Про те, що ми мусимо берегти себе від диявольських підступів

Повернутися до змісту книги "Теодор Студит. Поучення"

Поучення 65-е

У п'ятницю перед Квітною Неділею. - Про те, що ми мусимо берегти себе від диявольських підступів

Браття й отці! У Священному Євангелії Господь говорить верховному апостолові Петрові: «О Симоне, Симоне! Ось Сатана наставав, щоб просіяти вас, як пшеницю, та я молився за тебе, щоб віра твоя не послабла» {Як. 22, 31-32), інакше кажучи, сатана хоче просіяти вас, як пшеницю, але Я молився за тебе, щоб ти не погубив віри, яку маєш в Мене. Щось подібне сталося і з нами, смиренними, але всеблагий Бог не допустив наразитися нам на збентеження і скорботу понад наші сили, а в міру тягару випробування - дарував нам терпеливість. І випробування минулося. Ви знаєте, про що я говорю. Я о похвалив ваше чоловіколюбне наставлення, те, що ви виявили співчуття і всі разом страждали. Воістину, це риса щирих братів, як говорить апостол: «І як страждає один член, страждають усі з ним п члени; і як один член у славі, радіють з ним усі члени» (1 Кор. 12, £ 26). Однак, бачите, браття, як старається і турбується ворог про загибель людей і як він, як голодний лев, ходить, «шукаючи, кого проковтнути», кого зловити у свою сіть, хоча б частинно або цілком, коли диявол спокусить людину і зловить її в свою сіть хоча б частково, то не заспокоюється на цьому, а тягне окаянну душу до гіршого, доки не кине її у духовну смерть і не віддасть на остаточні муки.

Щоб ви ясніше зрозуміли, поговоримо про це докладніше. Диявол спокушує нас, щоб ми спочатку прийняли в себе гріховний помисел, а потім ствердили його, промовивши у своєму серці певну беззаконну думку. Як тільки він осквернить і звабить душу гріховними помислами і лукавими мріями, то виводить її з природного її стану і доводить до того, що вона стає безтямною, сліпою і безумною і починає бажати того, що є для неї злом. Замість світла вона бажає тьми, замість насолоди - гіркоти, замість життя - смерті. Ось які підступи й хитрощі диявола. Але ми, браття, з великою увагою бережімо наші душі, щоб він не міг знайти в нас жодного слабого місця. Як тільки відчуємо перший напад гріховного помислу, відразу ж відженімо його й зачинімо перед ним двері серця. Якщо ж будемо переможені і приймемо його, то нехай не прихиляється до нього наш ум. А якщо наразимося й на це, то не дозвольмо йому затриматися в нас, щоб він остаточно не втягнув нас у гріх. А це стається з нами через нашу давню погану звичку до гріховних помислів. Відрікаймося наших поганих звичок, уникаймо мрій і діл нашої юності. Бо якщо ми дозволимо, щоб наш ум перебував у цих непристойностях, то що інше почуємо, як не те, що ми повернулись назад у світ, як і євреї повернулись бажанням назад у Єгипет? Оберігаймось від цього і внутрішньо - душею, і зовнішньо - тілом, пам'ятаймо заповідь апостола: «Жадне погане слово нехай не  виходить з уст ваших, а лише гарне» для користі і поправи тих, які почують. «І не засмучуйте Святого Духа Божого, що ним ви наз-наменовані» святим хрещенням «на день відкуплення» (Еф. 4, 29-30). Нехай тільки добре, корисне й досточесне слово чують від нас, нехай приймуть благодать ті, що будуть слухати, і нехай не засмутиться Святий Дух Божий. І ще говорить: «Усяка досада, гнів, лють, крик та хула мусять бути викорінені з-посеред вас разом з усією злобою» (Еф. 4, 31). Бачиш, якої пильності у чеснотах вимагає Божественний Павло від світських людей, чи не тим більше - від нас, ченців? Потім він говорить: «Будьте, натомість, добрі», тобто лагідні, «один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив» (Еф. 4, 32). Виявляймо один одному любов і милосердя, маючи великий приклад Бога, який з любові до нас послав у світ Єдинородного Сина. А той заради спасіння людей прийняв смерть.

Окрім цього, вважаймо, щоб не відділятися від братнього співжиття і не жити за своєю волею, бо через це з нами коїться багато зла, і ми впадаємо у великі гріхи. Що ти робиш, людино? Браття твої у мовчанці, а ти пустословиш? Браття умертвлюються, а ти ходиш туди й сюди по непристойних і шкідливих для душі місцях. Горе таким, бо від них походять спокуси, від них породжуються великі беззаконня. Що стається з вівцею, яка відділюється від стада? Чи не з’їдають її звірі? Те саме стається і з монахом, який відділюється від братства: він терпить багато зла і нарешті наражається на муки. Нехай не буде цього з нами, браття мої, а всі наші діла, слова і задуми нехай будуть, як каже апостол, «благовидне і згідно чину», і всі - з роздумом, як перед Богом, що відає наші тайні й явні, денні й нічні діла нашого тіла і помисли нашої душі. Він усе знає: і добре, і зле, і ніщо не сховається від Нього. Тож Вій хоче, щоб ми провадили наше життя зі страхом і увагою і Щоб не були спотиканням і спокусою ні для невірних, ані для вірних. Але про це досить, бо і Чотири десятий ця з Богом дійшла до кінця. Віддаймо ж славу Тому, який сподобив нас звершити її і укріпив у трудах посту. Труди минулися, а нагорода залишається навічно. Тіло знемогло й змарніло, а душа зміцніла і стала мужньою. Нехай вона міцніє і освячується все більше й більше, а дух, душа й тіло нехай збережуться в цілості й чистоті в час пришестя Господа нашого Ісуса Христа, якому належить слава і влада з Отцем і Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

[ Cкачати книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

[ Купити книгу: "Теодор Студит. Поучення" ]

Нагору

Рекомендуйте цю сторінку другові!