистилища, де крім очікування на це єднання, ніяких інших думок немає, туга душі за Богом сягає свого апогею.

Коло Блукань

Це перше і найважче коло Чистилища. Душа ще блукає навколо землі, але не має з нею ніякого зв'язку. Не пам'ятає того, що було; не знає, що на неї чекає. Знає лише якусь примарну безнадійну дійсність і не знає, коли ця мука примарності скінчиться. Нічого не розуміє, не знає, що з нею діється - і за що - і де - і на скільки...

Зустрічає часом цілі громади таких самих блукаючих душ, з якими не може порозумітися, яких боїться, але оминути їх не вміє. Не знає ні полегші, ні спочинку. її мука - це безглуздий, безперервний рух, незмінний пошук невідомо чого і думка про те, що такий стан може тривати вічно.

Єдине, що для такої душі існує - це виснажливе усвідомлення власної особистості, яка не має відчуття простору і часу, мети і сенсу свого існування. Незмінні пошуки якогось відповідного місця і неможливість його знайти.

В цьому колі і досі перебувають деякі не засуджені на вічні муки кати Христа.

Коло Темряви

Тут душа ще нічого не знає про Бога, не знає також, що її чекає в майбутньому. Але з вражаючою точністю мусить пригадувати свої гріхи і провини, помилки і недбальства, розуміючи нарешті, як мало надбала і як багато втратила. Вона пам'ятає кожну хвилину, коли вчинила зло, і мучиться думкою, що вже нічого ні повернути, ні змінити не можна. Вона відчуває невимовний жаль і розпач, усвідомлюючи, що втратила і якої кари заслужила. Гіркота, біль, відчуття покинутості, відраза до власних вчинків - ось той вогонь, в якому мучиться ця душа.

Коло Ідолопоклонників

Усі, хто згрішив проти першої заповіді, хто на перше місце ставив людину, науку, свої амбіції чи речі - тепер вже знають про існування Бога і з безнадійним розпачем тужать за Ним.

Та куди не глянуть - скрізь бачать своїх земних ідолів. Тепер вже хотіли б любити і вшановувати справжнього Бога, але в їхній пам'яті лише давні, непотрібні божки. Хочуть благати допомоги в Бога, а мусять звертатися до ідолів, хоч і розуміють усе безглуздя таких благань. Хочуть бачити світло, яке відчувають над собою, але усе те, що вшановували раніше, наче зловісна хмара, заступає їм світло. І кожна думка про вчинений за життя гріх, про добровільну підміну вартостей поглиблює їхні страждання і їхній смуток.

Коло Спільників

Тут зустрічаються ті, хто допомагав іншим чинити гріх. Хоч від такого товариства невимовно страждають - не можуть нікуди сховатися і змушені мати одне одного перед очима.

Найбільше тут тих, кого єднав перелюб. Тепер уже розуміють, що вони один одного скривдили. Відчувають і жаль, і докори сумління одночасно. Хотіли б про все забути, проте розлучитися не можуть.

О, яким гидким, плюгавим і непотрібним здається їм те, що робили колись. Не можуть зрозуміти, як могли бути такими сліпими, що не бачили справжніх вартостей. Як хотіли б зараз усю відповідальність перекласти на кохану колись у житті людину... Пам'ятаючи усе - кожну мить, кожне пожадання -відчувають лише сором і жаль, якого в житті не знали.

Коло Споглядання Наслідків

Невимовно важке це коло! Наче крізь розчахнуту завісу бачить душа землю і наслідки своїх злочинів та помилок. Бачить деколи працю усього свого життя в руїні і розуміє, що сталося так тому, що наріжним каменем життя був гріх і злочин.

Бачить, як кожне відхилення від Закону Божого відби­вається на дітях, внуках і правнуках. Бачить, до якого зла спри­чинилося її нечесне життя, скільки душ і сердець звело з пра­ведного шляху проголошення облудних проповідей і вчень.

Страждатиме в цьому колі не лише за себе, але й за всі гріхи, до яких спричинилася - і страждання її полягатиме в тому, що, розуміючи зло, змушена буде споглядати наслідки усіх своїх провин на землі.

Коло Самотності

Тут перебувають душі тих, хто за життя шукав гучних товариств і забав, а подумати про душу не мав Часу; хто розтрачував короткий час людського життя на справи дріб'язкові, безвартісні, і через це злі та грішні.

В абсолютній самотності розмірковують тепер про жахаючу порожнечу змарнованих в такий спосіб годин і років. Хотіли б хоч з кимось розділити свою муку, але нікого немає: навколо тільки безмірна, бездонна порожнеча і самотність.

Наче перебувають в порожньому домі без вікон і дверей, і не впевнені, що колись з нього вийдуть.

Коло Неспокою

На противагу до кола Самотності тут перебувають душі тих, котрі за життя уникали людей чи ставилися до них з погордою. Ті, котрі шукали самотності, бо їх цікавили тільки їхні переживання і почуття. Ті, котрі через велелюддя уникали Богослужінь. Ті, котрі мали змогу поділитися з ближніми своїми дарами, але не робили цього. Ті, котрі з вигоди, лінощів і небажання служити ближньому в будь-який спосіб, замикалися в тісному колі власних думок і справ. Ті, котрі над усе цінували власний спокій, не розуміючи обов'язку любові до ближнього.

Тобто, це душі людей, котрі грішили пасивно, на перший погляд нічого поганого не робили, але через власну пиху і власний егоїзм не вчинили добра стільки, скільки могли вчинити.

Тепер душі їхні перебувають у безперервному неспокої і русі. Ніде немає тихого закутка для усамітнення. Гурти душ стужилися за тишею, один в одного цю тишу крадуть. Скрізь чиїсь погляди, чиясь присутність, чиясь увага.

Рух - гамір - безлад - рух - гамір - безперервна мука і виснажлива втома...

Коло Спраглих

Душі тих, котрі жили в гріху нечистоти, котрі прагнення тіла гамували збоченнями і розпустою - з повним усвідом­ленням огидності власних вчинків розуміють, що самі собі загатили дорогу до джерела Живої Води... Вони відчувають жахливу, непогамовну спрагу чистоти... Мучить їх відраза до самих себе, до власного бруду. Хотіли б помитись, очиститись, але усе навколо сухе, спекотне і вороже.

Люди ці пили за життя з брудних джерел, тож мусять довго очищатися терпінням, перш ніж їм буде дозволено напитися з чистого джерела.

Коло Химер

В цьому колі перебувають душі людей, котрі жили забаганками, вигадками, які весь час шукали нових вражень, нових відчуттів, втішалися вигаданим життям, яке - як їм здавалося - було для них найцікавішим.

