Про страшний судний день

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 18-е

Про страшний судний день

Браття мої, отці і чада!

Я не знаю, яку ви отримуєте користь від мого смиренного слова, але те, що я, окаянний, нагадуючи вам належне, сам приходжу до тями, тверезості, страху Божих судів і відповідальності за моє незаслужене настоятельство, - це усвідомлюю. Отож, хоча нікому іншому я й не приношу користі, однак для напоумлення самого себе я говорю і зверну до вас повчальне слово. В чому ж полягає поучення? Ми повинні зважати на те, що наше життя - це час подвигів, час труднощів і поту, і не лише короткочасних і тимчасових подвигів, труднощів і поту, а повсякчасних, багаторічних і на ціле життя цього віку. І знову: хто не втримається в таких подвигах, той втрачає не щось мале, незначне і людське, а самі Божественні й небесні речі. Бо ті, що багатьма стражданнями, повсякчасною довготерпеливістю і зберіганням заповідей досягають бажаного, успадковують Небесне Царство і безсмертя, вічне життя і несказанне й невимовне задоволення вічними благами. А ті, які грішать недбальством, лінощами, пристрастю і любов'ю до цього світу і до смертоносних та згубних насолод, успадкують вічну муку, безконечний сором і стояння ліворуч, почувши отой страшний голос Судді всіх і Владики Бога: «Ідіть від Мене геть, прокляті, в вогонь вічний, приготований дияволові й ангелам його» (Мт. 25, 41).

Та нехай ми ніколи не почуємо цього, діти і браття мої, і не будемо відлученими від святих і праведних невимовно прикрим відлученням: коли вони будуть прийняті у несказанну й незбагненну радість і невситиму насолоду і «засядуть з Авраамом, Ісааком та Яковом» (Мт. 8, 11), як говорить про це Божественне Писання, а ми повинні були б піти з бісами туди, де вогонь невгасимий, черв'як невсипущий, скрежет зубів, глибока безодня, нестерпний тартар, нерозв'язні пута, найпохмуріша преісподня, - і не на деякий час або на рік, і не на сто або тисячу и років. Оріген думає, що мука матиме кінець. Але ні - вона, як сказав Господь (Мт. 25,46), буде безконечна, буде назавжди і навічно. Де, браття, за словами святих, будуть тоді батько і мати, щоб визволити? - Сказано: «Таж ніхто не може викупити себе самого, не може дати Богові ціну за себе. Занадто дорогий бо його душі викуп, і вистачити він ніколи не може» (Пс. 49, 8-9).

А я запитаю інакше: де тоді, браття мої (почну з меншого, щоб дійти до більшого), лінощі лінивих, недбальство недбалих, суперечливість сперечальників, непослух ослушників, гордість гордих, зухвальство зухвалих, свавілля самоуправних і обжерливість ненажер? Де тоді самовпевненість самовпевнених, численні самооправдання брехунів і, нарешті, порушення клятви тих, які відреклися від своїх обітів, виголошених ними перед Богом, які зневажили Божого Сина і кров завіту потрактували як звичайну кров (Євр. 10, 29), тих, які думають, що нема смерті і воскресіння, ані суду, ані відплати. Тих, що від братства у Святому Дусі відійшли і самого Святого Духа втратили, як говорить про це Василій Великий (Див. Подвижнич. устави гл. 21). Тих, що блукають тут і там, як загублені вівці, ходячи по бистринах і пропастях своїх насолод і навіть голосу мого смирення не чують, ані перестороги, якою я перестерігаю інших і показую їм кращу долю? Пожалій, Господи, і визволи нас від такої нечутливості, злодумності і потьмарення.

Але ми, чада, «ходіте, поклонімся і ниць припадім; припадімо на коліна перед Господом, творцем нашим!» (Пс 95, 6), і з братолюбства помолімося за них, просячи їх навернення і виправлення. А від себе принесімо Богові те, що вимагається, і піднімаймось до кращого, випрошуючи прощення за те, в чому були недбалі. Хоч ми й нічого ще не звершили, та ми ще на терені праці, ми знаходимося в загорожі, і напучує нас один і той же пастир. Нами не заволодів сатана, і ворог не захопив нас у полон, і дикий звір нас не розтерзав, бо не викрав нас зі двору й не тягне нас за шию в зубах, ламаючи кості наших душ своїм хвостом, оскільки ми, як вівці Христові, захищені і зсередини. Іноді ми кульгаємо, зазнаємо недуг, покриваємося червами або страждаємо ще від чого-небудь, та все ж він назовні лиходійствує і підстерігає нас, «шукаючи, кого б пожерти» (1 Пт. 5, 8). А як він може когось пожерти? Або сам ускочить іззовні, або приманить когось до себе через яке-небудь вікно або через яку-небудь щілину в нашому духовному домі. Роздумуймо про це, і тоді ми зрозуміємо підступи противника, і нехай кожен, скільки в його силі, буде старанним у своєму служінні, нехай принукує себе до успіхів у смиренні, послусі, сповіді, розчуленні, молитві, сльозах, колінопреклоненнях, у співі псалмів, праці, в любові, чистоті та й взагалі у доброму житті, будучи вибраною посудиною Христовою і сином світла. їй-же, чада мої, прошу й благаю вас, нагадую вам і спонукую вас ще трохи, і прийде година, настане час нашої радості, звільнення, свободи, розкошування, вінців і відплати. Можливо, й самі святі, і особливо наші сподвижники, тобто послушливі, вже тепер радіють і веселяться, дивлячись з Небес на наші успіхи. Бо кожний лик праведних особливо любить свого, який працює для збільшення і примноження успадкованої ними частки, щоб збільшувалося їх число і щоб усі разом раділи, оспівуючи блаженну і Святу Тройцю, якій належить слава, честь і поклонення, нині і повсякчас, і навіки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!