Тут перебувають душі людей, які уникали найпростіших обов'язків земного життя, створюючи навколо себе якесь штучне середовище, від якого ні їм, ні їхнім ближнім ніякої користі не було. І тепер змушені блукати в колі химер, з тією різницею, що вони вже розуміють усе безглуздя і всю беззмістовність такої штучності.

Коло Зраджених Надій

Душі людей, які за життя не дотримали слова чи обітниці, які зраджували чиїсь надії, мали багато добрих намірів і поривів, але через власне недбальство ніколи не доводили їх до кінця, які давали собі слово виправитися, але не дотримували його, які занедбували молитву - тепер споді­ваються на звільнення з цього кола. І здається їм, що ось-ось закінчиться мука, що відкривається перед ними уся повнота щастя, що тільки руку простягнути, кілька кроків зробити... Та раптом опиняються на самому дні розпачу і сумніву.

І повторюється це знову і знову... Завжди та сама надія і те саме розчарування. Наче спинаються на скляну, прямовисну стіну і безсило зсуваються в долину. І спинити цю муку неможливо. Незліченну кількість разів починатимуть все спочатку і незліченну кількість разів спізнаватимуть розча­рування. І триватиме це доти, поки не буде викуплена їхня остання провина.

Коло Відповідної Покути

Це найрозгалуженіше коло, якщо можна так сказати, через яке проходять усі душі, що покутують.

Так як в інших колах душа мучилася власним болем, переносячи те, що її саму мучило - так тут, в колі відповідної покути, відпокутуючи за все ще раз, пам'ятає найголовніше: своїми негідними вчинками вона образила Творця! Усвідомлення особистої провини зникає в цьому колі безслідно. Залишається лише повне, досконале розуміння своєї провини перед Богом.

Душа бачить тут усе детально і болісно переживає кожен день, кожну хвилину, охоплюючи думкою усе своє життя. Жодне грішне прагнення серця не буде їй подаровано, позаяк не було відпокутувано свідомим терпінням на землі.

Душа бачить зараз чітко кожну мить земного життя, коли могла звернути з неправедної дороги, розрізняє світло, яким Бог вказував їй на марноту її вчинків. Розуміє, що сама вибирала те, що ображало Бога і що Богові не потрібне, тоді як достатньо було незначного зусилля, аби вибрати те, що було б на славу Божу.

Душа бачить тепер добре те, в чому за життя сумнівалася: що кожна людина отримує від Бога достатньо сили і світла, аби Його ніколи не ображати.

І так з невблаганною послідовністю і виразністю проходять перед очима душі картини її власного життя, але тепер вона уже ясним розумом бачить ту красу, святість, силу, досконалість і справедливість Божу, яку ображала. Очищена і звільнена мукою в попередніх Колах Чистилища від усього особистого, від усіх земних нашарувань - найтяжче страждає від думки, що ображала Бога, Його Предвічну Досконалість. І чим шляхетніша душа, чим обдарованіша - тим більший її біль і тим глибше розуміння, наскільки ближчою могла бути до Бога на землі. Неможливо описати цю муку сорому і жалю. Якби душа не була безсмертна - вона померла би тут від розпачу, якби могла стати божевільною - збожеволіла б!

І лише коли остання провина, остання помилка, остання затаєна думка у вогні найдосконалішого жалю буде пере­плавлена, душа переходить до останнього кола Чистилища -кола Байдужості.

Коло Байдужості

Якою легкою і щасливою почувається душа, коли, нарешті, пройшовши усі попередні кола Чистилища, опиняється тут! Після усіх попередніх страждань нічого не відчувати для неї - щастя. Радіє цьому колу, як корабель, що потрапив в аварію, радіє рятівному острову.

В цьому колі уже немає страждання - тільки чекання. І хоч невідомо скільки доведеться чекати, страждань це не завдає.

Одні душі залишаються тут доти, поки - якщо можна так сказати - не відпочинуть після терпінь і не наберуться сил до вступу в перше коло Неба. Душі інших людей, що вже відбули своє покарання, чекають тут уже без страждань доти, поки хтось на землі не виправить те, що вони зруйнували чи занедбали. Скажімо, священики, які відправляли Богослужіння неуважно, чекають, доки хтось на землі не відправить ретельно Службу Божу за таких недбалих пастирів. Є тут такі, котрі за життя надбали маєток з людської кривди і сліз. Поки хтось за них не офірує якогось милосердного вчинку, що за вартістю перекриває заподіяну ними кривду, поки на землі не зникнуть усі наслідки їхніх недобрих вчинків - вони не зможуть перейти до наступного кола.

Душі письменників, які своїми творами зневажали заповіді Божі, перебуватимуть тут доти, поки хтось на землі не успадкує їхнього натхнення і не використає його на славу Божу. Але все це може відбутися лише в цьому колі і лише з ласки Божої.

Часом душу, котра чекає, підняти до наступного кола може палка, повна самозречення молитва чи добра справа близької людини, якщо ця людина пожертвує її за спасіння саме цієї душі.

В цьому колі перебувають ще й ті душі, яким завдяки заступництву Матері Божої, святих, а також молитвам і пожертвам близьких, Бог скоротив термін покути в попередніх колах Чистилища. Чи ті, кому покара була замінена з короткої і болісної на тривалішу, але лагіднішу. Тут вони перебуватимуть до свого повного прозріння і очищення, що дозволять їм перейти в перше коло Неба, яке називається колом Пізнання.

Душа, удостоєна амністії, яка раніше попереднього присуду перейшла з кола суворого в коло Байдужості добре знає і бачить все, що ще мала відпокутувати і що їй - без жодної її заслуги - було подаровано. І позаяк ніяких мук вже не відчуває, саме розуміння того, що її чекало і від чого її звільнено, наповнює її вдячністю до тих, котрі молитвами допомогли їй уникнути таких страждань.

Деякі люди переконані, що досить добре висповідатися і одразу після смерті можна потрапити до Царства Небесного. Але це не так.

Чистилище - це місце не лише для очищення, але й для дозрівання душі, яка за життя не дбала про свій духовний розвиток. Тому їй доведеться про це подбати тупи Така душа перебуватиме в Чистилищі, поки стражданням не виробить в собі розуміння найвищої вартості і най­більшого щастя, до якого має прагнути людина. І часом таке дозрівання триває віки.

Перебувають тут і душі людей добрих, жертовних, шляхетних, діяльних, які творили добро з етичних чи якихось інших міркувань, а не з любові до Бога. Вони зможуть побачити Бога лише після того, як у Чистилищі навчаться Його любити.

* * *

У потойбіччі береться до уваги не лише те, що людина зробила злого чи доброго, але й те, чи зробила стільки добра, скільки могла зробити за життя.

Оте все, чого бракуватиме до максимуму Божих вимог -згідно обдарувань душі - і все, що переходитиме максимум Божої терпимості - зважаючи на гріховність тіла - мусить душа відпокутувати в Чистилищі.

* * *

Лише незначна кількість душ уникає Чистилища, хоч уникнути його могла б кожна, якби люди нарешті збагнули, що кожний, навіть найменший гріх мусить бути тут чи там свідомо відпокутуваний.

Якщо людина добровільно за життя приймає моральні і фізичні терпіння, покірно і з довірою віддаючи себе волі Божій, вона може спокутувати своє відступництво від Божих заповідей і найлегшим способом заслужити щастя після смерті.

Терпіння з наміром покути, прийняте добровільно за життя, є доказом нашої доброї волі і за це Бог, з ласки Своєї, вимагає від нас за той самий гріх легшої і короткочаснішої покути, аніж вимагав би в Чистилищі.

Порівняти це можна з децибальною вагою. Хто хоче за життя відпокутувати провини, може скласти з цього боку навіть малі тягарці, бо в потойбіччі вони переважать центнери. Так само навіть найменша заслуга на землі має "там" значно більшу вартість. Але не треба забувати, що на такій самій децибальній вазі зважує Бог і провини людські. За кожен "тут" невідпокутуваний гріх треба буде "там" покласти на шальку терезів значно важчу кару, аби здобути рівновагу. Бо хто відкладає покуту до примусового терпіння в Чистилищі, жодної полегші від Божого Милосердя не отримає.

Якою ж дивовижно великою є сила терпіння, яке людина приймає свідомо і жертвує Богові! Це зрозуміють після смерті ті, хто навіть у страстях Богочоловіка і в мучеництві Його послідовників бачить лише містичну облуду!

На думку інших, піднесення терпіння до гідності заслуги є лише геніальною вигадкою шляхетного філософа з Назарету, який зі співчуття, для полегшення чогось, чого все одно уникнути не можна, навіяв бідним облудну віру у вічну нагороду, яку вони начебто отримають, якщо терпляче зноситимуть терпіння тимчасового життя. Обітницю чогось, що здійснити можна тільки після смерті - на їхнє переконання - можна було дати світові безкарно... Бо кому потім пред'являти претензії?

Душі в Чистилищі нічого вже для себе зробити не можуть, окрім лише того, що терплять. Терпіння - це їхня єдина молитва, праця і, врешті-решт, спосіб наближення до мети.

Але люди для них можуть зробити багато.

Бог з ласки Своєї дозволив, щоб Церква Воююча допомагала долати болісне безсилля Церкві Страждаючій. Кожне Богослужіння, кожна думка, молитва, зречення чи пожертва, зроблені з відповідним наміром, мають величезне значення для душі в Чистилищі. Як тіло потребує поживи, так душа, що покутує, потребує молитви.

Душі в Чистилищі, як жебраки, чекають на милостиню. Інколи цілі століття мусять чекати і, якби не безперервна жертовна молитва Церкви за душі в Чистилищі, чимало з тих нещасних чекали б даремно. Світ швидко забуває про тих, котрі відійшли, а вони, позбавлені тепер будь-якої людської машкари, в невимовно болісному забутті чекають допомоги. Найзли­денніший жебрак - король в порівнянні з такою душею. Терпінням, хворобою, каліцтвом, голодом чи самотністю можна ще якось прислужитися Богові, можна, зносячи усе терпляче, заслужити Його ласку і відкупити провини. А душа в Чистилищі може розраховувати лише на милостиню любові і пам'яті своїх ближніх, милостиню, якої сама просити не може.

Щоправда, душам, котрі перебувають в деяких колах Чистилища, дозволено з ласки Божої снитися або являтися людям. Лише так вони можуть просити допомоги. Але люди, здебільшого, легковажать снами, а тих нещасних з'яв так бояться, що рідко хто здогадається помолитися за них, дати на Службу Божу за померлих або пожертвувати за них якусь добру справу чи терпіння. Не здогадуються, що знак з потойбіччя дається лише з дозволу Божого і легковажити ним не можна.

* * *

Цікаво, що молитва за померлих потрібна і їхнім душам, і душам тих, хто за них молиться.

Душі, що покутують в Чистилищі, такі нещасні, що, коли їм хтось допоможе звільнитися, уміють бути вдячними і вже ніколи цієї послуги не забувають. Перше, що вони зроблять, потрапивши до кола Пізнання - звернуться до Духів з першого осяйного Кола з проханням заопікуватися їхніми добро­чинцями. Вищі Духи передають це прохання в наступне коло - і так, як вітер перебігає струнами - прохання це переходитиме усіма колами Неба аж до самого трону Найвищого.

Душі звільнені, як духи ясні, можуть допомагати людині в багатьох справах духовних, і навіть матеріальних.

 

* * *

Ніщо так не мучить душу в Чистилищі, як жаль чи ненависть тих, хто зостався на землі. На противагу користі пожертви чи молитви - ненависть приносить взаємну шкоду. Той, хто плекає в серці ненависть - хоч би ця ненависть була викликана заподіяною колись кривдою - перш ніж не відпокутує такою самою мукою, на яку штовхнув душу винуватця свого, - Творця не побачить.

Пробачити померлому - означає дати велику полегшу його душі, а собі надбати ласку Божу. Хоч пробачати треба усім за життя, аби самим отримати після смерті прощення.

* * *

Наймилосерднішою, наймогутнішою, найніжнішою За­ступницею душ в Чистилищі є Пресвята Діва Марія.

Її співчуття схиляється над тією жахливою котловиною невимовних мук, а найніжніше Її Серце, хоч і покірне Спра­ведливості Божій, співчуває усім нещасним і безперервно за­ступається за них.

Завдяки винятковим привілеям Вона має силу і право в кожне зі Своїх свят звільняти кілька душ з останнього Кола Чистилища або випросити лагіднішої кари для тих, котрі тяжко страждають.

Лише протягом одного дня на рік - в Задушний день -муки усіх душ, котрі перебувать в Чистилищі, припиняються. В усіх незліченних Колах, на всіх рівнях цієї велетенської прірви настає спокій і тиша. Душі відпочивають від страждань. Як струмінь свіжого повітря, долинає до них потужна, соборна молитва усієї Воюючої Церкви. Увесь християнський світ в єдиному, великому пориві співчуття, туги і любові благає у Неба предвічного світла для померлих. Навіть найбайдужіші серед людей квапляться того дня на кладовище проказати хоч одну молитву, засвітити хоч одну свічечку...

Та якщо хтось не може відвідати померлих на місці їхнього вічного спочинку, нехай помолиться за них там, де перебуває: щира молитва завжди віднаходить душу і приносить їй полегшу.

Дуже важливо знати, як треба поводитись на кладовищі. В оселі померлих треба дотримуватись їхніх законів і не турбувати їх метушнею та галасом, бо це їх ображає.

В Задушні дні відчутніша присутність Духів. Кожна пожертва, моральна, фізична чи матеріальна, має в ці дні особливу вартість. Найменше зусилля можна жертвувати тоді за душі померлих. Скажімо, труднощі, які трапляються на шляху до кладовища, якщо хтось промокне, промерзне, сяде в переповнений трамвай - треба лише жертвувати свідомо. Намір надає значення і важливості кожному зусиллю. Навіть якщо молитву за померлого промовить абияк подорожній жебрак, але з милосердним наміром. Людина хоче хоч якось допомогти душі, тож дає Богові запалену свічечку взамін за незгасне світло Вічності. Бог цю жертву приймає і світло матеріальне замінює духовним, яке роз'яснює душам темряву Чистилища. Є якийсь таємничий зв'язок між наміром освяченим, полум'ям свічі і темрявою могили.

Можна офірувати за душу в Чистилищі ще й фізичний біль. Знаю випадок, коли кілька людей виявили бажання прийняти на себе фізичний біль в Задушний день, і хоч до цього ніяких проблем зі здоров'ям не мали, того дня зовсім несподівано захворіли.

Біль голови, зубів, суглобів, хребта докучав їм рівно до 12-ї години ночі, відтак усі болі наче рукою зняло... Знаю від моїх святих охоронців, що за такі короткочасні терпіння, узяті на себе добровільно з наміром допомогти душам, які страж­дають в Чистилищі, Бог зменшує інколи померлим тривалу і важку кару. Знаю також від них, що за кожну конкретну провину померлого можна перепросити Бога, жертвуючи Йому зусилля, протилежне до провини. Скажімо, за скупого треба жертвувати милостиню, за атеїста - молитву, за брехуна - мовчання і т.п.

Найбільше ласк для душ, котрі страждають у Чистилищі, можуть випросити діти.

Мучеництво, прийняте свідомо з любові до Бога, перекреслює відразу усі кари Чистилища.

Небо

Багато душ, вийшовши з кола Байдужих, залишаються в колі Пізнання назавжди.

Більше вони вмістити не можуть. Вони щасливі, і тому вже нічого не прагнуть. Вони навіть не здогадуються, що щастя може бути ще більшим, але розуміють, що не заслужили навіть тієї нагороди, якою їх Божа Любов і Мудрість обдарувала.

Але душі обдарованіші, до яких ставилися більші вимоги, якщо покладені на них надії виправдали або уже в Чистилищі дозріли до визначеного їм Богом рівня, такі душі після недовгого чи тривалого перебування в колі Пізнання переходять до першого осяйного кола.

А потім усе повторюється - або залишаються тут на­завжди, або піднімаються ще вище, де абсолютна повнота щастя відповідатиме їхнім найвищим духовним запитам.

Осяйних кіл також є незліченна кількість. І чим вище, тим ясніше, гарніше, тим більше можна довідатися про Бога. Як звук, що лине до свого найвищого пункту в гамі, так душі піднімаються осяйними колами досконалості завжди з однаковою тугою за найповнішим пізнанням Бога, доки пізнане не відповідатиме їхнім можливостям пізнання.

Так на засадах абсолютної справедливості, котра розуміє, визнає і любить, доходить, врешті-решт, кожна порятована душа до визначеного Божим Провидінням рівня її вічного щастя.

Коло Радості

Це перше з осяйних кіл Неба. Перебувають тут душі померлих дітей і тих дорослих, які зуміли залишитися простими і довірливими, як діти.

За цим колом ідуть кола Свободи, Світла, Доброти і багато інших...

Усі ці високі кола є місцями перебування святих, але не лише канонізованих, цілі загони тихих і ще за життя відданих Богові душ, про святість яких нікому не було відомо, в цих високих колах Неба прославляють Всемогутність і Святість Бога.

Скажімо, знаю від святої Маґдалини Софії про одну таку святу прачку. Все життя вона тяжко працювала, заробляючи пранням на хліб щоденний для себе і своєї родини. Не бунтувала, не скаржилася, в усьому бачила волю Божу, і кожним зусиллям, кожним терпінням безперервно славила Бога. Тихо, непомітно і просто... Весь час відчувала Його Присутність, заради Його Любові пройшла довгою шеренгою літ в упокоренні і праці -тому після смерті змогла побачити Бога і стала в Небі святою.

В колі Мудрості Божої перебувають ті святі, котрі усі сили свого розуму і всі свої знання віддавали на землі справі Божій.

В колі Дарів Святого Духа перебувають душі тих, хто молитвою і самозреченням здобув повноту Дарів Духа Утішителя, сягнувши за життя повноти духовного розвитку.

Найвищим з доступних для людської душі кіл Неба є коло Любові, яке називають ще колом Непорочним. Тут перебувають душі святих, які понад усе любили Бога в Найсвятішому Ісусовому Серці, які задля Нього зреклися життя і ніколи земної любові не пізнали.

Останнім, найвищим колом Неба є Престіл Найсвятішої Трійці.

Святість наповнює невимовним щастям усе Небо. Ядро Ясності, що палає трьома з'єднаними між собою променями, з невимовною силою переливається в найближчі осяйні кола.

Чим далі від Центру, тим слабша дія світла, бо віддаленіші кола не змогли б витримати такого потужного струменя святості.

Бог - Світло Предвічне - перебуває скрізь одночасно, усе наповнює, усе пронизує, усе опромінює і все освячує Своєю Найсвятішою Присутністю.

Лише Ісус і Його Найсвятіша Мати перебувають в Небі у Своєму улюбленому Тілі. Душі усіх людей чекають Страшного Суду, аби знову поєднатися зі своїми тілами.

Для Найсвятішої Діви Марії немає в Небі жодних обмежень. Вона - Цариця Неба, і тому має виняткові права і привілеї.

Так як колись Спасіння світу почалося в Її Непорочному Тілі, аби через нього зійти у світ - так сьогодні проміння усіх ласк, що спливають з Неба на землю, повинно спочатку, як в пречистому кристалі призми, зібратися в Ній, і лише після цього розійтися по світу.

Яким є Небо?

Висловлюючись по-земному, можна сказати, що Небо веселкове, бо все в ньому розкладено на кольори.

Світ земний знає лише незначну частку існуючих у всесвіті барв: тих, котрі наші тілесні очі можуть сприйняти. Поглядом душі можна охопити їхню незліченну кількість. Наші земні кольори в порівнянні з небесними сірі і брудні. Ми не можемо навіть уявити їхнього розмаїття і багатства.

Святість - ні безбарвна, ні сіра, а радісна і веселкова! Так само як кожен полк має в одностроях свої барви, так і в Небі за відтінками кольорів можна розпізнати різновид святості. Кожна властивість, заслуга, чеснота має відповідну барву в шкалі Небесних кольорів...

Душі святих розпізнають одні одних по кольорах. Так як ми знаємо, що змішуючи фарбу золоту з блакитною, отримаємо зелену, так там за кольором аури святого розпізнають його заслуги. Перевага одних барв над іншими характеризує світло кожного з них.

Саме тому Небо є веселковим.

Людська уява настільки примітивна, що зображає вічне щастя як спів на славу Божу і споглядання Його Обличчя.

Але ж Небо - це не безрух і не бездіяльність. Споглядання Обличчя Бога - це неможливість робити щось таке, що не відповідає Його волі. Якщо знову вдатися до зрозумілих нам порівнянь, то можна сказати, що стан душі в Небі - це послушний, цілеспрямований і творчий рух її свідомості, що співзвучний з ритмом ударів Всемогутнього Божого Серця.

І це дійсно щастя

Душа бачить і розуміє, знає і не може надивуватися Божій Силі, Святості і Мудрості, цією Мудрістю живиться, черпає з неї, нею живе. Розум, просвітлений поглядом Істини і пронизаний Духом Святим, не може мислити інакше, як тільки згідно з Мудрістю Бога.

Людина, котра чує, не може собі затулити вуха так, аби не було чути пострілів гармат. Так само обдарована Божою ласкою і пронизана Духом Святим душа не може перестати бути розумною. Вона вслухається в досконалу гармонію Неба, усе розуміє і не може надивуватися впорядкованістю Божих планів, ладом Його законів і прав - і це дійсно щастя.

Усе справедливе. Усе ясне і добре. Кожен має те, за чим тужив на землі і те, чого не прагнув через недосконалість духовну.

Тут здійснюється все, адже найбагатша фантазія людини - ніщо поряд з фантазією Бога, яка немає меж, адже кожна Його думка є одночасно і чином творчим.

Душа отримує в Небі все, чого прагла, але в досконалішій формі. Отримує навіть те, що було в підсвідомості мрії - як туга за чимось прекрасним.

І здобувши все, що наповнює її щастям, душа любить Того, Хто так щедро її обдарував, а єднання з Творцем, Який не шкодує для неї нових дарів, перетворює її життя на суцільну смугу захоплення і вдячності. Єдність душі з Богом тим більша і тим сильніша, чим більше Його любила людина за життя.

Окрім всемогутнього Провидіння Божого та всепе­реможного заступництва Божої Матері, люди можуть розра­ховувати на заступництво цілої ієрархії Небесних Духів, котрі - для слави Божої - завжди готові допомагати людям на землі.

Церква Торжествуюча - це безмежна сфера сяйва, щастя і сили, що починається з Найсвятішої Трійці і закінчується на найвищому рівні кола Пізнання. З цього безміру Воля Божа виокремила певні сили, певні кола, певні категорії Духів для безпосередньої діяльності на землі.

Насамперед це Ангели-Хоронителі, Заступники і цілі загони Ясних Духів.

Ясні Духи - це порятовані душі людей, які працюють спільно зі святими для слави і любові Божої.

Вони вишукують на землі людей, які відповідають їхнім можливостям, і допомагають їм в служінні Богові. Прагнуть в такий спосіб використати усі можливості, які їм дає їхній ступінь святості, ясності і сили.

Дух Ясний, знайшовши людину, здібності якої відповідають його можливостям, надихає її на служіння Богові. Якщо людина добровільно підпорядковується впливові такого духа, то в міру свого духовного розвитку отримуватиме щораз досвідченішого Учителя, аж до постійного опікуна душі, яким здебільшого є святий.

Дух святого опікуна своїм характером і можливостями також повинен відповідати характерові і здібностям взятої під захист людини.

З вершини свого рівня досконалості, черпаючи з Божої скарбниці, святий легше і швидше діє в спорідненій душі. В теплі і світлі діянь святого Заступника розвиваються в людині усі найкращі задатки, які Бог засіяв в її душі.

Святий стає Заступником людини, хоч людина про це не здогадується. Коли ж знає, що отримала таку незаслужену ласку, може багато добра зробити на землі. Чи, відчувши особливу любов до котрогось зі святих, може сама попросити такого святого заступництва.

Якщо людина в своєму внутрішньому житті непостійна і ніяка, вона або не має біля себе сильного Заступника, або - що значно гірше - має їх кілька, але зі світу темряви. Така людина не має сильної волі до добра, здебільшого в ній перемагає зло, або, в кращому випадку, такою ніякою вона залишиться аж до смерті. Святий не має доступу до людини, якій бракує доброї волі, яка навіть не намагалася здобути її. Але молитвою і любов'ю найнепостійніша людина може випросити для своєї душі такого сильного Заступника, що під його впливом колишні непостійність і нерішучість зникнуть безслідно.

Щоб випросити у святого заступництва, треба промовити до нього дев'ятницю, почавши або закінчивши її сповіддю та святим Причастям. Якщо молитва щира, а намір чистий -можна уже на дев'ятий день реально відчути присутність святого Заступника біля себе.

Людина, котра має різні зацікавлення і здібності, може просити заступництва кількох святих одночасно, підбираючи їх відповідно до своїх талантів і можливостей. Але легше зжитися з одним Заступником - тим, до якого серце тягнеться найбільше.

Святий Заступник не обов'язково повинен опікуватись тим, хто носить його ім'я. Щоб так сталося, треба його в молитві про це попросити. А може і святий надихнути людину на таке прохання, бо знає все про тих, котрі носять його ім'я. Заступництво святого, який стає опікуном душі, зміцнює її і зі смертю людини не припиняється.

В день пам'яті святого Церква Торжествуюча нагороджує його за всі здобутки на землі, а святий сходить того дня в найнижчі кола Неба, де йому складають подяку усі ті, кому він допоміг спастися. Може також заступатися перед Богом за душі, що перебувають в Чистилищі, якщо вони носили на землі його ім'я чи відчували до нього особливу набожність. Дуже важливо пожертвувати Богослужіння за душу померлого в день пам'яті його Заступника.

Створюючи душу людини, Бог призначив для неї Ангела-Хоронителя. Це Дух, обдарування якого близькі до обдарувань душі, якою він має опікуватись.

Як істота, з'єднана з Богом, Ангел-Хоронитель наділений незалежним і досконалим розумом. Позаяк він повинен бути незмінним приятелем людини протягом усього її життя, розум Ангела-Хоронителя має здатність пристосовуватися до будь-якого віку і рівня розвитку людини. Він наче росте і розвивається разом з людиною, хоч це не зовсім так.

Якби люди уміли жити повним духовним життям, вони відчували б біля себе свого найближчого товариша. Від немовляти - через дитинство, молодість, зрілість, аж до старості могли б з ним спілкуватися, як з найвірнішим, найвідданішим приятелем. Але через те, що світ матеріальний заступає людині світ духовний, лише немовлята спілкуються зі своїми Ангелами. Усміх, що з'являється на обличчі сплячої дитини, це відблиск того радісного контакту.

Потім - з провини і недосконалості людської природи -цей контакт втрачається і дуже рідко людина може нав'язати його знову.

Опіка Ангела-Хоронителя полягає в тому, що він охороняє людину від усього, що з допусту Божого могло би з нею статися. В таких випадках Ангел-Хоронитель може втручатися у Провидіння Боже і своїм заступництвом оберігати людину від усього лихого. Але це станеться лише тоді, коли добра воля людини дослухається до внутрішнього голосу, що насправді є засторогою Ангела-Хоронителя.

Стосовно внутрішнього життя людини обов'язком Ан­гела-Хоронителя є також оберігання натхнення і світла, яким Бог обдаровує людину за посередництвом святих, бо без його втручання людина могла б це світло та натхнення не зауважити чи змарнувати.

Позаяк Ангел-Хоронитель завжди біля людини, великого болю і смутку завдають йому наші гріхи. Як істота, котра любить Бога свідомою і повною любов'ю, Ангел-Хоронитель не витримує атмосфери гріха. Але з волі Бога він не покидає душу навіть в її упадку, тоді як зв'язок з Богом і святими вибір зла перетинає.

Ангел-Хоронитель любить душу людини як свою рідну сестру і хоче допомогти їй спастися. Від цього, зрештою, залежить і його щастя.

Коли душа відпокутує в Чистилищі, Ангел-Хоронитель чекає на неї на найвищому призначеному для неї рівні Неба, якого після очищення має сягнути і душа. Але їхній зв'язок триває. Ангел-Хоронитель, як Дух досконалий, не може покутувати разом з душею, але допоки план Божий стосовно душі не здійсниться повністю - не почуватиметься щасливим.

Повнота вічного щастя Ангела-Хоронителя не може бути глибшою від повноти щастя довіреної йому душі. Усе відбувається як за законом з'єднаних посудин. Лише тоді, коли обоє сягнуть вершини щастя, відбудуться зміни у їхніх стосунках. Наблизившись до Бога, душа людини сягне того ступеня розвитку, яким володів Ангел-Хоронитель з самого початку, бо така була його природа. Порівняти це можна до стертої з часом різниці у віці між двома братами, один з яких значно старший. В дитинстві і молодості різниця ця вражаюча, але коли обидва брати переходять певну межу свого віку, вона вже не така відчутна.

Ангел-Хоронитель ніколи не покидає порятовану душу - залишається з нею навіки. Тепер вже відмінність між ними лише в тому, що Ангел має пізнання Бога зі своєї природи, а душа здобула цю ласку заслугами. Служачи їй в радості і любові, Ангел-Хоронитель стає для неї провідником у Небесній Вітчизні.

Нитка, що з'єднує душу з Ангелом-Хоронителем, така сильна, що лише засудження душі на вічні муки може її обірвати.

Тоді Бог дає осиротілому Ангелові іншу душу в опіку, а пам'ять про ту, котра, незважаючи на всі його зусилля, ласки і допомогу, свідомо вибрала зло, повністю стирається з його свідомості.

Святі і Ясні Духи, окрім опіки над людиною, мають ще завдання безпосередньої адорації Найсвятіших Тайн на землі. В кожній церкві чи капличці, де зберігаються Найсвятіші Тайни, на варті перед Кивотом стоять, окрім Ангелів, на зміну різні святі. Найчастіше цю почесну варту пошанування і любові виконує патрон храму. Ні на мить Найсвятіше Тіло і Кров Господа не залишаються без невидимих вартових.

Допоки на землю не прийде Царство Боже і допоки Ісус буде в'язнем тільки Кивоту для зберігання Найсвятіших Тайн, а не в'язнем всіх душ і сердець людських - доти Церква Тор­жествуюча дбатиме про те, щоб ні на мить утаєний в Хлібі і Вині Бог не залишався самотнім.

Увесь невидимий світ повен різноманітних Духів. Якого Духа допустить людина добровільно і назавжди до себе, такий стане її порадником, заступником, учителем - і, врешті-решт, - володарем.

Помиляються ті, хто вважає, що кожна думка - добра чи зла - є їхньою власною. Несвідомо людина дослухається до голосів світу невидимого, але чи слухає їх?

Усі прагнення, думки, помисли, творчість - усе, що людина звикла вважати "своїм'' - насправді навіяне їй з усіх сторін світу надприродного.

Сама по собі жодна думка в мозку людини не виникає. Мозок - якщо можна так сказати - є лише приймачем хвиль потойбіччя - але від самої людини залежить, чи вона цю хвилю прийме і чи піде за її вказівкою.

Бо і злі, і добрі духи можуть тільки радити - нав'язувати нічого не можуть. Отож єдиною справжньою власністю людини, якої навіть Бог відібрати не може, є її вільна воля!

Пекло

Так само, як Небо і Чистилище, Пекло поділене на різноманітні незліченні кола.

Чим нижче коло, тим мука страшніша і важча.

Засуджена душа знає про велич, силу і красу Бога й усвідомлює, що ніколи Його не побачить.

Знає, що терпіння її вічне, і що ніхто її муку не пом'якшить і не спинить.

Палить її пекельний вогонь туги за щастям, якого ніколи не зазнає. Палить, але не спопелить ніколи.

Якесь жахливе, невблаганне ніколи - зусебіч.

Засуджена душа усвідомлює, що втратила, і розуміє усю справедливість покари.

Не може любити Бога, хоч знає про Його силу і досконалість.

Не може відчувати ні каяття, ні жалю, бо почуття ці давали б їй полегшу, створювали б враження, що хоч чимось сплачує Богові борги.

Здатна лише на негативні почуття. Розпач, біль, безсилля, покинутість, але насамперед безперервна, безмежна ненависть до себе і до усього.

Хто свідомо за життя відкинув Бога, того після смерті відкине Він. Душа його опиниться в темряві, де чути "плач і скрегіт зубів", і вийти звідти неможливо.

Усвідомлена, безнадійна, ненависна і вічна мука - ось стан, з якого жодна засуджена душа звільнитися ніколи не зможе.

І це також пекло

Кожна людина - хоч цього не відчуває - постійно перебуває під дією надприродного світу: святих, Духів Ясних або Осяйних, духів нікчемних, злих або демонів - залежно від того, куди схиляється її воля.

Демон або сатана - в минулому Ангел, теж володіє най­більшими можливостями, але в протилежному від Бога напрямку.

Любові протиставляє ненависть, добру - зло, покорі -пиху, довірі - зневіру, надії - безнадію.

Сильний тільки у злі. Усвідомлює всю велич і силу Божу і пам'ятає небесне щастя. Пізнав справедливість Божу - і не­навидить її.

Не любить і зла - бо нічого любити не може. Має непомірну пиху, але мусить підпорядковуватися волі Божій, яка обмежує і лише до певної міри допускає його діяльність. Невимовно страждає від самої думки про досконалість Божу, про яку знає, але думає, що похитне її злом, яке також ненавидить. Немає в ньому місця на інші почуття. Ненавидить власну ненависть - так, як ненавидить самого себе. І від цього дуже страждає, розуміючи, що це страждання вічне. Усвідомлює усю глибину своєї провини перед Найвищою Силою, тож з помсти і ненависті хотів би усе людство штовхнути в безодню терпінь і нещасть, в якій сам справіку і навіки ув'язнений. Але якби люди знали, як зневажає злий дух тих, котрі йому піддаються! Як ненавидить їх за їхню слабкість, нікчемність, піддатливість. Як жахливо - якщо досягне своєї мети - знущається потім над душею. Бо перед Обличчям Бога демон зі страху справедливий, але стосовно людини про жодну справедливість йому не йдеться.

Серед демонів існують духи сильніші і слабші. Ієрархія в світі темряви дуже розгалужена. Кожен диявол має свій характер і свій "фах". Кожен спеціалізується по якійсь конкретній пристрасті і є ніби міністром окремого розділу Зла, що має у своєму підпорядкуванні цілий департамент вишколених і відданих службовців.

Дуже рідко і тільки у виняткових випадках диявол сам особисто - якщо можна так сказати - працює над загибеллю якоїсь душі. Переважно, якщо на якусь душу кине оком, посилає до неї спочатку духів нікчемних, аби підготували грунт. Після цього надсилає сильніших і щораз гірших, і лише тоді, коли людина стає слабкою і хиткою, приходить по її душу сам.

В такий момент у людини вперше з'являється думка, скажімо, про самовбивство. Одна коротка мить - спалах - і диявол знову відступає. Людина вражена, не розуміє, що з нею діється і, шукаючи порятунку, може навіть звернутися за допомогою до Бога. Але завдання нікчемних духів полягає в тому, аби розвіяти враження, яке викликала перша думка про самовбивство, щоб воно здавалося несуттєвим, чи навіть насміхатися з нього. Приспати пильність і змусити людину звикнути до думки про самовбивство - така місія нікчемного духа. Вдруге диявол наближається до людини уже з готовим планом самовбивства, і тепер уже людина не лякається такої думки. Зробивши свою справу, диявол залишає душу, але приставляє до неї цілу зграю злих духів. Поступово вони руйнують фундамент моральності людини і працюють ретельно до тих пір, поки уся будова не лежатиме в руїні.

Лише в тому випадку, коли людина знову починає вагатись, непокоїтись, а її отруєна свідомість починає при­ходити до тями і прокидається голос сумління - диявол приходить втретє. Якщо в тому виникає потреба, запрошує "фахівців" з інших галузей, приводить з собою цілі шеренги злих духів і починає вирішальну битву.

Якщо внаслідок чиєїсь молитви чи іншого впливу на душу через ласку диявол терпить поразку - страждає так, як страждають Духи Ясні, коли бачать падіння людини, якою вони опікувалися. Переможений диявол втрачає у своїй силі настільки, наскільки піднімається у славі святий, якщо допоможе комусь піднятися з гріха. І терплять з переможеним дияволом усі злі духи, причетні до цієї справи.

Опанувавши людиною, протягом якогось часу диявол створює їй всі умови, які сприяють розвою зла, аби зміцнити її в гріху. І лише тоді, коли людина переступить певну межу, 3-поза якої вже не може повернутися назад, диявол покидає її в пастці розпачу і самотності. Добрі духи вже давно покинули таку людину, а злі безжально цькують беззахисну жертву, бо розуміють, що вона від них вже нікуди не втече. Лише у вічності сама себе катуватиме думкою, що пішла на злочин добровільно, що від неї самої залежав вибір дороги, яка веде до справжнього, вічного щастя.

Отож кожний смертельний гріх - кожний перший прояв грішної думки - походить від диявола. Духи злі і нікчемні роздмухують в душі людини першу думку про гріх. Відсуваючи від людини прагнення духовні і замінюючи їх матеріальними, ці духи розпалюють пожадання людини, підсилюють амбіції і роблять все, аби у людини не зоставалося часу подумати про душу. Демон, як ініціатор і творець усякого зла, не дозволяє спочити людині, як, зрештою, і сам не знає спочинку.

Ще раз з'являється він до людини, яку вважає своєю. Хоч інколи трапляється, що найзатятіший грішник в цю мить спам'ятовується. Вражений власною провиною, зважується усе відкинути і відмовитися від злочину. Тоді диявол - аби не допустити жертву до каяття, яке може перекреслити усю його працю - робить останню спробу. Занурює людину в розпач, навіює їй думку, що вона втратила ласку Божу, намагається накинути на шию, як утопленику, камінь гріха супроти Святого Духа, щоб згубити душу.

І якщо йому навіть це не вдається, якщо людина збудить в собі досконалий жаль і висповідається, певною мірою своєї мети він все одно досягне, адже життя такої людини було змарноване, багато добрих можливостей вона знищила в собі і стала поганим прикладом для інших, тож душу її чекає тяжка мука очищення, що триває інколи цілі віки.

Злі духи - це засуджені на перебування в пеклі душі людей, котрі за життя були щедро обдаровані Богом. Саме тому вони знають, як підступитися до людини, якщо відчувають в ній хоч найменшу добровільну схильність до зла. Підступають також до людей нестійких, котрі вагаються, яку дорогу обрати.

Духи злі діють свідомо, спритно і цілеспрямовано, але подібно до демонів рідко беруться за слабких і легкодухих. Залишають таких людей духам нікчемним або дуже нікчемним і ті роблять їх слугами демонів.

Злі духи вибирають найчастіше людей здібних, сильних, котрі мають вплив на інших і можуть багато зла зробити на землі, співпрацюючи з ними для царства темряви. Як майстерно, з яким знанням психології, схильностей і спадкових обмежень уміє злий дух здобувати людину! Як їй тоді допомагає, як про неї дбає, як усі перешкоди усуває з її дороги!

Саме цим можна пояснити, чому злим людям переважно добре живеться на світі. Часто в казках розповідається про людей, які продали душу дияволові, а за це отримали багатство - і то не вигадка, бо усі, хто нечистим і нечесним шляхом здобуває маєток - знаються з нечистим. Навіть якщо думають, що до всього дійшли самі. Одні не здогадуються кому служать, інші знають, і роблять усе, аби догодити нечистому, бо він їм допомагатиме й надалі.

Але злі духи допомагають людям лише доти, поки не використають їх так, як це їм потрібно. А потім перетворюють їх на своїх найнікчемніших слуг.

Отож людина, яка стверджує, що ніякої релігії не існує, що вона сама по собі і жодні пута її не зв'язують - давно вже в путах диявола.

Злий дух, у владі якого перебуває людина, навіює їй думку, що за межею нічого немає, що все закінчується зі смертю, щоб жертва, вражена тим, що на неї чекає, не вислизнула з рук. Якби така людина хоч на мить згадала, що створена Богом для якоїсь важливої праці, що життя її - це випробування і загадка, яку тільки доброю волею можна розгадати, і що не можна зухвало та свавільно порушувати Божі закони, щоб не спізнати потім усю силу Його справедливості - як би така людина боролася за своє звільнення з пастки диявола!

Та, на жаль, завіса, яку людина дозволила почепити у себе перед очима, настільки щільна, що потрібні дуже великі свідомі зусилля, аби її усунути.

Духи нікчемні або дуже нікчемні також колись були людьми, але пересічними, які з лінощів, з власної вини і волі занедбали отримані від Бога дари і не тільки не сягнули визначеного для них рівня досконалості, але, все життя чинячи пасивне зло, навіть найменшого зусилля не зробили, аби щось змінити. Людина, опанована таким духом, стає дуже нерішучою, не знає чого хоче і до чого прагне. Інколи цілі громади таких нікчемних духів збираються навколо людини, і якщо вона раптом почує голос сумління, то вони нашіптують їй на перший погляд розсудливі, тверезі думки, а також -йдучи за лінією найменшого опору - виправдовують її негідні вчинки.

Тих, хто не має доброї волі і не прагне вдосконалюватись, такі духи легко зіштовхують вниз. В світі духовному такі самі закони, як і в світі фізичному: хто не рухається, мусить опускатися. Духи нікчемні у невидимому для нас світі, як водорослі, - благі на вигляд та можуть людину обплутати і потягнути на дно. І роблять це не з якоюсь певною метою, як демони чи духи злі, а просто тому, що така їхня нікчемна природа. Так само, як людина, що має слабкий і поганий характер, внаслідок чого не має якогось впливу на оточення, своєю пасивністю таки собі шкодить.

Духи злі і нікчемні найчастіше контактують з людьми під час сеансів спіритизму, хоч інколи приходять душі з Чистилища.

Усі ці духи страждають і безперервно шукають відпо­чинку. Поки контактують з людиною - не відчувають страждань, тож відповідають на всі питання, аби лише контакт тривав якнайдовше. Духи злі під час таких контактів свідомо вводять людей в оману, намагаються хоч чимось їх зацікавити, бо, спілкуючись з живими, відчувають полегшу і відпочивають.

Дуже рідко на сеанси спіритизму приходять духи Ясні, але ніколи не можна бути певним, що це так, бо злий дух може підступно видати себе за Ясного. Тож, якщо хтось хоче в такий спосіб пізнати таємниці потойбіччя, може бути легко ошуканий.

Є інша дорога налагодження контакту з надприроднім світом: палке, справжнє, непроминаюче прагнення пізнання, поєднане з постійною молитвою, завжди знайде відгук. Чи через внутрішні відчуття, чи через якийсь знак може прийти відповідь, аби лише прагнення було сильне, чисте і неподільне.

* * *

Помиляються ті, хто стверджує, що терпіння їхньої душі не будуть їхніми власними терпіннями. Кажуть, що їх не цікавить ні вічна нагорода, ні вічні муки - бо це вже будуть не вони - тож і не треба собі відмовляти в радощах земного життя.

Але своєї індивідуальності людина не втрачає ніколи. На всю вічність знатиме - ким була, і ким є, яку заслужила нагороду чи за що покутує. Метелик може не пам'ятати, що був гусеницею, хробак - що був личинкою, але безсмертна душа знає і пам'ятає себе тим самим "я", котре було в людині.

Так як ніхто людину не запитує, хоче вона на цей світ чи ні, так ніхто не питатиме, чи хоче вона бачити наслідки свого життя. Якщо була створена, вийти з "обігу" не зможе, і так як смертне тимчасове тіло, так вічне життя безсмертної душі -неминучі наслідки існування людини.

Є люди, котрі стверджують, що, коли чинили в житті зло, то, вочевидь, таким було їхнє призначення. Але це неправда. Призначенням є кількість і якість Сили, яку людина отримала від Бога. А силу цю, згідно з власним вибором, вона може використати і на добро, і на зло.

У цьому полягає вільна воля!

* * *

Душа починає свою подальшу дорогу не від пункту, в якому її застала смерть, але, з найласкавішого дозволу Божого, починає її від найвищого рівня досконалості, якого сягнула за життя. Але так стається лише тоді, коли сума зусиль людини, спрямованих на добро, переважила в момент смерті її свідомі упадки і якщо ця людина не померла в смертельному гріху.

Лише Божа справедливість і всезнання можуть з мате­матичною точністю провести такі розрахунки, і проводять їх.

Деякі люди в можливостях реінкарнації добачають мудрість і справедливість Божу, але...

Реінкарнації на землі немає

Душа не повертається на землю. Кожна людина протягом одного життя може і повинна здійснити те, чого від неї чекає Бог, тобто свідомо використати усю отриману силу для того, аби отримати певний рівень вічного щастя. Без огляду на суспільне становище, здібності чи їхню відсутність, без огляду на здоров'я, каліцтво, оточення, середовище, обставини та умови людина має обов'язок в міру своїх можливостей чинити добро.

Лише різницею обдарувань регулюється різниця вимог. Ні від кого Бог не вимагає забагато - понад те, що людина може дати. Але кожен повинен Йому дати усе, що може. Тому найбільші борги перед Богом мають люди здібні, здорові і багаті, найменші - обділені і бідні. Навіть розумово недорозвинутий отримує